Рибальський сектор як об’єкт міжнародного правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Рибальський сектор як об'єкт міжнародного правового регулювання

Вихренко К. П., головний спеціаліст організаційно- методичної роботи та обліку звернень громадян Одеського апеляційного адміністративного суду, здобувач НУ «ОЮА»

У статті досліджено форми та механізми становлення правових стандартів у рибальському секторі. Визначено основні правові джерела у вказаній площині, висвітлено значення глобальних, регіональних та двосторонніх угод у цій афері; визначено формат впливу відповідних механізмів на трудові відносини у рибальскому секторі.

Ключові слова: рибальський сектор, відкрите море, виключна економічна зона, держава прапору, конвенції, рекомендації.

В статье исследованы формы и механизмы становления правовых стандартов в рыболовном секторе. Определены основные правовые источники в указанном направлении, освещено значение глобальных, региональных и двусторонних соглашений в этой сфере; определен формат воздействия соответствующих механизмов на трудовые отношения в рыболовном секторе.

Ключевые слова: рыболовный сектор, открытое море, исключительная экономическая зона, государство флагам конвенции, рекомендации.

The article investigates the forms and mechanisms of evolution the legal standards in fishing. The main sources of law in this direction are determined, the activities of global, regional and bilateral agreements in this area are shown, the frames of impact of coherent mechanisms on the labor relations in fishing are pointed. рибальський міжнародний правовий угода

Keywords: fishing, high seas, exclusive economic zone, flag state, conventions, recommendations.

Постановка проблеми. Питання правового забезпечення праці у рибальському секторі стають предметом уваги вітчизняної доктрини міжнародного та національного права. Актуальність регламентації цих питань в Україні є доволі значною, адже вона має рибальський флот під власним прапором, що оперує у Світовому океані; крім того, значна кількість українських громадян є працевлаштованими на рибальських суднах під іноземним прапором. Перспектива розвитку міжнародної нормативної бази у цій сфері зумовлює потребу у визначенні перспектив розвитку відповідного нормативного регулювання.

Формулювання цілей статті, постановка завдання. Окреслена наукова проблема вимагає від доктрини розроблення відповідних рекомендацій щодо ефективності такої діяльності у сфері рибальського сектору. Тому метою цієї статті є дослідження наявних міжнародних правових форм регулювання відносин у рибальському секторі. Для реалізації цієї мети слід реалізувати такі завдання: визначити конвенційні акти, що діють у цій сфері, дослідити ставлення до неї міжнародних організацій, втілене у нормативних актах, окреслити специфіку міжнародної правової доктрини із зазначених питань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Правові механізми регулювання відносин у рибальскому секторі вітчізняні правники майже не досліджували. Водночас окремі роботи Т.В. Аверочкіної, Б.В. Бабіна, Т.Р. Короткого, О.М. Шемякіна можуть слугувати корисним підгрунтям для дослідження відповдіної нормативної бази.

Виклад основного матеріалу. Варто вказати, що діяльність у рибальскому секторі традиційно мала міжнародну складову, про що свідчать чисельні норми двосторонніх історичних угод та судових прецедентів. Серед таких угод першої половини XX ст. можна вказати на договори про торгівлю і мореплавство (Treaties of Commerce and Navigation), що містили норми з питань рибальскої діяльності. До таких актів можна віднести Договір про торгівлю і мореплавство між СРСР та Італією від 7 лютого 1924 р., Договір між СРСР і Норвегією про торгівлю і мореплавство від 15 грудня 1925 р., Конвенція про торгівлю і мореплавство між СРСР і Грецією від 11 червня 1929 р., Договір про торгівлю і мореплавство між СРСР і Болгарією від 5 січня 1940 р., Договір про торгівлю і мореплавство між СРСР та Іраном від 25 березня 1940 р. тощо.

Наприклад, згаданий радянсько-норвезький договір 1925 р., встановлюючи у ст. 18 національний режим для торговельного мореплавства, не розповсюджував його на заняття рибним ловом і полюванням на морського звіра. Водночас за ст. 19 цієї угоди, сторони зарезервували право для суден іншої сторони (включно із рибальскими суднами), на тих же умовах та зі сплатою тих же зборів, як і національні, користуватися морськими каналами, спорудами, лоцманською службою, «складами і засобами для порятунку і зберігання вантажів»; у ст. 21 громадяни та товариства іншої сторони звільнілися від податків, повязаних із заняттям торговельним мореплавством [10, 258].

