Теорія та практика застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом - Конвенція) 17.07.1997 року, а вже 11.09.1997 року вона набула чинності для України [1]. При цьому на міжнародному рівні Конвенція набула чинності 03.09.1953 року. Таким чином, Україна приєдналась до міжнародного документу, який діяв вже 44 роки на території Європи. Після ратифікації Конвенція стала частиною національного законодавства України й має застосовуватися нарівні з іншими нормативно- правовими актами, а рішенням Європейського суду з прав людини підлягають прямому виконанню на національному рівні. Це також, зрозуміло, стосується і Протоколів На сьогодні Україна ратифікувала 14 Протоколів до Конвенції. до Конвенції, призначення яких полягає у внесенні змін до первісного тексту Конвенції та, без яких, відповідно, деякі норми Конвенції В якості прикладу: Частина 1 Статті 2 Конвенції повністю змінена Протоколами № 6 та № 13, через що у всіх державах-учасницях було скасовано смертну кару (крім, наприклад. Російської Федерації). втрачають своє правове значення. Зазначена теза не має іншого значення, не потребує доведення та має розумітися однозначно, як на теоретичному так і на практичному рівні.

При цьому, не зважаючи на те, що в темі прав людини (у ракурсі Європейського суду з прав людини) постійно працюють такі відомі українські міжнародники, як Г. Анцелевич, М. Баймуратов, М. Буроменський, А. Бущенко, В. Денисов, А. Дмитрієв, О. Мережко, М. Микієвич, В. Паліюка, П. Рабінович, Н. Раданович, Є. Шевчук, необхідно відмити, що тема залишається досить актуальною на сьогоднішній день.

Актуальність статті обґрунтовується навіть тим «першим місцем», яке займає Україна серед інших 47 держав-учасниць за кількістю індивідуальних скарга за період з січня по березень 2014 року [2]. При цьому, необхідно враховувати, що Україна майже завжди була у трійці лідерів, серед таких держав, як Російська Федерація, Туреччина та Італія.

Виходячи з цього, метою статті є необхідність проаналізувати практичне застосування Конвенції та Протоколів до неї на національному рівні. Ми вважаємо, що саме з практики можна дійти висновку, чому в Україні на такому низькому рівні захищаються права людини, що громадяни (в більшості випадках) вимушені звертатися до міжнародних інституції за захистом своїх прав.

Так, в Україні Конвенція має такий же статус, як і інші законодавчі акти, тобто є частиною національного законодавства України згідно із положенням статті 9 Конституції, яка проголошує, що «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України» [3].

Крім того, з огляду на частину першу статті 22 Конституції України, яка визначає, що «права і свободи людини й громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними» [3], є всі підстави стверджувати, що у випадку, коли гарантії прав людини, що зафіксовані у Конвенції, з тієї чи іншої причини залишилися неповними у Конституції України, пріоритет набувають саме Конвенція та практика Європейського суду.

Відповідно, при колізії норм національного законодавства України та Конвенції пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Конвенції як міжнародного договору. На користь цієї позиції можна навести і той аргумент, що в міжнародному публічному праві діє один із основоположних принципів - це принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов'язань. Цей принцип, закріплений у статті 26 Віденської конвенції «Про право міжнародних договорів» 1969 р. (ратифікована Україною 14.05.1986 р.), де зазначено, що «кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись» (pacta sunt servanda)» [4]. В подальшому був зафіксований у статті 8 Конституцією України та у статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» 29.06.2004 р., якою прямо визначається: «...якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору» [5].

При цьому, незнання та нерозуміння положень («духу») Конвенції та практики Європейського суду стає основною перешкодою у застосуванні останньої при вирішенні спорів суддями національних судів. Ця ситуація не змінилась на краще навіть після прийняття в 2006 році спеціального закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [6].

Так, відповідно до статті 2, 17 зазначеного закону національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Варто наголосити, що фактично це означає, що практика Європейського суду стосовно інших країн є обов'язковою для застосування суддями національних судів при вирішенні спорів.

Повертаючись до практики застосування Конвенції, Протоколів до неї та виконання рішень Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що в Україні дії сьогодні електронна система «Єдиний державний реєстр судових рішень» [7]. На 11.04.2014 року у системі зареєстровано 36966988 судових рішень, при цьому під час пошуку за пошуковим словом «європейської конвенції» Так, саме у такому падежу, тому що пошук від-бувається виключно за словом повністю, тобто систе-ма сама не вміє розпізнавати падежі. база видає 333710 судових рішень, тобто лише 0, 9 відсотків судових рішень України містять посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому часто зустрічаються, на жаль, рішення судів України, з яких стає зрозуміло, що теорія та практика дуже різняться. Так, у суддів не має усталеного розуміння того, що Конвенція є джерелом права в Україні, що передбачено ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. В якості прикладу не можна не привести Ухвалу (іменем України) у справі за позовом Громадянина України до Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання бездіяльності УПФУ в Московському районі м. Харкова щодо перерахунку пенсії (справа № 2027/18961/2012). Так, Громадянин України просить захистити права людини, посилаючись на Протокол № 1 та Протокол № 12 до Конвенції. Результат звернення до суду - відмовити у відкритті провадження за адміністративним позовом, тому що «вимоги щодо відповідності рішення органу державної влади Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод належить до компетенції Європейського суду» [8].

Далі, згідно, «Щорічного звіту про результати діяльності Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у 2013 році» [9], на виконання рішень Європейського суду з державного бюджету було сплачено 84980000, 2 гри. Зрозуміло, що зазначена цифра складається із сум відшкодування за порушення прав людини та моральної шкоди. Ця цифра свідчить також про те, що державними органами України (судом, прокуратурою, міліцією, виконавчою службою та іншими) систематично порушуються норми Конвенції та права людини, і, на даний час, мова не йде про якесь «покращення» у цій сфері.

І в якості висновків можна звернутися, знову до ч.5 ст.9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка передбачає саме обов'язок Органу представництва України Цей обов'язок покладено на Департамент судової роботи Міністерства юстиції України. виступати позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування на підставі рішення Європейського суду з прав людини. Зазначений орган зобов'язаний протягом шести місяців звернутися до суду з відповідним позовом.

Виходячи із зазначеного вище можна зробити висновки, що застосування на практиці ч.5 ст.9 Закону України «Про виконанім рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», тобто, стягнення сум коштів із винних осіб (державних службовців), дозволить:

1. Значно зменшити навантаження на Державний бюджет України (який наповнюється за рахунок внесків платників податків);

2. Замислитися кожного державного службовця щодо належного виконання ним його обов'язків.

ЛІТЕРАТУРА

право європейський суд конвенція

1. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»: від 17.07.1997 р., № 475/97-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/475/97-Bp.

2. Статистика кількості справ, які розглядає Європейський суд з прав людини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.echr.coe.int/Documents/Stats_pendi ng_month_2014_BIL. pdf.

3. Конституція України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80.

4. Віденська конвенція про право міжнародних договорів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ rada/show/995_l 18.

5. Закону України «Про міжнародні договори України»: від 29.06.2004 р., № 1906-1V [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada. gov.ua/laws/show/ 1906-15.

6. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: від 23.02.2006 р., № 3477-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3477-15.

7. Електронна система «Єдиний державний реєстр судових рішень» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://reyestr. court.gov.ua.

8. Електронна система «Єдиний державний реєстр судових рішень», справа № 2027/18961/2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/27623210.

9. Щорічний звіт про результати діяльності Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у 2013 році

Размещено на Allbest.ru