Реалізація державної політики у сфері надання адміністративних послуг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація державної політики у сфері надання адміністративних послуг в Україні

Галай В. О., к.ю.н., доцент кафедри

загальноправових дисциплін ННІ права та психології НАВС;

Чамара І. О., студент ННІ права та психології НАВС

Анотація

Стаття присвячена дослідженню ролі та шляхів реалізації державної політики у сфері надання адміністративних послуг в Україні в контексті застосування положень адміністративної реформи.

Ключові слова: державна політика, реалізація, адміністративні послуги, адміністративна реформа.

Аннотация

Статья посвящена исследованию роли и путей реализации государственной политики в сфере предоставления административных услуг в Украине в контексте применения положений административной реформы.

Ключевые слова: государственная политика, реализация, административные услуги, административная реформа.

Annotation

This article to research the role and ways of realization of state policy in the area of administrative services in Ukraine in the context of applying the provisions of administrative reform.

Keywords: public policy, implementation, administrative services, administrative reform.

Актуальність

Сьогодні забезпечення прав та свобод людини є найактуальнішим питанням, яке постає під час вирішення будь-яких правових завдань у рамках різних галузей права, в тому числі і в сфері надання адміністративних послуг органами виконавчої влади України. Саме тому, для реалізації принципів верховенства права та законності в сучасних умовах демократизації українського суспільства є доцільним розвиток інституту адміністративних послуг в Україні.

Інститут адміністративних послуг виник в процесі реалізації політики державної влади, спрямованої на стимулювання суспільного розвитку. В свою чергу, розвитку інституту адміністративних послуг має сприяти послідовна реалізація положень адміністративної реформи та реформи державної служби.

Аналіз останніх досліджень

адміністративний послуга державний політика

Праці, присвячені механізму впровадження державної політики, модернізації державного управління, стандартам надання адміністративних в умовах адміністративної реформи та іншим актуальним питанням у цій сфері, були видані такими науковцями як В.А. Афанасьева, В.Д. Бакуменко, А. Вишневський, Р.О. Гекалюк, С.Л. Дембіцька, Ю.В. Ковбасюк, А.М. Михненко, Т.О. Мотренко, В.А. Ребкало, Ю.П. Сурмін, В.В. Тертичка та ін.

Метою статті є визначення ролі та шляхів реалізації державної політики у сфері надання адміністративних послуг через призму застосування основних положень адміністративної реформи в Україні.

Виклад основного матеріалу

Історично склалося, що врегулювання процесу запровадження адміністративних послуг вперше відбулося з моменту прийняття Концепції адміністративної реформи, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року [1].

Державна політика відіграє надзвичайно важливу роль у суспільному житті. Саме вона має на меті своєчасно виявляти назрілі проблеми розвитку суспільства, аналізувати їх, установлювати причини виникнення, ступінь їх складності, суперечливість та знаходити можливі шляхи вирішення.

Р. Роуз пише, що державна політика «це тривала серія більш або менш відповідальних дій та їх узгодження з метою прийняття конкретного рішення» Однак таке визначення не можна вважати повним, оскільки воно зводиться лише до процесу прийняття управлінських рішень, а процес державної політики значно ширший, і саме прийняття управлінських рішень є лише одним із етапів здійснення державної політики.

А.А. Ребкало і В. В. Тертичка дають таке визначення державної політики, як «відносно стабільної, організованої й цілеспрямованої діяльності/бездіяльності державних інституцій, здійснюваної ними безпосередньо чи опосередковано щодо певної проблеми або сукупності проблем, яка впливає на життя суспільства» [2, с.3-4].

Державну політику можна розглядати як курс діяльності уряду для задоволення потреб населення та конкретне розв'язання існуючих проблем. Вироблення державної політики є послідовним процесом виокреслення складових гуманітарної, соціальної, економічної спрямованості, які мають логічно поєднуватися і доповнювати одна одну [3, с. 143-144].

