Надійність юридичного процесу як принцип кримінального провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАДІЙНІСТЬ ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ПРИНЦИП КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

RELIABILITY OF LEGAL PROCESS AS PRINCIPLE OF CRIMINAL PROCEEDINGS

Мамка Г.М.,

кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального права та кримінології Університету державної фіскальної служби України

Стаття присвячена дослідженню змісту понять мети та завдань кримінального провадження у контексті реалізації принципу надійності юридичного процесу. Встановлено, що проголошені і закріплені у вигляді мети і завдань кримінального провадження положення мають бути відображенням надійності кримінального процесу і знайти своє повне й ефективне втілення у правозастосовній практиці.

Ключові слова: принципи юридичного процесу, загальні засади кримінального провадження, мета та завдання кримінального провадження, надійність кримінального провадження.

Статья посвящена исследованию понятий цели и задач уголовного производства в контексте реализации принципа надёжности юридического процесса. Установлено, что провозглашенные и закреплённые в виде цели и задач уголовного производства положения должны быть отображением надёжности уголовного процесса и найти свою полную и эффективную реализацию в правоприменительной практике.

Ключевые слова: принципы юридического процесса, общие принципы уголовного производства, цель и задачи уголовного производства, надёжность уголовного производства.

The article is devoted to the research of concepts of the purpose and problems of criminal proceedings in the context of realization of the principle of reliability of legal process. It is established that the purposes proclaimed and fixed in a look and problems of criminal proceedings of situation have to be and effective realization in law-enforcement practice.

Key words: principles of legal process, general principles proceedings, reliability of criminal proceedings. display of reliability of criminal procedure and find the full of criminal proceedings, purpose and problems of criminal

Постановка проблеми

У теорії права серед принципів юридичного процесу виділяють принцип надійності, який, за визначенням А.М. Колодія, встановлює, що юридичний процес з високим ступенем імовірності має забезпечувати настання результату, що передбачався, гарантувати досягнення поставленої мети. Надійність юридичного процесу залежить від його простоти, забезпеченості правовими та іншими гарантіями, наукової обґрунтованості, наближеності до суспільних відносин, що ним регулюються, практичної відпрацьованості та інших факторів.

При цьому практична відпрацьованість певного виду і моделі юридичного процесу має важливе значення, тому що в процесі, на самому початку теоретичного їх розроблення, на стадії правотворчості надзвичайно важко передбачити всі деталі майбутньої процесуальної діяльності, відхилень від неї, її порушень. Останні два види поведінки призупиняють процес реалізації норм і принципів матеріального права, а тому надзвичайно важливим є забезпечення швидкого відновлення порушеного юридичного процесу [1, с. 204].

Зважаючи на те, що кримінальне процесуальне право належить до числа публічних, регулятивних, процесуальних галузей права, доцільним і необхідним є розгляд питання щодо реалізації принципів юридичного процесу у вітчизняному кримінальному процесі, їх втілення у правову регламентацію та практику здійснення кримінального провадження.

До того ж у сучасних умовах розвитку кримінального процесуального права України, постійної зміни багатьох його інститутів, реформування системи уповноважених суб'єктів принцип надійності процесу, на наш погляд, потребує особливої уваги.

Дослідження реалізації цього принципу юридичного процесу у сфері кримінального провадження визначає необхідність аналізу, насамперед таких категорій, як завдання та мета кримінального провадження, кримінальні процесуальні гарантії, а також роль юридичної практики у становленні та удосконаленні кримінального процесуального закону.

Адже ефективність правового регулювання зумовлюється не тільки досконалістю законодавства, його правильним застосуванням на практиці уповноваженими державними органами й посадовими особами, а й вмінням конкретних посадових осіб правильно тлумачити кримінальні процесуальні норми, послідовним забезпеченням такого режиму правозастосування, який повною мірою відповідатиме меті кримінального провадження та сприятиме виконанню його завдань.

