Конституція України як ідеологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ІДЕОЛОГІЯ

Гордієнко І.Л.,

здобувач кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ

У статті розглядається Конституція як сукупність концептуально обґрунтованих ідей, принципів та положень, стимулів та мотивів, що сприяють формуванню та розвитку світогляду та загальної культури індивідів, піднесенню престижу та авторитету держави, зміцненню та утвердженню правомірних засад функціонування суспільства. Конституція постає самостійним соціальним феноменом, який не тільки формує правові установки соціальної діяльності, а і сприяє процесу соціальних змін українського суспільства.

Ключові слова: ідеологія, нація, національна ідея, Конституція, державотворення, цінності.

конституція авторитет держава суспільство

В статье Конституция рассматривается как совокупность концептуально обоснованных идей, принципов и положений, стимулов и мотивов, которые способствуют развитию мировоззрения и общей культуры индивидов, усилению престижа и авторитета государства, установлению правомерных основ функционирования общества. Конституция - самостоятельный социальный феномен, который не только формирует правовые установки социальной деятельноти, но также способствует процесу социальных изменений украинского общества.

Ключевые слова: идеология, нация, национальная идея, Конституция, ценности.

The article examines Constitution through the ideas, principles and theoretical propositions, moral incentives and reasons, which favor the development of world outlook and general culture of individuals, strengthening and enhance the prestige and authority of state, establishment the legal foundation of functioning of society. Therefore, Constitution is an independent social phenomenon, that not only forms legal purpose of social activity, but also assist the social changes of Ukrainian society.

Key words: ideology, nation, national idea, Constitution, values.

Постановка проблеми. Необхідність всебічного та ґрунтовного аналізу феномена ідеології на тлі глибоких змін, яких зазнає українське суспільство, зумовлена низкою соціальних, економічних, політичних і культурних чинників. За таких умов на перший план виходить пошук об'єднавчих цінностей в українському суспільстві та дослідження ідеології, формування якої дозволить сприяти вирішенню культурних та ідеологічних конфліктів і не допущенні їхнього негативного впливу на суспільну свідомість.

Стан дослідження. Увага вітчизняних та зарубіжних вчених до феномена ідеології, визначенні її змісту та ролі в житті суспільства дозволяє говорити про неї як про важливе явище, яке можна визначити з філософської, соціологічної, політичної та інших точок зору. Дослідження ідеологічного простору сучасної України знайшли відображення в працях вітчизняних учених А. Білоуса, М. Головатого, Є. Головахи, С. Здіорука, Г Касьянова, В. Кремня, І. Кресіної, М. Михальченка, М. Недюхи, Ф. Рудича, П. Ситника, С.Т елешуна та багатьох інших. Незважаючи на значний теоретичний рівень праць перелічених науковців, слід зазначити, що у вітчизняній науці малодослідженим залишаються особливості формування загальнонаціональної ідеології сучасного українського суспільства.

Мета. З'ясувати роль Конституції як провідної ідеї для консолідації суспільства та формування загальнонаціональної ідеології України на сучасному етапі.

Виклад основного матеріалу. Поняття «ідеології» носить полісемантичний характер, тому можна говорити принаймні про три його значення. Першез них використовується для позначення певного тлумачення ідеї, друге значення пов'язане із прагненням розкрити ідеологію як сферу думки, дії і виховання, третє ж значення характеризується якістю практичної свідомості як система поглядів, ідей, що характеризують певну соціальну групу, клас, політичну партію, суспільство. Це втілення життєвих ціннісних орієнтацій, форм мислення, змісту свідомості людини. Ідея - досить складне поняття, це уявлення, що відображає узагальнення досвіду та ставлення до дійсності. Свідченням цього є складний атлас ідеологій, що вже встигли проявитись в Україні, однак у кожної з них була частка однобічності, суб'єктивізму, класової чи станової обмеженості, що в результаті не дає змоги зрозуміти, а тим паче повністю репрезентувати інтереси всього суспільства. Вони - реальні факти нашої сьогодення, у них відбиваються різноманітні інтереси різних класів, соціальних прошарків та груп, що утворюють соціальну структуру нашого суспільства, яке перебуває на етапі своїх трансформацій [1, 8].

Деідеологізація держави на початку 90-х років насправді стала новим видом ідеології. Метою якої було покласти край комуністичній ідеології, та через ідеологічний хаос під виглядом ідеологічного плюралізму ствердження антикомуністичної ідеології. Але будь-яке «анти» - це тимчасовий замінник ідеології. Так склалося, що українське суспільство, намагаючись позбавитись волюнтаризму та утопізму комуністичних часів, не набуло поки що сучасної прогресивної ідеології. Не виникає жодних запитань відносно неможливостіповернення до практики радянських часів і закріплення за певною політичною партією домінуючої в ідеологічному відношенні ролі, а найголовніше -нав'язуванні цієї ідеології як обов'язкового і єдиного способу мислення. Натомість наскільки сьогодні громадяни розуміють важливість конституційної ідеології (тобто ідеології, що базується на принципах, зафіксованих в Конституції). Відповідь на це запитання є вкрай дискусійною [2, 51].

