Актуальність теми. Значну роль в економічному розвитку українських земель відіграло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці XV століття. Визначну роль у його зміцненні відігравала Запорозька Січ. її можна визначити як самоврядну військово-політичну організацію народної самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною господарською системою, яка ґрунтувалася на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоуправління, федералізму та економічного лібералізму. У Запорозькій Січі дедалі активніше розвивалися товарно-грошові відносини. Запорозькі козаки посідали важливе місце в торгівлі південною сіллю. На річках Буг, Самара, Орель були спеціальні митниці для збирання соляного мита з кожного возу.

Виклад основного матеріалу. Номенклатура внутрішньої торгівлі обмежувалася продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари забезпечувало паланкове виробництво і кустарні ремесла. Для Запоріжжя велике значення мала зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої необхідності в козацькому житті: хліб, горілку, тютюн, порох, інші бойові припаси, а також тканини і готовий одяг, смушки, дорогу зброю і кінську збрую. Вивозили сіль, рибу, худобу, хутра [1, с.54].

Значне місце в державному і господарському житті Січі посідала зовнішньоекономічна діяльність. Торговим партнером й імпортером з території Вольностей запорозьких була Росія. Запорожці вели також широку торгівлю з Кримом, попри вічну ворожнечу з ордою. Тримаючи в руках транзитні шляхи, переправи на Дніпрі та на прикордонних польових річках, особливо через Буг і Синюху, запорозькі власті мали можливість контролювати експортно-імпортні товарні операції. На дніпровські переправи направлялись запорозькі загони для охорони кордону, а збір "мостової" плати з чумацьких валок і караванів проводила митна старшина у такому складі: шафар (збирач й інтендант), писар та його помічник (підскарбій).

Чумацтво як загальноукраїнське явище мало велике поширення в Запорозькій Січі, на терені Запорозьких Вольностей і в пізніші часи. Особливо інтенсивного розвитку набув цей промисел після зруйнування Січі Катериною II у 1775 році. На прикладі Запорожжя покажемо, які політичні і соціально-економічні причини сприяли формуванню цієї досить потужної південно-української гілки чумацтва.

Як відомо, частина колишніх запорожців переселились за Дунай. Однак, переважна більшість козаків залишилася на території колишніх Вольностей. Вони продовжували проживати в зимівниках і, віддалені від державної адміністративної влади, зберігали всі традиції запорозького життя. Кількість зимівників складала 5767 [2, с.10-12].

Спеціальними інструкціями визначалися повноваження та заходи стосовно контролю над запорозьким населенням, особливо мешканцями зимівників. Земський комісарам рекомендувалося зобов'язати усіх власників зимівників наглядати один за одним і не допускати переходів з місця на місце. Крім того, кожні десять дворів, повинні були утворити громаду на чолі з десяцьким, на якого покладався додатковий нагляд за населенням. Водночас з реалізацією державного контролю над зимівниками відбувається й інший процес. Він характеризується широкомасштабною роздачею земель поміщикам. У кордонах приватних земель знаходилися й запорозькі зимівники, які в переважній більшості ставали основою поміщицьких селищ [3]. Таким чином, на кінець XVIII століття зимівники запорожців перетворилися на слобідські хутори і поміщицькі села.

У своєму розпорядженні від 13 квітня 1792 року Катеринославський губернатор В. Каховський наголошував на необхідності остаточної ліквідації усіх запорозьких зимівників, які ще залишилися в поміщицьких землях, після переселення мешканців зимівників до міст та слобод у 1780-1781 роках. Зокрема, він просив доповісти про це новому Катеринославському наміснику П. Зубову: "Об истреблении хуторов и зимовников доложить, - они суть приют ворам й разбойникам. потому не должны быть терпимы" [4, с.344-345].

Отже, розвиток чумацтва на Півдні України був обумовлений, по-перше, політичною й економічною колонізацією колишніх запорозьких Вольностей; по-друге, інтенсивним економічним розвитком Новоросійського краю, зокрема, - розширенням товарного сільського господарства і тваринництва. Звідси виникала гостра потреба у доставці великої кількості вантажів до Одеських портів; по-третє, - розвиткові чумацтва в цьому регіоні сприяла поява багаточисленного розкозаченого чоловічого населення. Отримавши статус державних (не закріпачених) селян, колишні козаки були продуктивною економічно активною верствою, з якої і формувалось ядро південно-українських чумаків.

Г. Данилевський, дослідник чумацтва і побуту степового населення південного краю середини XIX століття, писав, що усі господарі вільних слобод чумакували. Добробут населення він пов'язував із розвитком чумацтва. Зокрема, після миколаївської епохи, з її військовими поселеннями та жандармським свавіллям, для мешканців державних слобод Катеринославщини, як зазначав Г. Данилевський, знову настали сприятливі часи [5, с.31].

Щодо протекціонізму Запорожжю з боку державних органів російської імперії свідчить Грамота імператриці Єлизавети Петрівни Війську Запорозькому від 23 серпня 1744 року про видачу щорічного жалування, врегулювання взаємних суперечок за землі з миргородським полковником Капністом і військом Донським, про звільнення від сплати мита і видачу нових клейнодів. В даній грамоті, зокрема, вказано, що із запорозьких козаків, які здійснюють торговельну діяльність в Малоросії, мостового, перевізного, а також ярмаркової індикти не стягувати. Державний Старосамарський перевіз, якщо в ньому потреби немає, скасувати і мита не стягувати, а старосамарцям у справи Вольностей запорозьких не втручатися. Війську Запорозькому повелівалося іноземним купцям в проїздах опору не чинити. З приводу розмежування територій і суперечок, які виникають між Військом Донським і Військом Запорозьким, Правлячий Сенат послав листа до Військової колегії про направлення на місце штаф-офіцера для прийняття остаточного рішення. Війську Запорозькому і Війську Донському рекомендовано уникати суперечок і користуватися лише тими володіннями, які надані Війську Донському Сенатом і грамотою підтверджені [6, с.432-437].

