Про деякі тенденції, структуру та причини злочинності неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У злочинному середовищі серед неповнолітніх відбуваються суттєві зміни. Стан підліткової злочинності викликає занепокоєність і зумовлює необхідність нових досліджень, пошуку нових засобів для її попередження, вжиття додаткових заходів із боку державних органів і громадськості, які б сприяли поступовому зменшенню злочинних проявів у середовищі неповнолітніх.

У науці і на практиці ще бракує досліджень сучасних тенденцій стану злочинності неповнолітніх. Проявляються деякі нові тенденції в динаміці скоєння злочинів, спостерігається високий рівень організованості у вчиненні кримінальних правопорушень, зростає кількість засуджених неповнолітніх, які виховувалися в сім'ях з нормальними умовами для життя, з'явилася кіберзлочинність тощо.

Над вивченням проблем злочинності неповнолітніх плідно працювали такі науковці, як: Б.М. Головкін, В.В. Голіна, Н.С. Юзікова, Г.В. Дідківська, М.А. Білоконь, В.В. Віливітцька, В.П. Ємельянов, О.Г. Колб, І.О. Топольська, Л.О. Шевченко, І.М. Михайлова, Д.Л. Виговський, С.М. Корецький та багато інших правників.

Для попередження злочинності серед неповнолітніх вагоме значення має як процесуальна діяльність органів досудового розслідування, так і правозастосовча діяльність судів. Правові заходи, які суди застосовують стосовно неповнолітніх, безумовно впливають на причини й умови вчинення ними злочинів.

Особливий порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх передбачено Главою 38 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). Норми, які містяться у вказаній Главі, суттєво підвищують захищеність прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві. У багатьох країнах світу (США, Німеччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Швейцарії, Японії, Бельгії, Франції, Великій Британії та ін.), на відміну від України, правосуддя у справах про злочини неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами. Які кроки зроблені Україною для створення та впровадження ювенальної юстиції?

По-перше, Глава 38 КПК України містить норму про те, що кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений на це керівником органу досудового розслідування.

По-друге, ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що у місцевих загальних та апеляційних судах діє спеціалізація судів зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Такий суддя уповноважується зборами суддів, він повинен мати стаж роботи суддею не менше десяти років, високі морально-ділові та професійні якості. Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують у розгляді справ Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. та практику Суду як джерело права. Тому суди повинні враховувати вимоги міжнародно-правових актів із питань здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх, зокрема необхідності забезпечення особливого захисту дітей і підлітків.

Україною було підписано міжнародний договір від 25 листопада 1985 р., за яким вона взяла на себе зобов'язання виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») [1].

У конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 р.) передбачена гуманна норма (ст. 37 Конвенції) про те, що «арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу». В інших важливих міжнародних документах (Керівні принципи запобігання злочинності серед неповнолітніх, Ер-Ріядські керівні принципи, прийняті та проголошені відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 р., Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, від 14 грудня 1990 р., Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, від 17 листопада 2010 р.) містяться вимоги до забезпечення підвищеної правової захищеності неповнолітніх, врахування їх вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей.

В основі процесуальної та правозастосовчої практики повинно лежати не каральне, а відновне, реабілітаційне, охоронне та виховне правосуддя, яке б сприяло соціальній адаптації та реінтеграції неповнолітнього правопорушника. Відповідно до вказаних міжнародних актів, Україна зобов'язувалася уніфікувати своє законодавство.

З 2001 р. Верховна Рада України ухвалила закони: від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства», від 21 червня 2001 р. «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», від 24 січня 1995 р. «Про органи і службу у справах неповнолітніх та соціальні установи для неповнолітніх», у якому передбачено створення при судах інституту судових вихователів.

Основні напрямки державної політики України стосовно неповнолітніх були визначені в національній програмі «Діти України», затвердженої Указом Президента від 18 січня 1996 р. та в Законі України «Про загальнодержавну програму «Національний план дій» щодо реалізації вищеназваної Конвенції ООН про права дитини» від 05 березня 2009 р.

