Роль місцевого самоврядування у забезпеченні сталого розвитку України та її регіонів

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Роль місцевого самоврядування у забезпеченні сталого розвитку України та її регіонів

Г. Дзяна, Р. Дзяний

Анотація

Визначено пріоритетні напрями діяльності та окреслено роль органів місцевого самоврядування щодо забезпечення сталого розвитку України та її регіонів. Розкрито необхідність розроблення та застосування інноваційних підходів для забезпечення сталого розвитку територій.

Ключові слова: сталий розвиток, сталий інноваційний розвиток, органи місцевого самоврядування.

Annotation

Dziana,

Dzianyi

ROLE OF LOCAL SELF-GOVERNMENT IN PROVIDING OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF UKRAINE AND ITS REGIONS

The priority ways of activities are defined and the role of local self-government bodies to ensure the sustainable development of Ukraine and its regions is outlined. The necessity for the development and application of innovative approaches for ensuring the sustainable development of territories is revealed.

Key words: sustainable development, sustainable innovative development, local selfgovernment bodies.

Одним із пріоритетних напрямків діяльності органів місцевого самоврядування в Україні в умовах сьогодення має стати створення умов для забезпечення сталого розвитку її територій.

На сьогодні Концепція сталого розвитку визнана найважливішою життєвою стратегією людства у ХХІ ст. Вона спрямована на вирішення сучасних проблем забезпечення економічного зростання в умовах обмеженості, виснаження, вичерпання природних ресурсів та загрози виникнення природних і техногенних катастроф. Згідно з цією концепцією, сталий розвиток - це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не повинно ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Саме у вирішенні питань, пов'язаних із впровадженням основних засад сталого розвитку, значно зростає роль місцевого самоврядування.

Різним аспектам зазначеної проблеми присвячено вже чимало наукових праць. Серед зарубіжних авторів, які досліджували теоретичні і практичні аспекти сталого розвитку, доцільно згадати Д. Медоуза, Л. Брауна, Г Гарднера, Н. Картера, Ш. Лиле.

В Україні, починаючи з 1992 р., питання сталого розвитку так само стали предметом вивчення і обговорення в колі науковців, політиків-практиків та представників громадськості. Основні аспекти цієї проблематики ґрунтуються на наукових працях та розробках таких вітчизняних вчених, як: О. Балацький, Б. Буркинський, О. Веклич, Б. Данилишин, М. Долішній, В. Кравців, Л. Мельник, Н. Пахомова, І. Синякевич, В. Шевчук та інші.

Так, наприклад, науковою школою таких вчених, як В. Кухар, Б. Буркинський, М. Голубець, Б. Данилишин, Л. Руденко, А. Шапар, розроблено фундаментальні, теоретико-методологічні засади переходу України до сталого розвитку, який вбачається у збалансованості гуманістичного, соціального, економічного та екологічного розвитку. Концепції, запропоновані О. Векличем, Ю. Самойленком, С. Курикіним, В. Ландиком, адаптовані під вертикально-горизонтальну систему державного управління і є собою деталізований план дій для нижчих щаблів влади з визначеними механізмами та поставленими у кількісному вимірі цілями. Сталий розвиток у регіональному аспекті досліджували представники Львівської школи регіоналістики: М. Долішній, П. Бєлєнький, М. Козоріз, В. Кравців, Л. Шевчук, Я. Побурко та інші Темі сталого розвитку територіальних громад та підвищенню ефективності діяльності органів місцевого самоврядування приділяли увагу такі науковці, як: В. Бабаєв, М. Баймуратов, А. Бондаренко, О. Кравченко, Т. Маматова, В. Мамонова, Н. Нижник, Ю. Шаров та інші.

Незважаючи на значну кількість праць із згаданої проблематики, надалі актуальними залишаються чимало питань стосовно пріоритетних напрямів діяльності органів місцевого самоврядування щодо забезпечення сталого інноваційного розвитку України.

Метою статті є визначення ролі місцевого самоврядування у забезпеченні сталого розвитку країни та її регіонів.

Концепція збалансованого розвитку передбачає реалізацію цілісної системи принципів діяльності. При цьому засадничим, системотворчим принципом є принцип цілісності, який наголошує на необхідності цілісного, комплексного підходу до вирішення екологічних, соціальних та економічних проблем. Особливо важливим також є гармонійне поєднання минулого і майбутнього шляхів розвитку. Майбутнє має ґрунтуватись на минулому, як на змістовній основі для планування, яка міститься у культурі і зафіксована у відповідних інституціях. При цьому минуле України не повинно перетворюватися у невпорядкований набір подій і фактів, не об'єднаних у межах внутрішньої цілісності, і має оцінюватися з огляду на майбутнє, як на критерій його оцінки та інтерпретації. Для досягнення збалансованості потрібно гармонійно поєднувати принцип збереження культурної і природної спадщини з принципом інноваційності, творчості. Творчий підхід до природоперетворювальної діяльності передбачає врахування складності природних екосистем і творчу адаптацію суспільної діяльності до можливостей екосистеми підтримувати життя на Землі.

