Виникнення права на ноу-хау

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИНИКНЕННЯ ПРАВА НА НОУ-ХАУ

ДМИТРЕНКО В.В.,

старший викладач кафедри інтелектуальної власності і права Київського інституту інтелектуальної власності та права Національного університету “Одеська юридична академія”, здобувач Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України

Статтю присвячено дослідженню питання виникнення права на ноу-хау, а саме визначено механізм виникнення даного права, з'ясовано можливість цілеспрямованого створення ноу-хау, розглянуто необхідність його документування. Проаналізовані питання створення ноу-хау у зв'язку з виконанням трудового договору та можливості суб'єктів владних повноважень відносити інформацію до ноу-хау. Досліджено припущення щодо можливості суб'єктів публічного права бути суб'єктами права на ноу-хау.

Ключові слова: ноу-хау, комерційна таємниця, конфіденційна інформація, результати інтелектуальної, творчої діяльності, суб'єкти права на ноу-хау.

Статья посвящена исследованию вопроса возникновения права на ноу-хау, а именно определен механизм возникновения данного права, выяснена возможность целенаправленного создания ноу-хау, рассмотрена необходимость его документирования. Проанализированы вопросы создания ноу-хау в связи с выполнением трудового договора и возможности субъектов властных полномочий относить информацию к ноу-хау. Исследовано предположение относительно возможности субъектов публичного права быть субъектами права на ноу-хау.

Ключевые слова: ноу-хау, коммерческая тайна, конфиденциальная информация, результаты интеллектуальной, творческой деятельности, субъекты права на ноу-хау.

The article is devoted to research of question of emergence of the right to know-how, the mechanism of origin of this right is namely certain, possibility of purposeful creation of know-how is found out, and the necessity of his documenting is considered. It is analyzed questions of creation of know-how in connection with implementation of labor contract and possibility of subjects of imperious plenary powers to define information as know-how. It is investigated the assumption about the possibility of subjects of public law to be subjects of the right to know-how.

Key words: know-how, trade secret, confidential information, results of intellectual, creative activity, subjects of the right to know-how.

постановка проблеми. Всі об'єкти права інтелектуальної власності дуже різноманітні, кожен з них має свої критерії правової охорони, строки чинності майнових прав. По-різному виникають і права на них. Особливістю ноу-хау як об'єкта права інтелектуальної власності є збереження його в конфіденційності. Саме тому незрозумілим є час виникнення ноу-хау - з моменту створення результату інтелектуальної, творчої діяльності, з часу віднесення результату до ноу-хау чи з часу вжиття реальних заходів щодо збереження його в конфіденційності.

стан дослідження. Проблема виникнення права на ноу-хау не є достатньо дослідженою, але спроби вирішити дане питання були здійснені В. Дозорцевим, Т. Бєговою та іншими. Однак позиції цих авторів не збігаються, що й зумовлює потребу подальшого дослідження.

Метою даного дослідження є з'ясування моменту виникнення прав на ноу-хау.

виклад основного матеріалу. Відомо, що авторські права на результати творчої, інтелектуальної діяльності виникають одразу з моменту їх створення, тобто з моменту надання їм об'єктивної форми, охороняється саме форма вираження твору, а не зміст. Права інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав (виконання, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення) виникають з моменту вчинення дій, у результаті яких ці об'єкти виникають. Майнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, хоча строк чинності виключних майнових прав на них відліковується від дати подання заявки. Майнові права на торговельну марку чинні з дати, наступної за датою подання заявки. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого його використання, а на географічне зазначення - з дати наступної за датою державної реєстрації. Як бачимо, момент виникнення права інтелектуальної власності на ці об'єкти є різним, крім того кожен з них має свої критерії правової охорони. В переліку об'єктів права інтелектуальної власності, наведеному в ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. [1] (далі - ЦК України) відсутня згадка про ноу-хау, однак цей перелік не є вичерпним. серед об'єктів права інтелектуальної власності, вказаних у п. VIII ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14 липня 1967 р. безпосередньо ноу-хау теж не вказано, але зазначено, що “інтелектуальна власність” включає також всі інші права, які відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах [2].