З метою виконання Україною міжнародних зобов'язань Указом Президента України від 24 травня 2011 р. була схвалена Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні. Вказана Концепція передбачала запровадження спеціалізації судів із розгляду справ щодо неповнолітніх, впровадження програми відновного правосуддя щодо неповнолітніх і процедури медіації. Поставлено завдання побудови в Україні повноцінної системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, спроможної забезпечити законність, обґрунтованість та ефективність кожного рішення стосовно дитини, яка потрапила у конфлікт із законом, пов'язаного з її перевихованням і соціальною підтримкою. Виконання вжитих заходів сприяло деякому поліпшенню стану профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Однак, незважаючи на наявні позитивні зрушення зменшення кількості засуджених неповнолітніх у 2015-2016 рр., рівень злочинності серед підлітків залишається високим.

За статистичними даними Верховного Суду [2], у 2016 р. засуджено майже 3,5 тис. осіб. Як показав аналіз судової практики з цієї категорії справ, підліткова злочинність молодшає. Кожен третій підліток вчинив злочин у віці від 14 до 16 років. У зв'язку з цим набирає гостроти проблема вчинення злочинів дітьми у віці від 11 до 14 років. Із проведеного аналізу судової практики випливає, що вікові особливості неповнолітніх значно впливають на мотивацію їхніх вчинків. Такими особливостями є: недостатній життєвий досвід; схильність до наслідування, вплив на них оточуючих, особливо дорослих осіб; бажання показати себе самостійним і намагання звільнитися від контролю й опіки з боку батьків, вихователів; специфічне трактування таких понять, як сміливість, чесність, дружба; неправильна оцінка конкретних життєвих ситуацій; недостатній розвиток, а інколи і повна відсутність критичного ставлення до своїх вчинків, вчинків інших.

Значною мірою сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми такі обставини, як безконтрольність із боку батьків, відсутність профілактичних заходів у роботі з «важким» підлітками, їх незайнятість, вживання спиртних напоїв і наркотичних засобів, проблеми в сім'ях, безробіття батьків і відсутність у них коштів на утримання дітей. Суттєвою особливістю останніх років є зміна структури злочинності неповнолітніх у бік корисливих і насильницьких діянь. Так, за крадіжку майна у 2016 р. засуджено 65% неповнолітніх, а за тяжкі й особливо тяжкі злочини кожен другий.

Неповнолітніми в 2016 р. вчинено 22 умисні вбивства, 65 розбійних нападів, 319 грабежів, заподіяно 43 умисні тяжкі тілесні ушкодження та 320 проявів незаконного заволодіння транспортним засобом. Спостерігається високий рівень організованості. Майже половина злочинів вчинена неповнолітніми у групі, 22% засуджених неповнолітніх на момент вчинення злочинів перебували поза контролем із боку суспільства, оскільки ніде не навчалися і не працювали. Водночас близько % засуджених неповнолітніх навчалися в школах та інших освітніх закладах, що свідчить про неналежну організацію профілактичної роботи серед цієї категорії осіб.

Як свідчить аналіз, в останні роки кримінальна поведінка є однаково притаманною як дітям, які виховувалися в неблагополучних сім'ях, так і дітям, які виховувалися в нормальних сім'ях. Якщо у 2016 р. майже 43% засуджених неповнолітніх виховувалися в неблагополучних сім'ях, то 57,3% у сім'ях з нормальними умовами для життя. Неефективною, на наш погляд, є профілактична робота з т. зв. «важкими» дітьми. Практика показує, що кримінальну активність діти починають проявляти зазвичай з 11 років. За даними Держкомстату України, на обліку в підрозділах ювенальної превенції на кінець 2016 р. перебувало майже 4 тис. дітей [3]. Невиконання батьками або особами, котрі їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей є ще однією з причин, які призводять до вчинення неповнолітніми правопорушень.