З огляду на зазначене вище, більшість науковців серед основних чинників, що забезпечують сталий розвиток, виділяють такі:

- екологічний - визначає умови й межі відновлення екологічних систем унаслідок їх експлуатації;

- економічний - передбачає формування економічної системи, гармонізованої з екологічним чинником розвитку;

- соціальний - утверджує право людини на високий життєвий рівень в умовах екологічної безпеки й благополуччя.

Зауважимо, що ці три складові сталого розвитку суспільства мають бути узгоджені між собою. Звідси випливає, що таке складне явище, як сталий розвиток, потрібно розглядати не як суму окремих перехованих вище елементів сфер діяльності людини, а як систему, що є множиною елементів, які знаходяться у взаємодії, взаємовідносинах, взаємозв'язках і завдяки цьому представляють собою цілісність [1].

Практична реалізація в Україні принципів сталого, збалансованого розвитку знаходиться на початковому етапі й здійснюється у досить складних політико-суспільних, соціально-економічних та екологічних умовах. Майже весь період після Конференції ООН у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) Україна була охоплена системною соціально-економічною кризою, а процес розбудови держави й становлення демократичного громадянського суспільства поєднувався з ринковими трансформаціями в усіх галузях і сферах економіки. У цьому полягають національні особливості, проблеми й труднощі переходу України до моделі сталого - економічно, соціально й екологічно збалансованого - розвитку.

У Концепції переходу України до сталого розвитку (2006 р.) [2] визначено, що перехід до сталого розвитку можливий за дотримання різних умов, серед яких є зацікавлення виконання на національному, регіональному і місцевому рівнях всіх основних умов цього розвитку.

У вирішенні питань, пов'язаних із упровадженням основних засад сталого розвитку, значно зростає роль місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування - це той рівень влади, який найбільше наближений до населення, ним формується і йому підконтрольний. Саме на цьому рівні вирішуються питання задоволення основних життєвих потреб населення, саме тут помилки і неефективність дорого обходяться людям [3].

У ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” [4] зазначено, що місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення.

Отже, територіальна громада здійснює місцеве самоврядування з двох сторін: зверху - формуючи владні органи місцевого самоврядування, і знизу - виходячи з ініціативами та беручи на себе певні функції, які не виконують або не здатні виконувати владні органи. Взяти участь у місцевому самоврядуванні знизу українська громада може через різні правові форми: форми участі громадян (громадські слухання, місцеві ініціативи, місцевий референдум, спільні збори), обслуговуючі кооперативи, органи самоорганізації населення, громадські організації тощо.

Оскільки сталий розвиток територій країни багато в чому залежить від місцевого самоврядування, то й на органи місцевого самоврядування населенням покладено велику відповідальність за наслідки управління та прийняття управлінських рішень на місцях. Це потребує формування дієвої моделі місцевого самоврядування, здатної функціонувати відповідно до реальних потреб розвитку суспільства.

На сьогодні пропонуються різні підходи до реформування місцевого самоврядування. Зокрема, це такі шляхи та засоби, які передбачають формування оптимальних ресурсних можливостей органів місцевого самоврядування, зокрема й через добровільне об'єднання територіальних громад; нормативне врегулювання питання повноважень між виконавчою владою та місцевим самоврядуванням для ефективного забезпечення населення якісними адміністративними і соціальними послугами; максимальне залучення жителів територіальних громад до прийняття управлінських рішень; сприяння подальшому розвиткові сучасних форм безпосередньої демократії на місцях [5].

Звідси випливає, що метою реформування місцевого самоврядування в Україні є підвищення якості життя людини шляхом створення умов для сталого розвитку територіальних громад як самостійних та дієздатних соціальних спільнот, члени яких матимуть можливість ефективно захищати власні права та інтереси шляхом участі у вирішенні питань місцевого значення. місцевий самоврядування інноваційний економічний

Серед основних принципів, на яких має ґрунтуватися концепція сталого розвитку на місцевому рівні, можна виділити такі [6]:

- керований та стратегічний тип місцевого розвитку - з урахуванням не тільки сучасних, а й потенційних потреб територіальної громади;

- відносність обмежень, які існують у сфері використання природного потенціалу, що пов'язане із сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення;

- соціальна справедливість розподілу та вживання благ, зокрема: запобігання надмірному використанню ресурсів, досягнення рівноваги між використанням ресурсів та екологічними можливостями території, забезпечення енергозбереження та енерговідновлення;

- інтеграція інноваційної, стратегічної та проектної діяльності на місцевому рівні для підвищення ефективності та результативності управління у сфері забезпечення сталого розвитку територіальної громади.

