Правовий світогляд як один із факторів побудови національної правової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий світогляд як один із факторів побудови національної правової системи

Стаття присвячена аналізу правового світогляду, який є важливим не лише для розуміння сприйняття права, уваги до нього, а і у розумінні співвідношення мови і права. Акцентується увага на розмежуванні правового та юридичного світоглядів.

Ключові слова: світогляд, правовий світогляд, юридичний світогляд, правова система, мова.

Статья посвящена анализу правового мировоззрения, которое важно не только для понимания восприятия права, внимания к нему, а и является важным в понимании соотношения языка и права. Акцентируется внимание на разграничении правового и юридического мировоззрений.

Ключевые слова: мировоззрение, правовое мировоззрение, юридическое мировоззрение, правовая система, язык.

The article is devoted to the analysis of the legal worldview, which is important not only for understanding the perception of law, attention to it, but also is important in understanding the corrйlation of language and law. The focus is on the dйlinйation ofjuridical and legal worldview.

Key words: worldview, juridical worldview, legal worldview, legal System, language.

Щоб аналізувати особливості розуміння співвідно-шень права та мови у різних типах правового світогляду сучасних країн, необхідним вбачається звернення до са-мого явища правової дійсності - правового світогляду як такого. У сучасних умовах розвитку соціуму співтовари-ства стикаються з новими викликами, які впливають на всі аспекти їх функціонування. Переосмислюються уста-лені підходи до наявних явищ та окремих інститутів. Так, наприклад, в українських та зарубіжних засобах масової інформації періодично висловлюються тези про перехід до нового світового порядку. Основним постулатом, що дає змогу висвітлити предмет нашого дослідження, є те, що кожне суспільство створює свою унікальну правову систему, яка є складником культури соціуму і виконує регулюючу функцію, сприяючи стабільності суспільних відносин. Зазначене порушує питання єдиного розуміння права, адже право, незважаючи на його універсальність, у кожного народу своє, має свої особливості. І у цьому кон-тексті можна погодитись із ідеями географічного детер-мінізму, описаними ще Ш. Монтеск'є. Так, не можна не погодиться з тим, що у держав, які мають вихід до моря (океану), розвинену річкову систему, водне право буде розвиненішим, ніж у держави, у якої немає таких при-родних багатств. Наприклад, у Норвегії однією із осно-вних сфер правового регулювання для органів публічної влади є природоохоронна та рибальство і полювання (прийнято закони про охорону природи (1970 р.), про від-починок на відкритому довкіллі (1957 р.), про дику при-роду (1981 р.), нормативно-правові акти, що регулюють рибальство та полювання). До того ж центральний орган виконавчої влади у цій сфері видає підзаконні норматив-но-правові акти, метою яких є регулювання зазначених суспільних відносин [1, с. 566]. Важко уявити наявність розвинутого законодавства у цій галузі в Ефіопії. правовий мова юридичний світогляд

У межах арктичного клімату та екваторіального клімату значно будуть різнитися норми, що регулюють робочий час і час відпочинку. У різних кліматичних по-ясах будуть різними звичаї та традиції. «Ніщо не може зменшити глибоку душевну самотність, що пролягає між існуванням двох людей, які належать до різних куль-тур, - зазначає О. Шпенглер. - Нехай навіть індуси і ки-тайці сприймали один одного як буддисти, це не робить їх ближчими внутрішньо. Ті ж слова, ті ж ритуали, ті ж знаки - і тим не менше дві різні душі і кожна йде своєю дорогою» [2, с. 518]. Зауважимо, що пов'язано це ще і з біологічними особливостями людини.

