Органи самоврядування та судочинства польської громади міста Кам’янець на Поділлі (XV-XVI ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНИ САМОВРЯДУВАННЯ ТА СУДОЧИНСТВА ПОЛЬСЬКОЇ ГРОМАДИ МІСТА КАМ'ЯНЕЦЬ НА ПОДІЛЛІ (XV-XVIH СТ.СТ.)

Після закінчення Сорокалітньої війни Поділля було приєднано до Королівства Польського як окреме воєводство, завдяки чому Королівство поширило сферу свого політичного впливу далеко на південний схід, а Кам'янець став адміністративним і юридичним центром Поділля. Саме вказані історичні обставини зумовили формування на початку XV століття у місті Кам'янець польської громади, яка у подальшому стала основою для розвитку системи управління та судочинства міста на засадах магдебурзького права.

Щодо особливого правового статусу польської громади у місті Кам'янець у період XV-XVIII століть Ю. Сіцінський зазначає: “Поляки не складали на початку історичного життя Кам'янця туземного елементу в міському населенні, проте потім за своїм першорядним становищем у місті, яке стало головним містом провінції Польської держави, швидко взяли верх над іншими народностями. Вони (а також німці) скористались наданим місту магдебурзьким правом; їм у часи польського володарювання у Кам'янці належала юридично та фактично першість у міському самоуправлінні. Інші громади, наскільки їм були надані права самоуправління, влаштовували своє управління за зразком польського управління у місті” [1, с. 205-206]. Ідея про домінуюче становище польської громади у Кам'янці, а також про те, що польський магістрат відігравав визначальне значення для функціонування міської системи управління та судоустрою, підтримується й іншим дослідником XIX ст. Н. Молчановським [2, с. 209-211].

Дослідження магістрату польської громади Кам'янця, як і розгляд феномену самоврядування цього міста, є особливо актуальними для історії держави і права України, оскільки унікальність Кам'янця зумовлена існуванням у часи середньовіччя на невеликій території окремих юрисдикцій русинів, поляків та вірменів. Саме тому подальший розгляд питання устрою та управління окремих громад у місті Кам'янець на Поділлі не втрачає актуальності та є важливим досвідом функціонування систем муніципального управління.

Окремі питання устрою та судочинства польської громади Кам'янця були предметом досліджень М. Владимирського-Буданова, М. Грушевського, М. Крикуна, Р. Круль-Мазур, М. Петрова, А. Пржездзецького, М. Ролле, О. Сементовського, Ю. Сіцінського та інших дослідників. Разом з тим системний розгляд правового статусу магістрату польської громади міста Кам'янець у XV- ХУШ ст.ст. й надалі залишається актуальним питанням історії держави і права, що дозволяє визначити певні особливості в організації устрою та судочинства такої громади.

Метою статті є дослідження правового становища органів магістрату польської громади Кам'янця протягом XV-XVIII ст.ст., порядку їх формування та повноважень.

На відміну від руської та вірменської громад, магістрат польської формувався не лише з лави (скабінату), але й ради (консулату, магістрату), функціонування якого базувалося на засадах норм магдебурзького права. Магістратські книги засвідчують, що до уряду польського магістрату також входила рада сорока мужів (квадрагінтовірат) [3, с. 236-237].

Вартими уваги є низка тез щодо статусу польської громади міста Кам'янця, які вказує М. Петров:

1) польська громада отримала право на поселення й управління за магдебурзьким правом у 1432 році;

2) органи управління в польській громаді були організовані на засадах магдебурзького права за зразком Львова на підставі привілею Владислава III 1444 року;

3) у королівському декреті 1460 року зафіксовано, що польська громада мала вже всі атрибути на своє окреме функціонування: майдан (ринок), квартали, магістрат, відповідне судочинство, купців, ремісників, храми і т.д.;

4) війтівський суд польського магістрату в XV-XVIII ст.ст. для руської та вірменської громад виступав апеляційною інстанцією, в той час як для нього судом другої інстанції був львівський суд [3, с. 235-240].

Головною посадовою особою магістрату польської громади спершу був війт (advokatus civitalis Polonikalis). Він очолював лаву, був постійним членом ради, приймав присягу від охочих поселитися у місті, відповідав за оборону міста та громадський порядок, за належні санітарні норми та протипожежну безпеку тощо. Посада війта переходила у спадок від однієї особи до іншої, але з кінця XVI ст. війтів стали обирати. У кам'янецьких актах війти польської громади найчастіше називалися терміном “німецький війт”.

