"Інновація" та "інноваційний продукт" як засоби законодавчого регулювання інноваційних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 346.543(477):330.332

"Інновація" та "інноваційний продукт" як засоби законодавчого регулювання інноваційних відносин

О.О. Калінчук

аспірант кафедри господарського права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Встановлення чіткого розуміння та законодавчого визначення поняття «інновація» та «інноваційний продукт» є ключовим для розвитку сфери інноваційного інвестування. Розглянуто питання теоретичного визначення цих поняття шляхом економікоправового аналізу. Обґрунтовано їх господарськоправову значущість. Наведено недоліки чинного правового визначення та запропоновано відповідні законодавчі пропозиції.

Ключові слова: поняття «інновація», «інноваційний продукт», «інноваційна діяльність», «інноваційне інвестування».

правовий інновація законодавчий

Установление четкого понимания и законодательного определения понятия «инновация» и «инновационный продукт» является ключевым для развития сферы инновационного инвестирования. Рассмотрены вопросы теоретического определения понятия «инновация» путем экономикоправового анализа. Обосновано их хозяйственноправовую значимость. Приведены недостатки действующего правового определения и предложены соответствующие законодательные предложения.

Ключевые слова: понятие «инновация», «инновационный продукт», «инновационная деятельность», «инновационное инвестирование».

Establishing a clear understanding and legal definition of «innovation» and «innovative product» is key to the development of innovative investment. The question of the theoretical definition of «innovation» through economic and legal analysis. Proved their economic and legal significance. Shows the shortcomings of the current legal definition and propose appropriate legislative proposals.

Key words: concept of «innovation», «innovation product», «innovation», «innovative investment».

Постановка проблеми. Важливою умовою формування цілісного господарськоправового порядку економіки України є інвестиційна та інноваційна державна політика, яка в останній час виражається у великій кількості державних програм, націлених на розвиток цих категорій для забезпечення економічного зростання. Вони відображують загальний світовий вектор господарської діяльності, адже нематеріальні активи, які залучаються в підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання по всьому світу, дають значно більше можливостей конкурувати на міжнародній світовій арені та змогу отримувати нові ринки збуту продукції, витрачати на її виробництво менше коштів, що автоматично веде до збільшення прибутків.

Д. В. Задихайло стверджує, що у сфері економічних відносин, особливо у сфері виробництва, інноваційний характер відносин стає тим компонентом, що фактично є необхідною умовою функціонування виробництва. Відтак і інноваційні відносини як компонент економічних відносин тотально пронизують ринки різноманітних товарів та послуг [1, с. 36].

Тому стає очевидною необхідність розробки понятійного апарату в інноваційній сфері господарювання, адже без визначення та встановлення емпіричного матеріалу та чіткого розуміння основних понять неможливі подальші дослідження. Це є концептуально важливий аспект, що дасть змогу рухатись у правильному напрямку для розбудови та забезпечення створення моделі інноваційного інвестування економіки України.

Як слушно зазначає В. А. Дозорцев: «.. .в праве термины весьма существенны. Важно не только их однозначное применение, но и филологическая нагрузка, доступность для понимания, избавляющая от многих недоразумений»[2, с. 143].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремим аспектам проблеми інноваційної діяльності приділяли увагу такі науковцігосподарники, як О. Вінник, Д. В. Задихайло, В. К. Мамутов, а стосовно визначення поняття «інновація», «інноваційний продукт», то тут слід зазначити публікації Ю. Є. Атаманової, Д. Є. Висоцького, О. Е. Сімсон.

Формулювання цілей. Метою дослідження є визначити поняття «інновація» у сфері господарювання, спираючись на економічну та правову складові. Встановлення змісту поняття «інноваційного продукту» та вироблення законодавчих ініціатив щодо їх закріплення.

