Зміни до загальних положень про провадження у справі про адміністративне правопорушення та протоколу про адміністративне правопорушення за часів незалежності України: адекватність потребам

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан законодавства України про адміністративні правопорушення не може не викликати стурбованості. На користь цього можна навести декілька аргументів: 1) власне, основний кодифікований акт у цій галузі - Кодекс України про адміністративні правопорушення, який прийнятий у далекому 1984 р., на перший погляд не вирізняється надзвичайною «старістю» у порівнянні, скажімо із Цивільним законодавством, наприклад, Франції. Однак, Кодекс України про адміністративні правопорушення: 1) приймався зовсім у іншому суспільно-політичному устрої країни, з іншими не лише ціннісними орієнтаціями, а й догматами; 2) норми даного кодексу не відтворюють потреб сучасності, адекватно не забезпечують охорону та захист суспільно значущих інтересів; 3) потреби дня викликають до життя врегулювання нових правовідносин, незнаних до цього часу у сфері реалізації заходів адміністративної відповідальності. Недалекоглядність концепції реформування законодавства України про адміністративні правопорушення зумовлена, очевидно, неосяжністю важливості всіх тих питань, які належать до сфери інтересів законодавства про адміністративні правопорушення. Вочевидь, вітчизняним політикам та законодавцям не так до снаги перейматися проблемами адміністративної відповідальності, оскільки це не створює тих бажаних політичних дивідендів, на які очікують від впровадження тих чи інших законодавчих норм творці останніх. Однак, як вбачається, саме питання юридичної та безпосередньо адміністративної відповідальності не може не турбувати суспільство. На жаль, у деякій мірі громадянське суспільство зневажливо ставиться до адміністративної відповідальності та процесу притягнення особи до адміністративної відповідальності, хоча як свідчать статистичні дані найбільше мешканців України притягується саме до адміністративної відповідальності. Зазначена цифра виміряється мільйонами громадян.

Можливо одним із перепон на шляху реформування законодавства про адміністративні правопорушення постає конституційно-правова реформа. Та, на наш погляд, на це можуть ратувати виключно нефахівці. Адже, сучасні конституційно-правові зміни навряд чи можна назвати такими, що стосуються загальних засад існування та розвитку громадянського суспільства, прав, свобод та інтересів людини і громадянина. З іншого боку, деякі представники як наукових шкіл, так і політики намагаються пов'язати адміністративну відповідальність із кримінальною, тим самим поставивши її у залежність від останньої. Мотивують існуючу невизначеність законодавства про адміністративні правопорушення саме з тим, що абсолютно не визначено питання кримінального правопорушення, яке введено в юридичний обіг у зв'язку із прийняття 13 квітня 2012 р. Кримінального процесуального кодексу. Разом з цим хочеться зауважити, що для тих, хто шукає причини, а не шляхи розв'язання проблем, перші завжди виявляються непереборними, а тому слугують доречним виправданням бездіяльності.

За часів існування 31 указом Президії Верховної Ради УРСР та 323 законами України та Української РСР вносилися зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. (далі - КУпАП) [2]. Також 5 рішень Конституційного Суду України, якими визнавалися окремі положення КУпАП неконституційними. Вдуматися, понад 350 нормативно - правових актів, якими вносилися зміни. Фактично на кожен рік існування КУпАП припадає понад 10 нормативно-правових актів, якими вносилися зміни. Мало це чи багато. Як для кількісного показника, очевидно, не мало, а от щодо якості таких змін.

Серед відомих вітчизняних та зарубіжних дослідників адміністративно-деліктної проблематики слід відмітити В. Авер'янова, Д. Лук'янця, В. Колпакова, О. Дугенця, А. Кіріна тощо. Існуючі погляди на розв'язання наявної проблеми недосконалості та застарілості норм законодавства про адміністративні правопорушення різняться своїми підходами від доволі поміркованих до радикальних, у тому числі й таких, що спростовують існування взагалі адміністративної відповідальності як самостійного видку юридичної відповідальності, зводячи її до похідної кримінальної відповідальності, своєрідного підвиду кримінальної відповідальності. Не дивлячись на те, що питання адміністративного, адміністративно-деліктного права є досить затребуваним, виходячи із кількості дисертаційних досліджень, які щороку захищаються в Україні, відсутні науково обґрунтовані підходи до розв'язання питання ефективного законодавчого забезпечення вдосконалення норм законодавства про адміністративні правопорушення.

