Размещено на http://www.allbest.ru/

Криміналістичні риси жертви статевого злочину

Симоненко Н.О., здобувач кафедри кримінально-правових дисциплін Навчально-правового інституту права та психології НАВС

Анотації

В статті розглянуто соціально-демографічні та кримінально-правові ознаки особистості жертви статевого злочину, встановлені їх особливості та властивості. Визначено кримінологічний портрет жертви статевих злочинів, особливу увагу приділено неповнолітнім та малолітнім.

Ключові слова: потерпіла особа, зґвалтування, примушування до вступу у статевий зв'язок, матеріальна залежність, службова залежність, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх.

В статье рассмотрены социально-демографические и уголовно-правовые признаки личности жертвы полового преступления, установлены их особенности и свойства. Определён криминологический портрет жертвы половых преступлений, особое внимание уделено несовершеннолетним и малолетним потерпевшим.

Ключевые слова: потерпевший, изнасилование, принуждение к вступлению в половую связь, материальная зависимость, служебная зависимость, половое сношение с лицом, не достигшим половой зрелости, развращение несовершеннолетних.

In the article considers the socio-demographic and criminal characteristics of the individual victims of sexual crimes set of features and properties. Definitely criminological portrait of victims of sex crimes, focusing on the minors and minor victims.

Keywords: victim, rape, forced entry into a sexual relationship, financial dependency, service dependency, sexual intercourse with a person who has not reached puberty, corruption of minors.

Основний зміст дослідження

Актуальність дослідження даного питання зумовлено високою суспільною небезпекою, великою кількістю неповнолітніх, а тим більше малолітніх потерпілих, які нерідко залишаються беззахисними проти статевих посягань, що супроводжуються жорстоким, особливо цинічним ставленням до жертви, викривленими способами задоволення статевої пристрасті. За допомогою анкетувань та вивчення кримінальних справ визначено провокуючу поведінку та портрет жертви статевого злочину, що допоможе у подальшому жінкам та чоловікам уникнути статевого насильства, а також правоохоронним органам при його розслідуванні.

Стан наукового дослідження. Проблема особистості жертви зґвалтування досліджувалась у працях таких вчених, як: Ю.В. Александров, Б.А. Блиндер, Ю.В. Воронова, В.В. Голина, А.П. Дяч, О.М. Джужа, В.О. Туляков, Г.Б. Елемисов, А.А. Жижиленко, І.А. Захар'єва, А.Н. Ігнатов, О.Г. Кальман, С.С. Косенко, П.І. Люблінський, В.С. Мінська, П.П. Осипов, С.В. Познишев, Я.М. Яковлев, Янушенкова И.В. та ін.

Виклад основного матеріалу. Потерпілий - є однією з центральних фігур досудового слідства, а тим більше якщо мова йде про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Реальні обставини, причини і умови злочину не можуть бути розкриті повністю, якщо до уваги не береться особистість потерпілого, тому що дуже часто справжні дії злочинця викликаються неправомірними, необачними або просто легковажними діями потерпілого. Поведінка потерпілої особи може впливати на провину звинувачуваної особи, а іноді і виключати її. Від структури особистості потерпілого і від його поведінки залежить здійснення злочинних намірів, активний захист від злочинних посягань, захист суспільних інтересів.

жертва статевий злочин неповнолітня малолітня

Потерпілою особою статевих злочинів можуть виступати особи як жіночої, так і чоловічої статі незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя,

попередніх стосунків із суб'єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім'єю тощо [1].

Що стосується кількісного розподілу жертв, то особи жіночої статі являються більш частими жертвами у порівнянні з особами чоловічої статі, особливо якщо стосується найрозповсюдженішого статевого злочину (зґвалтування). Звичайно, більшість вчених відкидає можливість вчинення зґвалтування жінками, але після опитування та вивчення матеріалів засобів масової інформації автором були розглянуті такі випадки.

