Порядок застосування дисциплінарних стягнень за порушення публічно-правових приписів

Процесуальні стадії є важливими органічними елементами, що характеризують структуру кожного з проваджень і адміністративного процесу загалом.

Публічно-організаційне провадження також складається з окремих процесуальних стадій:

порушення провадження та перевірка по справі;

прийняття рішення та видання постанови або наказу про притягнення до відповідальності;

виконання постанови або наказу про притягнення до відповідальності у вигляді дисциплінарного стягнення;

оскарження постанови або наказу про притягнення до відповідальності.

Розглянемо кожну стадію особливості публічно-організаційного провадження.

Порушення провадження та перевірка по справі.

Особи, які знаходяться в місцях позбавлення волі й вчинили протиправний проступок, притягаються до відповідальності не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, при цьому посадовою особою може бути ініційована перевірка обставин вчинення зазначеного діяння, після закінчення якої особа повинна бути притягнута до відповідальності не пізніше десяти діб з дня її завершення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Від винної особи відбирається пояснення щодо вчиненого проступку. Треба відзначити, що Кримінально-виконавчим кодексом не регламентується порядок проведення перевірки, документи, які при цьому складаються. Саме тому доцільно доповнити цей нормативно-правовий акт статтею “Правила проведення перевірки обставин вчинення проступку особою, що знаходиться в місцях позбавлення волі”.

У Статуті професійного училища соціальної реабілітації також передбачено за порушення правил поведінки притягнення слухачів до відповідальності, але на початку керівник повинен взяти з особи пояснення про вчинені дії, на підставі чого прийняти рішення про покарання винного.

Прийняття рішення та видання постанови або наказу про притягнення до відповідальності.

Заходи стягнення, передбачені Законом України “Про попереднє ув'язнення”, застосовуються до всіх осіб, узятих під варту, які тримаються в слідчому ізоляторі, а також до засуджених, переведених з виправно-трудових установ у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності за іншою справою, якщо до них обраний запобіжний захід - тримання під вартою.

При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини й мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості й характеру проступку засудженого.

При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Правом застосовувати заходи стягнення користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії.

Заступник начальника колонії користується таким як і начальник цієї колонії правом застосовувати заходи стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери).

Начальник відділення соціально-психологічної служби колонії має право застосовувати в усній формі такі заходи стягнення, як попередження та догану.

Застосування заходів стягнення відповідно до порядку, встановленого Кримінально-виконавчим кодексом України, оформляється постановами або наказами уповноважених на те посадових осіб. Постанови або витяги з наказів долучаються до особових справ засуджених.

Стягнення, оголошені усно, відображаються в статистичному обліку та в індивідуальних програмах, а також беруться до уваги при визначенні ступеня виправлення засудженого й при складанні на нього характеристики.

Облік стягнень кожного засудженого ведеться начальниками відділень соціально-психологічної служби (старшими вихователями). Облік стягнень за відділеннями установ загалом ведеться заступником начальника установи з соціально-виховної та психологічної роботи або спеціально призначеною особою.

Стягнення у вигляді попередження, догани, позачергового залучення до прибирання приміщення накладається в усній або письмовій формі (наказом). Стягнення у вигляді позбавлення права купувати продукти харчування й одержувати чергові передачі (посилки), поміщення до карцеру строком до 10 діб (а неповнолітніх - строком до 5 діб) накладається за мотивованою постановою начальника слідчого ізолятора або особи, яка його заміщає. Накази, постанови про накладення стягнення оголошуються покараній особі під розписку. Копія наказу або витяг з нього та постанова разом з матеріалами перевірки долучаються до особової справи цієї особи.

Усі стягнення, крім оголошених усно, заносяться старшим по корпусу в камерні картки й враховуються в Книзі обліку заохочень і стягнень осіб, взятих під варту, і засуджених, яка ведеться інспектором з соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом. Крім того, облік осіб, поміщених до карцеру, штрафного й дисциплінарного ізоляторів, ведеться черговим у Книзі обліку осіб, поміщених до карцеру.

Треба не погодитися з наявністю лише однієї книги, в якій фіксуються одночасно як заохочення, так і стягнення осіб, взятих під варту, і засуджених. Оскільки змішування різних вчинків не дає можливість представити повну картину щодо вчинення цією категорією осіб протиправних вчинків, прослідкувати покращення чи погіршення їх поведінки, що повинно вплинути на можливість застосування до осіб різного виду заходів заохочення. Саме тому пропонуємо запровадити окремо Книги обліку заходів заохочення до осіб, взятих під варту, і засуджених та Книги обліку стягнень до осіб, взятих під варту, і засуджених.

Коло стягнень, що можуть бути застосовані до неповнолітніх засуджених, є дещо звуженим поряд з загальними стягненнями, передбаченими в ст. 132 Кримінально-виконавчому кодексі України. Так, до цієї категорії осіб не застосовується дисциплінарний штраф; поміщення в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців. Ця стаття також обмежує строк поміщення засуджених неповнолітніх у дисциплінарний ізолятор (10 діб замість 15 діб для повнолітніх засуджених).

