Стан досліджень у науці проблем, пов’язаних із забезпеченням диференціації та індивідуалізації виконання кримінальних покарань в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стан досліджень у науці проблем, пов'язаних із забезпеченням диференціації та індивідуалізації виконання кримінальних покарань в Україні

В статті проведений всебічний аналіз сучасних наукових розробок, присвячених дослідженню змісту принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарань, зазначеному в статті 5 Кримінально-виконавчого кодексу України, а також визначені проблеми його реалізації на практиці та науково обґрунтовані шляхи їх подолання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу (далі - КВК) України метою кримінально-виконавчого законодавства є захист інтересів особи, суспільства й держави шляхом створення умов для виправлення й ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Для її реалізації на нормативно-правовому рівні визначені завдання, механізм і принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання й відбування покарань, особливе місце серед яких займає принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарань (ст. 5 КВК). Зміст його полягає в тому, що до різних категорій засуджених індивідуально, залежно від тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, злочинної діяльності в минулому, форм вини, поведінки в процесі відбування покарання має застосовуватись каральний вплив та основні засоби виправлення і ресоціалізації в різних обсягах. Проте, як свідчить практика, зазначена в законі мета, зокрема щодо покарань, пов'язаних з ізоляцією особи від суспільства, досягається не повною мірою, а саме: твердо стають на шлях виправлення та в подальшому щорічно звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі менше 60 % засуджених, які по формальних ознаках підпали під дію відповідних норм кримінального та кримінально-виконавчого права; у ході відбування цього покарання засуджені щорічно вчиняють більше 400 злочинів; незмінним залишається рівень рецидивної злочинності в Україні (24 % в ії загальній структурі); непоодинокими є випадки тортур і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження із засудженими, як з боку персоналу виправних колоній, так і з участю інших осіб [1, 76-88].

Серед інших негативних наслідків виконання покарання у виді позбавлення волі в Україні та застосування принципу диференціації й індивідуалізації слід виокремлювати такі з них, як: а) встановлення згідно з законом щодо більше 20 % засуджених адміністративного нагляду [2, 14]; б) необхідність у наданні 35 % осіб, які звільняються з виправних і виховних колоній, спеціалізованої психологічної чи психіатричної допомоги; в) високий рівень смертності та захворювань засуджених на туберкульоз, соматичні, інфекційні й інші недуги; г) постійне порушення засудженими вимог локалізації дільниць у колоніях, кількість яких щорічно досягає майже 3 тис. випадків; ґ) щорічне збільшення чисельності засуджених, які за злісне порушення установленого порядку відбування покарання у виді позбавлення волі переводяться в порядку ст.ст. 100-101 КВК до ПКТ виправних колоній максимального рівня безпеки; д) інші суспільно-небезпечні наслідки ізоляції особи від суспільства [3, 324-332].

Суттєво не змінили зазначену ситуацію й ті реформи ДКВС України, що проводяться в системі органів і установ виконання покарань з 1991 р. по даний час та загалом у нашій державі.

Однією з детермінант, що обумовлює неефективне використання на практиці можливостей принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарань в Україні, є неналежний науковий супровід цієї проблематики. При цьому, не зважаючи на те, що зазначені питання тією чи іншою мірою були предметом наукових розробок як у так звану радянську епоху, так і в сучасних умовах в Україні, на монографічному рівні ця тематика не досліджувалась, що, поряд із зазначеними обставинами, і стало вирішальним при обранні теми зазначеної наукової розробки.

Методологічним підґрунтям для підготовки цієї роботи та обґрунтування її результатів стали наукові праці вітчизняних вчених: 71.В. Багрій-Шахматова, Є.Ю. Бараш, В.А. Бадири, І.Г. Богатирьова, Т.А. Денисової, С.Ф. Денисова, О.М. Джужи, В.М. Дрьоміна, П. Геля, А.В. Кирилюка, О.Г. Колба, В.О. Корчинсько- го, С.Ю. Уіукашевича, В.А. Уіьовочкіна, В.О. Меркулової, П.П. Михайленко, О.І. Осауленко, Р.М. Підвисоцького, М.С. Пузирьова, Г.О. Радова, Г.С. Резніченко, О.В. Романенко, М.В. Романова, Т.В. Рудника, І.В. Саленкова,М. Синьова, А.Х. Степанюка, С.О. Степанова, В.Я. Конопельський, С.В. Хуторної, С.В. Царюка, Ю.А. Чеботарьової, М.П. Черненюка, Ю.В. Шинкарьова, О.О. Шкути, Д.В. Ягунова, Яковець, М.М. Яцишина та ін.

