Поняття та критерії адаптації й інтеграції внутрішньо переміщених осіб і умови скасування статусу переселенця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та критерії адаптації й інтеграції внутрішньо переміщених осіб і умови скасування статусу переселенця

Досліджено можливості інтерпретації понять “адаптація” та “інтеграція” внутрішньо переміщених осіб у рамках соціокультурного та ресурсного підходів у соціальних науках. Роз-глянуто теоретичні та практичні виміри, пов 'язані з умовами скасування статусу переселенця.

Ключові слова: внутрішньо переміщена особа, адаптація, інтеграція, ресурси, ідентичність.

У житті людини відчуття приналежності та соціальна інтеграція виступають важливими цінностями самі по собі та як засоби досягнення інших цілей. Так, численними дослідженнями доведено, що соціальна інтеграція сприяє здоров'ю людини та подовжує тривалість життя [1, p. 843-857]. Внутрішньо переміщені особи (далі - ВПО), які внаслідок загрозливих обставин змушені покинути своє постійне місце проживання, зазнають удару, переживають психологічний стрес через загрозу цим цінностям і на якийсь час втрачають можливість досягати свої цілі в житті.

Одними з ключових понять, що описують стан соціальних проблем ВПО та рівень їх розв'язання, є поняття “адаптація” та “інтеграція”. Проблема полягає в тому, що попри вжи-вання в науковій і прикладній літературі, зокрема, посібниках Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), а також державних нормативних актах, точний зміст понять “адаптація ВПО” та “інтеграція ВПО” залишається невизначеним.

З 2014 р. для України ця проблема швидко стала практичною, важливою для державної політики та нормативно-правового поля. У сучасному світі, принаймні з 1990-х рр., неписаним стандартом для країни, яка зіштовхнулась з проблемою вимушеного переміщення населення, стала необхідність мати спеціалізоване законодавство та державні програми чи плани заходів, спрямовані на вирішення проблем ВПО, у тому числі їх адаптацію та інтеграцію. Відповідні нормативні документи були прийняті й в Україні. Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” з'явився досить оперативно - 20 жовтня 2014 р. Проте “Комплексна державна програма щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції грома-дян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року” (далі - Комплексна державна програма) була затверджена Кабінетом Міністрів України після тривалої затримки лише 16 грудня 2015 р. В обох нормативних документах містяться поняття, винесені в назву цієї статті. Тим не менш, навіть поява державних нормативних актів не прояснила ситуацію - існує потреба в науковому роз'ясненні цих понять і переведенні їх у площину конкретних ем-піричних індикаторів.

З огляду на це, мета статті - уточнити зміст понять “адаптація” та “інтеграція” по відно-шенню до ВПО в теоретичному та емпіричному вимірах.

Під час підготовки цієї статті досліджено вітчизняні та зарубіжні джерела щодо питань адаптації та інтеграції, соціальної згуртованості, міграції ВПО, а також ширших груп - виму-шених мігрантів і мігрантів у цілому. Насамперед, вивчено публікації в зарубіжній науковій періодиці, оскільки саме вони демонструють сучасний стан наукового бачення відповідних проблем, і це бачення пізніше знаходить відображення у більш ґрунтовних працях (наприклад, наукових монографіях), а також потрапляє до більш популярної та практично-орієнтованої лі-тератури. Крім того, розглядались публікації прикладного характеру (зокрема, посібники УВКБ ООН), які стосуються ВПО.

