Місце права на інформацію про продукцію в системі прав споживачів за законодавством України та ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІСЦЕ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ ПРО ПРОДУКЦІЮ В СИСТЕМІ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ЄС

Анотація

право споживач інформація продавець

На підставі аналізу законодавства України та Європейського Союзу проведено комплексне дослідження по визначенню місця права споживача на інформацію про продукцію в системі загальних прав споживача. Проведено аналіз правового регулювання цього права за законодавством України та ЄС. Досліджено загальний обсяг повноважень споживача в межах цього права, а також виокремлено загальні обов'язки продавця (виробника, виконавця) в окремих сферах щодо забезпечення досліджуваного права.

Ключові слова: споживач, acquis communautaire, право на інформацію про продукцію, маркування продукції.

Аннотация

Поплавская М. В. Место права потребителя на информацию о продукции в системе прав потребителя по законодательству Украины и ЕС.

На основании анализа законодательства Украины и Европейского Союза проведено комплексное исследование по определению места права потребителя на информацию о продукции в системе общих прав потребителя. Проведен анализ правового регулирования этого права по законодательству Украины и ЕС. Исследован общий объем полномочий потребителя в рамках этого права, а также выделены обязанности продавца (изготовителя, исполнителя) в отдельных сферах по обеспечению исследуемого права.

Ключевые слова: потребитель, acquis communautaire, право на информацию о продукции, маркировки продукции.

Annotation

Poplavska M. Right on product information in the system of consumer rights under Ukrainian and EU law.

On the basis of the Ukraine and the European Union conducted a comprehensive study to determine the place of the consumer's rights to information about the products in the general consumer rights. The analysis of the legal regulation of the right under the laws of Ukraine and the EU. Investigated the general scope of authority of the consumer in terms of this law, and singled out the general obligations of the seller (producer, artist) in specific areas to ensure the studied law.

Keywords: consumer, acquis communautaire, the right to information about the products, the products labelling.

Виклад основного матеріалу

Протягом останніх десятиріч захист прав споживачів став однією з першорядних цілей та напрямків захисту та забезпечення права і свобод людина у кожній країні світу. Такі тенденції пов'язані із економічними, соціальними та політичними чинниками, що безпосередньо повинні бути зменшені за допомогою належного правового унормування. Серед усієї сукупності прав споживача, якими він наділений для захисту своїх прав, найменше приділено уваги право споживача на інформацію, що є безпідставним, адже для недопущення придбання продукції неналежної якості, що за своїми характеристиками не відповідає вимогам споживача, важливо, щоб перед вибором продукції споживач отримав максимум інформації про цей товар, а також про виробника продавця (виробника, виконавця). Усе це зумовлює необхідність розробки наукових позицій щодо змісту та обсягу права споживача на інформацію про продукцію, а також виокремлення понятійного апарату у цій сфері.

У юридичній науці наявні певні напрацювання у царині захисту прав споживачів, серед яких слід виділити роботи О. В. Звєрєвої, Л. М. Іваненко, Т. О. Кагала, І. В. Кірюшиної, С. А. Косінова, Г. О. Осетинської, О. П. Письменної, К. Ю. Свінцової, А. Р. Товмасяна, Є. Я. Токара, Р. Ю. Ханик- Посполітак, О.Ю.Черняк, Б. О. Шаблі, А. Є. Шерстобітова та ін. Разом із тим дотепер недостатньо чіткими, а подекуди суперечливими, є наукові уявлення про місце права споживача на інформацію про продукцію в системі прав споживача, особливо у зв'язку із трансформаційними процесами у національному законодавстві задля його узгодження із acquis communautaire.

Метою публікації є визначення обсягу права споживача на інформацію про продукцію та його місця в системі прав споживачів за законодавством України та ЄС.

Традиційно у науковій літературі питання захисту прав споживачів розглядаються через аналіз окремих прав споживачів, особливостей їхнього захисту. Разом із тим, питання права споживача на інформацію про продукцію завжди було визначеним як в нормативних актах, так і в літературі.

