Вчинення односторонніх правочинів з використанням електронних засобів зв’язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.4

Вчинення односторонніх правочинів з використанням електронних засобів зв'язку

Кирилюк О. Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Анотація

правочин односторонній електронний зв'язок

Автор статті розглядає правові основи вчинення односторонніх правочинів та їх специфіку порівняно з іншими правочинами. Аналізується правове підгрунтя можливості вчинення односторонніх правочинів з використанням електронних засобів зв'язку. Розглядаються основні види односторонніх правочинів та можливість їх вчинення з використанням електронних засобів зв'язку.

Ключові слова: правочин, електронні засоби зв'язку, Інтернет, електронний цифровий підпис.

Аннотация

Автор статьи рассматривает правовые основания осуществления односторонних сделок и их специфику сравнительно с другими сделками. Анализируется правовое основание возможности осуществления односторонних сделок с использованием электронных средств связи. Рассматриваются основные виды односторонних сделок и возможность их осуществления с использованием электронных средств связи.

Ключевые слова: сделка, электронные средства связи, Интернет, электронная цифровая подпись.

Annotation

The author of the article regards legal foundations of unilateral deeds and their peculiarities in comparison with other deeds. The legal grounds of possible unilateral deeds with the use of electronic communication media. Basic types of unilateral deeds are investigated, as well as their possible implementation with the use of electronic communication media.

Key words: deed, electronic communication media, Internet, electronic digital signature.

Актуальність теми дослідження знаходить свій прояв у тому, що з розвитком сучасних технологій розширюються можливості учасників цивільно-правового обігу в виборі способів закріплення їх волі. Повсякденне використання електронних засобів зв'язку при вчиненні правочинів вимагає належного правового регулювання. Проблемою учасників цивільно-правового обігу є відсутність належного правового регулювання вчинення односторонніх правочинів за допомогою електронних засобів зв'язку.

Аналіз останніх досліджень проблем вчинення правочинів з використанням електронних засобів зв'язку, який здійснювався багатьма вітчизняними вченими, такими як І. Спасибо-Фатєєвою, А. Чучковською, М. Дутовим у своїх наукових працях, які стали фундаментальною базою для подальшого дослідження поставленої проблематики.

Метою даної статті є дослідження особливостей правового регулювання вчинення односторонніх правочинів взагалі та односторонніх правочинів, які можуть вчинятися за допомогою електронних засобів зв'язку, зокрема. Новизною даного дослідження є розгляд правового регулювання вчинення односторонніх правочинів з точки зору можливості їх вчинення за допомогою електронних засобів зв'язку.

Основний матеріал. Законодавець у ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України [1] (далі -- ЦК України) під правочином розуміє дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Разом з тим в ч.2 ст.202 ЦК України вказано, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ч.3 ст.202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила, обов'язки для інших осіб односторонній правочин може створювати лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

В якості особливих рис односторонніх правочинів в юридичній літературі [2, 778] вказують те, що односторонні дії, які слугують підставою виникнення обов'язків, які виникають з односторонніх правочинів, не лише правомірні, але й спеціально направлені на певний правовий результат. Оскільки односторонні дії, що породжують обов'язки, правомірні і юридично цілеспрямовані, вони являють собою не що інше, як цивільно-правові правочини, і причому не двосторонні, а односторонні.

За впливом на динаміку правовідносин розрізняють допоміжні та основні односторонні правочини [2, 778]. Допоміжними називаються односторонні правочини, що викликають зміну або припинення існуючих правовідносин. До них, наприклад, можна віднести одностороннє розірвання договору повноважним на це контрагентом тощо. Основні -- це односторонні правочини, в силу яких правовідносини встановлюються (заповіт, який призвів до спадкових правовідносин).