Зважаючи на те, що право регулює найбільш важливі суспільні відносини, воно посідає важливе місце у сис-темі «культурних координат». Адже майже всі правники (як вітчизняні, так і зарубіжні) як сутність права назива-ють справедливість, при цьому значна їх частина указує на спільність основ цих слів (прав) у різних мовах світу. Право не може бути несправедливим, якщо це не так, то це не право. Так, Г. Гегель у праці «Основи філософії права, або Природне право і державознавство» виокрем-лював три форми неправа:

1. Незумисне неправо. На думку німецького філосо-фа, ця перша форма неправа є найпростішою, «найне- значнішою», оскільки заперечує лише особливу волю, при цьому зберігається повага до загального права. Так, говорячи, що троянда не червона, суб'єкт мовлення не заперечує, що перед ним троянда, він заперечує лише її особливість, видову приналежність. Так і з правом. Кож-на особа хоче правильного і домагається, аби з нею по-водились згідно з правом, хоча при цьому вона вважає правом те, чого вона хоче.

2. Обман. За такої форми неправа з повагою відно-сяться до особливої волі, а не до загального права. Не порушується особлива воля, бо одуреного змушують ві-рити, що поведінка є правовою.

3. Примус і злочин. За цієї форми неправа не поважа-ються ні право у собі, ні право, яким воно мені видається (порушуються як об'єктивна, так і суб'єктивна сторони) [3,с. 88-91].

Наведене дає змогу зробити висновок про те, що пра-во, правові явища, правові цінності є важливими світо-глядними складниками (як для сучасної людини, так і для людини минулого). Саме це дало змогу окремим ві-тчизняним науковцям і практикам стверджувати про на-явність правового світогляду [4, с. 5-17].

Метою статті є аналіз правового світогляду для більш глибокого розуміння особливостей співвідношен-ня мови і права.

Під час розгляду поставленої мети необхідним є вирі-шення таких завдань: 1) охарактеризувати правовий сві-тогляд, виходячи з вітчизняних і зарубіжних досліджень;

2) показати відмінності правового та юридичного світо-гляду та їхній взаємозв'язок із розумінням співвідношен-ня мови і права.

Методологічною основою запропонованої статті є використання найбільш оптимальних методів та при-йомів, обрання яких зумовлене об'єктом пізнання, який має відношення до теорії права. Так, одним із методів, що був використаний у дослідженні, був метод герме-невтики, завдяки якому здійснено аналіз та осмислення окремих правових текстів доктринального походження, які склали джерельну базу дослідження. Використання спеціально-юридичного методу дало змогу здійснити аналіз понять «правовий світогляд» та «юридичний сві-тогляд».

На думку П. Рабіновича і Т. Бачинського, під право-вим світоглядом слід розуміти «погляд на оточуючий лю-дину світ тих явищ, які вважаються нею «правовими», на її місце з-поміж них та на її взаємодію з ними» [4, с. 9].

Слід відзначити, що цей відносно новий напрям на-укових досліджень правових явищ є менш розробленим на відміну від дослідження правової свідомості та пра-вової культури. У вітчизняній науці комплексно питання правового світогляду досліджував В. Коробка. Резуль-тати цього дослідження, зокрема аналізу ґенези право-вого світогляду на прикладі епістемології основних ета-пів його становлення і розвитку, викладені у монографії «Правовий світогляд» («Правовое мировоззрение») [5].

Серед зарубіжних дослідників правового світогляду слід згадати Г. Паластрову, предметом дисертаційного дослідження якої був юридичний світогляд, що розгля-дався в єдності його історичних, концептуальних і аксіо- логічних аспектів. Галина Володимирівна дійшла висно-вку, що до особливостей західного правового світогляду належать такі його характеристики:

