Виправні роботи як адміністративне стягнення та кримінальне покарання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виправні роботи як адміністративне стягнення та кримінальне покарання

Адміністративна відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень передбачає застосування до осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, адміністративних стягнень. Система адміністративних стягнень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) [6], в Україні досить розгалужена. Норми КУпАП передбачають вичерпний перелік адміністративних стягнень, які застосовуються за вчинення адміністративних стягнень. Крім того, ст. 241 КУпАП передбачає заходи впливу, які застосовуються до неповнолітніх за вчинення останніми адміністративних правопорушень. Разом з цим заслуговує на увагу положення ч. 2 ст. 24 КУпАП, котре стверджує про те, що законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень. Така норма вказує на те, що перелік адміністративних стягнень є невичерпним, хоча з іншого боку й передбачає ту обставину, що встановлюватися види адміністративних стягнень повинні лише законами України, тобто є прерогативою законодавчої гілки влади. Зазначене положення кореспондується із конституційною нормою, яка міститься у ст. 92 Конституції України [9]. У той же час наявність невизначеності у частині існування вичерпного переліку адміністративних стягнень не дає можливості громадянам усвідомити наслідки, яких останні можуть зазнавати за вчинення адміністративних правопорушень. Адміністративні стягнення носять й профілактичний характер, а тому обізнаність, зрозумілість змісту адміністративних стягнень є важливим складовим профілактичного впливу на громадян.

Одним із видів адміністративних стягнень, які передбачені нормами КУпАП є виправні роботи (п. 6 ч. 1 ст. 24 КУпАП).

За предмет свого дослідження виправні роботи, як адміністративне стягнення, обирали І. Голосніченко, С. Гончарук, Є. Додін, Т Коломоєць, В. Колпаков, І. Піскун, І. Сквірський та інші. Незважаючи на наявні наукові розробки, виправні роботи, як об'єкт наукових юридичних досліджень, залишаються актуальними як, виходячи із розуміння суті адміністративного стягнення, так і відмежування виправних робіт, як адміністративного стягнення, від аналогічного кримінального покарання.

Метою статті є дослідження поняття та змісту виправних робіт, як адміністративного стягнення, та його межування із аналогічним кримінальним покаранням.

П. 6 ч. 1 ст. 24 КУпАП передбачає, що за вчинення адміністративних правопорушень може застосовуватись таке адміністративне стягнення як виправні роботи. Стаття 31 КУпАП зазначає, що виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20% її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

Норми КУпАП не дають науково-теоретичного розуміння поняття «виправні роботи». У зв'язку з цим на початку даної роботи звернемось до наявних доктринальних поглядів на поняття «виправні роботи». Досліджуючи Internet-ресурси, можемо знайти ряд визначень поняття «виправні роботи», так само питанню обґрунтування поняття «виправні роботи» приділялася увага у дослідженнях окремих вітчизняних науковців.

Виправні роботи - це вид кримінального покарання в Україні. Як і аналогічний вид адміністративного стягнення, у кримінальному праві під виправними роботами розуміється праця засудженого за звичайним місцем роботи засудженого з відрахуванням у доход держави від 10% до 20% його заробітної плати. За «суворістю» знаходиться між громадськими роботами і службовими обмеженнями для військовослужбовців [1].

Сквірський І.О. зазначає, що виправні роботи - це вид адміністративного стягнення, що застосовується виключно судом до правопорушника, полягає у покладені на нього обов'язку протягом певного строку бути залученим до праці з відрахуванням певної частини його заробітної плати на користь держави, та спрямоване на перевиховання правопорушника в умовах трудового колективу за місцем його постійної роботи, профілактику вчинення правопорушень та покарання винної особи. Це стягнення - триваючий захід (за дією у часі); відбувається тільки за місцем постійної роботи порушника (за порядком застосування); може застосовуватися лише в судовому порядку (за суб'єктом застосування); основне (за характером та змістом); передбачає перевиховання правопорушника та профілактику правопорушень за допомогою праці в умовах трудового колективу (за методом досягнення мети) [4, с. 10-11]. Якщо розглядати дану дефініцію виключно у межах дисертаційного дослідження Сквірського І.О. «Виправні роботи як вид адміністративного стягнення за законодавством України: теорія, досвід та практика застосування» остання досить вдала. Однак, коли мова йдеться про виправні роботи, а саме це словосполучення розкривається, то абсолютизувати та зводити останні виключно до виду адміністративного стягнення неможливо, а до того ж ще тим, що не протирічить існуючим нормам чинного законодавства України, де виправні роботи постають не лише видом адміністративних стягнень, а й кримінальним покаранням.

