Магдебурзьке право у Литві

Размещено на http://www.allbest.ru/

М. Кобилецький

Львівський національний університет імені Івана Франка

Львів, Україна

Висвітлено процес поширення магдебурзького права на Литовських землях. Проаналізовано особливості функціонування органів міського самоврядування на основі магдебурзького права: війта, лавників, бургомістрів, радників, возних та ін. Показано спільні і відмінні риси у діяльності органів міського самоврядування українських та литовських міст.

Ключові слова: магдебурзьке право, радники, бургомістри, війт, лавники.

самоврядування український литовський магдебурзький

Магдебурзьке право на землях Великого князівства Литовського розпочало поширюватися на початку ХУІ ст. На українських і білоруських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського, маґдебурзьке право також поширилося ще наприкінці ХУІ ст. та у ХУ ст. Так у 1374 р. князі Юрій та Олександр Корятовичі надали його місту Кам'янцю-Подільському [1, с. 938], 1390 р. його отримало місто Брест (Берестя) [2, с. 25], 1498 р., Київ [3, с. 21-22] та ін. Першим литовським містом, що отримало маґдебурзьке право, стала столиця Литви Вільно (Вільнюс). Привілей про надання Вільнюсу маґдебурзького права видав король Владислав Ягайло 1387 р., де зазначив, що його надають на зразок міст Польщі, на думку відомого польського історика права Юліуша Бардаха, метою короля Владислава Ягайла було зрівняти Вільнюс і Краків у правах та збільшити у місті кількість купців та ремісників [4, с. 81]. Лише 1432 р. литовський князь Сиґізмунд Кейстутович видав привілей про скасування польського, литовського і руського права у Вільнюсі та запровадження посади війта. У привілеї також передбачено створити міську раду під головуванням бургомістра. На основі декрета Великого Литовського князя Сиґізмунда І 1536 р. вони виконували свої функції пожиттєво. До складу міської ради Вільнюса входило 12 бургомістрів і 24 радники, які почергово виконували свої повноваження. У XVI ст. склад урядуючого магістрату щорічно налічував два бургомістри і чотири радники. Бургомістри і радники у рівній кількості репрезентували православне і католицьке населення міста [2, с. 24]. Опісля Вільнюса маґдебурзьке право отримали міста Каунас і Тракай у 1441 р. [5, с. 78]. Надання маґдебурзького права литовським містам було також пов'язано з проведенням у Великому Литовському князівстві в середині ХУІ ст. земельної реформи Сиґізмунда Августа, яка отримала назву Устави на Волоки 1557 р. [6, с. 91]. Поряд з розвитком сільського господарства влада Великого князівства Литовського була зацікавлена і у створенні міст, організованих на основі маґдебурзького та хелмінського (кульменського) прав. Протягом другої половини ХУІ ст. та першої половини ХУІІ ст. маґдебурзьке право було надано містам Меркін 1569 р., Вістіс - 1570 р., Велівона - 1580 р., Алітус - 1581 р., Вірбаліс - 1593 р., Лаздія - 1597 р., Юрбаркас - 1611 р., Сімнас - 1626 р., Владіславовас (тепер Кудіркос Науместіс, 1643 р.) розміщених у басейні річки Неман, яка була важливим торговельним шляхом, що з'єднував землі Великого князівства Литовського і Князівської Прусії та інших європейських держав [6, с. 92]. Усі вищеперелічені міста були так званими великокнязівськими або державними. Своєю чергою, на українських і білоруських землях більшість міст магдебурзького права були у власності магнатів, шляхти і духовенства і мали статус приватновласницьких. Запровадження магдебурзького права у містах ХУІ- ХУІІ ст., що перебували у приватній власності магнатських родів, на думку литовської дослідниці Іоланти Карпавічіне стало елементом їхнього соціального престижу. Зазвичай магдебурзьке право отримали населені пункти, що функціонували як центри розташування магнатських резиденцій [5, с. 94]. Магнати, надаючи містам маґдебурзьке право, також бажали зміцнити їх економічно та політично. Ще однією причиною поширення маґдебурзького права на землях Великого князівства Литовського стало бажання українських, білоруських і литовських магнатів запровадити у містах елементи західноєвропейської міської культури. На відміну від європейських міст, де маґдебурзьким правом володіли міста і села, на землях Великого Князівства Литовського маґдебурзьке право належало винятково містам.

У 1589 р. великий гетьман Великого князівства Литовського Крістофер Радзивіл надав маґдебурзьке право місту Бірнай. Цей привілей був підтверджений Великим литовським князем і королем Речі Посполитої Сиґізмундом Вазою. У 1590 р. власник села Кедайняй каштелян Ян Кішка надав йому статус міста і маґдебурзьке право [5, с. 94]. З початку ХУІІ ст. до початку ХІХ ст. місто Кейденяй належало магнатській родині Радивилів, які багато зробили для його соціального, економічного та культурного розвитку. З метою розвитку торгівлі і ремесла у містах запрошувалися іноземних, передусім німецьких колоністів [6, с. 114]. Зокрема, Великий гетьман Великого князівства Литовського граф Ян Чодкевіцький поселив громаду німецьких лютеранів у своєму маєтку Скуодіс і тільки у 1572 р. видав привілей про заснування міста на основі маґдебурзького права та назвав місто своїм іменем Йоганесбург [6, с. 95]. Ян Чодковіцький був одним із найбагатших магнатів Великого князівства Литовського та навчався у німецьких та пруських університетах Кенігсбергу, Ляйпціга та Віттенбергу [11, с. 145]. Після повернення до Литви він став одним із перших прихильників протестантизму, але на початку 70-х років ХУІ ст. знову повернувся до католицизму. У наданому місту Йоганесбургу привілею на маґдебурзьке право Ян Чодкевіцький міське право отримували німецькі колоністи, протестанти та місцеве литовське населення, яке сповідувало католицизм [7, с. 146]. У привілеї було зазначено: «...всім мешканцям міста євангельського віросповідання... милістю дозволити ...». Зазначений привілей дозволив сформувати структуру органів міського самоврядування, що відповідала етнічно-конфесійному складу населення. Протягом 1684-1695 рр. радники і бургомістри згадуються з католицької і протестантської сторони. Функції бургомістрів виконували почергово радники, обрані з католицької частини міської громади та протестантами. Німецькі колоністи також володіли іншими пільгами та привілеями [7, с. 147]. На відміну від українських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, де було кілька сотень приватновласницьких міст, що володіли маґдебурзьким правом, та білоруських земель, де функціонувало більше 20 приватновласницьких міст маґдебурзького права. У Литві їх кількість становила п'ять міст. Окрім вже згадуваних Скуодіса, Бірзи і Кадайняя, маґдебурзьке право отримало місто Кретінга, власником якого був магнат Карл Чодкевіцький, який згодом надав місту назву Корольштадт [6, с. 96]. У 1654 р. маґдебурзьке право отримує місто Седува, яке згодом стає власністю магнатської родини Понятковських. У Литві також траплялися випадки надання маґдебурзького права містам, що були у власності католицької церкви [8, с. 186]. Зокрема, у 1635 р. маґдебурзьке право було надано єпископом Тишкевичем місту Варнія. До середини XVII ст. його отримало 17 міст Литви із понад 250 міст, які на той час існували у Литві [6, с. 97]. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, війна Речі Посполитої, складовою частиною якої було Велике князівство Литовське із Швецією та Московським царством, епідемія чуми ослабила сільське господарство, підірвала соціально-економічний устрій Великого князівства Литовського. Воно також призвело до зменшення кількості населення та занепаду міст. Наступною причиною обмеження міського самоврядування на основі магдебурзького права стало створення магнатами та католицькою церквою на території міст юридик. Правовий статус юридик визначався у 49 артикулі ІІІ розділу Литовського Статуту 1588 р. Про шляхетські у місті Віденському і в інших містах наших господарських: «Уставуємо аби в таких домах, які пани-рада наші і інші стани роду шляхетського у місті столичному Віленському і інших містах наших не під присудом міським, але під правом і вольностю шляхетського держать, але ніхто свавільно без дозволу їх самих на постій не становився під страхом сплати ґвалту двадцять кіп грошей і всіх шкод, які б у цьому домі сталися ... Позову теж у таких домах шляхетських про кривди інші, які б деінде не стороні сталися, ніхто ні на кого не мав або коли з того дому сам пан кривду кому вчинив... А від господарів або від повірників, які в таких домах мешкають якби кому кривда в чому діялася, тоді з них самі господарі під час знаходження там правосуддя скривдженим без позову і зволікань чинити мають» [9, с. 111].

Юридики не підпорядковувалися органам міського самоврядування, а знаходилися під контролем їхніх власників» [2, с. 40-41]. У Вільнюсі з моменту надання місту маґдебурзького права були дві великі юридики. Перша замкова перебувала під контролем Вільнюського воєводи або під воєводи, та єпископська - під контролем католицької церкви. Існувала юридика, що була під владою православного митрополита [2, с. 45]. Наприкінці ХУІІ ст. та на початку ХУІІІ ст. маґдебурзьке право отримали міста Швянтош 1689, Вілкавішкіс 1697, Лідвінавас 1719, Віскеніай 1725. Органи міського самоврядування більшості литовських міст, що володіли маґдебурзьким правом, функціонували на зразок столиці міста Вільнюса. У другій половині XVIII ст. сейм Речі Посполитої зробив спробу провести реформу державних податків і зборів та централізувати управління в містах. За постановою Сейму Речі Посполитої 1764 та 1768 рр. права міст було значно обмежено [6, с. 89]. У 1776 р. за рішенням Сейму Речі Посполитої маґдебурзьке право було скасовано у всіх литовських містах, окрім Вільнюса, Каунаса та Тракая [10, с. 112]. У приватновласницьких містах маґдебурзьке право могло діяти за рішенням їхніх власників. У багатьох приватновласницьких містах Бірзі, Кадейняй, Скуодос, Кретінзі, Седуві після рішення Сейму Речі Посполитої були закладені окремі елементи самоврядування на основі маґдебурзького права. Ліквідація та обмеження маґдебурзького права викликали незадоволення мешканців міст та їх економічним занепадом. Мешканці литовських міст зверталися до так званого чотирирічного сейму (1762-1792 рр.) про повернення їм маґдебурзького права «гарантій правосуддя, власності та порядку» [5, с. 80]. У 1791 р. сейм прийняв низку законів, які підтверджували статус міст та повертали їм пільги та привілеї. Було прийнято закони «Про міські суди та апеляцію», «Про вільні королівські міста». Внаслідок ухвалення цих законів було зрівняно у правах мешканців міст та шляхту. Протягом семи місяців у 1791-1792 рр. 55 міст Литви прийняли привілеї вільних міст з них 10 міст раніше володіли маґдебурзьким правом. Мешканці інших 45 міст зверталися з проханням про поновлення їхніх привілеїв на основі маґдебурзького права, але вони не були реалізовані. Після другого поділу Речі Посполитої у 1793 р. наступний Сейм Речі Посполитої під впливом конфедерацій скасував усі рішення про повернення містам магдебурзького права та розширення їхніх прав. Ця ситуація збереглася до повстання Тадеуша Костюшка і третього поділу Речі Посполитої у 1795 р., після якого литовські землі увійшли до складу Російської імперії і на території Литви поступово було поширене російське законодавство [5, с. 80].

На відміну від європейських міст, що володіли магдебурзьким правом у містах Великого князівства Литовського поряд із джерелами магдебурзького права використовувались Литовські статути та українське, білоруське і литовське звичаєве право. У Литві в містах використовувались в основному не німецькі праці маґдебурзького права, а праці польських дослідників Яна Сервуса Тухольчика, Яна Кірштейна Церазина, Миколая Яскера, Павла Щербича та Бартоломія Троїцького.

Привілеї про надання магдебурзького права литовським містам видавались Великим литовським князем та королями Речі Посполитої. До кінця XVI ст. привілеї були написані головно старослов'янською (староукраїнсько-білоруською) мовою, що була канцелярською мовою Великого князівства Литовського. Після цього привілеї писали також польською та латинською мовами. Поряд з магдебурзьким правом у містах Литви використовували і кульменське (хелмінське) право. Зокрема, у привілеї на магдебурзьке право для міста Скуодоса 1572 р., що усі спірні питання потрібно вирішувати на основі кульменського права, в інших випадках доцільно застосовувати магдебурзьке право [7, с. 145]. Привілей також передбачав можливість використання імперського права, під яким дослідники розуміють римське право. Серед джерел права у литовських містах Алітус, Йонішкіс та Кедайняя траплялися вількери (міські статути), повні тексти яких не збереглися до сьогоднішнього дня [6, с. 104-105]. Вількери врегульовували повноваження та структуру органів міського самоврядування, компетенцію міських судів та окремі норми цивільного, сімейного та спадкового права. Рішення міських війтівсько-лавничих судів та міських рад, що розглядали кримінальні та цивільні справи у Великому князівстві Литовському можна було оскаржити до асесорського суду, що був найвищим апеляційним і касаційним судом по розгляду справ міст Литви, що володіли магдебурзьким правом.

У привілеях на магдебурзьке право були визначені функції та повноваження органів міського самоврядування: війта, радників, бургомістрів та ін. На основі привілею 1611 р. місту Юрбаркас було зазначено, що на основі давнього звичаю громадяни міста обирали шістьох осіб на посаду радника, котрі мали вирізнятися високими моральними якостями та добрими знаннями права. За згодою мешканців міста одного з радників обирали на однорічний термін на посаду бургомістра. Бургомістра затверджував на посаду повітовий староста, який за згодою громадян міста призначав шістьох лавників, що виконували функції присяжних. На основі привілею на магдебурзьке право для міста Варняї 1635 р. були передбачені посади двох бургомістрів, двох радників та шістьох лавників. У привілеї для міста Кадейняя 1648 р. було зазначено, що у місті необхідно обрати шістьох лавників, двох бургомістрів, чотирьох радників та одного писаря [6, с. 105]. Війт був представником феодала власника міста. У великокнязівських містах, які були у власності держави, війта призначали пожиттєво грамотою Великого литовського князя. Окремі литовські міста отримали право вільного вибору війта. Зокрема, з середини XVII ст. громада міста Кадейняя отримала право обирати чотирьох кандидатів, одного з яких власник призначав війтом. Війти у литовських містах зазвичай виконували судові функції. окрім війта, судові повноваження виконували лавники (судові засідателі). Радників та бургомістрів обирали головно на рік. Після призначення або обрання на посади бургомістри, війти, радники і лавники складали присягу, визначену у кодексах магдебурзького права. Ними могли бути мешканці міст християнського віросповідання, володіли нерухомим майном на території міста, мали знання чинних у місті нормативно-правових актів та відповідати високим моральним якостям [6, с. 106]. У 1712 р. війт міста Алютус звільнив з посади радника за аморальну поведінку.

Війтівсько-лавничі суди у литовських містах в основному розглядали кримінальні справи. Міські ради та бургомістри могли розглядати цивільні справи. У грамоті для міста Меркіне 1569 р. було зазначено, що війтівсько-лавничий суд під присягою міг розглядати справи, що стосувалися вбивств, тілесних ушкоджень та підпалів. Міська рада у складі радників і бургомістрів та війт і лавники у литовських містах як і інших містах Європи, що володіли магдебурзьким та іншими видами німецького міського права - магістрат. Термін «магістрат» уперше вжито у литовських містах в джерелах XVII-XVIII ст. Інтереси міської громади в окремих литовських містах репрезентували так звані «Бесешуігі», які були утворені у XVIII ст. Колегія «Decemviri» контролювала діяльність органів міського самоврядування, брала участь у засіданнях магістрату та контролювала використання коштів міського бюджету. Серед їх числа обирали радників, бургомістрів та лавників. В українських містах, зокрема у Львові, цей орган мав назву «Колегія 40 мужів», Самборі «Колегія 30 мужів» [11, с. 216-217] та ін. Важливу роль у функціонуванні міст Литви, що володіли магдебурзьким правом, відігравали цехи, до складу яких входили купці та ремісники. Згоду на заснування цехів надавались у грамотах та привілеях Великих Литовських князів. Зокрема, у 1618 р. магістрат міста Йонішкіс звернувся із запитом до Великого Литовського князя про заснування у місті шевського цеху. У місті Кайденяй, де проживало приблизно 4 тисячі населення, функціонували 10 ремісничих цехів, діяльність яких контролював магістрат. Органи міського самоврядування контролювали також порядок проведення ярмарків і торгів на ринках міст, систему мір і ваг, санітарний стан та дотримання у цехах норми права та ін. [6, с. 112]. Наприклад, у 1620 р. Великий Литовський князь і король Речі Посполитої Сиґізмунд Ваза надав місту Йонішкас спеціальний привілей, «що за німецьким магдебурзьким правом надавав місту право контролювати одиницю мір і ваг та підвищувати податки». Міста виплачували значні кошти у загальнодержавну казну. Зокрема, у XVI ст. Вільнюс сплачував 1500 коп грошей литовських до державної казни [12, с. 31].

Після надання магдебурзького права литовським містам у всіх привілеях було згадано, що мешканці міст мали збудувати на ринковій площі будинок Ратуші. Великі та багаті міста будували кам'яні ратуші, а в малих будували дерев'яні ратуші. У ратушах був магістрат, зберігалися грамоти, привілеї та інші важливі документи. Тут також відбувалися засідання війтівсько-лавничих судів.

Правовий статус міщан визначали у ІІІ, IV розділах ІІІ Литовського Статуту 1588 р. Зокрема, у 69 артикулі IV розділу Про міщан права маґдебурзького, було зазначено: «Так уставуємо, якби з міщан наших права маґдебурзького, яка кривда діяння від князів, панів і землян і підданих їхніх, а вони б самі добровільно судитися не хотіли або правосуддя підданим своїм не вчиняли, тоді б такого кожного міщанин має до суду земського повітового викликати і далі діяти проти нього відповідно до вчинку, закону і Статуту земського» [9, с. 173]. У артикулі 38 Про слуг і людей шляхетських, і челядь домову, яка втекла до міст» врегульовували правовий статус осіб, які втекли до Вільнюса та інших литовських міст від шляхти, духовенства та інших власників: «... слуги і люди отчизні або челядь власне державна... втекла від княжат, панів або від якого шляхтича і прийшла до столичного нашого міста Віленського або до інших міст наших привілейованих або не привілейованих. мають війти, бургомістри і райці наші зміст наших, вислухавши слушний довід панів чи їхніх чиї будуть... видавати судячи земським правом, крім слуг і людей отчизняних шляхетських. прийшовши до міст наших і прийнявши право. і проживуть десять років, таких слуг з міст наших війт і урядники видавати не повинні. Але мають відкупитися згідно зі станом своїм.» [9, с. 107]. Вплив магдебурзького права та Саксонського Зерцала на Литовські Статути був досить значним і стосувався інших артикулів, в яких немає прямого посилання на маґдебурзьке право та Саксонське Зерцало.

У складі кодифікаційної комісії під час складання Литовського статуту 1588 р. знавцями та пропагандистами маґдебурзького права був голова кодифікаційної комісії вільнюський католицький єпископ Августин Ротунд-Мелетський, який навчався в Гагіле-Вітенберзькому університеті (Саксонія, ФРН) і мав дружні стосунки з війтом Вищого німецького суду та на королівськім замку [13, с. 47].

Маґдебурзьке право на територію Литви поширилося наприкінці XIV ст. У Литві поряд з маґдебурзьким використовувався і його різновид хелмінське (кульменське) право, що були чинними винятково у містах. Надання маґдебурзького права литовським містам було пов'язане з бажанням Великих литовських князів підтримувати розвиток торгівлі і промислу в державі. Тільки у столиці Литви Вільнюсі інтереси міщан, окрім бургомістрів, радників, війтів і лавників репрезентувала спеціальна колегія за участі купців та ремісників. Права міст обмежували юридики, що належали органам державної влади, церкві та приватним власникам.

Поряд із джерелами маґдебурзького права у Литовських містах застосовували праці польських правознавців XVI--XVII ст.

Список використаної літератури

1. Balinski M. Starozytna Polska pod wzgl^dem historycznym, geograficznym i statystycznym ; opisana przez Michala Balinskiego i Tymoteusza Lipinskiego / M. Balinski. - Warszawa : S. Orgelbrand, 1843. - T. 1. - S. 723, IV, [1] s.

