Размещено на http://www.allbest.ru/

Процесуальні аспекти здійснення прокурорського нагляду за додержанням законодавства при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

О.М. Коріняк, кандидат юридичних наук,

старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України

Анотації

В статті автором досліджено процедурні аспекти розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначено роль прокурора у забезпеченні законності цього процесу. Розглянуті процесуальні положення підготовки до розгляду такого клопотання та судового розгляду. Проаналізована практика Європейського суду з прав людини з питань дотримання Україною вимог Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті дії нового КПК України. Наведені висновки та рекомендації міжнародних організацій та уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо покращення стану законності при затриманні особи та доставлені її до суду для вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ключові слова: прокурор; запобіжний захід; тримання під вартою; право людини на свободу; особиста недоторканість

The article deals with procedural aspects of the consideration of petition for taking a preventive measure in the form of detention. There has been defined the role of the public prosecutor in law enforcement of this process. Procedural provisions for consideration of such petition and trial have been reviewed. The practice of the European Court of Human Rights concerning observance by Ukraine of requirements of the European convention on protection of human rights and fundamental freedoms in a context of the new Criminal Procedure Code of Ukraine has been analyzed. There have been provided conclusions and recommendations of the international organizations and the Ukrainian Parliament Commissioner for Human

Rights about improvement of the legality during person detention and their bringing in court for the solution of a question of taking a preventive measure in the form of detention.

The most widespread procedure violations of the consideration of petitions about preventive measure and the public prosecutor's action at supervision implementation have been defined: the control of grounds for the person detention; time of the actual person delivery to the law enforcement agency, etc.

It is emphasized that due to a new order of application restraint measures the courts approach more carefully to a question of keeping the accused under detention. Without public prosecutor's supervision and orientation on the law observance during the consideration of these issues, realization of the permissive rules and adversarial nature of the criminal process, proving the necessity of applying the most restrictive measures of compulsion, this process can lose an essential component - achievement of effectiveness and performance of criminal procedure tasks.

Keywords: prosecutor; preventive measure; detention; right to freedom; security of the person

В статье автором исследованы процедурные аспекты рассмотрения ходатайства об избрании меры пресечения в виде содержания под стражей и определена роли прокурора в обеспечении законности этого процесса. Рассмотрены процессуальные положения подготовки к рассмотрению такого ходатайства и его рассмотрения в суде. Проанализирована практика Европейского суда по правам человека о соблюдении Украиной требований Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод в контексте действия нового УПК Украины. Предлагаются выводы и рекомендации международных организаций и уполномоченного Верховного Совета Украины по правам человека об улучшении состояния законности при задержании лиц и доставлении их в суд для решения вопроса об избрании меры пресечения в виде содержания под стражей.

Ключевые слова: прокурор; мера пресечения; содержание под стражей; право человека на свободу; личная неприкосновенность

тримання варта прокурор європейський суд

Основний зміст дослідження

Питання законності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постійно привертають до себе увагу юридичної спільноти, з огляду на кількість винесених рішень Європейським судом з прав людини, де констатовано порушення п.3 ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас в умовах суттєвого оновлення вітчизняного кримінального процесу виникає потреба дослідження його новел для формування юридично - коректної практики законного обмеження права на свободу особи, вина якої ще не доведена в суді.

Дослідженнями теоретичних та практичних аспектів реалізації положень КПК України при обранні запобіжних заходів займались такі вчені, як: В.І. Борисов, Н.В. Глинська, Ю.М. Грошевий, П.М. Гультай, П.М. Каркач, В.Г. Клочков, А.В. Лапкін, В.І. Маринів, О.І. Тищенко та ін. Разом з тим аналіз процедурних аспектів діючого нового процесуального законодавства з наведенням висновків міжнародних організацій та вітчизняних правників буде корисним для правозастосовувачів з числа правоохоронних органів та стане їм в нагоді при реалізації наданих повноважень.

Метою статті є висвітлення процесуальних моментів розгляду питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначення функціональної спрямованості діяльності прокурора в цьому процесі.

Моніторинг офіційних сайтів вищих органів влади та судових інституцій засвідчив, що наразі не сформована ще практика Європейського суду з прав людини з питань дотримання Україною вимог п.3 ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті дії нового КПК України. Проте в разі допущення випадків потурання права на свободу та особисту недоторканність підозрюваних, обвинувачених правоохоронцями вже за новим кримінальним процесуальним законодавством винесення відповідних судових рішень Європейським судом з прав людини не забариться.

Такий стан речей змусив законодавців у Кримінальному процесуальному кодексі України 2012 р. удосконалити процедуру обрання найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження. Наразі процесуальні особливості розгляду питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою коливаються в залежності від перебування особи на свободі чи вже у місцях ув'язнення та добровільної її явки до суду для розгляду цього питання.

Глава 18 КПК України при загальному порядку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначає такі процедурні тонкощі цього процесу:

1) затриману особу доставляють до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ч.2 ст.211 КПК України);

2) слідчий за погодженням з прокурором чи прокурор подає клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного обвинуваченого, який перебуває на свободі (ч.1 ст.187 КПК України);

3) слідчий за погодженням з прокурором чи прокурор разом із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою подає клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді першого клопотання (ч.2 ст.187, ч.1 ст.188 КПК України) [4].

