Повноваження органів місцевого самоврядування щодо прийняття рішень, якими визначаються склади адміністративних правопорушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЩОДО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ, ЯКИМИ ВИЗНАЧАЮТЬСЯ СКЛАДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Самбор Микола Анатолійович -- кандидат юридичних наук, професор Російської академії природознавства, старший інспектор штабу Прилуцького МВ Управління МВС України в Чернігівській області.

Самбор Анатолій Миколайович -- старший викладач Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І. Я. Франка.

У статті розглядаються повноваження органів місцевого самоврядування щодо прийняття рішень, якими визначаються склади адміністративних правопорушень, як підстави адміністративної відповідальності. Проводиться аналіз повноважень органів місцевого самоврядування у сфері встановлення адміністративної відповідальності та встановлення складів адміністративних правопорушень. Аналізуються норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, у яких визначаються повноваження органів місцевого самоврядування щодо визначення підстав адміністративної відповідальності. Відстоюються позиції щодо конституційності та неконституційності таких норм у світлі положень п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України.

Ключові слова: повноваження органів місцевого самоврядування, адміністративна відповідальність, склад адміністративного правопорушення, конституційність.

місцевий самоврядування адміністративний правопорушення

В статье рассматриваются полномочия органов местного самоуправления относительно принятия решений, которыми определяются составы административных правонарушений, как основания административной ответственности. Проводится анализ полномочий органов местного самоуправления в сфере установления административной ответственности и установления составов административных правонарушений. Анализируются нормы Кодекса Украины об административных правонарушениях, в которых определяются полномочия органов местного самоуправления относительно определения оснований административной ответственности. Отстаиваются позиции относительно конституционности и неконституционности таких норм в свете положений п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституции Украины.

Ключевые слова: полномочия органов местного самоуправления, административная ответственность, состав административного правонарушения, конституционность.

The article deals with the powers of local government decision-making, which are determined by the Administrative offenses as reasons of administrative responsibility. The analysis of the powers of local governments to establish administrative responsibility and the establishment of administrative offenses. Analyzed the Code of Ukraine on Administrative Offences, which are determined by the authority of local governments to determine the reasons of administrative responsibility. Defended position on the constitutionality and unconstitutionality of such rules in the light of paragraph 22 of Part 1 of Art. 92 of the Constitution of Ukraine.

Keywords: powers of local self-government, administrative responsibility, the composition of the administrative offense constitutionality.

Питання конституційності законів України, що свідчить про їх якість та здатність творення єдиної цілісної правової системи, завжди перебували в центрі уваги науковців та юристів-практиків, оскільки визначення такого базового питання може стати нездоланною перешкодою у реалізації законодавчих приписів. На жаль, сучасний соціально-політичний стан справ у державі не у змозі дати вичерпну правову відповідь на питання конституційності нормативно-правового акту, чи окремої його норми. Свідченням цього було визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, що знайшло відображення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, а у подальшому Верховна Рада України по сплину майже 3 років у 2014 році прийняла рішення все ж про повернення до Конституції України саме у редакції 2004 року, тим самим спростувавши визнання даного закону неконституційним. Як вбачається, неабияка роль належить соціально-політичному стану у суспільстві, тенденціях розвитку соціально-політичного становища у країні.

Не дивлячись на наявність політичного впливу на визнання тих чи інших нормативно-правових актів конституційними чи неконституційними, питання відповідності нормативно-правового матеріалу нормам прямої дії, якими є норми Конституції України, повинно вирішуватися виключно виходячи із існуючої та домінуючої науково-теоретичної парадигми права, у правовій площині. Та не менш важливого значення у цьому контексті набуває питання відповідності Основному Закону держави норм Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року (далі - КУпАП) [1], норм, які урегульовують питання притягнення особи до юридичної, у даному разі адміністративної відповідальності.

Окремим аспектам конституційності норм законодавства про адміністративні правопорушення присвятили свої праці Васильєв А., Журавель Я., Комзюк А. та інші, однак вказане питання висвітлювалося неповно, виключно під певною призмою, що була дотичною до безпосереднього предмета наукових пошуків.

Таким чином, на сьогоднішній день відсутнє ґрунтовне дослідження, яке б розкривало питання конституційності чи неконституційності норм чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення. Разом з цим, висвітлення всіх без винятку аспектів даної проблеми у межах однієї наукової статті неможливо, а тому зупинимося на окремих віхах означеної проблеми.

