Відносини адміністративно-правових обмежень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відносини адміністративно-правових обмежень

Чорна В.Г.

Анотації

Автором розкрито зміст відносин адміністративно-правових обмежень. Розкрито структуру адміністративно-правових відносин. Визначено права й обов'язки суб'єктів відносин.

Ключові слова: обмеження, правові обмеження, адміністративно-правові обмеження, суб'єкт, заборона.

Автором раскрыто содержание отношений административно-правовых ограничений. Раскрыта структура административно-правовых отношений. Определены права и обязанности субъектов отношений.

Ключевые слова: ограничения, правовые ограничения, административно-правовые ограничения, субъект, запрет.

The author discloses the content of relations of administrative and legal constraints. The structure of administrative-legal relations is revealed. The rights and obligations of the subjects of relations are determined.

Key words: restrictions, legal restrictions, administrative restrictions, subject, prohibition.

Постановка проблеми. Обмеження як адміністративно-запобіжний захід виникають між різними суб'єктами адміністративного права з метою впорядкування суспільних відносин і забезпечення їх повноцінного функціонування. Вони виступають сильними стримуючими факторами від вчинення певних дій. Підставою застосування таких обмежень є відповідна адміністративно-правова норма, яка і визначає підстави, порядок застосування обмеження та міру відповідальності у разі порушення встановлених законом обмежень. Відносини, що мають характер обмежень, виникають між суб'єктам таких відносин, де однією стороною є суб'єкт, поведінку якого необхідно обмежити, а іншою - суб'єкт застосування, тобто особа, яка уповноважена законом і на підставі норми адміністративного права має повноваження застосувати адміністративно-правові обмеження. Змістом цих відносин є сукупність прав та обов'язків, які мають суб'єкти у разі застосування адміністративних обмежень. Розглянемо більш детально сутність і зміст відносин адміністративно- правових обмежень.

Стан опрацювання. Питання правових обмежень людини і громадянина свого часу були предметом досліджень П.П. Андрушко, Ю.В. Градової, Я.А. Колінко, С.О. Кузніченка, М.І. Матузова, О.В. Малько, П.М. Рабіновича, О.А. Савченко, М.В. Савчина, М.Ф. Селівона, М.І. Хавронюка.

Метою статті є розкриття змісту відносин адміністративно-правових обмежень. адміністративний право обмеження

Виклад основного матеріалу. Адміністративно- правові відносини виникають і у зв'язку з необхідністю застосування певного виду адміністративного обмеження в сфері публічного управління, адже обмеження є одним із регулятивних інструментів, який впливає на поведінку суб'єкта. Із цього приводу А.М. Денисова зазначає, що самостійний характер категорії правових обмежень дає можливість виокремити основні ознаки правових обмежень як одного із засобів правового впливу на поведінку суб'єктів права: 1) вони пов'язані з негативними умовами здійснення власних інтересів суб'єкта, через спрямування їх на утримання й одночасно на задоволення інтересів протилежної сторони та суспільних інтересів в охороні та захисті;

2) спрямовані на стримування протиправної поведінки та встановлення чітких меж дозволеного;

3) надають інформацію про зменшення обсягу можливостей, свободи, а отже, і прав особистості, які досягаються за допомогою обов'язків, заборон, покарань і т. д.; 4) мають характер погроз позбавлення певних цінностей; 5) встановлюються нормативно- правовими актами; 6) містять інформацію про негативну правову реакцію у разі протиправної поведінки суб'єкта права; 7) є засобом формування правової мотивації суб'єктів щодо їх ставлення до правового впливу та їх поведінки; 8) основним призначенням є зменшення негативної активності суб'єкта у сфері права та в процесі правового впливу; 9) спрямовані на охорону, гарантування та захист суспільних інтересів, оскільки в цілому виконують функцію охорони суспільних відносин, тобто забезпечують стабільність правового впливу; 10) метою правових обмежень є зменшення негативних проявів суспільних інтересів і збереження можливості використання суб'єктивного права у правовому полі, що зумовлює охоронний характер правового впливу [1, с. 100].

