Детермінація злочинності у туристичному секторі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Детермінація злочинності у туристичному секторі України

Нестерова I.A.

У цій статті досліджено соціально-економічні, морально-психологічні, правові та організаційно-управлінські детермінанти злочинності в туристичному секторі України. Підкреслюється, що вказані детермінанти в сукупності утворюють причинно-наслідковий комплекс зазначених злочинів і слугують передумовою для подальшого розроблення заходів, спрямованих на запобігання розглядуваним діянням.

Ключові слова: злочинність, детермінація, причини та умови, туристичний сектор, шахрайство.

В данной статье исследованы социально-экономические, морально- психологические, правовые и организационно-управленческие детерминанты преступлений, совершаемых в сфере туристического бизнеса. Подчеркивается, что указанные детерминанты в совокупности образуют причинно- следственный комплекс указанных преступлений и служат предпосылкой для дальнейшей разработки мероприятий, направленных на предотвращение данных действий.

Ключевые слова: преступность, детерминация, причины и условия преступности, сектор туризма, мошенничество.

The article is devoted to the socio-economic, moral and psychological, legal and organizational and managerial determinants of criminality in the tourism sector. The specified determinants together form the causal complex of these crimes and serve as a prerequisite for the further development of crime prevention in this area.

Key words: criminality, crime determination, crime causes and conditions, tourism sector, fraud.

Постановка проблеми. Проблема причин та умов злочинності є ключовою серед інших досліджуваних кримінологами, оскільки її належне вивчення виступає необхідною передумовою успішного запобігання злочинності [1, с. 3; 2, с. 4]. У механізмі злочинності причина породжує злочинність як наслідок, умови ж безпосередньо не продукують це явище, однак сприяють виникненню та поширенню злочинних проявів у суспільстві. Комплекси причин та умов, спільна дія яких викликає наслідки (злочинність та окремі злочини), прийнято називати криміногенними детермінантами.

Стан дослідження. Проблему детермінації злочинності досліджували такі видатні-кримінологи, як: Ю.М. Антонян, В.С. Батиргареєва, А.М. Бойко, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.І. Долгова, А.П. Закалюк, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, В.М. Попович, Є.Л. Стрельцов, Н.М. Ярмиш та ін. Однак спеціальні дослідження, присвячені встановленню причин та умов злочинності у туристичному секторі, в Україні не проводились.

Мета дослідження. З огляду на це метою цієї статті є дослідження детермінантів злочинності у вказаній сфері.

Виклад основного матеріалу. На наш погляд, слід виходити з того, що найближчою причиною злочинності є суспільно-психологічні фактори, тобто дефекти суспільної свідомості та моральності [3, с. 224; 2, с. 44]. Йдеться про суб'єктивний фактор - недосконалість людської природи. Водночас цілком зрозуміло, що дефекти суспільної свідомості не виникають самі по собі, а є наслідком тих протиріч та негативних факторів (соціально-економічних, політичних, організаційно-управлінських, правових тощо), які мають місце в суспільстві та державі. Відповідна точка зору, висловлена в працях низки провідних учених- кримінологів, на наш погляд, є найбільш обґрунтованою і дає змогу інші фактори віднести до умов злочинності, а не її причин. Якщо ж до причин злочинності відносити, скажімо, економічні негаразди, то складно пояснити: чому за одних і тих же умов одні особи йдуть на скоєння злочинів, інші ж не вчиняють їх навіть у найскрутніших ситуаціях [4, с. 85].

На нашу думку, детермінанти злочинності в туристичній сфері можна класифікувати на соціально-економічні, морально-психологічні, правові та організаційно-управлінські. Вказані детермінанти в сукупності утворюють причинно-наслідковий комплекс зазначених злочинів і слугують передумовою для подальшого розроблення заходів, спрямованих на запобігання розглядуваним правопорушенням.

Соціально-економічними детермінантами злочинності у туристичному секторі є: економічна криза в Україні і пов'язане з нею збідніння значної частини населення, зростання тіньового сектору економіки, недоліки податкової політики тощо.

До морально-психологічних детермінант, на наш погляд, потрібно віднести: деформацію суспільної моралі на різних рівнях, у різних сферах суспільного життя (насамперед, професійно-моральну деформацію осіб, зайнятих у сфері туристичного бізнесу), користолюбство і культ грошей у суспільстві тощо.