Вважаємо ноу-хау об'єктом права інтелектуальної власності, хоча в теорії є різні позиції щодо даного питання. Більшість дослідників відносять ноу-хау до комерційної таємниці, хоча ми не поділяємо цю точку зору. Принциповою відмінністю ноу-хау (як і комерційної таємниці) від інших об'єктів права інтелектуальної власності є нерозголошення відомостей про його суть, тобто збереження його в конфіденційності. Специфікою ноу-хау є те, що цей результат інтелектуальної, творчої діяльності є не лише об'єктом права інтелектуальної власності, але і способом збереження даної конфіденційної інформації.

На наш погляд, важливим є з'ясування питання, коли саме виникають права на ноу-хау - з часу створення результату, з часу, коли його автор вирішує зберегти результат у конфіденційності, чи від часу початку вживання автором ноу-хау належних заходів щодо збереження об'єкта як конфіденційної інформації. Також цікавлять питання, чи роздільні в часі виникнення особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності на ноу-хау, а також чи можливо цілеспрямовано створити ноу-хау, чи даний висновок може бути сформовано після проведення його автором ряду досліджень. спробуємо проаналізувати поставлені питання.

У монографії Т Бєгова вказує, що у зв'язку з відсутністю правових норм у вітчизняному законодавстві щодо регулювання відносин з приводу створення і використання “ноу-хау”, слід застосовувати до них режим комерційної таємниці на підставі аналогії закону [3, с. 51]. Крім того, автор вважає, що без дотримання умови конфіденційності (секретності) інформація не існуватиме в режимі ноу-хау [3, с. 54]. Моментом виникнення прав на комерційну таємницю, як зазначають В. Черкашин та Я. Ступінський, можна вважати момент вжиття особою, яка законно контролює інформацію, заходів для її збереження [4, с. 28]. Досліджуючи дане питання, Ю. Носік зробив висновки, що суб'єктивні права на комерційну таємницю, як і правовідносини з приводу неї, виникають за умови одночасного настання таких обставин, а саме - правомірне володіння особою інформацією з правом визначати режим доступу до неї; наявність в цієї інформації ознак конфіденційності та комерційної цінності; вжиття особою, яка правомірно володіє інформацією, адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності [5, с. 190]. Згідно з позицією В. Дозорцева, який ототожнював секрети промислу та ноу-хау, моментом виникнення прав на секрет промислу є його створення [6, с. 259].

з огляду на вищезазначене витікає наступне. Уявімо, що автор придумав певну оригінальну технологію і розуміє, що вона є новою та унікальною, яка дозволить отримати перевагу над іншими конкурентами. Автор добре знає, як можна цю технологію практично втілити. Пізніше автор вирішує не подавати заявку на отримання патенту на винахід чи корисну модель і залишає свій результат в таємниці - як ноу-хау. Сумнівів немає в тому, що автор створив творчий результат за результатами інтелектуальної діяльності. Тобто, логічно, що у автора виникли особисті немайнові та майнові права на свій результат, які виникли з моменту його створення, тобто з часу надання об'єктивної форми. Але це авторські права. чи можна говорити, що виникли одночасно права на ноу-хау? Справа в тому, якби автор вирішив подати свій результат на реєстрацію як винахід чи корисну модель, то до подачі заявки ми не можемо говорити, що у автора є особисті немайнові та майнові права на винахід чи корисну модель. До часу подачі заявки цей результат охороняється авторським правом. Однак авторське право охороняє лише форму вираження твору, а не зміст. Воно не повною мірою охороняє даний творчий результат. У випадку з ноу- хау вважаємо, що якщо автор вирішив зберегти свій результат у конфіденційності і розпочав вживати належних заходів щодо збереження в таємниці - то можна вважати, що лише з цього часу виникають права на ноу-хау. Тобто, ноу-хау виникає з моменту фактичної охорони результату в конфіденційності, а саме з моменту створення всіх належних заходів щодо збереження його в таємниці.

