Підходи до науково обґрунтованого розвитку механізмів трансформації державного управління в умовах суспільних змін

Постановка проблеми. Однією з основних загальних трансформаційних тенденцій державного управління в умовах глобалізаційних впливів є зміна загальних підходів, що являють собою загальні способи вирішення проблем державного та планетарного рівнів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед джерел інформації в обраному напрямі дослідження використані роботи В. Бакуменка, В. Гейця, С. Володенкова, В. Журавлева, В. Лопухіна, В. Романова.

Метою статті є виділення основних трансформаційних тенденцій державного управління в умовах глобалізаційних впливів та визначення загальних підходів, що являють собою способи вирішення проблем державного та планетарного рівнів.

Виклад основного матеріалу. На перший план щодо загальних тенденцій державного управління в умовах глобалізаційних впливів виходять підходи [12]:

- ціннісний, в основу якого покладено пріоритет загальнолюдських цінностей та ідеалів, зокрема, людино центристський підхід, що потребує розгляд людини, захисту її інтересів та задоволення потреб як основних завдань суспільного розвитку;

- розвитку суспільства на демократичних засадах, зокрема розбудова громадянського суспільства, підхід створення умов для запобігання корупційних процесів;

- екологічний, в основу якого покладено завдання створення комфортних природних умов для життя та діяльності людини, а також забезпечення балансу інтересів людини, економіки та екології навколишнього середовища із пріоритетом захисту навколишнього середовища від невиправданих і не відтворювальних змін;

- консенсусний, що заснований на пошуку колективних домовленостей та подоланні конфліктів на міждержавному та державному рівнях при вирішенні всіх важливих питань світового розвитку;

- інтеграційний, який відображує потребу держав об'єднувати зусилля як для вирішення перспективних завдань світового розвитку, так і для попередження глобальних (політичних, економічних, екологічних, соціальних, гуманітарних, воєнних та інших) загроз їх нормальному існуванню та розвитку;

- інформаційний, в основу якого покладено визнання ролі інформації у сучасному суспільстві як ефективного засобу комунікації, отримання знань, надання послуг, а також товару, на який є величезний попит, що постійно й швидко зростає;

- інформаційно-технологічний, який забезпечує технологічну складову роботи з інформацією, що швидко розвивається та набуває масового застосування у суспільстві на всіх його рівнях. Інформаційний та інформаційно-технологічний підходи орієнтують на формування та розвиток інформаційного суспільства як найбільш розвиненої фази постіндустріального суспільства;

- інноваційний, в основу якого покладено поширення інновацій у всіх сферах і галузях суспільства та розбудову інноваційного суспільства.

При формуванні та розвитку інформаційного суспільства йдеться про застосування таких підходів [4, 5]:

- розгляду інформації як потужного та ефективного ресурсу, з одного боку, управління, насамперед державного управління, а, з другого боку, - взаємодії держави та суспільства;

- посилення міжнародного співробітництва у сфері розбудови інформаційного суспільства;

- визнання ключової ролі інформаційно-комунікаційних технологій в національних концепціях та стратегіях розвитку;

- сприяння створенню глобального інформаційного простору, розвитку відповідної інфраструктури, що забезпечують ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів;

- формування державної стратегії та політики розбудови інформаційного суспільства, «електронізації» країни;

- широке застосування інформаційно-комунікативних технологій в державному управлінні та місцевому самоврядуванні як один з пріоритетів їх розвитку;

- інформатизація управлінських процесів, спрямована на збільшення в них ролі інформації, знань та інформаційних технологій;

- зростання виробництва послуг у сферах державного управління та місцевого самоврядування;

- проведення інституційної реформи, розширення інституційного потенціалу та потенціалу нормативно-правової бази інформаційного суспільства;

- вдосконалення організаційних структур з метою посилення владного впливу та підвищення ефективності інформаційних та інформаційно-технологічних проектів у сфері формування та розвитку інформаційного суспільства;

- посилення координації міжнародних та державних програм фінансування і ініціатив у сфері формування та розвитку інформаційного суспільства;

- посилення інформаційного впливу держави, зокрема шляхом доведення та пояснення дій державної влади з різних питань із залученням консультантів та експертів з цих питань;

- сприяння інвестиціям в інформаційну економіку та освіту;

- вдосконалення механізмів фінансування інформаційно-комунікаційних технологій, прискорення їх розробки та запровадження;

- підвищення якості управлінських процесів;

- сприяння розвитку інформаційної економіки, цифрових ринків, електронних соціальних і господарчих мереж;

- сприяння розвитку ринків інформації, інтелектуальної власності та освітніх послуг;

