Військовий правопорядок як об'єкт кримінально-правової охорони

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІЙСЬКОВИЙ ПРАВОПОРЯДОК ЯК ОБ'ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

Карпенко М.І.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ “Національна академія управління”

У статті аналізується сутність поняття “військовий правопорядок” як об'єкт кримінально-правової охорони від посягань проти встановленого законодавством порядку несення військової служби. Такі посягання можливі в разі вчинення військових злочинів, передбачених ст. ст. 402-422, 425-435 Кримінального кодексу України. Розглядаються окремі проблеми військового правопорядку. Зазначається, що військове право є основою регламентації суспільних відносин у військовій сфері, поставлених під охорону кримінального закону. Підтримується думка про те, що військовий правопорядок - передбачений законодавством порядок несення військової служби у військових формуваннях України.

Ключові слова: військовий правопорядок, військові злочини, військове право, об'єкт кримінально-правової охорони, суб'єкти військових злочинів.

військовий правопорядок кримінальний законодавство

В статье анализируется суть понятия “воинский правопорядок” как объекта уголовно-правовой защиты от посягательств против установленного законодательством порядка несения воинской службы. Такие посягательства возможны в случае совершения воинских преступлений, предусмотренных ст. ст. 402-422, 425-435 Уголовного кодекса Украины. Рассматриваются отдельные проблемы воинского правопорядка. Поддерживается мысль о том, что воинский правопорядок - предусмотренный законодательством порядок несения воинской службы в военных формированиях Украины.

Ключевые слова: воинский правопорядок, воинские преступления, военное право, объект уголовно-правовой охраны, субъекты воинских преступлений.

The paper seeks to provide insights into the essence of the “military justice” concept as an object of criminal and legal protection from infringements against military service law or active duty performance. Such encroachments are associated with military offences envisaged by articles 402-422, 425-435 of the Criminal Code of Ukraine. Selected issues of military law and order are explored. Military law is recognized a basic framework for regulating social relationships in the military domain subject to the protection by Criminal Law. It is argued that military justice is the established procedure of military service or active duty performance in the Armed Forces of Ukraine.

Key words: military justice, military offences, military law, object of criminal and legal protection, subjects of military offences.

Постановка проблеми. Термін “правопорядок” - складне поняття, оскільки є синтезом двох понять “право” і “порядок”, а тому широко використовується в чинному законодавстві. Юридична енциклопедія визначає право як “систему соціальних загальнообов'язкових норм, дотримання і виконання яких забезпечується державою і має ключове значення в регулюванні правопорядку на національному і міжнародному рівнях” [1, с. 5], а порядок як “певним чином урегульований стан суспільних відносин” [2, с. 679], який регламентується правовими нормами і тому називається правопорядком.

У загальній теорії держави і права вчені незалежної України розглядають правопорядок як важливий структурний елемент суспільного порядку, який розуміють як правильно налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин, врегульований не лише правовими, але і всіма іншими соціальними нормами. Зокрема, такої думки дотримуються М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, П. Пастухов, В.О. Сумін, О.Д. Тихомиров [3, с. 157]. П.М. Рабінович розглядає правопорядок як “режим (стан) упорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності” [4, с. 104]. Більше конкретизує поняття правопорядку В.О. Котюк, який підкреслює, що “правопорядок - це система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності, правових принципів, системи права і законодавства всіма суб'єктами суспільних відносин і характеризується станом правопорушень і злочинності в суспільстві” [5, с. 112]. Як зазначає Ю.С. Шемшученко, “стабільний правопорядок передбачає наявність якісного законодавства і високого рівня додержання законності, характеризується послідовним демократизмом та гармонійним поєднанням суспільних і особистих інтересів” [1, с. 48]. Підтримує думки вказаних вчених щодо поняття правопорядку й О.О. Гайдулін, який зазначає, що правопорядок - це “система правовідносин, які встановлені в результаті реалізації норм права, тобто реальний стан втілення права (як правового імперативу, так і позитивного права) у систему соціальних відносин” [6, с. 197].