Основний, як і будь-який інший односторонній правочин, вчиняється однією стороною, породжуючи правовідносини між двома особами. Особа, до якої звернутий односторонній правочин, частіше за все набуває у зв'язку з ним певні права, але інколи може і стати носієм обов'язків, що витікають з нього. Однак, слід вказати, що подібні наслідки одностороннього правочину для того, хто його вчинив неможливі, якщо йому не сприяють які-небудь інші юридичні факти, які разом з правочином та за прямою вказівкою закону, а не просто за волею однієї сторони, набувають правостворюючої сили для другого суб'єкта.

Як було зазначено, односторонній правочин сам собою відрізняється значною специфікою, що обумовлює його особливе місце в системі юридичних фактів та, відповідно, певну специфіку правового регулювання. Вчинення одностороннього правочину з використанням електронних засобів зв'язку (далі -- ЕЗЗ) робить його відмінні риси ще більш специфічними, ставлячи нові проблеми перед юридичною наукою та практикою.

Перш за все, необхідно дати відповідь на питання принципової можливості вчинення одностороннього правочину за допомогою ЕЗЗ. Прямого дозволу, як і прямої заборони з цього приводу законодавство не містить. Отже, виходячи з загального принципу диспозитивності цивільного права, можна дати позитивну відповідь на поставлене запитання. Крім того, слід звернути увагу, що стосовно правочинів, що мають укладатися в письмовій формі, то абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК України [1] прямо вказує, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою технічних засобів. Коментуючи зазначене положення І.В. Спасибо-Фатєєва зазначає: “очевидно, що вся частина перша цієї статті спрямована на регулювання не односторонніх, а дво- та багатосторонніх правочинів - договорів, оскільки в ній ідеться про такі умови, яких слід додержуватися при оформленні правочинів, як обмін документами, у тому числі шляхом телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Абсолютно зрозумілим є неприйнятність цієї вимоги до односторонніх правочинів, вчинення яких не припускає ніякого обміну документів, бо не очікується зустрічної волі. Тим не менш жодних питань не виникає, що текст одностороннього правочину може бути набраний за допомогою технічних засобів, а не написаний власноручно" [3]. На нашу думку, з такою позицією можна погодитись лише частково. Так, відповідно до ч. 5 статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Оскільки в абз. 2 ч. 1 статті 207 ЦК України регулює способи вираження волі за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, вбачається, що кількість суб'єктів волевиявлення у даному випадку має другорядне значення, оскільки цивільне законодавство робить поділ на односторонні та двосторонні правочини саме за ознакою наявності волевиявлення, а тому зазначена норма не суперечить суті одностороннього правочину.

Водночас, кажучи про волевиявлення, слід звернути увагу на те, що при вчиненні двостороннього правочину його суб'єкти тим чи іншим способом вживають заходів щодо ідентифікації другої сторони, в той же час при вчиненні одностороннього правочину подібна ідентифікація часто відсутня. Дані обставини ускладнюють, а, подекуди, унеможливлюють вчинення одностороннього правочину за допомогою електронних засобів зв'язку.

При розгляді можливості вчинення односторонніх правочинів за допомогою електронних засобів зв'язку автором статті будуть розглядатися основні односторонні правочини.

Законодавством не встановлено вичерпного переліку правочинів, які є односторонніми. Проаналізувавши діюче законодавство та думки вчинених можна виділити наступні види односторонніх правочинів: довіреність, заповіт, заповідальний відказ, акцепт платіжної вимоги, публічна обіцянка винагороди та ін.

Проведемо короткий аналіз кожного з вказаних односторонніх правочинів та розглянемо їх на предмет можливості вчинення за допомогою електронних засобів зв'язку.

Довіреність. Відповідно до ч.3 ст.244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Для визначення можливості видачі довіреності в письмовій формі за допомогою електронних засобів зв'язку слід встановити, які вимоги до форми довіреності ставить закон.

