Види конкретизації права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види конкретизації права

Гордієнко О.С., аспірант кафедри теорії держави і права НУ «ОЮА»

В статті розглядається питання конкретизації права. Основна увага присвячена видам конкретизації права. Автор дає чітку класифікацію видів конкретизації права та визначає їх поняття. Розглянуто конкретизацію права при правотворчості, реалізації права, правозастосуванні, інтерпретації права. Аналізуються процеси проведення конкретизації кожного з видів. Визначаються суб'єкти що проводять кожен з видів конкретизації та наводяться спроби ще більш детальної класифікації. Розглядаються характерні ознаки, стадії кожного з видів, їх особливості в умовах української правової системи.

Ключові слова: конкретизація права, види конкретизації, правотворчість, реалізація права, правозастосування, інтерпретація.

В статье рассматривается вопрос конкретизации права. Основное внимание посвящено видам конкретизации права. Автор дает четкую классификацию видов конкретизации права и определяет их понятие. Рассмотрена конкретизация права при правотворчестве, реализации права, правоприменении, интерпретации права. Анализируются процессы проведения конкретизации каждого из видов. Определяются субъекты, проводящие каждый из видов конкретизации, и приводятся попытки еще более детальной классификации. Рассматриваются характерные признаки, стадии каждого из видов, их особенности в условиях украинской правовой системы. конкретизація право український

Ключевые слова: конкретизация права, виды конкретизации, правотворчество, реализация права, правоприменения, интерпретация.

This paper addresses the issue of concretization of law. The main attention is devoted to the species concretization of law. The author gives a dear classification of species concretization and defines their rights concept. Considered in the concretization of the rights of law-making, implementation of law enforcement , interpretation of law. The processes of concretization of each species. Defined entities conducting each type of concretization and attempts are even more detailed classification. The characteristic features of each stage of the species, particularly in the context of Ukrainian legal system.

Keywords: concretization of right, species concretization, law-making, law implementation, enforcement, interpretation.

Побудова в Україні демократичної, соціальної, правової держави не може відбуватися без конкретизації права, адже при конкретизації, в праві з'являється конкретність, завдяки якій право набирає таких рис як чіткість, ясність, справедливість та стає зрозумілішим і доступнішим для громадян.

Питанням, які виникають при дослідженні конкретизації та її видів зокрема, присвятили свої роботи такі науковці, як Н.А. Гредескул, І.Н. Сенякін, А.Ф. Ноздрачев, Г.Г. Шмельова, М.М. Вопленко, А.Ф. Черданцев, В.К. Самігулін, А.С. Пиголкін, О.К. Безіна, В.В. Лазарєв, С.С. Алексєєв, В.М. Баранов, В.Н. Карташов, П.С. Пацурківський, С.В. Поленіна тощо. Однак на сьогоднішній день залишається багато невирішених проблем та дискусійних питань які стосуються конкретизації права, що зумовлює актуальність даної статті.

Завданнями даної роботи являється не просто дослідити конкретизацію права, а розглянути та охарактеризувати види конкретизації права, їх особливості, характерні ознаки їх проведення.

У зв'язку з особливістю процесу правового регулювання можна виділити наступні види конкретизації: правотворчу, правореалізаційну, правозастосовну, правоінтерпретаційну.

Правотворча конкретизація характеризується тим, що на основі конкретизації абстрактної юридичної норми утворюються нові, більш певні приписи або приймаються юридичні норми додаткової регламентації, або ж приймаються процедурні (процесуальні) норми.

Правотворча конкретизація правових норм витікає з об'єктивності і узагальненості юридичних приписів, що породжує їх невизначеність. Така невизначеність долається шляхом використання правотворчості.

Г.Г. Шмельова, відмічає, що «правотворча конкретизація -- це об'єктивно обумовлена, закономірна діяльність компетентних органів по встановленню норм права, здійснювана за допомогою зменшення об'єму понять загальної абстрактної норми на основі розширення їх змісту з цілю підвищення точності і визначеності правової регламентації суспільних відносин» [1, 85].