Оскільки для формування якісної складової законодавчого забезпечення реформування законодавства про адміністративні правопорушення в Україні, на нашу думку, є аналіз вже закладених підходів до реформування цієї галузі, та історичного шляху реформування основних положень провадження у справах про адміністративні правопорушення за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення, які регламентуються гл. 18, 19 КУпАП за часів незалежності України.

Розпочнемо із вихідної точки провадження у справах про адміністративні правопорушення - завдань такого провадження. Завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення розкриваються у ст. 245 КУпАП. Отже, до статті, якою визначаються завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення було внесено зміни, а саме Законом України від 05.04.2001 р., яким слово «законодавством» було замінено словом «законом», а слово «соціалістичної» взагалі виключено. Безумовно зміст провадження, який полягає у своєчасному, всебічному, повному й об'єктивному з'ясуванні обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом, очевидно відіграє роль лише у тому, що провадження у справі про адміністративне правопорушення має відбуватися виключно у відповідності до норм закону. На жаль, нам не вдалося знайти загальноприйнятого легального визначення поняття «законодавство». Лише у Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. №12/рп-98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») [3] подається наступне визначення терміну «законодавство», що вживається у ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Вважаємо, що цілком можливо подібна сфера може поширитися й на термін «законодавство» в цілому, як цілісна система законів України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанов Верховної Ради України, указів Президента України, декретів і постанов Кабінету Міністрів України, прийнятих у межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У відповідності до Методичних рекомендацій щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки, затверджених наказом Державного комітету України по водному господарству від 12 січня 2004 р. №4 [4], закон - це нормативно-правовий акт, що регулює найбільш значущі, найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил (норм). Й з урахуванням ст. 85 Конституції України, де зазначається, що до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів. Очевидно, Верховна Рада України, приймаючи вказані зміни намагалася наголосити на тому, що власне провадження у справах про адміністративні правопорушення має регулюватися виключно законами, й у жодному разі не підзаконними нормативно-правовими актами. На жаль, вказане положення до цього часу у повній мірі не реалізовано, оскільки більшість процедур, пов'язаних із провадженням у справах про адміністративні правопорушення регламентується відомчими нормативно-правовими актами міністерств, комітетів тощо.

Очевидним є й те, що після визначення завдань, які ставить перед собою законодавство, у даному випадку провадження у справах про адміністративні правопорушення, мають визначатися вихідні засади такого провадження, його принципи. Однак, до цього часу у КУпАП принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення не закріплені.

Зміни, які зазнала ст. 246 КУпАП фактично стосуються виникнення незалежної держави - України, адже ці зміни, які до речі, були прийняті також 05.04.2001 р., тобто на 10-ому році незалежності України стосуються того, що слова «Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, законодавчими актами СРСР, постановами Ради Міністрів СРСР, цим Кодексом, іншими законодавчими актами Української РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР» замінено словами «цим Кодексом та іншими законами України».

Разом з такими технічними змінами, до цього часу не впроваджено законодавчий механізм провадження у справах про адміністративні правопорушення органами виконавчої влади місцевого самоврядування (на рівні законів, або ж норм безпосередньо КУпАП). Наприклад, у яких приміщеннях має відбуватися розгляд, який порядок та строк підготовки до розгляду справи, чи потрібен попередній розгляд справи (так, як це передбачено під час провадження у судовій інстанції), як повідомляти та викликати учасників справи (КУпАП не передбачає повісток (за виключенням судових), який порядок складання постанови, заслуховування учасників провадження тощо.

Стаття 247 КУпАП передбачає обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення. У ст. 247 КУпАП, де передбачено обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення, виключено п. 8 такого змісту: «або нескасованого рішення товариського суду, якщо матеріали було передано до товариського суду органом (посадовою особою), який має право накладати адміністративне стягнення по даній справі». Натомість, приймаючи такі зміни, пов'язані із ліквідацією товариського суду, чомусь обійдено стороною можливість призупинення розгляду справи, перенесення часу її розгляду тощо.