1) чітке відмежування юридичних від інших соціаль-них інститутів, а також форм соціокультурного життя, зокрема політики, моралі, релігії, звичаїв. Зауважимо, що ми не цілком поділяємо такий підхід до розуміння західного правового світогляду, зважаючи на все ж таки тісний зв'язок, хоча і на перших етапах становлення, права з релігією, звичаями, а також мораллю. Особливо чітко зв'язок права і моралі простежується у сучасному західному правовому світогляді. На це прямо вказують такі західні концепти, як правова держава, верховенство права, людські права та ін. Згадаємо вчергове концеп-цію відомого філософа права Л. Фуллера, відповідно до якої виокремлюються «мораль прагнення» і «мораль обов'язку» і саме з останньою Лон Льюїс ототожнює право. Водночас не можна не погодиться з тим, що ця характеристика вказує також на те, що у межах західної культури правова сфера все більше тяжіла до превалю-вання нормативно-правового акта як форми права. А це і є фактором розвиненої юридичної правотворчої техніки. «Юридична техніка вже наприкінці XVIII ст. остаточно підмінила собою зміст правових приписів, замінила їх етичний або релігійний вимір»;

2) професіоналізація юридичної практики та пов'язана з цим система підготовки правників - правни-ча освіта, що супроводжується інтенсивним розвитком правничої науки [6, с. 23-24].

Не можемо не акцентувати увагу на тому, що уже до-волі давно С. Гусарєв і О. Тихомиров наголошували на тому, що тип наукового мислення (світоглядна позиція) є складовою частиною методології юридичної науки, до якої, крім указаного, входять також такі елементи, як загальні теоретичні принципи (парадигми), методи і засоби пізнання, учення про методологію правознав-ства [7, с. 64]. При цьому доволі слушною є думка ві-тчизняних науковців стосовно того, що на певному етапі розвитку соціуму превалював певний тип світо-гляду, під яким С. Гусарєв і О. Тихомиров розуміють «цілісну сукупність домінуючих уявлень про світ, роль у ньому людини, а також похідних від них переконань, установлень, ідеалів, принципів, ціннісних орієнта-цій пізнавальної і практичної діяльності людей, їхньої життєдіяльності у цілому». Так, у часи Середньовіч-чя домінував теологічний світогляд, для Відродження іманентним є антропоцентричний світогляд та критика теологічного, епоха Просвітництва характеризується раціоналістичним світоглядом, для періоду кінця Но-вого часу превалюючим є світогляд лібералізації, для Новітнього часу властиві плюралізм, інформатизація й інтеграція [7, с. 69].

На нашу думку, для наведення дефініції поняття пра-вового світогляду за основу слід взяти розуміння світо-гляду у філософії. Так, найбільш вдалим є визначення, наведене Ю. Наріжним: світогляд - це спосіб самовизна-чення людини у світі, а також комплекс уявлень про світ і про себе, що охоплює собою не лише знання, зокрема моделі світу, людини, суспільства, але і цілі, цінності, ідеали, оцінки, життєві установки тощо [8, с. 20].

Виходячи з наведеного визначення, а також з огляду на те, що саме правовий світогляд :

1) є фактором сприйняття права та інших правових явищ,

2) є чинником поведінки людини у суспільстві (на-водячи це положення, ми виходимо з того, що право не охоплюється лише нормативно-правовими актами; визначальною, сутнісною характеристикою права є справедливість і саме через оцінку своїх дій як спра-ведливих чи несправедливих, належних/неналежних чинить людина. Навіть, якщо вчинок був імпульсивним, необдуманим, після такого діяння людина його оцінює, роблячи для себе відповідні висновки, які будуть вико-нувати регулятивну функцію для майбутньої поведінки суб'єкта);

3) визначає розуміння людиною таких загальнолюд-ських цінностей, як гідність, справедливість, рівність, свобода та ін., і таким чином впливає на систему аксіоло- гічних установок людини, оцінку нею як своїх вчинків, так і вчинків інших людей; можна дати таке визначення поняття: під правовим світоглядом слід розуміти спосіб самовизначення людини у світі через комплекс уявлень про право та інші правові явища, цілі та правові цінності, оцінки, правові установки.