У 2014-2015 рр. українські наукові установи також почали активно досліджувати проблеми ВПО, часто діючи в ініціативному порядку та без державної підтримки. Восени 2014 р. ДУ “Інсти-тут економіки та прогнозування НАН України”, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України та Інститут економіки промисловості НАН України у співробітництві з НДО ВПО (насамперед, з НДО “Конгрес Сходу України”) створили постійно діючий Форум з питань вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб. На базі Форуму в 2014-2015 рр. проведено дві науково- практичні конференції та ряд “круглих столів”. Проміжні результати наукових досліджень були підсумовані в Національній доповіді “Політика інтеграції українського суспільства в кон-тексті викликів та загроз подій на Донбасі” [2]. Крім того, задіяні інститути НАН України про-тягом 2014-2016 рр. видали цілий ряд колективних монографій, наукових доповідей, статей та інших публікацій. Поступово ці дослідження інституціоналізувались і навесні 2015 р. отри-мали фінансову державну підтримку. Наукові дослідження, спрямовані на вирішення проблем ВПО, паралельно проводились науковцями в університетах, центральних і місцевих державних службах та органах, а також державних (Національний інститут стратегічних досліджень) та недержавних (наприклад, “Крим-SOS”, CEDOS) аналітичних центрах. Незважаючи це, В Укра-їні питання визначення змісту понять “адаптація” та “інтеграція” по відношенню до ВПО стало предметом розгляду в обмеженій кількості робіт [3].

Поняття та критерії адаптації й інтеграції ВПО

Теоретико-методологічні підходи до аналізу адаптації та інтеграції ВПО. Аналіз дже-рел продемонстрував, що в ході дослідження адаптації та інтеграції ВПО та громад, що їх приймають, головну увагу приділено різним аспектам цих процесів (станів). Це відображає як різні фокуси зацікавлень окремих наук (наприклад, економіки, психології, соціології, демогра-фії, антропології, медицини тощо), так і відмінності в теоретико-методологічних підходах. адаптація переміщений статус переселенець

Соціокультурний підхід. У рамках соціокультурного теоретико-методологічного підходу адаптація розглядається як подолання шоку від зміни звичного культурного оточення та не-обхідність пристосуватись до іншої культури, в тому числі, знайшовши спосіб співіснування ідентичності ВПО з ідентичностями оточуючих груп. Інтеграція ВПО в громадах, які їх прий-мають, інтерпретується, відповідно, як зближення ідентичностей.

На практиці співіснування ідентичностей ВПО та оточуючих груп і зближення ідентичнос-тей може відбуватись двома основними шляхами, відомими завдяки дослідженням культурної антропології: асиміляції та мультикультуралізму Вибір шляху значною мірою залежить від того, наскільки культурна, соціальна та політична різноманітності між ВПО та групами (гро-мадами), що їх приймають, розглядаються як можливість або загроза. Дебати щодо вибору між політикою мультикультуралізму й асиміляції відіграють важливу роль у дослідженнях інтегра-ції мігрантів у цілому та постконфліктних переміщених осіб зокрема [4].

Незважаючи на те, що позиція, характерна для соціокультурного теоретико- методологічного підходу, знаходить чільне місце не тільки у вітчизняних, але й зарубіжних ЗМІ, політичних дебатах і подеколи громадській думці, наукова увага до цього підходу в рам-ках наукового середовища протягом останнього десятиріччя суттєво знизилась. У наукових дослідженнях вимушеної міграції головну роль починає відігравати ресурсний підхід.

Ресурсний підхід. Суть цього підходу формулюється таким чином: “Ресурси можна визна-чити як засоби, за допомогою яких люди задовольняють потреби, переслідують цілі та вико-

Д. Райан, Б. Дулі та Ч. Бенсон запропонували розділити ресурси на чотири групи: особисті, матеріальні, соціальні та культурні. “Біженці прибувають до суспільства, яке їх приймає, зазнав-ши деяких втрат в об'ємах своїх ресурсів. Для відновлення втрачених ресурсів можуть бути використані дві стратегії: заміщення ресурсів або заміна ресурсів (resource replacement or resource substitution - І.Т.)” [5, р. 12]. Як зазначають автори, звична родинна соціальна підтрим-ка на новому місці може бути заміщена підтримкою від друзів, релігійних або громадських організацій. Прикладом заміни ресурсів є ситуація, коли чоловіки, маючи складності з пошу-ком нової роботи, можуть приділити більше уваги сім'ї (зокрема, вихованню дітей або догляду за батьками похилого віку).