На жаль, чи на щастя, законодавство про адміністративні правопорушення не є кодифікованим абсолютно визначеним юридичним нормативним актом. Значний за обсягом пласт нормативного матеріалу, який визначає діяння, як адміністративні правопорушення, перебуває за межами КУпАП. До питання визначення адміністративних правопорушень долучаються й органи виконавчої влади (наприклад, порушення правил дорожнього руху тощо) й органи місцевого самоврядування. У останньому разі, питання визначення складу адміністративного правопорушення набуває неоднозначних підходів у межах держави, коли органи місцевого самоврядування, здійснюючи свої повноваження, скажімо, два сусідніх села - приймають абсолютно різні за своєю суттю правила, які закладаються в основу притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Враховуючи вищевикладене метою нашого дослідження є визначення відповідності Конституції України норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, які наділяють органи місцевого самоврядування компетенцією щодо визначення складів адміністративних правопорушень.

У відповідності до ст. 5 КУпАП сільські, селищні, міські, обласні ради мають право приймати в межах, що визначаються законами, рішення з питань боротьби зі стихійним лихом і епідеміями, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність, а також рішення з питань боротьби з епізоотіями, за порушення яких відповідальність встановлено статтею 107 КУпАП. Сільські, селищні, міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159 і 182 КУпАП. Проаналізувавши положення даної статті, бачимо, що законодавець сконцентрував у ній підходи: перший, який міститься у ч. 1 ст. 5 КУпАП, і який зазначає про те, що органи місцевого самоврядування безпосередньо у своїх рішеннях фіксують зобов'язуючі норми, у частині, що стосується рішень з питань боротьби зі стихійним лихом і епідеміями, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність, не вказуючи на норми, згідно яких, власне, й настає адміністративна відповідальність. Тобто органи місцевого самоврядування у своїх рішеннях визначають перелік прав та обов'язків, якими можуть користуватися суб'єкти правовідносин, і за невиконання яких наступає адміністративна відповідальність.

Другий підхід полягає у тому, що органи місцевого самоврядування визначають перелік прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, за недодержання яких настає адміністративна відповідальність за вчинення конкретних (визначених) адміністративних правопорушень (це стосується рішень з питань боротьби з епізоотіями, за порушення яких відповідальність встановлено статтею 107 КУпАП, тобто конкретизується норма КУпАП, за якою й настає адміністративна відповідальність. Фактично аналогічне положення міститься й у ч. 2 ст. 5 КУпАП).

У такий спосіб делегування повноважень органам місцевого самоврядування надано повноваження встановлювати позитивні норми, порушення яких тягне за собою адміністративну відповідальність.

Журавель Я. вказує на те, що у п. 45 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що сільські, селищні та міські ради приймають рішення з питань боротьби зі стихійним лихом та епідеміями, за які передбачено адміністративну відповідальність. Тобто така відповідальність безпосередньо рішеннями не встановлена. А ч. 1 ст. 5 КУпАП прямо вказує на те, що адміністративна відповідальність за порушення зазначених рішень передбачається самими рішеннями. У п. 2 ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказується на передбачення відповідальності за порушення рішень обласних рад з питань боротьби з епізоотіями у самих рішеннях, у той час як ч. 1 ст. 5 КУпАП таку відповідальність встановлює у ст. 107 КУпАП. Це далеко не основні колізії правових норм, що встановлюють можливість органів місцевого самоврядування приймати нормативні рішення [5, с. 27]. Змушені не розділити подібний підхід Журавля Я. з декількох підстав. По- перше, п. 45 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [7] говорить про те, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються прийняття рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями у межах, визначених законом, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Тобто органи місцевого самоврядування визначають діяння, які становлять об'єктивну сторону складу адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачено ст. 107 КУпАП. По-друге, це положення жодним чином не йде у розріз із положенням ч. 1 ст. 5 КУпАП, оскільки вказана норма КУпАП делегує повноваження по визначенню саме об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення органам місцевого самоврядування, а не санкції за вчинення таких діянь. Отже, про колізію у даному випадку мова не йде, натомість Журавель Я. відокремлено тлумачить зміст цих законодавчих положень, тоді як їх слід розуміти у комплексі. Наразі це питання стосується узгодженості норм КУпАП та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Предметом дослідження є саме конституційність норм КУпАП щодо повноважень органів місцевого самоврядування з питань визначення складів адміністративних правопорушень, як підстав адміністративної відповідальності.