Саме правовий світогляд, на нашу думку, є визначаль-ним фактором побудови національної правової системи, адже від того, яке явище сприймається як право, які цін-ності є визначальними для суб'єкта права, які установки на поведінку (правомірну чи протиправну) існують, то відповідним чином функціонують і інститути правотвор- чості, і суб'єкти правозастосування та досягається (чи не досягається) правопорядок у суспільстві. Як зазна-чила український вчений Н. Оніщенко: «правовий світо-гляд - це правовий дух народу, та ідеальна матриця, яка визначає вчинки та поведінку людей» [9, с. 96]. Відповід-ні правові ідеї викладаються і у навчальній та науковій юридичній літературі.

Зважаючи на зазначене, не можемо погодиться із П. Рабіновичем і Т. Бачинським, які вважають, що «ін-терпретація правового світогляду неминуче зумовлю-ватиметься праворозумінням його носія. <...> праворо- зуміння визначає так чи інакше зміст такого світогляду, «керує» ним». Адже до праворозуміння може бути амбі-валентний підхід: його можна сприймати:

1) або як частину світогляду, тоді праворозуміння яв-ляє собою своєрідну модель сприйняття права та інших правових явищ, при цьому не слід забувати, що світогляд охоплює собою й аксіологічні установки, є фактором від-повідної поведінки суб'єкта;

2) або як результат сприйняття права та інших право-вих явищ.

І у першому, і у другому випадках праворозуміння не є визначальним фактором змісту світогляду.

Зважаючи на недостатню розробленість питання правового світогляду у вітчизняній юридичній науці, малодослідженою є і проблематика типів такого світо-гляду. Аналіз праць таких вітчизняних правників, як Т. Бачинський, В. Коробка, П. Рабінович, дає змогу зро-бити висновок про розмежування правового світогляду та юридичного світогляду. Такий підхід у цілому від-повідає останнім здобуткам вітчизняної юриспруденції. При цьому ці типи світогляду не просто відтворюють різні сторони права, а розглядають як право різні яви-ща. Названі різновиди світогляду слід виокремлювати за пов'язаністю чи не пов'язаністю права та інших право-вих явищ з державою та органами публічної влади.

Для юридичного світогляду характерним є визнання пріоритету держави над людиною. Людина має чітко слідувати вказівкам органів державної влади, незалеж-но від того, чи відповідають вони вимогам справедли-вості та гуманності, людським правам, адже саме дер-жава надає людині права, визначає, що є справедливим, до чого має прагнути особа і як вона має не лише по-водитися, але і думати. Життя членів соціуму має бути чітко урегульовано численними нормативно-правовими актами як законами, так і підзаконними актами. Більше того, оскільки приписи законів не володіють достатнім ступенем конкретизації, має існувати ціла низка підза- конних нормативно-правових актів, у яких детально ви-значається «механізм реалізації» приписів закону. Такий світогляд фактично виключає свободу розсуду суб'єктів застосування приписів прескриптивних текстів, для кожної дії яких має існувати інструкція. Верховенство права, а не закону, справедливість, гідність через немож-ливість існування їх чітких і однозначних дефініцій фак-тично залишаються поза увагою осіб з таким світогля-дом. Так, наприклад, припис «Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права» (окрім того, що верховенство права часто ототожнюється із верхо-венством закону) не може бути реалізований, оскільки не зрозуміло, що законодавець має на увазі, використо-вуючи термін «керується», особливо, зважаючи на те, що у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав лю-дини» використано термін «застосовують» («суди засто-совують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду як джерело права»).

Юридичний світогляд передбачає розвинену юридич-ну техніку як правотворчу, так і правозастосовну. Саме через юридичну техніку проявляється взаємозв'язок пра-ва і мови (але, на жаль, цим і обмежується; єдине, що згадується про граматичний спосіб тлумачення норм права). Водночас різниця соціальних сфер регулювання (наприклад, політична і культурна), а також численність нормативно-правових актів (переважно підзаконних) є факторами наявності колізій, використання різних термі-нів для позначення одного явища тощо. Долається це че-рез правотворчість спеціально уповноважених суб'єктів або через офіційне тлумачення норм права, що збільшує «масив» правових актів у державі.

