Право на таємницю приватного життя у цифрову добу: пошуки нових механізмів захисту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВО НА ТАЄМНИЦЮ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ У ЦИФРОВУ ДОБУ: ПОШУКИ НОВИХ МЕХАНІЗМІВ ЗАХИСТУ

кандидат юридичних наук, доцент, учений секретар секретаріату Вченої ради Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка.

Стаття присвячена удосконаленню механізмів захисту прав людини в контексті Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Право на недоторканність приватного життя в цифрову добу». Обґрунтовується запровадження контрольно-наглядової поліархії шляхом включення Верховної Ради України до спостережного механізму відносно сфери негласних обмежень прав людини на таємницю приватного життя, що сприятиме транспарентності й підзвітності правоохоронних і розвідувальних органів.

Ключові слова: право на недоторканність приватного життя, втручання у приватне спілкування, негласні обмеження прав людини, парламентський контроль.

Статья посвящена совершенствованию механизмов защиты прав человека в контексте Резолюции Генеральной Ассамблеи ООН «Право на неприкосновенность личной жизни в цифровой век». Обосновывается внедрение контрольно-надзорной полиархии путем включения Верховной Рады Украины в наблюдательный механизм относительно сферы негласных ограничений прав человека на тайну частной жизни, что будет способствовать транспарентности и подотчетности правоохранительных и разведывательных органов.

Ключевые слова: право на неприкосновенность частной жизни, вмешательство в частное общение, негласные ограничения прав человека, парламентский контроль.

приватний життя право обмеження правоохоронний

The article is devoted to improving human rights protection mechanisms in the context of the United Nations General Assembly resolution «The right to privacy in the digital age». Introduction of control and supervision polyarchy by including of the Verkhovna Rada of Ukraine to the supervisory mechanism relatively to the sphere undercover restriction of privacy is substantiated, that promote transparency and accountability of law enforcement and intelligence agencies.

Keywords: right to privacy, interference in private communication, undercover restrictions of human rights, parliamentary control.

Розвиток глобального інформаційного суспільства передбачає створення й усіляку підтримку таких умов життя, за яких кожна людина може накопичувати інформацію та знання, мати до них доступ, користуватися і вільно обмінюватися ними, не зазнаючи незаконних втручань у ці права, мати можливість повною мірою реалізувати свій потенціал та підвищувати якість життя [1]. Це дає необхідні підстави для констатації чіткого зв'язку обраної для обговорення теми з найважливішими науковими та практичними завданнями, дозволяє вважати її своєчасною, злободенною та актуальною. Науковому опрацюванню різноманітних правових питань розвитку інформаційного суспільства в Україні присвятили свої дослідження В.Д. Гавловський, Р.А. Калюжний, М.В. Карчевський, Б.А. Кормич, Ю.Є. Максименко, А.І. Марущак, В.В. Назаров, А.М. Новицький, О.В. Олійник, Ю.Ю. Орлов, В.О. Серьогін та інші вчені. У той же час перманентна трансформація суспільних відносин в інформаційній галузі вимагає подальшої уваги до цієї теми. Відтак, в якості мети презентованого дослідження оберемо пошук напрямів удосконалення механізмів захисту прав людини на недоторканість приватного життя та забезпечення транспарентності практики їх обмеження.

10 грудня 2013 року, в Міжнародний день прав людини, 562 письменника з 81 держави, у тому числі 5 лауреатів Нобелівської премії, звернулися з петицією до Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), закликаючи цю поважну інституцію прийняти Міжнародний білль про «цифрові» права та обмежити тотальне втручання спецслужб і корпорацій у приватне спілкування в телекомунікаційних мережах. Пізніше цю ідею підтримали відомі в Інтернет-середовищі особи - один із винахідників World Wide Web і розробник HTML-мови Тім Бернерс-Лі та колишній співробітник Агентства національної безпеки та Центрального розвідувального управління США Едвард Сноуден, з антишпигунських викриттів якого, за великим рахунком, і почалася ця кампанія.

Вказана петиція достатньо швидко знайшла підтримку у вигляді прийняття на 68-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН Резолюції від 18 грудня 2013 року № 68/167 «Право на недоторканність приватного життя в цифрову добу» [2], в якій засуджувалися незаконне та свавільне стеження за повідомленнями, їх перехоплення, збирання персональних даних, а також визнано цю практику такою, що йде в розріз з принципами демократичного суспільства, оскільки порушує права людини на недоторканність приватного життя і свободу вираження поглядів. Лейтмотивом преамбули зазначеної резолюції виступила теза про дуалістичну природу технологічного розвитку в галузі телекомунікацій, який, з одного боку, дозволяє людям у всіх регіонах світу користуватися новими інформаційними і комунікаційними технологіями, а з іншого боку - сприяє зростанню розвідувального потенціалу та надає можливості урядам, корпораціям і окремим особам відслідковувати, перехоплювати і збирати інформацію приватного характеру. Перераховуючи факти, обставини й аргументи, які обумовили висловлення думки з цього приводу та спричинили прийняття резолюції, Генеральною Асамблеєю ООН акцентовано також увагу на тому, що держави повинні забезпечити реалізацію такої політики, згідно якої всі заходи протидії злочинності й тероризму мали б відповідати зобов'язанням цих держав за міжнародним правом та стандартам прав людини. В цьому сенсі глибоке занепокоєння та стурбованість викликали масові неконтрольовані перехоплення повідомлень і розмов, збирання та накопичення персональних даних, особливо екстериторіальні форми такої діяльності, що, зрозуміло, має негативні наслідки для реалізації прав людини, унеможливлює збереження таємниць приватного життя та порушує норми Загальної декларації прав людини та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Підтвердивши ідею про те, що право на недоторканість приватного життя, яким людина користується в «оффлайновому», позамережевому бутті, повинно так само захищатися й в онлайн-середовищі, Генеральна Асамблея ООН закликала всі держави до наступних кроків:

а) не відступати від принципів поваги та захисту права на недоторканість приватного життя в контексті цифрової комунікації;

б) здійснювати заходи щодо недопущення порушень вказаного права та попередження таких порушень, у тому числі шляхом приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних зобов'язань та стандартів прав людини;

в) переглянути внутрішні національні процедури та правозастосовну практику в частині контролю телекомунікацій та обробки персональних даних з метою удосконалення системи захисту права на недоторканість приватного життя;

г) запровадити нові або удосконалити існуючі незалежні й ефективні внутрішні контрольно-наглядові механізми, які здатні забезпечити транспарентність і підзвітність державних органів у діяльності, що пов'язана з контролем телекомунікацій та обробкою персональних даних.

З усіх актуалізованих ООН завдань пріоритетним, на нашу думку, є саме вдосконалення контрольно-наглядових механізмів у сфері негласних обмежень прав громадян на приватність. Лише запровадження дієвої системи контролю та нагляду здатне забезпечити дотримання прав громадян на таємницю комунікацій та викриття фактів їх порушення. У цьому сенсі перспективною уявляється реалізація моделі контрольно-наглядової поліархії (з давн.-грец. л;oA,mpx^a - «багатовладдя, влада багатьох»), відповідно до якої сфера негласних обмежень прав громадян на приватність спілкування повинна контролюватися багатьма суб'єктами, не підпорядкованими один одному. Звичайно, по всьому світі реалізовано різні моделі контролю та нагляду за сферою негласних обмежень прав людини на приватність телекомунікацій, тому єдиний та загальноприйнятний рецепт удосконалення цього механізму надати важко, але в реаліях України можна запропонувати наступні кроки на шляху до транспарентності досліджуваної галузі.

Як відомо, сьогодні в нашій держави у сфері кримінального судочинства відносно негласних обмежень прав громадян на приватність спілкування реалізовано бінарний контрольно-наглядовий механізм, ланками якого є: 1) прокурорський нагляд за законністю й обґрунтованістю втручань у приватне спілкування, в тому числі в формі процесуального керівництва розслідуванням; 2) судовий контроль у вигляді надання дозволів на втручання у приватне спілкування.

Цю модель, на нашу думку, варто доповнити елементами парламентського контролю у вигляді щорічних звітів правоохоронних відомств та Верховного Суду України щодо практики втручань у приватне спілкування Верховній Раді України (або на рівні її комітетів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо). Дотепер, незважаючи на закріплений у законодавстві потенціал, тема негласних обмежень прав людини розглядалася Верховною Радою, її комітетами та тимчасовими слідчими комісіями лише «по дотичній», поверхово та епізодично [3, с. 45-57].

У разі запровадження контрольно-наглядової поліархії та реалізації вказаної функції парламентом, в якості перспективи подальших досліджень у цій галузі слід прийняти розробку методології парламентського контролю, оскільки такий контроль не повинен обмежуватися одними лише банальними доповідями та оприлюдненням кількісних характеристик цієї практики. Сама по собі статистика втручань у приватне спілкування є необхідною, але ще не достатньою підставою для майбутніх висновків про неухильне дотримання законності або констатації системних порушень. Для ефективного аналізу та викриття відхилень у цій делікатній сфері необхідним уявляється крім статистики втручань брати до уваги альтернативні джерела даних, в тому числі за рахунок побічної, непрямої інформації - інакше кажучи, слід розширювати джерельну базу подібного аналізу. Саме такий прискіпливий підхід рекомендується західними правозахисниками: «Якщо ви бажаєте заявити громадськості, урядовим і неурядовим організаціям про порушення прав людини й досягти результату, то вам знадобляться переконливі статистичні дані, які потрібно наочно пред'явити. Дані повинні бути ретельно підібраними та забезпеченими посиланням на джерело, проаналізовані, а потім чітко викладені в зрозумілій для аудиторії формі» [4, с. IX].

Наприклад, одним з таких альтернативних джерел кількісної інформації про практику втручання у приватне спілкування, яке можна використовувати для порівняння з оприлюдненою кількістю втручань з метою пошуку потенційних порушень законодавства в досліджуваній галузі, є статистика повідомлень, які надсилаються особам, права яких обмежувались внаслідок таких дій. Так, згідно ст. 253 КПК України особи, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, у тому числі й втручання у приватне спілкування, мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження. Конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров'я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом [5].