Піскун І.І. вважає, що виправні роботи - це адміністративне стягнення, яке застосовується до особи, що визнана винною у вчиненні адміністративного підсудного проступку за постановою місцевого суду. Воно має на меті грошове покарання, вплив на матеріальні інтереси правопорушника і його виправлення шляхом перевиховання в умовах трудового колективу [5, с. 14]. У межах дисертації Піскуна І.І. взагалі подібне визначення виправних робіт недоречне, оскільки навіть сама назва вказує на те, що досліджуються адміністративно - правові засади встановлення і застосування виправних робіт. На наш погляд, адміністративно-правові засади мають свою логічну приналежність й до застосування кримінального покарання, коли розуміти адміністративну складову не лише у вузькому її розумінні, до суті якої слід відносити виключно норми про адміністративні правопорушення, а й як норми як галузі, що регулює суспільні відносини у галузі управлінської діяльності державних органів та посадових осіб з виконання публічних функцій держави, як складову частину юридичної науки, яка визначається системою державно-управлінських, адміністративних поглядів, ідей, уявлень про закони, що регламентують відносини у сфері державного управління, про його соціальну обумовленість та ефективності, про закономірності, реформуванні та тенденціях розвитку адміністративного законодавства, про принципи адміністративного права [7]. Існуючі визначення виправних робіт, які подавалися авторами, фактично автоматично ототожнювалися або із кримінальним покаранням, або із адміністративним стягненням. При цьому чомусь ніхто не звертав увагу на те, що виправні роботи є й адміністративним стягненням і кримінальним покаранням, й зводити поняття до одного з цих різновидів фактично порушує структуризацію матерії, коли мова йдеться про предмет та його види. Разом з цим виправні роботи - це насамперед захід державного примусу, що застосовується до осіб, які допустили порушення, а вже потім деталізується у певному провадженні. Також очевидним є те, що одиничне повинно мати ознаки цілого, тоді як ціле неможливо визначати через одиничне. Так і виправні роботи, як адміністративне провадження повинно мати загальні риси виправних робіт, як заходу адміністративного примусу, який має особливості, зумовлені провадженням у справах про адміністративні правопорушення.

У зв'язку з цим вважаємо за необхідне під виправними роботами розуміти один із видів державного примусу, що застосовується відносно осіб, які вчинили адміністративні правопорушення чи злочини, у законодавчо встановленому порядку на підставі судового рішення про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення чи злочину, та являє собою залучення особи до виконання її службових обов'язків із застосуванням заходів матеріального стягнення (відрахування із заробітної плати), а також виховання правопорушника (злочинця) через працю та у трудовому колективі.

Виправні роботи, як і у випадку з аналогічним видом кримінального покарання, полягають у праці правопорушника за місцем постійної роботи і як вид адміністративного стягнення є не дуже поширеним. При цьому в дохід держави відраховується певна сума, яка складає до двадцяти відсотків зарплати. Застосовуються на строк до двох місяців. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею), який і визначає термін та розмір стягнень у дохід держави. Строк виправних робіт обчислюється у днях та місяцях. Про застосування цього виду адміністративного стягнення складається постанова, яка надсилається до органу з питань виконання покарань протягом наступного дня після винесення. Не призначаються вагітним жінкам, інвалідам I та II груп [2]. Як можна побачити, суть розуміння поняття «виправні роботи» як адміністративного стягнення, так і кримінального правопорушення є тотожними за своїм змістом. Адже як у ст. 31 КУпАП, так і у ст. 57 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. [10], де прописано, що покарання у вигляді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого, виправні роботи відбуваються за місцем роботи та полягають у виконанні професійних обов'язків винною особою. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Отже, виправні роботи, як адміністративне стягнення, так і кримінальне покарання, передбачає обов'язок праці засудженого у кримінальному процесі, чи правопорушника у адміністративному провадженні, за місцем своєї попередньої роботи. Разом з цим, винна особа несе негативні для себе наслідки матеріального характеру, оскільки недоотримує частину заробітної плати за виконану роботу. Саме ця частка відрахувань у дохід держави є однією з відмінних складових виправних робіт як адміністративного стягнення від адміністративних робіт, як кримінального покарання. Проводячи паралелі між виправними роботами, як адміністративним стягненням, так і кримінальним покаранням слід встановити наявні спільні та відмінні риси.