Правовими детермінантами розглядуваних злочинів є недосконалість та нестабільність нормативно-правової бази, що регулює сферу туризму, а також недоліки кримінального законодавства, спрямованого на протидію вчинюваним у вказаній сфері злочинам.

До організаційно-управлінських детермінант відносимо недосконалу організацію управління сферою туризму (нестабільність діяльності відомств, на які покладено відповідні функції, непрозорість кадрової політики у вказаній сфері, корумпованість чиновників) та недоліки у діяльності правоохоронних органів (корумпованість, низький рівень професіоналізму тощо).

Псевдоринкові відносини, що склалися в Україні, не вирішені проблеми у сфері податкової, монетарної та кредитно-фінансової політики призвели до зниження привабливості ведення бізнесу в сегменті легальної економіки, зростання корумпованих зв'язків підприємців та чиновників усіх рівнів, зниження рівня правової культури тощо [5, с. 155-168; 6, с. 226-241]. У результаті зазначених економічних проблем значна частина економіки перейшла в тінь. Оцінити справжні масштаби тіньової економіки нині доволі складно (відповідні оцінки коливаються в межах від 40 до 80% ВВП залежно від методу оцінки [7, с. 377]). Поза сумнівом, у тіньовому секторі реалізувалась і та частина економіки, що стосується сфери надання туристичних послуг.

Пов'язане з перманентною економічною кризою зубожіння переважної частини населення України призвело до того, що туризм, а тим більше закордонний, став доступний небагатьом. Для більшості ж йдеться про фізіологічне виживання, оскільки рівень їхніх доходів дає змогу задовольняти лише найелементарніші потреби. Навіть ті, що раніше щороку подорожували, останніми роками змушені були відмовитись від закордонного відпочинку з огляду на катастрофічну девальвацію гривні. Ще частина вимушена була обрати для відпочинку більш бюджетні варіанти. Зрозуміло, що зубожіння населення потягнуло за собою його масову вікгимізацію; зазначене є актуальним і стосовно розглядуваних нами злочинів, передовсім шахрайства і торгівлі людьми. Аналіз наявної емпіричної бази та спеціальної літератури [8, с. 20; 9, с. 36,38,42-43,49; 10, с. 37,42] засвідчує, що ключовою причиною, яка штовхає жінок на пошук роботи за кордоном, де, зрештою, вони стають жертвами сексуальної експлуатації, є безробіття на батьківщині та пов'язана з ним бідність. Слід також підкреслити, що навіть наявність роботи в Україні не гарантує найманому працівникові хоча б мінімального достатку.

Споживачі туристичних послуг намагаються всіляко економити гроші, віднаходити якомога дешевші пропозиції відпочинку; тим самим їм потенційно легше стати жертвою шахраїв. Оскільки відпочинок за кордоном, а саме він найчастіше є предметом договору про надання послуг з його організації, у будь-якому разі є недешевим задоволенням, то потерпілими від відповідних шахрайських дій є люди середнього та високого достатку. Аналіз матеріалів кримінальних проваджень засвідчив, що суми коштів, якими в результаті однієї оборудки протиправно заволодівали шахраї, варіювалися від 400 до 12500 (за тур для кількох осіб) доларів США [4, с. 90]. При цьому абсолютно очевидно, що пояснювати віктимність жертв туристичних шахраїв лише їхнім бажанням зекономити було б неправильно. Доводиться констатувати, що дуже поширеним явищем є надто велика довірливість клієнтів туристичних фірм, їхня безпечність, віра в «щасливий випадок» тощо. Вже сам по собі факт звернення до туристичного агентства для організації подорожі на підсвідомому рівні налаштовує особу до того, щоб не надто вникати в тонкощі його роботи. Мовляв, якщо я плачу за туристичні послуги чималі гроші, то й перейматися зайвими проблемами не маю. Не варто також забувати, що йдеться про відпочинок, а це вже змушує туристів розслабитись, думати лише про його яскраві сторони, не звертати увагу на дрібні, здавалося б, деталі, в результаті ігнорування яких вони і стають жертвами шахраїв. Ще більше розслабляє і змушує «відключити» мозок інтер'єр офісу турагентства: глянцеві журнали на столах, яскраві фотографії та різноманітні дипломи і грамоти на стінах, привітний персонал тощо. Всі ці «прийоми» використовуються шахраями.

