Міжнародно-правові стандарти судового контролю за дотриманням права на повагу до приватного життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародно-правові стандарти судового контролю за дотриманням права на повагу до приватного життя

Судовому контролю за дотриманням права на повагу до приватного життя в кримінальному провадженні приділяється все більше уваги не лише в Україні, а й за кордоном. Переважна більшість цивілізованих країн пріоритетним напрямком судової діяльності вважають контрольні функції суду щодо провадження заходів, що обмежують основні права і свободи людини і громадянина.

На думку І.Л. Петрухіна, судовий контроль є надбанням світової правової культури та результатом тривалого процесу розвитку цивілізації [1, 34]. Незважаючи на різноманітність судових систем, є очевидною світова тенденція створення спеціальних судів або судових посад, наділених повноваженнями судового контролю.

Основними науково-теоретичними джерелами цієї роботи, крім законодавчої бази, є праці вчених, які активно досліджували питання судового контролю за дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Зазначеним питанням приділяли увагу В.Г. Гончаренко, М.М. Михеєнко, Ю.М. Грошевий, В.І. Галаган, О.Р. Михайленко, В.М. Савицький, М.С. Строгович, В.В. Назаров, М.А. Погорецький, С.В. Гончаренко, Ю.В. Скрипіна, В.І. Чорнобук та ін. Незважаючи на це, нові завдання, що висуваються перед органами досудового розслідування, прокурором, слідчим суддею у кримінальному провадженні, змушують нас повертатися до цієї проблеми.

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб на основі міжнародних нормативно - правових документів, процесуального законодавства зарубіжних країн виявити спільні та відмінні правові норми, що регулюють порядок здійснення судового контролю, розробка на цій основі рекомендацій з удосконалення кримінального процесуального законодавства України. З урахуванням цього у роботі сформульовано нові концептуальні у теоретичному розумінні та важливі для юридичної практики положення і висновки.

Зазначимо, що міжнародні стандарти судового контролю є закономірним результатом глобалізації правових систем, призначенням яких є побудова суспільства на основі поваги до інтересів окремої особи, захист її приватних інтересів і загалом побудова найбільш оптимального механізму здійснення кримінального провадження. Чимало правових засад інституту судового контролю за дотриманням права на повагу до приватного життя закладено в нормах міжнародного права, які, з одного боку, являють собою мінімально допустимий консенсус, а з іншого, є зразком для наслідування. У зв'язку з цим, міжнародно-правовим документам належить першочергова роль у сфері регулювання судового контролю за дотриманням права на повагу приватного життя.

Загальна декларація прав людини увібрала в себе основні права та громадянські свободи індивідуума. З метою захисту права на повагу до приватного життя у ст. 12 передбачено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань [2, 13].

Згодом основні концептуальні напрямки Загальної декларації прав людини були відтворені в інших міжнародно-правових документах. Особливо слід відзначити провідну роль Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка містить цілий комплекс норм, що безпосередньо регулюють питання захисту приватного життя та здійснення судового контролю. Так, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (п. 1-2 ст. 8) [2, 284-285].

Аналогічні по суті норми містяться і в Міжнародному пакті про громадянські й політичні права. Його особлива цінність полягає в тому, що він на більш високому рівні, детально і докладно визначив міжнародні норми в розглянутій галузі, прагнув максимально можливою мірою гарантувати проголошувані ним права.

У Кодексі поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку закріплено етичні норми для працівників поліції та інших правоохоронних органів держав, у тому числі і щодо захисту права на приват - ність. Так, у ст. 4 зазначено, що відомості конфіденційного характеру, що отримують посадові особи з підтримання правопорядку, зберігаються в таємниці, якщо виконання обов'язків або вимоги правосуддя не вимагають іншого. За характером своїх обов'язків посадові особи з підтримання правопорядку отримують інформацію, яка може належати до особистого життя інших осіб або потенційно зашкодити інтересам таких осіб і особливо їх репутації. Слід проявляти більшу обережність при збереженні та використанні такої інформації, яка розголошується тільки при виконанні обов'язків або з метою правосуддя. Будь-яке розголошення такої інформації в інших цілях є повністю неправомірним [3].

Досліджуючи такий інститут кримінального процесуального права як судовий контроль не можна не звернути увагу на досвід інших держав у даному питанні. Аналіз зарубіжного законодавства переважно показав, що західні держави дотримуються міжнародних стандартів судового контролю за дотриманням права на повагу до приватного життя, при цьому кожна з держав переважно враховує ряд чинників при втіленні даних стандартів у правозастосовчій діяльності.