Рух від невизначеності до визначеності в змісті правових приписів здійснюється з точки зору А.Ф. Черданцева двома шляхами: логічним та предметним [2, 21]. Логічна форма передбачає розвиток норм, їх комплексу з ціллю завершеного правового регулювання. Цей ланцюжок може бути побудований починаючи з конституційних правил, простих законів і так далі. Логічна конкретизація може бути заснована на самому характері норм, їх узагальненості, рівні абстракції. Досягнення визначеності тут є умова дії загальної норми. Отже ця норма, хоча й володіє всіма ознаками юридичного регулятора, але реально може лише визначити вид, тип, сторону фактичних відносин, що підпадають під правову регламентацію.

Інша конкретизація змісту права -- предметна. Тут ми зустрічаємось з необхідністю додаткової регламентації, коли встановлюються нові норми, пов'язані з нормами первісного нормативного правового акта. Зміст, ціль, об'єкт регламентування так званих додаткових норм визначені спільним предметом регулювання, чи варіантами нормування правотворчих органів.

Конкретизація, умовно кажучи спосіб лікування недосконалого юридичного припису. Це може бути внесення змін і доповнень в діючий нормативно правовий акт, роз'яснення , дане цим правотворчим органом, акт тлумачення компетентного органу, в кінці кінців, доктринальне роз'яснення, яке також може служити способом конкретизації права, хоча і неофіційним.

Правотворчу конкретизацію в залежності від напрямку правового регулювання поділяють на ієрархічну та галузеву [3, 43]. При цьому в обох випадках норми і принципи, що потребують конкретизації частіше всього містяться в Конституції. Особливістю ієрархічної конкретизації є те що вона відбувається завдяки конкретизації норм що мають більшу юридичну силу - приписами, що мають меншу юридичну силу. Що ж до галузевої конкретизації то тут загальні норми чи принципи конкретизуються певними галузевими приписами.

В залежності від рівня конкретизації оціночного поняття можна виділити абсолютну та відносну конкретизацію [4, 29]. Коли законодавець достатньо точно, вичерпним образом, конкретизує поняття -- це абсолютна конкретизація. В тих же випадках коли правотворці залишають певну не визначеність, так би мовити певну свободу для правозастосовувача -- це відносна конкретизація.

Правотворча конкретизація характерна не лише національному, в тому числі українському праву, але й міжнародному праву. Правотворчої конкретизацією норм міжнародного права являється видання протоколу до універсальної конвенції.

Прикладом правотворчої конкретизації є інститут омбудсмена що закріплюється в ст. 101 Конституції України, а вже конкретизується в законі України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Так в ст. 55 Конституції України закріплено, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної

Ради України з прав людини. А вже в ст. 17 закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» вказується коли і як саме. Вказується, що звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

Під реалізацією права в юридичній науці розуміють перетворення права в життя, дійсне втілення змісту юридичних норм в фактичній поведінці суб'єктів [5, 114]. Реалізація, тобто втілення права в реальну дійсність, може здійснюватись в деяких різних формах. В залежності від характеру правореалізуючих дій суб'єктів права, обумовлених змістом юридичної норми, розрізняються наступні форми реалізації права: дотримання, виконання, використання. Втілення змісту юридичних норм в життя, в конкретні вчинки повністю визначених суб'єктів неможливе без здійснення конкретизації таких юридичних норм. Відповідно, реалізація юридичних норм -- це і є їх конкретизація, втілення абстрактних юридичних формулювань в конкретних поведінкових актах певних суб'єктів права. В процесі виконання, використання і дотримання права суб'єкти правовідносин здійснюють конкретизацію юридичних норм загального змісту.

Конкретизацію при реалізації права можна розглянути на прикладі моральної шкоди, що зазначена в статті 23 ЦКУ. Де сказано, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Відповідно особа конкретизуючи поняття страждання для себе, робить висновок що вони мають місце, та подає позов до суду для захисту своїх прав.

