Генеза та розвиток вітчизняного цивільного законодавства щодо формування інституту комерційних позначень (ХІІ-ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Генеза та розвиток вітчизняного цивільного законодавства щодо формування інституту комерційних позначень (ХІІ - ХХ століття)

Михайлюк Г. О.

У статті надається аналіз генези та розвитку вітчизняного цивільного законодавства щодо формування інституту комерційних позначень. Досліджено нормативно-правові акти, в яких вперше згадуються різновиди комерційних позначень. Прослідковано динаміку правового регулювання зазначеного об'єкта права інтелектуальної власності.

Ключові слова: комерційні позначення, кодифікація, законодавчі акти, право інтелектуальної власності, концепція.

Михайлюк Г. О. Генезис и развитие отечественного гражданского законодательства по поводу формирования института коммерческих обозначений (ХІІ - ХХ век). комерційний інтелектуальний власність право

В статье анализируется генезис и развитие отечественного гражданского законодательства по поводу формирования института коммерческих обозначений. Исследованы нормативно-правовые акты, в которых впервые упоминаются разновидности коммерческих обозначений. Прослежена динамика правового регулирования указанного объекта права интеллектуальной собственности.

Ключевые слова: коммерческие обозначения, кодификация, законодательные акты, право интеллектуальной собственности, концепция.

Mykhailiuk G. O. The Genesis of Civil Law on the Formation of Commercial Designations Institute (XII - XX century).

The analysis of the genesis of domestic civil law on the formation of commercial designations institute has been provided. The regulations where the types of commercial designations were firstly mentioned have been examined. The dynamics of regulation of specified intellectual property object has been analyzed.

Keywords: commercial designation, codification, legislation, intellectual property, concept.

Динаміка розвитку вітчизняного законодавства у сфері права комерційних позначень залишається недостатньо дослідженою, що стає особливо помітним у контексті оновлення загальної концепції цивільного законодавства України. І якщо розвиток цивілістичної думки, як такої, у різні часи привертав увагу цивілістів (Г.Ф. Шершеневич [1]; П.П. Цитович [2]; С.В. Пахман [3] та ін.), то спеціальних досліджень кодифікації вітчизняного законодавства у сфері права комерційних позначень на концептуальному рівні взагалі не проводилось. Наявні публікації мали, швидше, оглядово- інформативний характер і, попри наявність досить цікавого історичного огляду тенденцій у цій галузі, практично не містили принципово важливих узагальнень та висновків концептуального характеру (Ю.Л. Бошицький [4]; В.А. Рибін [5] П.Ф. Немеш [6]).

Такий стан досліджень не дозволяє використати уроки минулих кодифікацій, врахувати досягнення та прорахунки у цій галузі правотворчості. Для порівняння варто зауважити, що у Російській Федерації, правова система якої має багато спільного з правовою системою України, питанням становлення та розвитку права комерційних позначень почали приділяти все більше уваги, у зв'язку з включенням у 2006 році до Цивільного кодексу Російської Федерації глави 76.4. «Право на комерційне позначення» [7], то ж виникає нагальна потреба окремого ретроспективного розгляду та систематизації законодавства про комерційні позначення.

Приступаючи до аналізу ґенези розвитку вітчизняного цивільного законодавства щодо формування інституту комерційних позначень варто зазначити, що історія людства засвідчує з давніх давен існування, хоч і не зовсім досконалих, засобів охорони власності й результатів творчої діяльності людини. Вживалися певні позначення, знаки, символи як об'єкти позначення товару і їх охорона від неправомірного використання. В свою чергу, торгові позначення виникли разом із появою певних товарів, виготовлених різними ремісниками. Для захисту свого товару, люди, створюючи його, почали одночасно робити окремі позначення, які стали називатися клеймом [3, с. 50].