Наведені процесуальні положення підготовки розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спрямовані на забезпечення єдиної мети кримінального провадження - здійснити судовий розгляд цього питання виключно за участі підозрюваного, обвинуваченого. Це гарантує право особи на захист в суді при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, тобто втілення положень засади забезпечення права на захист (ст.20 КПК України), та одночасно є складовою засади доступу до правосуддя, яка закріплює право кожного на участь у розгляді в суді будь - якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків (ч.3 ст.21 КПК України).

Єдиними виключенням з цього може бути розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного, обвинуваченого, оголошеного у міжнародний розшук. Такий розгляд клопотання за відсутності особи, стосовно якої ведеться кримінальне провадження, покладає на прокурора обов'язок довести наявність ризиків, що є перепоною для досягнення дієвості кримінального провадження, передбачених ст.177 КПК України, та підтвердити факт оголошення особи у міжнародний розшук.

Після затримання особи, яка перебувала у міжнародному розшуку, слідчий суддя, суд не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки такої особи до органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на місце вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід за обов'язкової присутності підозрюваного, обвинуваченого, чим забезпечується його право на захист (ч.6 ст. 193 КПК України).

Повертаючись до порядку судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в залежності від перебування підозрюваного, обвинуваченого на свободі та належної його поведінки, слід зупинитися на об'ємі прокурорських обов'язків.

Стандарти професійної відповідальності та викладення основних обов'язків та прав прокурорів, прийняті 23 квітня 1999 р. Міжнародною Асоціацією прокурорів, членом якої є Україна з 2005 р., закріплюють, що всі прокурори відіграють вирішальну роль в управлінні кримінальним судочинством, а здійснення прокурорських повноважень є важливим і серйозним обов'язком [6]. Саме з цих позицій слід виходити при визначенні прокурорської функціональності у кримінальному провадженні.

Отже, у першому випадку прокурор має здійснювати нагляд за додержанням строку доставляння затриманої особи до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.

Стаття 211 КПК України визначає такі часові обмеження: максимальний строк затримання без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеною службовою особою, тобто з моменту її затримання. При цьому, не пізніше 60 годин з моменту затримання особа повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання щодо неї запобіжного заходу.

Для забезпечення виконання цих повноважень прокурором, законодавець у ч.5 ст. 205 КПК України передбачив обов'язок уповноваженої особи негайно направляти прокурору копію протоколу затримання.

Проте навіть за чіткої регламентації процесуальних дій правоохоронних органів при затриманні особи та часових обмежень для її доставлення до суду порушення законодавчих положень в цій частині мали місце в 2013 році.

Зокрема Уповноважений Верховної Ради України з прав людини В. Лутковська у своїй щорічній доповіді про стан дотримання прав і свобод людини і громадянина зазначила:". результати моніторингових візитів вказують на те, що на практиці досліджувані вимоги закону не виконуються. До - ставлення затриманих осіб триває значно довше, ніж це необхідно. Наприклад, велика кількість осіб, що були затримані під час масових акцій, до доставлення до підрозділу органу досудового розслідування трималися в "автозаках" понад 6 годин. При цьому будь-яких перевірок із зазначеного питання не проводилося, а отже, й питання про притягнення до відповідальності винуватих у цьому осіб не порушувалося. Такі порушення положень КПК України закладають підґрунтя для істотних порушень прав людини і основоположних свобод, які в майбутньому знову констатуватимуться Європейським судом з прав людини у його чергових рішеннях проти України. І причиною таких порушень знову є зневажливе ставлення працівників правоохоронних органів, суддів до людини та до її прав і свобод, небажання змінювати себе та своє ставлення до роботи, небажання розуміти ті демократичні цінності й міжнародні стандарти у галузі прав людини, до яких прагне держава і суспільство".

Як варіант вирішення наведених практичних порушень вже нового чинного законодавства В. Лутковська пропонує продовжити реформування системи правоохоронних органів, прокуратури, судових органів, що має бути одним із пріоритетних завдань Верховної Ради України у 2014 році [7, 457-458].

Аналогічні порушення при затриманні осіб виявлено і під час останнього візиту в Україну Європейського комітету з попередження тортур і нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання у період з 9 по 21 жовтня 2013 року. В ході візиту засвідчені порушення з боку правоохоронців строку затримання і доставлення осіб до приміщень органів внутрішніх справ на декілька годин раніше (тобто час доставлення особи зареєстровано у відповідних документах пізніше фактичного), що одночасно вказує на додержання встановлених КПК України строків затримання та доставлення до суду для розгляду питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За висновком Європейського комітету це призводить до неврахування юридичних строків та гарантій щодо утримання під вартою підозрюваних у вчиненні злочинів.