З огляду на це, забезпечення сталого розвитку на місцевому рівні обумовлює необхідність збалансованого вирішення соціальних та економічних завдань території за умови збереження здорового стану навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу [7].

Активізація громадянської участі у вирішенні актуальних місцевих проблем зумовлена самим розвитком громадянського суспільства в Україні. Так, серед форм участі громадян, що стали поширеними останнім часом, є громадянський контроль за прийняттям рішень і виконанням певного рішення, пряме делегування місцевій громаді владних повноважень із конкретних питань, регулярні консультації між владою і населенням, місцеві референдуми, територіальне громадське самоврядування, участь у проектах розвитку.

За таких умов особливо актуальною для України та її регіонів стала реалізація проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду”, який націлений на підвищення рівня життя у сільських, селищних і міських громадах по всій території України. Проект призначений для мешканців 1000 громад-учасниць, а також представників органів місцевої влади у 200 районах України, в яких він буде реалізовуватись [8]. Для реалізації проекту велике значення має мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів, знаходження партнерів за умови браку власних коштів організації: органи місцевого самоврядування, партнерство з бізнесом або з міжнародними організаціями. Тому й надалі залишається актуальним питання вдосконалення та розширення повноважень самоврядних органів, посилення їх здатності активно долучатися до участі в управлінні місцевими, регіональними і державними справами.

Спільний проект ЄС та Програми розвитку ООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду” (далі - МРГ) є однією із масштабних ініціатив зі сприяння перетворенням в Україні. Цей проект було започатковано у вересні 2007 р. і його впровадження передбачає дві фази: фаза 1 - 03.09.2007 - 05.06.2011 рр.; фаза 2 - 06.06.2011 - 30.06.2015 рр. [9].

Перша фаза Проекту МРГ досягла успіхів у розширенні місцевого розвитку, орієнтованого на громаду, в межах всієї країни. Вона сприяла зміцненню спільного управління, підтримувала та розвивала потенціал для місцевого розвитку, орієнтованого на громади, та сприяла розвитку партнерських відносин між громадами та місцевими органами влади. Хоча певний прогрес і був досягнутий щодо підвищення прозорості, підзвітності та якості державних послуг, залишилися можливості для подальшого вдосконалення і поширення цього підходу.

Друга фаза Проекту МРГ була задумана для вдосконалення підходу, поширення знань та передового досвіду з розвитку громад. Загальна мета Проекту МРГ, що реалізується на сучасному етапі, полягає у створенні сприятливого середовища для довгострокового соціально-економічного розвитку на місцевому рівні шляхом розвитку місцевого самоврядування та підтримки ініціатив, спрямованих на розвиток громад на всій території України. Для досягнення поставленої мети використовується методика соціальної мобілізації місцевих громад, залучення громад, органів державної влади/ місцевого самоврядування та приватного сектора до співпраці та прийняття спільних рішень і відповідного розподілу ресурсів для сприяння вкоріненню принципів сталого розвитку на місцевому рівні.

Позитивний досвід, набутий у процесі спільно реалізованих проектів у межах Плану дій ПРООН в Україні, свідчить, що розвиток місцевого самоврядування можливий за умови розбудови його інституційної спроможності в напрямку мобілізації ресурсів громад та посилення їх суспільної єдності на основі зміни світогляду та розуміння того, що жодна особа, організація або орган влади не в змозі вирішити всі місцеві проблеми виключно власними зусиллями. Для цього потрібне партнерство активної громади, приватного сектора, органів місцевого самоврядування та місцевих органів влади різних рівнів, національних громадських та іноземних організацій. Визначення місцевих пріоритетів, узгодження їх із місцевою владою, планування та об'єднання зусиль для їхнього втілення допомагає громадам розбудовувати і довіру між їхніми членами та всіма партнерами, і спроможність до довгострокової діяльності.

Окрім того, перехід до сталого розвитку як України загалом, так і окремих її регіонів має відбуватися у тісному взаємозв'язку з радикальною структурною та інноваційною перебудовою суспільного виробництва на основі прискорення темпів науково-технічного прогресу, зокрема у напрямі всебічної екологізації не лише базових галузей економіки, а й усіх сфер людської діяльності. Серед основних інструментів втілення концепції сталого розвитку, крім нормативно-правової бази, економічних інструментів та інформаційного забезпечення, необхідно виділити інновації, які дадуть можливість вивести економіку України на новий рівень розвитку. Однак суть цих інновацій має бути екологічно орієнтованою і спрямованою на зниження деструктивного впливу на навколишнє середовище.