Трансформаційні процеси, які відбуваються в країні, вимагають чітких, теоретично обґрунтованих орієнтирів внутрішньої та зовнішньої політики, які б відповідали ціннісним орієнтаціям народу України, потребі задоволення загальнонаціональних інтересів. З цього приводу слушну думку наводить відомий дослідник М. Головатий, який зазначає, що безідейних суспільств нині не існує в природі, оскільки будь-якою діяльністю людей, народів рухають саме ідеї, система цінностей, у яких суспільство виростає й на яких воно базується. Конституція України, до речі, яка заперечує панування будь-якої однієї, окремо взятої ідеології, - то також певна ідеологія, яка в такому контексті веде до анемії - втрати цінностей взагалі [3]. Проте ця і подібні конституційні декларації зовсім не означають законодавчого закріплення неідеологічного характеру держави. Деідеологі- зована держава - це один із міфів, за допомогою яких нова влада намагалася укріпити свою власну ідеологію в період перебудови та початку процесу реформ. При деідеологізації, як сьогодні в Україні, у суспільстві виникає стан, коли свобода громадян набирає форм тотального свавілля, зокрема і кримінального. Деідеологізована держава не може існувати, так само як і деідеологізована політика, оскільки головним питанням політики є питання формування, функціонування державної влади та її відносини з суспільством. Якщо виходити із концепції інструментальної функції законодавства, то слід зробити висновок, що без належної ідеології законодавство, в тому числі і Конституція, будучи одним із соціальних інструментів, не застосовується належним чином. за умов належної реалізації нормативних важелів держава має стати владним центром поновлення історичної пам'яті та справедливості, реставратором фундаменту правосвідомості громадянина. Деідеологізація громадян, а також неналежний рівень їхньої соціальної культури зводитиме нанівець всі реформи в Україні. У цьому корінь кризи правопорядку, зокрема і конституційного в Україні сьогодні. Усі без винятку теоретики демократії, починаючи з А.де Токвіля, висловлювали абсолютно слушну думку щодо того, що демократичне врядування почнеться лише тоді, коли громадяни почнуть мислити «по-демократичному». виключно за таких умов можна буде говорити, що Конституція відбулася як правова основа нашого життя та розвитку державності.

Попри всі конституційні декларації щодо неідеологічного характеру держави, ідеологічною основою конституцій демократичних держав був і залишається лібералізм. Конституція держави акумулює основні соціальні, правові, економічні та культурні ідеї всього суспільства. Вона фіксує досягнутий рівень розвитку суспільства, а також визначає основні цілі та завдання на майбутнє, і це є не просто данина її творців вимогам сучасного міжнародного співтовариства, в основі яких лежать ідеї свободи, рівності та справедливості, це повинна бути принципова позиція, яка ґрунтується на врахуванні уроків минулого і намірів просуватись шляхом цивілізації. конституція є ідеологічним документом, в якому закріплено, що мета суспільства є завданням держави. Таке відображення буде реальним лише тоді, коли конституція стане сукупністю моральних ідеалів для функціонування суспільства та держави. вона має відображати особливі умови життя народу протягом століть, формувати та закріплювати у свідомості громадян почуття монолітності через спільну долю та історичну пам'ять та має стати світоглядним орієнтиром для індивіда, відображаючи сукупність ціннісних орієнтацій народу, його духовний стан та менталітет [4, 48]. Саме тому, коли ми вживаємо вираз, що Конституція - це основний закон, ми повинні мати на увазі, що це система основних ідей, принципів, яких держава зобов'язується дотримуватись при здійсненні своєї діяльності.

Не зважаючи на те, що історія незалежної України налічує більше двох десятиліть, одним із найгостріших питань і досі залишається формування національної ідеї нашої держави. Через застосування Конституції в ідеологічній сфері можна було б сформувати ідентичність українського народу через реалізацію національної ідеї, адже безідейність та бездуховність державної влади призвели до кризи цієї влади. саме Конституцією України на найвищому нормативному рівні підтверджено факт відновлення української державності українського народу як логічний наслідок з реалізованого у свій час «українською нацією, усім українським народом свого невід'ємного права на самовизначення» (частина 3 преамбули Конституції). При цьому серед обов'язкових умов сталого демократичного розвитку відновленої української держави її Конституцією визначене «забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України» (частина 2 статті 10 Конституції України) та сприяння держави процесу «консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій та культури» (ст.11 Конституції України) [5, 351]. Необхідно пам'ятати, що національна ідея народжується самим суспільством та обов'язково має об'єднувальну мету. Конституцію України прийняв парламент «від імені Українського народу - громадян України всіх національностей», виражаючи при цьому його суверенну волю та «дбаючи про забезпечення прав і свобод людини і громадянина, гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України» (Преамбула Основного Закону України). В основу цих «спільних правил» покладено усвідомлення сутності таких важливих світоглядних положень, як: цінність людини, її життя та здоров'я, визнання всіх людей вільними та рівними у своїй гідності та правах, гарантування основних прав та свобод людини, їхня невичерпність та нескасованість; право Українського народу на створення власної держави як постійна цінність, необхідність забезпечення прав усіх корінних народів та національних меншин в Україні; верховенство права, народовладдя, республіканізм, організація державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, справедливе правосуддя, гарантування місцевого самоврядування, цілісність та недоторканість території України [5, 352].

