Постановка проблеми. В останні роки у криміналістичній науці все частіше з'являються праці, присвячені висвітленню різноманітних аспектів використання адвокатами-захисниками криміналістичних знань із тактики під час здійснення захисту у кримінальному провадженні. Воно й не дивно, адже одним із основних завдань триваючої реформи кримінального судочинства є забезпечення реалізації принципів змагальності та рівності сторін обвинувачення і захисту у кримінальному провадженні. Водночас, незважаючи на зростання інтересу до вказаної проблематики, серед учених-криміналістів досі немає єдиної позиції щодо розуміння одного із концептуальних для цієї тематики понять - тактики професійного захисту, що, в свою чергу, зумовлює необхідність продовження здійснення наукових досліджень у цьому напрямку.

Стан дослідження. Окремі питання, пов'язані із визначенням поняття "тактика професійного захисту" знаходить своє відображення у низці праць українських та іноземних вчених, зокрема Я.С. Авраха, Я.О. Береського, О.Я. Баєва, Т.В. Варфоломеєвої, І.І. Когутича, В.О. Коновалової, В.Л. Кудрявцева, М.А. Погорецького, Г.М. Шафира та інших.

Формулювання цілей. Метою цієї статті є лінгвістичний та криміналістичний аналіз поняття "тактика професійного захисту" з подальшим формулюванням авторського підходу щодо тлумачення даного терміну.

Виклад основного матеріалу. Дослідження будь-якого об'єкта розпочинається, перш за все, із з'ясування пов'язаних з ним загальнотеоретичних концептуальних питань, відповіді на які дають у подальшому можливість не лише для здійснення більш детального теоретичного, а й для практичного дослідження цього об'єкта і пов'язаних з ним предметів, явищ, процесів, тощо. Одним із таких найважливіших загальнотеоретичних питань у сфері тактичної діяльності адвоката-захисника у кримінальному провадженні, на нашу думку, виступає з'ясування поняття "тактика професійного захисту", оскільки воно є основоположним не лише для розробки науковцями теоретичних тактичних рекомендацій, але і для їх подальшого практичного застосування самими адвокатами під час виконання належних їм професійних обов'язків із захисту осіб у кримінальному провадженні.

Для формування сучасного змісту дефініції "тактика професійного захисту" вважаємо за необхідне здійснити окремий лінгвістичний та криміналістичний розбір основоположних для цього терміну слів "тактика" і "захист" із подальшим об'єднанням найбільш прогресивних та відповідних сучасному розумінню наук криміналістики та кримінального процесу варіантів.

Почнемо із з'ясування лінгвістичного змісту поняття "тактика". Вказаний термін знаходить своє відображення у багатьох українських словниках та найчастіше вживається у наступних значеннях:

- як складова частина військового мистецтва, що включає теорію й практику підготовки, організації та ведення бою [22, с.25; 6, с.1428; 8; 20, с.249; 13, с.737; 15, с.585; 14, с.658];

- як способи, прийоми досягнення певної мети; лінія поведінки когось [22, с.25; 6, с.1428; 8; 20 с.249; 13, с.737; 15, с.585; 14, с.658];

- як визначення методів, шляхів, засобів, форм боротьби, що найбільше відповідають конкретним обставинам у даний момент і забезпечують стратегічний успіх [13, с.737; 15, с.585; 14, с.658];

Зрозуміло, що жодне із наведених визначень не може бути повною мірою, "автоматично", перенесене в правову площину для тлумачення терміну "тактика". Водночас вказані поняття, як такі, що несуть у собі первинне номінативне значення слова "тактика", цілком можуть виступати в якості основи для подальшого формування інших значень цього терміну, зокрема й криміналістичних.

адвокат захисник тактика професійний захист

Щодо останнього, то тут варто зазначити, що у низці праць з криміналістики йдеться про те, що термін "тактика" походить від грецького слова Аакйка” - мистецтво побудови військ/мистецтво керування військами, а відтак, на думку багатьох науковців, поняття "тактика" запозичене криміналістикою саме із військової сфери [24, с.3; 18, с.11-12; 12, с.149-150].

Вказана теза знаходить своє пряме підтвердження і в одному з перших трактувань поняття "тактика" в криміналістичній науці. Його автором є відомий на початку ХХ століття німецький криміналіст Альберт Вейнгарт. У передмові до своєї книги "Кримінальна тактика. Керівництво до розслідування злочинів", перекладеної російською мовою 1912 році, він писав:". у боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед необхідні: енергійна діяльність, прояв особистої ініціативи та швидкість. Але, приступаючи до розслідування з певною поспішністю, аж ніяк не варто діяти необдумано і навмання.