Виклад основного матеріалу. «Господарське право виступає якісно новою віхою в регулюванні економічної діяльності, де основоположною є ідея соціальноекономічного розвитку суспільства», підкреслюють деякі автори [3, с. 8]. Підтвердженням цього є якісні зміни, які полягають у появі нових відносин, що підпадають під регулювання цієї галузі права. Такими, зокрема, є відносини інноваційного розвитку. Дехто може зазначити, що ці проблеми ніяк не нові, і з цим можна деякою мірою погодитись. Але мова йде про вихід інновацій та відносин, що з ними пов'язані, на якісно новий рівень, який потребує чіткого розуміння понять і категорій, що складають 'їхню основу для того, аби забезпечувати належне правове регулювання.

Складність наукових пошуків полягає у відсутності єдиного підходу до розуміння поняття «інновація», «інноваційний продукт», як на теоретичному рівні, так і в науковому товаристві. Потрібно зазначити, що слово «інновація» зараз вживається майже в будьякій сфері наукових досліджень, що робить ще більше незрозумілим його реальний зміст. Так, за сферою застосування як одного із найбільш змістовних критеріїв можна виокремити такі інновації:

технологічні нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії;

продуктові створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання);

організаційноуправлінські нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та 'їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури;

економічні нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності;

соціальні нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому;

юридичні нові нормативноправові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку;

медичні застосування нових ліків чи методики лікування для боротьби з хворобами.

Цей перелік не є вичерпним, але наштовхує на той факт, що слово «інновація» в сучасному розумінні це будьщо нове, що може застосовуватись у різних сферах життєдіяльності людини. Але в нашому дослідженні мова йтиме про господарські інновації, тобто ті, що застосовуються в діяльності господарюючих суб'єктів.

Упродовж усієї своєї господарської діяльності люди постійно створювали нові відкриття, технології, ідеї, за допомогою яких вдосконалювали виробництво, допомагали скоротити затрати або тривалість виробничого процесу, а також випускали нові конкурентоспроможні товари та послуги. Але вивчення та дослідження цих ідей на науковому рівні, а точніше те, як вони створюються та впроваджуються у виробництво, їх важливість для забезпечення конкуренції, а також вплив на економіку розпочали не так давно.

Поняття «інновація» вперше з'явилося в дослідженнях культурологів ще у XIX ст. і означало введення деяких елементів однієї культури в іншу. Потім цей термін знайшов своє відображення у формуванні теорій інноваційного розвитку, яку розпочали досліджувати економісти у другій половині XIX першій половині XX ст., хоча ще у XVIII ст. Адам Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» указував на роль технологічних інновацій у забезпеченні зростання економічної продуктивності. Він зазначив, що велика частина технологічних новацій належала робітникам, які намагалися вдосконалити умови праці з метою одержання вищої зарплатні [4, с. 332]. Сміт висловив думку про те, що витрати на освіту працівника не лише ведуть до зросту продуктивності і полегшення праці, але окуповують себе прибутком. З цього випливає, що висококваліфікований робітник може стати генератором нових ідей, які у майбутньому можна буде втілювати у безпосередню господарську діяльність.

Значний економічний зміст у розвиток інновацій заклали роботи К. Маркса [5, с. 398399], М. Д. Кондратьєва [6, с. 402] та Міністра фінансів Української народної республіки М. І. ТуганБарановського.

Спираючись на доробки своїх колег, на початку XX ст. економіст Й. Шумпетер у своїй праці ввів термін «інновація», який уперше став використовуватись як поняття в науковій економічній літературі. Під інновацією він розумів будьякі цільові зміни, у першу чергу зміни в техніці, технології, організації виробництва (нова її комбінація) тощо [7, с. 159]. Так, Й. А. Шумпетер вважав, що інновація пов'язана з однією із п'яти наступних дій (змін) або ж із будьякою 'їх комбінацією, а саме: 1) виробництво нового товару з якісно новими властивостями; 2) запровадження нового методу, в основі якого необов'язково лежить нове наукове відкриття; 3) поява нових ринків збуту; 4) використання нової сировини; 5) зміни в організації виробництва і його матеріальнотехнічного забезпечення [7, с. 257].

