Право військовослужбовців на свободу пересування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право військовослужбовців на свободу пересування

Стаття присвячена теоретичним і практичним аспектам права військовослужбовців на свободу пересування. Розглянуто особливості здійснення військовослужбовцями права на внутрішнє та зовнішнє пересування. Унесено пропозиції до законодавства щодо порядку виїзду військовослужбовців за кордон.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування [1]. При цьому закріплюються гарантії внутрішнього, зовнішнього переміщення та свобода повернення в Україну.

Правове регулювання відносин, пов'язаних зі свободою пересування, здійснюється також Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [2]. Однак законодавець у цьому законі акцентує увагу лише на внутрішньому аспекті права на свободу пересування, що означає «вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом» (ст. 1) [2].

Право на свободу пересування також закріплено за фізичною особою в ст. 313 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України як особисте немайнове право, що забезпечує її соціальне буття [3]. До складових елементів цього права фізичної особи включено право на вільне пересування по території України (внутрішнє переміщення), право на вільний виїзд за межі України (зовнішнє переміщення) та право на повернення в Україну [4, с. 462].

Водночас законодавець допускає можливість обмеження окремих категорій фізичних осіб у здійсненні права на пересування (ч. 1 ст. 33 Конституції України, ч. 4 ЦК України) [1; 3]. До такої категорії фізичних осіб належать і військовослужбовці. Необхідність проведення дослідження права на права військовослужбовців на свободу пересування як особистого немайнового права є особливо актуальною, оскільки на території України вже п'ятий рік триває військовий конфлікт.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У юридичній літературі право на свободу пересування військовослужбовців є недостатньо дослідженим.

Деякі вчені здійснили правовий аналіз цього питання, однак у контексті іншого правового дослідження. Зокрема, РО. Стефанчук під час дослідження проблем здійснення, захисту й системи особистих немайнових прав фізичної особи [4], Л.В. Красицька під час вирішення проблем здійснення та захисту особистих немайнових і майнових прав батьків і дітей [5], О.В. Синєгубов щодо здійснення особистих немайнових прав осіб, що не досягли повноліття [6], тощо.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Водночас проблеми здійснення права військовослужбовців на свободу пересування залишилися поза їхньою увагою. Не були вони предметом вивчення у фахівців військового права.

Формулювання цілей статті. Метою статті є дослідження права військовослужбовців на свободу пересування.

Військовослужбовці за підставами проходження військової служби поділяються на дві категорії: військовослужбовці-контрактники, які проходять військову службу в добровільному порядку (за контрактом), і військовослужбовці-строковики, які проходять військову службу за призовом (ст. ст. 12, 15 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») [7]. Від категорії військовослужбовця залежать його часові можливості здійснити своє право на свободу пересування: військовослужбовці-контрактники - в позаслужбовий час, вихідні, святкові та неробочі дні; військовослужбовці-строковики - у період відпустки, що надається тривалістю 10 календарних днів за весь період проходження військової служби без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки й назад (п. 12 ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») [8].

Розглянемо насамперед наявні обмеження для військовослужбовців у здійсненні права на свободу пересування по території України (внутрішнє переміщення).

Варто зазначити, що відсутній нормативно-правовий акт, де б містилася загальна норма про підстави та порядок обмеження всіх військовослужбовців у праві на пересування. водночас у правових актах, що регулюють проходження служби в окремих військових формуваннях, такі норми закріплено, вони є чинними. Наприклад, пересування військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється відповідно до Порядку виїзду військовослужбовців державної прикордонної служби України в особистих справах за межі гарнізонів, ділянок відповідальності, де дислоковано орган, навчальний заклад, науково-дослідну установу, підрозділ (спеціального призначення) державної прикордонної служби України [9]. Згідно із цим документом, виїзд військовослужбовців в особистих справах за межі гарнізонів, ділянок відповідальності відбувається за таким порядком:

1) у межах відповідної області - без подання керівнику письмового рапорту, а лише на підставі здійснення йому усної доповіді;

2) за межі відповідної області - на підставі рапорту з резолюцією керівника про дозвіл на виїзд; у випадку термінового виїзду через сімейні обставини або з інших поважних причин, якщо неможливо подати рапорт, - на підставі усного дозволу керівника;

3) виїзд за межі відповідної області до місця постійного проживання - на підставі рапорту;

4) виїзд до тимчасово окупованої (неконтрольованої) території України - на підставі рапорту військовослужбовця; обов'язкове інформування посадових осіб режимно-секретного органу та підрозділів внутрішньої і власної безпеки в разі виїзду осіб, які мають допуск і доступ до державної таємниці.

