Поняття і сутність права працівників на судовий захист

General characterization of workers' right to judicial protection, investigated the scientific approaches and current legislation, which provided the basis for the author's definition examined.

Конституція України, визнавши людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, встановила доволі широкий перелік прав людини і громадянина. У нерозривному зв'язку з цим положенням першочерговим обов'язком будь-якої демократичної держави є закріплення у законодавстві надійних гарантій прав, свобод і законних інтересів населення, в тому числі і забезпечення механізму їх реалізації та захисту.

Серед державних органів, які покликані виконувати це конституційне положення, слід особливо виділити органи судової влади. Так, відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Сучасний розвиток суспільних відносин в Україні зумовлює нагальну необхідність проведення судової реформи в Україні, а дослідження права особи на судовий захист є першочерговим завданням усіх науковців і потребує детального осмислення його місця серед інших трудових прав, розробки шляхів вдосконалення механізмів його практичної реалізації.

Захист прав і свобод людини за допомогою органів судової влади провадиться шляхом здійснення правосуддя. Принцип судового захисту прав людини та використання будь-яких незаборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень у трудовому праві регламентовані у вигляді права на вирішення індивідуальних та/або колективних трудових спорів, включаючи право на страйк.

Питання права на судовий захист працівників, його ознак, сутності та структури досліджувалося рядом вчених і трудового права, і процесуальних галузей. Це, перш за все, В.М.Андріїв, Н.Б. Болотіна, В.С. Венедіктов, В.В. Жернаков, П.І. Жигалкін, М.І. Іншин, І.Я. Кисельов, В.М. Корельський, О.В. Лавріненко, В.В. Лазор, Л.І. Лазор, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, І.О. Процевський, О.В. Смирнов, Г.І. Чанишева, В.І. Щербина, О.М. Ярошенко та інші. Проте, з огляду на те, що досі не існує єдиної позиції щодо поняття та сутності права працівників на судовий захист, є необхідність у проведенні більш глибокого та комплексного дослідження. Тому метою статті є проведення наукового аналізу поняття й сутності права працівників на судовий захист. Для цього потрібно виконати наступні завдання: проаналізувати значення і сутність права працівників на судовий захист; надати загальнотеоретичну характеристику підходів учених щодо інтерпретації даного терміну; сформулювати авторське визначення терміну «право працівників на судовий захист».

Трудові права, які належать учасникам трудових правовідносин, повинні мати не тільки засоби для їх реалізації. Суб'єкти цих прав також мають бути наділені юридичними можливостями з попередження, припинення порушення таких трудових прав, їх відновлення, компенсації усіх негативних наслідків, що настали в результаті такого порушення. Як правильно зазначав В.П. Грибанов: «Суб'єктивне право, яке було надане особі, але не захищене від його порушення необхідними засобами, є лише декларативним правом» [1, с.96]. В цьому контексті право на судовий захист трудових прав набуває особливого значення серед інших трудових прав, оскільки певною мірою виступає засобом реалізації останніх.

Зокрема, на думку Р.С. Харчук, право на судовий захист трудових прав має суттєве значення, оскільки воно у своїй реалізації набагато дієвіше за реалізацію прав на захист у будь-якій іншій юрисдикційні чи неюрисдикційній формі. На її думку, це зумовлено такими чинниками: а) правосуддя, як специфічна функція держави, знаходиться у виключній компетенції судів; б) у системі державних органів останні займають відокремлене положення: при прийнятті рішень вони самостійні й незалежні від інших гілок державної влади; в) суди спеціально утворені для відправленім правосуддя, а для інших юрисдикційних органів правозахисна діяльність є лише одним із напрямів їх основної діяльності [2, с. 15].

Відповідно до ст.З Цивільного процесуального кодексу України [3], кожна особа має право в установленому порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Під цю категорію підпадають і працівники, які можуть реалізовувати своє право на судовий захист шляхом звернення до судів загальної юрисдикції.

Науковець А.Г. Юр'єва присвятила окреме дисертаційне дослідження заходам захисту в радянському трудовому праві і визначила право на судовий захист як засіб боротьби з трудовими правопорушеннями і охорони сторін трудових правовідносин [4, с. 18].

У свою чергу у своєму дисертаційному дослідженні І.В. Дашутін визначає право на судовий захист як передбачену законодавством можливість фізичних та юридичних осіб захищати свої права в судах як загальної, так і конституційної юрисдикції. При цьому науковець зауважує, що вказане право слід розглядати у єдності двох аспектів, з одного боку це одне з конституційних прав людини в державі на рівні з іншими політичними, економічними, соціальними та культурними правами, а з іншого боку це право закріплює спеціальний механізм захисту всіх без винятку вищезазначених прав [5, с.15]. Ми вважаємо, що автор у певній мірі звужує зміст права на судовий захист у такому визначенні, оскільки розглядає лише два значення права на судовий захист. Проведений нами аналіз юридичної літератури свідчить про те, що право працівників на судовий захист розуміється вченими-правниками і як конституційне право, як форма захисту трудових прав, як спосіб, засіб захисту, як самостійне право і як право, що обумовлюється існуванням іншого (матеріального) права (носить прикладний характер), як механізм реалізації матеріального права в цілому.