Не можна не зазначити, що після Другої світової війни у межах західної правової культури відбулася переоцінка підходів до регуляторів суспільних відно-син, зокрема і права. Саме у другій половині XX сто-ліття людські права «виходять» за національні межі, набуваючи регіонального та універсального значення, створюються ефективні (як на той час) регіональні та універсальні інституції забезпечення людських прав, підтримання міжнародного миру та безпеки, напри-клад, Рада Європи та Організація Об'єднаних Націй, функціонування яких виходить за внутрішньодержавні межі, те ж саме стосується і міжнародних договорів, на підставі яких вони діють. Для прикладу, Європейський суд з прав людини у своїй діяльності спирається не на національне законодавство (хоча, розглядаючи конкрет-ну справу, він його аналізує, зокрема для з'ясування питання легітимності обмеження людських прав), а на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, використовуючи автономні поняття. Практика Європейського суду з прав людини використовується державами-членами Ради Європи, будучи своєрідним прецедентом. Відтак численні міжнародні договори, практика Європейського суду з прав людини є тими факторами, що зобов'язують переосмислити усталене положення про нормативно-правовий акт як основне джерело права у державах, що становлять романо-гер- манську правову сім'ю. Адже і сам нормативно-пра-вовий акт є предметом аналізу на відповідність його «якості закону», верховенству права. Закон оцінюється на його «правність». Верховенство права і правова дер-жава - це європейські концепти, у межах яких розме-жовуються право і закон, при цьому пріоритет надаєть-ся праву, а не закону. Вчергове згадаємо, що законність не є єдиною підставою обмеження людських прав. Так, наприклад, у Федеративній Республіці Німеччина зако-ном заборонено проведення мирних зібрань у балакла-вах, то, якщо група людей збереться на мирне зібрання у балаклавах, це мирне зібрання не буде припинено, а учасників затримано до тих пір, допоки зібрання зали-шається мирним. Адже лише заборони законом недо-статньо для обмеження права, має існувати легітимна мета, а також таке обмеження має бути необхідним у демократичному суспільстві. Рішення Європейського суду з прав людини стали причиною змін законодавства (наприклад, у сімейній сфері, боротьби зі злочинністю тощо) в Ірландії. Так, виходячи з вищесказаного, бачи-мо, що від правового світогляду і нормативно-правова база змінюється.

Виходячи із проведеного аналізу, можемо дати визна-чення поняттю правовий світогляд, під яким слід розумі-ти спосіб самовизначення людини у світі через комплекс уявлень про право та інші правові явища, цілі та правові цінності, оцінки, правові установки.

Зазначене вище дає змогу зробити висновок про роз-межування правового та юридичного світоглядів. У кон-тексті співвідношення мови і права завдяки юридичному світогляду відображається «світ наслідків виявлень волі держави, її органів» [4, с. 9]. Зміст юридичного світогля-ду відображає підхід до змісту юридичної лінгвістики саме завдяки юридичній техніці. Через масив норматив-но-правових документів, чітку юридичну техніку і роз-глядається взаємозв'язок права та мови у вітчизняній правовій системі.

А правовий світогляд, на нашу думку, є визначальним фактором побудови національної правової системи. Від правового світогляду залежить, як особистість (громадя-нин, який безпосередньо дотримується, виконує чи ви-користовує право, і юрист, який опосередковано засто-совує право) розуміє й усвідомлює свою поведінку; як вона (особистість) крізь призму своїх емоцій, почуттів, поглядів і переконань, виходячи зі своїх можливостей, задовольняє свої потреби. Важливим тут є на сучасно-му етапі розвитку правової системи не лише розуміння правового світогляду, а й робота з формування такої осо-бистості, такого громадянина, для якого самовизначення відбувається через істинні правові цінності - справедли-вість, рівність, свобода, оцінки та готовність громадяни-на виявити активність у сфері пізнання, застосування і реалізації права.

Размещено на Allbest.ru