Питання класифікації світових моделей державно-конфесійних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання класифікації світових моделей державно-конфесійних відносин



Поняття моделі державно-конфесійних відносин, під яким розуміють сталу сукупність характеристик політики держави стосовно релігійних організацій, є базовою характеристикою для визначення типу взаємовідносин між державою і релігійною спільнотою. Зазначене питання вживається для визначення способу регулювання вказаного комплексу відносин, характерного для тієї чи іншої країни, а також, враховуючи повторюваність і подібність ключових елементів, і для груп країн. Водночас навіть в рамках однієї моделі конкретні характеристики взаємовідносин між державою і релігійними організаціями в різних країнах можуть бути різними.

Звертаючись до розробки типології моделей державно-конфесійних відносин, потрібно розуміти, що будь-яка модель є формальною, не відображає адекватно дійсного стану справ, реальної ситуації, а формування тієї або іншої моделі державно-конфесійних відносин обумовлюється багатьма чинниками. Конкретна модель державно-конфесійних відносин, властива тій чи іншій країні, визначається всією сукупністю суспільних відносин, а найбільше - типом політичної системи, пріоритетами політичної влади [1].

У науці відсутня єдина типологія моделей державно-конфесійних відносин. Значною мірою це пов'язано як з тим, що, як правило, ті чи інші моделі не існують в чистій формі, що дозволяє різним дослідникам по-різному оцінювати моделі, властиві для одних і тих же країн, а також з тим, що різні науковці покладають в основу класифікації різні критерії, наприклад у зв'язку з правовим статусом релігійних організацій у державі (чи існує державна церква, чи релігійні організації відокремлені від держави); на підставі співіснування держави та релігійної спільноти (відповідно, інтеграційна, сепараційна та коопераційна моделі) тощо [2]. Відтак різні автори висловлюють різні думки стосовно кількості і змісту моделей взаємовідносин держави і релігійних організацій.

Зазначене обумовлює доцільність аналізу наявних систем класифікації моделей державно-конфесійних відносин із метою їх узагальнення та удосконалення.

Питання типології моделей державно-конфесійних відносин порушувалися у наукових працях вітчизняних і закрдонних науковців, зокрема українських: Б. Андрусишина, В. Бондаренка, В. Єленського, М. Пірен, М. Бабія, О. Сагана, Г Друзенка, Ю. Кальниша, М. Палінчака та інших; а також в роботах Н. Володіної, І. Понкіна, О. Мірошникової, Є. Салигіна, Ж. Тощенка (Росія); Р. Балодіс (Латвія), Р. Подопригори (Казахстан), К. Дюрема (США) тощо. Ними запропоновано авторські типології моделей державно-конфесійних відносин, здійснено огляд наявних класифікацій інших авторів. Водночас питання узагальнення наявних систем класифікації моделей державно-конфесійних відносин залишається актуальним.

Мета статті - заповнити вищевказану прогалину, здійснивши аналіз наявних систем класифікації моделей державно-конфесійних відносин, на основі чого нами буде запропоновано можливий шлях їхнього узагальнення.

За спрямуванням державно-конфесійних відносин, держави загалом поділяють на світські та теократичні. Світською вважається така держава, у якій не існує офіційної, «державної» релігії і жодне з віровчень не визнається обов'язковим чи переважним. Водночас потрібно зауважити, що, попри зазначене загальне правило, в деяких демократичних світських державах узаконено офіційну (державну, національну) релігію (наприклад, Греція, Болгарія, Великобританія, Норвегія тощо). Такому поділенню загалом відповідає, зокрема, концепція російського науковця Н. Володіної [3]. За цього окремими дослідниками, наприклад Є. Салигіним, Ж. Тощенком та іншими, робляться спроби класифікувати різні форми теократії як однієї із загальних моделей державно-конфесійних відносин [4, 5].