За кордоном означеною проблематикою досить активно займаються наступні науковці: Ю.М. Антонян, Е.А. Алакперова, В.М. Анісімов, М.М. Арустам'ян, Г.П. Байдаков, Є.Г. Багреева, А.Т. Байсеітова, Є.М. Бегалієв, Е.Т. Борисов, І.М. Гальперін, В.М. Глазкова, Д.Д. Гайдус, Е.А. Говорухін, С.І. Дементьев, І.С. Джеке- баєв, В.К. Дуюнов, Е.Е. Зейналов, Г.О. Злобін, С.М. Зубарев, А.І. Зубков, Е.М. Карпентер, Е.Д. Койл, Г.О. Крігер, В.М. Кудрявцев, С.І. Курганов, С.В. Курочка, А.С. Міхлін, А.М. Мішель, В.В. Орару, О.В. Мамедова, Я.Я. Малець, А.А. Наташев, М.М. Платек, В.В. Похмелкін, С.М. Рахметов, 71.А. Ременсон, Е.А. Саркісова, В.В. Стерн, А.А. Си- нічкін, І.В. Сташинська, М.О. Стручков, Ю.М. Ткачевський, В.А. Уткін, Е.К. Флоря, М.А. Фуко, Г.Ф. Хохряков, М.Д. Шаргородський, І.В. Шмаров, П.Г. Шурухунов, ін.

Разом з тим, ні у вітчизняних, ні в зарубіжних наукових джерелах питання диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у сучасних умовах не досліджувалось, що й стало вирішальним моментом при обранні теми та визначенні мети, задач, об'єкта і предмета цієї наукової розробки.

Як показало вивчення наукової літератури, не зважаючи на прийняття у 2003 році нового по формі й суті КВК України, особливо в частині диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк, кількість розробок у цьому напрямку є незначною та такою, що лише дотично стосується змісту означеної проблематики. Такий підхід, без сумніву, не зміг не відобразитися на стані наукового супроводу кримінально-виконавчої діяльності та загалом на стані боротьби зі злочинністю в Україні.

Поряд з цим варто зауважити, що у 2012 році в Національній академії внутрішніх справ М.С. Пузирьовим була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук по темі “Диференціація та індивідуалізація виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк” (спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право), в якій автором досліджено становлення й розвиток теорії й нормативно-правового закріплення диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк [4]. Крім цього, у роботі узагальнено зарубіжний досвід диференціації та індивідуалізації виконання цього покарання й сформульовано науково-практичне визначення диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк (разом із поняттям одноіменного принципу) та їх зміст.

Через призму диференціації та індивідуалізації автором проведено аналіз практики реалізації основних засобів виправлення й ресоціалізацїї засуджених, що дозволило запропонувати науково обґрунтовані заходи щодо удосконалення кримінально-виконавчого законодавства України [5].

Проте М.С. Пузирьов у своїй дисертації не поставив у якості задач дослідження такі з тих, як: вплив диференціації та індивідуалізації на ефективність реалізації задач виконання покарання у виді позбавлення на певний строк, а також на стан рецидивної, організованої злочинності та протидії кримінальній субкультурі у виправних і виховних колоніях України, що, з огляду на сучасні проблеми боротьби зі злочинністю [6], є досить актуальним і практично значущим завданням.