В.М. Куц, О.Ю. Дишлєвой з медико-правової точки зору заперечують можливість зґвалтування особи чоловічої статі: “. принцип рівності різних статей в плані можливості здійснення з ними зґвалтування, закріплена у ст.152 КК, з медичної і юридичної позицій є некоректною, оскільки допускає шаблонне ототожнення насильницької сексуальної поведінки чоловіка та жінки, ігноруючи при цьому статеві відмінності, закладені природою і виражені у принципі доповнення чоловічого і жіночого начал. Ця теза не виключає можливості насильницького посягання жінки на статеву свободу чоловіка, але воно, посягання, з юридичного боку, повинно розцінюватись як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а не зґвалтування. Отже, ідею криміналізації зґвалтування особи чоловічої статі, реалізовану у КК України 2001 року, слід визнати хибною та вжити заходів щодо виправлення цієї помилки" [2, с.53-61].

У ст.117 КК 1960 року законодавець свого часу штучно звузив зміст поняття “особа", передбачивши відповідальність лише за порушення статевої свободи жінки. Конституцією України усім громадянам гарантується рівність перед законом та судовий захист від посягань на їх права і свободи" [3, с.74-75]. Під час обговорення проекту КК України 2001 року ряд науковців, практиків обстоювали і досить переконливо обґрунтовували необхідність встановлення кримінальної відповідальності за зґвалтування особи чоловічої статі за ст.152 КК України. Основними аргументами слугували зауваження практиків, які змушені були у випадках зґвалтування чоловіка застосовувати норми, які передбачають відповідальність за хуліганство, заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості, умисне приниження честі та гідності, де про зґвалтування не йдеться.". Аналіз складових частин зґвалтування жінки і зґвалтування чоловіка свідчить про спільність їх родових об'єктів та характеру цього діяння. Насамперед, це статева свобода та статева недоторканність у сфері моралі і сексуального життя, які склались у суспільстві. Об'єктивна сторона в усіх цих випадках полягає у протиправних активних діях, які спричиняють або можуть спричинити шкоду статевим інтересам людини" [3, с.74-75].

З даного питання в науковій літературі триває дискусія з моменту прийняття Кримінального кодексу у 2001 році і дотепер. Дослідивши аргументи прихильників двох сторін - з одного боку чоловіки нарівні з жінками можуть бути потерпілими від зґвалтування, з іншого потерпілою від зґвалтування може бути тільки жінка та розглянувши психофізіологічну характеристику статевого акту, тоді можна з упевненістю заявити, що чоловіки, так само як і жінки можуть бути потерпілими від зґвалтування, і це правильно відображено у кримінальному законі.

Прихильники статевої рівності, які стверджують що насильницький статевий акт, вчинений чоловіком щодо жінки і жінкою стосовно чоловіка, має однакове кримінально-правове значення, і що такий факт правильно зафіксований у кримінальному законі, а саме у рамках ст.152 КК України. Серед прихильників такого підходу: О. Губанова, О. Дудоров, Л. Дорош, А. Лукаш, Є. Пономаренко.

Так, Л.В. Дорош, підтримуючи зазначену позицію, пише: „усі люди згідно з Конституцією України є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст.21), усі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст.24)" [4; с.126].

Б. Свиридов, відстоюючи свою позицію, відмічає факти сексуального насильства над чоловіками з боку жінок та слушно зазначає, що чоловіки в таких випадках залишаються не захищеними [5; с.74]. До прийняття нового Кримінального кодексу 2001 року це було дійсно так. Як зазначає практика, коли траплялися такі випадки (зґвалтування чоловіка жінкою, жінками), тоді злочин кваліфікувався як хуліганство або тілесні ушкодження різної тяжкості, хоча звичайно практика в таких випадках йшла вимуше-ним шляхом, за умови прогалини у кримінальному законі.