В економічній літературі, як у вітчизняній, так і зарубіжній, відсутнє єдине розуміння суті інновації. При цьому зазвичай виокремлюють дві точки зору: динамічну та статичну, щодо тлумачення терміна «інновація». Прихильники першої точки зору (динамічної) розуміють інновацію як процес, що охоплює дослідження, проектування, розроблення, організацію виробництва, комерціалізацію і поширення нових виробів, технологій, принципів замість існуючих (В. Н. Лапін, Т. Брайан, Б. Санто, Ф. Ніксон, В. Г. Мединський, Б. Твісс, С. Д. Іл'єнкова, М. Чумаченко, А. Ф. Бондаренко, І. М. Буднікевич, О. Б. БутнікСіверський, О. Лапко тощо). Інші вважають (статична точка зору), що інновація це кінцевий результат інноваційного процесу у вигляді нової техніки (продукції), технології, нового методу, що впроваджується на ринку (Л. М. Гохберг, І. Н. Молчанов, А. Левінсон, Т. М. Музика, Р. А. Фатхутдінов, І. Т. Балабанов) [8, с. 72].

Наприклад, Б. Твісс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту [9, с. 113]. Ф. Ніксон вважає, що інновація це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що приводять до появи на ринку нових і поліпшених промислових процесів і обладнання [10, с. 23]. На думку Б. Санто, інновація це такий суспільнотехнікоекономічний процес, який через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій, і, у випадку якщо інновація орієнтована на економічну вигоду, прибуток, її поява на ринку може принести додатковий дохід [11, с. 38].

На противагу цим висловлюванням, А. Т. Кругліков вважає, що під інновацією слід розуміти нове науковотехнічне досягнення, що знайшло використання в людській діяльності. І. Т. Балабанов стверджує, що це матеріалізований результат, отриманий від вкладення капіталу в нову техніку або технологію, у нові форми організації виробництва праці, обслуговування й управління, аналізу тощо. Цю точку зору поділяє Р. А. Фатхутдінов: інновація це кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об'єкта управління й отримання економічного, соціального, науковотехнічного, екологічного або іншого виду ефекту [12].

Якщо завданням економічної науки в галузі теорії інновації полягає у формуванні системи знань стосовно сутності інноваційної діяльності як економічного явища, то внесок юриспруденції повинен полягати в усвідомленні з позиції правознавства відносин у сфері інноваційної діяльності, виробленні науково обґрунтованих рекомендацій на адресу законодавця про форми і методи правового регулювання цих відносин [13, с. 11]. Тому, опираючись на економічну теорію інновацій, потрібно здійснювати комплексний правовий аналіз цих суспільних відносин з урахуванням доробків ученихекономістів задля створення дієвої правової площини, в якій і буде здійснюватись подальший їх розвиток та нормативне закріплення.

У вітчизняній науковій літературі та правовому полі поняття «інновації» стали активно використовувати тільки із здобуттям незалежності. До того часу в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, користувались поняттями «науковотехнічного прогресу» та «нова техніка».

Проблематика нововведень розроблялась лише в межах економічних досягнень НТП та впровадження нової техніки у виробництво. Основною функцією науковотехнічного прогресу було забезпечення виробничої та іншої доцільної діяльності людини найбільш оптимальними засобами, способами й матеріалами для розв'язання багатьох завдань виробничих, оборони держави, охорони здоров'я, соціальнокультурних та ін. [14, с. 23]. З розпадом колишнього Радянського Союзу та розвитком ринкової економіки в Україні докорінно змінилася ситуація з'явились наукові праці вітчизняних вчених щодо проблем інвестиційного та інноваційного розвитку, а також розпочато законодавче регулювання відносин у сфері нововведень.

Правове визначення інновацій та категорій, які тісно пов'язані з ними, як і в економічній науці, не мають єдиного підходу і трактуються порізному. До того ж ця дискусія визначається як на законодавчому рівні, так і серед науковців, що займаються цією проблематикою. В. К. Мамутов зазначає, що інноваційна діяльність має забезпечуватись усією системою правового регулювання економіки, всіма інститутами господарського законодавства [15, с.14].

