Сутнісне значення мотивів у кваліфікації корисливо-насильницьких злочинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутнісне значення мотивів у кваліфікації корисливо-насильницьких злочинів

На сьогодні науково визнаним є наступний психологічний причиновий ланцюг механізму людської, зокрема й злочинної, поведінки: актуалізація потреб та інтересів особистості - формування мотиву - вибір мети та засобів її досягнення - оцінка конкретної ситуації - прийняття рішення - діяння [5, 15]. Мотив є спонукання, сутність якого полягає в обґрунтованості своєї діяльності [3,122]. У сучасного злочинного елементу достатньо широкий перелік як мотивів, так і способів їх реалізації. Як слушно зазначають науковці, різна мотиваційна сфера у злочинному середовищі впливає на поширення та модифікацію вже добре відомих злочинів, а також на появу нових, ще недостатньо досліджених груп [1, 37]. Слід зазначити, що майбутнє відкриває неосяжний простір для виникнення й розповсюдження у злочинців різних мотивів. Людська поведінка за своїм соціально-психологічним змістом є достатньо багатоплановим і складним явищем. Мотив зумовлює таку поведінку тільки у співвідношенні та у взаємозв'язку з метою, результатами, досягти яких прагне особа, формами їх досягнення й соціальними вимогами до означеної поведінки. Звідси мотив злочину - спонукання обізнане, яке опосередковане прагненням досягнення певної мети за ради задоволення мотиву [2,29]. Мотив як елемент психічної діяльності людини є тісно пов'язаним з навколишнім світом, оскільки будь-яке спонукання є, з діалектичної точки зору, відображенням в особистості соціально-біологічної дійсності. Це є генетичний зв'язок мотиву із зовнішнім світом [5, 44]. Однак існує й інший, функціональний зв'язок мотиву із зовнішнім світом. Це є зв'язок між спонуканням і предметом. У такому разі спонукання відіграє роль мотиву тоді, коли воно знаходить відображення свого задоволення в конкретному предметі. Саме тоді спонукання перетворюється в прагнення, а сам предмет підштовхує особу до дій. Як справедливо стверджують науковці, не тільки обізнане, а й опредмечене спонукання є мотивом окремого вольового акту та вольової діяльності загалом [4, 71]. Аналіз слідчої та судової практики свідчить про те, що саме корисливі мотиви залишаються найбільш розповсюдженими при вчиненні більшості злочинів. У загальній структурі сучасної злочинності до 75% складають саме посягання корисливої спрямованості [8, 15-16].

Кожний злочин є наслідком відповідних процесів, які відбуваються в психіці особи. Він зумовлений системою ціннісних координат, яка сформувалася в людини за роки її життя. Слід зазначити, що вся людська поведінка зумовлюється саме цією системою - нічого в житті людини не відбувається поза нею [2,17]. Спроби характеризувати поведінку особи, як немотивовану, є просто констатацією того, що досліднику не вдалось виявити справжні мотиви поведінки та цілі, які вона переслідувала. Формування мотиваційної сфери є результатом тривалого процесу розвитку особи. На нього впливає безліч факторів, як позитивного, так і негативного характеру. Значною мірою саме ця сфера детермінує протиправну поведінку особи, визначає її антисоціальну спрямованість. Мотив є тією рушійною силою, яка визначає людську поведінку [5, 62]..Людині, як особі мислячій, притаманна можливість вибору відповідної лінії поведінки. Слід зазначити, що взагалі виборність поведінки лежить в основі визнання можливим притягнення особи до відповідальності. За відсутності можливості обирати поведінку, відсутня й можливість постановки питання про відповідальність. Тому виборність поведінки є, по суті, умовою існування відповідальності як такої. Саме зважаючи на це положення, слід підходити до визначення мотиву як спонуки, якою керується особа при вчиненні діяння. Однак це стосується лише характеристики основної функції, яку виконує мотив у механізмі людської поведінки й не може бути визнано всеохоплюючим. Як зазначалося нами, мотив не «працює» самостійно, а діє лише в сукупності з метою, досягнення якої переслідує особа. Наявність мети відрізняє свідому людську поведінку від неусвідомленої, рефлекторної діяльності. Мета - це той бажаний результат, який особа прагне досягнути внаслідок вчинення відповідного діяння. Мотив злочину визначається цінностями, інтересами, що перетворюються на потреби винного. Будучи усвідомленими особою, вони й стають спонукою злочинної поведінки. Всі умисні злочини є наслідком усвідомлення особою власних потреб. Тому слід вважати, що всі умисні злочини - мотивовані. Цієї позиції дотримуються практично всі вітчизняні вчені-криміналісти [1; 2; 4; 7; 8]. За існуючою точкою зору, мотиви злочинів можуть бути класифіковані як: антисоціальні (політичні, насильницько-агресивні, корисливі, корисливо агресивні та ін.); асоціальні (егоїстичні, анархо-індивідуалістичні та ін.); псевдосоціальні (мотиви окремих соціальних груп, які суперечать кримінально-правовим нормам, інтересам окремих осіб та суспільства загалом); протосоціальні (при переростанні соціально сприйнятливих мотивів у мотиви злочину (наприклад, при вчиненні злочину при перевищенні меж необхідної оборони таін.). Крім того, мотиви злочину можуть носити як низький характер (наприклад, користь, помста, хуліганський мотив іт. ін.), такі бути такими, що не несуть антисоціального навантаження і взагалі можуть бути оцінені як соціально прийнятні (співчуття, жалість та ін.) [5, 71].