Результатом економічного розвитку держави є створення продукції, над якою встановлювалась відповідна правова охорона. При цьому, крізь призму історії становлення цієї системи захисту цивільних прав осіб, можливо виокремити етапи, які послідовно змінювали один одного. Так, правові засади першого етапу в історичній літературі не простежуються, адже в той період, коли вже існували предмети людської праці, ще не була розвинута писемність. З'являлись різні позначення, за допомогою яких можна було встановити, де їх було зроблено й ким, а іноді навіть період їх створення. Як наслідок, можливо лише припустити, що результати людської праці, зумовили створення засобів їх охорони. Цей етап тривав приблизно до XII століття. Наступним етапом є становлення правової охорони результатів творчої діяльності, який характеризується привілеями. Даний період охоплює приблизно ХІІ - ХУІІІ століття. Привілей надавався певній особі, як правило, наближеній до першої особи держави, гарантуючи їй певне виключне право, певну перевагу над іншими. Разом із тим привілей був монопольним правом. Він засвідчувався певною грамотою, яку видавав владика, носій вищої влади (сюзерен, король, цар, імператор, князь та ін.). Привілей міг полягати у найрізноманітніших перевагах, полегшеннях, звільненнях від зборів і податків, у наданні монополії тощо [6, с. 139].

Важливо зазначити, що виникнення позначень припадає саме на докапіталістичну епоху простого товарного виробництва, заснованого на виробництві дрібних ремісників і селян, в часи, коли ще не існувало правової охорони товарних знаків і не було розподілу на товарні знаки та знаки обслуговування. Проставляння на товарах спеціальних клейм їх виготовлювачами в XV - XVI століттях міцно увійшло до практики ремісників [6, с. 139 - 140].

Насамперед, формування цивільного законодавства та права інтелектуальної власності зокрема, відбулося пізно. Перші норми цивільного, торгового і процесуального права на територіях, які належать сучасній Україні, містилися у «Правах, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року (царським указом 1728 року було утворено спеціальну кодифікаційну комісію, склад якої працював над зазначеною збіркою норм феодально-кріпосницького права задля кодифікації правових норм різного походження) [8, С. XXVIII, XXXIV - XXXVI]. За високою юридичною технікою «Права...» є однією з найцінніших пам'яток української правової культури XVIII століття. Хоч цей документ і не набув офіційної чинності, його зміст мав позитивний вплив на подальший розвиток українського правознавства. Зазначене зібрання законів вирізнялося з усіх існуючих тоді правних книг своєю досконалою юридичною термінологією та чіткістю викладу норм закону.

Як це не парадоксально, але правова наука XVIII століття ще не проводила чіткої межі між цивільними правопорушеннями і кримінальними злочинами (з огляду на зміст кодифікації «Зібрання малоросійських прав»). У правничій літературі зазначалося, що в четвертій главі другої частини вищезгаданого документу було зібрано правові норми, які регулюють недозволені дії взагалі, а також ті, що стосувалися суспільних інтересів, порушували цивільні права особи або стосувалися і перших, і других. Залежно від цього і встановлювалися покарання та компенсація шкоди. Цікавим є підхід до обрання зразків для наслідування існуючих правових рішень. Так, у тих випадках, коли правопорушення зачіпало суспільний інтерес і цивільні права особи, за німецьким правом велося два різних процеси - у цивільній і кримінальній справах. Натомість, на Україні склався інший порядок, наближений до російської та французької системи права. Серед неправомірних дій, які порушували цивільні права особи, кодифікатори виділяли недозволене користування чужим майном, пошкодження його та інше. Залежно від того, завдано шкоди навмисно чи через грубу необережність, передбачалася сплата пені на користь держави, повна або часткова, а іноді в подвійному розмірі відшкодування збитків потерпілому. Характерно, що за дії, вчинені через незначну необережність, відповідальність не наставала [9].

Фахівці у галузі історії держави та права України таку відсутність чіткого розмежування приватних та публічних деліктів у проектах законодавчих актів, створених українськими правознавцями в ХVШ та на початку ХІХ століття, пояснюють тим, що цивільне право як самостійна галузь, наряду з кримінальним, адміністративним та процесуальним правом почали формуватися у законодавстві та в юридичній практиці Російської імперії лише у середині ХІХ століття [10, С. 107].

Виняток складали ті території сучасної України, які знаходилися під владою Австро-Угорщини та Польщі. У цих регіонах мало чинність національне законодавство відповідної країни, яке, у переважній більшості, за концептуальною основою та за юридичною технікою знаходилося на значно вищому рівні, порівняно з російським законодавством [11, с. 220 - 248; 12, с. 203 - 230].

