Система органів управління закордонними справами України
Аналіз адміністративно-правових засад організації системи органів управління закордонними справами України, статус її елементів, їх внутрішньо-системних зв’язків. Напрямки вдосконалення організації системи органів управління закордонними справами України.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.12.2018 |
| Размер файла | 25,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Система органів управління закордонними справами України
Л.І. Ясуник
Професійне та продуктивне здійснення управлінської діяльності у сфері зовнішніх зносин потребує формування розгалуженої, але єдиної й цілісної системи органів управління закордонними справами України, уповноваженої узгоджено і послідовно забезпечувати впровадження зовнішньополітичного курсу держави. Разом із тим, на сьогодні адміністративно-правові засади функціонування існуючої мережі органів управління закордонними справами є дещо неповними, недостатньо чітко й комплексно встановлюючи статус і склад системи органів управління закордонними справами, розмежування їх повноважень, засад діяльності та взаємодії між собою. А відтак, у рамках вдосконалення зовнішньополітичного управління й вбачаються актуальними питанім системи органів управління закордонними справами України.
Зазначимо, що окремі аспекти з приводу системи органів управління закордонними справами раніше вже розглядались такими вченими як Т.І. Биркович, С.М. Войцеховсь- ка, Н.М. Єсипчук, В.О. Захаренко, А.І. Музика, А.О. Трутенко, С.А. Федчишин та інші. У той же час, цілісне розуміння системи органів зовнішньополітичного управління, засад їх спільної злагодженої участі у виробленні та реалізації державної зовнішньої політики в сучасних умовах державо- і правотворчих процесів в Україні залишилось остаточно не розкритим. Саме тому метою нашої роботи є аналіз адміністративно-правових засад організації системи органів управління закордонними справами України, розкриття особливостей статусу її окремих елементів і їх внутрішньо- системних зв'язків, а також обґрунтування пріоритетних напрямків вдосконалення організації системи органів управління закордонними справами України.
Передусім, відмітимо, що під системою органів управління закордонними справами України розуміється цілісна та ієрархічно структурована сукупність органів публічної влади, утворену згідно з адміністративним законодавством на засадах розподілу компетенції, внутрішнього підпорядкування і взаємодії та спеціально уповноважену здійснювати реалізацію державної зовнішньої політики. Конкретний же склад системи органів управління закордонними справами наразі адміністративним законодавством комплексно й чітко не встановлений. Вказане має наслідком неоднозначне сприйняття даної системи та значною мірою ускладнює розподіл компетенції і визначення зв'язків між окремими її складовими. У зв'язку із цим сьогодні у науці сформувались різні підходи з приводу складу системи органів зовнішньополітичного управління України. Так, наприклад, С.А. Федчишин [1, с. 147-148] виділяє широкий і вузький підходи до розуміння системи органів управління закордонними справами, у першому випадку відносячи до них парламент, главу держави, уряд, МЗС України та його органи, інші центральні та місце органи виконавчої влади, а у другому випадку - тільки органи МЗС України.
Як на нас, застосування одразу двох підходів до визначення складу системи органів зовнішньополітичного управління не є достатньо обґрунтованим і коректним з огляду на сучасні реалізації організації управління закордонними справами України. Зокрема, не можна погодитись із винесенням Президента України за межі кола суб'єктів зовнішньополітичного управління, тоді як глава держави згідно п.З ч. 1 ст.106 Конституції України від 28.06.1996 р. [2] безпосередньо здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави. До того ж, так званий «вузький» підхід до розуміння системи органів управління закордонними справами України фактично підміняє собою інше поняття - «система органів дипломатичної служби», склад якої чітко закріплено ч.І ст.6 Закону України від р. № 2728-ПІ [3]. У дійсності ж остання є підсистемою системи органів зовнішньополітичного управління, щільно функціонально і організаційно пов'язаною із іншими суб'єктами управління закордонними справами. Відтак, більш прийнятним вбачається саме широкий підхід до визначенім складу системи органів зовнішньополітичного управління України, що дозволяє комплексно й повно характеризувати її склад, внутрі- шньоструктурну ієрархію та зв'язки між окремими складовими.
