До питання криміногенної особистості

Ковальчук В.П.

До питання криміногенної особистості

Соціально-економічна криза, що охопила всі найважливіші сфери життєдіяльності суспільства, загострила соціальні протиріччя. Наслідком такого соціального загострення стало різке зростання злочинності. У цих умовах істотно актуалізувалися проблеми посилення боротьби з протиправними проявами, здійснення контролю над кримінальною ситуацією в країні з метою зниження темпів приросту злочинів.

Проблема особистості злочинця далеко неоднозначно інтерпретується в сучасній юридичній науці. Питання соціально-правового статусу, ролі особистості в генезисі злочинного діяння, її значення для визначення заходів кримінальної відповідальності, покарання та застосування інших запобіжних заходів гаряче обговорювалися вітчизняними кримінологами та фахівцями в галузі кримінального права починаючи з XIX ст. Але особливо жваві дискусії розгорнулися з даної проблематики в 60-ті - 70-ті рр. XX ст. і ведуться до цього дня. Разом з тим практично всі спеціалісти в даній галузі схиляються до загальної думки про те, що позитивних результатів у стримуванні злочинності можна досягти не тільки за допомогою раціональної соціальної політики, але і за допомогою здійснення впливу на особистість правопорушника.

В даний час в умовах сучасних економічних реалій боротися зі злочинністю шляхом впливу на особистість злочинця найбільш оптимально з економічної точки зору, і в той же час досить результативно.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження криміногенної особистості та індивідуальної профілактики злочинів.

Стан дослідження. Слід зазначити, що проблема особистості злочинця, як би давно вона не знаходилася в полі наукових досліджень, завжди залишатиметься актуальною. криміногенний злочин боротьба

Найбільшою мірою отримали висвітлення її кримінологічні та кримінально-правові аспекти, в розробку яких великий внесок внесли Ю.М. Антонян, В.М. Бурлаков, П.С. Дагель, А.І. Долгова, К.Є. Игошев, В.Н. Кудрявцев, Н.С. Лейкина, М.Г. Миненок, Г.М. Міньковський, А.Р. Ратінов, А.Б. Сахаров та інші. Вивчалася ця проблема і в аспекті індивідуального попередження злочинів такими вченими, як А.П. Закалюк, В.В. Лунеев, Г.С. Саркісов, О.В. Філімонов, А.Н. Яковлев та ін. Однак на сьогоднішній день відсутні наукові праці, спеціально присвячені комплексному аналізу проблеми генезису криміногенної особистості і індивідуального попередження злочинів.

Результати дослідження. Раніше в юридичній науці використовувалася категорія «особистість злочинця», під знаком якої й донині, триває дослідження проблеми, пов'язаної з людиною, яка вчинила злочин, однак порівняно недавно включилося в науковий обіг поняття «криміногенна особистість». Особистість суб'єкта злочину є об'єктом пильної уваги багатьох наук кримінологічного профілю.

Аналіз сутності особистості включає два аспекти: інтеріндивідуальну сутність, яка проявляється в соціальній діяльності людини, і інтраіндивідуальну сутність як вираження внутрішнього світу особистості, яка виявляється в соціальній направленості. Ці два аспекти співвідносяться між собою як сторони єдиної цілісності, що є складовою соціальної сутності людини (його особа). Якщо перший аспект відображає суспільні зв'язки особистості і взаємодію з соціальним середовищем шляхом практичної діяльності, то другий аспект включає ті властивості і якості людини, які формуються в процесі цієї діяльності.

Деякі автори вважають, що особистість злочинця є деякою умовністю, юридичним поняттям, яке не відображає будь-яких істотних реальних особливостей людини, яка вчинила протиправні дії. Наприклад, І.І. Карпець писав, що не можна об'єднувати осіб, які вчинили різні злочини і тому розрізняються за своїми кримінологічними характеристикам одним загальним поняттям «особистість злочинця». Спільне в них лише одне - всі вони порушники закону[1, с.101].

Інші автори вважають, що злочинець як особистість відрізняється від інших людей, і це дозволяє розглядати його як самостійний тип людини, яка втілює в собі властивість, що отримала назву «суспільна небезпека особистості».