Таким чином, вважаємо, що значення відносин адміністративних обмежень полягає у такому:

1) обмеження визначають межі дозволеної поведінки в процесі правового впливу; 2) є засобом забезпечення правового статусу особи як важливого аспекту прояву правового впливу; 3) мають нормативну основу закріплення та забезпечують превентивне недопущення порушення правових вимог, оскільки правові обмеження виникають лише на підставі норми права. З моменту вступу такої норми в силу адміністративні правовідносини між сторонами будуються у межах приписів норми; 4) забезпечують формування мотивації щодо необхідності правового впливу на поведінку учасників правовідносин. Водночас відносини адміністративних обмежень в адміністративному праві мають свої види, які можна виокремити залежно від певних критеріїв. Беручи до уваги, що досліджувана група відносин є похідною від адміністративно-правових відносин, можна стверджувати, що для видового поняття характерні ознаки родового поняття.

М.І. Матузов наводить таку класифікацію адміністративних правовідносин: 1) за ступенем конкретизації і суб'єктним складом правовідносини поділяються на: абсолютні, відносні, загально регулятивні;

2) за характером обов'язків правовідносини поділяються на: активні (обов'язок полягає в необхідності вчиняти певні дії на користь уповноваженої особи) і пасивні (обов'язок полягає в утриманні від небажаної для контрагента поведінки); 3) за колом суб'єктів: прості між двома суб'єктами; складні - між декількома чи навіть необмеженим колом суб'єктів;

4) залежно від тривалості: короткострокові; довгострокові [3, с. 185].

Узагальнюючи думки науковців-адміністративістів, відзначимо, що поділ адміністративних правовідносин зводиться до таких їх видів залежно від: 1) виконуваних функцій: регулятивних і правоохоронних; 2) ступеня взаємної підпорядкованості суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах: між підпорядкованими суб'єктами, що перебувають на різних ієрархічних рівнях, тобто між вищими і нижчими структурами; між непідпорядкованими суб'єктами однакового ієрархічного рівня; між непідпорядкованими суб'єктами різних ієрархічних рівнів або організаційно-правової природи; між органами управління і підприємствами, установами, організаціями, які організаційно їм не підпорядковані (організаційно від них незалежні); між органами управління і структурами, які підпорядковані їм частково;

3) кількісного складу учасників: двосторонні та багатосторонні відносини; 4) організаційно-правового складу учасників. Також адміністративно-правові відносини поділяють на: функціональні та територіальні; внутрішні та зовнішні; майнові та немайнові; такі, що захищаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у судовому порядку; субординації і координації; внутрішньоапаратні і позаапаратні тощо. Значний інтерес становить класифікація адміністративних правовідносин на вертикальні та горизонтальні.

Водночас слід відзначити, що наявність в адміністративних правовідносинах риси обмежувальності звужує перелік класифікаційних одиниць, відповідно за якими відносини адміністративних обмежень можна поділити на види. Це продиктовано специфікою суб'єктів цих відносин, а також їх об'єктом.

За своєю видовою ознакою та змістом правовідносини адміністративно-правових обмежень, на нашу думку, можна віднести до абсолютно визначених і відносно визначених, де визначені дві сторони відносин - суб'єкт, щодо якого застосовується обмеження, та, відповідно, суб'єкт, який застосовує обмеження; пасивних, тобто не вчиняти (утримуватися) від вчинення певних дій щодо контрагента; за колом суб'єктів відносини адміністративно-правових обмежень можуть бути як прості (тобто відносини обмеження щодо певної особи, наприклад, обмеження, встановлені Законом України "Про запобігання корупції", що застосовуються до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; обмеження, що застосовуються до осіб звільнених з місць позбавлення волі, щодо яких застосовано адміністративний нагляд), так і складні (тобто відносини обмеження, що виникають між колом суб'єктів, наприклад, обмеження щодо осіб, які є державними службовцями, обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, обмеження щодо запобігання корупції).

Вважаємо, що відносини адміністративних обмежень в адміністративному праві можна систематизувати таким чином:

1) залежно від кола суб'єктів: а) конкретно визначені; б) відносно визначені;

2) залежно від кількості суб'єктів контрагентів: а) прості; б) складні;

3) залежно від часу дії обмеження: а) короткотривалі; б) довготривалі;

4) залежно від адміністративного статусу суб'єкта-контрагента: а) Президент України;

б) органи виконавчої влади: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади; в) органи місцевого самоврядування; г) підприємства, установи, організації державної власності; д) фізичні та юридичні особи.