Оцінка підходів, необхідність їх синтезу. У цілому соціокультурний підхід до адаптації та ін-теграції ВПО є менш релевантним нинішнім умовам України. Згідно з даним підходом, відмін-ності у культурі між ВПО та громадами, які їх приймають, є суттєвими (наприклад, якщо ці від-мінності продиктовані різним етнічним складом ВПО та решти населення). В Україні ВПО похо-дять з регіонів і груп, які мають особливості в ідентичності та культурі (мові, релігії, етно- національній ідентичності, співвідношенні між регіональною та національною ідентичністю), і ці особливості були предметом численних досліджень, але їх практична вага виявилася незначною.

Проте соціокультурний підхід краще придатний для опису проблем і процесу адаптації та інтеграції деяких груп, які дійсно відрізняються своєю культурою та ідентичністю від більшос-ті населення України, зокрема, етнічних і релігійних меншин (прикладами можуть бути роми з Донецької області чи традиціоналістськи налаштовані мусульманські громади з Криму).

Релевантним нинішнім українським умовам є ресурсний підхід. Відмінності в ресурсах між ВПО є чинником, який суттєвіше, ніж культура та ідентичність, диференціює більшість ВПО. Цей підхід краще описує характер матеріальних і нематеріальних втрат, які внаслідок перемі-щення зазнають ВПО з Донецької та Луганської областей (і меншою мірою - з АР Крим). Крім того, цей підхід більш придатний для емпіричного спостереження та квантифікації.

Оскільки дані підходи не є взаємовиключними, а також мають можливості, що значною мірою не перетинаються, на нашу думку, доцільно їх синтезувати та регулярно рефлексивно перевіряти, які з них краще відповідають конкретним групам ВПО та умовам.

Поняття “адаптація ВПО”. Згідно з аналізом наукових публікацій, поняття “адаптація” по відношенню до мігрантів використовується рідко. Його вживання поширене в психологічній літературі, присвяченій ВПО, і стає епізодичним, якщо розглядати дослідження в рамках інших наукових дисциплін.

У рамках соціокультурного підходу поняття “адаптація” по відношенню до вимушених міг-рантів означає процес, який триває протягом короткого періоду після переміщення в нове місце і пов'язаний з необхідністю пережити стрес від зміни місця проживання та забезпечити (прис-тосувати) свій спосіб життя до нових умов.

З точки зору ресурсного підходу, вимушене переміщення супроводжується втратою або зменшенням доступу до накопичених ресурсів: житла, іншого нерухомого та рухомого майна,комунальної інфраструктури, ринку праці, дружніх, сімейних та інших соціальних зв'язків ¹ тощо. Втрати можуть бути отримані як до і під час міграції, так і після, у новому соціокультур- ному середовищі. Ресурси, які лишилися в попередньому культурному середовищі мігранта, можуть застаріти або знецінитись. Адаптація мігрантів до нових умов багато в чому залежить від їх здатності повернути втрачені ресурси (наприклад, соціальну підтримку) та отримати но-ві, що є важливими для середовища, яке приймає мігрантів (зокрема, володіння місцевою мо-вою). Таким чином, адаптація ВПО - це процес, під час якого індивіди прагнуть задовольнити свої потреби, переслідують власні цілі та відповідають вимогам нового суспільства після пере-міщення [5, р. 7].

У цілому можна виокремити такі виміри адаптації ВПО у рамках:

- соціокультурного підходу - подолання психологічного стресу, викликаного фактом пере-міщення до нового місця проживання;

- ресурсного підходу - отримання інформації щодо наявності та розташування в новому місці проживання ресурсів, які необхідні для підтримання “життєдіяльності” (житла, продуктів харчу-вання, джерел доходів (заробітної плати, доходів від підприємницької діяльності, соціальних виплат), медичного обслуговування, освітніх закладів, транспорту та комунікацій тощо).

Аналіз наукової літератури показав, що адаптацію ВПО також рекомендують розглядати не як одноетапний процес, а як послідовність етапів.

Поняття “інтеграція ВПО”. Одним з центральних понять, які застосовуються по відно-шенню до ВПО у рамках підходу УВКБ ООН, є “довгострокове розв'язання” (англ. durable solution). Довгостроковим розв'язанням проблем ВПО вважається ситуація, коли зникають потреби та загрози, пов'язані з переміщенням.