Стан опрацювання. Висвітленню сутності військового правопорядку приділяли увагу Х.М. Ахметшин, П.П. Богуцький, А.Г. Горний, В.О. Бугаєв, М.Й. Коржанський, М.С. Туркот, М.І. Хавронюк та інші вчені.

Метою статті є визначення особливостей реалізації змісту військового правопорядку в кримінальному праві.

Виклад основного матеріалу. Основною метою кримінального права і закону є, безумовно, підтримання стабільного правопорядку, у межах якого можна забезпечити охорону прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією України, їхніх життя, здоров'я, власності і навколишнього природного середовища. Тому правопорядок і законність тісно взаємопов'язані.

З погляду кримінального права, як зазначає Е.Р. Азарян, “правопорядок являє собою систему всіх об'єктів, соціальних цінностей і благ, відносин, які потребують обов'язкової і примусової охорони і захисту з боку держави за допомогою встановлення визначених нормативних заборон і обмежень, процесуально примусових заходів і покарань, які підлягають виконанню, спрямованих на попередження різного роду посягань на ці об'єкти і відносини” [7, с. 191].

За таких поглядів на поняття правопорядку в юридичній науці доцільно визначитися щодо його розуміння у військовій сфері.

А.Г. Горний визначав військовий правопорядок як сукупність таких, що виникають у процесі життя і бойової діяльності військ, суспільних відносин, закріплених у законах, військових статутах, наказах Міністерства оборони, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та в інших військово-правових нормативних актах. До складу цього порядку належать порядок проходження військової служби, порядок експлуатації озброєння та військової техніки, порядок користування військовим майном, порядок зберігання військової таємниці тощо [8, с. 46-48].

На думку М.І. Хавронюка, “встановлений порядок несення та проходження військової служби (військовий правопорядок) - це сукупність таких, що виникають в процесі життя і бойової діяльності військ, суспільних відносин, закріплених у законах, військових статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та інших актах законодавства” [9, с. 80].

До цього порядку він відносить порядок підлеглості та військової честі; порядок проходження військової служби; порядок експлуатації озброєння і військової техніки та користування військовим майном; порядок несення спеціальних служб; порядок зберігання військової таємниці; порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами Збройних сил та інших військових формувань; порядок виконання військового обов'язку в бою та в інших особливих умовах; порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни. Зокрема, це відповідає нинішній системі військових злочинів, передбачених ст. ст. 402-422, 425-435 Кримінального кодексу (далі - КК) України.

Поруч із загальними принципами, які притаманні всьому правопорядку, військовому правопорядку як його складнику властиві також послідовний централізм у керівництві збройними силами, безумовність військового підпорядкування, сувора військова дисципліна й інші специфічні риси. Дані особливості військового правопорядку потребують специфічних правових норм, зокрема кримінально-правових, які забезпечують його захист [10, с. 36].

На переконання П.П. Богуцького, “очевидно, що військова дисципліна формує структуру військового правопорядку, рівень військової дисципліни є визначальним для оцінки стану військового правопорядку. Водночас військовий правопорядок є особливим компонентом системи національного правопорядку, інтегративним поняттям, яке в цілому уособлює той зріз результату правового регулювання у військовій сфері, який характеризується якісним та стабільним виконанням правових приписів” [11, с. 149].

На думку М.Й. Коржанського, щоб визначити, чи мало місце посягання на порядок проходження військової служби, необхідно встановити, чи врегульовані суспільні відносини, на які було здійснено посягання, відповідними нормативними актами, чи покладено на військовослужбовця обов'язок діяти певним чином або утримуватися від якихось дій. Для правильної кваліфікації вчиненого важливо встановити, проти якої частини порядку несення служби спрямовано діяння, тобто що є безпосереднім об'єктом військового злочину [10, с. 48]. Варто зазначити, що Х.М. Ахметшин [12, с. 40], В.О. Бугаєв [13, с. 46] та інші сукупність суспільних відносин родового об'єкта військових злочинів ототожнюють із поняттям “військовий правопорядок”.