Конкретизація при правозастосування здійснюється різними органами, по різній процедурі, переслідує різні цілі. Виділяють три основні типи конкретизації при правозастосуванні: судова, управлінська, й адміністративна. В процесі правозастосовної діяльності уповноважені органи ( виконавча влада, суд, прокуратура і т.д.), керуючись правовим розсудом, приймають правозастосовні акти, конкретизуючи юридичну норму стосовно до індивідуальних ситуацій.

Правозастосовувач в процесі своєї діяльності здійснює:

- конкретизацію юридичних норм, сформульованих в загальному виді;

- конкретизацію оціночних понять і термінів юридичної норми;

- конкретизацію при наявності пробілів в праві [6, 259].

Правозастосовчі органи призвані «загладити» і подолати негативні «сторони» правових норм, обумовлені їх абстрактністю [7, 144]. Правові регулювання відносин з використанням достатньо абстрактних формулювань юридичних норм уповноважує правозастосовувача на конкретизацію даної норми чи рішення справи на власний розсуд. Причому повноваження правозастосувача по здійснення конкретизації загальної норми можуть міститися безпосередньо в тексті юридичної норми чи слідують з її смислу.

Правозастосовча конкретизація фактично створює загальне правило застосування юридичних норм в відношенні до тих чи інших конкретних життєвих обставин. Абстрактна юридична норма переводиться в конкретне правило, що застосовується до певної обставини, факту, їх сукупності, індивідуалізується, виробляються «конкретні форми реалізації дозволеного нормою загального типу поведінки».

В рамках правозастосовної конкретизації неможливо створення нової юридичної норми, але внаслідок неї в правове регулювання вноситься певний елемент новизни, який разом з нормою сам стає об'єктом застосування. Причому цей новий елемент не повинен виходити за межі змісту юридичної норми що конкретизується.

Особливістю правозастосовчої конкретизації оціночних понять й термінів являється те, що їх ознаки не закріплені в законі і конкретизація їх відбувається в процесі правозастосування. Конструкція оціночних понять передбачає прояв творчої активності особи, яка застосовує норму, що в свою чергу, пов'язано з конкретизацією цих понять.

При правозастосовчій конкретизації правових норм при наявності пробілів правозастосовувач, приймаючи рішення по конкретній справі, зустрічається з ситуацією повної чи часткової відсутності правового регулювання відповідних суспільних відносин, які знаходяться в сфері правового регулювання.

В випадках вияву пробілів правозастосувач уповноважений звернутись до аналогії закону(до розглядуваного відношення застосовується близька за змістом юридична норма, регулююча схожі, рідні відносини) чи до аналогії права (в відсутності юридичної норми, регулюючої аналогічні відносини, до відносин що розглядаються підлягає застосування загальних начал і смисл законодавства) [8, 13].

Відмітимо що застосування аналогії не являється заповненням пробілів в праві. Заповнення пробілів входить в сферу діяльності правотворчих органів, в той час як правозастосовні органи (переважно суди) лише долають пробіли в праві, приймаючи рішення на основі аналогії закону чи аналогії права. Аналогія не створює нової норми права, а лише розширяє сферу застосування вже існуючих правових норм. Можливість застосування аналогії закону чи аналогії права повинна бути передбачена законом.

Розуміється, що при відсутності підходящої юридичної норми, регулюючої відносини що розглядаються, чи навіть при повній відсутності їх правового регулювання правозастосувач тим не менше зобов'язаний вирішити справу.

Вирішуючи справу по аналогії права, правозастосувач конкретизує загальні правові категорії, такі як суть і початки законодавства, вимоги розумності, добросовісності, принципи здійснення правосуддя і т.д. В даному випадку, як вважається, має місце конкретизація права.