У вказаному договорі 1925 р. у ст. 23 вказувалося, що національність суден, зокрема рибальских, встановлюватиметься за законами держави, до якої належить дане судно, «за допомогою паперів і патентів, що знаходяться на борту та виданих компетентними владами» [10, 259]. Крім того, у ст. 29 цього договору, «з метою полегшення торговельних зносин між північними провінціями своїх країн», його сторони погодилися надати представникам державних установ, кооперативних установ і змішаних товариств СРСР такі ж права, які були гарантовані російським поморам ст. 29 Норвезького закону про торгівлю від 16 липня 1907 р. щодо заготівлі риби. Такий лов мав здійснюватися тільки на суднах СРСР або на норвезьких суднах, спеціально для цього найнятих. За ст. 31, норвезькі судна в Білому морі і територіальних водах СРСР в Льодовитому океані отримали режим найбільшого сприяння щодо права користуватися пільгами стосовно полювання на морського звіра та рибної ловлі [10, 260].

Втім, вказані двосторонні угоди не регламентували аспекти праці на суднах, що обіймаються рибальством. Як відзначає О.С. Кокін, єдиним елементом впливу на статус екіпажів у таких договорах були норми щодо особливостей їх перебування в іноземних портах [4, 210]. Водночас, як ми побачимо далі, сучасні угоди все ж приділяють увагу вдповідним питанням, зокрема щодо забепечення екіпажів, їх чисельності, орагнізації підготовкі та навчання рибалок.

Крім вказаних двосторонніх угод варто вказати на схвалення державами тристоронніх договорів. В якості прикладів слід навести Угоду між Урядами СРСР, Народної Республіки Болгарії та Румунської Народної Республіки про рибальство на Чорному морі від 7 липня 1959 р., Угоду між урядами Німецької Демократичної Республіки, Польської Народної Республики та СРСР про співробітництво в галузі морського рибальства від 28 липня 1962 р. [8].

Новітнє міжнародне право отримало феномен багатосторонніх міжнародних угод щодо рибальства. Зокрема, до таких актів слід віднести: Конвенцію з врегулювання розмірів вічок рибальських сіток та припустимої для лову величини риб від 5 квітня 1946 р.; Міжнародну конвенцію з регулювання китобійного промислу від 2 грудня 1946 р.; Тимчасову конвенцію про збереження котиків північної частини Тихого океану від 9 лютого 1957 р. та Протоколи до неї від 8 жовтня 1963 р. та від 7 травня 1976 р.; Міжнародну конвенцію про збереження атлантичних тунців від 14 травня 1966 р. [9]; Конвенцію про порядок ведення промислових операцій в Північній Атлантиці від 1 червня 1967 р.; Конвенцію по збереженню живих ресурсів Південно- Східної Атлантики від 23 жовтня 1969 р. [1]; Конвенцію про рибальство та збереження живих ресурсів в Балтійському морі та Бельтах від 13 вересня 1973 р.; Конвенцію про майбутнє багатостороннє співробітництво в галузі рибальства в північно-західній частині Атлантичного океану від 24 жовтня 1978 р.; Конвенцію про майбутнє багатостороннє співробітництво з рибальства в північно-східній частині Атлантичного океану від 18 листопада 1980 р.; Конвенцію про збереження морських живих ресурсів Антарктики від 26 травня 1981 р.; Конвенцію про збереження лосося в північній частині Атлантичного океану від 2 березня 1982 р. [7]; Конвенцію про збереження запасів анадромних видів у північній частині Тихого океану від 11 лютого 1993 р.; Конвенцію про збереження ресурсів минтая і управлінні ними в центральній частині Берингового моря від 16 червня 1994 р.; Конвенцію про збереження промислових ресурсів у відкритому морі південній частині Тихого океану і управління ними від 14 листопада 2009 р. тощо.