Військовий правопорядок виділяється в системі загального правопорядку такими ознаками.

По-перше, військові злочини є не лише порушенням норм військового права, адже посягають на порядок несення військової служби, вони створюють передумови для посягання на суспільні відносини у сфері захисту держави, її суверенітету і територіальної цілісності.

По-друге, військовий правопорядок є складовою частиною військової безпеки суспільства і його демократичних інститутів.

По-третє, порушення положень військового права спрямоване на ту частину “публічного устрою суспільства, яка зосереджує виключно силові механізми, закладені в основу військової організації держави” [14, с. 119-120].

Військовий правопорядок виділяється в структурі національного правопорядку передусім завдяки суб'єктному складнику. Ідеться про громадян України, які залучаються, відповідно до ст. 65 Конституції України [15], до проходження військової служби як військовослужбовці за призовом, за контрактом; про військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів. Саме тому військовий правопорядок характеризується загальносоціальними ознаками та передбачає дотримання чинного законодавства спеціальними суб'єктами права. Характерним прикладом може бути вимога до військових службових осіб органів військового управління, військового командування у своїй службовій діяльності дотримуватися і реалізовувати принцип законності. Через деякі особливості військового законодавства, що характеризує військове право як “систему загальнообов'язкових норм, формально визначених правил поведінки у військово-публічній сфері, які встановлені, охороняються державою, здійснюють регулювання суспільних відносин, пов'язаних із діяльністю Воєнної організації суспільства, і мають за мету забезпечення захисту держави, її суверенітету, територіальної цілісності за умов реалізації соціально-правового статусу військовослужбовців та членів їхніх сімей, є комплексною галуззю права в системі права України” [14, с. 332], військовий правопорядок можна визначити як статутний порядок, який регулюється статутами Збройних сил України й інших військових формувань.

