Право на свободу совісті та віросповідання. Дискусійні питання довкола аспекту forum internum

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на свободу совісті та віросповідання. Дискусійні питання довкола аспекту forum internum

У статті розглядається один із аспектів права на свободу совісті та віросповідання - внутрішній аспект віри або forum internum, а також деякі проблематичні аспекти його реалізації та захисту. З цією метою автор звертається до практики Європейського суду з прав людини. Крім того, автор зосереджує увагу на недобросовісному аспекті реалізації права на віросповідання (секти).

Ключові слова: право на свободу совісті та віросповідання, forum internum, Європейський суд з прав людини.

В статье рассматривается один из аспектов права на свободу совести и вероисповедания - внутренний аспект веры или forum internum, а также некоторые проблематичные аспекты его реализации и защиты. С этой целью ав-тор обращается к практике Европейского суда по правам человека. Кроме того, автор сосредоточивает внимание на недобросовестном аспекте реализации права на вероисповедание (секты).

Ключевые слова: право на свободу совести и вероисповедания, forum internum, Европейский суд по правам человека.

The article deals with one of the aspects of the right to freedom of conscience and religion - the internal aspect of the faith or forum internum, as well as some of the problematic aspects of its implementation and protection. For this purpose, the author refers to the practice of the European Court of Human Rights. In addition, the author focuses on the unfair aspect of the realization of the right to religious beliefs (sects).

Key words: right to freedom of conscience and religion, forum internum, European Court of Human Rights.

постановка проблеми. Право на свободу сові-сті та релігії є одним із основних прав, закріплених у всіх міжнародних документах, що містять перелік прав людини. З другої половини ХХ ст. активно фор-мувалася міжнародна судова та квазісудова практика захисту цього права, що стимулювало його динаміку. Сучасне розуміння права на свободу совісті та релігії базується не тільки на змістовний історії його роз-витку, але також має широку практику як на універ-сальному, так і на регіональному рівнях.

Не можна не відзначити тісний зв'язок релігійних прав людини з іншими невід'ємними правами (вклю-чаючи право на життя) людини і низкою прав, включе-них до переліку прав у процесі еволюції та просування демократичних та гуманітарних цінностей (право на свободу висловлювання, мирні зібрання та об'єднання, освіту, право на свободу пересування тощо), пору-шення його може негативно вплинути на них.

З метою забезпечення найкращої реалізації та ефективного впровадження зазначеного права практика Комітету з прав людини та Європей-ського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) може бути корисною. Проте, якщо судити з вітчизня-ної практики, проблема права на свободу совісті та віросповідання цікава дослідникам насамперед з погляду національного законодавства. Все це має велике значення для подальшого вдоскона-лення українського законодавства та має значні практичні наслідки для забезпечення прав людини в Україні для свободи совісті та релігії, що визна-чає актуальність теми дослідження.

стан опрацювання. У сучасній зарубіжній науці чимало досліджень відбувається на теренах міжна-родного права. Так, увага приділяється вивченню питань захисту права людини на свободу сові-сті та віросповідання (Ю. Баскін, Ю. Безбородов, К. Борисов, Д. ван дер Вайвер, Т Васильєва, М. Дже- ніс, К. Іванз, М. Іванз, Ю. Карлов, Д. Карлсон, Н. Лер-нер, Д. Літтл, Б. Тахзіб, П. Тейлор, Д. Уітт та ін.). Цікаво зазначити, що наукові розробки у цьому напрямку в цілому почалися з питання про виокрем-лення права на релігійні права та їх захист як такі з ХІХ - початку ХХ ст. Зокрема, свій внесок зробили такі всесвітньо відомі вчені, як Й. Блюнчлі, Ф. Ліст, Ж. Мартенс, Ф. Мартенс, А. Рів'є, А. Стоянов, М. Таубе, Г Уітон.

В Україні так само досліджувалися різні аспекти права на свободу совісті та віросповідання. Серед фахівців саме конституційного права необхідно зга-дати В. Бедя (право людини на свободу совісті: кон-ституційно-правове регулювання), О. Бикова (кон-ституційно-правове регулювання відносин у сфері реалізації права на свободу віросповідання в Укра-їні), В. Малишка (конституційне забезпечення права на свободу світогляду і віросповідання), Г. Сергієнко (конституційно-правове регулювання відносин дер-жави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання), Л. Ярмол (юридичне забезпечення свободи віросповідання). Певною особливістю нау-кових досліджень проблематики права на віроспові-дання та свободу совісті є її галузеве дослідження, водночас бракує комплексних конституційно-право-вих досліджень окремих аспектів цього права, як-от питання внутрішньої свободи (forum internum).