Додамо, що, на думку П. К. Фігурова, багато регіональних і, більшою мірою двосторонніх міжнародних угод «найчастіше не містять будь-яких конкретних самовиконуваних норм, покладаючи повноваження з регулювання рибальства на створювані згідно з такими угодами спеціальні органи. В результаті це спричиняє відсутність чітких закріплених норм і правил, що регулюють рибальство, угоди мають здебільшого декларативний характер і не надають учасникам ринку чіткої правової картини про те, в яких регіонах можливе здійснення рибальства тих чи інших видів, за допомогою яких засобів таке рибальство може здійснюватися і які існують правові обмеження [19].

Сьогодні ключовим глобальним актом, що визначає керівні засади міжнародної співпраці у рибальскому секторі, є Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Цей акт пов'язує рибальську діяльність насамперед із експлуатацією виключних економічних зон. Так, у ст. 62 Конвенції 1982 р. вказано, що прибережна держава має визначати допустимий вилов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та, з урахуванням наявних найбільш достовірних наукових даних, забезпечувати шляхом належних заходів щодо збереження та управління, щоб стан живих ресурсів у виключній економічній зоні не наражалися на небезпеку в результаті надмірної експлуатації. Для цього прибережна держава має співпрацювати із компетентними субрегіональними, регіональними або всесвітними міжнародними організаціями [5].

Особливо варто відзначити, що Конвенція 1982 р. у ст.ст. 69, 70 закріплює особливі права держав, що не мають виходу до моря, держав, що знаходяться в географічно несприятливому положенні. Ці норми є вкрай актуальними для України, адже вона є державою, що знаходиться в географічно несприятливому положенні, оскільки є прибережною державою, що омивається замкненими (напівзамкненими) морями. Це робить Україну залежною від експлуатації живих ресурсів виключних економічних зон інших держав цього субрегіону або регіону щодо адекватного постачання рибою власного населення з метою задоволення потреб у харчуванні. Тому Україна, згідно зі згаданими нормами, отримала право брати участь на справедливій основі в експлуатації відповідної частини залишку допустимого улову живих ресурсів виключних економічних зон прибережних держав того ж субрегіону або регіону з урахуванням відповідних економічних і географічних обставин [5].

На думку П.К. Фігурова, зміна міжнародно-правового режиму Світового океану з прийняттям Конвенції 00Н з морського права 1982 р. та поширення прав прибережних держав на використання живих ресурсів прибережних вод призвело до закриття багатьох районів традиційного промислу низки країн; найбільшою мірою це стосувалося інтересів країн з розвиненим експедиційним промислом. Така ситуація призвела до необхідності розширення двостороннього і багатостороннього співробітництва держав у галузі рибальства на основі принципу раціональної експлуатації живих морських ресурсів Світового океану, загальновизнаних принципів міжнародного права [19].

Дійсно, у ст. 118 Конвенції 1982 р. встановлено обов'язок держав співпрацювати між собою з питань збереження та управління живими ресурсами в районах відкритого моря. При цьому держави, особи яких здійснюють промисел живих ресурсів в одному районі відкритого моря мають вести переговори з метою вжиття заходів для їх збереження, співпрацювати в межах утворених ддя цього міжнародних організацій [5]. Сучасні автори вказують на істотну кількість відповідних регіональних організацій, зокрема, на діяльність Комісії з рибальства у північно-східній частині Атлантичного океану, Міжнародної комісії з анадромних риб північної частини Тихого океану, Міжнародної комісії зі збереження атлантичних тунців, Міжнародної комісії з рибальства в Балтійському морі, Міжнародної Ради з дослідження моря, Організації з рибальства у північно-західній частині Атлантичного океану, Організації щодо збереження лосося в північній частині Атлантичного океану та ін. [2, 82]. Як правило, зазначені комісії утворюються на розвиток приписів відповдіних регіональних угод.

Водночас можна побачити, що Конвенція 1982 р. детально не регламентує аспекти рибальської діяльності у відкритому морі. Ці питання додатково визначила Угода про здійснення положень Конвенції 1982 р., які стосуються збереження транскордонних рибних запасів і запасів далеко мігруючих риб і управління ними від 4 серпня 1995 р., Україна до цієї угоди приєдналася відповідно до Закону України від 28.11.2002 р. № 319-IV. Угода 1995 р. є цікавою, серед іншого, тим, що у ст. 1 дає глобальне, але своєрідне визначення риби, що «включає молюсків та ракоподібних, за винятком тих, які належать до «сидячих видів» відповідно до визначення у статті 77 Конвенції 1982 р. [15].