Розслідування кожного злочину, а особливо - важких, має здійснюватися за певним методом, систематично і за виробленим планом. Починаючи розслідування або дізнання, варто перш за все з'ясувати як ті питання, що підлягають дослідженню, так і труднощі, що можуть виникнути при такому дослідженні, а відтак, скласти план своїх дій. Книга ця має бути керівництвом зі складання подібних планів розслідування та їх виконання. Вона повинна дати криміналісту - практику все разом узяте, що стратегія і тактика дають військовому. Ось чому я і називаю це керівництво до методичного розслідування злочинів - "кримінальною тактикою" [5, с.5-6].

Впродовж наступних кількох років тогочасні провідні науковці-криміналісти стали все частіше вживати термін "тактика" в його криміналістичному аспекті. Проте інтенсивний розвиток наукових положень щодо криміналістичної тактики розпочався лише у 50-60-х роках XX століття, коли остання остаточно була виділена в окремий розділ криміналістичної науки. У 1955 році відбулося засідання ради Всесоюзного науково-дослідного інституту криміналістики Прокуратури СРСР, під час якого провідні науковці-криміналісти запропонували своє визначення предмета криміналістичної тактики. Зокрема, А.І. Вінберг дійшов висновку, що до змісту тактики належать вчення про слідчу версію та питання застосування тактики і техніки при проведенні різних слідчих дій, а О.М. Васильєв охарактеризував тактику як частину криміналістики, що присвячена завданням та системі прийомів розслідування, загальних для розкриття злочинів усіх видів і складає основу для розробки методики розслідування окремих видів злочинів [7, с.153-164].

Дискусія щодо змісту криміналістичної тактики знайшла своє продовження під час наукової конференції у Харківському юридичному інституті в 1956 році. Про це свідчать, зокрема, позиції В.П. Колмакова та О.Н. Колесніченка, які у своїй спільній доповіді про предмет, завдання та основні положення тактики слідства запропонували включити до предмета тактики методи визначення правильного напрямку розслідування, вчення про версії, визначення найбільш доцільної послідовності проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, прийоми їх проведення і, нарешті, організацію роботи слідчого та виховання у нього необхідних професійних якостей [9, с.11].

Системний аналіз подальших визначень поняття "криміналістична тактика", сформованих науковцями в 60-70-х рр. XIX століття дає можливість виокремити кілька основних аспектів, що притаманні його тогочасному тлумаченню:

- по-перше, криміналістичну тактику розглядали як систему/сукупність наукових прийомів (методів; засобів, правил тощо);

- по-друге, у тогочасних дефініціях містилась вказівка на певні наукові або практичні джерела формування криміналістичної тактики (вимоги кримінально-процесуального закону, узагальнення слідчої, судово-слідчої, оперативно-розшукової практик або дані окремих наук: логіки, психології, математики тощо);

- по-третє, при визначенні змісту "криміналістичної тактики" здебільшого зазначалось про мету застосування названих вище засобів, методів, прийомів (збирання, дослідження і використання доказів у процесі розслідування злочинів; розкриття злочину; встановлення об'єктивної істини у справі; забезпечення правильного визначення напрямку й обсягу розслідування, тощо).

Водночас, попри явний прогрес у криміналістичному трактуванні поняття "тактика", його подальше удосконалення науковцями тривало, а у 1970 році російський вчений РС. Бєлкін запропонував найпоширеніше у наш час (на погляд багатьох науковців [18, с.10; 19, с.115-116; 10, с.568; 2, с.11]) визначення терміну "криміналістична тактика": це система наукових положень і розроблюваних на їхній основі рекомендацій щодо організації та планування попереднього і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, і прийомів проведення окремих процесуальних дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню і приховуванню злочинів [3, с.217].

Аналіз цього та сформованих на його основі подальших визначень поняття "криміналістична тактика" дає нам можливість виділити його наступні ознаки:

- це розділ науки криміналістики;

- цей розділ включає систему наукових положень та розроблюваних на їхній основі практичних рекомендацій які спрямовані на організацію та планування досудового розслідування та судового провадження;

- мета - збирання, дослідження, оцінки і використання доказів під час розслідування кримінальних правопорушень.