Мета статті. Автор звертається до дискусійного аспекту права на свободу совісті та віросповіда-ння - «внутрішнього» аспекту свободи релігії (forum internum), ступеня його юридичного регулювання та особливостей реалізації.

Виклад основного матеріалу. Абсолютний характер «внутрішнього» аспекту свободи релігії (forum internum) підкреслюється практично у всіх міжнародних документах, що закріплюють права і свободи людини і критерії допустимості їх обме-ження. Відповідно до п. 3 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 2 ст. 9 Між-американської конвенції про права людини, поло-ження про обмеження свободи релігії повинні стосуватися лише свободи віросповідання релігії і демонстрації релігійних переконань зовні (forum externum) і не застосовуються до внутрішньої сво-боди релігії, пов'язаної з розумовою діяльністю людини, її внутрішніми переконаннями, і не зачі-пає інших членів суспільства (forum internum). Крім того, не допускаються відступу від свободи думки, совісті, релігії або переконань навіть у разі воєн-них дій або у разі крайньої потреби (п. 2 ст. 4 Між-народного пакту про громадянські та політичні права). Це право закріплюється і в інших міжна-родних угодах, які визнають захист forum internum і включають право особи змінювати релігію чи віру, зокрема Європейська конвенція з прав людини (ст. 9). Загальний коментар № 22 (48) Комітету ООН з прав людини щодо ст. 18 зазначає, що «сво-бода» мати або приймати релігію чи переконання обов'язково передбачає право на вибір релігії чи переконань, у т. ч. право змінити сповідувану релі-гію або переконання людини на інші або дотриму-ватися атеїстичних поглядів, а також право людини зберігати свою релігію чи віру. У будь-якому разі право «змінити»,«мати або прийняти» релігію чи переконання лежить у площині абсолютного права на внутрішню свободу в законодавчих положеннях, які встановлюють обмеження у цій сфері [1].

Цікаво, що в ОБСЄ сформувався широкий кон-сенсус у контурах права на свободу релігії чи віри, як це визначено у відповідних міжнародних доку-ментах із прав людини. Серед основоположних пунктів, які також потрібно мати на увазі, розгляда-ючи законодавство в цій сфері, так само виділяють внутрішню свободу. совість віросповідання право секта

Доктрина forum internum, з одного боку, надає людині можливість вибирати, дотримуватися, роз-вивати і навіть повністю змінювати свої особисті думки і переконання [2], а з іншого - зобов'язує державу утримуватися від втручання у фундамен-тальні ідеї і переконання, що народжуються в гли-бині душі людини, і спрямована на запобігання будь- якого ідеологічного впливу на людину, в т. ч. шляхом релігійного навіювання і використання інших форм маніпулювання. Водночас держава зобов'язана не допускати ситуації, коли приватні особи, включаючи релігійні об'єднання, використовують такі форми навіювання, які мають примусовий, маніпулятивний або шахрайський характер [3].

Тлумачення як міжнародних норм, так і норм наці-онального права вказує також на абсолютну свободу думки і світоглядного вибору як складову частину свободи совісті та віросповідання. Свобода думки, совісті і релігії, що не тягне за собою її прояв, не може бути піддана втручанню з боку держави. Особа за бажанням може відійти від своєї релігійної віри

[4] . Внутрішня свобода релігії заснована на максимі lex non cogitad impossihilia (закон не вимагає немож-ливого) - закон просто не може контролювати думки людини. Ідеї або переконання, що не виражені зовні, не призводять до певних дій, не можуть заподіяти суспільну шкоду. складно уявити собі обставини, коли держава могла б досягти успіху в своїх спробах перешкодити мати або змінювати свої релігійні пере-конання. «Говорити про таку можливість варто лише в рамках науково-фантастичних сюжетів, на зразок чіпування населення для контролю за його думками»

[5] . Однак настільки такі ситуації дійсно нереальні? Чи дійсно внутрішній вимір свободи релігії можна вважати абсолютним? спробуємо навести прилади, що свідчать про протилежне.

