Тендерно-дискримінаційні акценти сімейного законодавства України: соціально-моральний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тендерно-дискримінаційні акценти сімейного законодавства України: соціально-моральний аспект

О.І. Пархоменко

Анотації

Статтю присвячено проблемі гендерної нерівності та гендерної дискримінації чоловіцтва засобами нормативно-правової регуляції Сімейного кодексу. В результаті проведеного дослідження автор приходить до висновку про те, що трансформація тендерних відносин на рівні соціонормативного регулювання має вести до досягнення фактичної, а не формальної рівноправності статей у сфері шлюбно-сімейних відносин. Констатовано, що на зміну традиційно-нерівноправного (матріархатно-тенденційного і андроцидарного) розподілу ролей між чоловіком і жінкою має прийти концепція рівностатусності, яка забезпечує однакові можливості для двох партнерів. Таким чином, питання про соціогендерний статус чоловіцтва, яке пропонується або може бути запропоноване йому в суспільстві, де на зміну матріархально-гетеричному типу гендерної диференціації приходить егалітарний тип, виникає з самої суспільної практики; і адекватну відповідь на нього дає саме гендерний аналіз чинного сімейного законодавства України. гендерний правовий дискримінація

Доведено, що усунення гендерної дискримінації є ключовим імперативом регуляції та інституціалізації сімейних відносин за умови реалізації комплексу заходів, які передбачають довгострокову дію на суспільство і його інститути, що дасть можливість подолати матріархальний расизм і сексизм жіноцтва, що покладе кінець тривалому періоду гендерної нерівності і несправедливості, коли чоловіча частина населення України піддавалася прихованій гендерній дискримінації за рахунок порушення соціонормативного паритету представників обох статей в правовій інституціалізації сім'ї. На думку автора, стратегічні цілі трансформації гендерних відносин в сімейно-правовому полі полягають у зміні культури взаємодії статей, заміні відносин ієрархії на відносини партнерства, привнесення в суспільну свідомість таких цінностей, як миролюбність і життєтворення як основоположних цінностей освіченої андрократії. Розуміння того, що стать не є підставою для дискримінації в будь-якій сфері суспільного життя виявляється запорукою позитивних соціальних трансформацій. Адже дискримінація за всіма іншими соціальними стратифікаційними ознаками (класовими, національними, расовими, політичними, культурними тощо) в егалітарному суспільстві є не просто нелегітимною, але і несумісною із дієвою соціальною мораллю.

Ключові слова: гендер; гендерна дискримінація; гендерна рівність; гендерна привілеїзація; матріархат

Gender-discriminative accents of the Ukrainian family legislation: social and moral aspect

O.I. Parchomenko

Classical private university

70B, Zhukovskogo St., Zaporizhzhya, 69000, Ukraine

The article deals with the problem of gender inequality and gender discrimination against human by means of the legal regulation by the Family Code. As a result of the research, the conclusion has been made that the transformation of gender relations on the level of socio-normative regulation should lead to the achievement of the real, rather than formal equality of genders in marriage and family relations. It has been stated that instead of traditionally disparate (matriarchal, tendentious and androcidarical) distribution of roles between men and women, the concept of the equality, that provides equal opportunities for both partners must come. Thus, the issue of women's socio-gender status, which is offered or may be offered to them in society, where the matriarchal-geterical type of gender differentiation replaces the egalitarian type, arises from the social life by itself. Gender analysis of the current Ukrainian family legislation gives an adequate response to it.

It has been proven that the elimination of gender discrimination is a key imperative of the regulation and institutionalization of family relations provided the implementation of a package of measures, which make the long-term impact on society and its institutions. This will allow overcoming the matriarchal racism and women sexism and will end the long period of gender inequality and injustice, when the male part of the Ukrainian population was subjected to hidden gender discrimination through the breach of the socio-normative parity of both genders representatives in the legal institutionalization of the family. As to the author, the strategic goal of gender relations' transformation in the family and legal sphere is to change the culture of gender interaction, to replace hierarchical relationships by the partnership, to bring the values of peacefulness and life-creationas the core values of the educated androcracy to the social consciousness. Understanding of the fact that gender is not a basis for the discrimination in any sphere of public life is the key to the positive social transformation. Discrimination on all other grounds of social stratification (class, national, racial, political, cultural, etc.) in an egalitarian society is not only illegal, but also incompatible with the effective social morality.