Отже, передусім, у системі органів управління закордонними справами України слід виокремлювати вищі органи державної влади, які в силу своєї поліфункціональносгі, установчих, нормотворчих і кадрових функцій відіграють важливу роль в організації діяльності суб'єктів управління закордонними справами і реалізації ними державної зовнішньої політики. Одним із основних суб'єктів зовнішньополітичного управління безперечно виступає Президент України як керівник зовнішньополітичної діяльності держави. Ключову роль глави держави в управлінні закордонними справами також зауважує С.М. Войцеховська [4, с.181], С.А. Федчишин [1, с. 147--148] та інші вчені. При цьому, діяльність Президента України зосереджується переважно на правовому регулюванні управління закордонними справами, ініціюванні призначення на посаду Міністра закордонних справ України, поточній участі у процесах визначення і реалізації державної зовнішньої політики тощо.
Президент України є суб'єктом прийняття відповідних управлінських рішень у сфері зовнішніх зносин, тоді як їх підготовка та контроль за виконанням здійснюється іншими спеціально уповноваженими інституціями. Зокрема йдеться про різноманітні допоміжні органи глави держави - Раду національної безпеки та оборони України, Адміністрацію Президента України та інші. Зазначимо, що згідно ч.З ст.12 Закону України від 01.07.2010 р. № 2411-VI [5] РНБО України прямо називається одним із суб'єктів визначення та реалізації засад зовнішньої політики. Однак, вона може вважатись лише відносно самостійним органом державної влади, адже її рішення вводяться в дію указами Президента України. Тому включати РНБО України до системи органів управління закордонними справами можна тільки досить умовно.
Адміністрація Президента України як центральний допоміжний орган глави держави комплексно забезпечує діяльність Президента України у сфері зовнішньополітичного управління, що підтверджується п.4 Положення за Указом Президента України від 02.04.2010 р. № 504/2010 [6]. У той же час, апарат глави держави обмежується здебільшого лише підготовкою Президентові України певних пропозицій та їх подальшим опрацюванням, але самостійно не здійснює державні функції і не приймає правові акти зовнішньої дії. З огляду на це вважаємо некоректним відносити Адміністрацію Президента України та будь-які інші несамостійні допоміжні органи глави держави до числа суб'єктів управління закордонними справами та до їх системи.
Окремо варто означити Уповноваженого України з питань зовнішньополітичних та інтеграційних процесів, на якого згідно Указу Президента України від 19.06.2013 р. № 334/2013 [7] покладається таке важливе в аспекті забезпечення системності органів управління закордонними справами «сприяння загальній спрямованості та узгодженості дій органів виконавчої влади з упровадження та реалізації єдиного зовнішньополітичного курсу України». У дійсності ж дана посадова особа за своїм призначенням становить лише одну з допоміжних інституцій глави держави, повноваження якої обмежуються суто лише відповідним інформуванням Президента України, виконанням його доручень, підготовкою та внесенням пропозицій. Це не дозволяє розглядати Уповноваженого України з питань зовнішньополітичних та інтеграційних процесів як повноцінного суб'єкта управління закордонними справами, хоча й у разі його подальшого розвитку він може таким стати.
Президент України та його допоміжні органи здійснюють свої повноваження у сфері зовнішньополітичного управління у взаємодії з іншими суб'єктами управління закордонними справами і, перш за все, з МЗС України, урядом і парламентом. При цьому, роль і місце Верховної Ради України у системі органів управління закордонними справами не є цілком однозначним. Так, на думку В.М. Шаповала, парламент є центральним інститутом зовнішньополітичної сфери, але як колегіальний орган де-факто не може брати реальну участі «в оперативному вирішенні проблем зовнішньої політики» [8, с.97]. Із цим в цілому можна погодитись, оскільки саме Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання засад зовнішньої політики та організації управління закордонними справами. Крім цього, Верховна Рада України, так само як і Президент України, контролює діяльність суб'єктів зовнішньополітичного управління, що може бути предметом парламентських слухань, підставою звільнення Міністра закордонних справ України тощо.
Важливе значенім у діяльності парламенту як складової єдиної системи управління закордонними справами України має взаємодія, що відбувається не тільки з главою держави, але й з урядом і профільним зовнішньополітичним відомством з приводу поточних питань управління закордонними справами. Що ж до колегіального характеру Верховної Ради України, який нібито обмежує її можливості брати участь у процесах зовнішньополітичного управління, маємо зауважити наступне. Робота парламенту не обмежується однією лише правотворчістю на його пленарних засіданнях й серед іншого передбачає проведення тематичних парламентських слухань і «години запитань до Уряду», роботу профільних комітетів і спеціальних тимчасових комісій, а також направлення депутатських запитів і звернень (ст.ст.224, 229-230, 233 Закону України від 10.02.2010 р. № 1861-VI [9]) тощо.