Трапляється, що представники туристичних агенцій «заманюють» клієнтів цінами, нібито значно дешевшими від конкурентів, тільки для того, щоб шляхом різного роду оборудок заволодіти їхніми грошовими коштами. Жертвами туристичних шахраїв стають не лише особи, що тривалий час економлять на омріяний відпочинок у порівняно недорогих курортах Єгипту чи Туреччини, на їхній «гачок» потрапляють також заможні люди, що віддають перевагу найдорожчим курортам світу. Однак причина, в результаті якої вони втрачають свої кошти, однакова: надто велика довірливість, безпечність та необачність. Так, наприклад, вирішив зекономити на подорожі явно не бідний клієнт шахрайки, що видавала себе за «гуру туристичного бізнесу», якій для оформлення туристичної путівки на Мальдівські острови передав 3300 доларів США. Чоловіка не збентежило навіть те, що гроші представниця тур- фірми взяла у нього не в приміщенні офісу, якого просто не існувало, а біля житлового будинку на одній із вулиць Запоріжжя [11].

Однією з детермінант, що впливає на формування особи злочинця, є серйозне падіння рівня моральності та духовності у нашому суспільстві. Значна частина населення України втратила суспільно корисні орієнтири та прагне насамперед матеріального збагачення [4, с. 95]. У цьому контексті В.І. Шакун слушно відзначає, що «зміна політичного та соціально-економічного устрою в Україні сприяла певному зсуву у свідомості її громадян, коли визначальним стала наявність грошей, поступившись іншим цінностям, перш за все моральним, з якими народилось і виросло не одне покоління українців» [7, с. 376]. У результаті звичним явищем сьогодення стала нестримна жага до збагачення й отримання якомога більших прибутків з якомога меншою віддачею, затратами, навіть якщо йдеться про обман свого ближнього. Сучасні реалії такі, що для формування відповідної свідомості у суспільстві існує сприятливе підґрунтя, яке, на наш погляд, багато в чому закладене державою. Звідси девальвація фундаментальних цінностей, падіння моралі, прогресуюча бездуховність, поширення різних соціальних патологій. Втрата значною частиною населення морально-етичних орієнтирів, підміна їх нестримним прагненням до наживи, є важливим чинником злочинності й у розглядуваній сфері [4, с. 97]. При цьому одним відсутність вказаних орієнтирів дає змогу збагачуватися злочинним шляхом, інші ж, як справедливо зазначають О.В. Наден [9, с. 39] та

А.М. Орлеан [10, с. 35], без наявності твердих моральних принципів ладні заробляти будь-яким способом, хоч би й проституцією, складаючи тим самим ті резерви «живого товару», з яких торговці людьми вибирають своїх жертв. злочинність детермінант туристичний