Довіреності можуть видаватися як від фізичних, так і від юридичних осіб. Стосовно форми довіреності від юридичних осіб ст.246 ЦК України визначає, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Таким чином, довіреність від імені юридичної особи може вчинятися і за допомогою електронних засобів зв'язку шляхом проставляння на електронному тексті довіреності електронного підпису, який замінить звичайний підпис уповноваженої особи та ще одного електронного цифрового підпису юридичної особи, як це передбачено ч.5 ст.5 Закону України “Про електронний цифровий підпис" [4].

Стосовно форми довіреності від імені фізичних осіб ч.1 ст.245 ЦК України вказує, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій, відповідно до закону має вчинятися правочин. Оскільки Цивільний кодекс України 2003 року значно розширив коло правочинів, для яких є обов'язковою нотаріальна форма, то, відповідно, і зросла кількість довіреностей, які необхідно посвідчувати нотаріально, тому більшість довіреностей від імені фізичних осіб підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Чинне законодавство, яке регулює порядок вчинення нотаріальних дій не дозволяє здійснювати правочини, для яких встановлена обов'язкова нотаріальна форма, за допомогою електронних засобів зв'язку. Причинами цього є відсутність можливості дистанційного встановлення особи, яка звертається для вчинення нотаріальної дії, нотаріусом, неможливість дистанційної перевірки дієздатності особи, вимоги щодо оформлення довіреностей на спеціальних бланках, які існують тільки в паперовому вигляді тощо. Подолати дані перепони на сьогоднішній день можливо лиши при докорінній зміні законодавства, яке регулює порядок вчинення нотаріальних дій. Створення “електронних" документів, які посвідчують особу, розробки електронних цифрових підписів нотаріусів та електронних цифрових підписів, які замінюють печатку нотаріуса. Надання можливості реєстрації таких правочинів в спеціальних електронних реєстрах, які замінять паперові реєстри для вчинення нотаріальних дій. Встановити волю особи можливо за допомогою сучасних програм таких, як Skype тощо, які дозволяють на відстані нотаріусу поспілкуватися з особою, яка з'явилася за вчиненням нотаріальної дії.

Заповіт. Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами. Таким чином, заповіт вчиняється в нотаріальній формі. Оскільки заповіт є правочином його текст, як і будь-якого іншого нотаріально посвідчуваного правочину, повинен бути викладений на спеціальному бланку, що в свою чергу, як обґрунтовувалося вище, унеможливлює його вчинення за допомогою електронних засобів зв'язку. При посвідченні заповіту нотаріус так само має встановити особу, перевірити її дієздатність тощо. При здійсненні даних дій виникають такі ж перешкоди, як і посвідченні довіреносте, однак при посвідченні заповіту все ускладнюється ще й тим, що його особливістю є те, що заповіт реалізується вже після смерті заповідача, що підвищує ризик викривлення його волі у разі, якщо не будуть дотримані усі законодавчі вимоги щодо встановлення особи, перевірки дієздатності при посвідченні заповіту. Тому на даний час, вбачається надто ризикованим вчинення заповітів за допомогою електронних засобів зв'язку.

Публічна обіцянка винагороди. Цивільний кодекс України розділяє публічну обіцянку винагороди на два види: без оголошення конкурсу та за результатами конкурсу. Публічна обіцянка винагороди є одностороннім правочином, який породжує у особи, яка публічно обіцяла винагороду, або у засновника конкурсу, обов'язок виплатити винагороду у випадку виконання поставленого завдання або перемоги у конкурсі.

Для виникнення обов'язку виплатити винагороду необхідний складний юридичний склад: сама публічна обіцянка винагороди як односторонній правочин і той результат, за досягнення якого обіцяна нагорода. Таким чином, в юридичний склад, що породжує зобов'язання поряд з досягненням результату входить не менш ніж два односторонніх правочини: обіцянка винагороди та виражений тим чи іншим способом відгук на неї. Хоча такі правочини носять зустрічний характер, і другий повинен відповідати першому, вони являють собою не договір, а саме односторонні правочини. Договору тут немає не лише тому, що перший правочин на відміну від оферти не має конкретної адреси, а направлений необмеженому колу осіб, але й тому, що другий правочин, на відміну від акцепту, теж, в більшості випадків, може бути вчинений необмеженим колом осіб [2, 782-783].