Дійсно один із двох законодавчо закріплених принципів, який знаходить свій вираз у аналізованій главі КУпАП. - це принцип рівності громадян, зафіксований у ст. 248 КУпАП. Згідно до закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» у ст. 248 слова «від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин» замінено словами «від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин»

Наступним принципом провадження є відкритість розгляду справи про адміністративне правопорушення (ст. 249 КУпАП). 2004 р. зазнала доповнень згадана ст. 249 КУпАП, а саме у ч. 1, де зазначалося, що справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито доповнено такими словами «крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці».

Питання прокурорського нагляду за виконанням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення є питанням дискусійним й на ньому нам не хотілося б загострювати свою увагу. Автором вказане питання частково було озвучено на сторінках вітчизняних видань [5]. Так, 1992 р. у ст. 250 КУпАП слова «Відповідно до Закону СРСР про прокуратуру СРСР прокурор, здійснюючи нагляд за виконанням законів» було замінено словами «Прокурор, заступник прокурора, здійснюючи нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів». Інакше, як техніко-юридичними такі зміни не назвеш.

Протягом 2011-2013 рр. ст. 250 КУпАП зазнавала змін, пов'язаних із змінами повноважень прокуратури. А саме, раніше у вказаній статті зазначалося, що прокурор, заступник прокурора, здійснюючи нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення має право опротестовувати постанову і рішення по скарзі в справі про адміністративне правопорушення; зупиняти виконання постанови, а також вчиняти інші передбачені законом дії. Сьогодні, це положення виглядає таким чином, що прокурор, заступник прокурора, здійснюючи нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення має право вносити подання, оскаржувати постанову і рішення по скарзі в справі про адміністративне правопорушення, а також вчиняти інші передбачені законом дії. Також ст. 250 КУпАП доповнено ч. 2 наступного змісту: «При провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 172-4-172-9 цього Кодексу, участь прокурора у розгляді справи судом є обов'язковою».

У ст. 251 КУпАП Законом України від 24.09.2008 р. друге речення зазначеної ст. 251 після слів «технічних приладів» було доповнено словами «та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису». Фактично нічого нового цим привнесено у КУпАП не було. Єдине - це уточнення видів технічних засобів.

У ст. 252 КУпАП лише 5 квітня 2001 р. слово «соціалістичною» було виключено. Можна сказати, що ще десятиліття після здобуття незалежності та 5-ть років після прийняття Конституції України, законодавці плекали можливість існування у посадових осіб соціалістичної правосвідомості.

Стаття 253 КУпАП зазнавала змін двічі а саме 15.05.2003 р., коли законом слова «попереднього слідства» були замінені словами «досудового слідства», що є технічним узгодженням між нормами законодавства про адміністративні правопорушення та кримінального процесуального законодавства. Відповідних змін вказана стаття зазнала 13.04.2012 р., коли остання була викладена у новій редакції наступного змісту: «Якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досу - дового розслідування» порівнявши зі змінами з раніше існуючою нормою даної статті, слід зауважити, що принципово нічого не змінилося. Вказані зміни викликані були виключно необхідністю узгодження положень КУпАП за умови виявлення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення ознак кримінального правопорушення та узгодженостей із нормами нового Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 р.

У ст. 254 КУпАП спочатку 05.04.2001 р. у ч. 2 слово «законодавства» було замінено словом «закону», а от Законом України від 24.09.2008 р. ст. 254 КУпАП доповнена ч. 2 наступного змісту: «Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності». Це вже є свідченням істотних змін, повязаних із гарантуванням певних прав громадян. Хоча у сучасних умовах та за сучасних судів, які цілковито можуть визнати акти та протоколи виключно службовими документами, що не створюють чи змінюють прав громадян, фактично нівелює вказані доповнення.

Безперечно чи не найбільших змін зазнали положення ст. 255 КУпАП особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення. Так, 177 нормативно-правовими актами вносилися зміни, поповнення до вказаної статті, відтерміновувалася дія окремих положень тощо. Лишень уявити собі 177! І це не змін а нормативно-правових актів, якими ці зміни вносилися, але змін значно більше.

Зазнала змін ст. 256 КУпАП. Зміна слів «особу порушника», які використовувалися у попередніх редакціях на слова «особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення)», а слова «пояснення порушника» - словами «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» засвідчила новий підхід, коли особа вважається винуватою у вчиненні правопорушення виключно після винесення відповідної постанови.