На думку окремих вітчизняних і закордонних дослідників, зокрема іспанської дослідниці Г Моран, у світовій практиці при формуванні державно-конфесійних відносин використовуються дві основні моделі: сепараційна (властива насамперед США і Франції) і коопераційна (ФРН, Іспанія і більшість інших країн Західної Європи). При першій з них між державою і релігійними об'єднаннями встановлюються чіткі межі, релігія витісняється з усіх сфер діяльності держави, забезпечується рівність релігій перед законом. Коопераційний же тип відносин при формальному відділенні церкви від держави допускає їх тісну співпрацю, а держава бере на себе захист провідних конфесій, забезпечуючи основні громадянські права релігійним меншинам [6 - 8]. Класифікацію державно-конфесійних відносин, запропоновану Г. Моран, поділяють Г. Друзенко, К. Каневський та деякі інші дослідники [9, 10].

Загалом, погоджуючись із вищевказаним, інші науковці, наприклад російський філософ М. Одінцов, пропонують дещо відмінну типологію моделей державно - конфесійних відносин, виділяючи дві глобальні «мегамоделі» - клерикальну, за якої ідеологія певної конфесії стає державною, а держава - теократичною, і світську, що включає усю різноманітність варіантів взаємовідносин держави і церкви: коопераційну і ідентифікаційну моделі, що грунтуються на принципі диференціалізму, сепараційну модель, побудовану на принципі універсалізму тощо [11, 12].

Низка російських науковців, зокрема С. Потаніна, А. Миронов, Ю. Бабінов, М. Зеленков, так само виділяють дві моделі державно-конфесійних відносин: державна церква (державна релігія, національна релігія, офіційна релігія або релігія народу) та відокремлення церкви від держави і школи від церкви [13 - 15].

Практично погоджуючись із вищенаведеною класифікацією Г. Моран, інші відомі закордонні релігієзнавці, зокрема С. Фераррі (Італія), О. Мирошникова (Росія) тощо, водночас виділяють, на відміну від неї, не дві, а три моделі державно - конфесійних відносин, розділяючи коопераційну модель на власне коопераційну (або модель нейтралітету. За С. Феррарі - модель конкордату) та ідентифікаційну (модель державної церкви; інтеграційна, протекціоністська або патерналістська модель. За С. Феррарі - модель національних церков) моделі. Така типологія державно - конфесійних відносин на сьогодні є досить поширеною в українському та російському релігієзнавстві [16 - 24].

Деякі науковці, наприклад О. Щипков, М. Зеленков, І. Понкін, загалом повторюючи вищенаведену потрійну типологію моделей державно-конфесійних відносин, вводять замість ідентифікаційної моделі поняття авторитарної моделі, яка може функціонувати як при диктатурі, так і при демократії, і за якої держава намагається повністю підпорядкувати церкву своїм ідеологічним інтересам [25 - 28].

Подібно і протоієрей В. Шпиллер виділяє три моделі, властиві європейським країнам:

1) «державна церковність», для якої, на його думку, є характерною крайня утилітарність у ставленні держави до церкви;

2) «церковне верховенство» - модель координації держави з церквою або з християнськими віросповіданнями, при якій держава і церква визнаються союзниками з різними сферами діяльності. Очевидно, що при цьому практично йдеться про коопераційну модель державно-конфесійних відносин;

3) модель відділення церкви від держави, яка відповідає усім ознакам сепараційної моделі [29].

На думку ж українських дослідників Ю. Кальниша та О. Білоуса, усе розмаїття підходів до державно-церковних відносин можна представити так:

1) «синкретична» модель, яка включає такі форми: державна церква, національна церква, клерикальна, теократична;

2) «антагоністична» модель (ворожа і байдужа форми);

3) «симбіотично-партнерська» модель (ліберальна форми, конкордат).

Таким чином вказані автори залишаються практично в межах вищезазначеної троїчної системи моделей державно-конфесійних відносин, хоча і називають ці моделі по-своєму [30, 31].

Так само, на думку латиського науковця Р Балодіса, існують такі моделі державно - конфесійних відносин:

1) церковна держава (тобто практично ідентифікаційна модель - прим. Ю.Р.);

2) повністю відокремлена держава (сепараційна модель - Ю. Р);

3) частково відокремлена держава (коопераційна модель - Ю.Р.) [32].

За показником домінування держави або церкви в суспільстві виділяють три типи державно-конфесійних відносин:

1) перетворення вищої державної влади у центр релігійного життя (цезаропапизм). За цього можна зазначити про певну тенденцію країн, що реалізують політику конфесійного плюралізму або атеїзму, до руху в напрямку цезаропапизму, тобто прямого чи опосередкованого домінування держави над релігійними інституціями;

2) підпорядкування держави релігійним установам (папоцезаризм);

3) союз держави і церкви («симфонія властей»), за якого держава і церква не зливаються один з одним і не прагнуть до домінування, але співпрацюють між собою [33].

Казахський вчений Р. Подопригора розміщує усе розмаїття можливих моделей державно-конфесійних відносин, зокрема модель державної церкви; моделі, побудовані на відділенні церкви і держави; моделі, для яких, при формальному проголошенні рівності усіх релігій, є характерною більша співпраця держави з окремими релігійними спільнотами, - між двома крайніми точками - (1) країни, в яких церковна влада нерозривно пов'язана з державною владою і є визначальною для структури останньої, та (2) країни, які не визнають релігію в якості важливої частини суспільного життя [34].

Російський науковець О. Федірко виділяє такі моделі державно-конфесійних відносин:

1) «традиційна» (варіант ідентифікаційної);

2) «ліберальна» (варіант, що має риси коопераційної та сепараційної моделей);

3) «адміністративна» (максимально жорсткий варіант сепараційної моделі, що набуває в своєму крайньому виразі форми антирелігійної політики) [35].

І. Сімонов пропонує класифікацію моделей державно-конфесійних відносин, які він називає за регіонами їх поширення:

1) «східна» модель, яка своїми ознаками чітко відповідає ідентифікаційній моделі;

2) «американська» модель - відповідає сепараційній моделі;

3) «західноєвропейська» модель - або коопераційна [36].

П. Дозорцев виділяє за цивилізаційно-історичними ознаками чотири моделі взаємовідносин держави і релігійних організацій, з яких три перші припускають конфесійне панування одного віровчення:

1) «римська модель», яка характеризується тим, що світська влада отримує виправдання і освячення свого існування, тільки служачи владі духовній. Таким чином йдеться про типову теократію;

2) «візантійська модель», за якої церква практично стає частиною державного апарату. Тобто присутні ознаки цезаропапизму;

3) «протестантська модель», за якої релігійна спільнота передає свої права на владу государеві, який є володарем як світської, так і церковної влади, при цьому поняття «нація» і «церква» поєднуються. Тобто в певному сенсі можемо віднайти подібність такої моделі до ідентифікаційної;

4) «плюралістична модель», що припускає ідеологічне розмаїття, невтручання держави в справи релігійних організацій [37].

Український дослідник Є. Гайданка пропонує класифікацію моделей державно - конфесійних відносин, з огляду на міру їхньої демократичності:

1) сепараційна (демократична) модель;

2) антагоністична сепараційна (напівдемократична) модель;

3) коопераційна (напівавторитарна) модель;

4) реакційна (тоталітарна) модель.

Хоча Є. Гайданка визначає антагоністичну сепараційну модель як напівдемократичну, а коопераційну - як напівавторитарну, видається, що, з огляду на ознаки кожної з моделей, запропонованих автором такої класифікації, це є не зовсім коректним і краще було б саме сепараційну модель визначити як напівавторитарну (зокрема через обмеження прав релігійних організацій, позбавлення їх статусу юридичної особи, послідовне впровадження атеїзму як державної ідеології), а коопераційну - як напівдемократичну.

Водночас Є. Г айданка наводить ще одну класифікацію, відповідно до статусу церкви у державі:

1) держави з офіційною та узаконеною панівною церквою або теократії;

2) держави з конституційно визнаною пріоритетною традиційною релігією;

3) держави з конституційно узаконеним відокремленням церкви від держави [38].

Інші ж українські науковці - О. Саган, М. Пірен, М. Бабій та інші - виокремлюють в історичному контексті залежно від типу взаємин між державою і церквою такі шість моделей державно-церковних відносин:

1) теократія. Інколи як синонім до теократії вживають поняття «папоцезаризму» як означення домінування церковної влади над світською;

2) цезаропапізм - протилежність папоцезаризму - модель державно - церковних відносин, за якої церква та її структури повністю залежать від світської влади;

3) державна або офіційна церква - модель державно-церковних відносин, що забезпечує привілейоване і панівне становище в державі певної конфесії;

4) поєднання моделі державної церкви і моделі повного відокремлення церкви і держави - модель державно-церковних відносин, яка передбачає збереження певних видів державної підтримки та привілеїв окремих церков;

5) відокремлення церкви і держави - модель державно-церковних відносин, яка базується на невтручанні держави у справи церкви, а релігійні організації не втручаються в справи, які знаходяться в компетенції держави та діють в її правовому полі;

6) відокремлення церкви від держави - модель державно-церковних відносин, що унеможливлює будь-яке втручання церкви у справи держави при активному втручанні державних інституцій у справи церкви [39 - 43].