УВКБ ООН виокремлює три форми довгострокового розв'язання проблем ВПО:

1) місцева інтеграція, або інтеграція в місцях проживання в областях, до яких ВПО спочатку перемістилися (local integration at the place of displacement);

2) інтеграція в новому місці проживання при переселенні до інших частин країни (integration in a new location);

3) повернення до місця попереднього проживання та реінтеграція (return and reintegration).

Кожна з цих форм відсилає до поняття “інтеграція ВПО”. Проте самі документи УВКБ ООН чітко не визначають, що таке інтеграція.

У рамках соціокультурного підходу інтеграція ВПО розглядається як зближення ідентич-ностей ВПО та громад, серед яких проживають ВПО, налагодження комунікації та утворення гармонійних культурних форм між вимушеними переселенцями та всіма іншими членами сус-пільства. Процес такого зближення може бути як одностороннім (асиміляція), так і двосторон-нім (мультикультуралізм). Ознаками інтеграції за такого підходу вважаються зближення культур-них і соціальних дистанцій між ВПО та рештою груп.

Інтеграція ВПО в рамках ресурсного підходу розглядається як гармонізація спільного вико-ристання ресурсів ВПО та громадою, що їх приймає. Згідно з широко використовуваним в дос-лідженнях мігрантів (біженців) визначенням Б. Харрелл-Бонд, інтеграція визначається як “...ситуація, в якій громади, які приймають, і біженці можуть співіснувати, розділяючи ті самі ресурси (як економічні, так і соціальні) без більших взаємних конфліктів, ніж ті, що існують у громаді, яка приймає” [6, p. 7].

У цілому можна виокремити такі виміри інтеграції ВПО у рамках:соціокультурного підходу - культурне навчання, зміну ідентичності;

- ресурсного підходу - економічну інтеграцію (насамперед, отримання доступу до ринку праці) та інші види інтеграції, а також інтеграцію у сферах житла, освіти, охорони здоров'я, громадянства, права тощо.

Варто додати, що в світовій науковій літературі існує широкий консенсус, що “економічна інтеграція є передумовою для інших типів інтеграції, оскільки вона дозволяє відбуватися спон-танній інтеграції" [8, р. 494].

Нам не вдалося знайти чітко визначений перелік емпіричних ознак, за якими можна було б судити про успішність інтеграції ВПО. Проте в рамках соціокультурного підходу про успіш-ність інтеграції говоритиме кількість конфліктів і сила напруженостей (tensions) між ВПО та громадою, яка їх приймає, значення соціальної дистанції У рамках ресурсного підходу при вимірюванні успішності інтеграції увагу привертатиме соціально-демографічне та економічне благополуччя осіб і сімей, які переселились. Крім того, непрямим але важливим показником може бути відсоток ВПО, які не залишились на відповідному місці, до якого вони пересели-лись [9, р. 30].

Потрібно зазначити, що одна з типових проблем у використанні понять “адаптація” та “інтеграція” ВПО пов'язана з недосконалістю мови. І в англійській, і в українській мові обидва поняття можуть відноситись і до процесу, і до його результату. У цьому сенсі українська мова навіть має певні переваги, оскільки щодо результату можна використовувати такі слова, як “адаптованість” та “інтегрованість”. Деякі дослідники також висловлюють важливі критичні зауваження та побоювання, що концепт “інтеграції” по відношенню до біженців, ВПО та інших вимушених мігрантів є надто загальним і включає надто багато різних аспектів [10]. Подібну думку висловлює і С. Кастельс: “Не існує єдиного, загальноприйнятого визначення теорії чи моделі інтеграції іммігрантів (біженців). Концепт продовжує бути контроверсійним і предметом жвавих дебатів” [11, р. 167]. Водночас в тіні теоретичного концепту залишаються практичні проблеми інтеграції.