У судовій практиці вже є випадок, що стосу-ється незаконного позбавлення волі індивідуумів з тим, щоб спробувати «депрограмувати» переко-нання, отримані ними під час перебування в «секті» [6, с. 30]. У рішенні у справі «Рієра Блюм та інші проти Іспанії» (Riera Blume and others v. Spain) [7] ЄСПЛ встановив порушення Конвенції з боку Іспанської держави, хоча викрадення і «депрогра- мування» були проведені батьками й активістами антисектантської організації Pro Juventud. У 1983 р. до відділу громадської безпеки генералітату (уряду) Каталонії за допомогою організації Pro Juventud («За молодь»), створеної з метою боротьби з сектами, надійшло прохання про допомогу від декількох гро-мадян, які стверджували, що членів їх сімей заманив до себе Centro Esoterico de Investigaciones - Центр езотеричних досліджень (далі - ЦЕД). У скарзі ці особи посилалися на те, що керівникам ЦЕД вда-лося домогтися повної зміни особистості їх послі-довників, які розірвали зв'язки зі своїми родинами і друзями, а також тяжіли до заняття проституцією та участі в різних ініціативах, спрямованих на отри-мання грошей для організації. У ході попереднього розслідування поліція Каталонії провела обшук у будинках членів ЦЕД і заарештувала декількох їх послідовників, у т. ч. й заявників.

Під час судового засідання органи прокуратури вказали на ймовірну небезпеку непередбачуваних реакцій (аж до спроб накласти на себе руки) членів секти в разі звільнення. Однак суд ухвалив рішення звільнити заявників, надавши усні вказівки поліції, що затримані повинні бути передані їхнім родинам, яким рекомендовано помістити їх до психіатрич-ного центру, щоб відновити психологічну рівновагу. На підставі усного розпорядження судді заявники (шість громадян Іспанії) «були перевезені співро-бітниками поліції Каталонії в поліцейських служ-бових автомобілях до готелю, який знаходиться за тридцять кілометрів від Барселони». Там вони були передані їхнім родинам і доставлені в окремі примі-щення під наглядом спеціально запрошених людей <...> їм не дозволили залишати свої кімнати протя-гом перших трьох днів. Вікна їх кімнат були щільно закриті дерев'яними дошками, і шибки були закриті. Заявники нібито піддавалися процесу «депрограму- вання», який здійснювався психологом і психіатром на прохання Pro Juventud.

У своєму рішенні ЄСПЛ дійшов висновку, що без активної співпраці з каталонською владою могло мати б місце порушення ст. 5 Конвенції. І, хоча визна-ння порушення ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність) скасувало необхідність розглядати це питання в рамках ст. 9 (свобода думки, совісті і релігії), ЄСПЛ також ухвалив, що право на свободу віросповідання повинно захищатися, навіть якщо родичі ставляться вороже до релігійного вибору. Оче-видно, таке насильницьке «депрограмування» сек-тантів, що ґрунтується на батьківській любові й тур-боті про дорослих дітей, розглядається як вторгнення в forum internum свободи релігії, однак питання про допустимість насильницької «реабілітації» в законо-давстві однозначно не вирішене. Частково це можна пояснити і тим, що подібна практика є «сімейною справою». Так, ЄСПЛ у рішенні у справі «Релігійна громада Свідків Єгови в м. Москва проти Російської Федерації» зазначив: «Те, що було сприйнято росій-ськими судами як «примус до руйнування родини», насправді було розчаруванням, що відчували члени родини, які не були Свідками Єгови, внаслідок роз-біжностей із приводу способу життя, котрий обрали їхні родичі-Свідки відповідно до своїх релігій-них принципів, і внаслідок їх зростаючої ізоляції через неучасть у житті Громади, до якої належать їх родичі-Свідки. Широко відомо, що релігійний спосіб життя вимагає від своїх послідовників дотримання релігійних норм, а також присвяту себе релігійній діяльності, яка може забирати значну частину часу віруючого, а іноді набуває таких крайніх форм, як чернецтво, характерне для багатьох християнських конфесій і меншою мірою властиве також буддизму й індуїзму. Проте, якщо самовизначення в питаннях релігії є результатом самостійного і вільного рішення віруючого - яким би не було невдоволення його або її родини з приводу такого рішення, - відчуженість, що його супроводжує, не можна вважати розпадом родини, який настав внаслідок впливу релігії. Дуже часто, навпаки, причиною конфлікту стає проти-дія з боку членів родини, які не поділяють релігійні погляди, і їх небажання допустити і поважати сво-боду їх віруючого родича на віросповідання й здій-снення релігійної діяльності» [8].

Отже, аналізуючи цей висновок ЄСПЛ, який ілю-струє дуже поширений випадок для великої кількості родин по всьому світу, можна стверджувати, що, з одного боку, держава зобов'язана утримуватися від втручання в forum internum шляхом релігійного або ідеологічного навіювання, «депрограмування» або використання інших форма маніпулювання, а з іншого, держава також зобов'язана не допускати, щоб інші сторони, включаючи релігійні об'єднання, використовували такі методи навіювання, які мають примусовий, маніпулятивний або шахрай-ський характер (методи «контролю над свідомістю і тотально владної дисципліни»).

