Деякі питання щодо інституту омбудсмена в цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі питання щодо інституту омбудсмена в цивільному процесі

У статті досліджено питання процесуального положення одного з органів, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а саме омбудсмена. Визначається його правовий статус і повноваження. У системі захисту прав і свобод людини підкреслена особлива роль участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в цивільному процесі.

Створення в Україні конституційного інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стало новацією у державно-правовій системі захисту прав і свобод людини. При розробці української моделі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, враховувались національні правові й культурні традиції, особливості системи державної влади в Україні, досвід функціонування таких інституцій в інших країнах, у тому числі скандинавських, а також тих, що стали на шлях реформ, зокрема Польщі та Угорщини.

Інститут омбудсмена на сьогодення існує в цілому ряді країн. Посадові особи у різних країнах мають різні назви: власне омбудсмен -- у скандинавських країнах, деяких штатах Індії, у Намібії; комісар (уповноважений) у справах адміністрації -- Велика Британія, Кіпр; народний захисник -- в Іспанії, Грузії та Колумбії; посередник

-- у Франції; державний (національний) правозахисник -- Словенія, Чехія, Македонія; парламентський адвокат -- Молдова; адвокат народу -- в Албанії, Румунії; контролер

-- Литва; канцлер юстиції -- Естонія; представник з прав громадянина -- Польща; уповноважений з прав людини -- у Російській Федерації, Україні, Казахстані, Ісландії, Індонезії, Таїланді. Даний інститут виник у 1809 році у Швеції, наразі посада національного омбудсмена є більш ніж у 140 країнах світу.

Не дивлячись на різноманітні назви посади омбудсмена у різних країнах, природа посад однакова -- або це парламентський контролер за виконавчою владою у країнах класичної моделі або це захисник прав громадян.

Основною метою та завданнями даної статті є постановка та вирішення питань щодо інституту омбудсмена, а саме участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його правового статусу в цивільному процесі України.

Омбудсмен, що в перекладі зі шведської мови означає представник чиїх-небудь інтересів “ це спеціально обрана чи призначена посадова особа для контролю за дотриманням прав людини різного роду адміністративними органами, а у деяких випадках також приватними особами та об'єднаннями. На відміну від прокуратури, омбудсмен здійснює контроль і веде розслідування з точки зору не тільки законності, а й ефективності, доброчинності та справедливості.

Специфіка інституту омбудсмена полягає, в першу чергу, у тому, що він зобов'язаний захищати права та інтереси людини. Омбудсмен ніколи не заміняє і не підмінює судову систему. До його компетенції не належать конфлікти між громадянами. Сфера діяльності Уповноваженого з прав людини “ це відносини між громадянином і органом держави, громадською організацією, установою. Основна його функція полягає в охороні прав окремих осіб, які вважають себе жертвами несправедливих дій з боку державних органів. Тому омбудсмен діє як незаінтересований посередник між постраждалим громадянином і владою.

Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не викликає перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Уповноважений з прав людини здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб.

Для кожної країни характерні свої способи доступу до омбудсмена. В більшості країн окремі особи можуть подати скаргу безпосередньо в бюро омбудсмена. В інших країнах скарги подаються через посередників, наприклад, членів парламенту. Скарги, що подаються омбудсмену, як правило, носять конфіденційний характер, і особа позивача не розголошується без її згоди. Діяльність омбудсмена не завжди зводиться до певних дій, що стосуються скарг. Він може розпочати розслідування з власної ініціативи з певних питань, які, на його погляд, стосуються широких верств населення чи прав певних груп і тому не можуть бути об'єктом індивідуальної скарги.

Уповноважений з прав людини зазвичай не має компетенції приймати обов'язкові для виконання рішення щодо відновлення порушених прав і відшкодування збитку постраждалим. Його функціям не притаманний чітко виражений примусово-владний характер. Його не наділено суддівськими прерогативами і можливістю безпосередньо коригувати рішення органів і посадових осіб. Його рішенням непритаманна обов'язкова, імперативна сила, це рекомендації відповідним державним органам щодо можливого варіанта вирішення конфлікту.

Незважаючи на те, що на цю посаду особа, як правило, призначається та звіль-няється органом законодавчої влади (парламентом), цей орган розглядається як самостійний та незалежний стосовно інших інститутів публічної влади [1, с. 491].

В нашій державі інститут омбудсмена оформився з прийняттям Основного закону України у 1996 році. Статус Уповноваженого з прав людини визначається статтями 55 та 101 Конституції України, Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а також Законом України «Про державну службу» [2; 3].

На даний момент омбудсменом в Україні є Лутковська Валерія Володимирівна, яка відповідно до своїх обов'язків уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян, опосередковує парламентський контроль над всіма посадовими особами і державними органами. Отже, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини та громадянина. Метою цього контролю є: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. Уповноваженому відповідно до ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» належать й інші права.