Водночас варто визнати, що в дослідженні М.С. Пузирьова вперше в сучасних умовах реалізації норм КВК України та функціонування ДКВС України сформульовано визначення принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк і його взаємопов'язаних складових; доведено двосторонній зв'язок між диференціацією та індивідуалізацією виконання покарань; удосконаленню критерії оцінювання ступеня виправлення засуджених, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях; дістали подальший розвиток теорія і практика застосування основних засобів виправлення й ресоціалізацїї засуджених через призму диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк в Україні; т. ін. [5, 10-11], тобто були науково обґрунтовані теоретико-прикладні засади більш ефективного застосування цього принципу кримінально-виконавчого законодавства, виконання й відбування покарань (ст. 5 КВК).

З іншого боку, зазначена робота стала методологічним підґрунтям для проведення як цього, так і подальших наукових досліджень в Україні [7, 37-41].

З огляду на зміст завдань, пов'язаних з виконанням і відбуванням кримінальних покарань в Україні, а також задачі цього дослідження, особливе місце займає дисертація І.С. Яковець “Теоретичні та прикладні засади оптимізації процесу виконання кримінальних покарань” (2014 р.) на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук, в якій вона всебічно вивчила питання щодо витоків формування наукового знання про оптимі- зацію процесу виконання кримінальних покарань; ефективності процесу виконання кримінальних покарань як мети його оптимізації; складових елементів оптимізації процесу виконання кримінальних покарань і факторів, що впливають на її практичну реалізацію; основних напрямків оптимізації процесу виконання покарань [8].

Аналогічні проблеми висвітлені І.С. Яковець і в монографії “Теоретичні та прикладні засади оптимізації процесу виконання кримінальних покарань” (2013 р.) [9].

Проте більш предметно питання, що стосуються змісту диференціації та індивідуалізації виконання покарань, І.С. Яковець розкрила у своїй монографії “Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл в установи виконання покарань” (2006 р.), зокрема в розділі 1 “Теоретичні питання первинної класифікації засуджених до позбавлення волі”, в якому піддані аналізу концептуальні підходи щодо суті означеної проблематики, а також сформульовані вихідні засади первинної класифікації засуджених до позбавлення волі”, основу якої складає принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарань [10, 14-86].

У загальних рисах, а саме - шляхом аналізу змісту основних засобів виправлення й ресоціалізацїї засуджених і ефективності їх застосування на практиці - розглянуті проблеми диференціації та індивідуалізації в колективній монографії “Засоби виправлення і ресоціалізацїї засуджених до позбавлення волі” (2011 р.) [11].

Деякі елементи диференціації та індивідуалізації знайшли своє відображення в монографії І.М. Копотуна “Запобігання злочинам, що призводять до надзвичайних ситуацій у виправних колоніях” (2013 р.), зокрема в п. 3.2 “Причини та умови вчинення злочинів, що призводять до надзвичайних ситуацій у виправних колоніях” та в п. 5.3

Спеціально-кримінологічні та індивідуально-профілактичні заходи запобігання злочинам, що призводять до надзвичайних ситуацій у виправних колоніях”, в яких автор серед основних детермінант вчинення цих суспільно небезпечних діянь виділив і неналежну реалізацію на практиці принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарань [12, 192-385].

Певні метологічні засади вирішення проблем, пов'язаних з диференціацією та індивідуалізацією виконання покарань створив у своїй докторській дисертації А.Х. Степанюк “Актуальні проблеми виконання покарань (сутність і принципи кримінально-виконавчої діяльності: теоретично-правове дослідження)” (2002 р.). Зокрема, розділ 3 цієї роботи “Принципи кримінально-виконавчого права” присвячений їх змісту, ролі та значенню у формуванні кримінально-виконавчого права та кримінально-виконавчого законодавства [13, 243-352]. Проте як у зазначеному дослідженні, такі в подальших своїх працях А.Х. Степанюк виділяє окремо принципи кримінально-виконавчого права та принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань, що визначені в ст. 5 КВК України, зазначаючи, що на відміну від других, перші знаходять свій прояв у процесі виконання-відбування всіх без винятку покарань. При цьому до принципів кримінально-виконавчого права принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання він не відніс [14, 9-10].