Питання надіслання протоколу про адміністративне правопорушення залишається слабо врегульованим. Стаття 257 КУпАП 11.06.2009 р. доповнена частинами 2 і 3 такого змісту: «Протокол про вчинення корупційного адміністративного правопорушення разом з іншими матеріалами у триденний строк з моменту його складення надсилається до місцевого загального суду за місцем вчинення корупційного правопорушення. Особа, що склала протокол про вчинення корупційного адміністративного правопорушення, одночасно з надісланням його до суду надсилає органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, де працює особа, яка притягається до відповідальності, повідомлення про складення протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено». А вже законом від 21.12.2010 р. вказані положення втратили свою чинність, фактично й не вступивши у силу. Законом від 07.04.2011 р. фактично відновлено вказані положення у трохи зміненому вигляді: «Протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення разом з іншими матеріалами у триденний строк з моменту його складення надсилається до місцевого загального суду за місцем вчинення корупційного правопорушення. У разі вчинення корупційного правопорушення службовою особою, яка працює в апараті суду, протокол разом з іншими матеріалами надсилаються до суду вищої інстанції для визначення підсудності. Особа, яка склала протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, одночасно з надісланням його до суду надсилає прокурору, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, де працює особа, яка притягається до відповідальності, повідомлення про складення протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено». У той же час питання строків надсилання протоколів, не пов'язаних із вчиненням адміністративного корупційного правопорушення залишається не вирішеним, створюючи умови для таких корупцій - них проявів.

У ст. 258 КУпАП також немало змін, так починаючи з 03.04.1986 р. норми цієї статті зазнавали змін щодо врегулювання питання про не складання протоколу про адміністративне правопорушення. Положення ч. 6 ст. 258 втратили чинність, як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду №23-рп/2010 від 22.12.2010. До речі, слід зауважити, що вказаною ч. 6 ст. 258 КУпАП була доповнена. Вказані зміни були внесені до ст. 258 КУпАП Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 24 вересня 2008 р. Як вбачається, техніко - юридичне підґрунтя змін до КУпАП також викликає неабияке занепокоєння. Невже не можна було належним чином опрацювати й винести на розгляд законодавчого органу гарний законопроект, який би гармонічно увійшов у законодавство про адміністративні правопорушення.

Нормативно-правовими актами вносилися зміни та доповнення до ст. 259 КУпАП (доставлення правопорушника). Так, за часів незалежності України законом України від 05.04.2001 р. до вказаної статті були внесені наступні зміни, а саме: у ч. 1 слова «штаб добровільної народної дружини по охороні громадського порядку» замінено словами «штаб громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону»; у ч. 3 слова «державної і відомчої лісової охорони, а в колгоспних лісах - працівники лісової охорони колгоспів або міжколгоспних лісгоспів (лісництв)» замінено словами «державної лісової охорони, а в лісах колективних сільськогосподарських підприємств - працівники лісової охорони зазначених підприємств», слова «посадові особи заповідників та інших особливо охоронюваних територій» замінено словами «працівники служб охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду», слова «приміщення виконавчого комітету селищної, сільської Ради народних депутатів» - словами «приміщення виконавчого органу сільської, селищної ради», а слова «або відомчий» виключено, слова «народними дружинниками» замінено словами «членами громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону»; у ч. 4 цієї ж статті слова «державне або громадське» було взагалі виключено; у ч. 6 слова «в штабі добровільної народної дружини» були замінені словами «в штабі громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону», слова «приміщенні виконавчого комітету селищної, сільської Ради народних депутатів» замінено словами «приміщенні виконавчого органу сільської, селищної ради». Подібні зміни безперечно були потрібні, оскільки приводили у відповідність норми КУпАП з іншими законодавчими актами, зокрема Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», які вносили зміни у регулювання відносин, повязаних із здійсненням місцевого самоврядування, участі громадськості у забезпеченні законності та правопорядку.

