Принцип територіальної цілісності у державній політиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 352/354:32(477)

Принцип територіальної цілісності у державній політиці

Я. Малик

Анотація

державний правовий територіальний військовий

Розкрито принципи забезпечення територіальної цілісності держави, їх реалізації у державній політиці та в нормативно-правових актах. Значну увагу приділено питанню забезпечення територіальної цілісності України в період окупації АРК військовими Російської Федерації.

Ключові слова: Україна, територіальна цілісність, Крим, агресія, міжнародна реакція.

Annotation

The principles of ensuring of territorial integrity of the country, their implementation in public policy and normative and legal acts are revealed. Special attention is paid to ensuring the territorial integrity of Ukraine during the Crimea occupation by Russian Federation soldiers.

Key words: Ukraine, territorial integrity, Crimea, aggression, international reaction.

Збереження територіальної цілісності держави є одним із найважливіших завдань як національної, так і міжнародної безпеки. Тому будь-яка спроба перегляду чи зміни державних кордонів у сучасний період викликає велике занепокоєння та тривогу. Особливо це стосується Російської Федерації, яка прагне відновити кордони держави в межах колишнього Радянського Союзу. З цією метою й розпочала Росія агресію в Криму, мотивуючи нібито захистом росіян на території півострова. Тому необхідний ґрунтовний теоретичний аналіз необхідності збереження територіальної цілісності як держав взагалі, так України зокрема. Це має актуальне значення.

Питання збереження територіальної цілісності держави досліджували: В. Аверянов, М. Буроменський, В. Колісник, І. Куян, Л. Мамут, А. Расторгуєв, О. Скакун, В. Смолянюк та інші. Однак принципів збереження територіальної цілісності України та їх реалізації у контексті України вони не розглядали.

Метою статті є аналіз реалізації принципів забезпечення територіальної цілісності держав, зокрема України, стану російської агресії та її причин. Принцип територіальної цілісності є однією з ключових засад будь-якої суверенної держави. Він, як правило, визначається в Конституції. Так, у Конституції України в ст. 2 записано, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Ст. 132 Конституції України проголошує, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.

Історія становлення територіальної цілісності свідчить, що першим етапом було його утвердження як принципу національного. У період, коли в міжнародних відносинах панувало право війни, однією з причин численних війн було захоплення нових територій. І тільки французька революція вперше проголосила відмову від завоювання територій. Національні збори 27 травня 1790 р. прийняли декрет, відповідно до якого “усяка війна, розпочата з інших мотивів і для інших цілей, аніж захист справедливого права, є актом гноблення. Відтепер французький народ забороняє собі починати будь-яку війну, спрямовану на збільшення його теперішньої території” [1].

У міжнародному праві принцип територіальної цілісності держав уперше був закріплений Статутом Ліги Націй, члени якої зобов'язувалися шанувати й зберігати від зовнішнього нападу територіальну цілісність та політичну незалежність учасників цієї організації. Пізніше цей принцип було закріплено в Статуті ООН, Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. та Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р., відтак він став загальним для всіх держав принципом міжнародного права.

У названих міжнародних актах розкрито основний зміст принципу територіальної цілісності, підґрунтям якого є такі основні положення: утримання держав від погрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави; утримання держав від організації або заохочення іррегулярних сил та військових банд для вторгнення на території інших держав; утримання держав від перетворення територій інших держав на об'єкт воєнної окупації або застосування інших силових засобів на порушення норм міжнародного права.

Необхідно вказати, що після закінчення Другої світової війни не всі політичні сили в Західній Європі були задоволені територіальним устроєм Старого світу. Реалізація домагань радикальних політиків про перегляд післявоєнних кордонів могла б призвести до трагічних наслідків. Тому саме з метою усунення будь-яких правових підстав для подібних претензій були й прийняті вищевказані міжнародні договори, в яких була закріплена норма про визнання непорушності кордонів усіх держав в Європі. Так, у ст. ІІІ Декларації принципів Заключного Акта НБСЄ від 01.08.1975 р. проголошувалося: “Держави-учасниці розглядають як непорушні всі кордони одна одної, так і кордони всіх держав в Європі, тому вони утримуватимуться зараз і в майбутньому від будь-яких посягань на ці кордони.

Вони відповідно утримуватимуться від будь-яких вимог або дій, спрямованих на захоплення й узурпацію частин або всієї території будь-якої держави-учасниці” [2].