Але ж факти сексуальної агресії жінок по відношенню до чоловіків не можна заперечувати та ігнорувати, бо тоді, як істинно зазначив Б. Свиридов чоловіки - незахищені, як же тоді бути з нормою Основного закону "усі люди згідно з Конституцією України є вільні і рівні у своїй гідності та правах".

Тим більше, в періодичній літературі зафіксовані та описані випадки такого насильства. Жінки штучно збільшують форму статевого члену, а саме перев'язка вен біля кореня, фіксація до предмета подовженої форми, нав'язування статевого збудження або використання хімічних засобів, які сприяють виникненню ерекції.

Отже, можна дійти висновку, що жінка може вчинити насильницький статевий акт стосовно чоловіка, і що це буде рівнозначною дією вчинення насильницького статевого акту чоловіком стосовно жінки. Тобто жінка може бути суб'єктом зґвалтування за ст.152 ККУ, але як показало опитування та вивчення кримінальних справ - 100% потерпілих - представники жіночої статі.

Потерпілою від примушування до вступу у статевий зв'язок є особа жіночої або чоловічої статі, що матеріально чи службово залежна від винного. Матеріальна залежність потерпілої особи має місце зокрема тоді, коли вона перебуває на повному або частковому утриманні винної особи, проживає на її житловій площі, а також тоді, коли винна особа своїми діями чи бездіяльністю спроможна викликати істотне погіршення матеріального становища потерпілої особи. Службова залежність має місце, коли жінка або чоловік обіймає посаду, згідно з якою вона підлегла особі, яка застосовує примушування, або підпадає під контрольні дії такої особи, або інтереси потерпілої особи залежать від службового становища винної особи [1]. Службова залежність виникає із взаємовідносин на роботі між підлеглим і начальником, а також у результаті здійснення підлеглим будь - яких функцій. Така залежність може означати, що у разі відмови задовольнити статеві бажання винної особи, потерпілий повинен вчинити такі дії, які призведуть його до обмеження законних прав та інтересів потерпілих. Наприклад, загроза звільнити з роботи, понизити в посаді, позбавити даху над головою, заступництва і т.д. Залежність даного виду може також виникнути між викладачем і студентом, вчителем і учнем і т.д.

Примушування особи завжди означає примус до дії всупереч її волі та бажанням. Воно спрямоване на подолання або обмеження волевиявлення особи за допомогою протизаконних дій, спрямованих на порушення прав і свобод особи та/або її рідних. Безумовно, у більшості випадків примушування вчиняється через погрози, які спрямовані в майбутнє і не викликають побоювань потерпілої особи за таке цінне благо, як життя, а тому не повністю придушують волю потерпілої особи, а лише схиляють її до певних дії на користь злочинця [13, с.71].

Отже, примушування до вступу у статевий зв'язок - це статевий акт, в якому один з партнерів створює умови, в яких інша сторона змушена погоджуватися, щоб уникнути будь-яких проблем. Це свого роду сексуальне насильство, але одягнене в м'яку форму. Примушування до вступу у статевий зв'язок властивий чоловікам і жінкам, які задовольняють своїх партнерів вимушено, не бажаючи мати неприємних наслідків або за матеріальну винагороду.

Багато потерпілих від даного злочину стають жертвами примушування до вступу у статевий зв'язок на роботі, яке проявляється в різних формах. Одна з них пов'язана з пошуками роботи. Потенційний роботодавець ясно дає зрозуміти, що претендент на дану посаду отримає роботу, якщо виявиться зговірливим в сексуальному плані. Більш звичайна ситуація, коли начальник вимагає сексуальних послуг в якості умови збереження роботи, підвищення на посаді або отримання якихось благ. У цьому випадку знову таки людина, від якої залежить прийом на роботу або звільнення, має певні владні повноваження. При цьому потерпіла особа може відчувати ще більший тиск, тому що при звільненні роботодавець може вказати таку причину, яка знизить її шанси на отримання роботи в майбутньому. Також, причинами є: пониження у посаді, зниженням окладу, невтішними записами в особовій справі, відмовою у відпустці, позбавленням чергового підвищення, дорученням нудних або неприємних справ, створенням нестерпних умов роботи і т.д.