У ст. 18 цієї угоди закріплено обов'язки держави прапора, судна якої ведуть рибний промисел у відкритому морі, зокрема щодо дотримання суднами, що плавають під її прапором, субрегіональних і регіональних заходів для збереження та управління та того, щоб ці судна не займались будь-якою діяльністю, яка підриває ефективність таких заходів. При цьому держава може дозволити використання суден, що плавають під її прапором, для рибальства у відкритому морі тільки у тому випадку, якщо вона здатна ефективно нести свою відповідальність за такі судна відповідно до Конвенції 1982 р. і Угоди 1995 р. Крім вказаних вимог ст. 19 угоди 1995 р. передбачає для держав обовязок забезпечити виконання суднами під її прапором, субрегіональних та регіональних заходів щодо збереження транскордонних рибних запасів і запасів далеко мігруючих риб та управління ними. Фактично мова йде про заходи, встановлені у вказаних вище регіональних та спеціалізованих конвенціях [15].

Слід додати, що Конвенція 1982 р. та Угода 1995 р. були схвалені під егідою 00Н в цілому; водночас активну позицію із відповідної правотворчої діяльності обіймає Міжнародна продовольча організація (ФА0). Саме під егідою ФА0 на Міжнародній конференції з відповідального рибальства 8 травня 1992 р. було схвалено Канкунську декларацію. Цей акт передбачав низку завдань для держав, зокрема щодо вжиття ефективних стандартів планування та управління рибальством, які в контексті сталого розвитку мали сприяти підтримці промислових ресурсів у належних кількісних, якісних параметрах і різноманітності, а також їх економічної віддачі [3].

У розвиток Канкунської декларації під егідою ФА0 1 листопада 1993 р. було підписано Угоду щодо забезпечення виконання заходів з міжнародного збереження та управління рибальскими суднами у відкритому морі від 1 листопада 1993 р. [18]. Цей акт мав істотно посилити обов'язки держав у питаннях їх відповідальності за рибальську діяльність національних суден у відкритому морі. В угоді вказувалося на обов'язки кожної держави щодо ефективного виконання їх юрисдикції та контролю за суднами під їх прапором, включаючи рибальські судна і судна, зайняті транспортуванням риби. При цьому вказувалося на негативну практику присвоєння або зміни прапора рибальськими суднами, як на засоби «обходження» міжнародних заходів щодо збереження та управління живими морськими ресурсами та на часту нездатність держави прапора виконати свої зобовязання щодо риболовних суден [3].

Угода 1993 р. мала поширюватися на усі рибальські судна у відкритому морі, як на судна, що використовуються або призначені для використання з метою комерційної експлуатації, включаючи кораблі-бази (матки) або будь-які інші судна, безпосередньо зайняті у риболовних операціях, крім рибальських суден довжиною менше 24 метрів (на розсуд держав-учасниць). Ця угода закріплювала заборону ведення рибальства без отримання дозволу від національного компететного органу держави прапору та контроль за цими процесами; немождливість отримання такого дозволу від інших, ніж держава прапору, держав. Тим самим підривалося підгрунтя щодо використання у рибальскому секторі «зручних» прапорів [3].

Втім, вказана Угода 1993 р. вступила в силу лише у березні 2003 р., адже її ратифікувала мінімальна кількість країн світу (Україна не приєдналася до цієї угоди) [21, р. 101]. Сучасні автори вказують на важливість Кодексу ведення відповідального рибальства, схваленого 31 жовтня 1995 р. на конференції ФА0. Цей кодекс передбачає необхідність організації економічних умов для рибної промисловості, що мають сприяти відповідальному рибальству. Також Кодекс передбачає ведення моніторингу потужностей риболовецького флоту державами, недопущення його надмірного зростання та організацію його скорочення -- за потребою [20, 263].

Додатково варто згадати про двосторонні угоди з питань морського рибальства та щодо співробітництва в галузі рибного господарства. Схвалення цих актів має тривале історичне підгрунтя; водночас у новітній період кількість таких угод зросла. Достатньо нагадати відповідний радянський досвід, адже СРСР було укладено значну кількість відподвіних договорів на міжурядовому рівні (більш ніж 25 угод з 23 країнами) [1] тощо.