Законом України від 7 лютого 2002 р. «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» у ч. 1 ст. 259 КУпАп слова «чи в штаб громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону працівником міліції або народним дружинником» було замінено словами «чи до підрозділу Прикордонних військ України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку працівником міліції, військовослужбовцем Прикордонних військ України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону»; у ч. 6 слова «в штабі громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону» замінено словами «у штабі громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку». А вже 3 квітня 2003 р. внесено зміни такого змісту: у ч. 1 слова «підрозділу Прикордонних військ України» замінено словами «органу Державної прикордонної служби України», а слова «військовослужбовцем Прикордонних військ України» замінено словами «військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України». Тоді ж Законом України від 15 травня 2003 р. ч. 1 після слів «доставлено в міліцію» було доповнено словами «в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України», а після слів «працівником міліції» - словами «посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України». Цим же Законом ст. 259 КУпАП доповнено ч. 7 такого змісту: «У разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків правопорушень та в разі наявності обставин, зазначених у частині першій цієї статті, доставлення порушника уповноваженими на те посадовими особами здійснюється у підрозділи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України». Законом України від 11 травня 2004 р. ч. 1 доповнили словами «а при порушенні законодавства про державну таємницю - до органів Служби безпеки України її співробітником»; після ч. 4 доповнити новою частиною такого змісту: «При вчиненні правопорушень, пов'язаних із незаконним придбанням або зберіганням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, порушника може бути доставлено до органів Служби безпеки України її працівником для встановлення особи порушника і складення протоколу про правопорушення». У зв'язку з цим частини 5-7 почали вважати відповідно частинами 6-8.

15 квітня 2008 р. ст. 259 після ч. 3 доповнено новою частиною такого змісту: «У разі вчинення порушень земельного законодавства, якщо особу порушника неможливо встановити на місці вчинення порушення, державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель можуть доставляти осіб, які вчинили ці правопорушення, до міліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення». У зв'язку з цим частини 4 - 8 почали вважати відповідно частинами 5-9.

Законом України від 15 червня 2010 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення відповідальності за незаконне поводження із спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації» у ч. 6 ст. 259 слова «придбанням або зберіганням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації» замінено словами «зберіганням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації». А законом України від 9 вересня того ж року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» ст. 259 після ч. 3 доповнено новою частиною такого змісту: «У разі вчинення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини, якщо особу порушника неможливо встановити на місці вчинення порушення, уповноважені посадові особи органів охорони культурної спадщини, адміністрацій історико-культурних заповідників та історико-культурних заповідних територій можуть доставляти осіб, які вчинили ці правопорушення, до міліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення». У зв'язку з цим частини 4-9 слід було вважати відповідно частинами 5-10.

Останні зміни були внесені вже 17 березня 2011 р. Так ч. 1 ст. 259 доповнено реченням наступного змісту: «Доставляння порушника з числа кадрових співробітників розвідувального органу України при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюється тільки у присутності офіційного представника цього органу». А також доповнено ч. 10 після слів «вчинення військовослужбовцями, військовозобов'язаними» доповнено словом «та резервістами», а після слова «проходження» виключено слово «ними», а словосполучення «та працівниками» замінено на слова «а також працівниками».

З проаналізованого можна побачити, що питання доставлення правопорушника не полишалося увагою законодавцем. Разом з цим, слід зауважити, що власне назва цієї статті йде у певному розрізі зі ст. 256, де поняття «особа правопорушника» було доречно замінено на «особу, яка притягається до адміністративної відповідальності». Отже, сам факт доставлення вказує на те, що особа є правопорушником й у неї немає жодної можливості виправдатися. Тобто до винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення така особа (яка підлягала доставленню) вже визнається винуватою. На наш погляд, логічним було б використовувати поняття «доставлення особи, яка підозрюється у вчиненні адміністративного правопорушення». Комусь надаючи певні повноваження щодо доставлення правопорушника, обмежуючи час тримання доставленого, законодавець чи то випадково, чи зумисно не зупиняється на тому, яким чином відслідковувати час тримання доставленої особи (адже протоколу доставлення, як процесуального документа немає, у змісті протоколу про адміністративне правопорушення немає розділу, де відображалося б питання доставлення), чи слід забезпечувати такій особі надання безкоштовної правової допомоги тощо. Знов-таки на цьому не хотілось би загострювати увагу, усвідомлюючи те, що вказане питання може стати підставою для окремого наукового дослідження, що спроби якого робилися автором свого часу [6; 7; 8].