Особливою умовою вчинення даного правочину є публічна обіцянка винагороди або публічне оголошення конкурсу. Частина 2 ст.1144 ЦК України та ч.2 ст. 1150 ЦК України вказують, що публічність обіцянки винагороди або оголошення конкурсу виражається у сповіщенні про це через засоби масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. В законодавстві відсутня імперативна вказівка на форму даного правочину, тому він може вчинятися як в усній так і в письмовій формі. Розглядаючи можливість вчинення даного виду одностороннього правочину за допомогою електронних засобів зв'язку, слід вказати, що мережа Інтернет є засобом масової інформації, який є доступним в усіх куточках світу необмеженому колу осіб. Інтернет може розміщувати інформацію як у вигляді текстів, малюнків, так і у вигляді відео повідомлень. Таким чином, на нашу думку, публічна обіцянка винагороди може бути розміщена за допомогою електронних засобів зв'язку.

Для того, щоб публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу, яка може бути розміщена в мережі Інтернет, мала силу правочину, вона повинна відповідати вимогам встановленим ч.3 ст. 1144 ЦК України, а саме: у сповіщенні мають бути вказані завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди.

Істотними умовами оголошення конкурсу є предмет конкурсу, нагорода (премія), яка має бути виплачена переможцеві (ч. 5 ст.1151 ЦК України). Умовами конкурсу має бути передбачено строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії.

В науковій літературі зустрічається думка [5, 345] про те, що особа, яка відгукнулася на публічну обіцянку винагороди, несе ризик невідповідності особи, яка пообіцяла винагороду, тобто, коли в дійсності оголошення про винагороду не було зроблено, вказаною в ньому особою. Такий ризик пов'язаний з відсутністю візуального контакту особи, яка вчиняє односторонній правочин, з особою, яка відгукнулася на його зміст. З огляду на такий ризик, особа, яка відгукнулася, має право вимагати письмового підтвердження обіцянки.

Слід звернути увагу, що, якщо правочин вчиняється за допомогою електронних засобів зв'язку, а нині вже велика кількість випадків розміщення оголошень про конкурси та інші обіцянки винагороди в мережі Інтернет (творчі конкурси, оголошення про проведення державних тендерів, обіцянки винагороди за інформацію про злочинця на сайтах правоохоронних органів тощо), то існує імовірний ризик того, що особа, яка візьме участь такому конкурсі або виконає завдання встановлене в публічній обіцянці винагороди, потім не зможе знайти замовника конкурсу або особу, яка розмістила обіцянку, або такий сайт взагалі перестане працювати. Тому, перш ніж брати участь в таких заходах, необхідно впевнитися у добросовісності особи, яка обіцяє винагороду.

Розглянувши можливість вчинення такого виду одностороннього правочину за допомогою електронних засобів зв'язку, як публічна обіцянка винагороди, можна зробити висновок про допустимість використання електронних засобів зв'язку при вчиненні даного виду односторонніх правочинів. Проте, слід звернути увагу на необхідність впровадження адміністративно-правових та кримінальних засобів впливу до осіб, які зловживають такою можливістю, та удосконалення механізмів адміністративного контролю за тим, що відбувається в мережі Інтернет. Як вказувалося в наведеному прикладі, держава вже має досвід вчинення односторонніх правочинів за допомогою електронних засобів зв'язку і має механізми захисту учасників таких правочинів від зловживань.