Різні аспекти протидії корисливо-насильницькій злочинності були й залишаються предметом досліджень багатьох науковців, а саме: С.В. Албула, П.П. Андруш-ка, О.М. Бандурки, Є.П. Вечерніна, О.О. Герцензона, О.М. Джужи, А.Ф. Зелінського, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, В.В. Уіунєєва, П.С. Матишевського, О.О. Подобного, В.В. Тіщенка та багатьох інших. Але й дотепер відкритим, на наш погляд, залишається питання щодо значення мотивів у кваліфікації корисливо-насильницьких злочинів.

Кримінальний кодекс України 1960 року, який діяв у державі тривалий час, визначав вчинення злочину з корисливих мотивів як одну з обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність - п. 4 ст. 41 Кримінального кодексу. При цьому корисливі мотиви розглядалися саме як низькі, сутність яких полягала в прагненні винного шляхом вчинення злочину досягти будь-якої матеріальної вигоди для себе чи для своїх близьких [7, 12]. Чинне кримінальне законодавство України не дає визначення корисливого мотиву, хоча й визнає його кваліфікуючою ознакою низки злочинів [1, 38]. Взагалі, кримінально-правове тлумачення суб'єктивної сторони злочину розглядає мотив поза межами вини, як те, що виникає до формування умислу й не завжди є обов'язковим елементом у складі злочину. Як справедливо відмічають науковці, таке ставлення не відповідає дійсності, адже, мотивація поведінки і є його суб'єктивною стороною, а мотив - це двигун людської поведінки [5, 41].

Визначення мотивів під час кваліфікації злочинних діянь дає можливість правильно зрозуміти психічний стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, точно визначити форму вини й ступінь суспільної небезпеки особи, і врешті-решт дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому. Як вже зазначалося, будь-яка вольова поведінка людини, також і злочинна, виходить із визначених мотивів і спрямовується на досягнення певної мети. Взагалі, кримінально-правове значення мотиву злочину може бути різним. При конструюванні окремих складів злочинів у чинному кримінальному законодавстві мотив передбачається як обов'язкова ознака складу злочину. В окремих складах само визначення суспільно небезпечного діяння передбачає наявність при його вчиненні певного мотиву, який прямо в законі може бути й не вказаним. Наприклад, усі види викрадення чужого майна передбачають наявність корисливого мотиву. Крім цього, кримінальний закон може передбачити мотив у деяких складах як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду. Якщо ж мотив злочину прямо не вказаний у конкретній нормі кримінального закону або не випливає безпосередньо з її змісту, тоді він не має значення для кваліфікації злочину, але може враховуватися судом при призначенні кримінального покарання [6, 412].

Як вказує П.С. Матишевський, «при посяганнях на власність корисливий мотив є важливим критерієм для визначення мети злочину. При заволодінні майном, злочинець завжди обертає його на свою користь, тобто особисто збагачується» [7, 62]. Однак далі автор справедливо, на наш погляд, вказує, що такі злочини не перестають бути корисливими й тоді, коли злочинець, після заволодіння майном, незаконно звертає його на користь іншої особи. У цьому разі може й не мати місце факт особистого збагачення винного. Дійсно, поняття корисливого мотиву й корисливої мети не завжди співпадають. Корислива мотиви іноді можуть поєднуватися з некорисливою метою. Так само повернення викраденого майна чи відшкодування його вартості не виключають наявність у діях винного складу корисливого злочину. Сучасна судова практика констатує, що як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо) [4, 72].