Ще одним потенційним «лакмусовим папірцем» можливих порушень може стати зустрічна інформація операторів телекомунікаційних мереж про кількість організаційно та технічно забезпечених ними втручань у приватне спілкування. Не вдаючись у технологічні нюанси взаємодії правоохоронних та розвідувальних органів з операторами мереж, відзначимо, що останні мають змогу фіксувати та вести кількісний облік підключень до телекомунікаційних мереж, у тому числі й з метою втручання у приватне спілкування. На підтвердження цього можна процитувати Резолюцію Ради Європейського союзу від 17 січня 1995 року «Про законне перехоплення телекомунікацій», в якій вказується, що оператори телекомунікаційних мереж (постачальники послуг) повинні захищати інформацію про те, які саме і скільки перехоплень здійснюються або були здійснені, а також не розголошували інформацію про те, яким чином проводяться перехоплення (п. 5.1. додатку) [6, с. 3]. В нормативних документах Російської Федерації, які регламентують функціонування системи СОРМ, також міститься не такий явний, але аналогічний за загальним змістом припис, відповідно до якого оператори зв'язку зобов'язані спільно з ФСБ Російської Федерації вживати зусилля, спрямовані на недопущення витоку інформації про організаційні та технічні прийоми проведення оперативно-технічних заходів [7]. Отже, природно буде припустити: якщо передбачено обов'язок операторів мереж захищати інформацію про кількість втручань, то така інформація в принципі для них є доступною або принаймні технічно досяжною за потреби.

Взірцевим в цьому відношенні є контрольно-наглядовий механізм, запроваджений у Республіці Молдова, відповідно до якого провайдери зв'язку можуть займати активну позицію з приводу попередження та припинення незаконних обмежень прав громадян. У випадку, якщо провайдери зв'язку мають сумніви щодо законності оперативно-розшукових заходів у мережах електронних комунікацій, вони можуть повідомити про цю сумнівну практику прокурору, судді з кримінального переслідування або проінформувати парламентську комісію з національної безпеки, оборони й громадського порядку [8].

У цілому ж, підводячи підсумки висловленим міркуванням щодо запровадження ефективного парламентського контролю в галузі негласних обмежень прав людини на приватність спілкування та забезпечення парламенту в цьому питанні необхідним обсягом відомостей, пропонуємо під час реалізації контрольної функції піддавати всебічному дослідженню такі статистичні дані:

1) кількість звернень до слідчих суддів з клопотаннями про втручання у приватне спілкування (джерелом виступатиме Верховний Суд України);

2) кількість наданих дозволів на втручання у приватне спілкування (джерелом виступатиме Верховний Суд України);

3) кількість фактично здійснених втручань у приватне спілкування (джерелами виступатимуть МВС України, СБ України, орган, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства);

4) кількість технічно реалізованих втручань у приватне спілкування (джерелами виступатимуть оператори відповідних телекомунікаційних мереж (постачальники послуг));

5) кількість повідомлень про втручання у приватне спілкування (джерелом виступатиме Генеральна прокуратура України).

Вважаємо, що такі важливі кроки як запровадження контрольно-наглядової поліархії шляхом включення Верховної Ради України до спостережного механізму відносно сфери негласних обмежень прав людини, а також розробка методології контрольної діяльності парламенту в цій галузі, сприятимуть транспарентності й підзвітності правоохоронних і розвідувальних органів відносно практики, пов'язаної з негласним контролем телекомунікацій.

Список використаних джерел:

1. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 № 386-р // Офіційний вісник України. - 2013. - № 44 (від 21.06.2013). - Ст 1581.

2. Право на неприкосновенность личной жизни в цифровой век: Резолюция Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций № 68/167 от 18 декабря 2013 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N 13/449/49/PDF/N 1344949.pdf?OpenElement.

3. Єськов С.В. Потенціал парламентського контролю у сфері негласних обмежень конституційних прав людини і громадянина та стан його реалізації / С.В. Єськов // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2013. - № 2. - С. 45-57.

4. Спайрер Г.Ф., Спайрер Л. Анализ данных при контроле за соблюдением прав человека. Пер. с англ. - М.: «Права человека», 1998. - 160 с.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/rada/show/4651-17.

6. On the lawful interception of telecommunications (96/C 329/01) : Council Resolution of 17 January 1995 // Official Journal of the European Communities 04.11.96. - 1996. - No C. 329/1. - P. 1-6.

7. Об утверждении Правил взаимодействия операторов связи с уполномоченными государственными органами, осуществляющими оперативно-розыскную деятельность: Постановление Правительства Российской Федерации от 27 августа 2005 г. № 538 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rg.ru/2005/09/02/pravila-dok.html.

8. Об утверждении Инструкции о порядке организации и проведения оперативно-розыскных мероприятий в сетях электронных коммуникаций: Приказ Службы информации и безопасности Республики Молдовы от 14.07.2008 № 44 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lex.justice.md/ru/328673/ (10.05.2014).

Размещено на Allbest.ru