Комзюк А. вказує на те, що розділ 1 «Загальні положення» КУпАП методологічно найважливіший. У ньому визначаються завдання КУпАП, повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких встановлюється адміністративна відповідальність, чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення та інші визначальні засади адміністративної відповідальності. Разом з цим, подаючи коментар до ст. 5 КУпАП, Комзюк А.Т. зазначає, що відповідно до п. 22 ст. 92

Конституції України діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них, визначаються виключно законами України. Отже, зміст статті 5 КУпАП суперечить Основному Закону нашої держави і з огляду на зазначене потребує редагування [4, с. 10]. Це вже зовсім інший погляд на означену проблему, саме через призму конституційності самого положення ст. 5 КУпАП.

Вважаємо за необхідне наголосити на тому, що статтею 5 КУпАП не вичерпується перелік повноважень сільської, селищної, міської ради щодо визначення складів адміністративних правопорушень. Підтвердженням цього є положення ст. 175¹ КУпАП, нормами якої встановлюється адміністративна відповідальність за куріння тютюнових виробів у заборонених місцях. Норми вказаної статті передбачають як адміністративний проступок куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради. Отже, норма особливої частини КУпАП вказує на те, що органи місцевого самоврядування в особі сільських, селищних та міських рад вправі своїм рішенням визначати диспозицію норми, тобто встановлювати обставини (місця), де забороняється куріння тютюнових виробів. У той же час ст. 5 КУпАП, визначає повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність, однак не містить у собі посилання щодо визначення місць, де заборонено куріння. Хочемо зауважити те, що ст. 175¹ КУпАП було доповнено на підставі Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» від 22 вересня 2005 року. Однак, цим законом не внесено змін навіть до ст. 5 КУпАП, вже не говорячи про зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який слід було б доповнити у частині розширення повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад щодо визначення місць, де заборонено куріння тютюнових виробів. Таким чином, рішення органів місцевого самоврядування про визначення заборонених місць для куріння тютюнових виробів, а саме сільських, селищних та міських рад, не знайшло свого логічного закріплення у ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Однак органи місцевого самоврядування виходять з того, що згідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (виділено нами - М.С.). На наш погляд, доречно було б закріпити відповідні повноваження органів місцевого самоврядування щодо визначення заборонених для куріння місць саме у ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Разом з цим, не дивлячись на запропоновані нами зміни, подібні рішення будуть йти у розріз із положеннями п. 22 ст. 92 Конституції України, оскільки такі рішення визначатимуть склад адміністративного правопорушення, тобто безпосереднє підґрунтя адміністративної відповідальності.

У даному разі маємо справу з тим, що органи місцевого самоврядування визначають не позитивні дії суб'єктів правовідносин, коли у рішеннях органів місцевого самоврядування визначається перелік прав та обов'язків цих суб'єктів і мається лише посилання на те, що за їх невиконання настає адміністративна відповідальність, а безпосередньо встановлюють заборонні норми, які й вміщують заборону на куріння тютюнових виробів у визначених місцях, тим самим, встановлюючи пасивні обов'язки громадян утриматись від певних дій.

Ст. 188¹ КУпАП містить у собі об'єктивну сторону складу адміністративного правопорушення, що полягає у невиконанні посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких, відповідно до законодавства, покладено на ці органи. Як можна побачити, знову стаття КУпАП має бланкетний спосіб викладу, коли постає необхідність у зверненні до рішення органу місцевого самоврядування, порушення якого й тягне за собою адміністративну відповідальність.

Розглянемо норму прямої дії, що міститься у Конституції України, яка й породжує питання конституційності чи неконституційності окремих положень КУпАП щодо компетенції органів місцевого самоврядування з питань прийняття рішень, якими визначаються підстави адміністративної відповідальності.

У відповідності до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них [2]. Вказана конституційна норма отримала своє легальне тлумачення, що відображене у Рішенні Конституційного суду України № 7- рп/2001 [3].

Наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, зазначається у Рішенні № 7-рп/2001 Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001 за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб), Конституція України встановила, що склад правопорушення, як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення, визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом. Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього [3]. У пункті 1.1. резолютивної частини Рішення № 7- рп/2001 Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001 за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) констатується, що положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами [3].

Конституційний Суд України окреслив офіційну позицію про те, що виключно законом має визначатися склад адміністративного правопорушення, як підстава для притягнення до адміністративної відповідальності.

Теоретичне розуміння складу адміністративного правопорушення охоплює собою об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкта та суб'єктивну сторону. На жаль, не можемо не оминути увагою той факт, що склад адміністративного правопорушення не знайшов належного висвітлення у законодавчих нормах КУпАП. Разом з цим, ведучи мову щодо визначення складу правопорушення, у контексті ст. 5 КУпАП, слід зазначити, що норми вказаної статті непрямо наділяють органи місцевого самоврядування правом визначати діяння (об'єктивна сторона) та об'єкта, котрі безпосередньо у сукупності з іншими обов'язковими ознаками адміністративного правопорушення, а саме суб'єктом та суб'єктивною стороною й дають можливість про сприйняття конкретного діяння, як адміністративного правопорушення. Адже у рішеннях органів місцевого самоврядування визначаються позитивні зобов'язання, які повинні вчинити учасники правовідносин, виконання яких заохочуються органами місцевого самоврядування, й які не сприймаються, як адміністративні правопорушення. Натомість адміністративна відповідальність настає за порушення цих правил, що безпосередньо відображається у нормах особливої частини КУпАП, якими й встановлюється адміністративна відповідальність за вчинення того чи іншого адміністративного правопорушення.

Тому, вважаємо, що у контексті розуміння конституційності даної норми, остання не витримує належної критики й має певні дискусійні положення, пов'язані із визначенням конституційності цієї норми.

Разом з цим слід зазначити, що існує ряд прогалин, пов'язаних з визначенням складу адміністративних правопорушень.

Зокрема хочемо наголосити на тому, що згідно ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України (виділено нами - М.С.). Не можемо обійти увагою вказану норму, яка має декілька протиріч. По-перше, у Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12/рп-98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») [6] подається наступне визначення терміну «законодавство», який слід розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто норма, яка міститься у ст. 2 КУпАП істотно звужує теоретичне й правозастосовне розуміння поняття «законодавство», зводячи його тільки до поняття законів. Разом з тим, з іншого боку поняття законодавство, яке використовується у нормі, яка викладена у ч. 1 ст. 2 КУпАП у системному його розумінні з іншими нормами КУпАП, дозволяє вести мову про те, що воно значно «ширше» за закони та кодифікований законодавчий акт - КУпАП, й може охоплювати інші підзаконні нормативно-правові акти. Розуміння законодавства, як такого, що окрім законів охоплює й підзаконні нормативно-правові акти, більш підходить для даного твердження, оскільки значний за обсягом пласт адміністративно-деліктних процесуальних відносин регламентується саме підзаконними нормативно-правовими актами міністерств та відомств, посадові особи яких уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення та складати протоколи про адміністративні правопорушення, у тому числі й рішеннями органів місцевого самоврядування.

Зазначене дає змогу зрозуміти, що законодавство України про адміністративні правопорушення - це не лише Конституція України, власне КУпАП, інші Закони України, а й нормативно-правові акти органів виконавчої влади, рішення судової гілки влади, а також органів місцевого самоврядування, які містять норми, що регулюють питання притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, слід відмітити, що у нині чинному КУпАП відображено два підходи щодо повноважень органів місцевого самоврядування з питань прийняття рішень, якими визначаються склади адміністративних правопорушень та адміністративна відповідальність: 1) полягає у тому, що органи місцевого самоврядування визначають дозволену та обов'язкову поведінку учасників правовідносин за недодержання чи невиконання яких суб'єкт притягується до адміністративної відповідальності. Вказаний підхід слід розмежувати на два варіанти: перший - коли за невиконання чи неналежне виконання передбачається адміністративна відповідальність, однак, у змісті нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування прямо не визначена норма КУпАП, якою передбачена адміністративна відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків суб'єктом правовідносин. Другий варіант - коли за невиконання чи недодержання правил, встановлених рішенням органу місцевого самоврядування настає адміністративна відповідальність за чітко визначеними статтями КУпАП. Обидва варіанти вказаного підходу знайшли своє відображення у положеннях ст. 5 КУпАП. Другий підхід до визначення повноважень органів місцевого самоврядування з питань прийняття рішень, якими визначаються склади адміністративних правопорушень та адміністративна відповідальність полягає у тому, що органи місцевого самоврядування у своїх рішеннях безпосередньо приймають заборонні норми, від вчинення яких суб'єктам правовідносин слід утримуватися, інакше - останні будуть притягнені до адміністративної відповідальності. Цей підхід знайшов своє відображення у ст. 175¹ КУпАП.