У науковій дискусії часто від поняття «інновація» відрізняють «новація» та «нововведення», в тому числі до таких висновків приходить Ю. Є. Атаманова [16, с. 245]. У свою чергу О. Д. Святоцький, П. П. Крайнєв, С. Ф. Ревуцький відзначають, що новації створюються в результаті наукової та науковотехнічної діяльності і є по суті нововведеннями, до складу яких входять об'єкт промислової власності і (або) пов'язаний з ним продукт інтелектуальної діяльності, що є предметом нововведення [17, с. 14]. Нововведенням визнається оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок чи експериментальних робіт у якійнебудь сфері діяльності з підвищенням її ефективності, яке як інтелектуальний продукт може мати різноманітні форми: наукового відкриття та винаходу; результату науководослідних робіт, конструкторських, технологічних і проектних робіт; зразків нової продукції, нової техніки та матеріалів, отриманих у процесі науководослідних та дослідноконструкторських робіт, а також оригінальних науководослідних послуг; оригінальних консалтингових послуг наукового, технічного, економічного, управлінського характеру, включаючи сферу маркетингу; нових технологій [17, с. 1415].

Ці науковці основне розмежування між новацією та інновацією здійснюють за критерієм впровадження, тобто з моменту прийняття до використання, розповсюдження новація набуває статусу «інновація». У цілому під інноваціями ними розуміється результат науководослідних розробок, спрямованих на вдосконалення процесу виробничої діяльності [17, с. 16]. А. Г. Кір'яков, В. А. Максимов також підтримують цю точку зору [18, с. 15].

На противагу цим міркуванням можна зазначити, що етимологічне значення поняття «інновація» (innovation) означає «введення новації», або «нововведення». Перефікс «in» у просторовому значенні вказує на входження або на внесення в межі чогось, проникнення в якесь середовище, а слово «novation» дослівно перекладається як новина, новинка, новація. Тому інновація і нововведення рівнозначні словасиноніми, що позначають одне і те ж поняття з тією різницею, що «інновації» слово іншомовного походження. Тобто, виходячи з етимологічного значення, інновація, також динамічна категорія, яка позначає новинку, новацію, що знаходиться в процесі введення (впровадження) [19, с. 268269].

Тому вважаємо, що розділення поняття «інновація» та «нововведення» в рамках правового закріплення немає жодного підґрунтя, адже ці слова є синоніми.

Хоча інноваційне право має світовий вектор розвитку, до цього часу існує небагато міжнародних джерел, що регулюють інноваційні відносини, а тим паче дають правові дефініції певним категоріям, що складаються в рамках цих відносин. Для координації роботи зі збирання, обробки й аналізу інформації про науку й інновації у рамках Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) була створена група експертів з показників науки і техніки, яка розробила «Керівництво Фраскаті» «Запропонована стандартна практика для обстеження досліджень і експериментальних розробок». Остання редакція «Керівництва Фраскаті» ухвалена в 2006 р., у ній визначені основні поняття, що стосуються наукових досліджень і розробок, їх склад і межі. Крім того, існує Методика збирання даних про технологічні інновації, що базується на рекомендаціях, прийнятих в Осло в 1992 p., і називається «Керівництво Осло».

Відповідно до цих міжнародних стандартів інновація визначається як введення у використання якогонебудь нового або значно поліпшеного продукту (товару чи послуги) або процесу, нового методу маркетингу або нового організаційного методу у діловій практиці, організації робочих місць або зовнішніх зв'язків [20].

Інноваційна діяльність у країнах СНД регулюється Модельним Законом «Про інноваційну діяльність», що прийнятий Міжпарламентською Асамблеєю держав членів СНД від 16 листопада 2006 р. [21]. Цей нормативний акт не містить визначення інновації, натомість встановлює, що інноваційна діяльність це діяльність, яка забезпечує створення і реалізацію (введення в цивільний оборот) новацій (нововведень) і одержання на їх основі практичного результату (нововведення) у вигляді нової продукції (товару, послуги), нового способу виробництва (технології), а також реалізованих на практиці рішень (заходів) організаційного, виробничотехнічного, соціальноекономічного та іншого характеру, що надають позитивний вплив на сферу виробництва, суспільні відносини і сферу управління суспільством.