До системи органів управління закордонними справами України належить і Кабінет Міністрів України, хоча він на відміну від глави держави та парламенту має дещо менший обсяг повноважень у сфері зовнішньополітичного управління. При цьому, на конституційному рівні п.1, 9 ч.І ст.116 Конституції України від 28.06.1996 р. [2] досить абстрактно передбачаються повноваження Кабінету Міністрів України щодо забезпечення «здійснення зовнішньої політики держави», спрямовування і координації роботи міністерств, у тому числі й МЗС України. Так чи інакше, вказане залишає доволі широкі можливості уряду впливати на процеси управління закордонними справами як безпосередньо (наприклад, через здійснення правового регулювання, розробку та затвердження державних програм з питань зовнішньополітичної діяльності України як за п.4 ч.І ст.20 Закону України від 27.02.2014 р. № 794--VII [10]), так і через координацію і контроль діяльності профільного зовнішньополітичного відомства. Окрім координації роботи МЗС України у діяльності Кабінету Міністрів України вагоме місце посідає внутрішньо системна взаємодія з Президентом України і Верховною Радою України, а також координація роботи інших центральних органів виконавчої влади, які в рамках своїх повноважень можуть брати участь у виробленні та реалізації певних управлінських рішень у зовнішньополітичній сфері.
Особливо маємо відзначити центральний елемент системи зовнішньополітичного управління України - Міністерство закордонних справ України, що згідно п.1 Положення за Указом Президента України від 06.04.2011 р. №381/2011 [11] виступає головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України. На відміну від вищерозглянутих органів МЗС України є профільним і спеціалізованим суб'єктом, для якого здійснення зовнішньополітичного управління становить основну мету, напрямок і зміст повноважень і практичної діяльності. Відповідно до компетенції МЗС України віднесено широке коло питань щодо формування зовнішньої політики та реального впровадження зовнішньополітичного курсу. управління закордонний справа україна
Наголосимо, що МЗС України відграє визначальну роль у забезпеченні системності різних суб'єктів зовнішньополітичного управління, будучи системоутворюючим чинником даної системи. Так, з одного боку, діяльність МЗС України контролюється і координується з боку Кабінету Міністрів України, а також певною мірою спрямовується Президентом України в рамках єдиної ієрархічної системи органів управління закордонними справами. З іншого ж боку, МЗС України і саме здійснює координацію та забезпеченім діяльності своїх представництв на території України, закордонних дипломатичних установ України, а у відповідних випадках й інших центральних органів виконавчої влади (п.З Положення за Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 381/2011 [11], ч.2 ст.6 Закону України від р. № 2728-ІІІ [3], Указ Президента України від 18.09.1996 р. № 841/96 [12]). При цьому, згідно із своїм призначенням МЗС України виступає одночасно як представником України у міжнародних відносинах, так і суто організаційно-управлінським центром відносно ієрархічно нижчих елементів системи органів управління закордонними справами України.
Під керівництвом МЗС України як центральної ланки системи органів зовнішньополітичного управління для забезпечення ефективного, повного і своєчасного виконання актуальних завдань із реалізації державної зовнішньої політики утворюється і функціонує низка його відокремлених органів. Коло таких органів розкривається у ч.І ст.6 Закону України від 20.09.2001 р. № 2728-ІП [3], згідно якої МЗС України, його представництва на території України і закордонні дипломатичні установи України (дипломатичні представництва, консульські установи та представництва при міжнародних організаціях) утворюють систему органів дипломатичної служби У країни.
Представництва МЗС України на території України за своєю природою є профільними і спеціалізованими органами державної влади, основний предмет діяльності яких становить здійснення державної зовнішньої політики. Наприклад, на представництва МЗС України на території України покладено задачі з контролю, сприяння та взаємодії з відповідними іноземними дипломатичними представництвами та консульськими установами, а також із загального нагляду за виконанням місцевими органами виконавчої влади міжнародних договорів та ін. (п.6 Положення за Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2002 р. № 1050 [13]). У системі органів управління закордонними справами представництва МЗС України на території України мають чітко визначене місце, адже утворюються Кабінетом Міністрів України, організується і підпорядковуються МЗС України та підзвітні йому. Дані представництва виступають одним із інструментів централізованої реалізації повноважень головного зовнішньополітичного відомства, впровадження його управлінських рішень й мають обмежені можливості самостійно взаємодіяти з іншими суб'єктами управління закордонними справами України.