Підсумовуючи проведене дослідження, слід наголосити на тому, що кількість змін до законодавства про адміністративні правопорушення не завжди дає той якісний показник, якого очікують від таких змін. Подібні намагання внести корективи до чинного законодавства про адміністративні правопорушення свідчать лише про їх розрізненість та відсутність системності й послідовності у таких законодавчих діях. Хаотичність змін, які прослідковуються під час намагання впорядкувати норми КУпАП, не відповідають потребам соціального життя та існування громадянського суспільства і правової держави. У переважній своїй більшості вони відтворюють загальні зміни іншого законодавства та підтасовування під це норм КУпАП, й аж ніяк не глибоке бачення власної проблеми КУпАП. Розмірковуючи над цим, можна знайти багато причин такого ставлення до реформування законодавства про адміністративні правопорушення. Однак, очевидним є й те, що у законодавця не має цілісного бачення кодифікованого акта про адміністративні правопорушення, до якого слід прагнути, втілюючи зміни до чинних норм КУпАП. Та й як таке бачення можливе, коли у більшості питань законодавчої роботи на перше місце виходять питання реалізації власних інтересів суб'єктів законодавчої ініціативи.

Вважаємо, що Україна потребує розробки та впровадження у життя змін до чинного КУпАП, або ж прийняття його в абсолютно новій редакції чи взагалі нового Кодексу про адміністративні правопорушення, норми якого логічно викарбовували попередні здобутки науки та у першу чергу були спрямовані на захист і охорону прав, свобод та інтересів громадян від свавілля з будь - чийого боку, сформували б систему правопорушень, а також розробили дієву (для забезпечення прав, свобод та інтересів особистості) процедуру провадження у справах про адміністративні правопорушення. На нашу думку, для цього потрібна в першу чергу політична воля та державницьке рішення про створення комісії з розробки проекту такого Кодексу про адміністративні правопорушення, яка насамперед сформує концепцію майбутнього кодексу та прийметься за безпосередню його розробку. Знову ж таки можна багато дискутувати щодо персонального складу такої комісії, необхідності залучення до неї науковців, адвокатів, представників правоохоронних органів, прокуратури, судової гілки влади. Але в першу чергу необхідно прийняти таке рішення, а доти пропонувати доктринальні підходи у комплексному розв'язанні тих чи інших питань реалізації та застосування законодавства України про адміністративні правопорушення.

Список використаних джерел

законодавство правопорушення адміністративний кодекс

1. Конституція України прийнята від 28 червня 1996 року. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/ print1382586237532030 - Дата доступу 8 квітня 2014 року.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/80731-10/print1360053215179834 (статті 1 - 212-20) http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/80732-10/print1360053215179834 (статті 213 - 330). - Дата доступу 2 січня 2014 року.

3. Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року №12/рп-98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-98/ print1390914731654791 - Дата доступу 8 квітня 2014 року.

4. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки: Наказ Державного комітету України по водному господарству від 12 січня 2004 року №4. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://uazakon.com/documents/date_1k/pg_imcbwx. htm - Дата доступу 8 квітня 2014 року.

5. Самбор М.А. Роль та місце прокуратури України під час нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення: необхідність розширення повноважень - потреба дня чи абсолютний контроль?/ М.А. Самбор // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ. - 2012. - Спец. вип. №2 (61) «Актуальні питання адміністративно-правової науки». - С. 69-77.

6. Самбор М.А. Доставления під час провадження у справах про адміністративні правопорушення за законодавством України/ М.А. Самбор // Правничий часопис Донецького університету. - Донецьк, 2012. - №1 (27). - С. 40-47.

7. Самбор М.А. Вплив міжнародних норм щодо дотримання права на свободу та особисту недоторканність людини на врегулювання відносин із застосування доставлення та затримання особи під час провадження у справах про адміністративні правопорушення/ М.А. Самбор // Міжнародні стандарти у галузі прав людини: реалії та перспективи українського законодавства: матеріали круглого столу (м. Дніпропетровськ, 10 груд. 2012 р.); уклад. канд. юрид. наук Л.А.Філяніна. - Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2013. - С. 63-68.

8. Самбор Н.А. Доставление как мера административного обеспечения производства по делам об административных правонарушениях: процессуальные вопросы законности применения ограничений прав и свобод человека/ Н.А. Самбор // Административное право и процесс. - Москва. - 2012. - №11. - С. 50-54.

Размещено на Allbest.ru