Що стосується цивілістики Російської імперії ХІХ століття, коли, власне, почався розвиток цієї науки, деякі вітчизняні правознавці, наприклад, З.В. Ромовська, обґрунтовують позицію, згідно якій є усі підстави вважати В.Г. Кукольника засновником української науки у галузі цивільного права, автором перших російськомовних підручників з російського цивільного права, виданих у 1813 - 1816 роках [13, с. 104 - 105].

Окремі підінститути права інтелектуальної власності почали формуватися ще у ХІХ столітті (наприклад, авторське право - у досить своєрідній формі - у Статуті Цензурному від 22 квітня 1828 року, в якому за автором визнавалося виключне право на відтворення своїх творів шляхом друку; право промислової власності - вперше згадувалось в маніфесті від 17 червня 1812 року, опублікованому під назвою «Про привілеї на різні винаходи і відкриття в художніх промислах». Що ж стосується права комерційних позначень, а саме його найбільш поширеної складової торговельної марки (trademark law), у Російському законодавстві перша згадка про торговельні марки датується XVII століттям, а саме 22 квітня 1667 року було прийнято «Новоторговий Статут», за яким встановлювалися правила про внутрішню і зовнішню торгівлю, повелівалося позначати певні товари клеймом для відмежування російських товарів від іноземних. Крім цього, клеймо свідчило також про сплату мита [14, с. 6]. У 1774 році прийнято «Статут про промисловість», який передбачав обов'язкове клеймування всіх російських товарів особливими фабричними або заводськими знаками [1, с. 16]. Саме ці нормативні акти вважаються першими законами Російської імперії в галузі охорони права на торговельну марку.

Згодом, у 1830 році прийнято новий Закон Російської Імперії «Про товарні клейма», в якому наказувалось власникам певних виробництв (суконних, паперових та інших фабрик) мати спеціальні клейма для позначення своїх виробів [14, 30]. Останнім дореволюційним актом, який стосувався регулювання комерційних позначень в Російській Імперії був закон «Про товарні знаки» від 26 лютого 1896 року, який продовжував діяти до Жовтневої революції (потім всі підприємства було націоналізовано й потреба в торговельних марках відпала).

Проект Цивільного уложення Російської імперії [15], якому так і не судилося стати законом, але який, разом із тим, справив помітний вплив на багато інститутів радянського цивільного законодавства під час першої кодифікації останнього, носив дещо суперечливий характер, через відсутність чітко вираженої концепції цивільного законодавства. Науковці того часу досить критично відносились до Зводу законів Російської Імперії. При цьому основними недоліками проекту вони вважали його хаотичний характер через невдало поєднані існуючі нормативно - правові акти, відсутність чіткої логіки в структурній побудові і т.д., що створювало лише додаткові практичні та організаційні проблеми для правореалізаційної та правозастосовчої практики. Видатний історик, правознавець часів Російської Імперії К.Д. Кавелін писав, що Звід законів Російської імперії «представляє з себе щось не усвідомлено хаотичне, ставить наші нові суди в глухий кут, збиває їх з толку і не дає виробитися і скластися у нас правильної, стрункої, послідовної судової практики, що складає всюди необхідну опору при застосуванні закону і природного його доповнення» [16; 17, с. 293]. Однак, аналізуючи зміст проекту Цивільного уложення Російської імперії, особливе місце в російському цивільному законодавстві належало промисловому праву. Разом з тим у його статтях містяться вказівки на те, що до промислових прав закон відносив права винахідника, право на фірму і товарний знак. Втім, оскільки згаданому законопроекту так і не судилося набути чинності, вказані розбіжності так і залишилися лише предметом для наукових дискусій, які після перерви, викликаної Першою світовою війною, а потім революціями 1917 року, продовжувалися вже в інший час і в інших соціально-економічних умовах.

У радянській цивілістичній науці, у тому числі в Українській РСР, так само як і у радянському цивільному законодавстві, що незабаром почало формуватися, підходи до визначення переліку, сутності та функцій об'єктів права інтелектуальної власності також були неоднозначними.