Досі юристами, релігієзнавцями і психологами не вироблені критерії, що дозволяють направити на основі судового рішення на лікування з метою кори-гування певних релігійних переконань пацієнта. Ця проблема набуває ще більшої актуальності у зв'язку зі збільшенням випадків «релігійного вербування» в мережі Інтернет, а також зі зростанням т. зв. різно-манітних центрів особистісного зростання, які най-частіше, під вивіскою психологічних тренінгів, вияв-ляються певною організацією, в якій психологічна (а частіше псевдопсихологічна) доктрина, створена лідером організації, відіграє роль своєрідної релігії.

Україна, як і більшість країн Європи, дотриму-ється позиції надати людині можливість обирати віру, виходячи з внутрішніх переконань та потреб, а також відокремлює церкву від держави. В Україні усі пра-вовідносини, пов'язані зі свободою совісті та діяль-ністю релігійних організацій, регулюються законо-давством України. Так, згідно зі ст. 35 Конституції, «кожен має право на свободу світогляду і віроспові-дання. Це право включає свободу сповідувати будь- яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежено законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана держа-вою як обов'язкова. Кожному громадянину Укра-їни гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати та змінювати релігії або переконання за своїм вибором і свободу одноосо-бово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релі-гію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання» [9].

Цікаво відзначити, що усвідомлення в Україні змісту права на свободу совісті та віросповідання в його міжнародно-правовому вимірі почало активно формуватися з набуттям нею незалежності та відбу-валося разом із становленням вітчизняного законо-давства у цій сфері. Автор вважає, що потреба в необ-хідності подальшого з'ясування сучасного змісту міжнародно-правових зобов'язань, що виникають для держави у сфері захисту цього права, а також ана-ліз практики ЄСПЛ в цьому напрямку зберігаються. Крім того, реформування законодавства України про захист права на свободу віросповідання не може бути повністю зняте з порядку денного, оскільки за роки незалежності Україна стала багатоконфесійною дер-жавою, що покладає на неї певні юридичні та навіть гуманітарні зобов'язання перед народом з метою збе-реження міжконфесійного миру в державі.

Відповідно, проаналізована проблема «депрогра- мування» сектантів є актуальною і для нашої дер-жави. Сьогодні в соціології релігії усталеним став поділ релігійних організацій на церкву, деномінацію і секту. Між тим ця типологія є достатньо загаль-ною, адже розглядає церкву як єдиний соціальний організм або основний тип релігійної спільноти. Церква - це органічне ціле релігійних співтовариств та громад, єдиних у віросповіданні, що прагнуть поширення свого релігійного вірування, відтворе-ного в культі і проповіді [10, с. 189]. Соціологи не заперечують, що в чистому вигляді важко знайти утворення, яке б відповідало цій класифікації, а запропоновані їх поняття слід розглядати як умовні (ідеальні), що ґрунтуються на аналізі релігії христи-янства і виражають притаманні їй особливості релі-гійної організації. ці підходи мають значення і для юриспруденції. Слід розрізняти громаду в цілому та її ядро, що складається з глибоко віруючих людей, яких об'єднують лише релігійні інтереси [11, с. 124].

Згідно з чинним українським законодавством, держава не може відмовитися від реєстрації будь- якої тоталітарної секти, якщо вона не визначає чітко свої антисоціальні цілі або методи її діяль-ності у своєму статуті. Проте суспільство повинне мати певні важелі та можливості захищати своїх громадян від організацій, у т. ч. релігійних, метою яких є втручання в підсвідомість людини, в мента-літет суспільства. виникає необхідність перегляду та зміни законодавства у сфері релігії, з урахуван-ням досвіду розвинених демократичних держав, які з метою захисту фізичного та психологічного здоров'я нації прийняли низку законодавчих актів у релігійній сфері.

Висновки. Кожен віруючий може задовольняти свої релігійні потреби і сповідувати релігію само-стійно. У сучасному світі окремі люди відходять від релігійної організації або не розглядають її як єдину форму реалізації релігійних потреб. Поширення набуває релігійність індивідуалізована, коли час-тина віруючих не пов'язана з релігійною громадою і не бере ніякої участі в її діяльності. Цьому сприяє інформатизація суспільства, зокрема поява нових соціальних, у т. ч. і релігійних, технологій. Однак варто пильнувати та не допускати на різних рів-нях - законодавчому та суспільному - ситуацій зло-вживання окремими індивідами такими високими та тонкими матеріями, як віра та релігія.

Размещено на Allbest.ru