Щодо двох наступних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи: статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості та розбещення неповнолітніх, то в обох випадках потерпілою є дитина, незалежно від статі, віку, культурної або соціальної приналежності, в якої ще немає досвіду і знань, які необхідні, щоб зрозуміти або пояснити, те, що з ними відбувається. Оскільки сексуальне насильство над дітьми - це, як правило, ретельно прихований як жертвою, так і її оточенням злочин.

Дитина не в змозі впоратися з фізичною перевагою дорослого і гідно відповісти на насильство. Потерпіла особа часто не чинить опір навіть тоді, коли для цього є необхідні умови (наприклад, можливість втечі). Це часто виникає через виховання - дітей вчать підкорятися дорослим, особливо шанованим людям, які користуються авторитетом (вчителю, і т.д.). В деяких випадках ґвалтівник намагається викликати у дитини почуття. Наприклад, "вона сама спровокувала всю ситуацію, а те, що трапилося - це “наш секрет". Ситуація виглядає особливо драматично, коли ґвалтівник - батько, лякаючий дитину тим, що може трапитися, якщо про все дізнається мати. Джерелом глибокого почуття провини іноді буває отримання під час контактів чуттєвого задоволення.

Автор, вивчивши кримінальні провадження справи стосовно злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, щодо статевих злочинів стосовно неповнолітніх, зокрема малолітніх, вважає що їх кількість далека від реально вчинених злочинів. В селах та невеликих містах, де всі знають один одного, такі злочини не реєструються. Оскільки дитина, що не знає основних принципів фізіології, не усвідомлює, що реакція тіла на дотичні збудники відбувається майже автоматично, і відчуває себе головним винуватцем того, що сталося. З часом, коли потерпіла дитина підростає, починає усвідомлювати, що вчинене стосовно неї - злочин, але все одно не хоче повертатися до того що трапилось.

Відповідно до медичного словника Бенюмовича М.С. сексуальне насильство над дітьми - це: зловживання владою збоку більш сильної або старшої особи щодо дитини, що, як правило, зумовлює втрату дитячої довіри; сексуальна діяльність (її здійснення або погрожування нею) між дитиною і більш сильною або старшою особою [14].

Соціально-правовий захист дитинства є одним з основних показників рівня розвитку суспільства, його цивілізованості і перспективності [15].

Умови виховання неповнолітніх від 14 до 18 років, їхні взаємовідносини з батьками та однолітками впливають на рівень їх віктимності [16; с.17].

Діти, які живуть в сім'ях з низькою культурою, рівнем матеріального достатку та освіти батьків мають занижену самооцінку і при цьому у них високий рівень віктимності [17; с.10].

Але автором також було встановлено, що дівчата, які живуть в сім'ях з добрим матеріальним достатком та хорошою освітою у батьків мають завищену самооцінку і теж достатньо високий рівень віктимності. Тоді можна зрозуміти, що на рівень віктимності неповнолітніх та малолітніх впливають індивідуально-психологічні фактори. До яких, в свою чергу, належать: ціннісні орієнтації, комунікативна, мотиваційна та емоційно-вольова сфера, умови в родині (неповна родина, низький матеріальний рівень життя, нервозність, брутальність, непристойність, ворожість, автономність і непослідовність батьків у відносинах з дітьми). Неповнолітні та малолітні потерпілі заможних родин, також стають жертвами статевих злочинів. Причинами є відсутність уваги по вихованню дітей: низький позитивний інтерес до їх життя, до кола спілкування, до захоплень. Особливо це стосується дівчат із завищеною самооцінкою, яка характеризується зухвалим стилем спілкування і зовнішності, демонстрацією своїх переваг, краси потерпілі-дівчата мімікою і поглядом запрошують до спілкування, схильні до авантюрних вчинків.

Висновок