Важливу роль у зовнішньополітичному управлінні відіграє організація та діяльність дипломатичних представництв України за кордоном. Реалізація зовнішньополітичного курсу України ними забезпечується у різних формах через підготовку та здійснення контактів з органами влади іноземних держав, виконання поточних рішень МЗС України, підтримку взаємодії з іншими суб'єктами управління закордонними справами у державі перебування, збір і передання інформації, захист прав громадян України у державі перебування тощо. Зазначимо, що керівництво дипломатичними представництвами України за кордоном також здійснюється МЗС України, хоча, наприклад, змістовний бік їх відносин профільним Положенням за Розпорядженням Президента України від 22.10.1992 р. № 166/92-рп [14] залишився майже не розкритим. При цьому, характерною особливістю статусу закордонних дипломатичних представництв у системі органів управління закордонними справами є покладення абз.2, 3 п.4 названого Положення на главу відповідного дипломатичного представництва України повноважень з загального керівництва, координації та контролю діяльності всіх установ України, делегацій і посадових осіб у державі перебування. Таким чином, дипломатичні представництва України за кордоном є не тільки об'єктом управління з боку МЗС У країни, але й на визначеній території своєї діяльності одночасно виступають фактично головними суб'єктами управління закордонними справами України.
Консульські установи України як органи зовнішньополітичного управління наділені доволі широким колом повноважень у державі перебування щодо юридичних осіб і громадян України, військових і цивільних суден, цивільних повітряних суден України та ін. У цілому консульські установи України займають нижчу позицію у структурній ієрархії системи органів управління закордонними справами України. Зокрема вони підпорядковуються не тільки напряму МЗС України, але і відповідному дипломатичному представництву України (ст.4 Консульського статуту України за Указом Президента України від 02.04.1994 р. № 127/94 [15]), хоча це й пояснюється специфікою повноважень консульських установ України та порівняно їх меншою роллю у реалізації державної зовнішньої політики. Характеризуючи консульські установ України, слід враховувати і те, що як консульські функції можуть виконуватись дипломатичними представництвами У країни, так і навпаки дипломатичні функції можуть бути покладені на консула. У цьому також проявляються властивості системності органів управління закордонними справами, її єдності, цілісності й взаємозамінності окремих елементів системи.
Відзначимо, що до системи органів управління закордонними справами належать і постійні представництва України при міжнародних організаціях, що згідно ч.9 ст.6 Закону України від 20.09.2001 р. № 2728-ІП [3] уповноважені підтримувати з такими міжнародними організаціями офіційні відносини та захищати інтереси України за кордоном. При цьому, з огляду на відсутність спеціального Положенім про постійне представництво України при міжнародній організації його конкретний статус і місце в системі органів зовнішньополітичного управління залишаються остаточно невизначеними, що може дещо ускладнювати реальну інституалізацію таких органів. Загалом же постійні представництва України при міжнародних організаціях подібно до вище вже розглянутих закордонних дипломатичних установ України не тільки функціонально, але й організаційно пов'язані з МЗС України, а через нього з іншими суб'єктами управління закордонними справами України.
Певне відношення до системи органів зовнішньополітичного управління безумовно мають й інші органи публічної влади, що в межах своєї компетенції теж беруть участь у формуванні та реалізації державної зовнішньої політики. Насамперед тут йдеться про центральні та місцеві органи виконавчої влади. Передусім, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.2002 р. № 1371
низка центральних органів виконавчої влади та деяких інших державних органів бере участь у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна, шляхом використання потенційних можливостей таких організацій і забезпечення виконання зобов'язань України. Крім того, зовнішні зносини можуть здійснюватись й Радою міністрів Автономної Республіки Крим і місцевими державними адміністраціями згідно Указу Президента України від 05.03.2002 р. № 217/2002
. Зауважимо, що визначальним у даному разі для визначення вказаних органів публічної влади як суб'єктів управління закордонними справами виступає не стільки факт самої їх взаємодії з органами влади іноземних держав чи міжнародними організаціями, а спрямованість подібних дій на виконання відповідних зовнішньополітичних цілей України.