Комплексний характер військового права, яке є основою регламентації суспільних відносин у військовій сфері, досліджується тривалий час. Т акої думки дотримувалися як представники військової юстиції радянського періоду, так і сучасні науковці, які зазначають, що “військове право є комплексом встановлених <.. .> державою правових норм, які закріплюють принципи і форми устрою Збройних сил <...>, що регулюють відносини у сфері їх будівництва, життя, побуту і діяльності і визначають порядок проходження служби особовим складом, обов'язки, права і відповідальність військовослужбовців і інших учасників військових відносин” [16, с. 19]. Зміст військового права на теперішньому етапі його розвитку досить змістовно розкрили автори навчального посібника В.В. Богуцький, Є.І. Гри- горенко, М.М. Тищенко, на думку яких це питання принципів військового будівництва, організаційно-правових засад управління Збройними силами України, акти військового управління; правові засади організації і функціонування Збройних сил України й інших військових формувань, правові засади комплектування Збройних сил України, порядок проходження військової служби, військова дисципліна та правові засади її забезпечення, матеріальна відповідальність військовослужбовців, правове регулювання соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, мобілізаційна підготовка та мобілізація [17, с. 3-5]. На нашу думку, назва “Військова адміністрація”, а не “Військове право” - це свідчення того, що автори не хочуть сприймати наявність в Україні військового права як комплексної галузі права, на чому наголошує П.П. Богуцький [11, с. 165]. Зокрема він зазначає, що “військове право як комплексна галузь права є системою загальнообов'язкових формально визначених правил поведінки у військовій сфері, котрі встановлені та охороняються державою, регулюють суспільні відносини, які пов'язані з діяльністю Воєнної організації суспільства, і мають за мету забезпечення захисту держави, її суверенітету, територіальної цілісності” [11, с. 165]. П.П. Богуцький зауважує, що структуру військового права становлять підгалузі, інститути, норми права, розкриває його зміст, наполягає на тому, що “підгалузі військового права (право військової безпеки й оборони; право військової служби; військово-адміністративне право; військово-соціальне право; військово- господарське право; військово-кримінальне право; міжнародне гуманітарне право) утворюють норми, які мають ознаки спільної мети правового регулювання однорідних за своєю природою суспільних відносин” [11, с. 165]. Навіть більше, на думку П.П. Богуцького, “в одних випадках такі підгалузі належать виключно до військової сфери та не можуть містити норм будь- яких інших галузей права (право військової служби). В інших випадках норми військового права регулюють відносини держави та громадян у військовій сфері, однак безпосередньо не належать до неї (окремі інститути військово-господарського, військово-адміністративного і військово-соціального права)” [11, с. 165]. Ми загалом погоджуємося із П.П. Богуцьким, але вважаємо, що міжнародне гуманітарне право не може бути підгалуззю військового права, оскільки, на думку А.І. Дмитрієва, є самостійною галуззю сучасного міжнародного права [18, с. 363]. Інший український дослідник Л.Д. Тимченко зазначає, що “доктрина і практика сучасного міжнародного права свідчить про те, що галузь права, яка розглядається, правильніше називати “право збройних конфліктів”, бо вона містить не лише гуманітарні норми, але і загальні правила ведення воєнних дій, що мають суттєве значення у воєнний час” [19, с. 480]. Що стосується “військово-кримінального права” як підгалузі військового права, що зазначає П.П. Богуцький, то категорично не сприймаємо таку думку. Військова дисципліна як “бездоганне і неухильне дотримання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених військовими статутами та взагалі законодавством України, ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їхній вірності Військовій присязі” [17, с. 255], що є основою військового правопорядку, передбачає настання дисциплінарної відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом Збройних сил України в разі вчинення дисциплінарного проступку. Коли ознаки вчиненого військовослужбовцем, військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів діяння містять ознаки злочину взагалі і військового злочину зокрема, передбаченого відповідними статтями р. ХІХ Особливої частини КК України, то передбачається настання кримінальної відповідальності. У радянський період розвитку кримінального права була спроба В.М. Чхіквадзе виділити “советское военно-уголовное право” в окрему науку і галузь права, незважаючи на єдність кримінального і військово-кримінального права. Зокрема, він зазначав, що “збіг основних принципів кримінального і військово-кримінального права не виключає між ними і дуже суттєвих відмінностей. Ці відмінності випливають із призначення і особливостей Збройних сил СРСР, з відмінностей військового правопорядку від цивільного правопорядку, військової дисципліни від інших видів державної і суспільної дисципліни” [20, с. 26]. Але ця думка В.М. Чхіквадзе не була підтримана як тоді, так і тепер. Варто підкреслити роль військового права і зазначити, що воно є надійним інструментом охорони військового правопорядку, законних прав і інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, цивільного персоналу, попередження правопорушень, зміцнення законності і військової дисципліни. Військовий правопорядок і дисципліна базуються насамперед на високій свідомості військовослужбовців, їхній глибокій переконаності в справедливості і доцільності правил, встановлених нормативно-правовими актами. Умови життя і діяльності Збройних сил і інших військових формувань України потребують максимальної чіткості і старанності під час виконання покладених на них завдань, які зумовлюють застосування для охорони військового правопорядку різних нормативно-правових актів. До них належать статути Збройних сил та інших військових формувань України, які містять заборони вчиняти певні дії, що можуть завдати шкоди військовому правопорядку і дисципліні. Норми КК України про кримінальну відповідальність за злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини) сприяють формуванню стримуючих мотивів поведінки військовослужбовців. За допомогою норм військового права військовослужбовці мають можливість активно впливати на стан правопорядку і зміцнення військової дисципліни.

Доречно зазначити, що порядок проходження військової служби охоплюється більш широким поняттям “військовий правопорядок”, який охороняє ті суспільні відносини, що виникають у процесі всебічної життєдіяльності військових формувань України. Щодо порядку несення військової служби, то йдеться про ті суспільні відносини, які стосуються конкретних завдань, зокрема, виконання статутних правил вартової служби чи патрулювання, внутрішньої служби, несення прикордонної служби, бойового чергування, за порушення яких в разі спричинення тяжких наслідків настає кримінальна відповідальність за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 418-421 КК України.