Серед сучасних наукових розробок, включаючи дисертаційні дослідження, у контексті змісту цієї проблематики заслуговують на увагу наступні роботи:

1) монографія О.О. Книженко “Теоретичні засади встановлення санкцій у кримінальному праві” (2013 р.), розділ 2 якої “Принципи кримінального права та їхній вплив на кримінально-правові санкції” має пряме відношення до диференціації та індивідуалізації виконання покарань [15, 101-178];

2) монографія О.П. Рябчинської “Система покарань в Україні: поняття, значення та принципи побудови” (2013 р.), у підрозділі 4.2 якої “Співвідношення принципів кримінально-правової політики, кримінально-правового регулювання та їх вплив на формування системи покарань” йдеться й про зміст принципа диференціації та індивідуалізації покарань [16, 289-352];

3) монографія В.К. Грищука “Філософсько-правове розуміння відповідальності людини” (2013 р.), у підрозділі 1.5 якої “Принципи соціальної відповідальності людини” та підрозділі 2.2.2 “Принципи позитивної (перспективної) юридичної відповідальності людини” створені теоретико-прикладні засади застосування принципів права на практиці, а також визначена їх роль у регулюванні суспільно-правових явищ і процесів [17, 140-148, 211-214];

4) монографія І.С. Михалко “Забезпечення принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання право слухняної поведінки засуджених” (2013 р.), у підрозділі 1.1.1 якої “Визначення принципів кримінально-виконавчого законодавства в науці кримінально-виконавчого права” підданий аналізу в загальних рисах і принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарань [18, 10-21];

монографія О.О. Житнього “Кримінальне право України в міжнародному вимірі (порівняльно-правовий аналіз)” (2013 р.), у підрозділі 2.1 якої “Принципи кримінального права України як знаряддя координації

5) злочинності та захисту прав і свобод людини (постановка проблеми)” (2013 р.) визначена роль і місце принципів, включаючи принцип диференціації та індивідуалізації, у правовому механізмі кримінальної відповідальності України [19, 115-124];

6) колективна монографія “Втілення міжнародних стандартів у практику діяльності кримінально-виконавчої системи України” (2007 р.), у підрозділах 1.2-1.4 якої визначена роль і місце принципів у забезпеченні кримінально-виконавчої діяльності [20, 16-50];

7) навчальний посібник “Інститут покарання в кримінальному праві України” (2013 р.), у якому розглянуто таке питання, як принципи призначення покарання (підрозділ 3.1.) та загальні засади призначення покарання (підрозділ 3.2.) [21, 95-119];

8) навчальний посібник “Особливості діяльності окремих підрозділів кримінально-виконавчої системи” (2012 р.), підрозділ 3.2 якого “Порядок проведення класифікації та розподілу засуджених до позбавлення волі із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань” і підрозділ 4.2 “Порядок переведення і направлення засуджених з однієї установи до іншої” мають пряме відношення до реалізації на практиці принципа диференціації та індивідуалізації виконання покарань [22, 26-27; 34-39];

9) навчальний посібник “Поняття, ознаки, система і призначення покарань по кримінальному законодавству України та Республіки Казахстан” (2009 р.), підрозділ 2.1 якого “Принципи призначення покарання” присвячений питанням ролі та значення принципів права для правоохоронної та судової практики [23, 121-145];

10) навчальний посібник “Порівняльне кримінально-виконавче право” (2013 р.), у підрозділі 4.1. якого “Виконання та відбування покарань, пов'язаних з позбавленням волі” розкриті практичні аспекти реалізації принципів права в кримінально-виконавчій діяльності України та зарубіжних країнах [24, 89-102] тощо.

Крім цього, змістовні елементи, роль і значення принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання та відбування покарань України певною мірою знайшли своє відображення практично у всіх підручниках, навчальних посібниках, включаючи зарубіжні видання, науково-практичних коментарях до КВК України та інших навчально-методичних виданнях [25, 26-34].