Умови скасування статусу переселенця

Питання про те, коли по відношенню до особи чи групи повинен бути скасований статус ВПО, має серйозні практичні наслідки. Занадто раннє скасування такого статусу може означа-ти припинення допомоги та послаблення захисту від існуючих ризиків. Водночас, якщо зняття статусу ВПО невиправдано затягуватиметься, це може знизити здатність ВПО інтегруватись до суспільства та відновлювати нормальне життя [12, р. 5]. Це також призводить до надмірних витрат коштів державного бюджету, а також ресурсів іноземних донорів і волонтерів. Крім того, наявність офіційного статусу ВПО може на практиці означати для особи додаткове наван-таження, а не допомогу. У випадку нинішньої України серед прикладів такого навантаження можна назвати необхідність додаткової реєстрації, певне обмеження свободи пересування, обмеження операцій з фінансами та майном.

Визначення того, коли саме ВПО досягає надійного (довгострокового) розв'язання та біль-ше не потребує особливої порівняно з основним населенням уваги, стало об'єктом детального розгляду у 2000-х рр. До початку присвячених цьому питанню спеціальних досліджень існува-ли різні підходи до того, коли ВПО не вважаються такими, і цим підходам бракувало узгодже-ності. На думку спеціалістів, на практиці часто застосовувались особливі для кожної ситуації спеціальні (ad hoc) критерії. Інколи ці критерії ставали фактично довільними, відображаючи абсолютно різні висновки різних національних і міжнародних акторів [12, р. 3]. Зрештою успеціалістів виникло розуміння неадекватності такої ситуації. Не останньою чергою цьому сприяли запити з боку національних органів, які бажали пов'язати практичні кроки у цьому напрямі з міжнародними правилами та вимогами, насамперед, з боку УВКБ ООН. В результаті в 2001 р. Управління з координації гуманітарних питань ООН звернулося до Представника Генерального секретаря з питань переміщених осіб (Reprйsentative of the Secretary-General on intemally displaced persons) з проханням надати відповідні вказівки щодо бачення ООН умов припинення статусу ВПО. Управління цікавило, коли допомога ВПО перестає вважатись необ-хідною і колишні ВПО можуть отримувати допомогу та захист на тому ж рівні, що й решта населення. В результаті запиту було замовлене дослідження, яке проводилося Інститутом Бру- кінгса в рамках Проекту з внутрішнього переміщення (Brookings Institution Project on Internal Displacement) та Інститутом досліджень міжнародної міграції Джорджтаунського університету (Institute for the Study of International Migration at Georgetown University). До обговорення напрямів досліджень і попередніх результатів залучалось широке коло зацікавлених акторів - урядів, донорів, міжнародних агенцій, громадських організацій та об'єднань ВПО. До дослі-джень долучився Норвезький моніторинговий центр внутрішніх переміщень Норвезької ради біженців (Internal Displacement Monitoring Centre of the Norwegian Refugee Council) [12, p. 6]. Результати досліджень та обговорень були опубліковані в спеціальному номері журналу “Огляд вимушеної міграції" [13].

Можна виокремити декілька основних підходів, які дозволяють визначити, коли закінчується стан і має бути припинений статус ВПО, та критеріїв, які їм відповідають. В узагальненому вигляді відмінності між підходами представлено в таблиці 2.

Підходи, які концентруються на зникненні причин, що викликали масове переміщення, а та-кож на досягненні розв'язань, як показує світова практика, використовуються частіше. Світовою нормою є одномоментне оголошення вповноваженими державними чи міжнародними органами, що в країні більше формально немає ВПО [12]. Проте, незважаючи на свою поширеність, цей підхід зазнає справедливої критики з боку експертів - наприклад, припинення бойових дій чи переселення ВПО в інші регіони країни не означає, що ВПО можуть успішно інтегруватись.