Важливе значення у детермінації злочинності у розглядуваній сфері мають правові детермінанти, тому вважаємо за потрібне детально зупинитися на їх аналізі. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про туризм» ще 15 вересня 1995 р. Однак після його ухвалення цей закон жорстко критикувався спеціалістами з огляду на декларативність та через наявність в його положеннях очевидних недоліків. Так, наприклад, не було законодавчо визначено різницю між туроператорською і турагентською діяльністю. Оскільки і туроператор, і турагент є посередниками між туристом і тим, хто безпосередньо надає послуги, було невідомо: хто ж зрештою має відповідати перед туристом. Водночас їхня відповідальність є різною: туроператор - це юридична особа, яка формує туристичний продукт, комплектує і реалізовує його, тоді як турагент всього лиш продає створений туроператором продукт. Тривалий час мала місце ситуація, коли всі зареєстровані в Україні туристичні підприємства могли здійснювати одночасно і туропера- торську діяльність. Поширеним явищем на той час було відкриття туристичних підрозділів на підприємствах, які організацією відпочинку спеціально не займалися; практикувалося це тому, що суб'єкт господарювання, отримавши від туриста кошти, міг використовувати ці гроші не лише для надання туристичних послуг, а й вкладати їх у розвиток зовсім іншого бізнесу. Нерідко це закінчувалось тим, що ошуканий турист залишався ні з чим [12; 13]. Крім того, якщо у першому варіанті законопроекту був окремий розділ про гарантійний фонд, який створюється при центральному органі виконавчої влади в галузі туризму з метою захисту майнових інтересів туристів, то в другому законопроекті, який зрештою став законом, розділ про гарантійний фонд було повністю вилучено, а натомість з'явилася стаття, в якій вказувалось, що «порядок і механізм фінансових гарантій для суб'єктів туристичної діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України» [12]. Фактично ж суб'єкти туристичної діяльності, виступаючи посередниками, брали на себе ризики з обслуговування туристів за їхні ж (туристів) гроші [13]. З огляду на ці та інші причини, експерти стверджували, що вітчизняне «туристичне законодавство настільки недосконале, що не сприймається міжнародним співтовариством» [12]. Зрештою, 18 листопада 2003 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» [14], яким закон 1995 року було викладено в новій редакції. Порівняно із законом 1995 р. цей закон є набагато прогресивнішим, по суті вказаний акт, що з певними змінами діє й досі, встановив нові правила надання послуг у сфері туризму [13]. У новому Законі з'явився поділ суб'єктів туристичної діяльності на туроператорів і турагентів (ст. 5). Лише туроператор отримав право розробляти тури, укладати договори із закордонними партнерами та пропонувати туристичний продукт на ринку, а турагентства стали просто посередниками між туристами і туроператорами. При цьому у ст. 5 цього Закону вказано, що туроператорська діяльність є виключною, тобто в установчих документах туристичного оператора має бути передбачений лише цей вид підприємницької діяльності. Це обмеження є дуже важливим, оскільки не дає змогу використовувати гроші туристів з іншою метою, і як наслідок, обмежує можливість вчинення їхніми представниками шахрайських дій. Законом також було запроваджено фінансове забезпечення відповідальності туроператора та турагента, мінімальний розмір якого для туроператора має становити суму, еквівалентну не менше 20000 євро, для туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, - не менше ніж 10000 євро, а для турагента - не менше ніж 2000 євро.

Закон 2003 р. спершу передбачав, що ліцензуванню підлягають як туроператорська, так і турагентська діяльність. Однак 19 жовтня 2010 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності», яким ліцензування турагентської діяльності скасовано [15]. П. 19 ч. 1 ст. 7 прийнятого 2 березня 2015 року Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» передбачає, що ліцензуванню підлягає лише туроператорська діяльність [16]. Таким чином, для зайняття турагентською діяльністю потрібно лише надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом. При цьому, погодьмося, мінімальний розмір вказаного фінансового забезпечення (2000 євро), тим паче з урахуванням вартості закордонного відпочинку, є невеликим. Водночас варто мати на увазі, що, як показало наше дослідження, абсолютна більшість проблем, з якими зіштовхуються туристи, пов'язані з діяльністю саме туристичних агентств, а не туроператорів.

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що правовими детермінантами злочинності у сфері туристичного бізнесу є недосконалість законодавства, яке передбачає базові засади здійснення туристичної діяльності, а також його нестабільність.

Характеризуючи організаційно-управлінські детермінанти злочинів, скоюваних у сфері туристичного бізнесу, варто відзначити, що за роки незалежності в Україні спостерігається постійна реорганізація відомств, на які покладено функції управління сферою туризму. За період з 1991 по 2011 рр. вітчизняна туристична галузь перетерпіла вісім основних змін органів, відповідальних за її розвиток, від відсутності центрального органу виконавчої влади у сфері туризму до входження туристичної галузі до складу Міністерства культури і туризму [17]. З квітня 2011 р. по січень 2015 р. центральним органом виконавчої влади у сфері туризму було Державне агентство України з туризму та курортів, що підпорядковувалось Міністерству інфраструктури України. Після ліквідації агентства його функції покладено на Міністерство економічного розвитку і торгівлі, крім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів, за що відповідає новостворена Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Передання Міністерству економічного розвитку і торгівлі України повноважень у сфері туризму вже обґрунтовано критикувалося юристами. Вказувалося, зокрема, що «передані Мінеко- номрозвитку повноваження не відповідають завданням та функціям, якими воно наділене, що може у майбутньому спричинити їх дублювання з повноваженнями Міністерства інфраструктури України, як наслідок, діяльність у сфері туризму буде підпадати під регулювання та контроль двох органів. Більше того не може вважатись ефективною ліквідація профільного агентства, оскільки Мінекономрозвитку є багатогалузевим міністерством і реалізація повноважень в окремій сфері потребуватиме створення окремих органів» [18].