На думку відомого українського дослідника В. Єленського, посткомуністичні трансформації у колишніх комуністичних країнах призвели до формування у них нових моделей державно-конфесійних відносин:

1) «балканський тип», до якого належать країни, що в попередні часи реалізовували модель нерівноправного союзу комуністичного режиму з церквою більшості;

2) «центральноєвропейський тип» - система відносин між державою і церквою близька до західноєвропейської;

3) «пострадянський тип» - характеризується законодавчим відокремленням Церкви від держави [44, 45].

Російський православний історик і богослов протоієрей В. Ципін, говорячи про відносини християнської церкви з державою в історичній перспективі, виділяє шість моделей таких відносин:

1) церква поза законом;

2) симфонія церкви і держави;

3) середньовічна західноєвропейська теократія;

4) державна церква;

5) відокремлення церкви від держави;

6) церква як корпорація публічного права [46].

Вищезгаданий російський науковець у галузі права І. Понкін пропонує типологію моделей державно-конфесійних відносин за критерієм світськості:

1) несвітські держави:

- теократична модель;

- ідеократична держава (модель секулярної квазирелігії);

2) світські держави:

- еквіпотенційна модель (від лат. aequus - рівний), або сепараційна модель за іншої класифікації;

- преференційна модель (від лат. praefero - надавати перевагу), тобто коопераційна або ідентифікаційна моделі в іншій вищезазначеній класифікації;

- контамінаційна модель (від лат. contaminatio - змішання, поєднання) - модель світської держави, для якої характерною є розмитість меж між релігійним і світським, і яка нині властива передусім державам ісламського світу;

- ідентифікаційна модель - модель світської держави, для якої характерні розширена співпраця з декількома релігійними організаціями на основі партнерства держави і громадян у сфері гарантій, захисту і реалізації їхніх прав на національно - культурну і релігійну ідентичність [47, 48].

За останні роки в українському та російському релігієзнавстві набула поширення класифікація американського релігієзнавця і фахівця у сфері захисту свободи совісті К. Дюрема, яка отримала назву «петля Дюрема» (сам автор називає її «петлею церковнодержавного поєднання») та включає такі моделі:

1) «державні церкви»;

2) «визнані державою церкви»;

3) «співпрацюючі режими»;

4) «режими, що пристосовуються» - за цієї моделі держава може наполягати на відділенні церкви від себе та все ж зберігати доброзичливий нейтралітет по стосовно релігії, виходячи з визнання релігії як частини національної або місцевої культури;

5) «режими відокремлення»;

6) «неумисна байдужість», що є різновидом «режиму відокремлення»;

7) «ворожість і неприкрите переслідування» [49].

Водночас потрібно зазначити, що і цю класифікацію можна розглядати як розширений варіант попередньо розглянутої нами потрійної схеми моделей державно - конфесійних відносин, за якої виділяються ідентифікаційна, коопераційна і сепараційна моделі.

Враховуючи розмаїття класифікацій форм державно-конфесійних відносин, деякі дослідники намагаються їх узагальнити шляхом ототоження назв моделей, що містяться у них [50]. Водночас, потрібно пам'ятати, що вказані моделі досить часто на практиці поєднують свої певні характеристики, а крім того кожна з них є певним схематичним спрощенням.

Висновки:

1. Єдиної типології моделей державно-конфесійних відносин не існує. Розмаїття наявних класифікацій обумовлюється, зокрема, як дещо відмінними аспектами державно - конфесійних відосин, що покладаються дослідниками як критерії класифікації, так і мірою деталізації типів вказаних відносин.

2. Потрібно враховувати певну умовність назв моделей. Так, ідею розділення світської і духовної влади передає як сепараційна, так і коопераційна моделі державно - конфесійних відносин. Водночас сепараційна модель припускає як антагоністичне відокремлення церкви від держави, так і можливість їхньої співпраці у різних сферах, наближаючись в останньому випадку до коопераційної моделі.

3. При всій схематичності і розмаїтті наявних типологій моделей державно - конфесійних відносин видається можливим погодитися із думкою тих науковців, які поділяють моделі таких відносин на ідентифікаційну, коопераційну та сепараційну, з огляду на те, що інші типології в певною мірою відповідають і передають ідею такого потрійного поділу.

4. Зазначене дає можливість, узагальнюючи викладене, запропонувати таку класифікацію моделей державно-конфесійних відносин (рис. 1).

5.

Моделі державно-конфесійних відносин

Подальші дослідження даної проблематики, на нашу думку, мають сприяти визначенню наявної та бажаної моделі державно-конфесійних відносин в Україні, зокрема її характерних ознак.



Література

1. Филипович Л. Державно-конфесійні і міжконфесійні відносини: від демократизації до тоталітаризації суспільства [Електронний ресурс] / Л. Филипович. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/39944.

2. Халіков Р.Х. Державно-церковні відносини в період незалежної України [Електронний ресурс] / Р.Х. Халіков. - Режим доступу: http://revolution.allbest.ru/ religion/00055309.html.

3. Володина Н.В. Правовые системы государственно-конфессиональных отношений [Текст]: монографія / Н.В. Володина. - М.: Новый индекс, 2009. - 480 с.

4. Салыгин Е.Н. Теократическое государство [Электронный ресурс] / Салыгин Евгений Николаевич. - Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/Sal/index.php.

5. Тощенко Ж.Т. Теократия: фантом или реальность? [Текст] / Ж.Т. Тощенко. - М.: Academia, 2007. - 664 с.

6. С испанской точки зрения. Беседа с профессором Глорией Моран // Религия и права человека: На пути к свободе совести [Текст]. - Вып. Ш. / сост. Л.М. Воронцова,

А.В. Пчелинцев, С.Б. Филатов; под. общ. ред. С.Б. Филатова. - М.: Наука, 1996. - С. 89 - 97.

7. Терехин В.А. Светское государство в современной России: понятие и содержание [Электронный ресурс] / В.А. Терехин, А.Ф. Мещерякова. - Режим доступа: http://justicemaker.ru/view-article.php? id=10&art=355.

8. Друзенко Г. 2000 - Інститут свободи совісті. Міжнародні стандарти та законодавство України [Електронний ресурс] / Г. Друзенко. - Режим доступу: http:// www.ukrreferatcom/index.php? referat=1657&pg=0&lang=book.

9. С испанской точки зрения. Беседа с профессором Глорией Моран… - С. 89-97.

10. Друзенко Г. 2000 - Інститут свободи совісті. Міжнародні стандарти та законодавство України.

11. Одинцов М.И. Светское государство как фактор социальной стабильности и демократического развития общества [Электронный ресурс] / М.И. Одинцов. - Режим доступа: http://www.idmedina.ru/books/islamic/? 2592.

12. Топчиев М.С. Государственная политика регулирования конфессиональных отношений в поликультурном регионе (на примере Астраханской области) [Электронный ресурс]: автореф. дис. на стиск. уч. степ. к. полит. н.: спец. 23.00.02 «Политические институты, процессы и технологии» / Топчиев Михаил Сергеевич. - Режим доступа: http://www.dissercat.com/content/gosudarstvennaya-politika - regulirovaniya-konfessionalnykh-otnoshenii-v-polikultumom-regione.

13. Миронов А. Государственно-церковные отношения / Основы религиоведения [Электронный ресурс] / А. Миронов, Ю. Бабинов. - Режим доступа: http:// www.gumer.info/bogoslov_Buks/Relig/mir/04.php.

14. Зеленков М.Ю. Государственно-религиозные отношения: правовой аспект [Электронный ресурс]: учеб. пособ. / М.Ю. Зеленков. - М.: Юридический институт МИИТа, 2004. - 157 с. - Режим доступа: zelenkov.ucoz.ru/gro.doc.

15. Потанина С.В. Некоторые аспекты взаимоотношении государства и религии за рубежом / С.В. Потанина // Журнал российского права [Текст]. - 2001. - №4. - С. 108-111.

16. Бурьянов С.А. Характер и пределы регулирования в сфере свободы совести в демократическом государстве [Электронный ресурс] / С.А. Бурьянов. - Режим доступа: http://wAvwlaw-and-politics.com/paper.shtml? a:=:5_2000&o= 242245.

17. Гайданка Є. І. Демократична форма політико-правових відносин як передумова формування громадянського суспільства у пострадянській Україні [Електронний ресурс] / Є. І. Гайданка. - Режим доступу: http://www.uuba.org.ua/istoriya-pravoslav-ya-v - ukrayini/demokratichna-forma-politiko-pravovih-vidnosin-yak-peredumova-formuvannya - gromadyanskogo-suspilstva-u-postradyanskiy-ukrayini.html.

18. Мирошникова Е.М. Амбивалентный характер кооперационной модели государтсвенно-церковных отношений [Электронный ресурс] / Е.М. Мирошникова. - Режим доступа: http://www.idmedina.ru/books/islamic/? 2594.

19. Мухаметзянова Р.М. Политика современного Российского Государства в сфере свободы совести: процесс формирования новой модели [Электронный ресурс]: автореф. дис…. к. полит. н.: спец. 23.00.02 - Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии / Мухаметзянова Регина Массаровна. - Уфа: Башкирский государственный университет, 2004. - Режим доступа: http://www.dissercat.com/content/politika-sovremennogo-rossiiskogo - gosudarstva-v-sfere-svobody-sovesti-protsess-formirovaniya?_openstat= cmVmZXJ 1bi5jb207bm9kZTthZDE7.

20. Прес-реліз Круглого столу «Церква, держава і суспільство: проблеми взаємодії у сучасному політичному процесі» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.intenect.org.ua/files/21370/concept.doc.

21. Там само.

22. Романов А.В. Философия религии И. Канта как теоретическая основа кооперационной модели государственно-церковных отношений / А.В. Романов // Человек в изменяющейся России: философская и междисциплинарная парадигмы [Электронный ресурс]: матер. Всерос. науч. конф. (г. Белгород, 4 - 7 окт. 2006 г.): в 2 ч. Ч. 2. - Белгород: Изд-во БелГУ, 2007. - С. 60-63. - Режим доступа: kaf - philos.bsu.edu.ru/files/chelovek2.doc.

23. Феррари С. Церковь и государство в Западной Европе: итальянская модель / С. Феррари // Мировой опыт государственно-церковных отношений [Текст] / под общ. ред. д. ф. н. проф. Н.А. Трофимчука. - М.: [б. и.], 2002. - С. 110.

24. Халіков Р.Х. Державно-церковні відносини в період незалежної України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://revolution.allbest.ru/religion/ 00055309.html.

25. Щипков А. Во что верит Россия. Лекция вторая: Религиозно-правовая ситуация в России (90-е годы) [Электронный ресурс] / Щипков Александр Владимирович. - Режим доступа: http://www.religare.ru/2_7107.html.

26. Щипков А.В. Церковно-общественные отношения и проблемы государственного регулирования / Щипков Александр Владимирович // Исторический вестник [Текст]. - 2000. - №> 5/6 (9/10). - С. 81-86.

27. Зеленков М.Ю. Государственно-религиозные отношения: правовой аспект [Электронный ресурс]: учеб. пособ. - М.: Юридический институт МИИТа, 2004. - 157 с. - Режим доступа: zelenkov.ucoz.ru/gro.doc.

28. Понкин И.В. Конституционно-правовое регулирование отношений между государством и религиозными объединениями в Российской Федерации [Электронный ресурс]: автореф. дис. на соиск. уч. степ. к. ю. н.: спец. 12.00.02 «Конституционное право; Муниципальное право» / Понкин Игорь Владиславович. - Режим доступа: http:/ /www.law.edu.ru/book/book.asp? bookID=99211.

29. Шпиллер В. Из доклада министру иностранных дел и вероисповеданий Болгарии по вопросу об отделении церкви от государства [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://pstgu.ru/download/1234960340.13.pdf.

