Віктимність державного майна в приватизаційних процесах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІКТИМНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА В ПРИВАТИЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

Палцулич Є.І.

Мета статті - розкриття негативних аспектів неналежного захисту державного майна та характеристика негативних наслідків у разі незаконної приватизації. Завдання статті - відобразити потребу недопущення трансформування майнових активів в об'єкт віктимізації шляхом тіньового роздержавлення.

Орієнтація індивіда в ціннісних засадах і правильне розуміння суспільством потреби збереження його надбань посідає чільне місце в сьогоденні. Основна причина існування проблеми - втрата моральних і розмитість правових орієнтирів, що призводить до зростання девіантних проявів. Збільшення диференціації суспільства призводить до кризи системи цінностей, що, у свою чергу, має наслідком розширення віктимних аспектів.

Проблематика захисту саме національних інтересів і цінностей потребує максимуму уваги, оскільки віктимна модель поведінки в більшості сферах життя набула критичних масштабів.

З огляду на це необхідно пам'ятати і про різницю категорійних понять «національний інтерес» і «національні цінності». Вважається, що національні цінності лежать в основі національних інтересів, вони визначають їхню спрямованість, проте вони не є національними інтересами. Загалом, інтерес розглядають як об'єктивно зумовлений мотив діяльності суб'єкта (людини, соціальної спільноти), що складається з усвідомлення ним власної потреби та з'ясування умов і засобів її задоволення. Інтереси тісно пов'язані з потребами, виникнення ж потреби і є початковим етапом формування інтересу.

У свою чергу національні інтереси - суб'єктивне усвідомлення основних, життєво важливих потреб країни. Безпека є саме такою потребою. А отже, основний національний інтерес України - забезпечення її безпеки. відтак не національну безпеку потрібно виводити з національних інтересів, а, навпаки, в основі національних інтересів є національна безпека [1].

Аналізуючи поняття «національні цінності», варто зазначити, що це предмети, явища та їхні властивості, які задовольняють потреби особи, суспільства й держави в безпечному існуванні й прогресивному розвитку.

З огляду на це саме шляхом попередження загроз і збереження цінностей досягатиметься забезпечення дотримання національних інтересів. Вказане вмотивоване тим, що нація представляє собою єдність громадянського суспільства й держави, а відтак національний інтерес виконує консолідуючу функцію і зменшує протиріччя між інтересами держави та громадянського суспільства. У свою чергу, державні інституції повинні належним чином гарантувати й повсякчас забезпечувати недоторканність надбань суспільства, які перебувають в управлінні органів влади, що мінімізуватиме й не допускатиме злочинні посягання [2].

Звикання основної маси людей до постійної загрози стати жертвою через недотримання правил елементарної майнової безпеки призводить до перетворення їхніх інтересів, суспільства й держави на об'єкт віктимізації.

Сьогодення все частіше приховує дійсність, і людям важко зрозуміти сутність певних процесів. Істина ж полягає в можливості зосередити увагу на «чорному» і «білому» щодо визначення справедливості, що надасть змогу правильно оцінювати ситуацію й орієнтуватися у правді. Масштабності набувають факти підміни поняття «правильного» на «уявно правильне», що насправді таким не є. Метою ж пізнання є істина - правильне, перевірене практикою відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи й суспільства, що існують поза свідомістю й незалежно від неї.

Прикро констатувати, що в суспільстві сформовано хибну позицію щодо непотрібності додаткового захисту жертви потенційного злочину, за яким спеціалізованим об'єктом є блага, права, майнові активи й інтереси осіб і держави, а суб'єктами - учасники суспільних відносин, що піддаються впливу кримінальної активності.

Вважається, що захист державного майна є перебільшеним і не потребує зосередження уваги, що не повною мірою відповідає реаліям. Ця думка побутує та поширюється з позиції свідомого нав'язування зацікавлених груп, які прагнуть відвести увагу від реальної проблеми, зменшити правову охорону й коректувати загальну політику національної безпеки.