Keywords: gender; gender discrimination; gender equality; gender privilege; matriarchy

Гендерно-дискриминационные акценты семейного законодательства Украины: социально-нравственный аспект

А.И. Пархоменко

Классический приватный университет,

69000, Запорожье, ул. Жуковского, 70Б

Статья посвящена проблеме гендерного неравенства и гендерной дискриминации мужчин средствами нормативно-правовой регуляции Семейного кодекса. В результате проведенного исследования автор приходит к выводу о том, что трансформация гендерных отношений на уровне соционормативного регулирования должна вести к достижению фактического, а не формального равноправия полов в сфере брачно-семейных отношений. Констатировано, что на смену традиционно неравноправному (матриархатно-тенденциозному и андроцидарному) распределению ролей между мужчиной и женщиной должна прийти концепция равностатусности, которая обеспечивает равные возможности для двух партнеров. Таким образом, вопрос о социогендерном статусе мужчин, который предлагается или может быть предложено им в обществе, где на смену матриархально-гетерическому типу гендерной дифференциации приходит эгалитарный тип, возникает из самой общественной жизни; и адекватный ответ на него дает именно гендерный анализ действующего семейного законодательства Украины.

Доказано, что устранение гендерной дискриминации является ключевым императивом регуляции и институци- ализации семейных отношений при реализации комплекса мер, предусматривающих долгосрочное воздействие на общество и его институты, что позволит преодолеть матриархальный расизм и сексизм женщин и положит конец длительному периоду гендерного неравенства и несправедливости, когда мужская часть населения Украины подвергалась скрытой гендерной дискриминации за счет нарушения соционормативного паритета представителей обоих полов в правовой институциализации семьи. По мнению автора, стратегические цели трансформации гендерных отношений в семейно-правовом поле заключаются в изменении культуры взаимодействия полов, замене отношений иерархии на отношения партнерства, привнесение в общественное сознание таких ценностей, как миролюбие и жизнетворчество как основных ценностей образованной андрократии. Понимание того, что пол не является основанием для дискриминации в любой сфере общественной жизни, оказывается залогом позитивных социальных трансформаций. Ведь дискриминация по всем другим социальным стратификационным признакам (классовым, национальным, расовым, политическим, культурным и т.д.) в эгалитарном обществе не просто нелегитимна, но и несовместима с действенной социальной моралью.

Ключевые слова: гендер; гендерная дискриминация; гендерное равенство; гендерная привилегизация; матриархат

Постановка проблеми. Дана стаття є спробою відрефлексувати одну із найважливіших проблем малорозроблених в українській соціології галузей - соціології права та соціології гендеру, в контексті комплексної проблематики правового регулювання взаємин соціогендерних груп з урахуванням досягнень сучасної соціологічної та юридичної науки. Вивчення соціально-юридичних засад гендерної рівності є зумовленим декількома обставиниами.

По-перше, будь-яка держава, яка проголосила себе соціальною, демократичною і правовою, тим самим визнає найвищою цінністю права людини і рівноправність чоловіків та жінок. Зрозуміло, що такі настанови є несумісними як з виявами патріархального, так і матріархального расизму, сексизму, гендерних асиметрій та вибіркового гендероциду за статевою або соціокультурною ознаками.

По-друге, реалізація конституційного принципу рівності прав вимагає створення системи превенції щодо будь-якої дискримінації, в т.ч за гендерною ознакою. Малорозробленість в соціологічній науці і українському законодавстві юридичного поняття "гендерна дискримінація" і санкцій за її вчинення робить механізм захисту прав чоловіків-жінок і неповним і не дозволяє відстоювати свої права в кожному конкретному випадку.

По-третє, в умовах України загальновизнані принципи, норми міжнародного права і національне законодавство про рівноправність чоловіків і жінок зазнають істотних деформацій. Концепція рівності, яка підтримувалася в соціалістичному праві, ґрунтувалася на феміністських і комуністичних теоріях прихованого матріархального сексизму. У цьому полягає основна причина того, що принцип гендерної рівноправності в Україні і досі є декларативним щодо чоловіків, особливо якщо йдеться про цивільне та кримінальне законодавство.

У ході дослідження, присвяченого дискримінації в чинному сімейному законодавстві за статевою ознакою, автором було з'ясовано, що, попри всі ламентації щодо пригніченості жінок та наявних утисків щодо їх прав, неминуче доводиться вести мову про дискримінацію маскулінної гендерної групи та міноритарних гендерів при створенні законодавцем

сегментів прихованої юридичної привілеїзації щодо жінок та обґрунтування соціально-юридичними засобами асиметричної моделі гендерних відносин на користь жіноцтва. У цьому зв'язку суттєвого доопрацювання потребує національне законодавство, яке в теорії є покликаним гарантувати рівноправність чоловіків і жінок, а в соціальних практиках уможливлює, радше, матріархальний сексизм із порушенням гендерної толерантності та збалансованості гендер- них відносин, аніж гендерну рівність.