За твердженнями М. Владимирського-Буданова, що стосуються періоду спільного русько-польського магістрату, війтом обирався один з консулів. Здебільшого обраний війт виконував свої обов'язки декілька років поспіль. Це обумовлювалось необхідністю залишення судової влади в руках особи, обізнаної із законодавством та судовою практикою. Війт обирався на ратуші в присутності бургграфа й регента гродського, попереднього війта русько-польського й попереднього війта вірменського, нового війта вірменського, лавників і консулів (юрисдикцій польсько-руської та вірменської), попереднього регента, інших достойних віри та цілої міської громади осіб [4, с. 200].

Особливу частину муніципального управління становила влада війта. Усі жителі міста повинні були підкорятись війту. Йому належала і судова влада, хоча вироки він не міг виголошувати без ради присяжних. Разом з тим правове становище війта у системі управління та судочинства польської громади протягом досліджуваного періоду зазнало істотних змін.

Муніципальний устрій міст на основі німецького права було принесено до Русі уже у сформованому вигляді. З самого початку влада війта у місті не залежала від міської громади. Після набуття громадою права обирати війта всі основні функції управління містом переходили до рад, влада яких обмежувалась репрезентативними громадськими органами. Такого порядку та форм суспільного устрою досягали лише головні міста земель. Кам'янець був саме таким містом. Війт, згідно з нормами магдебурзького права, не вправі був сам виносити судові вироки, а лише запитувати думки присяжних. Він не міг зневажати такої думки, а повинен був у випадку незгоди з такою думкою запропонувати останнім висловитись знову, врахувавши його доводи та аргументи [4, с. 158-159].

У питанні правового статусу війта слід вказати на загальну тенденцію, що мала місце в українських та польських містах XIV-XVI ст.ст.: функції війта не були чітко визначеними і досить часто перепліталися з повноваженнями бурмістра та ради. Такий стан справ пояснюється тим, що магдебурзьке право було запозичене з Німеччини ще в той час, коли такої інституції, як рада, в українських містах не існувало.

Колізії щодо повноважень війта польської громади Кам'янця були частково розв'язані у 1596 році, коли лава і рада польського магістрату звернулися до львівського магістрату із запитаннями щодо їхніх функцій. Зокрема вони отримали таку вказівку: “Першість і переваги... має проконсул (бурмістр), наділений урядовою владою; управління містом належить йому і всьому магістрату, а не війту, який тому і називається не ректором міста, а тільки суддею” [4, с. 541-542].

Магістрату як найвищому колегіальному органу управління польської громади належала адміністративна та поліцейська частина міського устрою. Магістрат складали радці (члени ради, райці, консули) під головуванням бургомістра, який називався також проконсулом або президентом [1, с. 206]. Радці обирались самим же магістратом, та їх звання було пожиттєвим.

Магістрат відав міським майном, роздавав міські землі, укладав контракти на оренду доходів та міського майна, затверджував угоди, здійснював різні видатки, міг бути ініціатором утворення цехів і т.д. Періодично рада звітувала перед міською громадою [1, с. 207]. На раду можна було поскаржитись війту, а на війта -- господарю (князю або королю).

Поширений у Польщі й Україні посібник з міського права Бартоломея Троїцького (вперше виданий у 1565 р.) так визначав права й обов'язки міської ради: “Обов'язком ради й бургомістра є принаймні раз на тиждень або кожний раз, коли вимагатиме потреба, збиратися в ратушу, радитися про добро громади, здобувати нові користі для громади і запобігати шкоді, залагоджувати й розсуджувати всілякі спори, вишукувати способи, щоб їжа і напої у місті не були дорогими, і карати продавців, які порушують розпорядження райців або взагалі ухвали. Окрім цього, вони мають наглядати за пекарями, різниками і шинкарями, пильнувати обману в мірах і вагах під час продажу їжі, напоїв та іншого товару... Рада також має запобігати сваркам у місті, боронити від кривд сирот і вдів та викорінювати шкідливі й безчесні ігри -- карти, кості й таке інше негідне. Кожного року рада мусить складати рахунки з усіх міських прибутків перед старшими й визначнішими людьми з громади” [5, с. 11].

Посилаючись на цей же посібник, М. Грушевський зазначає: “Усі ухвали, прийняті й постановлені на ратушу, на зібранню, за відомостию й участию громадської старшини, мають бути завсіди виконувані під карою, бо що старші ухвалять, иньші повинні сповняти” [6, с. 344].