Більшість радянських кримінологів дотримувались думки, що в основі причин злочинності лежать переважно соціальні фактори, що переломлюються через психіку особистості. Але лише зараз особистість злочинця зайняла належне їй місце в кримінологічних дослідженнях. Важливим висновком, що в радянський період склався у вітчизняній кримінології, слід визнати той, що на жодному рівні - соціологічному, соціально-психологічному, індивідуально- психологічному - не існує жодного фактора (особистісної якості), що дозволяє однозначно прогнозувати вчинення (як і не вчинення) злочину конкретною особою [2, с.29-44]. Ю.Д. Блувштейн зазначав: «Лише стосовно до тих випадків, по відношенню до яких дослідження встановить вирішальну або, принаймні, вельми важливу роль особистісних особливостей, можна обґрунтовано говорити про особистість злочинця як таку» [3, с. 34 ].

Суб'єктивні причини злочину, природно, криються в деяких особистісних особливостях людини, однак вони не завжди проявляються в конкретному суспільно небезпечному діянні. Але суспільна небезпека особистості втілюється у всіх без винятку протиправних діях, хоча б і не схожих за своїми якісними ознаками.

Суспільна небезпека злочинця не може з достатньою повнотою охарактеризувати особистість в цілому. Щоб зрозуміти відмінність злочинця від законослухняної людини, можливо і достатньо вказати на його суспільну небезпечність. Для того щоб злочинця виправити, домогтися не вчинення в майбутньому правопорушень, одного цього розуміння мало. Щоб досягти такої мети, необхідно знайти в суб'єкті таку основу, яка проливала б світло не тільки на минуле, а й майбутнє людини. Якими б істотними не були ті чи інші прояви особистості, в тому числі і вчинення злочину, правильне судження про неї можливо лише на основі всіх соціальних властивостей і їх проявів, співвідношення, зокрема, питомої ваги соціально позитивних і соціально негативних властивостей. Саме сукупність властивостей особистості, їх структура і співвідношення дають найбільш повне уявлення про те, хто вчинив злочин. Питання про поняття особистості злочинця тісно пов'язане з питанням про обсяг ознак, які включаються в це поняття, і яким встановлюється межа вивчення особистості в кримінальному праві. Обсяг цих ознак окремі вчені обмежують змістом поняття «суб'єкт злочину» [ 4, с. 10]. З такою думкою не можна погодитися. Справедливо зазначає П.А. Олійник, що «... при вирішенні питання про оцінку дій особистості, про міру відповідальності, яку вона повинна нести за протиправні дії, явно недостатньо тільки тих, навіть найрізноманітніших ознак, які містяться в нормі права і характеризують категорії «Суб'єкт злочину», «суб'єкт правопорушення» [5, с. 23]. Інші вчені пропонують вивчати особистість злочинця з більш широких соціальних позицій, і включають в її зміст ознаки, що характеризують темперамент, здібності, властивості характеру та інші психологічні особливості людини [6, с. 45. Такі різні вищевикладені пропозицій свідчать про те, що поняття «особистість злочинця» і обсяг ознак його складових, багато вчених розуміють по-різному. У системі «особистість злочинця» можна виділити два компоненти: негативну спрямованість, яка проявляється в протиправних вчинках людини і визначає його суспільну небезпеку, і позитивну спрямованість, реалізовану в матеріальній діяльності, в різних видах соціально-політичної активності, культурно-побутової діяльності.