Висновки. Отже, військовий правопорядок, у розумінні законодавця (ст. 401 КК), - це встановлений законодавством порядок несення військової служби, посягання на який можливе з боку суб'єктів військових злочинів, передбачених р. ХІХ Особливої частини КК. У цьому сенсі варто погодитися з думкою М.С. Туркота, що “військовий правопорядок можна ототожнити з порядком проходження або несення військової служби” [21, с. 76-77].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Юридична енциклопедія: у 6 т. / за ред. Ю.С. Шемшученка й ін. К.: Укр. енцикл., 1998. ISBN 966-7492-00-1. Т 5: П - С. 2003. 736 с. Іл. 1ЭВЫ 966-7492-05-2.

Юридична енциклопедія: у 6 т / за ред. Ю.С. Шемшученка й ін. К.: Укр. енцикл., 1998. ISBN 966-7492-00-1. Т 4: Н - П. 2002. 720 с. Іл. ISBN 966-7492-04-4.

Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Сумін В.О., Тихомиров О.Д. Теорія держави і права / за заг. ред. В.В. Копєйчикова. К.: Юрінформ, 1995. 190 с.

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навчальне видання. 2 вид., зі змінами й доповненнями. К., 1994. 236 с.

Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій: навч. посібник для юрид. фак. вузів. К.: Вентурі, 1996. 208 с.

Гайдулін О.О. Теорія держави і права: автодидактичний комплекс. К.: ППП, 2003. 240 с.

Азарян Е.Р Преступление. Наказание. Правопорядок. СПб.: Юридический центр “Пресс”, 2004. 229 с.

Советское уголовное право. Воинские преступления / под ред. А.Г Горного. М.: Военный институт, 1978. 427 с.

Військові злочини: комент. законодавства / М.І. Хавронюк, С.І. Дячук, М.І. Мельник; відп. ред.: М.Д. Дрига, В.І. Кравченко. К., 2003. 272 с.

Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Особлива частина. К.: Генеза, 1998. 592 с.

Богуцький П.П. Військове право України: джерела, структура та розвиток: моногр. Одеса: Фенікс, 2008. 188 с.

Уголовное право России: Воинские преступления / Х.М. Ахметшин, Ф.С. Бражник, А.П. Васецов и др. М.: ВАЭФП, 1993. 312 с.

Бугаев В.А. Воинские преступления и наказания: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08; Одесская нац. юрид. акад. Одесса; Симферополь, 2001. 190 с.

Богуцький П.П., Скуріхін С.М. Основи військового права України: курс лекцій. 2-ге вид., переробл. та доп. Одеса: Фенікс, 2011. 343 с.

Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Военное право и его роль в строительстве и укреплении Вооруженных сил СССР: Военное право: учебник / В.И. Шаш, И.Н. Арцибасов, Х.М. Ахметшин, В.Г. Белявский и др.; под ред. А.Г. Горного. М.: Воениздат, 1984. 334 с.

Військова адміністрація: навч. посібн. / М.М. Тищенко, В.В. Богуцький, Є.І. Григоренко; за заг ред. М.М. Тищенка. 2-е вид., переробл. та допов. Х.: Право, 2014. 364 с.

Дмитрієв А.І. Міжнародне гуманітарне право. Міжнародне публічне право: навч. посібник / А.І. Дмитрієв, В.І. Мурав- йов; відп. ред.: Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. К.: Юрінком-Інтер, 2000. 640 с.

Тимченко Л.Д. Международное право: учебник. Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 1999. 528 с.

Чхиквадзе В М. Советское военно-уголовное право. М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. 452 с.

Туркот М.С. Особливості кримінально-правової кваліфікації злочинів проти порядку несення військової служби. Кримінально-правові та кримінологічні основи забезпечення воєнної безпеки України: наук.-практ. посібн. / М.С. Туркот, П.П. Богуцький, С.І. Дячук, І.В. Вернидубов, С.П. Сегеда. К.: Видавничий дім “АртЕк”; Національна академія прокуратури України, 2014. 246 с.

Размещено на Allbest.ru