Подібні правила переміщення військовослужбовців передбачені в Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України [10].

Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, мають право: 1) вільно переміщатися по території військової частини й у межах гарнізону; 2) виїзду за межі гарнізону лише з дозволу командира військової частини. При цьому надання такого дозволу залежить від умови - одночасної відсутності не більше ніж 30 відсотків загальної кількості військовослужбовців певної категорії (ст. ст. 216, 221) [10].

Військовослужбовці, які проходять строкову військову службу, мають право: 1) переміщатися по території військової частини лише у вільний від занять і робіт час; 2) переміщатися в межах гарнізону під час звільнення; 3) виїзд за межі гарнізону лише за наданням дозволу командира військової частини в разі відбуття у відпустку або відрядження (ст. 216) [10].

Певними особливостями щодо здійснення права на пересування наділені курсанти військово-навчальних закладів. Так, курсанти мають право: 1) переміщатися по території військово-навчального закладу лише у вільний від занять і робіт час; 2) переміщатися за межі військово-навчального закладу: курсантам першого та другого курсу - під час звільнення; курсантам старших курсів - після закінчення навчальних занять та обов'язкових годин самостійної роботи, визначених розпорядком дня, лише за рішенням командирів (начальників) військово-навчального закладу; 3) виїзд за межі гарнізону лише за наданням дозволу командира військової частини в разі відбуття у відпустку або відрядження (ст. ст. 216, 222 Статуту; ч. 4 п. 167 Положення) [10; 11]. Отже, порядок переміщення курсантів військово-навчальних закладів подібний до порядку, встановленого для переміщення військовослужбовців строкової служби, окрім курсантів старших курсів у разі переміщення за межі військово-навчального закладу.

Низка обмежень установлена для військовослужбовці під час здійснення ними права на виїзд за межі України (зовнішнє переміщення).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» [12] і ч. 2 ст. 81 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» [8], військовослужбовці мають право на виїзд за кордон з України на загальних підставах (на запрошення, лікування, з метою туризму, відпочинку, зайняття спортом, навчання, у сімейних справах, релігійне паломництво).

Варто зазначити, що з 11 червня 2017 року наявні обмеження права на свободу пересування по територіях країн Європейського Союзу частково знято. У Страсбурзі 17 травня 2017 року підписано угоду про безвізовий режим України з ЄС, яка надає право громадянам України вільно перетинати міждержавні кордони країн Європейського Союзу без попереднього звернення до посольства для отримання дозволу. При цьому, як зазначає Д.І. Дацюк, «зі створенням Європейського Союзу свобода вільного пересування звільнилась від первісного тісного зв'язку з працею і стала невід'ємною ознакою європейського громадянства» [13, с. 76-77].

Водночас громадяни України можуть бути тимчасово обмежені в цьому праві в таких випадках: 1) обізнаний із відомостями, які становлять державну таємницю; 2) стосовно нього застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон; 3) засуджений за вчинення кримінального правопорушення; 4) ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб); 5) перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції (ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України») [12].

Окремо варто зупинитися на обмеженні у праві на виїзд за кордон з України на підставі обізнаності з відомостями, що становлять державну таємницю. Таке обмеження встановлено з метою забезпечення схоронності державної таємниці. Основною вимогою для дії такого обмеження є намір виїзду громадянина, який мав доступ до державної таємниці, для постійного місця проживання до іноземної держави. При цьому таке обмеження діє до моменту розсекречення інформації, що становила державну таємницю, однак не більше як на п'ять років з моменту припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею (ч. 29 Закону України «Про державну таємницю») [14].

