Проблеми кваліфікації порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 Кримінального кодексу України)

Особливої актуальності проблеми довкілля набувають у сучасних умовах розвитку українського суспільства і держави, коли темпи деградації природних об'єктів прискорюються. Наслідком цього є, зокрема, порушення екосистеми, зростання захворюваності населення, смертності та погіршення генофонду нації, що, зрештою, зумовлює такий стан довкілля, який не відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, які стосуються його чистоти, ресурсомісткості, екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, здатності задовольняти інтереси громадян. У цьому контексті окремого значення набувають проблеми термінології в галузі правової охорони навколишнього природного середовища, вирішення яких є важливим для правильної кваліфікації злочинів, передбачених у розділі VII Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК) «Злочини проти довкілля» [1, с. 686-687, 698]. З цього приводу заслуговують на увагу доробки таких сучасних українських вчених, як П.С. Берзін, С.Б. Гавриш, О.О. Дудоров, В.В. Локтіонова, В.К. Матвійчук, В.А. Клименко, Т.В. Корнякова, І.В. Самощенко та ін., які у своїх працях аналізували порушення правил екологічної безпеки, як злочину, що посягає на навколишнє природне середовище, що оточує людину і створює умови для її життя. Тому своїм завданням ця праця й має визначення особливостей кваліфікації порушення правил екологічної безпеки, передбаченого ст. 236 КК, як такого, що «... має загальний характер ... у разі, коли вчинене діяння не охоплюється складами конкретних злочинів, що передбачають посягання на окремі елементи довкілля» [1, с. 698].

Відзначу, що об'єктивна сторона цього злочину включає: а) діяння у вигляді порушення порядку проведення екологічної експертизи і правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації або ліквідації підприємства, споруди, пересувних засобів та інших об'єктів; б) суспільно небезпечні наслідки та в) причиновий зв'язок між ними. Поняття екологічної безпеки, що вживається у ст. 236 КК, позначує вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еко- лого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів , забезпечення екологічної безпеки (ст. 1 Закону України “Про екологічну експертизу” в редакції Закону від 6 квітня 2000 р.).

До складу екологічної експертизи включають: перевірку, аналіз, оцінку проектів господарської діяльності і підготовку висновків про їх відповідність нормам і правилам охорони навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі підлягають: а) техніко-економічні обґрунтування і розрахунки проектів на будівництво і реконструкцію підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; б) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище; в) документація щодо створення нової техніки, технологій, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном; г) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище чи створення небезпеки для здоров'я людей.

Відповідно до ст. 12 Закону “Про екологічну експертизу” в Україні здійснюється проведення державної, громадської та інших видів екологічної експертизи. При цьому тільки висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання, а висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи. Виходячи з цих положень, кримінальна відповідальність за даною статтею КК настає не тільки за порушення порядку проведення державної, але й будь-якої іншої (у т.ч. громадської) екологічної експертизи, оскільки останні можуть бути враховані при її проведенні та прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи. Отже, саме при безпідставному невраху- ванні висновків громадської та/або іншої екологічної експертизи при проведенні державної екологічної експертизи, а також щодо подальшої реалізації її (їх) об'єкта може бути порушений порядок проведення екологічної експертизи.

Державній екологічній експертизі підлягають: 1) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства; 2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схему порядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація; 3) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; 4) документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення; 5) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища 6) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу (ч. 1 ст. 14 Закону “Про екологічну експертизу”) [2, c. 396]. Проте, слід мати на увазі, що умовою кваліфікації дій особи за ч. 236 є те, що зазначені об'єкти державної екологічної експертизи мають бути пов'язані з проектуванням, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням в експлуатацію, експлуатацією або ліквідацією підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів матеріального світу.

За результатами державної екологічної експертизи готується висновок, що містить оцінку екологічної допустимості реалізації діяльності, яка передбачена проектами. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів. Без позитивного висновку державної екологічної експертизи реалізація програм, проектів і рішень забороняється [2, с. 397].

Громадська екологічна експертиза може здійснюватись незалежно від державної екологічної експертизи. Ініціатором її проведення щодо будь-яких проектів господарської діяльності, які потребують врахування громадської думки, можуть бути групи місцевого населення чи громадські організації, зареєстровані у встановленому законом порядку. Це, наприклад, тимчасові еколого-експертні формування, що створюються на добровільних засадах і включають відповідних спеціалістів. Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватись органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що заінтересовані у реалізації проектних рішень.

Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого- експертними органами і формуваннями - (ч. 1 ст. 17 зазначеного Закону “Про екологічну експертизу”). За таких обставин слушним є висновок О.О. Дудорова, що порушення порядку проведення екологічної експертизи може бути вчинене шляхом як дії, так і бездіяльності (наприклад, надання завідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об'єкта екологічної експертизи; надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансування та реалізацію проектів і програм, які можуть негативно впливати на стан довкілля і здоров'я людей, без позитивного висновку екологічної експертизи; ухилення від надання у відповідь на законну вимогу державних еколого-експерт- них органів необхідних відомостей і матеріалів; приховування або фальсифікація відомостей про наслідки екологічної експертизи тощо) [3, с. 677].

Отже, порушенням порядку проведення екологічної експертизи слід вважати здійснення таких дій або бездіяльності, які пов'язані з тим, що: за наявності всіх умов та підстав щодо проведення екологічної експертизи об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку, уповноважені на це органи (суб'єкти) незаконно утримуються від цього; екологічна експертиза проводиться або не уповноваженими на це органами (суб'єктами), або з порушенням порядку (процедури) її проведення тощо. Порушення правил екологічної безпеки утворюють дії або бездіяльність, які пов'язані з невиконанням вимог відповідних норм, правил (екологічних нормативів та/або екологічних стандартів), що визначають допустимі рівні негативного впливу на довкілля та неправомірного використання природних ресурсів.

Слід також наголосити на тому, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого - ст. 236, є час вчинення злочину. Так, згідно з диспозицією ст. 236 порушення порядку проведення екологічної експертизи та правил екологічної безпеки має бути здійснено під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів.

Проектування утворює розроблення та затвердження документації (проекту), що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, та визначає планувальні, архітектурні, інженерні та/або технологічні рішення та конструктивні особливості (властивості) підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, їх основні параметри (містобудівні, об'ємно-планувальні, конструктивні тощо), вартісні показники та організацію конструювання, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та/ або ліквідації цих об'єктів. Розміщенням підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів є вчинення всіх операцій щодо їх надання (продаж, оренда) для експлуатації у спеціально відведеному згідно з проектною документацією місці, безпечного протягом тривалого часу. Будівництво охоплює спорудження нового об'єкта, реконструкцію, розширення, добудову, реставрацію і ремонт об'єктів та виконання монтажних робіт [2, с. 398-399].

Реконструкцією слід вважати переобладнання існуючих виробничих потужностей, пов'язане з удосконаленням виробництва і підвищенням його техні- ко-економічного рівня на основі науково-технічних досягнень, що здійснюється за комплексним проектом підприємства з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та зміни номенклатури продукції, поліпшення умов праці та охорони навколишнього природного середовища. Введення в експлуатацію - це господарські операції (процес), що відображають (відображає) початок використання нових (побудованих, сконструйованих) та/або реконструйованих підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів. Експлуатацією слід вважати використання підприємства, споруди, пересувних засобів та інших об'єктів згідно з їх функціональним призначенням та проведенням необхідних заходів до збереження стану конструкції, при якому вони здатні виконувати задані функції з параметрами, що визначені вимогами технічної документації.

Відповідальність за ст. 236 КК настає лише у випадку, якщо порушення порядку проведення екологічної експертизи та/ або порушення правил екологічної безпеки (під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів) заподіяло суспільно небезпечні наслідки - загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки.

Екологічне забруднення являє собою надходження у навколишнє природне середовище речовин та енергії, які завдають або можуть завдати шкоди екологічній рівновазі, життю і здоров'ю людей, привести до знищення або пошкодження природних ресурсів. Причинами екологічних забруднень можуть бути як наслідки природних катаклізмів (переміщення материків, цунамі, виверження вулканів, землетруси, зсуви, ерозія землі, загнивання лісів), так і наслідки діяльності людини. Діяльність людини може носити або антропогенний характер (коли люди забруднюють довкілля самим фактом своєї життєдіяльності), або техногенний характер (забруднення довкілля внаслідок функціонування підприємств, технологічних процесів, випробувань, роботи транспорту, а також промислових та інших екологічних аварій).