Мета дослідження. Метою статті є побудова характеристики окремих проявів соціогендерної нерівності в нормах чинного сімейного законодавства. Завданнями статті, у зв'язку із окресленою метою, є визначення нормативно-правових засад гендерної дискримінації чоловіків у ключових нормах Сімейного кодексу України та соціальних детермінант цього феномена.

Невизначена наукова проблема, якій присвячено статтю. Статтю присвячено проблемі гендерної нерівності та гендерної дискримінації чоловіцтва засобами нормативно-правової регуляції Сімейного кодексу.

Аналіз досліджень і публікацій. Актуалізована в статті проблема є представленою, переважно, в англомовних та російськомовних джерелах. Серед україномовних дослідників статті та дисертаційні роботи з тематики гендерної соціології та гендерології є присвяченими гендерній нерівності та гендерній культурі, зокрема, Г Бондар та І. Святненко [1, с. 12-14].

Серед англомовних видань, перекладених російською, являє значний інтерес праця Д. Гілмора, присвячена аналізу культурних концептів маскулінності. Пальму першості в ракурсі теорії гендерного конфліктогенезу поділяють М. Коростильова та С. Поленіна, які присвячують увагу аналізу гендерно-егрегоріальних структур конфлікту між статями, правах жінок у системі прав людини в міжнародному та національному аспектах, соціогендерним аспектам соціології права, інституціоналізації прав жінок та матерів в радянський та пострадянський періоди [2, с. 5-11].

Заслуговують на увагу також праці І. Кона, які стосуються як гендерної поведінки, так і широкого кола проблем сексуальної культури, в яких автор побіжно торкається проблеми гендерної нерівності та дискримінації у зв'язку з особливостями сексуальної культури Росії [4].

Серед українських дослідників аналізом проблематики гендерної нерівності та дискримінації займалися Г. Бондар, І. Святненко. Г. Бондар [1] в дисертаційному дослідженні, присвяченому соціокультурним засадам гендерної дискримінації, звертає увагу на матернолатрію як складник православ'я та генералізований чинник впливу на формування соціальної моралі українського суспільства. Безумовною цінністю дослідження можна вважати визначення ключових детермінант вкоріненості матріархального сексизму в гендерній культурі України, який випливає, на думку авторки, із феміноцентричного сімейного, соціального та кримінального законодавства радянського періодів, із чим важко не погодитись.

Найбільш чітким у ракурсі окреслення андроцидарності і матріархального расизму гендерної культури України є підхід І. Святненка, який методологічно випливає із соціосистемологічного розуміння гендерної культури Ю. Романенка [16]. Розуміння матріархату як ключового чинника деелітизації українського соціуму, переважання в ньому корупції та хаотичних станів, встановлення зв'язку між феодально-архаїчними інституціями давнини та неофеодальними формами експлуатації чоловіцтва в матріархальному шлюбі можна вважати ключовими ідеями автора.

Виклад основного матеріалу. Переваги жіноцтва достатньо чітко прописані в Сімейному кодексі України, який встановлює цілий ряд переваг для жінок, зокрема: практично виключне право на дітей після розлучення; отримання значної частини майна чоловіка; можливість отримувати привілеї в ході сімейних процесів та ухвалення судових рішень при посиланні на "моральні засади суспільства".

Детальніше розглянемо, яким же чином і в яких статтях закладено гендерно-дискримінаційні норми. Для цього непотрібно надскладного аналізу - варто лише порівняти права жінки і чоловіка, викладені в цьому документі.

Перше, на що можна звернути увагу при аналізі ст. ст. 49, 50 нині діючого Сімейного кодексу, - це дискриміноване батьківство. Для початку ознайомимося із їх текстом, у відповідності до якого дружина має право на материнство (п. 1); небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу (п. 2);. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди (п. 3); вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини (п. 4);. дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків (п. 5) [15].

Відповідності до ст. 50 чоловік має право на батьківство (п. 1); відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу (п. 2); позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди (п. 3) [15].