Підхід, сфокусований на потребах, має відносно більшу підтримку серед спеціалістів. З точ-ки зору цього підходу, переміщення закінчується, коли ВПО вже не мають потреб, безпосередньо пов'язаних з їх переміщенням. Це не означає, що вони більше не можуть мати потреби в захисті та допомозі, але означає, що їхні потреби не відрізняються від потреб інших громадян, якіперебувають в аналогічному становищі. При цьому викликані переміщенням потреби не зникають раптово. Як правило потреби в спеціалізованій допомозі та захисті зменшуються по-ступово. Бажано, щоб потреби ВПО враховувались максимально індивідуалізовано.

Аналіз переваг та недоліків цих підходів змусив прийти до консенсусної точки зору - тоді як кожен підхід проливає світло на важливі аспекти проблеми завершення стану (припинення статусу ВПО), жоден з підходів адекватно не покриває всю її складність.

Прийняття рішення, чи закінчилося переміщення, містить і суб'єктивні, і об'єктивні компо-ненти. ВПО можуть продовжувати вважати себе як переміщеними тривалий час після того, як державні органи влади та міжнародні спостерігачі визначать, що їх ситуація розв'язана, вико-ристовуючи набір об'єктивних критеріїв. І навпаки, ВПО можуть вважати, що їх переміщення закінчилося після повернення додому, хоча більш об'єктивний аналіз демонструватиме, що вони як і раніше залишаються уразливими особами, які продовжують мати потребу в захисті та допомозі [12, р. 11].

Визначено декілька передумов, які повинні існувати до того, як рішення про зняття статусу ВПО може ухвалюватись:

- державні органи повинні створити умови, які сприяють безпечному та гідному повернен-ню чи переселенню (в місцях переміщення чи інших частинах країни);

- ВПО мають можливість реалізовувати свої права на тих самих засадах, що й решта громадян;

- міжнародні спостерігачі мають можливість надавати допомогу та здійснювати моніторинг ситуації з ВПО;

- довгострокове розв'язання проблеми ВПО має бути сталим (sustainable) [12, р. 11-12].

Для того, щоб стан ВПО був завершений, а статус ВПО знятий, особа повинна мати доступ (умови зняття статусу ВПО):

а) до механізмів реституції або компенсації майна (залежно від того, вона повернулася чи знайшла притулок в іншій частині країни);

б) без дискримінаційних обмежень до адекватних життєвих стандартів, у тому числі до основних державних сервісів (basic public services), зокрема медичного обслуговування; житла (shelter), їжі, води та інших засобів виживання (means of survival); можливостей працевлашту-вання та генерування доходів (employment opportunities and income generation) [12, p. 15-16].

Зазначимо, що Кабінет Міністрів України в згаданій на початку статті Комплексній державній програмі щодо ВПО задекларував прагнення забезпечити досягнення цих критеріїв. Показники, релевантні цим критеріям, також названі серед показників ефективності та якості, за якими оцінюватиметься ефективність Комплексної державної програми (див. пункт “Очікувані ре-зультати, ефективність Програми”). Проте, наприклад, найскладніша і найвитратніша умова - розробка механізмів реституції або компенсації майна - так і залишається на рівні декларацій. Державні органи повинні розпочати практичні кроки з розробки цих механізмів якомога швидше (згідно з пунктом 20 Плану заходів з виконання Комплексної державної програми, відповідаль-ним за виконання даного завдання призначено Фонд державного майна України). Очевидною перепоною на цьому шляху виступає те, що держава на сьогодні не може компенсувати відповід-ні втрати в повному обсязі. Проте без виконання цієї умови знімати статус ВПО не можна.

Невирішеним залишається питання стосовно того, як оцінювати просування на шляху досяг-нення наведених критеріїв. За даними світових досліджень, визначення того, чи може бутизнято статус ВПО, є непростим завданням. Перед його вирішенням необхідно оцінити ситуа-цію в своїй цілісності, а також здійснити консультації з усіма релевантними зацікавленими суб'єктами (stakeholders) [12, p. 11-12]. У Комплексній державній програмі декларується праг-нення реалізувати близьке завдання - “проведення постійного незалежного (громадського) мо-ніторингу виконання заходів Програми і поточних (проміжних) та остаточних результатів ви-конання Програми із залученням заінтересованих інститутів громадянського суспільства”. Проте, на наш погляд, перелік зацікавлених суб'єктів, згаданих у Комплексній державній про-грамі надто абстрактно, має бути розширений і уточнений. Крім того, пунктом 7 Плану заходів до Комплексної державної програми декларується, що в 2016 р. буде створено систему “моніторингу та оцінювання ефективності заходів щодо інтеграції, соціальної адаптації та захисту переселених громадян на національному та регіональному рівні”. Відповідальними за реалізацію цього заходу визначені Національна академія наук України та Міністерство соціальної політики України. Відповідна робота цих відповідальних структур має бути оформлена організаційно.