В період після революції 1917 року радянська влада прийняла цілий ряд нормативних актів, що стосувалися регулювання відносин з приводу товарних знаків, адже законодавчі акти Російської імперії були скасовані, в той час як потреба в правовому регулюванні індивідуалізуючих торговельних засобів збереглася. Тому одночасно і в РРФРС і УСРР були прийняті відповідні правові документи, які в основному опирались на царському законодавстві [5, с. 26]. Першим таким нормативним актом був Декрет Ради Народних Комісарів (далі РНК) від 15 серпня 1918 року «Про мита на товарні знаки», який передбачав перереєстрацію всіх товарних знаків, зареєстрованих на ім'я російських та іноземних власників підприємств у відділі внутрішньої торгівлі Народного комісаріату торгівлі та промисловості. Згідно з цим документом, підприємства зобов'язані були зареєструвати товарні знаки, що одержали правову охорону ще до жовтня 1917 року. Даний перший післяреволюційний акт про товарні знаки був результатом вдосконалення законодавства Царської Росії, але інших норм, окрім мит, не передбачав. Незабаром все законодавство Царської Росії було оголошене недійсним, і декрет РНК від 15 серпня 1918 року втратив свою чинність, оскільки базувався на законодавстві Царської Росії. У червні 1919 року ВСНГ (Всеросійська рада народного господарства) видала ухвалу «Про товарні знаки державних підприємств», категорично забороняючи державним підприємствам користуватися товарними знаками, якими користувалися торговельно-промислові підприємства до їх націоналізації [6, с. 141].

Так, у положеннях Цивільного Кодексу УСРР 1922 року регулюванню права комерційних позначень взагалі не приділялась увага, адже його норми стосувались лише речового, зобов'язального та спадкового права. Обґрунтовувалась така позиція тими міркуваннями, що запропонована конструкція найбільш повною мірою відповідала духу радянського права, яке замінює суб'єктивні моменти об'єктивними.

Водночас відродження правового регулювання комерційних позначень почалося в період Нової економічної політики (далі НЕП). З переходом до НЕПу виникла необхідність у залученні іноземного капіталу, який передбачав мито за реєстрацію товарних знаків іноземних підприємців. Однак, для того, щоб привернути увагу іноземних заявників товарних знаків, були необхідні урядові гарантії [6, с. 141]. У зв'язку з цим 1922 року було прийнято Постанову РНК «Про товарні знаки» [18, с. 9], у якій зазначалося, що право на товарні знаки визнається майновим правом і захищається законами й судами УСРР. На думку В.А. Рибіна, причина ухвалення даного нормативного акта - правовий вакуум, що утворився у галузі регулювання товарних знаків на продукцію [5, с. 25]. Зазначена постанова 1922 року містила чимало положень притаманних сучасному цивільному законодавству. Так, вона визначала термін «товарний знак» (стаття 1), містила умови надання йому правової охорони, встановлювала інститут виключного права користування товарним знаком, критерії охороноздатності та надання правової охорони товарним знакам, встановлювала процедуру реєстрації (стаття 4) і сповіщення громадськості про зареєстровані позначення, закріплювала принцип первинності прав заявника (стаття 13) та можливого змагального судового процесу з приводу виключного використання товарного знака на протязі року з моменту публікації про видачу свідоцтва (стаття 16), а також передбачила співвідношення права та товарний знак та найменування підприємства (стаття 17). Постанова надавала право промисловим і торговим підприємствам індивідуалізовувати свою продукцію зовнішнім знаком під час її випуску та збуту на монопольних засадах. За порушення прав на товарний знак встановлювалася цивільна і кримінальна відповідальність.

Варто зазначити, що навіть до Кримінального кодексу СРСР, прийнятого в 1922 році, була включена стаття 199, яка передбачала кримінальне покарання за самовільне з метою несумлінної конкуренції користування чужим товарним знаком. Згодом, 18 липня 1923 року РНК СРСР своєю ухвалою «Про товарні знаки» заборонила користуватися товарними знаками, що належали колишнім власникам націоналізованих підприємств. В той же час, зазначена ухвала відмінила всі декрети про товарні знаки, прийняті до 10 листопада 1922 року.