За статистичними даними Верховного Суду, саме за невиконання батьківських обов'язків щодо створення належних умов для життя, навчання та виховання дітей судами у 2016 р. притягнуто до адміністративної відповідальності майже 15 тис. осіб. Про яку виховну роботу можна говорити, коли за вказаний період суди ухвалили рішення із задоволенням 7,5 тис. позовів про позбавлення батьківських прав, майже 2,5 тис. таких справ залишаються ще нерозглянутими. Сюди слід додати негативну тенденцію щодо динаміки розлучення батьків, про стягнення аліментів на дітей. За аналізований період суди задовільними більше 94 тис. позовів про розірвання шлюбу, а майже із 56 тис. осіб судовим рішенням були стягнуті аліменти на утримання дітей.

Однією з причин скоєння злочинів є пияцтво та вживання наркотичних засобів. За вчинення злочинів у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння за це період засуджено 230 підлітків.

Наступне архіважливе питання призначення покарання неповнолітньому. Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен враховувати не тільки ступінь тяжкості вчиненого злочину, а й особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також умови його життя та виховання, вплив дорослих та інші особливості розвитку неповнолітнього. Відповідно до п. 5.1 і 19 вже згадуваних «Пекінських правил», система правосуддя стосовно неповнолітнього повинна бути направлена на те, щоб будь-які міри впливу на неповнолітнього правопорушника були завжди співмірними як з особливостями його особи, так і з обставинами правопорушення.

Поміщення неповнолітнього до виправної установи завжди повинно бути крайньою мірою, застосованою протягом мінімального необхідного строку. Пленум Верховного Суду України в Постанові «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 р. [4] (п. 10) звернув увагу суддів на те, що вони, призначаючи покарання неповнолітнім, повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості й індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація.

Відзначалося, що позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, що може бути призначене особам, яким на момент вчинення злочину не виповнилося 18 років. Це покарання має застосовуватися до таких осіб тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого. Висновок суду про необхідність застосування до неповнолітнього позбавлення волі, якщо санкцією статті, за якою він засуджується, передбачені й інші види покарань, повинен бути мотивованим у вироку.

На виконання вказаних вимог у здійсненні правосуддя щодо неповнолітніх, як свідчить практика, взято курс на гуманізацію покарань. Так, ст. 102 КК передбачено, що позбавлення волі неповнолітньому не може бути призначено, якщо він вчинив вперше злочин невеликої тяжкості. За статистичними даними Верховного Суду, у 2016 р. до позбавлення волі засуджено 495 неповнолітніх (їх питома вага до всіх засуджених складає 14,2%). За останні роки суди стали більше звільняти неповнолітніх правопорушників від кримінальної відповідальності, частіше застосовувати примусові заходи виховного характеру, практикувати звільнення їх від відбування покарання з випробуванням, призначати альтернативні позбавленню волі покарання, зокрема такі, як громадські роботи та штраф. 57,3% засуджених неповнолітніх звільнено від відбування покарання з випробуванням. закон неповнолітній злочин

Важливим засобом запобігання злочинності серед неповнолітніх є встановлення і притягнення до кримінальної відповідальності дорослих осіб, які спонукали неповнолітніх до скоєння злочину. Майже 21% засуджених неповнолітніх вчинили злочини за участю дорослих, а серед дорослих засуджено всього 105 осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу альтернативну діяльність» від 27 лютого 2004 р. [4] зазначено, що втягнення завжди передбачає наявність причинного зв'язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії. Зазначений наслідок може досягатися за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза застосувати насильство, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків і товаришів, позбавити повсякденного спілкування; переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання помсти, заздрості або інших низьких почуттів; давання порад про місце та способи вчинення злочину або приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо) (п. 5).

Ми повністю поділяємо обґрунтовані висновки, зокрема про те, що «життя і діяльність підлітків поступово переміщується у кіберпростір, що у сучасних підлітків значно розширився діапазон небезпечної поведінки, що формально не підпадає під дію Кримінального кодексу» [5].