Так, у Законі України «Про захист прав споживачів» в редакції від 01.12.2005 року [1] [далі - Закон] міститься весь перелік прав споживачів, зазначений у Законі від 12.05.1991 року [2], крім права на гарантований рівень споживання. До таких прав закон відносить у перелічує загальні (основні) права: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством; звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав; об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) (ч. 1 ст. 4 Закону).

Звертаючи увагу на досвід правового регулювання права споживача на інформацію про продукцію законодавством ЄС, необхідно відзначити, що 1973 року на 25-йа сесії Консультативної асамблеї ЄС (Резолюція 543) ухвалено Хартію на захист прав споживачів, що містить п'ять розділів, відповідно до основних прав споживачів: а) право споживачів на захист і допомогу; б) право на компенсацію в разі збитків; в) право на конс'юмерську інформацію; г) право на конс'юмерську освіту; ґ) право на представництво та консультацію.

Першим визнанням важливості здійснення політики захисту прав споживачів на рівні ЄЕС було прийняття Радою Міністрів ЄЕС «Першої програми» щодо захисту прав споживачів у 1975 р. Ця Програма містила визначення п'яти основних прав споживачів, серед яких було відзначено, що споживач має право інформацію і ознайомлення з нею: достатня інформація і доступ до неї мають бути належним чином забезпечені з метою сприяння споживачам у здійсненні вибору товарів і послуг, їх безпечного та ефективного використання; представництво: зміни до законодавства, які впливатимуть на інтереси споживачів, мають бути узгоджені з представницькими організаціями споживачів.

19 травня 1981 р. було прийнято Рішення Ради, відповідно до якого було схвалено Другу програму Європейського Економічного Співтовариства стосовно захисту прав споживачів та інформаційної політики. Метою програми було привернення уваги органів ЄЕС до питань якості товарів та послуг, інформації про них. Суд ЄС також висловив свою позицію з цього приводу. У справі Case C-362/88 GB-INNO v. CCL [1990] ECRI- 667 [3], керуючись Рішенням 1981 р., яким була затверджена програма захисту прав споживачів, а саме, наголошуючи на цінності інформації для споживача, Суд ЄС вказав, що ст. 28 (30) Договору про ЄЕС необхідно тлумачити у контексті заборони здійснення національних заходів, які обмежують інформування споживачів [4, р. 12-39]. Таким чином, визначалась важливість належного інформування споживачів про товари та послуги, а також доступу споживачів до ринків з широким асортиментом якісних та безпечних товарів за прийнятну ціну.

Маастрихтським договором 1992 р. вперше на рівні первинного законодавства була визначена сфера захисту прав споживачів як така, де 12 держав-членів ЄС зобов'язалися діяти, захищаючи безпеку й економічні інтереси споживачів та забезпечуючи їх відповідною інформацією. Норми щодо захисту прав споживачів були визначені у ст. 129А.

Відповідно до Амстердамського договору, підписаного в жовтні 1997 р., ст. 129А Маастрихтського договору було замінено на ст. 153 Амстердамського договору, в якій було визначено загальну мету діяльності ЄС щодо захисту здоров'я, безпеки та економічних інтересів споживачів, сприяння інформуванню, самоорганізації та освіті споживачів.

18 грудня 2006 року було прийнято Рішення Європейського Парламенту та Ради про затвердження програми дій Співтовариства у сфері споживчої політики (2007-2013) [5], метою якої є доповнення, підтримка та моніторинг політик держав-членів, а також сприяння захисту здоров'я, безпеки та економічних та правових інтересів споживачів, а також сприяння реалізації ними права інформацію, освіту та відповідні дії з метою захисту ними своїх інтересів.

У жовтні 2007 року було підписано Лісабонський договір, який став новим установчим договором і фактично переносить головні положення та новел Конституційного Договору ЄС до установчих договорів ЄС, умовою якого стала обов'язковість Хартії основних прав Європейського Союзу для усіх країн-учасниць ЄС.

Таким чином, Європейський Союз має достатньо ґрунтовні напрацювання в галузі захисту права споживача на інформацію про продукцію, а історичний розвиток правового регулювання цих проблем носить еволюційний характер і спрямований на покращення життя населення ЄС.

Зосередивши увагу на наукових дослідженнях захисту прав споживачів в цілому, то усі вчені у наукових розробках з вказаної проблематики так чи інакше визнають за споживачем право на інформацію про продукцію. Так, М. І. Хавронюк та М. І. Мельник визначають це право в системі прав споживача, що зобов'язують до вчинення певних дій продавцем [6, с. 338-353]. І. О. Дудла виокремлює досліджуване право серед прав, що реалізуються у відносинах з підприємствами торгівлі та сфери послуг [7, с. 23]. Т. В. Меланчук визначає інформацію про товар як складова права споживача на належну якість продукції [8].

На думку ряду авторів, право споживача на інформацію про продукцію належить до основних його прав. крім основних прав, споживачі мають й інші права, що в юридичній літературі названі спеціальними [9, с. 14-15; 10, с. 11; 11; 12, с. 17].

Тому, визнавши думку ряду авторів щодо існування класифікації прав споживачів на загальні та спеціальні, виклавши у дослідженні досвід законодавства Європейського Союзу у цій сфері, можемо зробити висновок, що право споживача на інформацію про продукцію є загальним правом споживача і стосується випадків придбання товарів, отримання послуг та виконання робіт.

Аналізуючи зміст права споживача на інформацію, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 15 Закону споживач має право: одержати необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію (товари, роботи, послуги); розірвати договір і вимагати відшкодування завданих збитків; вимагати надання у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації; пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені ст. 16 Закону, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.

Праву споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію кореспондується обов'язок відповідного продавця (виконавця, виробника) надати цю інформацію до придбання ним товару чи замовлення роботи. Законом встановлено загальні та особливі вимоги до змісту такої інформації. Так, наприклад, відповідно до абз. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 15 Закону визначено особливі вимоги до певних видів продукції. Так, інформація про послуги, пов'язані з концертною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, повинна містити відомості про використання чи невикористання виконавцями музичних творів фонограм власного вокального, інструментального, вокально-інструментального виконання музичного твору з музичним супроводом або без нього чи фонограм музичного супроводу до власного вокального, інструментального, вокально- інструментального виконання музичного твору. Стосовно продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, повинна надаватись інформація про її сертифікацію. Стосовно продукції, яка за певних умов може бути небезпечною для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про таку продукцію і можливі наслідки її споживання (використання).

Законом встановлено обов'язок продавця стосовно супроводження продуктів харчування, упакованих або розфасованих в Україні, інформацією про їхнє походження. Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.

Обов'язком продавця (виконавця) є зазначення ціни кожної одиниці такої продукції або однієї категорії продукції та ціну однієї стандартної одиниці цієї продукції. Написи щодо ціни реалізації продукції мають бути чіткими і простими для розуміння. Ціна продукції повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції. У разі коли за одну ціну пропонується кілька товарів, робіт або послуг чи їх поєднання або якщо продавець (виконавець) надає споживачеві при реалізації однієї продукції право одержати іншу продукцію за зниженою ціною, до споживача доводиться інформація щодо: 1) змісту та вартості пропозиції та у разі пропонування товарів, робіт або послуг за одну ціну -- ціни таких товарів, робіт або послуг, взятих окремо; 2) умови прийняття пропозиції, зокрема строку її дії та будь-яких обмежень, включаючи обмеження щодо кількості.

У Законі також закріплено обов'язок продавця (виробника, виконавця) щодо розміщення інформації про продукцію у місцях, де вона реалізується, а також доведення до споживача, за його згодою, інформації про продукцію за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Способи доведення інформації до споживача визначаються специфікою окремих сфер обслуговування, але, у всякому разі, вона повинна бути доведена в наочній і доступній формі. Специфіка доведення інформації звичайно визначається в правилах торгівлі окремими видами товарів (у видах договорів купівлі-продажу) і правилах надання різних послуг. З метою покращення інформування споживача, в Законі передбачено, що інформація повинна доводитись до відома відповідно до законодавства про мови. Відповідно до ст. 36 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» [13] маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Українській РСР, виконуються українською мовою.