Відомо, що зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові та (або) майнові права. чи збігається час виникнення цих прав на ноу-хау? Коли саме виникає право авторства на ноу- хау? чи співпадає, в даному випадку, право авторства на результат інтелектуальної, творчої діяльності та право авторства на ноу-хау? У випадку неправомірного використання інформації, віднесеної автором до ноу-хау, третіми особами, як довести в судовому порядку, коли саме виникли права на ноу-хау у особи, права якої порушені? Вважаємо, що якщо таке неправомірне використання мало місце до прийняття автором рішення, що даний об'єкт є ноу- хау та вжиття ним заходів щодо його охорони - то в такому випадку порушуються права автора не на ноу-хау, а на об'єкт авторського права (результат інтелектуальної, творчої діяльності), якщо правопорушення сталося після вжиття автором належних заходів зі збереження ноу-хау в конфіденційності, то порушені права на ноу-хау. Тобто, іншими словами вважаємо, що немайнові та майнові права на ноу-хау виникають одночасно, не можна говорити про порушення прав на ноу-хау, якщо фактично автор не приймав жодних заходів щодо його збереження і сам ще не знав, що свій результат інтелектуальної, творчої діяльності віднесе до ноу-хау.

Виникають питання, чи можна створити ноу- хау цілеспрямовано, чи потрібно перед прийняттям даного рішення перевірити вже готовий результат на його “цінність” і вже потім зберігати в таємниці? На нашу думку, теоретично можна припустити, що цілеспрямовано ноу-хау створити можна, адже створенню творчого результату передують роздуми автора. Якщо автор впевнений, що його результат дійсно працює на практиці і одразу з моменту створення вживає належних заходів щодо охорони ноу-хау в конфіденційності - тоді можна вважати, що в даному випадку права на ноу-хау виникають з моменту створення результату.

Нез'ясованими залишаються питання форми вираження ноу-хау та необхідності його документування. Адже по-суті ноу-хау - це знання, вміння, навички, певний досвід. На нашу думку, цінність ноу-хау полягає в тому, що воно зберігається в конфіденційності, але як бути з формою його вираження? Відомо, що об'єктивна форма вираження може бути різною - усною, письмовою, це може бути відеозапис, звукозапис, макет, ескіз тощо. При передачі майнового права на ноу-хау можливі варіанти навчання осіб, які безпосередньо матимуть справу з цим об'єктом. Цікавою є позиція Ю. Носіка, який зробив висновки, що “знання, досвід, навички та уміння, які становлять зміст ноу-хау, невіддільні від їх носія, загальних властивостей інформації не мають, і їх передача в незмінному вигляді практично неможлива через викривлення їх суб'єктивним сприйняттям отримуючою особою, ноу-хау в наведеному розумінні не піддається документуванню, адже задокументована може бути інформація про досвід, а не сам досвід, навички та вміння” [5, с. 178-179]. З цього приводу Т Бєгова вказує, що “при самостійному (незалежному) створенні інтелектуальною, творчою працею фізичної особи об'єкта, що відповідає ознакам “ноу- хау”, може бути відсутнім такий юридичний факт, як документування “ноу-хау”, якщо фізична особа не має бажання здійснювати таке документування” [3, с. 52]. Однак зауважує, що “своєчасне і правильне оформлення документації, пов'язаної зі створенням “ноу-хау”, є одним із заходів з охорони його конфіденційності й може бути доказом у разі виникнення суперечок про правовірність його використання” [3, с. 54]. У своїй статті О. Литвин пропонує реєструвати ноу-хау, зокрема реєструвати факт подання документів. Автор зазначає, що для процедури реєстрації ноу-хау власник складає його опис, реєстрацію опису власник проводить у державній нотаріальній конторі [7, с. 75]. Щодо передачі права на ноу-хау Б. Падучак вважає, що ноу-хау може бути передано в речовій (матеріальній) та нематеріальній формах. До речової форми автором віднесено документи, фотографії, синьки, комп'ютерні перфокарти, мікрофільми тощо. до прикладів передачі ноу-хау в нематеріальній формі Б. Падучак відносить пояснення процесу інженером підприємства, що передає, інженеру підприємства, яке приймає, або спостереження за ходом виробничого процесу заводського інженера, який представляє сторону, що передає, на підприємстві, що приймає. Також автором віднесено до передачі ноу-хау в нематеріальній формі навчання персоналу сторони, що приймає, на її фабриці чи на підприємстві сторони, що передає [8, с. 38]. Виникає питання можливості спадкування майнових прав на ноу-хау, якщо воно перебуває не в матеріальній формі. Досліджуючи проблеми спадкування об'єктів права інтелектуальної власності, С. Бутнік-Сіверський дійшов висновку, що права інтелектуальної власності на комерційну таємницю (ноу-хау) можуть бути об'єктом спадкування, а у зв'язку з тим, що строк їхньої чинності обмежується лише строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, то ці права фактично можуть існувати довічно, щоразу переходячи у спадщину [9, с. 49].