Висновки. Чітке визначення та операціоналізація понять адаптації та інтеграції ВПО являє собою проблему, яка є спільною для України зі світом: національними органами інших країн, наднаціональними органами (наприклад, УВКБ ООН), науковцями. Перевагою України є те, що осмислення цієї проблеми в світі розпочалось у 2000-х рр. і сьогодні наша країна може скористатися деякими досягнутими на цьому шляху результатами. Адаптація й інтеграція ВПО є комплексними процесами. Вони об'єднують декілька сфер, які можуть досліджуватися різними науками - медициною, психологією, соціологією, антропо-логією, економікою тощо. Існує два теоретико-методологічні підходи, які виходять за межі конкретної науки та представляють досить різні кути зору на те, чим є адаптація й інтеграція ВПО: соціокультурний і ресурсний. Соціокультурний підхід приділяє більшу увагу внутріш-ньому світу ВПО, суб'єктивним вимірам адаптації й інтеграції, ресурсний - зовнішнім атрибу-там ВПО та, відповідно, об'єктивним параметрам. Для соціокультурного підходу адаптація - подолання шоку, насамперед, культурного, від потрапляння в інше культурне середовище, до якого необхідно пристосуватись, зокрема пристосувати свою ідентичність. Для ресурсного під-ходу адаптація - отримання інформації про те, де і яким чином в новому місці проживання мож-ливо отримати ресурси, необхідні для ВПО. Інтеграція в рамках соціокультурного підходу - це зближення ідентичностей ВПО та громад, що їх приймають, і подолання культурних бар'єрів між ними. З точки зору ресурсного підходу, інтеграція ВПО - процес налагодження ВПО та громадами, що їх приймають, спільного використання ресурсів без суттєвих конфліктів. В українських умовах, враховуючи відсутність насправді глибоких відмінностей у культурі та ідентичностях між ВПО та громадами, які їх приймають, соціокультурний підхід є менш реле- вантним. Так само, як і у світі, більш релевантним може вважатися ресурсний підхід. Водночас для деяких груп, які дійсно суттєво відрізняються своєю культурою та ідентичністю (напри-клад, ромів з Донецької області або традиціоналістськи налаштованих мусульманських громад з АР Крим) соціокультурний підхід буде більш релевантним. Таким чином, доцільно застосовувати синтез обох підходів і перевіряти, які з них краще відповідають конкретним групам та умовам.

Згідно з рекомендаціями УВКБ ООН, зняття статусу ВПО можливе, якщо по відношенню до них досягнуто стале довгострокове розв'язання. Кожне з цих рішень (розв'язань) припускає інтеграцію ВПО - в місцях переміщення, в інших регіонах країни або ж реінтеграцію при повер-ненні до попереднього місця проживання. Єдині критерії умов зняття статусу ВПО в світовій науковій і науково-практичній літературі відсутні, проте більш узгодженими можуть вважатися такі критерії: доступ до механізмів реституції чи компенсації майна, доступ до державних пос-луг (медицина, освіта тощо), засобів виживання (вода, їжа, житло) та наявність можливостей з працевлаштування та генерування доходів. Якщо для виконання трьох останніх умов принципо-вих перепон в Україні немає, то нерозробленість механізмів компенсації чи реституції майна означає принципову неможливість зняття статусу ВПО.

Список використаних джерел

1. Berkman L.F. et al. From social integration to health: Durkheim in the new millennium. Social Science & Medicine . 2000. Vol. 51. Р. 843-857.