Дозвіл на здійснення торговельних відносин на Січі надався кошовим отаманом. Про це свідчить, наприклад, справа від 16 січня 1761 року про "Паспорт, виданий Кошем, козакові Кущівського куреня Іванові для проїзду в Лівобережну Україну для торгівлі". Характерно, що клопотання про надання такого паспорту надсилалось на ім'я самої імператриці від імені Війська Запорозького Низового. У ньому обумовлювались найменші деталі - дозвіл козаку Івану з двома возами і кіньми здійснювати покупки на Лівобережжі протягом п'яти днів; вільний пропуск в два боки тощо. Документ підтверджувався військовою печаткою про те, що у козака відсутні хвороби [6, с.486].

Щодо врегулювання і контролю за транспортуванням товарів можна навести справу про порядок перевезення краму на Запорожжя через митниці. На підставі імператорського указу від 25 січня 1760 року, митниці - Переволочнянська, Кременчуцька, Єлизаветська і застава Царичанська повідомляли Кіш про перевезення краму. Наводилися дані про асортимент краму (тканин), кількість сувоїв, їх вага, хто перевіз - український, російський чи запорозький купець або козак. До документу додавалося зобов'язання купців продавати на Січі крам для внутрішньої потреби [7, с.71].

При видачі торговельних паспортів траплялися й адміністративні казуси. Так, у справі 1749 року про майно, відібране у запорожців губернатором міста Біла Церква, сталося таке. У козаків, які здійснювали торгівлю за паспортом виданим кошовим отаманом, губернатор Руднецький відібрав паспорт кошового і видав їм свої паспорти для проїзду в Б. Церкву. По приїзді в місто губернатор взяв їх під варту і відібрав гроші та все майно. Про даний випадок було повідомлено київському генерал - губернатору Леонтьеву. Білоцерківському губернатору було наказано повернути потерпілим запорожцям-чумакам гроші і майно. Скривджені козаки як не клопоталися про повернення грошей і майна, але справедливості так і не добилися, і майно їм не повернули [6, с.371]. Цей інцидент свідчить, що в сфері державного регулювання торгівлі були непоодинокими випадки адміністративного свавілля з боку місцевих чиновників.

На захист запорозької торгівлі з огляду на подібні прецеденти ставали кошові отамани. Про це свідчить лист кошового Якима Ігнатовича від 9 вересня 1749 року до немирівського губернатора з протестом проти несправедливого ув'язнення запорозьких козаків С. Тарана і П. Гаркуші та з вимогою повернути захоплених у них коней, гроші та майно. У ньому вказано, що до отамана надійшла скарга від Савки Тарана та Петра Гаркуши, які здійснювали продаж риби в Польщі та в місті Немиров.29 червня 1749 року їх заарештували, застосовували до них тортури, після чого забрали майна на 77 рублів. Отаман, звертаючись до немирівського губернатора, пояснює, що названі козаки у Війську Запорозькому підозри у крадіжках не мають і займаються торговим "древним" чумацтвом. У листі висувається вимога повернути даним козакам відібране незаконним шляхом майно [6, с.331-332].

Показовим є те, що кошовий отаман говорить про чумацький промисел, як "древний", притаманний козакам. Це ще раз підтверджує нашу думку про спорідненість чумацтва й козацтва як соціальних станів.

З розвитком господарської діяльності у Запорозькій Січі виникає все більша потреба юридичного унормовування торгівлі. Спочатку у цій царині домінували норми звичаєвого права. Згодом ми бачимо спроби врегулювати торговельні відносини між суб'єктами нормами писаного права. В першу чергу це стосувалось міжнародної торгівлі. Про це свідчить, зокрема, договір XVII століття, укладений поміж Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі: "1. Цісар, Його Милість Турецький дає свободу Козацькому війську і його землі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів, міст і островів; також по морі Білім (Середземнім) до всіх своїх держав і їх портів, а також до чужих панів і держав християнських, також по всіх ріках і містах, з якими вони захотіли б торгувати, продавати, купувати і міняти, після своєї волі задержуватися у порті або від'їжджати, коли захочуть, без ніякого задержання, спротиву і затруднень. 2. З метою допомоги для нових торгів Війська Запорозького і його землі, Цісар Його Милість Турецький, звільняє купців від усяких мит і податків, а також товари, які б вони або до його держав привозили, або з його держав вивозили, і то до ста років (якщо не можна було б до ста, то хоч до п'ятдесяти, але принаймні тридцяти); усі уряди будуть дотримуватися цього; а по закінченні - дай Боже - ста років не будуть обтяжені більшими податками, чим самі турки. 3. Цісар Його Милість дозволяє війську Козацькому будувати складові доми по містах і портах Цісаря Його Милості Турецького, як на Чорнім, так і білім (Середземнім) морі, там вести торгівлю, і жити із всією свободою без жодних податків до згаданих ста років" [8].

чумацтво козацтво самоврядний самооборона

Висновки