Таким чином, для оновлення ціннісних орієнтирів сталого розвитку виникає потреба розроблення інноваційних підходів, які стануть поштовхом до реалізації концепції сталого розвитку в наступні десятиліття. Зазначимо, що для цього є всі передумови, оскільки в Ріо-де-Жанейро наголошувалося, що відповідальність за реалізацію Порядку денного на XXI ст. лягає на національні уряди та органи місцевого самоврядування. Ця позиція, якщо її розглянути в широкому розумінні, передбачає у контексті нових світових тенденцій сталого розвитку визначення загальнодержавних і регіональних особливостей, напрямів і засобів забезпечення, що, своєю чергою, потребує креативних підходів до вибору шляхів системного вирішення складних питань сталого розвитку в Україні.

З огляду на це, на сьогодні для України прийнятною є Концепція сталого інноваційного розвитку, яку можна розкрити як стійкий соціально-орієнтований економічний розвиток, досягнутий на інноваційних засадах збалансованого розвитку економіки і людського потенціалу, а також за умов збереження та відновлення екологічної рівноваги, що має відбуватися при житті існуючого та наступних поколінь. Концепція сталого інноваційного розвитку за своїм змістом включає, визнані науковим співтовариством, концепції сталого розвитку та інноваційного розвитку, які в ній поєднані, визначаючи при цьому тип розвитку “сталий” та “інноваційний”.

Отже, вагома роль місцевого самоврядування у забезпеченні сталого розвитку країни є обумовлена таким:

- впровадження концепції сталого розвитку потребує посилення інституційної спроможності як системи місцевого самоврядування, так і самоврядних організацій громад у напрямку підвищення рівня діяльнісного потенціалу посадових осіб органів місцевого самоврядування та максимального залучення жителів територіальних громад до прийняття управлінських рішень;

- набутий позитивний досвід співпраці органів місцевого самоврядування з міжнародними інституціями щодо реалізації спільних проектів у сфері сталого місцевого розвитку свідчить про важливість формування взаємодій на місцевому та регіональному рівнях на принципах партнерства, що приводить до спільної відповідальності як важливого чинника гарантування стійкого розвитку;

- ефективна взаємодія і зв'язки формуються внаслідок організаційно-функціональної діяльності органів місцевого самоврядування, спрямованої на підтримку процесів самоорганізації громади, посилення суспільної єдності на основі змін у поглядах суспільства на якість життя та стан довкілля;

- забезпечення сталого розвитку територіальних громад обумовлює необхідність інтеграції інноваційної, стратегічної та проектної діяльності на місцевому рівні для підвищення ефективності та результативності діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення сталого інноваційного розвитку територій.

Література

1. Брижань І. А. Умови та чинники переходу України до моделі сталого розвитку / І. А. Брижань // Вісник Полтавської державної аграрної академії [Текст]. -- 2013. -- № 1. -- С. 128--133.

2. Концепція переходу України до сталого розвитку від 25.10.2006 р. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http:/www.greenparty.ua/news/. development/ development- news_13880.html.

3. Мадьярова А. В. Принципи і критерії визначення державних повноважень, які можуть передаватися органам місцевого самоврядування [Текст] / А. В. Мадьярова. -- М. : [б. в.], 2006. -- С. 25.

4. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України [Текст]. -- 1997. -- № 24. -- Ст. 170.

5. Концепція реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні [Електронний ресурс] : проект. -- Режим доступу : http://minregion.gov.ua// index.php?option=com_k2&view=item&id=2034.

6. Управління змінами в публічному адмініструванні [Текст] : навч. посіб. / Ю. П. Шаров, І. А. Чикаренко, Т. В. Маматова [та ін.] ; за наук. ред. Ю. П. Шарова. -- Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2012. -- 148 с.

7. Невелєв О. М. Сталий розвиток регіону: Стратегічні напрями та механізми [Текст] / О. М. Невелєв. -- К. : НДІСЕП, 2001. -- 95 с.

8. Кропивко О. М. Формування законодавчих засад сталого розвитку сільських територій України в контексті стратегічних пріоритетів державної політики [Електронний ресурс] / О. М. Кропивко. -- Режим доступу : http://конференция.com.ua/files/image/ konf%2011/doklad_11_9_01.pdf.

9. Методичний посібник для учасників всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування у 2012 році [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : municipal.gov.ua / upload/usr/files/ metodposibnik-2012.doc.

Размещено на Allbest.ru