Варто зазначити, що у період незалежності Україна уклала декілька двосторонніх угод з питань співробітництва в галузі рибного господарства та рибних ресурсів [14]. Ці двосторонні акти іноді згадують про питання забезпечення та статусу екіпажів рибальских суден. Так, в україно-болгарській міжурядовій угоді про співробітництво в галузі рибного господарства від 13 вересня 1993 р. вказано, що держави мають співпрацювати з питань взаємного постачання суден паливно-мастильними матеріалами, тарою, водою, продуктами харчування та іншими матеріально-технічними ресурсами і технікою при дотриманні принципу взаємних зарахувань, забезпечення науково-промисловою інформацією і надання взаємної допомоги в районах промислу. Також держави зобов'язалися здійснювати кооперацію в галузі ремонту риболовних суден, будівництва і виготовлення судових запасних частин, промислової і рибообробної техніки, знарядь лову та їх оснастки [12].

Ряд двосторонніх угод за участю України передбачають співпрацю з питань підготовки кадрів у риболовній промисловості. Так, в українсько-єгипетській угоді про співробітництво в галузі рибних ресурсів від 29 червня 1994 р., серед іншого, йдеться про приймання єгипетських спеціалістів до українських учбових закладів [13]. В українсько-грузинській міжурядовій угоді про співробітництво в галузі рибного господарства від 31 серпня 1996 р. вказується як на співпрацю із питань підготовки фахівців в галузі рибного господарства, так і на аспекти забезпечення безпеки мореплавства рибальських суден сторін і охорони життя людини на морі; забезпечення безпеки ведення цими суднами промислу риби і повязаних з цим вантажних і допоміжних операцій в морських умовах та в портах сторін [11].

У свою чергу, українсько-мавританська міжурядова угода про співробітництво в галузі рибальства та морського господарства від 4 грудня 2003 р. [16], затверджена постановою уряду України від 14 квітня 2004 р. № 502, передбачає співробітництво між двома державами у сфері рибальства, встановлення умов здійснення лову, контролю за рибопромисловою діяльністю, а також у галузях суднобудування та судноремонту, підготовки кадрів та наукових досліджень. Останню за часом двосторонню міжурядову угоду про розвиток партнерства в галузі рибальства було підписано між Україною та Марокко 27 квітня 2012 р. (угоду було затверджено урядовою постановою від 15 серпня 2012 р. № 759). Цей акт встановлював завдання сторін з питань співпраці у галузях професійної підготовки, науково-технічних досліджень з питань морського рибальства та ін. [17].

Варто вказати, що аспекти рибальського сектору стають предметом регулювання й актів міжнародних організацій. Як приклад можна навести резолюцію ПАРЄ 1283 (2002) від 25 квітня 2002 р., яка закликала європейські дерджави приєднатися до зазначених вище глобальних угод та до Кодексу поведінки в інтересах відповідального рибальства ФАО, а також провести в життя Підсумкову декларацію конференції ФАО з питань відповідального рибальства у морській екосистемі 2001 р. і, зокрема, прийняти рішення, спрямовані на розвиток відповідального рибальства та сталого використання морських екосистем [6].

Висновки

Таким чином слід констатувати наступне. Рибальский сектор є категорією, ув'язаною із рибогосподарським комплексом; водночас економічні та соціальні відносини у рибальскому секторі у повному обсязі підпадають під міжнародне правове регулювання. Це регулювання є пов'язаним із експлуатацією біологічних ресурів Світового океану та з тим співробітництвом держав, яке при цьому невідворотньо виникає. Основну увагу міжнародне право приділяє рибальству у відкритому морі та у виключних економічних зонах прибережних держав.

При цьому резервуються особливі права прибережних держав, держав, що знаходяться у несприятливих географічних умовах (зокрема, України) та держав, що розвиваються. Міжнародне право встановлює вимоги щодо національності рибальских суден, водночас проблеми контролю за їх діяльністю поки не отримали глобального вирішення. Тому важливими залишаються регіональні та двосторонні угоди, що встановлюють аспекти обмежень вилову, квот, допомоги рибальскій діяльності іноземних суден та контролю за нею.