Структурно в теорії адміністративного права правовідносини складаються з трьох елементів: 1) суб'єкта правовідносин; 2) об'єкта правовідносин; 3) юридичного змісту, тобто суб'єктивних прав і юридичних обов'язків [3, с. 88].

На наш думку, структура відносин адміністративних обмежень є класичною та складається із: 1) суб'єкта; 2) об'єкта, тобто поведінки особи, щодо якої застосовується адміністративне обмеження; 3) змісту відносин адміністративних обмежень, тобто прав та обов'язків сторін відносин адміністративних обмежень; 4) юридичних фактів, що є підставою виникнення обмежувальних відносин. Розкриємо зміст виокремлених нами елементів відносин адміністративних обмежень.

Першим складовим елементом правовідносин адміністративних обмежень є суб'єкт. Ця категорія є двосторонньою - суб'єкт-застосування адміністративного обмеження та суб'єкт, щодо якого застосовується адміністративне обмеження.

Суб'єктами застосування обмежень є Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації державної форми власності, їх посадові особи; суд.

Окрім центральних органів виконавчої влади, суб'єктами, які мають право застосовувати адміністративні обмеження і, відповідно, бути суб'єктом відносин адміністративних обмежень, є місцеві органи виконавчої влади. Так, наприклад, місцеві державні адміністрації уповноважені застосовувати обмеження щодо: використання підприємствами питної води у промислових цілях; використання об'єктів тваринного світу; використання об'єктів тваринного світу або вилучення об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; застосування на окремих територіях пестицидів і агрохімікатів; прав власників і користувачів природних ресурсів в інтересах охорони, раціонального використання та відтворення тваринного світу; право добування, всіх видів використання, утримання, реалізації, вивезення з України і ввезення на її територію диких тварин.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить застосування обмежень щодо: забудови земельних ділянок; використання підприємствами питної води у промислових цілях; господарської діяльності та добування об'єктів тваринного світу; щодо скидів відходів тощо.

Таким чином, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування є суб'єктами відносин адміністративних обмежень як уповноважені застосовувати обмеження в рамках реалізованої ними компетенції та повноважень. Підставою застосування того чи іншого адміністративного обмеження є законодавчий акт. Слід зазначити, що вважаються недійсними і не підлягають виконанню акти Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, в нормах яких визначаються певні види обмежень, якщо вони спричиняють обмеження законних прав громадян.

Поряд із зазначеними суб'єктами суб'єктом, який уповноважений застосовувати обмеження та вступати у відносини адміністративних обмежень, є суд.

Суд як суб'єкт відносин адміністративних обмежень може реалізовувати свій владно-управлінський вплив шляхом застосування до суб'єкта (у цьому разі до правопорушника) на підставі судового рішення адміністративних стягнень у вигляді:

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (застосування обмеження цього права передбачено на строк від 6 місяців до 1 року);

- громадських робіт (це обмеження застосовується на строк від 20 до 60 годин і відбувається не більше 4 годин на день). Окрім відрахувань у дохід держави зазначеної суми грошей із заробітку, виправні роботи тягнуть за собою й інші майнові та трудові обмеження, зокрема: заборонено надавати чергову відпустку під час відбування виправних робіт; час відбування робіт не зараховують до загального трудового стажу й до стажу, що надає право на одержання щорічних пільг; заборонено звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу органів, що призначили виправні роботи;

- виправних робіт (застосовуються на строк до 2 місяців із відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20% її заробітку в дохід держави), такий вид обмеження передбачає не лише обмеження поведінки суб'єкта застосування обмеження, але й обмеження матеріального характеру у вигляді відрахування з заробітку такої особи; суспільно-корисні роботи;

- адміністративного арешту (до 15 діб);

- арешт з утриманням на гауптвахті.

Застосування цих обмежень здійснюється з урахуванням вікових і статусних особливостей суб'єктів, стосовно яких застосовуються обмеження, наприклад, суспільно корисні роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами I або II групи, вагітним жінкам, жінкам, старшим за 55 років, і чоловікам, старшим за 60 років, а адміністративний арешт не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів І і ІІ груп. З цього приводу Ю.П. Битяк зауважує, що у процесі виконання постанови суду особи, винні у вчиненні адміністративного правопорушення, зазнають відповідних обмежень особистого, морального чи матеріального характеру [1, с. 230].