Стан дослідження

Загалом мета, завдання кримінального процесу, а також засоби та гарантії їх досягнення вже давно досліджуються у кримінально-процесуальній теорії. їх аналізу, хоча б і фрагментарно, присвячені праці учених-процесуалістів XIX - поч. XX ст. (С.І. Вікторський, П.І. Люблінський, І.В. Михайловський, М.М. Полянський, М.М. Розін, М.С. Строгович, В.К. Случевський, О.С. Тагер та ін.), радянської доби (В.Г. Даєв, П.С. Елькінд, Л.Д. Коко- рєв, О.М. Ларін, Я.О. Мотовіловкер та ін.), сучасної України (Л.М. Лобойко, Т.О. Лоскутов, В.Т. Маля- ренко, В.Т. Нор, М.А. Погорецький, В.О. Попелюшко, В.М. Тертишник, Л.Д. Удалова, О.Г. Шило, М.Є. Шумило, О.Г. Яновська та ін.).

Не намагаючись дослідити й піддати аналізу всі представлені у процесуальній літературі уявлення про вищевказані визначальні категорії кримінального процесу, зважаючи на їх розмаїття та обмеженість обсягу наукової статті, зупинимося на окремих із них.

Метою цієї статті є дослідження змісту понять мети та завдань кримінального провадження у контексті реалізації принципу надійності юридичного процесу.

Виклад основного матеріалу

надійність юридичний кримінальне провадження

Насамперед, варто зауважити, що чинний КПК України порівняно із Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 р. є уособленням зміненої концепції кримінального процесу. В основі її створення та запровадження - багаторічні тривалі наукові дискусії, неодноразові спроби практичного впровадження окремих змінених кримінально-процесуальних інститутів, дослідження та урахування позитивного досвіду зарубіжних країн, практики Європейського суду з прав людини та ін.

Визначальними чинниками концепції кримінального процесу у будь-який історичний період, на будь-якому етапі його реформування, удосконалення є категорії призначення, мети і завдань. Адже ці категорії є основоположними для визначення на їх основі форми та змісту усього кримінального провадження, сутності його методів і засобів здійснення.

І хоча, на перший погляд, категорії призначення, мети і загальних завдань кримінального провадження не зазнають особливого реформаційного впливу, їхній зміст протягом останніх років постійно дискутується у науці кримінального процесу.

Так, О.Б. Загурський вважає, що визначені у ст. 2 КПК України завдання кримінального провадження відображають реальний стан сучасної кримінальної процесуальної політики України, узгоджуються з її пріоритетними завданнями в контексті реформування кримінального процесуального законодавства [2, с. 164].

На противагу цьому Д.В. Сімонович вважає вкрай невдалим формулювання ст. 2 КПК України. Автор вважає викладені у цій статті положення завданнями не кримінального провадження, а завданнями кримінального процесуального законодавства. Метою кримінального судочинства, на думку автора, є встановлення істини у справі і задля досягнення цієї мети перед кримінальним судочинством ставляться конкретні завдання [3, с. 268].

Підтримуючи підхід російського законодавця, А.І. Журба пропонує відмовитись від поняття мети кримінального провадження, замінивши його поняттям призначення кримінального провадження. Як вважає автор, про мету у кримінальному процесі слід згадувати, коли йдеться про діяльність конкретного учасника кримінального провадження, якому притаманне моделювання майбутнього результату, проте її не можна визнавати загальною метою кримінального процесу. Саме призначення кримінального судочинства, на думку автора, є тим зовнішнім фактором, що зумовлює зміст у структурі відповідної діяльності і правової галузі. При цьому призначенням кримінального провадження автор вважає «обслуговування положень кримінального права» [4, с. 250]. Вже в іншій публікації автор вказує, що завдання кримінального провадження мають бути визначені окремо для кожної із сторін провадження, з урахуванням їх процесуального положення та інтересу. Мета і призначення ж кримінального провадження мусять мати загальний характер, їх виконання не може покладатися на окремих учасників судочинства і бути завданням [5, с. 250].