Отже, нестабільність стосується не лише законодавства, що регулює сферу туризму, а й діяльності відомств, на які покладено функції управління розглядуваною галуззю. Зрозуміло, що такий стан речей негативно позначається на реалізації державної політики у сфері туризму, не сприяє її прозорості та ефективності.

Висновки

Таким чином, соціально-економічні, морально-психологічні, правові та організаційно-управлінські детермінанти в туристичній сфері в сукупності утворюють причинно-наслідковий комплекс указаних злочинів і слугують передумовою для подальшого розроблення заходів, спрямованих на запобігання розглядуваним правопорушенням. Вважаємо, що комплекс факторів, які зумовлюють існування злочинності в туристичному секторі України, зрозуміло, не вичерпується розглянутими вище чинниками. У межах цієї статті ми охарактеризували насамперед ті з них, які, на наш погляд, мають найбільше значення. Вважаємо, що лише усунення негативного впливу проаналізованих вище чинників дасть змогу досягти вагомих результатів у справі запобігання злочинності у туристичному секторі України.

Список використаних джерел

1. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии (О структуре индивидуального преступного поведения): монография. М.: ТК Велби, Изд-во Проспект. 2007. 176 с.

2. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации. М.: Изд-во Моек, ун-та. 1984. 208 с.

3. Головкін Б.М. Корислива насильницька злочинність в Україні: феномен, детермінація, запобігання: монографія. X.: Право. 2011.432 с.

4. Андрушко А.В., Нестерова І.А. Злочинність у сфері туристичного бізнесу: кримінологічна характеристика та запобігання: монографія. Ужгород: Видавництво «Ліра». 2016. 224 с.

5. Бойко А.М. Детермінація економічної злочинності в Україні в умовах переходу до ринкової економіки (теоретико-кримінологічне дослідження): монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. 2008. 380 с.

6. Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки: монографія. Ірпінь: Академія державної податкової служби України.2001. 524 с.

7. Шакун В.І. Суспільство і злочинність. К.: Атіка, 2003. 784 с.

8. Вербенський М.Г. Транснаціональна злочинність: кримінологічна характеристика та шляхи запобігання: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». Дніпропетровськ. 2010. 40 с.

9. Наден О.В. Торгівля жінками як кримінально-правова та соціальна проблема сучасності. Монографія. К.: Атіка. 2004. 288 с.

10. Орлеан А.М. Кримінально-правова характеристика торгівлі людьми: монографія. Харків: СІМ. 2005. 180 с.

11. Архів Ленінського районного суду м. Запоріжжя за 2011 р. Кримінальна справа № 1-370/11.

12. Бажал І. Туризм у законі. Дзеркало тижня. 20 грудня 2002 р. № 49.

13. Бондаренко В. Туризм узяли на гарантію. Дзеркало тижня. 28 листопада 2003 р. № 46.

14. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» від 18 листопада 2003 р. № 1282-ІУ. / Офіційний сайт Верховної Ради України. ІІКІ.: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1282-15

15. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності» від 19 жовтня 2010 р. № 2608-УІ. / Офіційний сайт Верховної Ради України. икі_: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2608-17

16. Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 2 березня 2015 р. № 222-УІІІ. / Офіційний сайт Верховної Ради України. икі_: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/222-19

17. Герасименко В. Ліцензування туристичної діяльності в Україні у контексті міжнародного досвіду. Журнал європейської економіки. 2011. Том 10 (№ 4). С. 405-417. икі_: http://dspace.oneu.edu.ua/jspui/handle/123456789/310

18. Безнощенко К. Ліквідація Державного агентства України з туризму та курортів. Теоретична та практична доцільність. Взгляд юриста. Юридический блог компании иигітех. ІІКІ.: http://jurblog.com.ua/2014/10/likvidatsiya-derzhavnogo-agentstva-ukrayini-z-turizmu-ta- кигогЬу4еогеЬсЬпа4а-ргакЬсЬпа-бо(5Нпю(/

Размещено на Allbest.ru