Саме тому створення національної ідеї «зверху» є неможливим, адже наслідком безсистемних реформ української влади стало безпрецедентне розшарування українського суспільства. Через відсутність ідеологічного стрижня, тобто ідеологічних правил гри, законодавство стає інструментом, яким люди зловживають, застосовуючи його всупереч законам соціальної природи, відповідно до власної сваволі та власних ілюзій. соціальне розшарування суспільства вже неодноразово перейшло свою межу, про що свідчить практика українських державотворчих процесів, а тому це не найкраще підґрунтя для створення національної ідеї, що здатна об'єднати і провладні сили і опозицію.

Національна ідея це завжди народна ідея, що має спільне історичне минуле, особливості ментальності, наявні політичні та правові традиції. Зокрема, М. Грушевський ставив інтереси народу і громадянського суспільства вище за інтереси держави, а сам український народ він вважав етнічним конгломератом, який виник під впливом інших народностей. Влада ж сьогодні повинна проводити політику толерантності та широкого залучення населення до процесу управління державою, посилюючи потребу у власній відповідальності за долю країни. Адже, якщо зважити на той тривалий в історичному вимірі шлях, який пройшов український народ до власної конституційної держави, то Конституція України виступає беззаперечною цінністю для сотень тисяч українців, які виборювали колись і виборюють зараз свою державну незалежність. Далеко не випадково частина 3 Преамбули Конституції України говорить про те, що, приймаючи її Верховна Рада України «спиралася на багатовікову традицію українського державотворення». З позицій сьогодення Конституція України є насамперед юридичною гарантією їхнього гідного стану як громадян сучасної конституційної держави та виступає своєрідною запорукою самого існування України як конституційної держави.

Висновки. Сьогодні Україні потрібна нова ідеологія, яка має враховувати поліетнічність, поліконфесійність країни і базуватися на розумінні кожного етносу й кожної конфесії як «співтворців» Української держави, принципах толерантності та порозуміння, єдності в багатоманітності, діалогу культур, що сприятиме формуванню української політичної нації, стабільному розвитку держави. Без її розробки та втілення в життя нація не може стати повноцінною і віднайти своє місце в історії людства. Потрібно знайти таку систему цінностей, які б були сприйняті та підтримані усіма суспільними групами, що створить умови для визначення національної ідеї, формування цілісної національної свідомості [6, 22].

Перспективи подальших розвідок. Отже, українське суспільство стане на шлях демократії лише тоді, коли громадяни будуть озброєні так званою інтегративною ідеологією, придатною для демократії, яка стане мобілізаційним фактором у становленні громадянського суспільства. Тоді і Конституція стане ефективним інструментом забезпечення демократії в Україні шляхом збереження самобутності й самовідтворення української нації та забезпечення самоцінності й незалежності її саморозвитку від колишнього радянського спадку та необхідності повноцінно утвердитись в колі європейських народів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Воловік В.І. Ідеологія: сутність і зміст поняття // Науково-практична конференція «Ідеологія в сучасному світі», 19-20 жовт.2011 р.: матеріали доповідей. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. - 223 с.

2. Конституція України - основа розбудови правової демократичної держави та формування правової системи: матеріали Всеукр.наук.-практ. конф. (23-24 черв.2011 р). - Х.: Право, 2011. - 40о с.

3. Головатий М. Ідейні засади розбудови Української України: стан та проблеми / М. Головатий // Персонал. - 2007. - С. 12-18.

4. Неліпа Д.В. Дослідження національної ідеї в сучасній українській політології: роль системного аналізу//Науково-практична конференція «Ідеологія в сучасному світі», 19-20 жовт. 2011 р.: матеріали доповідей. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. - 223 с.

5. Загальнотеоретичне правознавство, верховенство права та Україна. Збірник наукових статей. Гол. ред: А. Мелешевич. - К.: Дух і літера, 2013 - 608 с.

6. Карлова В. Проблеми формування загальнонаціональної ідеології в Україні // Вісник Національної академії державного управління при Президенті України Філософія, методологія, теорія та історія державного управління. - № 4, 2010 - С. 17-24.

Размещено на Allbest.ru