Недостатня увага призводить до підвищення уразливості перед незаконними зазіханнями, що створює умови для перетворення дієвого захисту від протиправних посягань на безпорадне споглядання державних інстанцій. Стосовно майна, яке перебуває в державній власності, не все так просто, оскільки воно чи не найбільше володіє тими ознаками і властивостями, які роблять його уразливим до злочину. Тож воно проходить процес перетворення і трансформацій, результатом яких є віктимізація.

У розумінні тематики, яка висвітлюється, потерпає від неправомірних дій кожен громадянин України, який втрачає значимі цінності в результаті спрямованих дій зацікавлених осіб, які прагнуть отримати одноособове розпорядження над державними активами або ж провести галузеву монополізацію.

Західна віктимологія розглядає тему схильності до становлення жертвою (victim proneness) дискусійно. Сам термін і близький до нього термін «необачність жертви» (victim precipitation) неодноразово піддавалися критиці як спосіб приписування жертві провини за злочин, тобто звинувачення жертви. вказане має місце в тому випадку, коли на потерпілого покладається повна або часткова відповідальність за вчинене щодо нього порушення. Отож цілком закономірно, що якщо власник не цікавиться станом справ щодо належного йому майна й недостатньо забезпечує його захист, він умовно «сприяє» асоціальним елементам у їхніх протиправних намірах. У свою чергу злочинці використовують недостатню увагу власника або ж халатність осіб, уповноважених на відстоювання корпоративних інтересів власника [3].

Спеціалісти, підтримуючи ідеї М. Лернера, реінтерпретують несправедливу подію, пов'язуючи її з поведінкою або властивостями жертви, і в такий спосіб одночасно звинувачують її в настанні негативних наслідків. вважається, що рівень злочинів і віктимізації нижчий за тих обставин, коли ступінь захисту майнових активів перебуває на високому рівні, оскільки загальний стан догляду й піклування за майном слугують перепоною для вчинення щодо нього злочину, при цьому даючи зрозуміти, що об'єкт буде складно привласнити або ж захопити, а значить ризик рейдера бути спійманим превентивно усуває його від потенційних намірів.

загалом, поведінка людини в різних ситуаціях є вираженням її внутрішньої сутності. Кожен діє в умовах певної соціальної системи, при цьому виконуючи відповідні соціальні ролі, які виражають його життєву позицію і статус. Однак не кожен може захистити власні права на речі, зокрема, якщо питання стосується майнового аспекту його участі як співвласника. особливо вказане ускладнене в тому випадку, коли особа набуває специфіки потерпілого - не може уникнути злочинного посягання там, де об'єктивно це є можливим. На це впливають ряд факторів, які включають обставини фактичного усунення особи впливати на результати трансформаційних процесів власності [4].

Фахівці констатують, що потерпілим від злочину простіше звинувачувати будь-кого в негативних наслідках (економічному спаді, банкрутстві підприємства, прихованій приватизації), однак неврахування реальних причин не вирішує проблеми й, навпаки, призводить до подальшої повторюваності протиправних дій. отож невиправданою вважається позиція казуальної атрибуції, оскільки причини віктимізації повинні розділятися між особами, що беруть участь у приватизаційних процесах, і ситуацією з процедури роздержавлення.

Потерпілий (у цьому відношенні ним може бути як суспільство, так і держава) насамперед вивчається на індивідуальному рівні як фактор, що може впливати на виникнення й розвиток наміру в майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на сам механізм злочину. На другому ж рівні для визначення реальних наслідків злочинності вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, що у випадку з незаконним роздержавленням призведе до нанесення матеріальних збитків у значних розмірах [5].

Природно, що людина прагне до задоволення власних потреб, підтримання рівня життя, комфортного для себе, що обумовлює бажання підвищувати свій соціальний статус і покращувати умови життя. Прикро констатувати, що поряд із вказаними потребами розвивається також і бажання окремих категорій людей досягати поставленої мети незаконними методами. Не є винятком і приватизаційний процес, при якому злочинні наміри наявні у посадових осіб державних органів, які проводять відчуження національних надбань. Результат вказаного - корупційні прояви, зловживання владою і посадовим становищем державних службовців.