Отже, ефективність державної політики, як і державного управління, полягає в поліпшенні якості життя громадян, у гарантуванні соціальної стабільності, забезпеченні національної безпеки країни.

З'ясування сутності державної політики є важливим насамперед для розуміння її зв'язку з публічним адмініструванням. Рівень, якість та результативність державної політики залежить від адміністрування публічною адміністрацією певних сфер суспільного життя з використанням відповідних підходів і напрямів. «...Державна політика необхідна не тільки як форма публічного адміністрування, а як його найбільш міцний організаційний потенціал. І навпаки, публічне адміністрування виступає як своєрідна форма державної політики і як засіб її практичного проведення в життя» [2, с.30- 31]. Саме в цьому виявляється взаємозв'язок, взаємозумовленість державної політики і публічного адміністрування.

Реалізація положень адміністративної реформи та реформи державної служби, етапи яких передбачені Планом модернізації державного управління, розробленим Головним управлінням державної служби України (сьогодні це “Національне агентство України з питань державної служби"), Центром адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу та Школою вищого корпусу державної служби. В даному документі містяться пропозиції щодо приведення державного управління та державної служби у відповідність із принципами і практиками демократичного урядування.

Вищезазначеним Планом модернізації державного управління пропонується упорядкувати систему і структуру органів виконавчої влади за функціональним принципом. При чому, надання адміністративних послуг необхідно виділити як окремий тип функцій органу виконавчої влади поряд з такими функціями як ухвалення нормативно-правових актів, формування державної політики, контроль і нагляд у визначеній сфері діяльності та управління державним майном [4, с. 16].

Даною Концепцією підкреслино, що виконавча влада, реалізуючи призначення демократичної, соціальної правової держави, створює умови для реалізації прав і свобод громадян, а також надання їм широкого кола державних, в тому числі управлінських послуг. Держава цілеспрямовано мінімізує своє втручання в життєзабезпечення громадян і бере на себе лише ті послуги, які в даний період розвитку суспільства в змозі гарантувати і неможливо знайти на ринку послуг.

Процес надання адміністративних послуг має ґрунтуватися на тому, що:

1. надання послуг з боку виконавчої влади повинно бути спрямовано на задоволення потреб особи і суспільства. Тому потрібно визначити перелік відповідних послуг, які потрібні громадянам, а також критерії оцінки якості та ефективності їх надання;

2. соціальні процеси повинні регулюватися з боку держави лише у разі, якщо це обумовлено інтересами всього суспільства;

3. управлінські послуги повинні бути платними тільки у випадку, коли громадянин має вибір чи користуватися цією послугою, чи ні;

4. управлінські послуги повинні надаватися, насамперед, на низових рівнях структури виконавчої влади, що забезпечить їх наближення до споживачів. У деяких випадках надання послуг на більш високому структурному рівні може бути обумовлено потребами економіки чи вимогами до якості надання послуги [1].

Можна сказати, що ці твердження стали підґрунтям для зародження інституту адміністративних послуг в Україні. Після ж запровадження Концепції адміністративної реформи, політика держави стосовно інституту адміністративних послуг була спрямована дещо по новому. Новітнім стало запровадження Урядом практики затвердження так званих «переліків платних послуг».

Дійсно новим кроком політики держави щодо розвитку інституту адміністративних послуг був проект Адміністративно-процедурного кодексу [5], який з липня 2008 року практично без руху перебував у Верховні Раді України. У березні 2009 року після невдалої спроби його ухвалення у першому читанні законопроект було рішенням 226 депутатів направлено лише на повторне перше читання. А 11 березня 2010 року цей законопроект було відкликано.

В проекті Адміністративно-процедурного кодексу передбачено, що його дія спрямована на регулювання відносин, що виникають під час провадження органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами діяльності щодо забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, у тому числі щодо отримання адміністративних послуг.

На нашу думку, неприйняття Адміністративно-процедурного кодексу загальмувало й розвиток інституту адміністративних послуг. Оскільки, саме він має вирішити одну із проблем у наданні адміністративних послуг -- законодавче регулювання процедури порядку надання адміністративних послуг.