Майнові права на ноу-хау можуть виникати не лише у авторів результатів інтелектуальної, творчої діяльності, але також у осіб, які набули цих прав відповідно до договору або закону (роботодавці, правонаступники (спадкоємці та особи, яким були передані права по договору), суб'єкти публічного права). Цікавим питанням є виникнення права на ноу-хау у зв'язку з виконанням трудового договору. Сам творчий результат може створити тільки людина - творець об'єкта. Але віднести вже створений результат до ноу-хау може не лише його творець. Зокрема, якщо у зв'язку з виконанням своїх посадових обов'язків було створено результат, який роботодавець вирішив віднести до ноу-хау, то кому належатимуть права на ноу-хау? Відповідно до ст. 429 ЦК України - особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, а майнові права - спільно працівникові та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, якщо інше не встановлене договором. Однак у ч. 1 ст. 429 ЦК України вказано, що у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. А як бути у випадку, коли створюючи один об'єкт права інтелектуальної власності, створено інший? Якщо роботодавець не планував або навіть не очікував, що створений результат можна буде віднести до ноу-хау. Кому належатимуть у цьому випадку особисті немай- нові права - працівнику чи роботодавцю, який відніс цю інформацію до ноу-хау? Це питання, на наш погляд, залежить від конкретного завдання, яке було поставлене працівнику. Якщо працівник виступав у ролі виконавця і діяв за інструкцією роботодавця, то тоді автором виступатиме роботодавець, якщо навпаки було поставлене завдання створити результат, а всю його суть придумав працівник, у такому випадку саме працівник і буде автором. Як правило, за автором залишаються особисті немайнові права. Майнові права розподілятимуться за договором між працівником та роботодавцем.

Часто держава, в особі державних органів, є замовником науково-дослідних робіт, які фінансуються з державного бюджету. чи може виникати право на ноу-хау у суб'єктів публічного права? чи можуть суб'єкти владних повноважень відносити інформацію до ноу-хау? за своєю суттю ноу-хау є конфіденційною інформацією у сфері інтелектуальної власності. відповідно до інформаційного листа вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію” від 28 березня 2007 р. за N° 01-8/184, ноу-хау відноситься саме до кола конфіденційної інформації [10]. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України “Про інформацію” від 02 жовтня 1992 р., ч. 1 ст. 7 Закону України “Про доступ до публічної інформації” від 13 січня 2011 р., конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень [11, 12]. У Науково-практичному коментарі до Закону України “Про доступ до публічної інформації” за загальною редакцією Д. Котляра вказано, що суб'єкти владних повноважень не можуть відносити інформацію до конфіденційної, водночас розпорядники можуть володіти інформацією, яку фізичні чи юридичні особи на законних підставах віднесли до конфіденційної або яка визначена конфіденційною законом. зокрема зазначено, що це можуть бути відомості, добровільно передані фізичною чи юридичною особою розпоряднику, так і дані, зібрані розпорядником на підставі повноважень, наданих йому законом для виконання його владних чи інших функцій [13, с. 135]. Таким чином, якщо суб'єкти владних повноважень вирішать уже створений результат інтелектуальної, творчої діяльності зберігати в таємниці, це вже не буде ноу-хау, це буде інший за режимом доступу вид інформації. Однак органи державної влади можуть отримати доступ до інформації, що складає ноу-хау, тобто виступати суб'єктами правовідносин щодо ноу- хау. Складним, на наш погляд, є питання: чи можуть органи державної влади набути майнових прав на ноу-хау, тобто чи можуть стати суб'єктами права на ноу-хау? Зокрема, в ст. 11 Закону України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” від 14 вересня 2006 р. вказано, що майнові права на технологію та/або її складові, що створені у процесі виконання науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, належать установам, організаціям та підприємствам - виконавцям цих робіт, а якщо технологію та/або її складові віднесено до державної таємниці та інших випадках, визначених законом, - майнові права передаються установами, організаціями та підприємствами - виконавцями органам державної влади, національній академії наук України та галузевим академіям наук, які здійснюють фінансування зазначених науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт. У ст. 1 даного Закону під об'єктом технології враховано також ноу-хау [14]. На наш погляд, якщо технологію віднесено до державної таємниці - це вже не буде ноу-хау, оскільки державна таємниця не відноситься до конфіденційної інформації. Разом з тим вважаємо, що суб'єкти публічного права можуть стати суб'єктами права на ноу-хау у випадку визнання спадщини відумерлою. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, а у ч. 3 ст. 1277 ЦК України вказано, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини [1].