Окрім цього, на нашу думку, в контексті тематики поточного дослідження та популярної в останні роки серед науковців-криміналістів дискусії щодо можливості та доцільності розширення меж предмета криміналістики через включення до її суб'єктів адвоката-захисника, прокурора, судді, тощо, вважаємо за необхідне при формуванні науковцями-криміналістами власного сучасного визначення терміну "криміналістична тактика" зазначати також і суб'єктивний склад, стосовно організації та планування діяльності якого і розробляються відповідні теоретичні положення та практичні рекомендацій.

Вказане, за умови підтримки автором дефініції ідеї щодо можливості наведеного вище розширення меж предмета криміналістики, зумовлює і відмову при формуванні поняття "криміналістична тактика" від використання індивідуально окреслених словесних конструкцій на кшталт "тактики проведення слідчих (розшукових) дій", "прийоми проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових)" чи "прийоми провадження слідчих і судових дій", із їхньою подальшою заміною на безособові елементи.

Зважаючи на викладене вище, враховуючи номінативні тлумачення терміну "тактика" та зміст найпоширенішого у сучасній науковій літературі визначення поняття "криміналістична тактика", наданого Р.С. Бєлкіним, а також розділяючи позицію тих науковців, які вважають за можливе розширення предмета криміналістики в контексті її суб'єктного складу та пов'язаних із цим елементів, пропонуємо наступну дефініцію, що буде в подальшому використовуватись автором для визначення поняття "тактика професійного захисту":

Криміналістична тактика - це система теоретичних наукових положень та розроблюваних на їхній основі практичних рекомендацій щодо організації та планування суб'єктами кримінального провадження (прокурором, адвокатом, суддею, тощо) вчинюваних ними окремих діянь у рамках кримінального провадження, спрямованих на досягнення бажаного результату.

Наступним основоположним терміном, який підлягає аналізу в межах нашого дослідження, є "захист". з проаналізованих словникових тлумачень [21, с.379; 23, с.560; 6, с.432; 8] вбачається, що на відміну від терміну "тактика", термін "захист" має чітке словникове юридичне значення в розумінні сторони, яка захищає обвинуваченого у суді. Поряд з цим у юридичній науці, зокрема в кримінальному процесі, поняття "захист" здебільшого використовують у розумінні певної правової діяльності, а для позначення відповідної сторони застосовують словосполучення "сторона захисту".

Вказаного вектора дотримується також український законодавець. І якщо у ст.20 Кримінально-процесуального кодексу України про зміст поняття "захист" говориться дещо опосередковано, то у п.5 ч.1 ст.1 закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" чітко вказано, що захист - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їхнє застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягується до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Що ж стосується криміналістичного тлумачення поняття "захист", то його окремого визначення у наукових працях немає, натомість вказане слово найчастіше вживається саме у словосполученні "тактика захисту".

Т.В. Варфоломеєва під поняттям "тактика захисту" розуміє створені на основі досягнень науки і досвіду адвокатської діяльності рекомендації щодо розробки оптимального варіанту правової позиції захисту і його реалізації в конкретних умовах і найбільш ефективні способи здійснення адвокатом дій із захисту прав і законних інтересів громадян [4, с.48].

О.В. Острогляд та Я.О. Береський зазначають, що тактика захисту - це система розроблюваних на основі сучасних досягнень науки кримінального процесу та криміналістики, а також загальнонау - кових положень і адвокатської практики тактичних прийомів діяльності захисника, рекомендацій з їхнього застосування, а також планування їхнього застосування у ході конкретної захисної ситуації з метою доведення обставин, що виправдовують чи пом'якшують вину підзахисного, забезпечують його права і свободи у всіх стадіях кримінального процесу [16, с.134].

Одне із найбільш згадуваних у наукових працях тлумачень терміну "тактика захисту" належить авторству О.Я. Баєва та М.О. Баєва. У їхній праці "Захист від обвинувачення в кримінальному процесі. Тактика професійного захисту у кримінальних справах. Право обвинуваченого на захист" міститься наступне визначення: під тактикою професійного захисту у кримінальних справах розуміють підсистему криміналістичної тактики, яка складається з системи розроблених на основі наукових положень криміналістичної тактики відповідних засобів (прийомів, комбінацій, операцій, рекомендацій) допустимого та раціонального подання, дослідження і використання адвокатом доказової інформації, що виправдовує підзахисного чи пом'якшує його вину, які забезпечують права та інтереси останнього в умовах потенційної чи реальної, безпосередньої чи опосередкованої тому протидії зі сторони осіб і організацій, що протистоять захиснику при виконанні ним його кримінально-процесуальної функції [1, с.14].