- посилення регіонального співробітництва з розбудови інформаційного суспільства на засадах партнерства;

- розвиток людських ресурсів та створення інституційного потенціалу на кожному рівні для досягнення цілей інформаційного суспільства, насамперед у державному секторі;

- збільшення кількості робочих місць з використанням інформаційні технології;

- наголос на отримання фахівцями нових знань та вмінь;

- підвищення якості організації підготовки управлінців, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування з питань інформаційних технологій, комунікацій і виробництва інформаційних продуктів і послуг;

- сприяння розвитку телефонії, радіо, телебачення, мережі Інтернет, а також традиційних та електронних ЗМІ як засобів інформатизації суспільства;

- організація колективного проведення досліджень, науково-дослідного проектування, електронного консалтингу з використанням сучасних інформаційних мереж та технологій;

- підвищення рівня децентралізації інформаційно-комунікаційної політики, пов'язане з появою незалежних від держави груп впливу, що мають інформаційний доступ (ЗМІ, Інтернет, соціальні мережі тощо) впливу на суспільну свідомість;

- зниження інформаційно-комунікаційних ризиків, пов'язаних з загрозами національній безпеці держави, зокрема маніпуляцій суспільною свідомістю, інформаційних війн, зарубіжного інформаційного впливу з метою втручання у внутрішні справи держави тощо;

- введення державного контролю за найбільшими інформаційними ресурсами;

- суттєве підвищення ролі держави у формуванні інформаційних матеріалів для населення та зміна його змістовного наповнення.

При формуванні та розвитку інноваційного суспільства, на нашу думку, на перший план виходить комплексне застосування таких підходів [6 - 9]:

- зміна парадигми державного управління з консервативно-класичної на інноваційну;

- створення та підтримка функціонування Національної інноваційної системи, що охоплює всі сфери та галузі суспільства, публічне управління (державного управління та місцевого самоврядування);

- зростання ролі держави в регулюванні соціально-інноваційних процесів, їх переорієнтації у конструктивні, що сприяють розвитку держави;

- розроблення та реалізація концепцій, стратегій, національних проектів, цільових програм інноваційного розвитку публічного управління в державі;

- розвиток нормативно-правового забезпечення формування та функціонування інноваційного суспільства в державі;

- підготовка та проведення реформ державного управління, спрямованих на інноваційні зміни державного устрою, організації системи державної влади, процесів публічного управління;

- досягнення балансу самоорганізації публічного управління, насамперед самоорганізації державного управління, самоорганізації місцевого самоврядування і суспільної самоорганізації;

- виявлення джерел інноваційних проривів у суспільстві та публічному управління, тобто найбільш суттєвих інновацій, що можуть кардинально змінити суспільство, суспільні відносини, публічне управління (фундаментальні наукові та науково-технічні досягнення; соціальні рухи, що можуть змінити державний устрій та режим влади; державні політичні та соціально-економічні реформи; активне впровадження зарубіжної соціальної практики, що суттєво відрізняється від вітчизняної);

- сприяння розробці та впровадженню інновацій в усі галузі та сфери суспільства, насамперед у систему та процеси публічного управління, що охоплює державне управління і місцеве самоврядування (інноватика публічного управління);

- сприяння розвитку конкурентного середовища в усі галузі та сфери суспільства;

- вивчення та використання передового світового досвіду на предмет поширення інновацій в публічне управління;

- інноватизація державної кадрової політики;

- розвиток сучасних, ефективних освітніх систем як відповіді на виклики глобального інноваційного суспільства;

- розроблення та реалізація програм підготовки управлінців, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування до роботи в умовах інноваційного публічного управління, в яких має бути відведене значне місце вивченню іноватики;

- організована боротьба на міжнародному та державному рівнях з інноваційними проявами патологічних суспільних явищ: тероризму, корупції, криміналітету взагалі та електронного зокрема, тіньової економіки, порушення прав людини);

- моніторинг ризиків інноваційного державного управління (організація зворотного зв'язку влади з суспільством з метою з'ясування: готовності суспільства до інноваційних змін; ступеню довіри населення до органів публічного управління; узгодженості дій державної влади та інших соціальних інститутів тощо);

- створення мережевих структур, що пов'язують дослідницькі центри, університети та бізнесові організації, в яких застосовують інноваційні технології.