Інформація може бути передана як в усній, так і в письмовій формі. Якщо при захисті своїх прав продавець (виробник, виконавець) доведе факт передачі конкретної інформації в усній формі, то вона буде мати таке ж юридичне значення, як і інформація письмова. Однак варто мати на увазі ненадійність надання усної інформації, оскільки захищаючи свої інтереси у суді, існуватиме складність доведення надання такої інформації [14, с. 45]. А законодавством презюмується вина продавця.

Крім Закону вимоги щодо обсягу інформації про окремі види товарів (робіт, послуг) містяться й в інших законодавчих актах. Так, відповідно до ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» [15] забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про: назву харчового продукту; назву та повну адресу і телефон виробника, адресу потужностей (об'єкта) виробництва, а для імпортованих харчових продуктів -- назву, повну адресу і телефон імпортера; кількість нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру (вага, об'єм або поштучно); склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві; калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту; кінцеву дату споживання «Вжити до» або дату виробництва та строк придатності; номер партії виробництва; умови зберігання та використання, якщо харчовий продукт потребує певних умов зберігання та використання для забезпечення його безпечності та якості; застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення (дітьми, вагітними жінками, літніми людьми, спортсменами та алергіками), якщо такий продукт може негативно впливати на їх здоров'я при його споживанні.

Законом також передбачено ряд інших вимог щодо етикетування та маркування харчових продуктів, що відповідають вимогам Директиви Європейського Парламенту та Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року [16], але порівняно з нею залишено ще ряд невизначених питань щодо опису специфічних символів, їх використання та маркування харчових продуктів штриховими кодами, що повинні регулюватись в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, який досі не встановлено.

Вимоги щодо інформації про алкогольні напої та тютюнові вироби містить окремий закон -- Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» [17], а також Правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами [18]. Хоча у Правилах і визначено гранично допустимі рівні вмісту смол та нікотину в димі сигарет, які реалізуються в Україні, що відповідають вимогам, які встановлені Директивою 2001/37/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 5 червня 2001 року про узгодження офіційних, загальноприйнятих та адміністративних положень держав-членів щодо виробництва, презентації та продажу тютюнових виробів [19], але не повністю відображають її зміст з приводу зображень та маркування тютюнових виробів.

Особливо актуальною є проблема надання необхідного обсягу інформації при надання фінансових послуг, оскільки підхід ЄС до ефективного режиму захисту прав споживачів фінансових послуг базується на вимозі достатньої інформації для прийняття поінформованих рішень при купівлі фінансових послуг, про що наголошується у кількох Директивах ЄС, які стосуються захисту прав споживачів, а саме: розкриття інформації та реклами, практики продажів, ведення рахунків клієнтів, компенсаційних та гарантійних схем, а також конкуренції та фінансової стійкості надавачів послуг.

Верховним Судом України наголошується, що в Україні, незважаючи на законодавче закріплення, не повною мірою реалізуються такі права споживачів у кредитно-фінансових правовідносинах, як право на достовірну інформацію про послугу та умови договору. Споживачі не мають ані достатньої інформації про фінансові послуги, які їм надають, ані необхідних знань, щоб їх зрозуміти. Вони не завжди можуть оцінити рівень ризиків і можливі наслідки набуття додаткових фінансових зобов'язань та порівняти умови надання послуг, що пропонуються різними фінансовими установами [20].

Отже, підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що ЄС має достатньо ґрунтовні напрацювання в галузі захисту права споживача на інформацію про продукцію, а історичний розвиток правового регулювання цих проблем носить еволюційний характер і спрямований на покращення життя населення ЄС. Право споживача на інформацію про продукцію є особливим загальним правом, що виникає у особи при виявленні наміру придбати чи замовити продукцію споживачем.