В.В. Назаров слушно зазначав, що в кримінальному провадженні західних країн дотримуються філософії, заснованої на загальних і неподільних цінностях: людській гідності (заборона тортур, нелюдяного або принижуючого гідність поводження); свободі (право на свободу і особисту недоторканність, право на повагу свого приватного і особистого життя, свого житла і своїх комунікацій тощо); правосудді (право на ефективний правовий захист і на доступ до неупередженого суду, право обвинуваченого на презумпцію невинуватості і дотримання прав на захист) [4, 276].

Ми не будемо розглядати порядок здійснення до - судового розслідування в різних країнах, а лише зупинимося на окремих питаннях судового контролю на цій стадії кримінального процесу.

Розглядаючи кримінальне процесуальне законодавство Франції, необхідно зазначити, що в цій країні інститут судового контролю на досудовому розслідуванні існує протягом тривалого часу, і вже довів свою ефективність щодо захисту інтересів, прав і свобод особи, забезпечення законності на стадії досудового розслідування.

Поряд зі слідчим суддею, який провадить як попереднє слідство, так і здійснює судовий контроль за розслідуванням, що проводиться поліцією, у кримінальному процесі судовий контроль здійснюють слідча камера та слідча палата. Крім того, введено посаду судді по свободах та ув'язненню, до якого перейшла частина повноважень слідчого судді і який став ще одним судовим органом, що забезпечує законність попереднього слідства.

Така структура органів контролю на досудовому розслідуванні створила чітку систему судового контролю під час попереднього слідства, в тому числі і за дотриманням права на повагу до приватного життя.

Згідно з КПК Франції судовий контроль за діями та рішеннями поліції, слідчого судді переважно здійснює спеціальний орган судового контролю - слідча камера, що поєднує функції кваліфікаційної колегії слідчих суддів, яка має право накладання стягнення на останніх, а також контрольного органу, що здійснює судовий контроль над досудовим розслідуванням шляхом розгляду скарг і заяв учасників процесу про порушення норм законодавства, допущених у ході дізнання та попереднього слідства посадовими особами судової поліції, слідчим суддею і прокурором [5, 40].

Як зазначав Ю. Деришев, судова влада в особі слідчої камери є неупередженим посередником між обвинуваченням і захистом на стадії досудового розслідування, що демократизує його процедуру [6, 8081]. Широкими повноваженнями щодо здійснення судового контролю наділеній голова слідчої камери. Він має право контролювати роботу слідчих органів району компетенції даного апеляційного суду, стежити за дотриманням процесуальних вимог КПК, піклується про уникнення необґрунтованих затримок під час розслідування. Для цього кожний слідчий суддя готує для перевірки список усіх своїх справ із зазначенням дати останніх слідчих дій. До особливого списку вносяться справи, за якими обвинувачені перебувають у попередньому ув'язненні. Ці списки щокварталу надсилаються голові слідчої камери. Оцінюючи діяльність слідчих суддів, голова слідчої камери за кожною вивченою справою письмово викладає зауваження.

За кримінальним процесуальним законодавством Франції слідчі камери мають наступні процесуальні повноваження: 1) розгляд під час слідства скарг на постанови слідчого судді, що підлягають оскарженню; 2) розгляд питання про визнання недійсними слідчих актів і їх вилучення з кримінальної справи;

3) у відповідних випадках самостійно провадити слідчі дії, збирати докази й навіть вилучати в слідчого судді справу для закінчення слідства першої інстанції;

4) дисциплінарний нагляд за деякими посадовими особами, ураховуючи офіцерів судової поліції, вирішення питань екстрадиції, реабілітації тощо.

Крім слідчої камери, судовий контроль за попереднім слідством здійснює слідча палата. Вона має право здійснювати контроль за попереднім слідством як за скаргами, що надходять, так і за власною ініціативою. Істотних відмінностей між провадженням за апеляційними скаргами учасників процесу в слідчій камері і слідчій палаті немає [7, 35-38].

Судовий контроль як за досудовим розслідуванням, так і за дотриманням права на повагу до приватного життя за КПК ФРН полягає в отриманні судового рішення для проведення виїмки, виїмки поштової кореспонденції (§ 99-100), обшуку (§ 102), поміщення обвинуваченого для спостереження в психіатричну лікарню, тілесного освідування обвинуваченого, узяття зразка крові, освідування інших осіб, створення на вулицях контрольних пунктів, вилучення або арешту майна, арешту особи (§ 112-126), а також установлення контролю за телефонними переговорами (§ 111) і перевірки арешту (§ 105).

У КПК ФРН (§ 100 а., § 100 g., § 100 h., § 100і. і т. ін.) чітко врегульовано підстави і порядок контролю над засобами телекомунікації, а також отримання слідством (за дозволом судді) від органів, що надають телекомунікаційні послуги, інформації про телекомунікаційні з'єднання (коди доступу, номери карточок, коди місцезнаходження, а також телефонні номери чи сигнали розпізнання апаратів, з яких чи на які здійснюються дзвінки, або кінцевого пристрою; початок і завершення з'єднання з визначенням дати і часу; вид телекомунікаційної послуги, використаної клієнтом; місця стаціонарних з'єднань, їх початок і завершення із зазначенням дати і часу; місцезнаходження активованого мобільного телефонного апарату тощо). Крім того, установлено порядок надання вказаної інформації і про майбутні телекомунікаційні з'єднання.

Відповідно до § 99 КПК ФРН дозволяється виїмка листів і поштових відправлень, а також телеграм на телеграфі, адресованих обвинуваченому. Дозволяється також виїмка у вказаних місцях листів, відправлень і телеграм, у яких містяться відомості про обвинуваченого або їх зміст має значення для справи. Право на виїмку належить лише судді, а за невідкладних дій - прокуратурі (§ 100 КПК ФРН). Проведена прокуратурою виїмка не має сили, якщо протягом трьох днів не отримано підтвердження судді.

Згідно з кримінальним процесуальним законодавством ФРН, у певних випадках, передбачених законом, за рішенням суду підлягає обмеженню конституційне право особи на недоторканність житла. Так, відповідно до § 102 КПК ФРН в осіб, які підозрюються в учиненні кримінально караного діяння, або в співучасника, пособника, або в особи, яка перераховує злочинця, може бути проведений обшук житла або інших приміщень [4, 316-317].

Під час проведення перевірки щодо провадження примусових дій суддя має певні обмеження, а саме він має перевірити лише законність і допустимість цього заходу примусу. Питання необхідності, пропорційності або доцільності не належать до його компетенції, оскільки знаходиться у веденні прокуратури.

В Англії визначення судового контролю за досу - довим розслідуванням уживається досить умовно, оскільки діяльність суду являє собою невід'ємну частину досудового розслідування. Повноваження суду при цьому наповнені владним змістом, здатним не лише скасувати або скорегувати рішення поліцейських посадових осіб, а й прийняти в ході досудово - го розслідування рішення, від яких залежить доля кримінальної справи загалом. Судовий контроль у цій країні представлений такими видами: 1) застосування заходів процесуального примусу за рішенням суду; 2) провадження слідчих дій за рішенням суду; 3) процедура Habeas Corpus, позов з приводу незаконного ув'язнення; 4) віддання під суд (попереднє провадження в суді) [5, 44-45].

В США судовий контроль у кримінальному процесі належить до загальної системи судового нагляду. Основними заходами забезпечення кримінального провадження та слідчими діями, що застосовуються чи проводяться за рішенням суду вважаються арешт і обшук, які проводяться на підставі спеціального судового дозволу - ордера, та від яких, згідно з англосаксонською процесуальною традицією, багато в чому залежить успішне завершення кримінального переслідування.

У кримінальному процесі цієї країни велике значення має Конституція, якою забезпечуються права громадян, обвинувачених у вчиненні злочину. Більш широко такі права гарантовані Біллем про права. Наприклад, четвертий додаток захищає американських громадян від необґрунтованого обшуку і затримання, тобто право на недоторканність особи, житла, документів і майна від необґрунтованих обшуків і арештів. Жодний ордер на обшук і затримання не повинен видаватися без наявності достатніх на це підстав, підтверджених присягою або урочистою заявою. До того ж ордер має містити докладний опис місця обшуку, осіб або предметів, що підлягають арешту.

Правові умови проведення обшуку визначено поправкою IV до Конституції США, у якій йдеться про право громадян на охорону особи, житла, документів і власності від необґрунтованих обшуків або арештів. Крім того, зазначається, що будь-які ордери не повинні видаватися без достатніх на те підстав, підтверджених присягою або урочистою обіцянкою, і мають містити ґрунтовний опис місця, яке підлягає обшуку, осіб або речей, що підлягають арешту.

Таке право покликане охороняти особу і власність громадянина, її приватне життя від необґрунтованих обшуків та вилучень, а видача ордерів дозволяє судовій владі контролювати примусову діяльність поліції.