На наш погляд у контексті положень, що містяться у п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України другий підхід щодо визначення повноважень органів місцевого самоврядування з питань прийняття рішень, якими визначаються склади адміністративних правопорушень та адміністративна відповідальність, знайшов своє відображення у ст. 175¹ КУпАП є неконституційним, оскільки змістом норм законодавства про адміністративні правопорушення є саме заборонні норми, якими й визначаються діяння від яких слід утриматися суб'єктам правовідносин. За аналізованих обставин саме органи місцевого самоврядування у своїх рішеннях встановлюють заборонні гіпотези та диспозиції норм, які становлять склади адміністративних правопорушень за вчинення яких і наступає адміністративна відповідальність.

Натомість, питання конституційності положень ст. 5 КУпАП, на наш погляд має дискусійний характер. А тому цілком погоджуватися з дослідниками, які вважають дану норму КУпАП неконституційною, на наш погляд, некоректно. Фактично ст. 5 КУпАП не уповноважує органи місцевого самоврядування визначати заборони, які фіксують діяння від яких слід утримуватися. Положення ст. 5 КУпАП лише зазначають, що органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами України, мають право приймати рішення, якими визначаються питання боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, а також норми і правила у сфері благоустрою населених пунктів, правила благоустрою територій населених пунктів, правила торгівлі на ринках, вимоги щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях. Зазначені питання відображаються у повноваженнях органів місцевого самоврядування, а саме сільських, селищних, міських та обласних рад, зокрема у п. 44 ч. 1 ст. 26, п. 45 ч. 1 ст. 26, п. 1 ч. 3 ст. 43, п. 2 ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Разом з тим, фраза «за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність», яка невід'ємно міститься у згаданих вище нормах Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», і яка відображається у рішеннях органів місцевого самоврядування, на наш погляд, є свідченням того, що органи місцевого самоврядування окрім прийняття зазначених правил, приймають рішення про встановлення адміністративної відповідальності за їх порушення, а це суперечить п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, а відтак є неконституційною нормою.

На наш погляд, слід внести зміни до п. 44 ч. 1 ст. 26, п. 45 ч. 1 ст. 26, п. 2 ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де словосполучення «за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність» виключити, тим самим усунувши протиріччя, які ставлять під сумнів конституційність цих положень. Так само вважаємо за доцільне внести зміни й до ст. 5 КУпАП, у частині щодо цитування фрази про встановлення адміністративної відповідальності за порушення цих правил. Норми особливої частини КУпАП чітко визначають діяння, які містять склади адміністративних правопорушень і вчинення яких тягне за собою адміністративну відповідальність. Відтак прийняття рішень органами місцевого самоврядування про встановлення позитивних правил (у межах дозволів та зобов'язань) з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, а також норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів, правил торгівлі на ринках, вимог щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях є конституційними і відповідають відповідним конституційним положенням, зазначеним у ст.ст. 140-146 Конституції України. Поряд з цим адміністративна відповідальність наступатиме саме за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених нормами особливої частини КУпАП, а не за діяння передбачені у рішеннях органів місцевого самоврядування. А от положення ст. 175¹ КУпАП, котрі вказують на те, що саме у рішеннях органів місцевого самоврядування мають зазначатися юридичні заборони (окреслюються заборонені до вчинення діяння), за вчинення яких і настає адміністративна відповідальність слід визнати неконституційними. Оскільки за такого підходу, саме у рішеннях органів місцевого самоврядування визначається склад адміністративного правопорушення, що прямо суперечить п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України та відповідним офіційним роз'ясненням, які з цього приводу давав Конституційний Суд України.

Також вважаємо за доцільне доповнити норми КУпАП, якими на законодавчому рівні визначити процесуальну діяльність колегіальних органів та окремих посадових осіб з питань провадження у справах про адміністративні правопорушення (за виключенням судової гілки влади), адже натепер вказане питання віднесено до регулювання відомчими нормативно-правовими актами та рішеннями органів місцевого самоврядування.

Список використаних джерел:

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/print1360053215179834.

2. Конституція України (Основний закон) від 28.06.1996 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/print1382586237532030.

3. Рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.legal.com.ua/document/kodeks/0CH56007CH50710-01.html.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення: науково-практичний коментар / [Р. А. Калюжний, А.Т.Комзюк, О.О.Погрібний та ін.]; [2-ге вид.]. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 655 с.

5. Журавель Я. Правовий генезис рішень органів місцевого самоврядування, що передбачають адміністративну відповідальність/ Я.Журавель // Право України. - 2008. - № 3. - С. 27-31.

6. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12/рп-98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-98/print1390914731654791.

7. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр/print1389891188543116.

Размещено на Allbest.ru