Тож вагомою складовою є врахування специфічної ознаки органу приватизації - фонду державного майна України та його регіональних відділень, що зобов'язаний забезпечувати національні інтереси, зокрема й щодо недопущення протиправного відчуження державного майна. Саме від посадовців вказаного органу залежить дотримання корпоративних прав держави, а також умови, при яких проходитиме приватизація, що визначає, наскільки державне майно може бути об'єктом віктимізації.

З точки зору соціальної психології звинувачення жертви - «наслідок віри у справедливий світ». У випадку з майном як віктимним об'єктом сторонні сприймають наслідки залежно від їхньої наближеності до самого об'єкта та суб'єкта, як правило, байдуже. До того ж більшість людей не замислюються над тим, що у злочинах у разі проведення приватизаційних процедур вони самі стають потерпілими, оскільки посягання на державний об'єкт є замахом на їхні частки у підприємстві або ж на національні надбання, що є власністю українського народу. Жодна особа не повинна протиправно позбавлятися власних прав, а держава - майнових активів, які забезпечують її економічний потенціал [6].

До найбільш характерних обставин, які сприяють вчиненню злочинів у приватизаційній сфері, що одночасно розкривають окремі характерні властивості самих діянь і осіб, що їх вчиняють, відносять:

- створення керівництвом підприємств, що приватизуються, власних підставних комерційних структур, на які будуть перекачуватися основні засоби;

- внесення недостовірних даних під час інвентаризації й оцінки майна з метою не включення всіх активів у приватизаційний опис і зменшення їхньої ринкової вартості;

- наявність корумпованих зв'язків у середовищі державних і муніципальних службовців, які відповідають за приватизаційну процедуру й беруть участь у шахрайстві.

- Зважаючи на наведений причинний комплекс, який детермінує злочинність у сфері роздержавлення, він включає недостатню захищеність державного майна у приватизаційній процедурі, що зумовлює високу віктимність об'єктів відчуження і низький рівень легітимності цього процесу [7].

Наочний приклад потреби захисту загальних надбань і недопущення віктимності прав власності українського народу - дія частини 2 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного майна», що забороняє відчужувати згідно зі статтею 324 Цивільного кодексу України землю, її надра та інші природні ресурси (корисні копалини) загальнодержавного значення. Отже, недопущення приватизації об'єктів із майном, яке не підлягає відчуженню, забезпечує дотримання одного з основних принципів концепції національної безпеки - верховенства права власності.

Зважаючи на вищевикладені негативні аспекти віктимності державного майна, варто констатувати, що національні надбання потребують підвищеного захисту. недопущення фактів протиправного відчуження державних майнових активів повинно бути одним із пріоритетів у діяльності органів приватизації, контролюючих і правоохоронних структур. отже, своєчасне попередження й припинення злочинів у приватизаційній сфері призведе до зниження віктимного потенціалу державного майна.

державний майно віктимологічний відчуження

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Новицький ГВ. Теоретико-правові основи забезпечення національної безпеки України: монографія. К.: Інтертехнологія, 2008. 496 с.

2. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Стратегія національної безпеки України в аксіологічному вимірі: від «суспільства ризику» до громадянського суспільства. Стратегічна панорама. 2005. №2. С. 13-27.

3. Гончарова Н.І. Дискурс віктимності у вітчизняному правовому полі. Актуальні проблеми держави і права. 2012. № 65. С. 239-247.

4. Туляков В.А. Виктимология: монография. К., 2003. 148 с.

5. Гонтаренко Н.С. Сутність державного управління у сфері використання та розпорядження нерухомим майном. Правове регулювання економіки. 2012. № 11-12. С. 67-77.

6. Довгаль М.І. Професійна віктимність представників органів державної влади. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2017. № 1. С. 71-81.

7. Давиденко В.Л. Фактори, що впливають на віктимність і віктимізацію. Порівняльно-аналітичне право. 2015. № 4. С. 313-316.

Размещено на Allbest.ru