Під час здійснення адміністративного нагляду суд, за поданням начальника органу Національної поліції, з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень, які застосовуються до осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд. Такі обмеження за рішенням суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі.

Другою групою суб'єктів відносин адміністративних обмежень є суб'єкти, щодо яких застосовуються адміністративні обмеження. Обмеження можуть бути застосовані до фізичних осіб (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) і юридичних осіб.

Висновки

Отже, пропонуємо розрізняти суб'єктів відносин адміністративних обмежень, де з одного боку суб'єктом виступає суб'єкт застосування адміністративних обмежень - уповноважений суб'єкт, який має відповідні повноваження, а з іншого - інший суб'єкт, який пропонуємо називати суб'єктом-контрагентом, тобто особа, до якої застосовується адміністративне обмеження та на поведінку якої направлено правовий вплив. І перша, і друга група суб'єктів є безпосередньо суб'єктами відносин адміністративних обмежень, під якими ми пропонуємо розуміти уповноважених суб'єктів публічної адміністрації, їх посадових осіб і структурні підрозділи, суд, а також суб'єктів-контрагентів - фізичних і юридичних осіб, на поведінку яких направлений владний управлінський вплив.

Суб'єкти цих відносин мають свої особливості:

1. реалізують свої права й обов'язки у сфері публічного управління;

2. характеризуються субординаційними зв'язками та мають імперативний характер;

3. виникають на підставі норми адміністративного права, що зумовлює обов'язок одних застосовувати обмеження, а інших - виконувати його;

4. суб'єкти застосування можуть бути суб'єктами різного ієрархічного рівня (наприклад, Кабінет Міністрів України й органи місцевого самоврядування), а суб'єкти-контрагенти можуть мати різний адміністративно-правовий статус (наприклад, Президент України, громадяни України, іноземці, особи без громадянства);

5. у суб'єктів застосування обмеження з'являється право щодо його застосування, а у суб'єкта-контрагента, навпаки, виникає обов'язок від вчинення певних дій, тобто його дієздатність обмежується.

Другим елементом у структурі відносин адміністративних обмежень є об'єкт. Ми дотримуємося думки, що об'єкт є не фізичною чи юридичною особою, стосовно якої застосовується певне обмеження, а безпосередньо поведінкою суб'єкта-контрагента, на яку направлене обмеження. Саме тому вважаємо, що об'єктом відносин адміністративних обмежень є правова поведінка, дії особи, утримання від вчинення певних дій або інша категорія, на яку спрямована дія суб'єкта застосування обмеження, тоді як предметом відносин адміністративних обмежень є речі матеріального світу: транспортні засоби, проїзний документ, майно, зброя, отруйні і сильнодіючі хімічні речовини, а також алкогольні напої та речовини, вироблені на спиртовій основі, тощо.

Третім елементом правовідносин адміністра ивних обмежень є юридичний зміст, тобто права та юридичні обов'язки.

Таким чином, вважаємо, що суб'єкт застосування адміністративного обмеження має право: 1) застосовувати відповідне адміністративне обмеження відповідно до законодавства України; 2) у разі невиконання суб'єктом-контрагентом адміністративного обмеження вчиняти відповідні дії для притягнення останнього до юридичної відповідальності; 3) використовувати допоміжні засоби з метою забезпечення реалізації адміністративного обмеження; 4) за необхідності застосовувати засоби примусу.

Водночас суб'єкт-контрагент має право:

1) знати підстави застосування обмеження;

7) знати термін застосування адміністративного обмеження; 3) мати, у визначених законом випадках, рішення суду щодо застосування обмеження; оскаржити у встановленому законом порядку застосоване адміністративне обмеження; 5) не зазнавати утисків щодо застосування адміністративних обмежень за ознаками раси, національності, статі, віку; 6) мати гарантії захисту своїх прав у разі застосування адміністративного обмеження; отримувати письмові пояснення від суб'єктів застосування адміністративного обмеження щодо правомірності його застосування.

Список використаних джерел