Поряд із правами Уповноважений з прав людини наділений і певними обов'язками. Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційну інформацію. Це зобов'язання діє і після припинення його повноважень. У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку. Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.

Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є важливим у системі захисту прав і свобод людини. Метою участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в цивільному процесі є захист прав, свобод та інтересів іншої особи, з якою він не перебуває у відносинах представництва відповідно до повноважень, встановлених законом. Право Уповноваженого на звернення до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб передбачено статтею 45 ЦПК України [4].

Особливість участі цього органу полягає в тому, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини один на всю Україну, і відповідно діє він через своїх представників, повноваження яких визначаються у затвердженому Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Положенні [5]. Дивлячись на те, що у статті 45 ЦПК України і вказано тільки про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, слід мати на увазі, що він діє в судах, як правило, саме через своїх представників. Уповноважений Верховної Ради з прав людини діє на підставі посвідчення, а його представники на підставі уповноваження (довіреності) виданих Уповноваженим ВРУ з прав людини та відповідного Положення.

Враховуючи статус омбудсмена у державі, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може звернутись до суду на захист прав і свобод фізичної особи у всіх видах проваджень, пред'явивши до суду позов, або подавши заяву про видачу судового наказу або заяву в порядку окремого провадження. Оскільки в силу положень Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» до повноважень омбудсмена віднесено здійснення захисту прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України, додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами, запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню, Уповноважений Верховної Ради з прав людини вправі звернутися до суду з будь-якої категорії цивільної справи.

Як правило, пред'явленню до суду позовної заяви передує звернення громадянина, права якого порушено, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, власне від якого він і дізнається про порушення прав громадянина. Процесуальною формою вступу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у справу є подання позовної заяви. Позовна заява Уповноваженого з прав людини повинна подаватися до суду з дотриманням правил підсудності та процесуального порядку звернення до суду. Позовна заява, крім загальних вимог, встановлених ЦПК України щодо її форми та змісту, має містити дані про: суб'єкта, який звертається до суду, особу в інтересах якої подано позов (точне ім'я, місце проживання фізичної особи); підстави пред'явлення позову в інтересах іншої особи [6, с. 70]. До позовної заяви або заяви Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини мають додаватися документи, що підтверджують вік особи, на захист прав і свобод якої він звертається до суду, непрацездатність, малозабезпеченість тощо [7, с. 214-215]. Для збору доказової бази у справі омбудсмен наділений досить широкими повноваженнями, що передбачені статтею 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Отже, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини слід віднести до тієї категорії органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у цивільному процесі. При цьому, звернутися до суду він може лише в інтересах громадянина, та не вправі подати позов на захист державних або суспільних інтересів, як це можуть зробити, наприклад, прокурор або органи державної влади. Зокрема, Уповноважений з прав людини наділений правом на звернення до суду з будь- яким позовом або заявою, якщо за станом здоров'я чи з інших поважних причин громадянин не може цього зробити самостійно (в інтересах неповнолітніх, недієздатних, інвалідів, пенсіонерів, малозабезпечених осіб тощо). Крім того даний суб'єкт зобов'язаний добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Варто також зазначити, що крім загальних прав та обов'язків, передбачених ЦПК України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може також мати спеціальні права та обов'язки (адже він в такому випадку виступає в цивільному процесі в якості сторони), передбачені статтею 31 ЦПК України, за винятком права укладати мирову угоду. Пояснюється це тим, що Уповноважений з прав людини не є суб'єктом спірних правовідносин сторін, а тому позбавлений розпорядчого права -- права на укладення мирової угоди. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як і будь-яка сторона цивільного процесу має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

Відмова Уповноваженого з прав людини, який звернувся до суду в інтересах інших осіб, від поданої ним заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

Підбиваючи підсумки, необхідно наголосити, що головним завданням омбудсмена є ефективна реалізація покладеної на нього основної функції -- відновлення порушених прав людини, а у деяких випадках діяти на попередження, не припускаючи різних форм дискримінації прав.

Інститут омбудсмена є не лише бажаним, а й необхідним елементом національної системи захисту прав людини, ключовою ланкою у процесі перетворень у країнах, що стали на шлях демократії та верховенства права.

Література

конституційний право цивільний омбудсмен

1.Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В.К. Гіжевський, В.В. Г оловченко, В.С. Ковальський (кер.) та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 528 с.

2.Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 року / / Відомості Верховної Ради України. “ 1998. - № 20.- Ст. 99.

3.Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року / / Відомості Верховної Ради України.- 1993. - № 52. - Ст. 490.

4.Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18 березня 2004 року / / Відомості Верховної Ради України. - 2004.- № 40-41, 42. - Ст. 492.

5.Про затвердження Положення про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Наказ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26 липня 2012 року / / Офіційний веб-сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - Режим доступу: www.ombudsman.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru