Соціальні стандарти в сфері оплати праці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут демографії та соціальних досліджень

імені М.В. Птухи Національної академії наук України

СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ В СФЕРІ ОПЛАТИ ПРАЦІ УКРАЇНИ

Дяконенко О.І.

Петровська І.О.

Постановка проблеми. Соціальні стандарти в сфері оплати праці - важелі соціальної політики, значущість яких у суспільному розвитку країни постійно зростає, що обумовлено їхньою здатністю формувати підґрунтя для забезпечення конститу ційного права громадян на достатній рівень доходу, рівного доступу до суспільних благ та послуг, лік відації глибокого розшарування суспільства, «під тягування» малозабезпечених верств населення до рівня середнього класу. Наразі державні інституції та міжнародна спільнота активізували свої зусилля у напрямі підвищення ефективності системи соці альних стандартів, що є цілком закономірним з огляду на всезростаючу роль соціальної політики у розвитку економіки, покращенні життєдіяльності населення і безпеці країни.

Низька ефективність системи соціальних стан дартів в сфері оплати праці України, недотримання конституційно гарантованих нормативів соціаль них стандартів через брак фінансових ресурсів звужують значимість соціальних стандартів як потужного регулятора рівня життя населення. Внаслідок неефективної державної політики у цій сфері, в тому числі через недостатнє теоретико- методологічне дослідження системи соціальних стандартів, падає рівень матеріального і духовного благополуччя населення. Це актуалізує потребу у підвищенні ефективності вітчизняних наукових розробок щодо системи соціальних стандартів в сфері оплати праці, яка наразі формується і реалі зується в умовах загострення соціальних проблем та посилення економічних обмежень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вітчизняні та зарубіжні дослідники неоднора зово акцентували увагу на проблематиці соці альних стандартів у сфері оплати праці. Серед зарубіжних вчених дослідження з цього напряму здійснювали А. Анкер, Л.А. Беррі, Д. Бесконд, Р. Готестам, Дж. Ріттер, М.М. Ренкас, вітчизня них - Н.П. Баранова, С.Г. Батажок, О.В. Більська, А.М. Колот, Е.М. Лібанова, В.О. Мандибура, Т.В. Перегудова, Т.В. Новікова, М.М. Шумило та ін. Зокрема, Т.В. Перегудова досліджувала соці альні стандарти гідної оплати праці та їх дотри мання в Україні [1], М.М. Шумило - міжнародні стандарти у сфері оплати праці [2], О.В. Біль- ська - відповідність соціальних стандартів вимо гам імператива соціалізації економіки [3].

Мета статті полягає у теоретико-методологіч- ній та аналітичній оцінці соціальних стандартів в сфері оплати праці України та виявленні недоліків у їх формуванні та реалізації.

Виклад основного матеріалу. В Україні про цес формування системи державних соціальних стандартів активізувався з прийняттям Законів України «Про прожитковий мінімум» (№ 966-ХІУ від 15.07.1999 р.) і «Про державні соціальні стан дарти та державні соціальні гарантії» (№ 2017-ІІІ від 05.10.2000 р.) [4, 5]. У 2002 році відповідно до статті 27 Закону України «Про державні соці альні стандарти та державні соціальні гарантії» було затверджено «Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів» (№ 293 від 17.06.2002 р.) з метою законодавчого встанов лення найважливіших державних соціальних стандартів і забезпечення визначених Конститу цією України соціальних прав та гарантій достат нього життєвого рівня населення країни [6]. Окрім зазначених, до нормативно-правових актів, що регулюють систему соціальних стандартів у сфері оплати праці України, належать: Кодекс Законів про працю (№ 322-УШ від 10.12.1971 р.), Закон України «Про оплату праці» (№ 108/95-ВР від 24.03.1995 р.), «Про колективні договори і угоди» (№ 3356-ХІІ від 01.07.1993 р.), постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (№ 100 від 08.02.1995 р.), Конвенції МОП, Євро пейська соціальна хартія, рекомендації ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ тощо.

Огляд літературних джерел з досліджуваної проблеми показав, що більшість авторів при тримується визначення, закріпленого в Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», вважаючи, що соці альний стандарт - це «встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціаль них гарантій» [5]. Тобто, їм притаманне розуміння соціального стандарту через призму категорії «норма», а в деяких визначеннях спостерігається навіть ототожнення цих категорій. На нашу думку, термін «стандарт» має ширше значення, оскільки охоплює не лише статистичні, а й орга нізаційні, методичні аспекти. Відповідно, і його цільове призначення ширше та спрямоване на організацію сфери оплати праці, регламентацію її окремих елементів, обґрунтування основних пра вил, вимог, принципів та правових засобів. Наразі норма - є формою, яка закріплює стандарт. Похід ним від неї є термін «норматив», що представляє собою встановлену конкретизовану міру, чітко кількісно та якісно визначену. У сфері оплати праці нормативні значення соціальних стандартів, як комплекс кількісно-якісних соціальних норм, покликані оптимізувати забезпеченість населення фінансовими ресурсами для задоволення своїх потреб в матеріальних благах та послугах, під вищити ефективність системи оплати праці до рівня передових світових практик, підтримувати достатній життєвий рівень населення та купівель ної спроможності його грошових доходів.

Соціальні стандарти у сфері оплати праці, зазвичай, засновані на консенсусі шляхом обго ворення між суб'єктами. Основними суб'єктами соціальної стардартизації у сфері оплати праці є державні та місцеві органи влади, роботодавці та їхні об'єднання, наймані працівники та про фесійні спілки, громадські об'єднання, міжна родні організації тощо. Вони визначають основні завдання соціальної стандартизації у сфері оплати праці, які полягають у:

- забезпеченні конституційного права грома дян на достатній рівень доходу;

- встановленні мінімальних соціальних стан дартів (мінімальна заробітна плата, мінімальний рівень погодинної зарплати, мінімальний посадо вий оклад (тарифна ставка), неоподатковуваний мінімум громадян);

- забезпеченні оптимальної диференціації оплати праці у регіональному, галузевому, профе сійному, віковому, гендерному розрізах;

- корегуванні частки оплати праці у струк турі ВВП, тіньових доходів - у загальних доходах населення, заробітної плати - у грошових доходах населення, тарифної ставки - у заробітній платі;

- індексації грошових доходів населення в залежності від індексу інфляції;

- своєчасності виплати зарплати та встанов ленні відповідальності за затримку у її виплаті.

Отже, соціальний стандарт - змінна вели чина, що визначається за врахування об'єктивних закономірностей розвитку суспільства, потреб та можливостей суб'єктів соціально-трудових від носин, і встановлюється задля досягнення опти мального ступеня впорядкованості в забезпеченні соціальних прав та гарантій населення в сфері оплати праці. Складність та змістовність цієї кате горії вимагає досліджувати її у двох площинах:

1) стандартизація прав, що сприяють реалі зації соціальних стандартів у сфері оплати праці та забезпечують гарантований Конституцією України достатній рівень доходу її громадянам (рис. 1). Стандартизація прав у сфері оплати праці відбувається за виконання низки нормативно-правових документів, що декларують право гро мадян України на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, рівну оплату за працю рівної цінності без будь-якої дискримінації, індексацію заробітної плати, відповідність рівня оплати праці кваліфікації працівника тощо;

2) нормативізація соціальних стандартів - кількіс но-якісна стандартизація у сфері оплати праці, що визначається за врахування об'єктивних закономірностей розвитку суспільства, потреб та можливостей суб'єктів соціально-трудових від носин та забезпечує оптимальний рівень задово лення їхніх потреб (рис. 2).

Рис. 1. Площини соціальних стандартів у сфері оплати праці України

В Україні соціальні стандарти в сфері оплати праці декларують встановлення таких нормати вів як мінімальна заробітна плата, мінімальний рівень погодинної зарплати, мінімальний посадо вий оклад (тарифна ставка), співвідношення міні мальної і середньої заробітної плати, питома вага тарифної ставки в середній зарплаті та ін. Серед них вагоме місце посідає мінімальна заробітна плата (МЗП), що є законодавчо встановленою мінімальною межею оплати праці у розрахунку на місяць (годину).

Впродовж 2000-2016 рр. розмір МЗП не пере вищував прожитковий мінімум для працездатних осіб, а в період до 2009 р. був навіть меншим, знизившись до 35,6 % від розміру прожитко вого мінімуму у 2001 р. (рис. 3). Недотримання вимоги щодо розміру МЗП спричинило погір шення показників відтворення робочої сили пра цюючого населення до рівня нижчого за фізіоло гічний мінімум. Для вирішення цієї проблеми у 2007 р. на законодавчому рівні було підкреслено обов'язковість дотримання вимоги щодо розміру МЗП, який не може бути нижчим за прожитковий мінімум, і завдяки цьому у 2009 р. - вперше за роки незалежності - величина МЗП зрівнялась з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, склавши 744 грн.

Спроба осучаснення МЗП, доведення її до реального рівня була зроблена з прийняттям акону України «Про Державний бюджет Укра їни на 2017 рік», відповідно до якого розмір щомі сячної мінімальної заробітної плати в Україні з 1 січня 2017 р. зріс до 3200 грн. [7]. Такий розмір МЗП дав можливість зайнятому населенню кра їни витрачати на добу 103,22 грн, що в 1,5 рази менше за поріг бідності (5,8 дол.), затверджений Світовим банком для України [8]. соціальний стандарт оплата праця

Рис. 2. Нормативні значення соціальних стандартів у сфері оплати праці

Міжнародні порівняння соціальних стандар тів засвідчують суттєве відставання вітчизняної величини МЗП від світових показників. На 1 січня 2017 р. відставання України за розміром МЗП від Польщі склало 8,0 разів, Естонії - 5,9, Литви - 5,7, Латвії - 5,0, Болгарії - 4,6 рази, що вказує на роз винуту в них систему соціального забезпечення та пояснюється відмінністю у рівнях цін, величині ВВП, рівні корупції. У міжнародній практиці міні мальна заробітна плата використовується пере важно як захист найбільш уразливих працівників та засіб скорочення нерівності в оплаті праці, тож супроводжується незначним зростанням заробіт ної плати серед низькооплачуваних працівників, практично не охоплюючи високооплачуваних.

У погодинному еквіваленті мінімальну заро бітну плату було збільшено до 19,34 грн за відпра цьовану годину, що в 3,5 рази більше, порівняно з 2010 р. - роком законодавчого запровадження цього соціального стандарту в Україні [9; 10]. Впродовж 2010-2016 рр. розмір мінімальної пого динної зарплати варіював незначно (середньо річне зростання становило 9,8 %), вповні відпо відаючи темпам зростання мінімальної оплати праці та показникам середньомісячної норми три валості робочого часу, які лежать в основі розра хунку погодинної мінімалки. Двократне зростання у 2017 р. не покращило її становища на міжнарод ному рівні з огляду на чотириразове відставання від соціального нормативу, встановленого ООН (3 дол. США), майже чотириразового - від показ ника мінімальної погодинної зарплати у Польщі, 4,3 - Естонії, 3,4 - Литви та Латвії. Відставання вітчизняних соціальних стандартів обумовлено, з одного боку, низькою продуктивністю праці, тех нологічною відсталістю та ресурсовитратністю виробництва, низьким рівнем доданої вартості у створеній продукції, а з іншого - неефективністю соціального діалогу суб'єктів соціально-трудових відносин.

Рис. 3. Мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум в Україні, 2000-2016 рр., станом на грудень відповідного року

Одним з важливих соціальних стандартів в сфері оплати праці є співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати, яке за рекоменда ціями МОП має знаходитись в межах 40-68 %, а за вимогами ЄС - зберігатись на рівні 1 : 3 [11; 12]. В Україні відставання від стандарту МОП у 2016 р. становило 9,1 в.п., знизившись до най нижчого за 2000-2016 рр. значення - 30,9 %, та супроводжувалось зростанням розриву в оплаті праці між низько- та високооплачуваними пра цівниками. Завдяки підвищенню мінімальної заробітної плати вдвічі вже в січні 2017 р. співвід ношення між МЗП і середньою зарплатою зросло до 53,3 %. У регіональному розрізі це співвідно шення варіювало від 34,4 у м. Києві до 69,0 % у Тернопільській області. Усі регіони країни (окрім м. Києва) не відповідали за цим показником соціальним нормативам Європейського Союзу, зберігаючи співвідношення на рівні 1 : 1,7, що є свідченням низького життєвого рівня населення та високих обсягів тіньової оплати праці. В той же час, дослідження міжнародного досвіду дає підстави стверджувати, що при зростанні спів відношення МЗП і середньомісячної зарплати до 60,8-69,0 %, що спостерігається у 15 з 25 регіонів України, виплати в «конвертах» можуть зрости. За результатами досліджень Міжамериканського банку у країнах, в яких співвідношення МЗП і середньої зарплати сягало 60 % і більше, рівень порушень положень МЗП зростав більше ніж на 35 % [13]. Наразі уряд України, з метою усунення подібних негативних наслідків, задіяв ряд заходів: залишено величину мінімального розміру посадо вого окладу (тарифної ставки) на рівні 1600 грн., дозволено включати ряд доплат і надбавок при забезпеченні розміру МЗП; законодавчо прирів- нено кваліфіковану й некваліфіковану працю, змінивши визначення сутності МЗП. Крім того, з січня 2017 р. в тарифній системі оплати праці мінімальна заробітна плата не може застосову ватись як розрахункова величина для визначення посадових окладів і зарплати, в т. ч. і в колектив них договорах. На зміну МЗП Законом України від 06.12.2016 № 1774-УШ впроваджено термін «мінімальний посадовий оклад» як мінімальна межа оплати праці. В основі визначення його роз міру, як і тарифної ставки працівника 1-го тариф ного розряду, лежить прожитковий мінімум для працездатних осіб (1600 грн), який вдвічі мен ший за МЗП. Занижений мінімальний посадовий оклад, спільно з низькою питомою вагою тариф ної частини у складі заробітної плати (соціальний стандарт - 85-90 [14]), вузьким діапазоном тариф них сіток, уповільненим зростанням тарифних коефіцієнтів суттєво знижують рівень заробітної плати та фінансову зацікавленість працівників у продуктивній праці.

Згідно Закону України «Про індексацію гро шових доходів населення» (№ 1282-ХІІ від 03.07.1991 р.) [15] та Порядку проведення індек сації грошових доходів населення (№ 1078 від 17.07.2003 ) [16], громадяни України мають право на індексацію заробітної плати, підвищення рівня реального змісту зарплати та перегляду мінімаль ної заробітної плати, залежно від індексу спожив чих цін. В разі високої інфляції та несвоєчасної виплати, заробітна плата індексується задля під тримання на достатньому рівні купівельної спро можності громадян.

Беззаперечним є факт суттєвого відставання індексації зарплати внаслідок заниження індексу споживчих цін. Офіційно визначена вартість та наповнення споживчого кошика працюючого українця наразі не відповідає фактичному спо живанню, погіршуючи ефективність дії індекса ції, як соціального стандарту. В Україні впродовж 2000-2016 рр. співвідношення темпів зростання номінальної та реальної заробітної плати характе ризувалось значною розбалансованістю: співвід ношення цих показників варіювало в межах від -0,3 у 2013 р. до 40,7 в.п. у 2015 р. (рис. 4). Кри тичними для зайнятого населення стали 2015, 2000 та 2008 роки - періоди економічної та політичної нестабільності, в які співвідношення темпів зростання номіналь ої та реальної заробітної плати сягнуло, відпо відно 40,7; 30,5 та 27,4 в.п. і свідчать про суттєвий інфляційний скачок. Це негативно позначалось на купівельній спроможності населення і змушувало уряд вдаватися до підвищення мінімальних соці альних стандартів, що яскраво прослідковується у 2016 р., коли реальну зарплату було підвищено на 9,0 % (номінальну - на 23,6 %), після найниж чого її падіння за аналізований період - на 20,2 % у 2015 р.

Висновки. Соціальні стандарти в сфері оплати праці - важлива складова соціальної політики, що формує підґрунтя для забезпечення конституцій ного права громадян на достатній рівень доходу. Їх величина зазвичай відповідає особливостям розвитку країни та її можливостям забезпечити матеріальні і духовні потреби населення.

Соціальні стандарти в сфері оплати праці є змінними величинами, що визначаються за враху вання об'єктивних закономірностей розвитку сус пільства, потреб та можливостей суб'єктів соці ально-трудових відносин, і встановлюються задля досягнення оптимального ступеня впорядкова ності в забезпеченні соціальних прав та гаран тій населення в сфері оплати праці. З огляду на складність та змістовність цієї категорії доцільно розглядати соціальні стандарти у двох площи нах: стандартизація прав, що сприяють реаліза ції соціальних стандартів у сфері оплати праці та забезпечують гарантований Конституцією України достатній рівень доходу її громадянам, і яка відбувається за виконання низки нормативно- правових документів, що декларують право гро мадян України на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, рівну оплату за працю рівної цінності без будь-якої дискримінації, індексацію заробітної плати, відповідність рівня оплати праці кваліфікації працівника тощо; нормативізація соціальних стандартів - кількісно-якісна стандар тизація у сфері оплати праці, що визначається за врахування об'єктивних закономірностей розви тку суспільства, потреб та можливостей суб'єктів соціально-трудових відносин та забезпечує опти мальний рівень задоволення їхніх потреб.

Дослідження сучасних соціальних стандартів в сфері оплати праці в Україні засвідчило, що в їх основі знаходяться переважно соціальні міні муми, а їх штучне заниження призвело до непри пустимо низьких показників життєвого рівня населення країни; порівняння вітчизняних соці альних стандартів та їх нормативних значень з міжнародними аналогами засвідчило їх суттєве відставання внаслідок відсутності потужного еко номічного підґрунтя для підвищення соціальних стандартів та неефективності соціального діалогу суб'єктів соціально-трудових відносин.

Рис. 4. Динаміка заробітної плати та індексу споживчих цін в Україні, 2000-2016 рр.

Перспективні дослідження у цьому напрямі мають бути пов'язані з поглибленням теоретико- методологічних та методичних засад оцінки сис теми соціальних стандартів в сфері оплати праці з огляду на гостру необхідність формування під ґрунтя для забезпечення конституційного права громадян на достатній рівень доходу, рівного доступу до суспільних благ та послуг та змен шення розшарування суспільства.

Список літератури

1. Перегудова Т Соціальні стандарти гідної оплати праці та їх дотримання в Україні / Т. Перегудова // Україна: аспекти праці. - 2014. - № 2. - С. 35-40.

2. Шумило М. М. Міжнародні стандарти в сфері соціального захисту / М. М. Шумило // Університет ські наукові записки. - 2012. - № 3. - С. 243-249.

3. Бильская О. В. Оценка соответствия социальных стандартов требованиям императива социализа ции экономики / О. В. Бильская // Евразийский Союз Ученых : Экономические науки. - 2014. - № 9. - Часть 6. - С. 35-40.

4. Ilyash О. І. Labour market regulation tools and instruments for the border districts of the western regions of Ukraine / Olha Ilyash // Journal of European Economy. - 2014. - Vol. 13. - № 1. - P. 52-68.

5. Череп А. В. Необхідність формування механізму мотивації праці на підприємствах / А. В. Череп // Актуальні проблеми економіки. - 2013. - №3(141). - С. 134-148.

6. Індекси споживчих цін за 2016 рік : стат. зб. / Державна служба статистики України. - К. : Державна служба статистики України, 2017. - 176 с.

7. Праця України 2016 : стат. зб. / Державна служба статистики України. - К. : Державна служба ста тистики України, 2017. - 234 с.

Анотація

Розкрито соціальні стандарти в сфері оплати праці та динаміку їх формування і вико ристання в Україні. Обгрунтовано сутність соціальних стандартів, основні суб'єкти та їхні завдання у сфері оплати праці, а також площини системи соціальних стандартів з виділенням сфери стандартизації прав та нормативізації соціальних стандартів. Розгля нуто недоліки вітчизняної системи соціальних стандартів в сфері оплати праці порівняно з відповідними міжнародними показниками.

Ключові слова: соціальні стандарти, соціальні нормативи, соціальні гарантії, міні мальна заробітна плата, мінімальний посадовий оклад, індексація зарплати.

Раскрыто социальные стандарты в сфере оплаты труда и динамику их формирования и исполь зования в Украине. Обоснованно сущность социальных стандартов, основные субъекты и их задачи в сфере оплаты труда, а также плоскости системы социальных стандартов с выделением сферы стандартизации прав и нормативизации социальных стандартов. Рассмотрены недостатки отече ственной системы социальных стандартов в сфере оплаты труда по сравнению с соответствую щими международными показателями.

Ключевые слова: социальные стандарты, социальные нормативы, социальные гарантии, мини мальная заработная плата, минимальный должностной оклад, индексация зарплаты.

The social standards in the field of remuneration and the dynamics of their formation and use in Ukraine are revealed. The essence of social standards, the main subjects and their tasks in the field of labor remuneration, as well as the plane of the system of social standards with the allocation of the sphere of standardization of rights and standardization of social standards are substantiated. The disadvantages of the domestic system of social standards in the field of remuneration are considered in comparison with the corresponding international indicators.

Key words: social standards, social norms, social guarantees, minimum wages, minimum salary, wage indexation.

Размещено на Allbest.ru