Характерними питаннями порядку денного, які вирішувались магістратом у ті часи, були такі: розгляд скарг цеховиків з приводу обмеження їх прав щодо прийому і випуску учнів та інших кривд; видача дозволів майстрам на прийняття підмайстрів для роботи в цехах із забороною виконувати роботи поза цехом; винесення рішень за скаргами ремісників на цехових майстрів про відмову прийняти до цеху, рішень про порядок виконування ремесла підмайстрами в зв'язку з постійними суперечками між ними і майстрами; розгляд скарг між цехами за підтримку опонентами нецехових ремісників шляхом купівлі в них виробів; рішень щодо заборони нецеховим ремісникам продавати вироби в неторгові дні; видача копій та записів актових книг міщанам; винесення розпоряджень про внесення змін у статути цехів; прийняття рішень за позовами майстрів цеху про ув'язнення підмайстрів цеху за вчинення заколоту, піднятого на засіданні цеху; розгляд скарг міщан з приводу пошкодження міського майна; розгляд скарг підмайстрів на майстрів одного цеху щодо незабезпечення роботою; винесення розпоряджень про внесення змін у статути цехів; прийняття рішень за позовами майстрів цеху про ув'язнення підмайстрів цеху за вчинення заколоту, піднятого на засіданні цеху. Рада була апеляційною інстанцією при розгляді скарг та справ у цеху.

У Кам'янці 1702 року цех чоботарів скаржився до суду на цех кушнірів, звинувачуючи останніх у підриві їхнього виключного права займатися у місті обробкою шкір, мотивуючи скаргу привілеєм короля Стефана Баторія. Внаслідок цього магістрат вирішив справу на користь чоботарів, наклавши штраф на кушнірів. Більша частина членів ради та лавників у магістраті були одночасно цехмістрами в різних цехах. Ця обставина збільшувала владу цехмістрів над цехом, владу, і без того мало обмежену законом [7, с. 395-396].

Виходячи із зазначеного, можна дійти висновку про те, що рада була наділена повноваженнями здійснювати судочинство у сфері власних повноважень та фактично здійснювала адміністративне та господарське судочинство. Вона розглядала справи, що стосувались порушень громадського порядку та безпеки, вирішувала суперечки, що стосувалися діяльності цехів, торгівлі, договорів найму, позики та оренди, міських повинностей, чистоти міста, опіки над вдовами та сиротами.

Карно-судова влада ради була вищою від судової влади колегії лавників. Найважливіші кримінальні справи розглядались радою. У випадку доведення вини підсудного справа надсилалась до війтівського суду для визначення та виконання покарання [4, с. 187-188].

Бургомістр як голова ради безпосередньо відав міськими коштами і при передачі головування в магістраті звітував про кошти перед своїм наступником; бургомістр поза засіданнями магістрату вчиняв поліцейську розправу та здійснював судочинство по незначних справах. Крім бургомістра, в магістраті був ще “senior' -- один із найпочесніших радців, який був представником міста перед вищим державним керівництвом, подаючи прохання королю. До складу магістрату входив війт, голова скабінату [1, с. 207].

Райцем (радником, консулом) міг стати “осілий у місті чоловік у віці від 25 до 90 років, народжений у шлюбі, ані багатий, ані бідний, такий, що не зраджує і не був зраджений”. Посада була почесною -- радники не отримували платні, проте довічно звільнялися від оплати основних податків. Засідання ради, що складалася із дванадцяти райців, вів бургомістр-голова, який обирався з райців терміном у 3-4 місяці.

Наступним колегіальним органом польського магістрату міста Кам'янця був скабінат або лава. Цей орган складався із дванадцяти або меншої кількості лавників, до його відання належав розгляд судових справ. Лавники спочатку обирались лавою, але потім, коли Кам'янець користувався львівським правом, лавники обирались магістратом. Головою лави був війт [1, с. 207].

Судова діяльність скабінату передбачала розгляд двох категорій справ:

1) “поточні” справи, які розглядалися лавою безперервно та передбачали реалізацію лавою функції “мирового судді”;

2) важливі цивільні та кримінальні справи, які розглядалися кожні п'ятнадцять днів з особливим ритуалом (наприклад, ратушним дзвоном) [1, с. 208].

Описуючи діяльність скабінату, М. Владимирський-Буданов вказує, що “присяжні або лавники -- се особи, що засідають на суді й що, вислухавши та до ладу прослідивши справу з обох сторін, виявляють свою сентенцию (засуд), видавану голосованием; вони повинні засідати з непокритими головами, без рукавиць, у плащі, без ніякої зброї, натще. Зрештою, всі ті церемонії можна й не відбувати вповні, лишень годиться сповняти основні річи -- справедливість та инь” [4, с. 163].

Третім колегіальним органом польського магістрату була рада сорока осіб, або квадрагінтовірат. Такий орган було створено у містах із магдебурзьким правом для попередження зловживань магістрату та лави громади. Так, у 1665 році у Кам'янці розпочала свою діяльність королівська комісія за скаргою міщан польської громади міста. У скарзі зауважувалося, що райці громади вдавалися до великих зловживань у сфері міського бюджету, порушували норми міського управління, здійснювали зловживання у сфері управління майном громади [3, с. 240].

У Львові подібні зловживання магістрату призвели до впровадження Стефаном Баторієм у 1577 році особливого представницького закладу -- “избы гминной” (ради сорока осіб -- квадрагінтовірат). Цей заклад був перенесений у Кам'янець, але членів у ньому було, як правило, від 15 до 24 (міщани і ремісники). `Тминная изба” збиралась з відома ради чотири рази на рік на ординарні сесії, які від цього називалися квартальними. Правда, були сесії й екстраординарні (позачергові). “Изба” вирішувала питання, запропоновані радою, і надавала припущення щодо необхідних, на її думку, заходів, скарг на дії ради тощо [8, с. 45].

У XVIII ст. (після приєднання руської громади до польської) половина членів квадрагінтовірату повинна була бути східного обряду, інша половина -- римо- католицького. На чолі ради сорока мужів знаходився регент, який також звався маршалком. Він обирався з числа ради сорока осіб або з лави і був разом з тим членом магістрату або ради. Якщо регентом обирався представник католицької віри, віце-регентом обирали представника православної віри, і навпаки [4, с. 206-207].

Колегія сорока мужів розглядала та затверджувала запропоновані магістратом податки, кошторис видатків, проекти будівель, охороняла права міста і т.д. Саме тому варто відзначити позитивний вплив квадрагінтовірату на збалансування процесу управління польської, а згодом польсько-української громади міста. Навіть найпростіше обговорення будь-яких проблем громади давало можливість розвиватися міській демократії, контролювати органи міської влади, не давало можливості одному органу узурпувати владу у місті.

Отож, система управління та судочинства польської громади міста Кам'янець у період XV-XVIII ст.ст. передбачала наявність не лише автономного органу судочинства (лави), але й ради (консулату, магістрату), функціонування якої базувалося на засадах норм магдебурзького права.

Посада війта польського магістрату до середини XVI ст. поряд із повноваженнями у сфері судочинства також характеризувалася повноваженнями щодо загального управління та представництва громади. Така ситуація була зумовлена поєднанням норм магдебурзького права із традиціями місцевого управління Кам'янця. Створення квадрагінтовірату в системі управління польською громадою міста стало свідченням еволюції системи магдебурзького права в українських містах, сприяло розвитку місцевої демократії, а також підтвердило становлення ідеї контролю суспільства за органами місцевого управління.

польський громада судочинство кам'янець

Список використаних джерел

1. Сецинский, Е. Город Каменец-Подольский. Историческое описание [Текст] / Е. Сецинский. -- К.: Тип. С. В. Кульженко, 1895. -- 247 с.

2. Молчановський, Н. Очерк Известий о Подольской земле до 1434 года [Текст] / Н. Молчановский. -- К., 1885. -- 388 с.

3. Петров, М. Б. Місто Кам'янець-Подільський в 30-х роках XV-XVIII століть: проблеми соціально-економічного, демографічного, етнічного та історико-топографічного розвитку. Міське і замкове управління [Текст] / М. Б. Петров. -- Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2012. -- 480 с.

4. Владимирський-Буданов, М. Німецьке право в Польщі і Литві. Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV-XVIII в. [Текст] / М. Владимирський-Буданов. -- Львів, 1904. -- Ч. 2.

5. Карліна, О. Магдебурзьке право в містах України XV-XVIII ст. [Текст] / О. Карліна // Розбудова держави. -- 2002. -- №9 1-4. -- С. 9-18.

6. Грушевський, М. С. Історія України-Руси [Текст]: [у 8 т.] / М. С. Грушевський. -- Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 1905 -- Т. 5. -- 708 с.

7. Задорожнюк, А Б. Цехове законодавство міст і містечок Поділля кінця XVIII -- першої половини XIX століття [Текст] / А. Б. Задорожнюк // Наукові праці Кам'янець- Подільського державного університету. Історичні науки. Т. 14. -- Кам'янець-Подільський, 2005. -- С. 330-341.

8. Ільінський, В. Магдебурзьке право на Поділлі [Текст] / В. Ільїнський // Науково- краєзнавчий альманах “Дивокрай”. -- Вип. 2. -- 1997. -- С. 37-49.

Размещено на Allbest.ru