Також цей нормативноправовий акт дає визначення поняттю «новація (нововведення ) як результат інтелектуальної діяльності, що є об'єктом цивільноправових відносин, має ознаки: новизни, практичної застосовності з точки зору споживчої корисності та безпеки; економічної ефективності (конкурентоспроможності)».

Окремо постає дефініція «інноваційного продукту як результату інноваційної діяльності (нововведення, інновація), що отримав практичну реалізацію у вигляді нового товару, послуги, способу виробництва (технології) або іншого суспільно корисного результату». Можна повністю погодитись із думкою О. Е. Сімсон, яка вказує, що Модельний Закон має протиріччя, і в ньому ототожнюється нововведення (інновація) з категорією «інноваційний продукт», що є недопустимим [19, с. 268].

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. [20] інноваційний продукт результат науководослідної і (або) дослідноконструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Зазначене визначення, а також вимоги до інноваційного продукту конкретизуються в ст. 14, де вказано, що інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту і науководослідною і (або) дослідноконструкторською розробкою нової технології (в тому числі інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам: а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту; б) розробка продукту підвищує вітчизняний науковотехнічний і технологічний рівень; в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоспроможним і має суттєво вищі технікоекономічні показники.

Вважаємо неприпустимим визначення одного й того ж поняття в різних частинах одного і того ж Закону порізному. Адже в ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність» науководослідна і (або) дослідноконструкторська розробка є процесом, а кінцевим її результатом є інноваційний продукт. А в ст. 14 того ж Закону інноваційний проект це процес, а кінцевий результат це інноваційний продукт у формі науководослідної і (або) дослідноконструкторської розробки нової технології чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії.

Таким чином, для правової узгодженості та впорядкованості інноваційного процесу пропонуємо такий алгоритм або інноваційний цикл: об'єкт інтелектуальної власності інноваційний проект інноваційний продукт інновація інноваційна продукція.

Крім того, в Законі України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. визначено, що інновації це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційнотехнічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Як доречно зазначає Ю. Є. Атаманова, поняття «інновація» за українським законодавством не має прив'язки ні до об'єктів інтелектуальної власності, ні до результатів науководослідних робіт, що дозволяє вельми широко тлумачити поняття «інновації». До того ж, на відміну від багатьох наукових визначень інновацій, законодавча дефініція прямо не пов'язує їх з упровадженням, використанням та комерціалізацією новостворених інтелектуальних об'єктів, хоча її побудовано таким чином, що інноваціями фактично визнається кінцевий результат запровадження або реалізації нових розробок, ідей (продукція, послуги, технологія, організаційнотехнічні рішення) [16, с. 247].

У свою чергу Д. Є. Висоцький визначає, що під інноваціями необхідно розуміти новостворені або застосовані (за межами України) чи вдосконалені, наукоємні, технічно, технологічно або комерційно реалізовані технології, різні види продукції або послуги, створення яких в Україні призводить до досягнення економічного, екологічного та (або) іншого соціального ефекту [21, с. 9].

Він пропонує це визначення закріпити у Законі України «Про інноваційну діяльність». Але при цьому не вирішується питання прив'язки «інновації», що у свою чергу призводить до того, що суб'єкт господарювання фактично не може визначити, чи належить його діяльність до інноваційної і чи може він отримувати законодавчо передбачену підтримку з боку держави.

Тому вважаємо, що таке широке трактування поняття інновації, зазначене в чинному законодавстві, є неприпустимим, а доцільним буде прив'язка інновації до об'єктів інтелектуальної власності, що трансформуються в інноваційний продукт. Таку ж позиція викладено в працях деяких науковців, які вказують, що об'єктів інновацій, що не є об'єктами інновацийних продуктів, досить багато, але законодавче визначення для них відсутнє. Більше того, саме такі об'єкти, крім їх формального охоплення поняттям «інновації», фактично не підлягають безпосередньому правовому регулюванню, що дає підстави вважати, що для держави інтерес становлять саме інноваційні продукти, реалізовані як інновації, які завдяки рівню своєї новизни та впровадженню стимулюють науковотехнічний розвиток країни, що в кінцевому результаті віддзеркалюється на розвитку соціальноекономічної системи держави [16, с. 250].