Участь непрофільних органів публічної влади в реалізації державної зовнішньої політики відбувається в рамках цілісного й послідовного процесу зовнішньополітичного управління України. Зважаючи на не спеціалізованість таких органів, їх розгалуженість і значну кількість, а також необхідність проведенім єдиного зовнішньополітичного курсу, особливо актуалізується чітке визначення статусу й місця непрофільних органів публічної влади у системі органів управління закордонними справами України. Один із аспектів цього полягає у передбаченій п.З Положення за Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 381/2011 [11] координації МЗС України здійснення органами виконавчої влади зовнішньополітичних заходів. Згідно Указу Президента України від 18.09.1996 р. №841/96 [12], головне зовнішньополітичне відомство відіграє істотну роль в організації такої діяльності органів виконавчої влади не лише через її координацію, але й шляхом нагляду, погодження, сприяння взаємодії тощо. Відтак, непрофільні органи публічної влади є інтегрованою складовою системи органів управління закордонними справами, ієрархічно та функціонально пов'язаною з іншими її елементами.
Таким чином, систему управління закордонними справами України складають: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, МЗС України, його представництва на території України і закордонні дипломатичні установи України (дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України та представництва України при міжнародних організаціях), непрофільні органи публічної влади.
ЛІТЕРАТУРА
1. Федчишин С. А. Система органів управління закордонними справами України (загальні підходи) / С. А. Федчишин // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - Вип. 45. - С. 144-151.
2. Конституція України : від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // ВВР України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
3. Закон України «Про дипломатичну службу» : від 20.09.2001 р., № 2728-ІІІ // Офіційний вісник України. - 2001. - № 42. - Ст. 1881.
4. Войцеховська С. Система органів державного управління зовнішньополітичною діяльністю в Україні / Світлана Войцеховська // Наукові записки Ін-ту законодавства Верховної РадиУкраїни. -2011. -Вип. 5 (8). -С. 176-182.
5. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» : від 01.07.2010 р., №2411-\Т // Офіційний вісник України. - 2010.-№55.-Ст. 1840.
6. Указ Президента України «Про Положення про Адміністрацію Президента України» : від 02.04.2010 р., № 504/2010 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 25. - Ст. 978.
7. Указ Президента України «Питання Уповноваженого України з питань зовнішньополітичних та інтеграційних процесів» : від 19.06.2013 р., № 334/2013 // Офіційний вісник України. - 2013. - № 49. - Ст. 1750.
8. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн / Шаповал В. М. - К. : АртЕк, Вища школа, 1997. - 262 с.
9. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» : від 10.02.2010 р., № 1861-- VI // Офіційний вісник України. - 2010. - № 12.-Ст. 565.
10. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» : від 27.02.2014 р., № 794-VII // Офіційний вісник України. - 2014. - № 20. - Ст. 619.
11. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство закордонних справ України» : від 06.04.2011 р., № 381/2011 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 29. - Ст. 1220.
12. Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин» : від 18.09.1996 р., № 841/96 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/841/96.
13. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Представництво Міністерства закордонних справ України на території України» від р., № 1050 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 30. - Ст. 1425.
14. Розпорядження Президента України «Про затвердження Положення про дипломатичне представництво У країни за кордоном» : від 22.10.1992 р., № 166/92-рп // Збірник розпоряджень Президента. - 1992. - № 4.
15. Указ Президента України «Про Консульський статут України» : від 02.04.1994 р., № 127/94 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/127/94.
16. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» від р., № 1371 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 38. - Ст. 1776.
17. Указ Президента України «Про Порядок здійснення зовнішніх зносин Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями» : від р., № 217/2002 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 10. - Ст. 471.
18. Ясуник Л. І. Система органів управління закордонними справами України / Л. І. Ясу- ник// Форум права. --2014. -- Ms 1. -- С. 542--548 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2014_l_95.pdf
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Конституційні засади органів безпеки України: їхні повноваження та обов'язки. Основні завдання, обов’язки та функції Ради Національної безпеки і оборони України. Проблеми та перспективи розвитку системи органів державного управління безпекою України.
курсовая работа [53,3 K], добавлен 08.09.2012Зміст конституційного права на управління державними справами та свободу об’єднання, їх конституційно-правове співвідношення. Критерії відмінності між правом на управління державними справами та свободою об’єднання з огляду їх впливу на публічну владу.
статья [23,6 K], добавлен 27.08.2017В статті здійснено аналіз основних організаційно-правових змін на шляху реформування органів внутрішніх справ України. Досліджена модель системи на основі щойно прийнятих нормативно-правових актів. Аналіз чинної нормативно-правової бази України.