Для виправлення такого становища Європейським комітетом надані рекомендації українській владі вжити рішучих і енергійних заходів для викоренення практики неврахованих затримань. Безпосередні кроки мають бути зроблені для того, щоб кожен раз, коли людина затримується або викликається до органів внутрішніх справ з будь-якої причини (у тому числі для опитування), її присутність завжди має бути належним чином зареєстрована. Зокрема, записи повинні вказати, хто був доставлений або викликаний в установу, ким, за чиїм наказом, в який час, з якої причини, в якій якості (підозрюваний, свідок і т.д.), до кого ця особа була передана і коли людина залишила приміщення органів внутрішніх справ [2, 103].

Ці процеси покладають відповідальність на прокурорів за забезпечення в межах наданих повноважень законного процесу затримання та своєчасного доставлення до суду осіб, стосовно яких вирішується питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Другий варіант вирішення питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за умов перебування особи на свободі, є найбільш спрощеним в разі сумлінного прибуття особи до суду за його викликом для участі в судовому засіданні. При неприбутті підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом і відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному прибуттю, слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про привід підозрюваного, обвинуваченого, якщо він не з'явився для розгляду клопотання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ч.3 ст.187 КПК України). Належне виконання органами внутрішніх справ ухвали про привід також перебуває у полі зору прокурорського нагляду. У такий спосіб розгляд питання примусового приводу особи залежить від сумлінної її поведінки та позиції суду. Натомість прокурор не менше слідчого зацікавлений у дотриманні розумних строків слідства та досягненні максимальної дієвості всього кримінального процесу, а тому повинен забезпечити нагляд за належним виконанням судової ухвали про привід особи до суду. Якщо ж ухвала про привід не виконана, слідчий суддя може постановити ухвалу про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу до суду, що підводить до наступної процедури обрання найсуворішого запобіжного заходу.

Що ж стосується третього варіанту розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з одночасним поданням слідчим за погодженням з прокурором чи прокурором самостійно клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі у вирішенні питання щодо його ув'язнення, то тут на прокурора покладаються додаткові функціональні обов'язки.

Так, відповідно до ч.4 ст.189 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також є достатні підстави вважати, що він переховується від органів досудового розслідування, або одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у статті 177 Кодексу. Доводить це прокурор шляхом подання до слідчого судді разом із клопотанням документів, які підтверджують перелічені обставини.

У такий спосіб прокурор, підтримуючи в суді клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу, фактично має довести наявність достатніх даних для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому слідчий суддя, суд не вирішує саме питання обрання най - суворішого заходу примусу, оскільки це б призвело до грубого порушення права на захист підозрюваного, обвинуваченого в частині особистої участі в судовому засіданні при такому вирішенні. Водночас, якщо потреба у примусовому доставлені особи до суду відпадає, прокурор не позбавлений права відкликати ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу (ч.3 ст. 190 КПК України).

При затриманні особи на підставі ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше тридцяти шести годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу. Для того, щоб прокурор мав можливість проконтролювати додержання цих законодавчих положень кодексом передбачено обов'язок уповноваженої службової особи, яка затримала особу на підставі відповідної ухвали слідчого судді, суду негайно повідомити про це прокурора, зазначеного в ухвалі (ч.6 ст. 191 КПК України).

Отже, об'єм прокурорських повноважень при прийнятті рішення про застосування кримінально-процесуального примусу найвищого ступеню обмеження відносно ще невинуватої особи перебуває в прямій залежності від можливості вільно розпоряджатися нею власним життям (особа затримана чи перебуває на свободі), сумлінної її поведінки та прийнятих судом ухвал (про привід, про дозвіл на затримання з метою приводу чи одразу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою).

З прийняттям нового КПК України, розгляд скарг Європейським судом з прав людини щодо порушення права особи на свободу та особисту недоторканість за часів дії КПК України 1960 р. набув тимчасового характеру.

Крім того, слід констатувати, що дотриманню прав людини на свободу й особисту недоторканість сприяє той факт, що наразі суди, знайшовши підстави для повернення прокурору кримінального провадження, одночасно вирішують питання щодо зміни запобіжного заходу. І, як свідчить практика, у більшості випадків обвинувачених звільняють з-під варти у залі суду та застосовують інші запобіжні заходи, не пов'язані із позбавленням свободи.

Це дозволяє зробити висновок, що завдяки новому КПК України, яким встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а також визначено новий загальний порядок застосування всіх видів запобіжних заходів, сьогодні суди усіх рівнів більш ретельно та з розумінням філософії нового КПК України підходять до питання доцільності тримання обвинувачених під вартою. І це є надзвичайно важливим здобутком у запровадженні в національному кримінальному судочинстві міжнародних стандартів захисту права людини на свободу й особисту недоторканність. Проте без прокурорського нагляду та орієнтації на додержання законності у розгляді цих питань, реалізації засад диспозитивності і змагальності кримінального процесу, доведення необхідності застосування найбільш обмежувального заходу примусу, цей процес може втратити суттєву складову - досягнення дієвості та завдань кримінального судочинства. Натомість факти потурань з боку правоохоронців конституційного права особи на свободу можуть стати предметом розгляду Європейського суду з прав людини вже за діючою моделлю КПК України.

Список литератури