Крім того, не можна погодитись із законодавцем щодо віднесення послуги до об'єктів інновації через відсутність такої їх властивості, як оборотоздатність. І. В. СпасибоФатєєва вказує: «Очевидно, не може йтися про оборотоздатність такого об'єкта, як послуга, бо, коли вживається термін «продаж послуг», то мається на увазі їх надання, внаслідок якого інша особа її отримує» [22, с. 36].

О. Е. Сімсон приходить до висновку, що інновація це новий інтелектуальний продукт (результат інтелектуальної творчої діяльності), що вводиться в ринковий обіг з метою отримання прибутку [19, с. 277]. Хоча визначення досить зрозуміле за змістом та не має зайвої навантаженості, але виникає ціла низка питань. Що ми можемо віднести до поняття інтелектуального продукту? Чи стосується це лише об'єктів інтелектуальної власності, чи можна віднести сюди будьяку інтелектуальну діяльність, яка вводиться в ринковий обіг?

Ю. Є. Атаманова говорить, що інновація це упроваджений суб'єктом господарювання у виробничий процес відповідно до інноваційного проекту результат інтелектуальної, в тому числі наукової, науковотехнічної, діяльності, оформлений у встановленому законом порядку як об'єкт інтелектуальної власності й доведений до рівня інноваційного продукту зі здійсненням науководослідних та/або дослідноконструкторських робіт і виготовленням дослідних зразків, пробних партій продукції та/або запровадженням експерементального виробництва [16, с. 267].

Д. Адамюк також приходить до думки, що визначення інновації у Законі України «Про інноваційну діяльність» є неправильним і таким, що потребує його уточнення крізь призму об'єкта інтелектуальної власності, які закріплені у згаданому законі через інноваційний продукт. Він пропонує визначати інновацію як нову чи вдосконалену технологію або продукцію, вдосконалений технологічний процес, які ґрунтуються на об'єкті інтелектуальної власності, та на які виробник має державні охоронні документи, що вводяться в ринковий обіг з метою досягнення економічного, соціального, технічного або іншого характеру ефекту, та відповідають вимогам новизни та наукоємності [23, с. 8687].

Висновки. Враховуючи законодавчі недоліки та наукові доробки, пропонуємо визначити, що: інновація це вперше створений або удосконалений інноваційний продукт (результат інтелектуальної діяльності), що впроваджений (комерціалізований) у сферу господарювання для отримання прибутку і (або) досягнення соціального ефекту.

У свою чергу інноваційний продукт це об'єкт інтелектуальної власності, який за допомогою науководослідних і (або) дослідноконструкторських робіт доведений до розробки у вигляді пробної партії продукції, експериментальної технології і відповідає встановленим у законі вимогам та може бути запроваджений у господарську діяльність для вироблення інноваційної продукції або ж надання послуг на його основі чи ведення інноваційного виробництва на базі нових технологій.

Це результат інтелектуальної діяльності, який представлений комплексом прав на об'єкти інтелектуальної власності (в тому числі ноухау), які характеризуються промисловою придатністю, оборотоздатністю та згідно з інноваційним проектом можуть бути комерціалізовані у господарську діяльність у вигляді інноваційної продукції, технології чи послуги.

Таким чином, розробивши ці дефініції, ми вирішили питання прив'язки об'єкта інтелектуальної власності з інновацією, а також низку питань, що були із суперечностями в Законі України «Про інноваційну діяльність».

Література

1. Інноваційне інвестування в Україні: проблеми правового забезпечення : кол. моногр. / за наук. ред. Д. В. Задихайла. Х. : Юрайт, 2013. 536 с.

2. Дозорцев В. А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации / В. А. Дозорцев. М. : Статут, 2003. 415 с.

3. Хозяйственное право Украины : учебник / под ред. А. С. Васильева, О. П. Подцерковного. 3е изд., перераб. и доп. Харьков : ООО «Одиссей», 2008. 488 с.