На відміну від спеціального радянського законодавства, Основний Закон УСРР в редакції від 10 березня 1919 року та в редакції від 15 травня 1929 року (які повністю відповідали тогочасним Конституціям СРСР) не містили жодного слова про права та обов'язки громадян й про захист прав інтелектуальної власності зокрема [19; 20; 21]. Наступна редакція Конституції УРСР від 30 січня 1937 року вже була більш прогресивною, визнаючи у Розділі Х певні основні права і свободи, які надавалися громадянам, однак серед них було відсутнє право на результати інтелектуальної, творчої діяльності [22; 23].

Для підтвердження цієї тези варто порівняти сферу застосування норм, якими регулювалися і регулюються відносини з приводу комерційних позначень протягом формування цивільного законодавства УРСР, а потім незалежної України за ЦК УРСР 1963 року та ЦК України 2003 року, що буде зроблено в наступних публікациях з даного дослідження.

Список використаних джерел

Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права / Г.Ф. Шершеневич. - Тула : Автограф, 2001. - 720 с.

Цитович П.П. Учебник торгового права. Вып. 1. / П.П. Цитович. - К. :, СПб., 1891. - С. 62 - 64.

Пахман С.В. Обычное гражданское право в России. Юридические очерки. Том I : Собственность, обязательства и средства судебного охранения. - СПб., 1877. - С. 48 - 52.

Бошинський Ю.Л. Деякі проблеми щодо оптимізації правової охорони інтелектуальної власності в Україні / Ю.Л. Бошицький // Часопис Київського університету права. - 2005. - № 4. - С. 154 - 159.

Рыбин В.А. К вопросу об истории украинского законодательства о товарных знаках /

А. Рыбин // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2006. - № 6. - С. 25 - 29.

Немеш П.Ф. Деякі аспекти історії становлення та розвитку правової охорони торговельних марок / П.Ф. Немеш // Часопис Київського університету права. - 2007.- № 4. - С. 138 - 143.

Гражданский кодекс Российской Федерации от 18 декабря 2006 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://base.garant.ru/10164072/.

Права, за якими судиться малоросійськй народ 1743 р. / [І.Б. Усенко, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко та ін.]; відп. ред. Ю.С. Шемшученко. - К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 1997. - 547 с.

Нелін О.І. Про розвиток зобов'язального права на Україні на початку ХІХ століття / О.І. Нелін // Проблеми правознавства : Республіканський міжвідомчий науковий збірник. - К., 1990. - Вип. 51. -36 - 37.

Кульчицький В.С. Історія держави і права України : навчал. посіб. / В.С. Кульчицький, М.І. Настюк, Б.Й. Тищик. - Львів : Світ, 1996. - 296 с.

Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права / Р.М. Лащенко. - К. : Україна, 1998. -254 с.

Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в 1774 - 1918 р.р. /

М.В. Никифорак. - Чернівці : Рута, 2000. - 280 с.

Ромовська З. Українське цивільне право : загальна частина : академічний курс : підруч. / З. Ромовська. - К. : Атіка, 2005. - 560 с.

Мельник О.М. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні (цивільно-правовий аспект) : Монографія / О.М. Мельник. - Ірпінь : Академія ДПС України. - 2001. - 137 с.

Гражданское уложение : Кн. 5 : Обязательства (Проект Высочайше учрежденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения.). - Т. 5. - Ст. 937 - 1106; с объяснениями. - СПб., 1899. - 696 с.

Тесля А.А. Источники гражданского права Российской Империи ХІХ - начала ХХ века [Електронний ресурс] / А.А. Тесля. - Режим доступу : http://civil-law.narod.ru/wissled/teslya/igpri4.html# 1.

Марчук І.Ю. Критика зводу законів Російської Імперії в дореволюційній юридичній літературі / І.Ю. Марчук // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». - Том 25 (64). - 2012. - № 1. - С. 290 - 297.

Безух О.В. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Безух О.В. - Донецьк, 2001. - 19

Размещено на Allbest.ru