В цьому контексті С.М. Коссак вказує, що право на судовий захист трудових прав громадян одне із найважливіших законодавчо закріплених суб'єктивних прав громадян, яке гарантує реалізацію конституційного права на працю. Це право надає кожній заінтересованій особі в порядку, встановленому цивільним процесуальним законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права [6, с.2]. Тому, ми вважаємо, що право працівників на судовий захист є невіддільне від того, що воно закріплене у чинному законодавстві з метою реалізації права на працю. Водночас, це не є єдиним виміром, в якому існує право працівників на судовий захист. Зокрема І.В. Лагутіна визначає судовий захист прав працівників загалом як форму захисту трудових прав і зауважує, що оскільки судовий захист належить до юрисдикційної форми захисту трудових прав, то в цьому аспекті право на судовий захист теж носить юрисдикційний характер [7, с.9]. Схожа позиція висловлена і Р.С. Харчук, яка вказала, що використання тієї чи іншої правомочності в питаннях захисту безпідставно порушеного чи обмеженого трудового права працівника визначається характером права, яке потребує захисту. Процесуальний зміст судового захисту порушеного трудового права означає право людини: 1) звернутися за захистом до компетентного органу (до суду) у відповідній законній формі; 2) на користування будьякими передбаченими законом процесуальними правами і процедурами, встановленими для даної конкретної форми захисту трудового права; в) на оскарження в судовому порядку рішення суду нижчої інстанції з конкретної справи щодо поновлення її порушеного чи обмеженого трудового права [2, с.7-8]. судовий працівник захист трудовий

Весь цей комплекс правомочностей і складає зміст права на судовий захист, але знову ж таки, не вичерпується ними. Зокрема, С.В. Моліцький визначає право на судовий захист працівників, що як можливість певного суб'єкта трудових правовідносин (працівника) звернутися до суду з метою відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного трудового права [8, с.550]. Ми також погоджуємося з думкою з приводу неможливості відобразити у визначенні права працівників на судовий захист усю специфіку судового захисту як форми захисту прав і зауважуємо, що поняття «зверненім до суду» недостатньо повно відображає ознаки та особливості «права на судовий захист» [9, с. 10].

Тож, вважаємо за необхідне не зводити право на судовий захист лише до поняття звернення до суду, адже із таким зверненням немає гарантії, що право на судовий захист буде реалізоване. Оскільки законодавство наділяє працівника певними як матеріальними, так і процесуальними засобами захисту, то саме існування останніх і визначає практичну реалізацію права на судовий захист працівників і обумовлює його сутнісні ознаки серед інших трудових прав.

Для того, щоб сформулювати визначення права на судовий захист працівників необхідно детально проаналізувати складові елементи цього поняття. Зокрема, С.В. Моліцький вказує, що право на судовий захист працівників, окрім звернення до суду також включає право на розгляд справи і вирішення справи по-суті шляхом постановленім судом відповідного рішення. Водночас науковець як складову поняття права на судовий захист передбачає і можливість суб'єкта у разі відсутності добровільного виконання рішення вимагати здійснення процедури його примусового виконання [8, с.550]. У свою чергу, В. Бурак до структури права на судовий захист працівників включає такий комплекс правомочностей особи, як: 1) звернутися з вимогою про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, охоронюваного законом інтересу до компетентного органу в передбаченій законом формі (на нашу думку, тут слід зазначати «до компетентного органу (суду)»; 2) використовувати усі визначені законом матеріальні і процесуальні права в ході розгляду своєї матеріально-правової вимоги у суді; 3) оскаржувати у визначеному законом порядку рішення суду нижчестоячої інстанції до суду вищестоячої інстанції [10, с. 180]. Ми вважаємо наведену структуру права на судовий захист не зовсім повною та точною. В цьому контексті Є. Пушкар зазначає, що єдність матеріально правового змісту права на судовий захист і його процесуальної форми полягає в тому, що право на судовий захист це право на поновлення порушенного права чи встановлення фактів або обставин, які мають значення для реалізації суб'єктивних прав в певному процесуальному порядку, у встановленій цивільним процесуальним законом процесуальній формі, яка забезпечує об'єктивність і реальність захисту [11, с.2]. Зазначимо і позицію В.П. Грибанова щодо права на судовий захист, який виділяв у праві на судовий захист три складових: 1) можливість звернення повноважної особи з вимогою про захист порушеного або оскарженого права або інтересу, який охороняється законом, до компетентного органу; 2) можливість користуватися всіма передбаченими законом правами і гарантіями в процесі розгляду цієї вимоги; 3) можливість оскарження у встановленому законом порядку рішення органу по справі, яке уявляється заявнику неправильним [12, с.19]. Вважаємо, що для реалізації права на судовий захист працівнику, перш за все, необхідно задоволення його матеріально-правової вимоги і, крім цього, реальне виконання відповідного рішення суду, що було постановлене у конкретній справі. Тому, на нашу думку, доцільно включати до структури права на судовий захист виконання рішення суду, оскільки, хоч це і може бути розцінено як окремий виконавчий, а не судовий процес, але ми вважаємо, що ефективність правосуддя визначається реалізацією права на захист, а завершальний етап реалізації це виконання відповідного рішення суду. Тому, на нашу думку, доцільніше включати до поняття права на судовий захист прав працівників звернення до відповідного компетентного органу (суду), використання всіх матеріальних і процесуальних засобів, не заборонених законом, і задоволення матеріально-правової вимоги.