При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини й мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості й характеру проступку засудженого. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення.

Неповнолітні, які грубо порушують дисципліну й правила внутрішнього розпорядку в місцях позбавлення волі або щодо яких заходи виховного характеру не дали позитивних результатів, можуть поміщатися до дисциплінарної кімнати, порядок перебування в якій визначається Правилами тримання неповнолітніх у дисциплінарній кімнаті приймальників-розподільників для неповнолітніх.

Поміщення в дисциплінарну кімнату проводиться тільки на підставі постанови, винесеної черговим приймаль- ника-розподільника та затвердженої його начальником, не більше як на три доби. Відомості про застосування вказаного заходу стягнення реєструються в журналі обліку неповнолітніх, поміщених у дисциплінарну кімнату приймальника-розподільника.

У разі вчинення неповнолітніми в нічний час суспільно-небезпечних дій або спроби самовільного виходу з приймальника-розподільника, черговий приймальника-розподільника має право тимчасово помістити таких осіб на підставі винесеної ним постанови в дисциплінарну кімнату до прибуття начальника приймальника-розподільника, але не більше ніж на 8 годин.

Начальник приймальника-розподільника після перевірки підстав, які стали приводом для поміщення підлітків до дисциплінарної кімнати, затверджує відповідну постанову або негайно звільняє неповнолітніх.

За порушення вимог режиму й правил поведінки на учнів училища соціальної реабілітації можуть накладатися передбачені нормативно правовими актами стягнення. А саме: оголошення зауваження; оголошення догани; поміщення до дисциплінарної кімнати на термін до двох діб. Порядок ізоляції учнів від колективу здійснюється відповідно до Положення про дисциплінарну кімнату. Директор училища соціальної реабілітації має право достроково звільнити учня з дисциплінарної кімнати. Накладення стягнень допускається лише за письмовим наказом директора училища соціальної реабілітації або особи, яка за наказом виконує його обов'язки. У виняткових випадках поміщення учнів до дисциплінарної кімнати в нічний час допускається також старшим черговим з режиму до прибуття в училище соціальної реабілітації директора або особи, яка виконує його обов'язки.

Виконання постанови або наказу про притягнення до відповідальності у вигляді дисциплінарного стягнення.

Накладене стягнення на особу, позбавлену волі і яка вчинила публічно-організаційний проступок, звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Законодавець визначає порядок застосування й відбування стягнення у вигляді поміщення до карцеру. Так, постанова про стягнення у вигляді поміщення до карцеру строком до 10 діб оголошується покараній особі начальником слідчого ізолятора або особою, яка його заміщає. Таке стягнення виконується після того, як покарану особу огляне лікар чи фельдшер, який зобов'язаний дати письмовий висновок про те, що ця особа може витримати таке стягнення без шкоди для її здоров'я.

Особі, яка поміщається до карцеру, не дозволяється брати з собою наявні в неї продукти харчування й особисті речі, крім рушника, мила, зубного порошку, зубної щітки та інших засобів особистої гігієни. Адміністрація слідчого ізолятора забезпечує збереження особистих речей і продуктів харчування особи, яка поміщена до карцеру. Особи, які поміщуються до карцеру, обшукуються й переодягаються в одяг, закріплений за карцером. Особи, які поміщені до карцеру, забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, а верхній одяг - на час виходу з приміщення. Удень відкидні ліжка для неповнолітніх і жінок на замок не закриваються.

Особи, поміщені до карцеру, тримаються в ньому по одному й позбавляються права на одержання побачень, посилок, передач і бандеролей, відправлення листів, придбання продуктів харчування й предметів першої потреби, їм не дозволяється користуватися настільними іграми й курити. Поміщеним до карцеру побачення з родичами або іншими особами (крім адвоката чи захисника) не надаються. їм може бути надане таке побачення під час відбування покарання в карцері тільки у виняткових випадках. Особам, які перебувають у карцері, надається щоденна прогулянка тривалістю одна година, а неповнолітнім - до двох годин за їх згодою.

Неповнолітні, які тримаються в карцері, мають право купувати в магазині слідчого ізолятора предмети першої потреби, мати побачення з родичами та іншими особами й отримувати посилки (передачі), які видаються їм після відбуття покарання.

Виклики до слідчого або в суд, а також тимчасове вибуття зі слідчого ізолятора особи, яка тримається в карцері, не звільняє її від відбуття покарання. У такому разі час відсутності в слідчому ізоляторі тривалістю більше однієї доби в строк відбування покарання в карцері не зараховується.

Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для: одержання медичної допомоги; придбання продуктів харчування й предметів першої потреби; відвідання лазні, пральні або перукарні; одержання поштових відправлень; відвідання установ і організацій, навчальних закладів.

Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення.

Стягнення у виді попередження або догани накладається усно чи письмово, інші стягнення - тільки письмово. Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання, передбачене статтею 133 Кримінально-виконавчого кодексу, за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки. Постанова оголошується засудженому під розписку. Стягнена сума штрафу перераховується в доход держави.

Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання.

Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспішного застосування інших заходів впливу.

До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери).

Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, у приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окремо від інших засуджених.

Особам, які відбувають покарання в карцерному приміщенні, щоденно видається їжа відповідно до встановлених норм харчування для осіб, які тримаються в слідчому ізоляторі.

Розпорядження лікаря (фельдшера) про потребу дострокового звільнення з карцеру особи, яка захворіла, підлягає негайному виконанню [5].

Оскарження постанови або наказу про притягнення до відповідальності.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому конституційні права й свободи людини й громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Основним законом (ст. 64). Стаття 124 Конституції чітко й однозначно встановлює: “Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі”.

Отже, фактично засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.

Водночас необхідно зауважити, що на сьогодні, як свідчить практика, відбуваються численні порушення в діяльності адміністрації та посадових осіб органів і установ виконання покарань, що зумовлює важливість проблематики забезпечення доступу засуджених до суду. Поставимо запитання: якщо чинне законодавство надає засудженому можливість оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність адміністрації органів і установ виконання покарань, то до якого суду має звертатися така особа? На перший погляд, це має бути адміністративний суд, але це лише на перший погляд, практика свідчить про інше.

Колегія харківського апеляційного адміністративного суду в складі суддів Ю.М. Філатова, Н.С. Водолажської, М.І. Гуцалусвоїй ухвалі від 27.05.2008 р. по справі № 2-а- 3157/08 цілком погодилась з висновками суду першої інстанції. Щодо думки Вищого адміністративного суду України, у провадженні якого апеляційна скарга щодо оскарження названих вище рішень перебуває вже понад два роки, - то вона ще не висловлена, оскільки справа (за інформацією судді М.І. Смоковича) “буде розглянута в порядку черговості”. Тут можна зазначити лише одне: за такого підходу, найбільш оперативним і ефективним стає Європейський Суд з прав людини (який забезпечує остаточне розв'язання справи “лише” за чотири або п'ять років), бо якщо для національного суду “звичайним” є вирішення у строк понад два роки тільки-но питання підсудності, то можна лише припустити, скільки часу займе розгляд справи по суті [6].

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства”.

Тобто адміністративні суди є одностайними в думці, що питання оскарження дій чи бездіяльності адміністрації органів і установ виконання покарань не можуть ними вирішуватися. Вони посилаються на підвідомчість таких спорів місцевим судам.

Але проблема захисту прав засуджених полягає не тільки й не стільки в наведених міркуваннях суддів адміністративних судів. Місцеві суди також не визнають ці види спорів підсудними собі.

Стосовно ж можливості охоплення кримінальним та/або кримінально-процесуальним законом спорів між адміністрацією органів і установ виконання покарань виникають певні сумніви. Кримінальне судочинство - це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді й суду з порушення, розслідування й судового розгляду кримінальних справ, а також з вирішення суддею питань, пов'язаних із виконанням вироку. Натомість, позовні вимоги засуджених стосуються виключно адміністративної діяльності адміністрації установи виконання покарань як суб'єкта владних повноважень.

Така діяльність є одним з основних напрямків функціонування адміністрації установ виконання покарань. Персонал і керівництво колоній виконує переважно адміністративні функції, здійснює організаційно-правові повноваження.

Адміністративна діяльність керівного складу колоній носить чітко виражений державно-владний характер, здійснюється в офіційному порядку від імені держави, яка надала їм право на застосування специфічних заходів адміністративного впливу, які, як правило, не використовуються іншими державними органами.

Публічно-правовий спір, про який йдеться в Кодексі адміністративного судочинства України, - це спір адміністративний, який виник на основі адміністративних правовідносин.

Характерними ознаками такого спору є право на захист публічних прав фізичних осіб як від дій, рішень суб'єктів владних повноважень, що явно суперечать нормам законодавства, так і від дій, вчинених владними органами на власний розсуд та які створюють перешкоди на реалізацію прав і свобод громадян. Саме цей вид дій і бездіяльності суб'єкта владних повноважень - адміністрації установ виконання покарань - і оскаржували засуджені.

Оскільки в ст. 5 Кримінально-виконавчого кодексу України закріплюється принцип взаємної відповідальності держави та засудженого, такі особи, на нашу думку, правильно намагались оскаржити дії й бездіяльність адміністрації колонії саме в адміністративному суді.

У результаті можемо стверджувати, що правовідносини між установами виконання покарань і засудженими не входять до предмету регулювання кримінального та/ або кримінально-процесуального закону й не можуть розглядатися місцевим судом у порядку кримінального судочинства.

Література

процесуальний провадження справа постанова