Натомість, як вказує В.П. Шибіко, поняття призначення кримінального судочинства і завдання кримінального судочинства тісно пов'язані між собою, проте є різними і не можуть замінити одне одного. Під час визначення призначення кримінального судочинства наголошується на аксіологічному, ціннісному значенні кримінального судочинства, для чого саме потрібне кримінальне судочинство, і ця властивість кримінального судочинства пов'язується із результатом реалізації кримінально-процесуальних норм - прийняття законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі на основі швидкого, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, швидкого і справедливого судового розгляду із забезпеченням змагальності сторін. Законодавцю України недоцільно відмовлятися від формулювання завдань кримінального судочинства, обмежуючись призначенням кримінального судочинства, як це зробив, наприклад, законодавець Російської Федерації у КПК 2001 року. Саме через виконання завдань кримінального судочинства може бути здійснено його призначення. Органи і посадові особи, які ведуть процес, мають чітко знати з кримінально-процесуального закону, які завдання на них покладаються загалом у кримінальному процесі і на кожній окремій стадії процесу, де вони виконують відповідні процесуальні дії і приймають відповідні процесуальні рішення [6, с. 19].

С.О. Патюк вважає, що метою кримінального процесу є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень під час врегулювання кримінально-правових конфліктів, які виникли внаслідок цих правопорушень [7].

Аналогічно І.В. Гловюк зазначає, що соціальне призначення кримінального провадження слід розглядати з позицій конфліктології, а саме як засіб для вирішення соціального конфлікту. У межах кримінальної юстиції цей конфлікт має кримінально-правовий характер і може бути вирішений шляхом ефективного застосування норм кримінального права для відновлення становища, що існувало до вчинення кримінально караного діяння, та забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності, відновлення порушених прав та законних інтересів осіб, що постраждали від вчинення кримінально караного діяння [8, с. 210].

Таким чином, формулюється низка підходів до розуміння, насамперед призначення кримінального провадження. Під ним розуміють і вирішення правового спору, конфлікту, що виник між державою та особою, яка скоїла злочин; і встановлення істини; і викриття винного та його справедливе покарання; і захист особи від протиправних посягань; і захист прав і свобод особи; і реалізацію кримінально-правових норм та ін.

Своєю чергою призначення, мета кримінального провадження зумовлюють формулювання кола завдань, що підлягають вирішенню в процесі кримінального провадження, визначають засоби їх досягнення.

Як вказує В.В. Рожнова, вирішення питання щодо встановлення завдань кримінального провадження має відбуватись з урахуванням державної політики у сфері кримінальної юстиції, стану правозастосов- ної діяльності у цій сфері на сучасному етапі, дослідження рівня її ефективності. Безперечно, положення, що формулюються як завдання кримінального провадження, мають ґрунтуватись на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, Конституції України, бути концентрованим вираженням правової наукової думки. Цінність таких настанов не може бути піддана сумніву [9, с. 479].

Кримінальна процесуальна діяльність, будучи складником загальнодержавної діяльності, також спрямована на охорону та захист прав і свобод людини. Однак безпосередня мета кримінальної процесуальної діяльності зумовлюється специфікою предмета та методів правового регулювання у цій сфері.

Як відомо, предметом правового регулювання у сфері кримінального провадження виступають суспільні відносини, що виникають у зв'язку із кримінальним правопорушенням, що скоєне чи готується.

Тобто сфера кримінального процесу виникає там, де виникає необхідність встановлення ознак кримінального правопорушення у діянні, складу кримінального правопорушення в діянні конкретної особи, доведення її винності у скоєнні кримінального правопорушення тощо.

Адже кожному юристу зрозуміло, що не ці соціальні цінності (захист прав і свобод особи у кримінальному процесі) викликають до життя необхідність кримінального провадження, а те, що скоєними злочинами їм завдається шкода. Злочини необхідно розкривати, осіб, винних у їх скоєнні, викривати. І таке завдання не може не бути першоосновою кримінального процесу [10, с. 86].

У зв'язку із цим не зовсім доречними видаються міркування Т.О. Лоскутова про те, що предмет регулювання кримінального процесуального права може розвиватися через встановлення вертикальної й горизонтальної ієрархії складників його головного елемента - прав, свобод і законних інтересів [11, с. 153-154].

Виходячи із запропонованого, складається враження, що призначенням кримінального провадження, а, відповідно, і предметом регулювання кримінального процесуального права, основним джерелом якого є КПК України, є не порядок кримінального провадження, його процесуальна форма (як, до речі, зазначає і сам автор), а система прав, свобод і законних інтересів його учасників.