Отже, право працівників на судовий захист це визначена Конституцією та законодавством України, юридично гарантована можливість працівника звернутися з використанням будь-яких процесуальних і матеріальних засобів, способів захисту своїх невизнаних, порушених та/або оспорюваних трудових прав у законній формі до компетентного органу (суду) з метою визнанім, відновлення, припинення порушення, примусового виконання обов'язків, зміну чи припинення правовідносин, відшкодування збитків, моральної шкоди, визнання незаконними рішень, дій або бездіяльності, визнання трудового договору (контракту), колективного договору недійсним чи вчинення інших дій з метою задоволення конкретної матеріально-правової вимоги. Саме така дефініція, на нашу думку, створить усі правові підстави для судового захисту трудових прав працівників.

Таким чином, право на судовий захист можна розглядати і як юридичну гарантію, і я юридичну можливість, як конституційне чи процесуальне право, як норму-принцип, як основну засаду цивільного чи трудового судочинства. Наразі право на судовий захист працівників є одним із аспектів реалізації захисної функції трудового права, яка повинна реалізовуватися не тільки через законодавче закріплення основних трудових прав працівників, але й за допомогою створення ефективного, адекватного сучасним соціально-економічним умовам механізму захисту трудових прав шляхом як звернення працівника до компетентних державних органів (суду), так і забезпечення державного примусу поновлення порушених, невизнаних, оспорюваних трудових прав працівників через постановления справедливих рішень по справах, що виникають із трудових правовідносин.

Література

1. Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав / Грибанов В. П. М., 1992.-207 с.

2. Харчук Р. С. Розвиток форм захисту трудових прав працівників за умов формування ринкових відносин в Україні : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / Р. С. Харчук ; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. 2011. 17 с.

3. Цивільний процесуальний кодекс України : від 18.03.2004 р., № 1618-IV // ВВР України. 2004. № 40, № 40--42. Ст. 492.

4. Юрьева А. Г. Меры защиты в советском трудовом праве : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 / А. Г. Юрьева ; Московск. гос. ун-т. М., 1985.-22 с.

5. Дашутін І. В. Правове регулювання судового захисту трудових прав громадян : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» /ТВ. Дашутін ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. X., 2008. 20 с.

6. Коссак С. М. Особливості судочинства в справах, які виникають з трудових правовідносин : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; міжнародне приватне право / Коссак Степан Михайлович ; Київ, ун-тім. Тараса Шевченка. -К., 1998. 17 с.

7. Лагутіна І. В. Форми захисту трудових прав працівників : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / І. В. Лагутіна ; Одеськ. нац. юрид. акад. О., 2007. 18 с.

8. Моліцький С. В. Право на судовий захист трудових прав /С. В. Моліцький // Форум права. 2011. № 3. С. 548-552 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011- 3/1 lmcvztp.pdf.

9. Васильєв С. В. Гражданский процесе : учебн. пособие / С. В. Васильєв. Изд. 2-е доп. -X. : Одиссей, 2007. 512 с.

10. Бурак В. Поняття права на захист трудових прав працівників / Бурак В. // Вісник Львівськ. ун-ту. Серія юрид. 2009. Вип. 48. -С. 177-182.

11. Пушкар Є. Право на судовий захист та його роль / Є. Пушкар // Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес : матеріали І Міжнародної наук.-практ. конф. (2425 лютого 1999 р.). Ужгород : ЗакДУ, 1999. -С. 1-4.

12. Грибанов В. П. Право на защиту как одно из правомочий субъективного гражданского права / Грибанов В. П. // Вестник МГУ. Право.1968.-№3,-С. 18-23.

Размещено на Allbest.ru