Видаючи ордер, суддя має враховувати значимість приватних інтересів, які будуть обмежені під час проведення обшуку, достовірність фактів, що дають поліцейському «розумну підставу» у необхідності проведення обшуку, висновки, яких дійшов поліцейський, на підставі аналізу фактів, доказову цінність цих висновків.

Таким чином, ордер на обшук формально підтверджує і санкціонує необхідність обмеження державою сфери приватного життя громадян з метою розслідування злочину.

Суттєвим обмеженням конституційних прав громадян на недоторканність приватного життя є прослуховування телефонних розмов. Зокрема, у США, порівняно з будь-якими іншими країнами світу, докладається чимало зусиль для обмеження приватного життя і збільшення можливості поліції та спеціальних служб підслуховувати особисте спілкування.

Згідно з кримінальним процесуальним законом Латвії функції контролю за обмеженням прав людини в досудовому розслідуванні, обвинувачення, захисту і вирішення справи судом відокремлені одна від одної (ст. 17). Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 26 Кримінального процесуального закону у Латвійській Республіці існує посада слідчого судді. Статтею 40 передбачено, що слідчим суддею є суддя, якому голова районного (міського) суду на певний строк доручив контролювати дотримання прав людини в кримінальному процесі, а ст. 41 - права та обов'язки слідчого судді [8].

Слідчий суддя має право на дачу дозволу щодо застосування заходів примусу (ст. 41); приєднання до кримінальної справи за клопотанням захисту не залучених матеріалів (п. 8 ч. 1 ст. 41), проведення спеціальних слідчих дій (п. 4 ч. 1 ст. 41): контролю легальної кореспонденції, контролю засобів зв'язку, контролю електронних даних, контролю даних, що транслюються, аудіоконтролю місця або особи, відеоконтролю місця, спостереження і стеження за особою, спостереження за об'єктом, спеціального слідчого експерименту, отриманню зразків для порівняльного дослідження, контролю злочинної діяльності (ч. 1 ст. 215).

У КПК Литовської Республіки передбачено посаду судді досудового провадження (ст. 19), який має право на проведення ряду процесуальних дій і рішень - призначення експертизи на досудовому розслідуванні, арешт, тимчасове затримання, обшук, виїмка поштових відправлень, тимчасове обмеження прав власника, контроль і запис телефонних переговорів, допит свідка судом у тому випадку, якщо на допиті у слідчого особа відмовляється від дачі показань і просить допитати його суддею (право на допит суддею) (гл. 3) [9, 44-46].

Частиною 2 ст. 29 КПК Російської Федерації передбачено, що лише суд має приймати рішення про: поміщення підозрюваного, обвинуваченого, що не знаходиться під вартою, у медичний заклад або психіатричний стаціонар для провадження судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; огляд житла у випадках відсутності згоди осіб, що в ньому мешкають; про провадження обшуку або виїмки у житлі; провадження особистого обшуку; провадження виїмки предметів та документів, що вміщують інформацію про вклади та рахунки у банках та інших кредитних організаціях; накладання арешту на кореспонденцію, дозвіл на її огляд та виїмку; про накладення арешту на майно, ураховуючи грошові засоби фізичних і юридичних осіб, що знаходяться на рахунках і на внесках або на зберіганні в банках та інших кредитних організаціях; контроль і запис телефонних і інших переговорів тощо [10].

У КПК Республіки Вірменія сфера судового контролю поширюється на прийняття рішень про арешт, санкції на обшук, обмеження права на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень (п. 2 ч. 2 ст. 41 КПК Вірменії). Глава 39 «Судовий контроль за досудовим провадженням» докладно регламентує сферу судового контролю (ст. 278), визначає перелік слідчих дій (обшук житла, слідчі дії, пов'язані з обмеженням таємниці переписки, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень), заходів примусу (узяття під варту, поміщення в медичний заклад для проведення судово-психологічної або судово-медичної експертизи підозрюваних) та оперативно-розшукових заходів (пов'язані з обмеженням прав громадян на таємницю переписки, телефонних переговорів, поштових телеграфних та інших повідомлень, а також заходів, передбачених Законом «Про оперативно-розшукову діяльність»), що проводяться за рішенням суду (ст. ст. 279, 280, 281), порядок розгляду клопотань сторони обвинувачення (ст. ст. 284, 285, 286), а також порядок розгляду протестів на незаконність і необґрунтованість дій і рішень посадових осіб (ст. ст. 289, 290) [11].