По-перше, адміністративне стягнення у вигляді виправних робіт не мають нижньої межі такого стягнення, маючи лише максимальну її поділку - 20%, тоді як виправні роботи, як кримінальне покарання, передбачають відрахування у межах від 10% до 20%. По-друге, відмінною рисою виправних робіт, як адміністративного стягнення, від кримінального покарання є строки відбування таких робіт. Адміністративне стягнення призначається на строк до двох місяців (знов-таки немає нижньої межі строку призначення даного покарання), а кримінальне покарання призначається на строк від шести місяців до двох років. По-третє, виправні роботи, як адміністративне стягнення, переслідують завдання виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України (ст. 1 КУпАП), або ж виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тоді як виправні роботи, як кримінальне покарання переслідує мету виправлення засудженого (ч. 2 ст. 50 КК України від 5 квітня 2001 р.), тоді як Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. [11] у ст. 22 проголошував, що покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але й має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (підкреслено нами - М.С.). У ст. 29 Кримінального кодексу України від 28 грудня 1960 р. зазначалося, що виправні роботи без позбавлення волі призначалися на строк від двох місяців до двох років і відбувалися відповідно до вироку суду або за місцем роботи засудженого, або в інших місцях, що визначаються органами, які відають застосуванням виправних робіт, але в районі проживання засудженого. Із заробітку засудженого до виправних робіт без позбавлення волі провадилося відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, але не більше 20% (підкреслено нами - М.С.). Історико-правове порівняння ознак виправних робіт, як кримінального покарання, дозволило зробити висновок про те, що негативні наслідки матеріального характеру для засудженого нічим не відрізнялися від аналогічних наслідків при застосуванні виправних робіт, як адміністративного стягнення, за вчинення адміністративного правопорушення (адже у Кримінальному кодексі України від 28 грудня 1960 р. не визначалася нижня межа відрахувань, а встановлювалася виключно верхня їх межа, що становила 20%, що є цілком аналогічним змісту виправних робіт, як адміністративного стягнення). Крім того, виправні роботи, як кримінальне покарання, засуджений міг відбувати не лише за місцем роботи останнього, а й в інших місцях, що визначалися органами, які відають застосуванням виправних робіт, але в районі проживання засудженого. Нині чинний Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р., як бачимо, реформував інститут виправних робіт.

У решті ознак виправні роботи як адміністративне стягнення, так і кримінальне покарання не мають відмінностей. Підтвердженням цього також є й те, що у відповідності до ч. 1 ст. 322 КУпАП постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт надсилається на виконання органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Таким чином, навіть виконання вказаних заходів державного примусу належить до повноважень одного й того ж органу виконавчої влади.

Виправні роботи можна віднести до числа виняткових заходів адміністративної відповідальності, тому що вони застосовуються за найсерйозніші правопорушення (дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, злісну непокору та ін.) і тільки районними (міськими) судами (суддями) [3].

У КУпАП розкривається виключно суть виправних робіт, як адміністративного стягнення. При цьому зауважується, що виправні роботи, як адміністративне стягнення, накладається виключно за рішенням суду у справі про адміністративне правопорушення. Це вкотре наголошує на спорідненості адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт із аналогічним кримінальним покаранням. Разом з цим, віднесення права накладення даного виду стягнення до компетенції судової гілки влади вказує на те, що законодавець, розуміючи тяжкість такого виду державного примусу, віддає перевагу досвіду та мудрості саме судової гілки влади, а не адміністративним органам виконавчої гілки влади.

У продовж сказаного, не можна оминути увагою те, що виправні роботи і як адміністративне стягнення, і як кримінальне покарання є заходом державного примусу за вчинення правопорушень, які становлять істотну суспільну небезпеку охоронюваним законом правам та інтересам як окремих осіб, їх об'єднань, так і держави та суспільства у цілому.