2. Bardach J. Ustroj miast na prawie magdeburgskim w Wielkim Ksi^stwie Litewskim do polowy XVII wieku / Juliusz Bardach // O dawnej i niedawnej Litwie. - Poznan : Wydaw. Naukowe UAM, 1988. - S. 72-119.

3. Круглова Т. Маґдебургское право в Киеве: поиск точки отсчета / Т. Круглова. - К. : Знання, 1999. - 34 с.

4. Bardach I. O dawnej I Niedawnej Litwie / I. Bardach. - Poznan.

5. Karpaviciene J. Das sachsisch-magdeburgische Recht in Litauen: Forschungsstand, Forschungsfelder und Perspektiven // Rechts - und Sprachtransfer in Mittel - und Osteuropa: Sachsenspiegel und Magdeburger Recht ; international und interdisziplinare Konferenz in Leipzig vom 31. Oktober bis 2. November 2003 / hrsg. von Ernst Eichler und Heiner Luck. Red. : Wieland Carls. - Berlin : de Gruyter Recht. - S. 75-103.

6. Karpaviciene J. Das sachsisch-magdeburgische Recht in Litauen: Forschungsstand, Forschungsfelder und Perspektiven // Rechts - und Sprachtransfer in Mittel - und Osteuropa: Sachsenspiegel und Magdeburger Recht ; international und interdisziplinare Konferenz in Leipzig vom 31. Oktober bis 2. November 2003 / hrsg. von Ernst Eichler und Heiner Luck. Red. : Wieland Carls. - Berlin : de Gruyter Recht. - S. 75-103.

7. Рогачевский А. Очерки по истории права Пруссии ХШ-XVII вв. / А. Рогачевский. - СПб., 2004. - 496 с.

8. Гричкевич А. Частновладечиские города Белоруссии у 16-18 вв. / Социально- економическое исследование истории городов / А. Гричкевич. - Минск, 1975.

9. Karpaviciene J. Das sachsisch-magdeburgische Recht in Litauen: Forschungsstand, Forschungsfelder und Perspektiven // Rechts - und Sprachtransfer in Mittel - und Osteuropa: М. Кобилецький 86 ISSN - 0136-8168. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2014. Випуск 59

10. Sachsenspiegel und Magdeburger Recht ; intemationale und interdisziplinare Konferenz in Leipzig vom 31. Oktober bis 2. November 2003 / hrsg. von Ernst Eichler und Heiner Luck. Red. : Wieland Carls. - Berlin : de Gruyter Recht. - S. 75-103.

11. Keller O. Geschichte, Quellen und Literatur des Magdeburger Rechts in Weiprussischen Ortschaften des Gropfurstentums Littauen / O. Keller // IVS Saxonico-Maidebyrgense in oriente. - Berlin, 2003. - Bd. 1 : Rechts - und Sprechtransfer in Mittel - und Osteuropa, Sachsenspiegel und Magdeburgerrecht. - S. 103-140.

12. Кобилецький М. Магдебурзьке право в Україні (XIV - початок ХІХ ст.): історико- правове дослідження : монографія / М. Кобилецький. - Львів : ПАІС, 2008. - 406 с.

13. Karpaviciene J. Das sachsisch-magdeburgische Recht in Litauen: Forschungsstand, Forschungsfelder und Perspektiven // Rechts - und Sprachtransfer in Mittel - und Osteuropa: Sachsenspiegel und Magdeburger Recht ; intemationale und interdisziplinare Konferenz in Leipzig vom 31. Oktober bis 2. November 2003 / hrsg. von Ernst Eichler und Heiner Luck. Red. : Wieland Carls. - Berlin : de Gruyter Recht. - S. 75-103.

14. Bardach J. Miasta na prawie Magdeburgskim w Wielkim Ksipstwie Litewskim od schylku XIV do polowy XVII stolecia / Juliusz Bardach // Kwartalnik historyczny. - 1980. - № 1. - S. 21-51.

15. Яковлів А. Український кодекс 1743 року «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ». Його історія, джерела та системний виклад змісту / А. Яковлів // Записки НТШ. - Т. 159. - Мюнхен : Заграва.

Размещено на Allbest.ru