Вказане визначення є достатньо громіздким, що, на думку окремих авторів, є його недоліком [17, с.124]. Однак навряд чи правильно оцінювати те чи інше тлумачення за його розміром, не аналізуючи при цьому його змісту. У зв'язку з наведеним ми вважаємо за необхідне закцентувати увагу на інших, більш важливих, на наш погляд, аспектах цієї дефініції.

По-перше, О.Я. Баєв та М.О. Баєв у своєму визначенні терміну "тактика професійного захисту" на відміну від інших процитованих нами науковців-кримі - налістів, прямо вказують на приналежність "тактики професійного захисту" до системи "криміналістичної тактики". Така позиція, попри наявність заперечень з боку окремих науковців [25, с.128-129; 11, с.93-100], на нашу думку, є достатньо, хоча і не абсолютно, правильною, з огляду на використану термінологію (про що йтиметься далі - ред.І. Я.). Як зазначають М.А. Погорецький та Д.Б. Сергєєва, впродовж розвитку криміналістичної тактики в її системі виділялися та розвивалися слідча тактика, прокурорська тактика, судова тактика, адвокатська тактика (тактика захисника) [19, с.117]. Поряд з цим, за винятком слідчої тактики, на сьогодні досі не існує єдиної узгодженої думки щодо того, які ж саме із інших перелічених видів тактик доповнюють систему криміналістичної тактики. Не вдаючись до детального опису власної позиції щодо приналежності прокурорської та судової тактик до системи криміналістичної тактики, оскільки це не є предметом цього дослідження, зауважимо, що, на наш погляд, однією із підсистем "криміналістичної тактики" однозначно є "тактика захисту". При цьому ми виходимо із низки особливостей, що притаманні як "тактиці захисту", так і іншим підсистемам "криміналістичної тактики", зокрема і всіма визнаній "слідчій тактиці", а саме:

- направленість на виконання спільних для всіх учасників кримінального провадження завдань, визначених у ст.2 Кримінально-процесуального кодексу України;

- наявність спільної сфери застосування - кримінального судочинства;

- можливість використання при здійсненні захисту сформованих у межах криміналістичної науки загальних тактичних прийомів, спрямованих на задоволення перш за все потреб слідчої практики;

- наявність спільної криміналістичної методологічної основи.

Як вбачається із наведеної дефініції, науковці оперують терміном "тактика професійного захисту" а не "тактика захисту", тим самим обмежуючи суб'єктний склад єдиним професійним учасником із сторони захисту - адвокатом-захисником. Застосування такого словосполучення ("тактика професійного захисту") у сучасній українській криміналістиці ми вважаємо виправданим у тому випадку, коли йдеться саме про тактику діяльності адвоката-захисника, а не сторони захисту загалом. обумовлено це тим, що з огляду на зміст кримінально-процесуального законодавства, зокрема, ст.20 Кримінально-процесуального кодексу України, захист може здійснюватись і самим підозрюваним (обвинуваченим, засудженим і т.д.), без залучення адвоката захисника (самозахист). Відтак, на нашу думку, терміни "тактика професійного захисту" та "тактика захисту" співвідносяться між собою як частина та ціле, а поняття "тактика професійного захисту" та "тактика діяльності адвоката - захисника" є синонімами. Тому, коли ми говоримо про підсистему криміналістичної тактики більш доцільно, на наш погляд, вживати словосполучення "тактика захисту", що виключить можливість будь - яких маніпуляцій із термінологією та появи запитань на кшталт "а чи існує тактика непрофесійного захисту у системі криміналістичної тактики, поряд із тактикою професійного захисту?".

Підсумовуючи викладене, вважаємо за можливе сформулювати наступні визначення поняття "тактика захисту" та "тактика професійного захисту":

Тактика захисту - це підсистема криміналістичної тактики, що включає сукупність теоретичних наукових положень та розроблюваних на їхній основі практичних рекомендацій щодо організації та планування суб'єктами сторони захисту (окрім законних представників) вчинюваних ними окремих діянь у рамках кримінального провадження, спрямованих на досягнення бажаного результату.

Тактика професійного захисту (тактика діяльності адвоката-захисника) - це підсистема тактики захисту, що включає сукупність теоретичних наукових положень та розроблюваних на їхній основі практичних рекомендацій щодо організації та планування адвокатом-захисником вчинюваних ним окремих діянь у рамках кримінального провадження, спрямованих на досягнення бажаного результату.