На наш погляд, такий підхід не є методологічно правильним, адже правове регулювання наділене характерними ознаками, що відрізняють його від інших форм правового впливу і серед них найперша ознака - це специфічний предмет - група соціальних відносин, регульованих правом. Цей предмет вужчий, ніж предмет правового впливу.

Таким чином, сама система прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження не може бути предметом регулювання процесуальної галузі права - кримінального процесуального права. їх реалізація в межах відповідних правовідносин, що здійснюється у визначеній законом формі, для досягнення визначеної мети через виконання сформульованих завдань, з огляду на публічний характер кримінальної процесуальної діяльності, може бути визнана предметом регулювання кримінального процесуального права.

Як в усіх сферах людського життя, так і перед кримінальним судочинством треба ставити реальні завдання, які можуть бути виконані, - так зазначає В.Т. Маляренко, досліджуючи актуальні питання перебудови кримінального процесу в контексті європейських стандартів [12, с. 35]. І це справді так, адже декларативність законодавчих формулювань без вивірення їх у практичній діяльності не сприятиме ефективному кримінальному провадженню [13, с. 7].

Висновки

Виходячи із викладеного, навіть висновки про те, що визначені у ст. 2 КПК України завдання кримінального провадження відображають реальний стан сучасної кримінальної процесуальної політики України, узгоджуються з її пріоритетними завданнями в контексті реформування кримінального процесуального законодавства, а також пропозиція про доповнення ст. 2 КПК України положенням про сприяння зміцненню законності і правопорядку, запобіганню злочинам, вихованню громадян у дусі поваги до Конституції та законів України, прав і свобод людини і громадянина [2, с. 164], так і залишаться декларативними гаслами і побажаннями, якщо проголошені і закріплені у вигляді мети і завдань кримінального провадження положення не стануть відображенням надійності кримінального процесу і не знайдуть свого повного й ефективного втілення у правозастосовній практиці.

Список використаних джерел

1. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права (методологічний аспект): дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01, 02. Київ, 1998. 401 с.

2. Загурський О.Б. Завдання кримінального провадження в контексті нової кримінальної процесуальної політики України. Право і безпека. 2012. № 5. С. 161-165.

3. Сімонович Д.В. Мета та завдання кримінального провадження. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. Вип. 29. Ч. 2. Т 3. С. 265-269.

4. Журба А.І. Мета кримінального судочинства України: теоретичні проблеми змісту. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. Вип. 25. С. 248-250.

5. Журба А.І. Завдання кримінального провадження: структура і взаємозв'язок з іншими системоутворюючими факторами кримінального судочинства. Юридичний науковий електронний журнал. 2014. № 2. С. 101-103.

6. Шибіко В.П. Щодо призначення і завдань кримінального судочинства України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2011. Вип. 88. С. 16-19.

7. Патюк С.О. Щодо сутності цілі кримінального процесу України. Часопис Академії адвокатури України. 2012. Вип. 4. URL: http://e-pub.aau.edu.ua/index.php/chasopys/article/view/226/247.

8. Гловюк І.В. Співвідношення категорії «кримінально-процесуальна функція» із суміжними категоріями кримінально- процесуальної доктрини. Прикарпатський юридичний вісник. 2014. Вип. 1. С. 202-215.

9. Рожнова В.В. Формування системи завдань кримінального провадження у новому КПК України. Актуальні проблеми застосування нового кримінального процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Харків, 5 жовтня 2012 р.). Харків: ХНУВС, 2012. С. 478-481.

10. Гладышева О.В. Теоретические основы обеспечения законных интересов личности в уголовном судопроизводстве: монография; / под науч. ред. В.А. Семенцова. М.: «Юрлитинформ», 2012. 192 с.

11. Лоскутов Т Перспективні напрями розвитку предмета регулювання кримінального процесуального права. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 3. С. 153-157.

12. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2005. 512 с.

13. Присяжнюк І. Проблеми визначення завдань кримінального провадження. Вісник Національної академії прокуратури України. 2016. № 2. С. 5-10.

Размещено на Allbest.ru