З огляду на вищезазначене, випливає, що для поширення дії на військовослужбовців такого обмеження у виїзді за кордон вони повинні бути звільнені з військової служби (перебувати в запасі). Це зумовлено тією обставиною, що обмеження у виїзді за кордон за цією підставою діє лише для виїзду громадянина на постійне місце проживання. Відповідно, військовослужбовець як фізичні особа, яка проходить військову службу, може виїздити за кордон лише для тимчасового проживання, а постійним місцем проживання завжди повинна бути держава Україна. тому таке обмеження у виїзді за кордон для військовослужбовців, які проходять військову службу, не діє.

Заслуговує на увагу також порядок виїзду за кордон військовослужбовців. На практиці продовжує застосовуватися дозвільний порядок виїзду військовослужбовців за кордон, установлений Тимчасовою інструкцією про порядок виїзду за кордон військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Управління державної охорони, Державного комітету у справах охорони державного кордону, Національної гвардії та Цивільної оборони України у приватних справах від 19.08.1993 № 188/75/5/210/160/248, що втратила чинність на підставі Наказу Міністерства оборони від 22.05.2006 № 284/349/134/308/375 [15]. Згідно із цією Інструкцією, виїзд військовослужбовця за кордон України у приватних справах здійснювався за наявності дозволу прямого начальника від командира (начальника) частини (установи) і вище, за поданням рапорту військовослужбовця. При цьому такий виїзд за кордон здійснюється, як правило, за рахунок чергових відпусток.

На нашу думку, для уникнення на практиці розбіжностей у думках щодо порядку виїзду військовослужбовців за кордон з України доцільно доповнити чинні накази про порядок виїзду військовослужбовців в особистих справах за межі гарнізонів, ділянок відповідальності (зокрема державної прикордонної служби України) пунктом такого змісту: «виїзд за межі України відбувається на підставі рапорту військовослужбовця з резолюцією керівника про дозвіл на виїзд та з обов'язковим повідомленням вищого керівника (командира військової частини)». При цьому керівник військовослужбовця може не надати такого дозволу в разі оголошення мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також в інших випадках за рішенням міністра оборони України, керівників центральних органів виконавчої влади й інших державних органів (п. 16 ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») [8]. Така заборона зумовлена тим, що ситуація в Україні, окремих населених пунктах або військовій частині може спричинити нагальність відкликання цього військовослужбовця з відпустки.

військовослужбовець законодавство право

Висновки

військовослужбовець законодавство право

Отже, право військовослужбовця на свободу пересування по території України може бути обмежено за вказівкою нормативно-правового акта (встановлюється для військовослужбовців, які проходять строкову військову службу, та курсантів військово-навчальних закладів) і рішенням командира (начальника). При цьому такі правила залежать від території переміщення військовослужбовця: по території військової частини (військово-навчального закладу), поза розташуванням військової частини в межах гарнізону, за межами гарнізону.

Виїзд військовослужбовця за кордон з України може бути обмежено рішенням командира (начальника) у випадках, передбачених законом.

При цьому виїзд військовослужбовця за межі гарнізону й за кордон з України завжди обтяжено необхідністю одержання дозволу від командира (начальника). При цьому виїзд військовослужбовця за кордон з України може бути здійснено лише в разі відбуття у відпустку або відрядження.

Уважаємо встановлені обмеження й обтяження у здійсненні військовослужбовцем права на свободу пересування повністю виправданими та доцільними. На таку категорію фізичних осіб покладається виконання найважливішої функції держави в інтересах усього Українського народу - «оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності» (ст. 17 Конституції України) [

Список використаних джерел

1.Конституція України: Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141 URL: http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/254к/96-вр.

2.Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11.12.2003 № 1382-У Відомості Верховної Ради України. 2004. № 15. Ст. 232. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1382-15.

3.Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-У Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

4.Стефанчук РО. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві: поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту. Хмельницький: Вид-во Хмельницького університету управління та права, 2007. 626 с.

5.Красицька Л.В. Проблеми здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей: монографія. Київ: Ліра-К, 2014. 628 с.

6.Синєгубов О.В. Здійснення особистих немайнових прав малолітніх та неповнолітніх осіб: монографія. Харків: Золота миля, 2015. 528 с.

7.Про військовий обов'язок і військову службу: Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 27. Ст. 385. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2232-12.

8.Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 15. Ст.190.

Размещено на Allbest.ru