4. Сміт А. Дослідження про природу і причини багатства народів / А. Сміт. М., 1962. С. 684.

5. Маркс К. Капитал: Т. 4 «Теории прибавочной стоимости»: ч. 1 / К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения. 2е изд. Т 26. М. : Гос. издво полит. лит., 1962. 476 с.

6. Кондратьев Н. Д. Особое мнение. Избранные произведения / Н. Д. Кондратьев : в 2 кн. М. : Наука, 1993. Кн. 1. 655 с.

7. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития / Й. А. Шумпетер. М. : Прогресс, 1982. 455 с.

8. Погрібний Д. І. Теоретичні та практичні проблеми визначення категорії «інновації» [Електронний ресурс] / Д. І. Погрібний // Юрист України. 2013. № 2. С. 6975. Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/period/article/9789/%C4.

9. Твисс Б. Управление научнотехническими нововведениями / Б. Твисс ; пер. с англ., науч ред. К. Ф. Пузыня. М. : Экономика, 1989. 271 с.

10. Азгальдов Г. Г. К вопросу о термине «инновация» [Электронный ресурс] / Г. Г. Азгальдов, А. В. Костин. Режим доступа: http://www.labrate.ru/articles/azgaldovkostin_doklad_20092_aboutinnovation.htm.

11. Санто Б. Инновация как средство экономического развития : учебник / Б. Санто. М. : Прогресс, 2005. 291 с.

12. Іванова В. В. Дослідження теорії поняття інновації [Електронний ресурс] / В. В. Іванова. Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10355.

13. Волынкина М. В. Инновационное законодательство России / М. В. Волынкина. М. : Аспект Пресс, 2005. 240 с.

№ 1 (26) 2014

14. Подопригора А. А. Проблемы правового регулирования научнотехнического прогресса в СССР / А. А. Подопригора. Киев : Вища шк., 1985. 170 c.

15. Мамутов В. К. Развитие хозяйственного законодательства и хозяйственной мысли в суверенной Украине : науч. доклад / В. К. Мамутов // Инт экономикоправ. исслед. НАН Украины. Донецк, 2004. С. 14.

16. Атаманова Ю. Є. Господарськоправове забезпечення інноваційної політики держави : [монографія] / Ю. Е. Атаманова. Х. : Видво «ФІНН», 2008. 424 с.

17. Святоцький О. Д. Правове забезпечення інноваційної діяльності в Україні: питання теорії і практики / О. Д. Святоцький, П. П. Крайнєв, С. Ф. Ревуцький ; за ред. О. Д. Святоцького. К. : Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. 80 с.

18. Кирьяков А. Г. Основы инновационного предпринимательства : учеб. пособие для вузов / А. Г. Кирьяков, В. А. Максимов ; под общ. ред. Л. Г. Матвеевой. Ростов н/Д : Феникс, 2002. 160 с.

19. Сімсон О. Е. Інновації: сутність, ознаки і класифікація / О. Е. Сімсон // Питання інтелектуальної власності : зб. наук. пр. / Акад. прав. наук України, Наук.дослідний інт інтелект. власності. К. : ЛазуритПоліграф, 2010. Вип. 8. С. 264285.

20. Руководство Осло. Рекомендации по сбору и анализу данных по инновациям. 3е издание. Совместная публикация ОЭСР и Евростата М., 2006.

21. Модельний закон про інноваційну діяльність [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.

22. Про інноваційну діяльність : Закон України від 4 лип. 2002 р. № 40IV // Відом. Верхов. Ради України. 2002. № 36. Ст. 266.

23. Висоцький Д. Є. Правове забезпечення інноваційної діяльності : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / Д. Є. Висоцький ; НАН України, Інт екон.прав. дослідж. Донецьк, 2010. 19 с.

24. СпасибоФатєєва І. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав / І. СпасибоФатєєва // Право України. 2005. № 6. С. 3437.

25. Адамюк Д. До питання про співвідношення економічного і правового змісту поняття «інновації» / Д. Адамюк // Теорія і практика інтелект. власності. 2008. № 5. С. 8088.

Размещено на Allbest.ru