Висновки. Таким чином, вважаємо, що особисті немайнові на майнові права на ноу-хау виникають одночасно, а саме з моменту вжиття належних заходів щодо збереження даної інформації в конфіденційності. Теоретично цілеспрямовано створити ноу- хау можна, але потрібно одразу з моменту створення результату вжити належних заходів щодо збереження його в конфіденційності. Відносити інформацію до ноу-хау можуть фізичні та юридичні особи. оскільки ноу-хау є конфіденційною інформацією у сфері інтелектуальної власності, тому суб'єкти владних повноважень не можуть відносити інформацію до ноу-хау, хоча можуть вступати у правовідносини з приводу даного об'єкта. суб'єкти владних повноважень можуть прийняти рішення зберегти в таємниці вже існуючий результат інтелектуальної, творчої діяльності, але в такому випадку це вже не буде ноу-хау, це буде інший за режимом доступу вид інформації. Разом з тим вважаємо, що суб'єкти публічного права можуть вважатися суб'єктами права на ноу-хау. досліджуване питання є складним та актуальним, яке потребує подальших розвідок у цьому напрямку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ноу хау авторський право

Цивільний кодекс України: від 16.01.2003 р. № 435-ІУ // Офіційний вісник України. 2003. № 11. С. 461.

Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності: Міжнародний документ від 14.07.1967 р. [Електронний ресурс]. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_169

Бєгова Т.І. Поняття “ноу-хау” і договір про його передання: монографія. Харків, 2009. 160 с.

Черкашин В., Ступінський Я. Організаційно-правове регулювання ноу-хау і комерційних таємницях підприємства // Інтелектуальна власність. 2007. № 5. С. 26-34.

Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект): дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2006. 221 с.

Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сб. статей. М., 2003. 416 с.

Литвин О. Охорона нових інноваційних технічних рішень без патентування // Теорія і практика інтелектуальної власності. 2012. № 1. С. 73-75.

Падучак Б. М. Трансфер технологій: цивільно-правовий аспект: монографія. К., 2012. 218 с.

Бутнік-Сіверський С. О. Спадкування прав інтелектуальної власності: монографія. К., 2013. 168 с.

Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію: інформ. лист Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р. № 01-8/184 // Вісник господарського судочинства. 2007. № 3. С. 46.

Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 48. Ст. 650.

Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011 р. № 2939-УІ // Відомості Верховної Ради України. 2011. № 32. Ст. 314.

Науково-практичний коментар до Закону України “Про доступ до публічної інформації” / Р Головенко, Д. Котляр,

О. Нестеренко, Т Шевченко; за заг. ред. Д. Котляра. К., 2012. 335 с.

Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій: Закон України від 14.09.2006 р. № 143^ // Офіційний вісник України. 2006. № 40. Ст. 2664.

Размещено на Allbest.ru