Прикладом правозастосовної конкретизації можна назвати застосування судами України на свій розсуд альтернативно визначених санкцій Особливої частини ККУ. Наведемо приклад такої конкретизації за допомогою Статті 185 ч.2. ККУ (Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб), де сказано, що така крадіжка карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. А Фастівський міськрайонний суд Київської області відповідно у своєму вироку від 22.11.12 р. встановив призначити особі 2 покарання у вигляді 2 років обмеження волі, таким чином конкретизувавши норму під конкретний випадок і вибравши справедливий розмір покарання, із тих що передбачені законодавцем.

Ще один різновид конкретизації -- це казуальна конкретизація, яка відбувається в процесі розгляду у судовому або адміністративному порядку конкретної справи. Казуальна конкретизація направлена на конкретний випадок і її результати не розповсюджуються на інші випадки. Таким чином індивідуалізація правової норми це казуальна конкретизація.

Інтерпретаційна конкретизація -- це така конкретизація, яка пов'язана з роз'ясненням вже наявної норми і полягає в поясненні і уточненні її сенсу, деталізації її змісту строго в рамках самого припису [9, 70]. Очевидно, що в даному випадку мова йде про тлумачення в процесі реалізації права, у правозастосуванні, і між конкретизацією в рамках правозастосування і тлумаченням ставиться знак рівності; конкретизація у правозастосовчій діяльності здійснюється у формі тлумачення.

Інтерпретаційна конкретизація і тлумачення співвідносяться як мета і засіб. Цієї точки зору дотримується М.М. Вопленко, який розглядає взаємовідношення тлумачення та інтерпретаційної конкретизації правових норм в плані «відносини кошти до мети, загального до одиничного» і зауважує, що «найбільш рельєфно інтерпретаційна конкретизація у вигляді результату тлумачення і застосування права виступає в процесі правозастосовчої діяльності». Тлумачення норм права виступає як загальна умова і засіб, за допомогою якого вдається конкретизувати або аналогічно дозволити певний правовий казус. В процесі правотворчості інтерпретаційна конкретизація виступає в якості «результату розвитку правових норм і створення нових норм при використанні прийомів і засобів тлумачення», а також в якості «коштів заповнення прогалин у праві», що став можливим після використання всіх прийомів тлумачення [10, 19].

Офіційне та неофіційне тлумачення, його результат, сформульовані правові позиції, в тому числі судові, є наближенням до індивідуального правового регулювання. Прикладом можна назвати Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича від 15 жовтня 2013 року, щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України. Відповідно до якого Конституційний суд конкретизував, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Узагальнюючи необхідно зазначити, що хоча в науці на даний момент й існує основний поділ конкретизації права на: правотворчу, правозастосовчу та правоінтерпретаційну, необхідно більш глибоко розвивати дослідження видів конкретизації права та акцентувати увагу на особливості проведення кожного з цих видів. Адже розуміння особливостей різних видів конкретизації дозволить зрозуміти глибинну суть самої конкретизації права, та її важливість для правового регулювання.

Література

1. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом регулировании. - Львов, 1988. - 104с.

2. Черданцев А.Ф. Правовое регулирование и конкретизация права / / Применение советского права: Сборник статей. - Свердловск, 1974. - 437с.

3. Поленина Н.А. Конкретизация как метод законотворчества в Российской Федерации. - Нижний Новгород: Нижегородская академия МВД России, 2008. - 1134с.

4. Баранов В.М., Лазарев В.В. Конкретизация права: понятие и пределы. - Нижний Новгород Нижегородская академия МВД России, 2008. - 1134.

5. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. - М., 1999. - 712с.

6. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учеб. Для вузов. -М., 2000. - 432с.

7. Лазарев В.В. Правоположения: понятие, происхождение и роль в механизме юридического воздействия / / Правоведение. - 1972. - №6. - 315с.

8. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. - М.: Юрид. лит., 1974. - 389с.

9. Пиголкин А.С. Толкование норм права и правотворчество: проблемы соотношения. - М.: Спарк., 1998. - 283с.

10. Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. - М: Юридическая ли-ра, 1976. - 119 с.

Размещено на Allbest.ru