статья [18,1 K], добавлен 06.09.2017Структура і функції центрів управління службою органів державної прикордонної служби України. Адміністративно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ України з протидії злочинам, пов'язаним із тероризмом. Дослідження нормативно-правових актів.
статья [22,0 K], добавлен 17.08.2017Модель взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері. Суб’єкти державного управління у правоохоронній сфері. Правоохоронна сфера як об’єкт державного управління. Європейські принципи і стандарти в діяльності органів державної влади.
дипломная работа [129,4 K], добавлен 30.04.2011Місце та роль Антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади, його функції, напрямки діяльності й система органів. Державний контроль як функція управління у сфері конкуренції. Шляхи удосконалення конкурентного законодавства України.
дипломная работа [167,0 K], добавлен 01.04.2015Поняття та види центральних органів виконавчої влади. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері Державного Управління. Адміністративно-правовий статус МВС України.
контрольная работа [59,2 K], добавлен 06.06.2009Дослідження завдань органів державного управління у сфері управління оборонним замовленням. Характеристика основних повноважень Верховної Ради України. Здійснення функцій правосуддя та контролю судовою владою. Аналіз генерального штабу Збройних Сил.
статья [22,5 K], добавлен 06.09.2017Визначення поняття, класифікації та конституційного статусу державних органів України; виокремлення демократичних принципів їх організації і діяльності - народовладдя, унітаризму, законності, гуманізму. Ознайомлення із структурою органів державної влади.
курсовая работа [35,8 K], добавлен 23.02.2011Аналіз становлення й розвитку законодавства щодо державного управління та місцевого самоврядування в Українській РСР у період 1990-1991 рр. Аналіз нормативно-правових актів, які стали законодавчою базою для вдосконалення органів влади Української РСР.
статья [20,2 K], добавлен 07.08.2017Рівень організуючого впливу виконавчої влади на суспільні процеси. Поглиблення досліджень управлінської проблематики. Структура державного управління. Президент України і його повноваження. Законодавчий орган державної влади України і його функції.
контрольная работа [43,5 K], добавлен 20.03.2009Поняття управління в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Класифікація органів управління в сфері, що досліджується, різновиди, особливості діяльності. Повноваження місцевих державних адміністрацій в даній сфері.
реферат [21,8 K], добавлен 14.05.2011Характерні ознаки державних органів, їх класифікація та сфери діяльності. Місце органів виконавчої влади в системі державних органів України. Правовий статус, компетенція та основні функції органів виконавчої влади, її структура та ієрархічні рівні.
реферат [25,7 K], добавлен 10.08.2009Поняття системи правоохоронних органів. Місце правоохоронних органів у механізмі держави. Загальна характеристика діяльності правоохоронних органів - прокуратура; органи внутрішніх справ України; Державна податкова служба України.
курсовая работа [26,7 K], добавлен 24.05.2005Проблема взаємодії відповідальних органів місцевого самоврядування та підзвітними ним керівниками в період трансформаційних процесів у економіці України. Концепція ієрархічних структур М. Вебера та її використання в сучасній організації управління.
реферат [19,3 K], добавлен 04.07.2009Структура, завдання, принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки. Гарантії ефективного керування СНБ. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою.
курсовая работа [57,6 K], добавлен 18.07.2014Поняття, ознаки, структура та функції агропромислового комплексу України. Система органів державної влади, які беруть участь в адміністративному управлінні агропромисловим комплексом та їх компетенція. Адміністративна відповідальність за правопорушення.
курсовая работа [40,4 K], добавлен 15.10.2013Прокуратура в системі органів державної влади. Основні принципи організації та пріоритетні напрями діяльності прокуратури. Система прокуратури України. Акти органів прокуратури. Здійснення нагляду за виконанням законів. Колегії прокуратур, їх рішення.
реферат [27,3 K], добавлен 17.05.2010Банківська система України як складова фінансової системи держави: поняття, структура, функції. Характеристика правових аспектів взаємодії елементів системи. Незалежність центрального банку держави як умова стабільності національної грошової одиниці.
диссертация [621,0 K], добавлен 13.12.2010Аналіз історії становлення та розвитку поняття виконавчої влади, класифікація основних її конституційних моделей. Дослідження системи органів виконавчої влади України, характер їх конституційно-правового регулювання та конституційні принципи організації.
автореферат [33,6 K], добавлен 11.04.2009