Глава 31 КУпАП передбачає провадження по виконанню постанов про застосування виправних робіт. Однак, що ж передбачає вказана глава КУпАП. Норми даної глави 31 КУпАП не передбачають навіть того, що правопорушник зобов'язаний виконувати свої функціональні обов'язки за місцем постійної роботи. Невиконання таких обов'язків тягне за собою порушення трудової дисципліни, а відтак й заходи відповідальності у межах, визначених Кодексом законів України про працю. При цьому не зазначається та обставина, що неналежне виконання службових обов'язків може стати підставою для застосування до порушника більш суворого адміністративного стягнення.

Фактично існує законодавча прогалина щодо видів робіт, до яких має залучатися правопорушник. Законодавчо стверджується лише те, що такі роботи виконуються за місцем роботи правопорушника. Разом з цим чітко зазначається, що на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт із заробітку порушника протягом строку відбування ним адміністративного стягнення провадяться відрахування в дохід держави у розмірі, визначеному постановою. Це вказує на те, що адміністративні роботи зводяться не до вжиття заходів, спрямованих на залучення правопорушника до праці, а до фінансових санкцій стосовно такого правопорушника (своєрідний кредит погашення штрафу). Так само й ст. 324 КУпАП, норми якої визначають обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування порушником виправних робіт, зазначає, лише три обов'язки: 1) правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і своєчасний переказ відрахованих сум у встановленому порядку; 2) трудове виховання порушника; 3) повідомлення органів, що відають виконанням даного виду стягнення, про ухилення порушника від відбування стягнення. Акцент робиться саме на фінансовому характері даного адміністративного стягнення. При цьому жодним чином не озвучується питання про залучення порушника до праці, забезпечення його роботою тощо, а також контролю за виконанням службових обов'язків. Так само, як нічого не сказано й про способи, методи та механізми трудового виховання. У зв'язку з тим, що законодавчо не визначено до яких видів робіт повинен залучатися порушник, складно й вести мову про ухилення правопорушника від їх виконання. Вважаємо, що за таких умов можна вести мову виключно про виконання передбачених функціональних (посадових) обов'язків за посадою правопорушника. При цьому до жодних інших робіт останнього неможна залучати. Якщо це столяр і до його функціональних обов'язків не входить прибирання території підприємства, останній цілком на законних підставах може відмовити від виконання такого виду робіт, й це не може сприйматися, як ухилення від виконання адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Також наказ Міністерства юстиції України від 19 березня 2013 р. №474/5 «Про затвердження Порядку виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт та виправних робіт» [8] не передбачає функції кримінально-виконавчої інспекції при виконанні адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт контролю за трудовим вихованням правопорушника, хоча й зазначається контроль за виконанням обов'язків власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи порушників. Разом з цим Кримінально-виконавча інспекція зобов'язана контролювати своєчасність відрахувань із заробітної плати порушника. Також слід зауважити, що трудове виховання втрачає свою ефективність у випадку, коли правопорушник є сам фізичною особою - підприємцем.

Отже, трудове виховання втрачає своє значення. Зрештою, залишаються заходи фінансового характеру, які застосовуються до правопорушника, тобто виправні роботи зводяться виключно до відрахувань коштів із доходу правопорушника. Разом з цим, на наш погляд виховання є важливою складовою формування «здорового» суспільства, «не враженого» антисуспільними проявами.

Таким чином, виправні роботи сприйматимуться й як адміністративне стягнення, й як кримінальне покарання. Крім того, це жодним чином не применшує і не дезорганізує суті даного заходу, який полягає у залученні до виконання службових обов'язків правопорушника за місцем його постійної роботи та застосування до такого порушника негативних наслідків матеріального характеру, що виявляються у відрахуваннях відсотків із заробітної плати. Разом з цим, виправні роботи переслідують мету того законодавства, в якому застосовується вказаний захід державного примусу. Адже завданням законодавства про адміністративні правопорушення є перевиховання порушника у дусі дотримання законів, тоді як метою застосування кримінального покарання не є виховання, а точніше, перевиховання правопорушника. Слід наголосити й на тому, що виконання виправних робіт як адміністративного стягнення, так і кримінального покарання, на один і той самий орган виконавчої влади - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

За своєю суттю виправні роботи як адміністративне стягнення фактично зводиться до фінансових санкцій для порушника, оскільки виправні роботи, як адміністративне стягнення, може бути замінено штрафом, як адміністративним стягненням. На наш погляд, основним елементом у виправних роботах має бути залучення правопорушника саме до праці, виконання обов'язків за місцем роботи, тоді як фінансові стягнення мають бути своєрідним «додатковим» стягненням.