Відповідне методологічне підґрунтя для вирішення задач цього дослідження та дослідження її мети створено науковцями й у дисертаційних дослідженнях минулих часів (як радянської доби [26, 280-284], так і періоду до прийняття КВК України 2003 р.), в якому знайшли своє відображення принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання та відбування покарань [27, 357-359]. До таких наукових розробок можна віднести: докторську дисертацію І.Г. Богатирьова “Кримінальні покарання, не пов'язані з позбавлення волі (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією); кандидатську дисертацію В.А. Бадири “Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання”; Є.М. Бодюла “Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу”; В.А. Уіьовочкіна “Нормативно-правові та організаційні засади забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі”; О.Б. Пташинського “Правові проблеми реформування пенітенціарної системи в Україні”; О.В. Романенко “Пенітенціарна функція демократичної правової держави та роль громадського суспільства в механізмі її реалізації”; М.В. Романова “Правове регулювання заходів стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі”; І.С. Сергеева “Теоретичні та практичні питання діяльності відділів спеціального обліку установ виконання покарання”; С.О. Стефанова “Організаційно-правові проблеми трудової зайнятості засуджених у місцях позбавлення волі”; Ю.А. Чеботарьової “Правовий статус засуджених до позбавлення волі”; Т.А. Шулежко “Особливості карально-виховного впливу на неоднора-зово судимих до позбавлення волі жінок, які відбувають покарання у виправно-трудових установах”; ін.

Серед зарубіжних аналогічних наукових праць слід виділити докторську дисертацію А. В. Брилліантова “Дифференціація покарання: кримінально-правові та кримінально-виконавчі проблеми”; І.М. Перкова “Диферен-ціація процесу покарання і процесу виправно-трудового впливуу виправно-трудових колоніях”; Д.Є. Тихомирова “Питання удосконалення диференціації карально-виховного процесу у виправно-трудових колоніях суворого режиму”; С.І. Дементьева “Класифікація ув'язнених і система радянських виправно-трудових установ”; 3.1. Чи- тої “Ізоляція засуджених до позбавлення волі: правові та соціально-психологічні проблеми”; С.І. Дементєєва “Терміни позбавлення волі в законодавстві, судовій та виправно-трудовій практиці: аксіологічні аспекти та інтенсифікація виконання”; І.Л. Самойлова “Правові та соціальні питання визначення визначення місця відбування покарання у виді позбавлення волі”; В.М. Пелюшенко “Класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл по виправних установах; М.Г. Андрюхіна “Диференціація кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”; ін.

Окремі змістовні елементи принципа диференціації та індивідуалізації виконання покарань розкриті вченими й в інших наукових розробках: статтях; тезах науково-практичних конференціях; круглих столів тощо.

Якщо узагальнити всі наукові напрацювання з означеної проблематики, то можна констатувати, що в жодному з них вони не досліджувались в Україні на рівні докторських дисертацій і не пов'язувались із впливом диференціації та індивідуалізації на ефективність вирішення питань, пов'язаних з протидією:

1) кримінальній субкультурі;

2) рецидивній злочинності;

3) організованій злочинності в Україні, а також реалізацією задач виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

4) взаємозв'язком з основними засобами виправлення та ресоціалізації засуджених;

5) особливостями реалізації цього принципу у виправних і виховних колоніях України, з урахуванням вимог міжнародно-правових актів та позитивної практики.

Все це в кінцевому результаті й стало вирішальним фактором при виборі об'єкта й предмета нашого до-слідження, його мети і задач, а також при визначенні наукової новизни.

Література

кримінальний виконавчий законодавство

1.Віктимологічні засади боротьби зі злочинністю у місцях позбавлення волі: Монографія / З.В. Журавська. - Луцьк: ПП Іванюк В.П., 2012. - 168 с.

2.Про діяльність підрозділів охорони, нагляду і безпеки кримінально-виконавчих установ у 2013 році: інформ. бюл. - К.: ДПтСУ, 2013. - Кн. 1. - 63 с.

3.Про діяльність підрозділів охорони, нагляду і безпеки кримінально-виконавчих установ у 2011 році: інформ. бюл. - К.: ДПтС України, 2011. - Кн. 1. - 58 с.

4.Пузирьов М.С. Диференціація та індивідуалізація виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внутр. справ. - К., 2012. - 20 с.

5.Пузирьов М.С. Диференціація та індивідуалізація виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08.

Размещено на Allbest.ru