Таким чином, 35 держав-учасниць ОБСЄ визнали лінії проходження кордонів між ними і всіма державами в Європі; взяли зобов'язання не чинити будь-які замахи на ці кордони; відмовилися від будь-яких територіальних претензій одна до одної.

Отже, принцип непорушності кордонів тісно пов'язаний із принципом територіальної цілісності держав. Роблячи замах на державний кордон, держава також чинить замах і на територіальну цілісність іншої держави. Тому дотримання принципу непорушності кордонів одночасно укріплюватиме і територіальну цілісність держав.

Є також подібність між цим принципом і принципом недоторканості державних кордонів. Останній означає повагу і не порушення конкретної лінії кордону будь-якої держави, прокладеної на місцевості. Неприпустимо в односторонньому порядку переносити прикордонні стовпи і знаки, що позначають лінію державного кордону, перетинати її поза встановлених місць і з порушенням наявних правил. Цей принцип також включає право здійснювати контроль з боку будь-якої держави за перетином її кордонів фізичними особами і транспортними засобами. Проте принцип непорушності кордонів і принцип недоторканості кордонів відрізняється сферою застосування: перший є регіональним, другий - універсальним.

Наявність вказаних принципів зовсім не означає, що кордони є чимось застиглим і несхильним до будь-яких змін. Держави мають право змінювати і лінію кордону між ними, обмінюватися певними ділянками території і передавати ділянку своєї території, як правило, на індивідуальних засадах, іншій державі. Водночас всі ці операції повинні здійснюватися за взаємною згодою і на основі міжнародного права. При цьому недопустимі односторонні дії, тим більше із застосуванням сили [3].

Важливе місце займає принцип територіальної цілісності. Мета цього основного принципу міжнародного права - забезпечення стабільності міжнародної системи, оскільки ніщо так не дестабілізовувало міжнародні відносини, як посягання на територіальну цілісність держав. З огляду на це, в п. 4 ст. 2 Статуту ООН закріплено положення про заборону використовувати силу або загрозу силою “проти територіальної недоторканості держав” [4]. Декларація про принципи міжнародного права 1970 року розвиває це положення і встановлює, що “територія держави не повинна бути об'єктом військової окупації, що є результатом застосування сили в порушення положень Статуту. Територія держави не повинна бути об'єктом набуття іншою державою в результаті погрози силою або її застосування, не повинні визнаватися законними”. Аналогічні положення містяться в ст. ІІ Декларації принципів Гельсінського Заключного Акта НБСЕЄ [5].

Існує система міжнародних гарантій незалежності та територіальної цілісності України. Це сукупність змістовно споріднених міжнародно-правових документів, підписаних, насамперед, державами-членами Ради Безпеки ООН, а також країнами, об'єднаними у Співдружності Незалежних Держав, які визначають принципи та умови зовнішньополітичного забезпечення незалежного державного статусу Україну, її політичного суверенітету, територіальної цілісності та задовільного рівня національної безпеки. Першою міжнародною угодою, яка гарантувала територіальну цілісність України, стала Тристороння заява президентів України, США і Російської Федерації, підписана в Москві 14 січня 1994 р. У ній повідомлялося, що США і Росія готові надати Україні гарантії безпеки після набуття чинності поширеної на Україну частину Договору між СРСР і США про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного 1991 р., і приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Ратифікація Верховною Радою України Договору СНО-1 (18 листопада 1993 р.), а також прийняття 16 листопада 1994 р. Закону “Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року” створили умови для формування системи міжнародних документів, спрямованих на забезпечення суверенітету та територіальної цілісності України. Серед системи документів важливе місце займає Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний у м. Будапешті (Угорщина) 5 грудня 1994 р. президентами України, Російської Федерації, США та прем'єр- міністром Великобританії. Сторони підтвердили свої зобов'язання “згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України”.

Таким чином, територіальна цілісність України, здавалось би, надійно була захищена правовими засобами. Проте в Україні та за її межами були наявними сили, які будь-яким чином намагалися перешкодити європейському інтеграційному вибору України. Особливо заперечувала цьому напрямку розвитку Російська Федерація. Вплив російського фактора на Президента України В. Януковича призвів до його відмови підписати договір з ЄС про асоціацію. Підписання повинно було відбутися 28.11.2013 р. у Вільнюсі на саміті Східного партнерства. В результаті 29 листопада вийшли протестувати десятки тисяч студентів. Частина з них залишилася на майдані Незалежності, яких під ранок 30 листопада було жорстоко розігнано “Беркутом”. Наступного дня на майдані зібралося вже мільйон протестуючих, яких знову жорстоко спробували розігнати. Від цього часу Майдан вже не розходився. В Україні розпочалася революція. Вимоги повсталих - відставка Президента В. Януковича, перезавантаження влади, заміна вищого державного керівництва. Важливим завданням стало подолання корупції.