В умовах реформування кримінальної юстиції та законодавства про адміністративні правопорушення в Україні та запровадження інституту кримінального проступку, під час визначення переліку кримінальних проступків доцільно враховувати й заходи державного примусу, які застосовуються за їх вчинення. Тому вважаємо, що під час прийняття закону про кримінальні проступки доцільно визначитися із заходами покарань, до яких віднести й виправні роботи, які доречно виключити із переліку адміністративних стягнень. Таким чином, виправні роботи стануть заходом державного примусу, який застосовується у межах одного виду юридичної відповідальності - кримінальної відповідальності. Це дозволить чітко розмежувати заходи державного примусу, які застосовуються як адміністративні стягнення у межах адміністративної відповідальності до осіб за вчинення адміністративних правопорушень, від заходів державного примусу, які застосовуються, як кримінальні покарання, за вчинення кримінальних правопорушень у межах притягнення злочинців до кримінальної відповідальності.

Підсумовуючи викладене, хотілось би зауважити, що заходи державного примусу повинні чітко бути диференційовані, у тому числі й за підставами їх застосування. Створення подвійних підстав застосування заходу державного примусу у вигляді виправних робіт, а саме вчинення адміністративного правопорушення та кримінального правопорушення, не може свідчити про універсальність такого заходу державного примусу. На наш погляд, доцільно визначитися з єдиною підставою застосування такого виду державного примусу, як виправні роботи, а саме віддати перевагу кримінальній відповідальності. На користь цього можна навести тезу про те, що виправні роботи застосовуються до осіб, які вчинили правопорушення, які порушують охоронювані законом права та інтереси, та становлять істотну небезпеку цим правам та інтересам. Все це зумовлює необхідність якнайшвидшого перегляду законодавства про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України в умовах прийняття закону про кримінальні проступки.

Список використаних джерел

покарання законодавство адміністративний стягнення

1. Виправні роботи (кримінальне покарання): Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://uk.wikipedia.org/ wiki/Виправні_роботи_(кримінальне_покарання) - Дата доступу 21 лютого 2014 року

2. Виправні роботи (адміністративне стягнення): Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://uk.wikipedia. о^/шЫ / Виправш_роботи_(адмшстративне_стягнення) - Дата доступу 21 лютого 2014 року

3. Стаття 31. Виправні роботи. Коментар. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://legalexpert.in.ua/komkodeks/kuap/8013-31.html - Дата доступу 21 лютого 2014 року

4. Сквірський І.О. Виправні роботи як вид адміністративного стягнення за законодавством України: теорія, досвід та практика застосування: Автореф. дис…. канд. юрид. наук за спец. 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Харків, 2007. - 20 с.

5. Піскун І.І. Адміністративно-правові засади встановлення і застосування адміністративного арешту, виправних та громадських робіт: Автореф. дис…. канд. юрид. наук за спец. 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Київ, 2006. - 20 с.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/80731-10/print1360053215179834 (статті 1 - 212-20) http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/80732-10/print1360053215179834 (статті 213 - 330). - Дата доступу 2 січня 2014 року.

7. Административное право: Материал из Википедии - свободной энциклопедии. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://ru.wikipedia.org/wiki/%C0% E4% EC % E8% ED % E8% F1% F2% F0% E0% F2% E8% E2% ED % EE % E5_%EF % F0% E0% E2% EE - Дата доступу 22 лютого 2014 року.

8. Про затвердження Порядку виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт та виправних робіт: Наказ Міністерства юстиції України від 19 березня 2013 року №474/5. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http:// zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0457-13/print1382607359192917 - Дата доступу 21 лютого 2014 року.

9. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Вид-во «Право», Українська Правнича Фундація, 1996. - 64 с.

10. Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/ print1382586237532030 - Дата доступу 28 лютого 2014 року.

11. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2001-05/ print1389966220027191 - Дата доступу 1 березня 2014 року.

Размещено на Allbest.ru