Услід за суїцидними забавами «Синій кит» і «Красная сова», які за допомогою комп'ютерного екрану доводять підлітків до самогубства, прийшла нова небезпечна гра під назвою «Беги или умри». Суть цієї екстремальної гри полягає в тому, що підліток намагається проскочити перед автомобілем, який рухається, а його товариш фіксує цей процес на відео. Частіше за все такі експерименти закінчуються або лікарнею, або смертю підлітка. За даними Національної поліції, лише за два місяці 2017 р. в Україні жертвами таких ДТП стали 376 дітей віком до 18 років. Із них 11 дітей загинули, а 365 були травмовані [6].

За цих умов особливої актуальності набуває процесуальна діяльність щодо соціального захисту дітей і профілактики правопорушень уповноважених підрозділів Національної поліції, приймальників-розподільників для дітей, шкіл і центрів медико-соціальної реабілітації, професійних училищ, притулків, спеціальних виховних установ Державної кримінально-виконавчої служби України, створення та функціонування яких передбачено Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. (в редакції Закону від 19 січня 2017 р.) [7]. Однак кардинальних змін в організації профілактичної роботи щодо запобігання правопорушенням дітей, виявлення й усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми, не настало. Крім того, вказані підрозділи й установи ще недостатньо забезпечують ефективний контроль за поведінкою правопорушників, які перебувають на їх обліку та проходять випробувальний термін, що сприяє вчиненню ними нових правопорушень. Так, за аналізований період, згідно зі статистичними даними Верховного Суду, засуджено більше чотирьохсот неповнолітніх, які перебували на обліку органів внутрішніх справ і вчинили злочин у період випробувального строку.

Аналіз судової практики показав, що причинами порушення вимог закону під час досудового і судового провадження щодо неповнолітніх є недостатня освіченість слідчих і судів у сфері дитячої психології та педагогіки, їм не вистачає ще професійного досвіду. За даними Верховного Суду, в апеляційному порядку за вказаний період скасовано третину вироків щодо неповнолітніх, майже стільки ж вироків змінено, а 55 неповнолітнім пом'якшено покарання.

У «Пекінських правилах» містяться вимоги і рекомендації, згідно з якими всі особи повинні мати мінімальну підготовку у сфері права, соціології, психології, кримінології тощо. Професійна кваліфікація є необхідним елементом для забезпечення неупередженого й ефективного відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх. Звідси випливає висновок, що розслідування та розгляд справ щодо неповнолітніх можуть здійснювати найбільш кваліфіковані та досвідчені слідчі і судді. Уся діяльність органів досудового слідства і суду з розслідування та розгляду справи неповнолітнього повинна мати виховне запобіжне значення.

Проведений аналіз судової практики дає підстави зробити конкретні висновки щодо причин і умов скоєння злочинів неповнолітніми, виокремити вікові особливості неповнолітніх, які впливають на мотивацію їхніх вчинків. Вказуються негативні чинники в цій сфері, зокрема недостатня освіченість слідчих і суддів у сфері дитячої психології та педагогіки.

Література

1. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных Наций, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних («Пекинские правила») от 29 ноября 1985 г.

2. Верховний Суд. Відділ аналізу судової статистики та узагальнення судової практики. Стан здійснення судочинства в Україні у 2016 році. 95 с.

3. Статистичний щорічник України за 2016 рік. Держкомстат України: Правосуддя та злочинність. С. 173-181.

4. Збірник постанов Пленуму Верховного суду України з кримінальних справ (1973-2014 рр.): станом на 22 вересня 2014 р. / упоряд.: Ю.М. Грошевий, О.В. Капліна, В.І. Тютюгін. Х.: Право, 2014. 456 с.

5. Головкін Б.М. Злочинність неповнолітніх як суспільна проблема. Проблеми законності. 2016. Вип. 133. С. 2004-2017.

6. «Беги или умри». Факти. № 12. 22-28 марта 2018 г. С. 10.

7. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. ВВР України. 1995. № 6. Ст. 35.

Размещено на Allbest.ru