Порівняльний аналіз ст. 49 та ст. 50 дає можливість зробити висновок про те, що стаття 50, котра стосується прав на батьківство, чомусь не містить пунктів про те, що батькові у сім'ї повинні бути створені умови для збереження його здоров'я та умови для поєднання батьківства із здійсненням інших прав і обов'язків. Проте Кодекс вимагає створення таких умов для жінки, хоча і батько, в контексті принципу гендерної рівності, потребував би аналогічних прав

Звісно, недалекий або затуманений стереотипами про "вищість материнства" чоловік вважатиме, що так і має бути, проте, з точки зору парадигми рівності, на якій, нібито, стоїть український законодавець, жінка не має ніяких преференцій в силу виконання нею репродуктивної функції і навряд чи має право вимагати створення для цього якихось спеціальних умов. Чому ж тоді не варто вимагати створення для чоловіка (з боку суспільства та держави) умов для належного заробітку, який був би достатнім для створення умов для жінки? Отже, українська держава вимагає від чоловіка створювати умови для жінки, відмовляючись брати на себе обов'язок створювати соціальні умови для того, щоб чоловік міг створювати сімейні умови.

І взагалі, чи не варто задатись питанням про те, чому функція виношування дитини є важливішою за функцію утримання сім'ї або за функцію кар'єрного просування чоловіка під час виношування дитини жінкою? Чи не є така розстановка пріоритетів вираженням соціо-гендерної упередженості українського законодавця, який своїм нормотворенням обслуговує матріархатну організацію сім'ї і дискримінаційні практики щодо тих, на кого покладена фундаційна відповідальність за належний рівень життя сім'ї.

У процесі аналізу тендерних асиметрій, представлених в нормах Сімейного кодексу, виникає питання і про те, чи не є рівень батьківського здоров'я важливим чинником здоров'я майбутньої дитини, у зв'язку з чим умови для батьківства мають бути пріоритетнішими за умов для материнства

Зрештою, очікувати, що чоловік, котрому не створили належних умов, може забезпечити свою сім'ю і свою дитину належними умовами - це цілковитий абсурд. Але мовчазні українські чоловіки, погоджуючись із такими стереотипами соціальної моралі, погоджуються підривати своє здоров'я, жертвувати своєю кар'єрою заради сім'ї, що в соціальних уявленнях є чи не найвищою чеснотою.

На рівні буденної свідомості існує стала звичка вживати слова із незрозумілим (розпливчастим) значенням. Розпливчастість мислення є чи не найголовнішою ментальною вадою, яка відтворює прадавню традицію ухилятись від особистої відповідальності або ж припускати свавілля. Свавілля - це практики, які уможливлюються при використанні слів без чіткого значення, з приводу яких будь-хто може витлумачувати те чи інше положення закону на свою користь. Такого роду свавілля виявляється в Сімейному кодексі через послуговування терміном "моральні засади суспільства".

Сам законодавець, звісно, не вдається до його розгорнутого тлумачення, за чим приховується цілком самоочевидна мета: щоразу надавати терміну довільного значення в залежності від суб'єктивних уподобань судді. Адже визнати моральними засадами суспільства можна все що завгодно, починаючи від соціального уявлення про те, що "дитині краще бути з матір'ю", і закінчуючи чимось подібним до "всі чоловіки перевелися" (це теж "соціально-моральне уявлення", з яким погоджується мало не кожна українська жінка). А оскільки експертами в галузі моральних відносин в українському суспільстві є переважно жінки, то і встановлювати, що відноситься до моральних засад суспільства, а що не відноситься, під час різних сімейних процесів буде саме жінка як сторона судового процесу (як дружина). У якості прикладу розглянемо зміст ч. 4 ст. 3.

Так, відповідно до змісту ч. 4 ст. 3, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, незаборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства [15].

Звернемо увагу на доволі цікаву ієрархію суб'єктів, розташовуваних у переліку в порядку убування значущості і статусності: батьківство, як бачимо, стоїть на останньому місці опісля дитинства і материнства, з чого можна зробити висновок, що воно не є таким вже й важливим з точки зору збереження сім'ї. Так, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї (ч. 1 ст. 5); сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7); особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства (ч. 2 ст. 9) [15].

У відповідності із ст. 9 подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (п. 1); особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства (п. 2) [15].

Як випливає із змісту статті, будь-який шлюбний договір може бути визнаний українським судом недійсним. Таке рішення може бути прийнято не тільки на підставі невідповідності самого шлюбного контракту вимогам чинного законодавства, але й на "підставі" суперечності "моральним засадам суспільства". При цьому "моральні засади суспільства" зміщено визначаються в контексті інтересів мате- рі-берегині із дитиною, котра використовується як інструмент маніпулятивного тиску проти чоловіка в судовому процесі. Зрозуміло, що в зв'язку із моральною вищістю жінки щодо чоловіка, майно її чоловіка мусить належати їй, власне, як і спільна дитина.