При формуванні та розвитку суспільства сталого розвитку, на нашу думку, очікується комплексне застосування таких підходів [8]:

- всебічна увага до завдань становлення суспільства сталого розвитку та сприяння їх ефективному вирішенню;

- розроблення, прийняття та реалізація Національної стратегії сталого розвитку;

- послідовне виконання міжнародних зобов'язань та прийнятих вітчизняних стратегічних документів у сфері розбудови суспільства сталого розвитку;

- зростання ролі держави в регулюванні процесів сталого розвитку;

- розроблення та реалізація концепцій, стратегій, національних проектів, цільових програм сталого розвитку;

- розвиток нормативно-правового забезпечення формування та функціонування суспільства сталого розвитку;

- підготовка та проведення суспільних реформ, спрямованих на радикальне покращення показників сталого розвитку у державі, регіонах, територіях;

- виявлення територій та зон сталого розвитку у суспільстві та сприяння їх прискореному розвитку та передачі ними передового досвіду;

- сприяння сталому розвитку усіх галузей та сфер суспільства;

- вивчення та використання передового світового досвіду на предмет поширення інновацій сталого розвитку в процесах державного регулювання;

- спрямування державної кадрової політики на збільшення фахівців з проблем сталого розвитку, зокрема у системах публічного управління;

- розвиток сучасних, ефективних освітньо-екологічних систем як відповіді на виклики суспільства сталого розвитку;

- розроблення та реалізація програм підготовки управлінців, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування до роботи в умовах становлення та розвитку суспільства сталого розвитку;

- моніторинг розвитку суспільства сталого розвитку (організація зворотного зв'язку влади з суспільством з метою з'ясування стану робіт у цьому напрямку; стану участі громадян; своєчасного виявлення проблем тощо).

Основні підходи розбудови громадянського суспільства в Україні викладені у Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, серед них [11]:

- спрощення процедур та скорочення строків реєстрації інститутів громадянського суспільства (громадські, благодійні організації, органи самоорганізації населення тощо);

- забезпечення права іноземців та осіб без громадянства, юридичних осіб приватного права на свободу об'єднання та заснування і участі в організаціях за професійною ознакою;

- надання інститутам громадянського суспільства права здійснювати свою діяльність на всій території України;

- орієнтація на європейські стандарти забезпечення та захисту прав і свобод людини, зокрема впровадження практики належного врядування, доброчесності, відкритості, прозорості та підзвітності інститутів влади, створення умов для різноманіття суспільних інтересів, у тому числі економічних, екологічних, соціальних, культурних, релігійних, територіальних тощо, і форм їх вираження (громадські ініціативи, суспільні рухи, асоціації, об'єднання);

- вдосконалення правових механізмів та практики демократії участі. Сутність останньої в активній участі людини у суспільних процесах та формуванні при цьому відповідних цінностей, типів поведінки щодо необхідності участі у громадському житті;

- використання демократії участі як соціального інструменту, що сприятиме розвитку існуючих форм безпосередньої і представницької демократії та має стати основою суспільного розвитку;

- створення умов для повноцінного забезпечення та стимулювання громадської активності, зокрема, шляхом забезпечення відкритості і прозорості діяльності влади, залучення громадян та їх об'єднань до формування і реалізації державної політики на всіх рівнях;

- підвищення рівня суспільної компетентності і довіри до влади, гарантування становлення демократії в Україні шляхом гармонійного поєднання громадського впливу на прийняття рішень та контролю за діяльністю влади;

- спрямовання державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на використання можливостей громадянського суспільства, зокрема, щодо забезпечення неконфліктних відносин в етнонаціональній, культурній та конфесійній сферах, соціального між секторального партнерства між владою, бізнесом та інститутами громадянського суспільства;

- створення умов для безпосереднього залучення до підготовки управлінських рішень заінтересованих суспільних груп, що сприятиме забезпеченню в державі суспільної злагоди, соціального миру, сталого розвитку та стабільності.

планетарний державний громадянський глобалізаційний

Висновки та перспективи подальших досліджень

В даній статті визначено основні трансформаційні тенденції державного управління в умовах глобалізаційних впливів та загальні підходів, що являють собою способи вирішення проблем державного та планетарного рівнів. А саме підходи щодо:

- формування та розвитку інформаційного суспільства;

- формування та розвитку інноваційного суспільства;

- формування та розвитку суспільства сталого розвитку.

Також зазначено основні підходи розбудови громадянського суспільства в Україні, що викладені у Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні.

Література

1. Геєць В. М. Державне управління в умовах світової кризи системного характеру : контекст змін / В. М. Геєць / Вісник Державної служби України, № 2, 2011. - С. 3043.

2. Бакуменко В.Д. Сучасні інноваційні підходи до управління суспільним розвитком / В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко, С.О. Борисович // Збірник мат. н/пр. конф. "Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні”, 31.05.06. - У 2-х т., Т.1. - С.342-344.

Размещено на Allbest.ru