Оскільки будь-яка діяльність людини призводить у більшій чи меншій мірі до забруднення довкілля, вагомим при кваліфікації екологічних правопорушень є аналіз причин і характеру забруднень.

Відповідальність за ст. 236 КК настає за техногенні забруднення довкіллі або вчинення діянь (дії чи бездіяльності), які призвели до екологічної аварії. Техногенне забруднення довкілля може бути підставою притягнення до кримінальної відповідальності лише у випадку перевищення суб'єктами господарської діяльності екологічних нормативів (нормативів екологічної безпеки), тобто гранично допустимих концентрацій, гранично допустимих викидів і скидів забруднюючих речовин, гранично допустимих рівнів акустичного або радіаційного забруднення довкілля та ін.

У п. 8 постанови ПВСУ “Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля” від 10 грудня 2004 р. № 17 роз'яснюється, що відповідальність за порушення правил екологічної безпеки настає, зокрема, за умови, що воно спричинило екологічне забруднення значних територій. Під таким забрудненням необхідно розуміти істотне погіршення екологічної обстановки внаслідок значного запилення, задимлення, викидів радіоактивних, хімічних, бактеріологічних та інших речовин, що становлять небезпеку для людини, довкілля, матеріальних цінностей тощо. З'ясовуючи питання про те, чи є значною територія, на якій сталося екологічне забруднення, треба враховувати дані про її площу, екологічну унікальність, належність до природно-заповідного фонду чи іншого об'єкта загальнодержавного значення [4, с. 824-826].

Відповідно до абз. 2, 3 п. 5 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р.- № 17 під тяжкими наслідками слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об'єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об'єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об'єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо. З'ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об'єктів тваринного світу масовими, суди, зокрема, повинні досліджувати відомості про чисельність тварин, риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно- територіальної одиниці.

Під масовим захворюванням людей слід розуміти захворювання значної кількості людей на одній територій, що є небезпечними для їх життя і здоров'я або поєднані зі стійкою втратою працездатності, зараження епідемічними або інфекційними хворобами кількох осіб, появу відхилень у розвитку дітей, значне зниження тривалості життя, захисних можливостей імунної системи.

Масове знищення об'єктів тваринного або рослинного світу означає: а) приведення у непридатний стан рослин на великих площах, у великому розмірі або на значну суму; б) приведення у непридатний або в частково непридатний стан угідь; в) знищення або приведення у непридатний або в частково непридатний стан врожаю сільськогосподарських рослин у великій кількості або на значну суму; г) знищення значної кількості тварин; ґ) знищення посівного матеріалу, земель та насаджень; д) знищення та отруєння значної кількості риби.

Під виснаженням природних ресурсів слід розуміти їх нераціональне використання, що призвело до зниження продуктивності або невідповідності доступних запасів ресурсів і безпечних умов їх використання, до зменшення стоку поверхневих вод чи скорочення запасів підземних вод.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 236 КК, є службові особи, а також працівники підприємств, установ і організацій, на яких покладені певні обов'язки: проведення екологічної експертизи, врахування в роботі висновків екологічної експертизи, визначення екологічних нормативів, видача дозволів на використання природних ресурсів та на забруднення довкілля, контроль за дотриманням встановлених екологічних нормативів, у тому числі визначених у дозволах на використання природних ресурсів та забруднення довкілля.

Підбиваючи висновки наведеному вище, відзначу, що порушення правил екологічної безпеки можна кваліфікувати таким чином:

а) здійснення порушення екологічних вимог щодо розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію і експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів та порушення правил екологічної безпеки транспортних засобів слід кваліфікувати за ст. 236 КК;

б) порушення правил охорони навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів підлягає кваліфікації за ст. 239 КК;

в) порушення вимог охорони навколишнього природного середовища та шкідливого біологічного впливу слід кваліфікувати за іншими статтями КК.

Література

1. Кримінальне право (Особлива частина): підручник / за ред. О.О. Дудорова, Є.О. Письменського. - Т. 1. - Луганськ: видавництво «Елтон-2», 2012. - 780 с.

2. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. - 5-те вид., допов. - Х.: Право, 2013. - Т. 2: Особлива частина / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін. - 2013. - 1040 с.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) / За заг. ред. П.П. Ан- друшка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - К.: Дакор, 2008. - 1428 с.

Размещено на Allbest.ru