Список використаних джерел

1. Баев М.О., Баев О.Я. Защита от обвинения в уголовном процессе. Тактика профессиональной защиты по уголовным делам. Право обвиняемого на защиту (нормативные акты, постатейные материалы). Воронеж, 1995. - 228 с.

2. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практическое пособие. - Москва, 2003. - 432 с.

3. Белкин РС. Курс криминалистики: Учебное пособие для вузов.3-е издание, дополненное. - Москва, 2001. - 837 с.

4. Варфоломеєва Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. - Київ, 1987. - 151 с.

5. Вейнгарт А. Уголовная тактика: Руководство к расследованию преступлений: Перевод с немецкого. - Санкт - Петербург, 1912. - 293 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / укладач і головний редактор Бусел В.Т. - Київ, 2009. - 1736 с.

7. Винберг А.И. О системе науки советской криминалистики; Васильев А.Н. Тактика следствия, ее содержание и место в системе науки советской криминалистики // Советская криминалистика на службе следствия. 1956. Вып.7. - С.153-164

8. Дубічинський В.В., Кусайкіна Н.Д., Цибульник Ю.С. Сучасний тлумачний словник української мови. - Київ, 2009. - 832 с.

9. Калмыков В.П., Колесниченко А.Н. Предмет, задачи и основные положения тактики следствия // Тезисы докладов на научной конференции по работам, выполненным в 1955 году. - Харьков, 1956. - С.8-12.

10. Когутич І.І. Про окремі складові криміналістичної тактики // Університетські наукові записки. - 2012. - № 1. - С.567-572. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Unzap_2012_1_71

11. Комиссаров В.И. Тактика защиты и предмет криминалистики: взгляд со стороны // Профессиональная деятельность адвоката как объект криминалистического исследования: Сборник научных трудов. - Екатеринбург, 2002. - С.93-102.

12. Кофанов А.В., Кобилянський О.Л., Кузьмічов Я.В. Криміналістика: питання і відповіді: Навчальний посібник. - Київ, 2011. 280 с.

13. Куньч З.Й. Універсальний словник української мови. - Тернопіль, 2007. - 848 с.

14. Нечволод Л.І. Сучасний словник іншомовних слів. - Харків, 2007. - 768 с.

15. Новий словник іншомовних слів / редактор Шевченко Л.І. - Київ, 2008. - 672 с.

16. Острогляд О.В., Береський Я.О. Окремі теоретичні аспекти розуміння тактики захисту в кримінальному процесі України // Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. - 2011 № 5. - С.129-135. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nivif_2012_5_23.

17. Пастернак Н.А. Применение адвокатом тактики защиты в ходе уголовно-процессуального доказывания // Бизнес в законе. - 2011. - № 2. - С.123-126.

18. Погорецький М.А. Сергеєва Д.Б. Криміналістична тактика: щодо визначення поняття // Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". - 2012. - № 1 (5). - С.1-20. - Режим доступу: http://lj. oa.edu.ua/ artides/2012/n1/12pmasvp. pdf

19. Погорецький М.А. Тактика захисника: поняття, зміст та місце в системі криміналістичної тактики // Вісник кримінального судочинства. - 2016. - № 2. - С.113-123. - Режим доступу: http://vkslaw. knu.ua/images/verstka/2_2016_ Sergeeva. pdf

20. Сліпушко О.М. Політичний і фінансово-економічний словник. - Київ, 1999. - 390 с.

21. Словник української мови: в 11 т. Т 3: З / головний редактор І.К. Білодід. - Київ, 1972. - 744 с.

22. Словник української мови: в 11 т. Т 10: Т-Ф / головний редактор І.К. Білодід. - Київ, 1979. - 658 с.

23. Словник української мови: у 20 т. Т 5: З - Зв'янути / укладач Шевченко І.В., науковий редактор Тараненко О.О. - Київ, 2014. - 991 с.

24. Тищенко М.В., Душейко Г.О. Тактичні особливості реалізації оперативно-розшукової інформації при порушенні кримінальної справи // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2002. - Вип.17. - С.3-6. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhnuvs_2002_17_3.

25. Филиппов А.Г. Криминалистика и теория профессиональной защиты по уголовным делам // Профессиональная деятельность адвоката как объект криминалистического исследования: Сборник научных трудов. - Екатеринбург, 2002. - С.125-135

Размещено на Allbest.ru