Відповідні документи не регламентують трудові відносини у рибальскому секторі, але істотно на них впливають, адже вимоги досліджених угод щодо ефективності контролю держави прапору за рибальскими суднами, кваліфікації та чисельності екіпажу, санкцій для осіб командного складу, гарантій екіпажу в умовах затримання зумовлюють специфіку праці у рибальскому секторі. Тому відповідні аспекти мають стати підгрунтям для нових наукових досліджень.

Література

Знаменский Ю. А. Международные соглашения СССР по вопросам рыболовства / Ю. А. Знаменский // Советский ежегодник морского права. - М. : Мортехинформреклама, 1984. - С. 21-33.

Кавер И. К. Креативный императив рыбной отрасли : монография / И. К. Кавер, В. Г. Верходанов, С. В. Изотов. - Севастополь.: Украинский морской институт, 2008. - 190 с.

Канкунська декларація Міжнародної конференції з відповідального рибальства від 8 травня 1992 р. - [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_499

Кокин А. С. Трудовые конфликты на судах «удобного» и отечественного флагов: позиции правительства, судовладельцев, моряков / А. С. Кокин. - М. : Волтерс Клувер, 2008. - 408 с.

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. - [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_05 7

О сохранении и рациональном использовании рыбных запасов : резолюция Парламентской Ассамблеи Совета Европы1283 (2002) от 25 апреля 2002 г. - [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http: / /www.coe.int /t /r/parliamentary_assembly

Сборник двухсторонних соглашений СССР по вопросам рыбного хозяйства рыболовства и рыбохозяйственных исследований / сост. Говорин Н. В., Лебедева Т. К. ; отв. ред. Косенков В.А., Спивакова Т. И. - М. : Изд-во ВНИИ мор. рыб. хоз-ва и океанографии, 1987. - 310 с.

Сборник международных соглашений СССР по вопросам рыболовства и рыбохозяйственных исследований / сост. Бакуркина Т. Н., Г речко Н. А., Ермакова Н. Б. и др. ; науч. ред. В. Г. Лафицкий. - М. : Пищ. промышленность, 1973. - 426 с.

Сборник международных конвенций, договоров и соглашений, касающихся рыболовства и рыбохозяйственных исследований / сост. А. Волков. - М. : Пищ. промышленность, 1966. - 465 c.

Сборник торговых договоров, конвенций и соглашений СССР, заключенных с иностранными государствами до 1-го января 1941 г. / сост. Ф. Р. Горбов ; под ред. Д. Д Мишустина. - М. : Междунар. книга, 1941. - 408 с.

Угода між Урядом України і Урядом Г рузії про співробітництво в галузі рибного господарства від 31 серпня 1996 р. - [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/268_083

Угода між Урядом України і Урядом Республіки Болгарія про співробітництво в галузі рибного господарства від 13 вересня 1993 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //zakon4.rada.gov.ua / laws/show /100_506

Угода між Урядом України та Урядом Арабської Республіки Єгипет про співробітництво в галузі рибних ресурсів від 29 червня 1994 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/818_023

Угода між Урядом Французької Республіки та Урядом України відносно рибного промислу в Економічній Зоні архіпелагу Кергелен від 10 грудня 1992 р. - [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/250_006

Угода про здійснення положень Конвенції 00Н з морського права від 10 грудня 1982 року, які стосуються збереження транскордонних рибних запасів і запасів далеко мігруючих риб і управління ними від 4 серпня 1995 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/bws/show/995_560

Угода про співробітництво в галузі рибальства та морського господарства між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Мавританія від 4 грудня 2003 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //zakon4.rada.gov.ua/laws/show/47 8_004

Угода про співробітництво з метою розвитку партнерства в галузі рибальства між Кабінетом Міністрів України та Урядом Королівства Марокко від 27 квітня 2012 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/504_011

Угода щодо забезпечення виконання заходів з міжнародного збереження та управління рибальскими суднами у відкритому морі від 1 листопада 1993 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_561

Фигуров П. К. Международно-правовое регулирование рыболовства в Азиатско-Тихоокеанском регионе / П. К. Фигуров // Юридическая фирма «Инмар» - [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.inmarlegal.ru/press/publications/marine_law

Размещено на Allbest.ru