Розмірковуючи щодо визначення поняття корисливо-насильницьких злочинів, В.В. Тіщенко вказує, що ці злочини поєднує намір злочинця отримати майнову користь за рахунок викраденого, задовольнити будь-які особисті потреби матеріального характеру шляхом використання насильства або загрози його використання до осіб, у яких таке майно знаходиться у власності, користуванні, розпорядженні, або доручено для зберігання, транспортування тощо [8, 115]. Деякі автори продовжують вважати за сутність корисливих мотивів прагнення до незаконного збагачення за рахунок чужого майна [7,42].

Достатньо ґрунтовним є визначення корисливого мотиву, запропоноване авторами науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. Вони відмічають, що корисливий мотив при вчиненні злочину полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь. У результаті винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється [6, 415]. У свою чергу, А.Ф. Зелінський, розглядаючи проблеми мотивації корисливої злочинної діяльності, зазначав, що «криминальная корысть, как правило, морально упречна - это её изначальный признак…» [4, 71-72]. Піддаючи критичному аналізові існуючі точки зору щодо визначення поняття корисливих мотивів, науковець відмічав, що вони, насамперед, походять від індивідуальних потреб. У зв'язку з цим він вказував, що користь - це прагнення задовольнити індивідуальну життєву потребу шляхом завідомо протиправного, передбаченого кримінальним законом, заволодіння чужим майном чи майновими правами, які не належать винному, або шляхом звільнення від майнових зобов'язань і зменшення витрат [4, 72]. Усі види злочинів, що породжуються користю, А.Ф. Зелінський поділив на три категорії: 1) загальнокримінальні; 2) економічні; 3) інші. При цьому до загальнокримінальної корисливої злочинності, на його думку, слід відносити, крім крадіжок і шахрайства, також грабежі, розбої та вимагання, які він об'єднує в групу агресивних корисливих посягань [4, 72]. Примітний також той факт, що до групи агресивних корисливих посягань А.Ф. Зелінський відніс бандитизм, умисні корисливі вбивства, штучне підвищення й підтримку високих цін на товари народного споживання й послуги населенню та деякі інші посягання на життя й здоров'я, вчинені за корисливими мотивами. Науковець зазначає, що індивідуальні потреби перетворюються на корисливий мотив, якщо предметом, який ці потреби незаконно задовольняє, є: а) чуже майно; б) майнові права, які не належать винному; в) скорочення обов'язкових або звичайних для особи витрат. Але, за нашим переконанням, таке визначення не в повному обсязі окреслює ознаки користі. Не завжди протиправне заволодіння чужим майном чи майновими правами опосередкуються прагненням задоволення індивідуальних потреб саме (лише) винного. Аналіз матеріалів судової та слідчої практики дає підстави стверджувати, що злочини корисливої спрямованості можуть вчинятися й задля задоволення життєвих потреб не лише самого винного, а й іншої особи чи групи осіб [2, 72; 8, 117]. Саме тому слід погодитись з С.В. Албулом, який визначає корисливий мотив злочину, як прагнення задовольнити індивідуальну потребу винного або іншої особи (групи осіб) шляхом завідомо протиправного, передбаченого кримінальним законом заволодіння чужим майном чи чужими майновими правами, або шляхом звільнення від майнових зобов'язань і зменшення витрат [1, 26].

На нашу думку, аналіз сутності мотивів та їх значення у кваліфікації корисливо-насильницьких злочинів, за умов подальших ґрунтовних наукових досліджень, буде сприяти подальшому проникненню в природу злочинності з метою вдосконалення напрямів протидії.

Література

злочин корисливий насильницький мотив

1. Албул С.В. Корисливо-насильницькі злочини відносно іноземців в Україні: кримінологічний аналіз: монографія. - Одеса: Видавець В.В. Букаєв., 2009. - 144 с.

2. Албул С.В. Протидія органів внутрішніх справ корисливо-насильницьким злочинам у курортній місцевості: монографія / С.В. Албул, В.Б. Любчик. - Одеса: ОДУВС, 2013. - 140 с.

3. Зелинский А.Ф. Корысть: опыт криминологического и психологического анализа // Государство и право. - №3. - 1993. - С. 71-72.

4. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. - Киев: Юринком, 1996. - 216 с.

5. Тищенко В.В. Корыстно-насильственные преступления: криминалистический анализ: Монография. - Одесса: Юрид. л-ра, 2002. - 340 с.

Размещено на Allbest.ru