Український Сімейний кодекс є настільки толерантним до звичаїв різних етнічностей, що дозволяє відкидати законодавчі положення на користь різного роду етнічних або місцевих звичаїв. Так, у відповідності із ст. 11 (врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів) при вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства [15].

Зазначена норма дає можливість, по суті, при вирішенні сімейного спору відступити від діючого в Україні законодавства на користь якихось некодифікованих і невизначених "місцевих звичаїв" або звичаїв національних меншин, до яких належить одна із сторін спору. Насправді ж, ця стаття спрямована на уможливлення свавілля й безпринципності в судових рішеннях, що стосуються сімейних спорів. Тобто, навіть якщо всі обставини вказують на те, що чоловік правий в тій чи іншій ситуації, то суддя може послатись на "місцевий звичай". Наприклад, на місцевий звичай віддати жінці з дитиною все нерухоме майно чоловіка, якщо жінка є приналежною (або ж вважає себе такою, що є приналежною - цього жінки в більшості випадків не розрізняють!!!) до тієї чи іншої національної меншини. Стаття закону, котра спрямована на поширення беззаконня та неоднозначності доповнена також уже знайомим посиланням на "моральні засади суспільства". Іншими словами, одна можливість для судово-сімейного беззаконня доповнюється додатковими підставами для цього.

Аналогічні соціогендерні асиметрії та викривлення випливають із ст. 70. Щоб переконатись в цьому, наведемо зміст вказаної статті, яка дає приклад цікавого порушення закону формальної логіки, що має назву "закону заборони на протиріччя" (з ним знайомі кожен фахівець з соціальних наук в Україні, який вивчав формальну логіку у ВНЗ). Цей закон проголошує заборону на одночасне визнання істинним певного положення і його заперечення, наголошуючи на тому, що істинною може бути або теза, або її заперечення.

Звернемо увагу: п. 1 ст. 70 проголошує, що істинним є А ("частки поділу майна є рівними"); п. 2 проголошує можливість суду відступати від норми рівності "за обставин, що мають істотне значення", або ж за обставин "якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування" [15]. А тепер можна поставити питання про те, що не можна підвести під цю норму, що не змушувало б суд відступити від часток рівності, особливо, якщо ніхто не може точно визначити, який розмір доходу, з точки зору жінки, був би "достатнім" для розвитку дитини (ким і де визначена верхня межа достатності для того, щоб констатувати недостатність? Бо якщо вона, ця верхня межа не визначена, то тоді будь-який розмір аліментів може бути визначений як "недостатній".

Висновки

Трансформація тендерних відносин на рівні соціонормативного регулювання має вести до досягнення фактичної, а не формальної рівноправності статей у сфері шлюбно-сімейних відносин. На зміну традиційно-нерівноправного (матріархатно- тенденційного і андроцидарного) розподілу ролей між чоловіком і жінкою має прийти концепція рівно- статусності, яка забезпечує однакові можливості для двох партнерів. Таким чином, питання про соціогендерний статус чоловіцтва, яке пропонується або може бути запропоноване йому в суспільстві, де на зміну матріархально-гетеричному типу гендерної диференціації приходить егалітарний тип, виникає з самої суспільної практики; і адекватну відповідь на нього дає саме гендерний аналіз чинного сімейного законодавства України.

Усунення тендерної дискримінації є ключовим імперативом регуляції та інституалізації сімейних відносин за умови реалізації комплексу заходів, які передбачають довгострокову дію на суспільство і його інститути, що дасть можливість подолати матріархальний расизм і сексизм жіноцтва, що покладе кінець тривалому періоду гендерної нерівності і несправедливості, коли чоловіча частина населення України піддавалася прихованій гендерній дискримінації за рахунок порушення соціонормативного паритету представників обох статей в правовій інституалізації сім'ї. Стратегічні цілі трансформації тендерних відносин у сімейно-правовому полі полягають у зміні культури взаємодії статей, заміні відносин ієрархії на відносини партнерства, привнесення в суспільну свідомість таких цінностей, як миролюбність і життєтворення як основоположних цінностей освіченої андрократії.

Розуміння того, що стать не є підставою для дискримінації в будь-якій сфері суспільного життя, її світогляду виявляється запорукою позитивних соціальних трансформацій. Адже дискримінація за всіма іншими соціальними стратифікаційними ознаками (класовими, національними, расовими, політичними, культурними тощо) в егалітарному суспільстві є не просто нелегітимною, але й несумісною із дієвою соціальною мораллю.

Бібліографічні посилання