30. Кальниш Ю. Державно-церковні відносини: історія розвитку і сучасна політична типологізація / Ю. Кальниш // Актуальні проблеми державно-церковних відносин в Україні [Текст]: наук. зб. / М.Р. Новиченко, В.П. Любчик, В. Є. Єленський [та ін.]; ред. кол.:

В.Д. Бондаренко, А.М. Колодний - гол. ред. - К.: ВіП, 2001. - С. 198-202

31. Білоус О.М. Державно-церковні відносини як об'єкт політологічного аналізу [Електронний ресурс]: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. політ. н.: спец. 23.00.02. - К.: Ін-т політ. і етнонац. дослідж НАН України, 2004. - 20 с. - Режим доступу: http:// disser.com.ua/contents/p-2/16403.html.

32. Балодис Р. Религиозные организации и латвийское государство / Р. Балодис // Религия и право [Текст]. - 2000. - №6. - С. 14,15.

33. Модели государственно-конфессиональных отношений / Политико-правовые отношения Российского государства и Русской Православной Церкви [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://alldisser.com/part/ref-20264.html.

34. Подопригора Р. Свобода религии и убеждений и дискреционное санкционирование религиозной деятельности со стороны государтсва / Роман Подопригора // Свобода религии и убеждений: основные принципы [Текст] / под ред. Т Линдхольма, К. Дурэма и Б. Тахзиб-Ли. - М.: НИЧУ «Институт религии и права»; Центр по изучению религии и права Университета Бригама Янга, ТЦ Юнеско, 2010. -

С. 415-436.

35. Там же.

36. Симонов И.В. Религиозные традиции России и проблема модели государственно-религиозных отношений на современном этапе [Электронный ресурс] / Игорь Симонов. - Режим доступа: http://isimonov.narod.ru/tekst-s/model.htm.

37. Понкин И.В. Правовые основы светскости государства и образования [Электронный ресурс] / Понкин Игорь Владиславович. - М.: Про-Пресс, 2003. - 416 с. - Режим доступа: http://www.state-religion.ru/files/laicite1.pdf.

38. Гайданка Є. І. Демократична форма політико-правових відносин як передумова формування громадянського суспільства у пострадянській Україні [Електронний ресурс] / Є. І. Гайданка. - Режим доступу: http://www.uuba.org.ua/istoriya-pravoslav-ya-v - ukrayini/demokratichna-forma-politiko-pravovih-vidnosin-yak-peredumova-formuvannya - gromadyanskogo-suspilstva-u-postradyanskiy-ukrayini.html.

39. Релігієзнавчий словник [Текст] / за ред. проф. А. Колодного і Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. - С. 91.

40. Академічне релігієзнавство [Текст]: підручник / за наук. ред. проф.

A. Колодного. - К.: Світ Знань, 2000. - 862 с.

41. Саган О. Моделі державно-церковних взаємин в світовій історичній ретроспективі… - С. 63-69.

42. Політологія [Текст]: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. О.В. Бабкіної,

B. П. Горбатенка. - К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - С. 358-373.

43. Пірен М. І. Соціологія релігії [Текст]: підручник / М. І. Пірен. - К.: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2008. - 344 с.

44. Єленський В. Релігійно-суспільні зміни в посткомуністичній Європі / В. Єленський // Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії [Текст]: наук. щоріч. - К.: [б. в.], 1999. - С. 40-44.

45. Андрусишин Б. І. Державно-церковні відносини: історія, сучасний стан та перспективи розвитку [Текст]: навч. посіб. / Б. І. Андрусишин, В.Д. Бондаренко. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2011. - 387 с.

46. Цыпин В. Церковное право. Глава 64. Модели взаимоотношений церкви и государства [Электронный ресурс] / В. Цыпин. - Режим доступа: http://klikovo.ru/db/ msg/4219.

47. Понкин И.В. Типология государств по критерию светскости [Электронный ресурс] / Понкин Игорь Владиславович. - Режим доступа: http://cddk.ru/gos_i_religia/ analit/secul/006.htm.

48. Государственное регулирование деятельности религиозный объединений в Российской Федерации: теоретико-правовой анализ [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://referat-shop.com/c/c-20210.html.

49. Понкин И.В. Правовые основы светскости государства и образования.

Размещено на Allbest.ru

...