Держава почала активно діяти й приймати різноманітні нормативно-правові акти, що стосуються врегулювання окремих питань надання адміністративних послуг, особливо у останні роки. Зокрема, було прийнято такі нормативно-правові акти як:

1. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики визначення собівартості платних адміністративних послуг» від 27 січня 2010 року № 66, якою встановлено, що входить до складу собівартості адміністративної послуги та які етапи необхідні для визначення собівартості адміністративної послуги [6];

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок ведення Реєстру адміністративних послуг» від 30 січня 2013 року № 57, який визначає механізм ведення Реєстру адміністративних послуг [7];

3. Закону України «Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 року № 5203-VI, яким встановлено вимоги до регулювання та якості послуг, порядок, строки плата за надання адміністративних послуг, основні положення про суб'єктів надання адміністративних послуг, реєстр адміністративних послуг [8] тощо..

Серед основних положень Закону України «Про адміністративні послуги» [8] було визначено принципи здійснення державної політики у сфері надання адміністративних послуг, а саме: принцип верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; стабільності; рівності перед законом; відкритості та прозорості; оперативності та своєчасності; доступності інформації про надання адміністративних послуг; захищеності персональних даних; раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання адміністративних послуг; неупередженості та справедливості; доступності та зручності для суб'єктів звернень.

Обґрунтованою є позиція С. Дембицької, яка зазначає, що введення в правовий обіг поняття «адміністративні послуги» спрямоване не так на впровадження окремого виду адміністративно-правових відносин між людиною і державою, як на переосмислення взаємовідносин між державними органами і громадянами, бо сутність цього поняття полягає у «службі держави інтересам людини», до того ж основним у цьому контексті виступає принцип верховенства права. Природа змін полягає в тому, щоб місце домінуючої в минулому ідеології «панування» держави над людиною посіла програма «служіння» держави інтересам людини [9].

Висновки

Враховуючи вище викладене, можна зазначити, що державна політика в сфері надання адміністративних послуг -- це організована та цілеспрямована діяльність публічної адміністрації, направлена на створення сприятливих умов для забезпечення юридичного оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами їх прав свобод і законних інтересів.

Розвиток чинного законодавства у сфері адміністративних послуг в Україні дає можливість стверджувати, що процес реалізації державної політики при наданні адміністративних послуг потребує подальшого вивчення, навіть незважаючи на те, що наразі вже зроблено рішучі кроки на шляху до побудови ефективної моделі даного інституту.

Література

1. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року / / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gov.ua.

2. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні: [навч. посіб.] / [кол. авт.] ; за заг. ред В. А. Ребкала, В. В.Тертички. “ К.: Вид-во УАДУ, 2000. “ 232 с.

3. Енциклопедичний словник з державного управління [укл.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.]; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. К.: НАДУ, 2010. 820 с.

4. План модернізації державного управління: пропозиції щодо приведення державного управління та державної служби України у відповідність із принципами і практиками демократичного урядування /.

5. А. Афанасьева, А.А. Вишневський (кер. авт. колективу), Р.О. Г екалюк [та ін.]; Під заг.ред. Т.О. Мотренка. К.: центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу, 2010. 320 с.

6. Проект Адміністративно-процедурного кодексу / Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http: / /w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=2789&skl=7.

7. Про затвердження Методики визначення собівартості платних адміністративних послуг: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року № 66 // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gov.ua.

8. Порядок ведення Реєстру адміністративних послуг: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 57// [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gov.ua.

9. Про адміністративні послуги: Закон України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI / / Офіційний вісник України від 15 жовтня 2012 року. № 76. Ст. 3067.

10. Дембіцька С.Л. Адміністративні послуги та їх впровадження в умовах адміністративної реформи / Л. Дембіцька / / Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2007. № 2. С. 119.

Размещено на Allbest.ru