Епогеєм революційних подій стали події 18 - 19 лютого 2014 р., коли міліції, спецформуванням та внутрішнім військам було видано бойову зброю, задіяно спеціально підготовлених снайперів. У результаті було вбито майже сто повстанців, поранено приблизно тисячу, пропало безвісти більше трьохсот. Це був розстріл мирних, беззбройних українців.

Незважаючи на всю жорстокість знищення повстанців, революція перемогла. В. Янукович покинув Україну і був усунутий з поста президента. Але виникла загроза незалежності та цілісності України в її східних регіонах України та в Криму, де пройшли проросійські мітинги. При підтримці російського контингенту військовослужбовців Чорноморського флоту та введених з Росії, озброєних сучасною зброєю, було Верховною Радою АРК проголошено про відокремлення Криму від України.

Події в Криму спричинили глибоку стурбованість абсолютної більшості країн світу. 27 лютого 2014 р. США заявили про рішучу підтримку поточної роботи українських лідерів і закликали зовнішніх гравців у регіоні поважати суверенітет і територіальну цілісність України, припинити провокаційні заяви та дії, підтримати демократично встановлені перехідні керівні структури і використовувати свій вплив на підтримку єдності, миру і об'єднаного шляху вперед.

У заяві США наголошено: “Ми нагадуємо всім урядам про їхні політичні зобов'язання щодо прозорості у військовій діяльності в рамках Віденського документу 2011 року та інших принципів ОБСЄ, спрямованих на забезпечення миру і безпеки в атлантичному регіоні” [6].

Одночасно ухвалив резолюцію Європейський парламент, в якій закликав до територіальної цілісності України. У резолюції наголошено, що Європарламент “закликає усі політичні сили в Україні та усіх міжнародних учасників діяти заради територіальної цілісності і національної єдності України”. У Європарламенті нагадали США, Великій Британії та Росії, що ці держави гарантували непорушність державних кордонів України відповідно до Будапештського меморандуму, а також закликали український парламент та уряд поважати права меншин в Україні, а також використання російської та інших мов меншин [7].

Введення військ Російської Федерації в Крим було під приводом захисту російськомовного населення від українських націоналістів і фашистів, але жодних доказів, що існує така загроза, наведено не було. Але Верховна Рада АРК на позачерговому засіданні прийняла Декларацію про незалежність Криму та міста Севастополя.

Одночасно збільшилася присутність російських військ у Криму. Вже 27 лютого 2014 р. у Криму російські військовослужбовці блокують роботу військових частин, прикордонних постів, здійснюють моральний і фізичний тиск на прикордонників і військовослужбовців. За даними МЗС України, станом на 10 березня 2014 р. у Криму знаходилося 18 тисяч 780 російських військовослужбовців. Ними було заблоковано і виведено з ладу 40 із 56 об'єктів державної прикордонної служби, захоплено 20 об'єктів і заблоковано 37.

Парламент Криму 6 березня 2014 р. прийняв рішення про приєднання автономії до Росії і виніс це питання на референдум 16 березня, хоча юридичної бази для його проведення немає [8]. Венеціанська комісія визнала його нелегітимним. У таких умовах Президент РФ В. Путін підписав указ “Про визнання Республіки Крим незалежною державою”.

У таких умовах Верховна Рада України прийняла постанову із закликом до країн-гарантів територіальної цілісності України вжити практичних заходів, спрямованих на її забезпечення, “виконати свої зобов'язання та вжити усі можливі економічні, дипломатичні та військові заходи для забезпечення територіальної цілісності України”.

Також до Росії поставлено вимогу “негайно вивести війська з території України та припинити агресію проти Української держави” [9].