Односторонні правочини, пов'язаних зі здійсненням права інтелектуальної власності. С. Бородовський звертає увагу на можливість виникнення з односторонніх правочинів також абсолютних речових прав, наприклад, у наслідок створення речі [6, 180]. Подібної позиції дотримуються і російські науковці В.І.Смірнов та Н.О.Васильчикова, які, виділяючи цілу групу односторонніх правочинів, пов'язаних зі здійсненням права інтелектуальної власності, зазначають: “Природа односторонніх дій з виникнення інтелектуальних прав (створення результату інтелектуальної діяльності) є дискусійною. На відміну від найбільш розповсюдженого у юридичній літературі погляду на виникнення об'єкта авторського права в результаті юридичного вчинку, нами відстоюється позиція односторонньо-угодної природи дій автора зі створення результату інтелектуальної діяльності" [7, 90]. Щодо класифікації односторонніх правочинів, пов'язаних зі здійсненням права інтелектуальної власності, зазначені автори поділяють їх на односторонні виконавчі правовстановлюючі правочини (надання відкритої ліцензії), односторонні розпорядчі правочини (призначення особи, що має забезпечувати недоторканість твору після смерті автора), односторонні правоприпиняючі правочини (відкликання об'єкту інтелектуальної власності). Зазначимо, що в контексті даної статті вказана позиція видається доречною у тому сенсі, що саме об'єкти інтелектуальної власності, завдяки своєму нематеріальному характеру, часто стають предметом правочинів, що укладаються та виконуються за допомогою ЕЗЗ.

Висновки

Необхідність вдосконалення правового регулювання порядку вчинення односторонніх правочинів з використанням ЕЗЗ обумовлюється стрімким розвитком суспільних відносин та вплив на них науково-технічного прогресу.

Можливість вчинення одностороннього правочину за допомогою ЕЗЗ є принципово можливою, але значною мірою залежить від виду такого правочину. Головною перешкодою укладення правочину з використанням ЕЗЗ може стати необхідність надання йому встановленої законом форми. Водночас, на даний час, таку перешкоду неможна назвати абсолютною. Вона може характеризуватись сьогодні як тимчасова перешкода, пов'язана з недоліками правового регулювання. Так, на даному етапі, не можуть бути вчинені за допомогою ЕЗЗ такі односторонні правочини, як заповіти, оскільки дистанційний характер правочину, вчиненого за допомогою ЕЗЗ, виключає можливість дотримання всіх вимог законодавства щодо такого правочину. Те ж саме стосується й нотаріально посвідчених довіреностей від імені фізичних осіб.

В той же час, досить поширеними серед односторонніх правочинів, які вчиняються за допомогою електронних засобів зв'язку, зокрема в мережі Інтернет, на даний час є такі односторонні правочини, як публічна обіцянка винагороди та односторонні правочини, пов'язані зі здійсненням права інтелектуальної власності. Особливо поширеними є односторонні правочини в сфері інтелектуальної власності, які вчиняються з використаннях електронних засобів зв'язку, є правочини пов'язані з наданням відкритих ліцензій для використання програмних засобів.

Література

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року / / Голос України. - 2003. - №45-48.

2. Иоффе О.С. Обязательственное право. - М.: «Юрид. лит.», 1975.- 880 с.

3. Спасибо-Фатєєва І. В. Науково-правовий висновок щодо форми заповіту / І. В. Спасибо-Фатєєва / / Мала енциклопедія нотаріуса. - 2009. - №2. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.yurradnik.com.ua/stride/men/?m=authors&aut=253&art=1424

4. Закон України “Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003 року / / Відомості Верховної Ради. - 2003. - №36. - ст.276.

5. Гражданское право: В 2 т.: Учебник / Отв. ред. проф. ЕЛСуханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство БЕК, 2003. Т. ІІ. Полутом 1.--2003.--704 с.

6. Бородовський С. Проблеми одностороннього правочину / С. Бородовський / / Вісник Академії правових наук України. - 2010. - № 3(62). - С. 178-184.

7. Смирнов В. И. Односторонние сделки в механизме осуществления интеллектуальных прав / В. И. Смирнов, Н. А. Васильчикова / / Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России. - 2012. - №2 (54). - С. 90-94.

Размещено на Allbest.ru