Список використаних джерел

1. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. [Текст] // ВВР. 1991. № 30. Ст. 379.

2. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. в редакції від 01.12.2005 р. [Текст] // ВВР. 2006. № 7. Ст. 84.

3. Case С-362.88 GB-INNO v. CCL [1990] ECR 1-667 [Електронний ресурс. Режим доступу: http:/eur-lex.europa.eu/LexUriServ.do?uri=CELEX:62000J0400:EN:HTML

4. Weatherill S. EC Consumer law and policy [Text] / S. Weatherill. London: Addison Wesley Longman Ltd., 1997. 184 p.

5. EU consumer policy strategy 2007-2013: European Parliament resolution of 20 May 2008 // Official Journal. 2009. C 279 E. 19.11.2009. P. 17-23.

6. Хавронюк Н. И. Законодательство Украины о торговле [Текст] / Н. И. Хавронюк, Н. И. Мельник. К., 1997. Ч. 2. 512 с.

7. Дудла І.О. Захист прав споживачів: [навчальний посібник] [Текст] / І.О. Дудла. К. : Центр учбової літератури, 2007. 448 с.

8. Меланчук Т.В. Інформація про товар як складова права споживача на належну якість продукції [Текст] / Т.В.Меланчук // Правовий вісник Української академії банківської справи. 2009. № 1. С. 74-79.

9. Шабля Б.А. Права потребителей при выполнении работ (оказании услуг) и их защита: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 «Гражданское право; Гражданский процес; семейное право; международное частное право» / Б.А.Шабля. Омск, 1999. 25 с.

10. Комментарий к Закону РФ “О защите прав потребителей”: Постатейный [Текст] / [под общ. ред. М.Ю. Челышева]. М.: Юрайт-М, 2002. 345 с.

11. Поліщук О. Ю. Право споживача на інформацію про продукцію та виробника [Текст] / О. Ю. Поліщук // Приватне право і підприємництво. Вип. 6, 2007 р. / редкол.: Крупчан О. Д. (гол. ред.) та ін. К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, 2007. С. 64-75.

12. Письменна О. П. Правовідносини, що виникають у зв'язку з порушенням прав споживачів внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) [Текст]: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 «Цивільне право; цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О.П. Письменна. К., 2006. 21 с.

13. Про мови в Українській РСР: Закон Української РСР від 28.10.1989 р. із змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.02.1995 р. та від 06.03.2003 р. [Текст] // ВВР УРСР. 1989. № 45. Ст. 631; ВВР. 1995. № 13. Ст. 85; 2003. № 24. Ст. 159.

14. Свинцова Е. Ю. Защита прав потребителей в сфере рекламной деятельности в Российской Федерации [Текст]: дисс... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Е.Ю. Свинцова. М., 2005.

15. Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 23.12.1997 р. у редакції Закону України від 06.09.2005 р. [Текст] // ВВР. 2005. № 50. Ст. 533.

16. Директива Європейського Парламенту та Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року, що ухвалює приведення у відповідність законоположень держав-членів про етикетування та оформлення продовольчих товарів, а також про їх рекламу [Текст] // OJ. L 109. 2000. С. 29.

17. Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон України від 19.12.1995 р. [Текст] // ВВР. 1995. № 46. Ст. 345.

18. Правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. № 218, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.08.2002 р. за № 679/6967 [Текст] // ОВУ. 2002. № 34. Ст. 1632.

19. Директива Європейського Парламенту і Ради 2001/37/ЄС від 5 червня 2001 року про узгодження офіційних, загальноприйнятих та адміністративних положень держав-членів щодо виробництва, презентації та продажу тютюнових виробів [Текст] // ОВ. L 194. 2001. C. 26.

20. Аналіз судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009-2012 рр.) [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/3adf2d0e52f68d76c2256c080037bac9/cf16b389fdf2aaeac2257b25004550d7?OpenDocument.

Размещено на Allbest.ru