Питання забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України розглядалося на засідання Ради національної безпеки і оборони України 1 березня 2014 р. Рішення було прийнято, виходячи з необхідності захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи, з огляду на порушення російською стороною положень Меморандуму про гарантії безпеки у контексті приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 р., Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.1997 р. та Угоди між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 р., а також зважаючи на документи Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації щодо використання збройних сил Російської Федерації на території України. Рада національної безпеки і оборони України вирішила, зокрема, невідкладно привести Збройні Сили України та відповідні військові формування у повну бойову готовність; організувати і провести навчальні збори з військовозобов'язаними у необхідних обсягах; невідкладно виділити необхідні фінансові матеріально-технічні та інші ресурси для належного забезпечення національної безпеки. Було вирішено також невідкладно звернутися до зовнішньополітичних відомств окремих держав-підписантів Меморандуму про гарантії безпеки у контексті приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 р. (США, Великої Британії та Північної Ірландії) із закликом забезпечити безпеку України. Було забезпечено посилену охорону об'єктів енергетики та критичної інфраструктури, а також утворено Оперативний штаб з питань реагування на ситуацію в АРК та місті Севастополі [10].

На виконання цього рішення 1 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла звернення до ООН з проханням надати підтримку територіальній цілісності України. У заяві Україна звинуватила Росію в необгрунтованій агресії та спробі анексувати частину української території.

Україна залишила за собою право звернутися до регіональних військових блоків та країн із проханням допомогти їй забезпечити територіальну цілісність [11].

У своїй підтримці збереження територіальної цілісності України запевнили Голова Комітету Міністрів Ради Європи, Федеральний міністр закордонних справ Австрії С. Курц та Генеральний секретар Ради Європи Т. Ягланд, які запевнили у незмінності підтримки дій нового уряду щодо забезпечення прав людини та збереження територіальної цілісності і суверенітету України [12].

13 березня 2014 р. депутати Європейського парламенту засудили дії Росії в Криму та висловилися на підтримку нової української влади. З цього приводу вони ухвалили спеціальну резолюцію. Європарламент наголосив, що територіальна цілісність України була гарантована Росією, США і Великобританією в Будапештському меморандумі, підписаному з Україною. Європейські депутати висловили переконання в тому, що “налагодження конструктивного діалогу є кращим засобом домогтися прогресу на шляху вирішення будь-якого конфлікту і досягнення довгострокової стабільності в Україні” [13].

Практично засудили інтервенцію Росії в Україну всі країни світу та заявили, що не допустять перегляду кордонів у Європі після Другої світової війни, а також висловили бажання вирішувати питання шляхом дипломатичних переговорів.

Але вище керівництво Російської Федерації не зважило на думку міжнародної спільноти. Президент Росії 18 березня 2014 р. підписав із самопроголошеними “керівниками” Криму “договір” про входження Криму та м. Севастополя до складу РФ. Було підготовлено за один день всі документи, і вже 20 березня 2014 р. після промови В. Путіна в стилі промови А. Гітлера під час анексії Судетської області Чехословаччини в 1938 р., Державна Дума прийняла Закон “Про вступ Криму до складу Російської Федерації”. А вже 21 березня 2014 р. Рада Федерації ратифікувала “договір”, підписаний президентом Росії В. Путіним і самопроголошеною владою Криму.

Отже, Росія на чолі з президентом В. Путіним, анексувавши Крим, порушила міжнародні принципи та договори про неподільність території держави. Україна з цим ніколи не погодиться, а значить - Крим перетвориться у зону довготривалого міжнародного конфлікту.

Література

1. Дмітрієв А. І. Міжнародне публічне право [Текст] : навч. посіб. / А. І. Дмітрієв, В. І. Муравйов. -- К. : Юрінком Інтер, 2001. -- С. 239.

2. Заключний Акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі // Офіційний вісник України [Текст]. -- 2005. -- N° 4. -- С. 403.

3. Принцип непорушності державних кордонів [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http//pidmchniki.wc/1377030149456/pravo.

4. Там само.

5. Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі... -- С. 403.

6. Білий дім закликає поважати територіальну цілісність України [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : www.unian.ua.

7. ЄП закликає до забезпечення територіальної цілісності України [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : www.ukrinform.ua.

8. Становище в Криму [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : www.unian.ua. 13.03.2014.

9. Рада звернулася до США та Британії з вимогою застосувати в Криму війська [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : www.pravda.com.ua.

10. Офіційний вісник України [Текст]. -- 2014. -- № 7. -- С. 35.

11. Українська правда [Електронний ресурс]. -- 2014. -- 13 берез. -- Режим доступу : www.pravda.com.ua.

12. Рада Європи запевнила у незмінності підтримки територіальної цілісності України [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http//www.unn.com.ua.

13. Українська правда...

Размещено на Allbest.ru