Зовсім протилежний порядок судового контролю передбачений за КПК Республіки Білорусь, у якій збережений прокурорський нагляд за розслідуванням кримінальних справ. Прокурор санкціонує практично всі заходи забезпечення кримінального провадження і провадження слідчих дій, які обмежують права і свободи громадян. Судовий контроль полягає лише в розгляді скарг на дії та рішення органу кримінального переслідування (ст. ст. 33, 144 КПК Республіки Білорусь), тобто суд практично не залучається в кримінальне провадження на стадії досудового розслідування і не наділяється виключними повноваженнями на прийняття рішень, пов'язаних з судовим контролем щодо дотримання права на повагу до приватного життя. Провадження важливих процесуальних дій санкціонується прокурором. Відповідно до п. 14 ч. 5 ст. 34 Республіки Білорусь прокурор уповноважений: санкціонувати застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту, застави; проведення обшуку, огляду житла чи іншого законного володіння; накладення арешту на майно, що перебуває в житлі чи іншому законному володінні, на поштово-телеграфні та інші відправлення і їх виїмку, виїмку документів, що містять державні секрети або іншу охоронювану законом таємницю; прослуховування і запис переговорів, що ведуться по технічних каналах зв'язку, та інших переговорів; виймання трупа з місця поховання (ексгумація); поміщення підозрюваного або обвинуваченого, які не утримуються під вартою, в психіатричний стаціонар; відсторонення підозрюваного або обвинуваченого від посади [12].

Як бачимо Республіка Білорусь все ще є країною, у якій судовий контроль за діями органів досудового розслідування перебуває на неналежному рівні і не відповідає міжнародним стандартам. Процедура судової перевірки законності та обґрунтованості застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих дій, що передбачена КПК Республіки Білорусь, має недосконалий характер, не дозволяє судам повною мірою контролювати органи слідства і дізнання.

Таким чином, проаналізувавши існуючі в різних країнах світу форми здійснення судового контролю за дотриманням права на повагу до приватного життя, можна дійти висновку про те, що:

1. У багатьох країнах є спеціально утворені структури в системі судових органів для здійснення функції судового контролю, наприклад, у Франції зберігається і функціонує інститут судових слідчих, судова перевірка рішень поліції здійснюється слідчим суддею і слідчою камерою.

2. Судовий порядок видачі ордеру (наказу) на обшук, виїмку, контроль та запис телефонних розмов тощо існує в більшості цивілізованих країнах: США, Англії, Німеччині, Франції та багатьох інших.

Ряд країн, успадкувавши традиції процесуального законодавства СРСР, зберегли судовий контроль лише у вигляді оскарження до суду незаконних рішень і дій органів розслідування, залишивши повноваження з обмеження конституційних прав громадян за прокуратурою (приклад, Республіка Білорусь).

Література

правовий приватний кримінальний законодавство

1. Петрухин И.Л. Прокурорский надзор и судебная власть: учеб. пособие. / И.Л. Петрухин. - М.: Проспект, 2001. - 88 с.

2. Международные и внутригосударственные акты о правах человека: сб. док. / сост. Р.М. Валеев, Р.Г. Вагизов. - Казань: Казан. гос. ун-т, 2006. - 638 с.

3. Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку від 17 груд. 1979 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/995_282

4. Назаров В.В. Обмеження конституційних прав людини в кримінальному провадженні: дис. на здобуття наук. ступеня док. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза: оперативно-розшукова діяльність» / В.В. Назаров. - Дніпропетровськ, 2009. - 451 с.

5. Никитина О.В. Сущность и значение судебного контроля при применении иных мер процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве (в порядке гл. 14 УПК РФ): дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная експертиза; оперативнорозыскная деятельность» / О.В. Никитина. - Казань, 2006. - 224 с.

6. Деришев Ю. Следственный судья в досудебном производстве / Ю. Деришев // Уголовное право. - 2004. - №3. - С. 79-81.

7. Скрипіна Ю.В. Слідчий судя в системі кримінально-процесуальної діяльності (порівняльно-правове дослідження): дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза: опера - тивно-розшукова діяльність» / Ю.В. Скрипіна. - Х., 2008. - 219 с.

8. Уголовно-процессуальный закон. Законодательство Латвийской Республики. - Рига: bib «Biznasa informacijas birojs», 2006. - 188 с.

9. Lietuvos Respublikos. Baudziamojo proceso kodeksas [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www3.lrs.lt/pls/inter/w5_ivairus.kodeksai

10. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. - М.: Велби; Проспект, 2004. - 592 с.

11. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Армения. - Ереван: Министерство юстиции РА, 2003. - 234 с.

Размещено на Allbest.ru