Існують три поняття, які в кримінології, як правило, ототожнюють: «особистість злочинця», «кримінальна особистість», «криміногенна особистість». Поширене визначення особистості злочинця полягає в наступному: це сукупність властивостей і якостей особистості, які за певних ситуативних обставин чи поза ними приводять до вчинення злочину. В даному визначенні акцент робиться саме на особливості особистісної характеристики злочинця, яка визначає формування кримінальних мотивів, обумовлює вибір злочинної мети і способу її досягнення. Поняття кримінальної особистості в змістовному аспекті не відрізняється від вищенаведеного, так як. в ньому підкреслюється, що ймовірність скоєння злочину реалізується тільки в процесі взаємодії властивостей такої особистості з певними соціальними умовами [7, с. 84]. Обидва названих поняття (особистість злочинця і кримінальна особистість) характеризує одне й те саме явище - суб'єкта злочину в сенсі кримінального права. Тому ці поняття існують з моменту вчинення злочину і лише до виправлення злочинця за допомогою заходів кримінально-правового характеру. Але людина, що вчинила злочин, існувала і до моменту вчинення злочину, і продовжує нею залишатися після реалізації кримінально-правової відповідальності. Тому поняття, «криміногенна особистість», більш за все відповідає потребі виділення такої людини, і найкращим чином характеризує її в кримінологічному та кримінально-правовому аспектах. Таким чином, це поняття з'являється до моменту вчинення злочину, оскільки злочинне діяння суб'єктивно обумовлено, і існує після реалізації кримінально-правової відповідальності, так як існує рецидив злочинів, знову ж таки в значній мірі пов'язаний з особливостями особистісної характеристики рецидивістів.

Отже, криміногенна особистість виражається в сукупності властивостей, якостей суб'єкта, що вказують на схильність до вчинення злочину і його повторення. Якщо аналізувати причини злочинності окремої людини, то серед них можна виділити дві групи факторів: по-перше, це криміногенні чинники мікросередовища, по-друге, це соціобіопсихологічні особливості людини, які сприяють перекладу цих факторів на мову злочинної поведінки. Перші можна назвати факторами криміналізації особистості, другі - передумовами її криміногенної. Таким чином, під криміналізацією особистості ми розуміємо процес наділення особистості соціально-негативними властивостями, а під криміногенною - властивість людини домагатися своїх цілей всупереч кримінально-правовим заборонам. З точки зору змісту криміногенність являє собою комбінацію сформованих у людини соціально-моральних рис та його біопсихологічних особливостей, причому комбінацію з критичною масою, яка породжує новий ефект - здатність діяти протиправним шляхом. Звідси випливає, що криміногенність є властивість не вроджена, а набута в процесі взаємодії негативного мікросередовища з індивідуальними особливостями людини.

Криміногенність особистості формується до скоєння злочину, констатується в момент його вчинення, існує (може існувати) і після реалізації кримінально-правової відповідальності, будучи передумовою повторення злочину [8, с. 45].

Як ми вже відзначали, боротися зі злочинністю шляхом впливу на особистість злочинця найбільш оптимально з економічної точки зору, і в той же час досить результативно. Для цієї мети найбільш дієвим способом є індивідуальне попередження злочинів. Індивідуальне попередження злочинів починається з того моменту, коли стає відома людина, яка своєю поведінкою свідчить про наявність підстави індивідуального попередження. Встановити її і визначити в кожному конкретному випадку підстави індивідуальної профілактики, як показує практика, є важкою справою. Проблема полягає у виявленні осіб з протиправною поведінкою і постановці їх на профілактичний облік. В цьому плані відчувається дефіцит інформаційної бази, відсутність оперативного обміну інформацією між суб'єктами індивідуальної профілактики злочинів, а також коливання самої практики профілактичного обліку, яка то ліквідується, то знову з'являється. Такий облік налагоджений в органах внутрішніх справ, але він включає в себе тільки осіб, з якими ці органи ведуть свою роботу.

В прогнозуванні злочинної поведінки мова повинна йти не про можливість вчинення злочину в майбутньому, а про передбачувані позитивні зміни в криміногенної особистості, відображених у динаміці її типової приналежності [9, с. 130].

На основі такого прогнозу стане можливим планування заходів профілактики. У теоретичному плані таку тактику можна закріпити в певних програмах, що представляють собою типовий алгоритм, в якому група конкретних профілактичних заходів відповідає певному типу особистості правопорушника. Думається, що за допомогою такого підходу проявляється теоретична і практична можливість субординувати профілактичні заходи з досягненням мети виправлення і перевиховання правопорушника, в основу такої субординації буде покладено врахування його соціальних характеристик.

Індивідуальне попередження злочинів спрямоване на досягнення таких цілей, як ліквідація суб'єктивної основи злочинної поведінки, втіленої в особистісних властивостях самої людини, і нейтралізація криміногенного мікросередовища його життєдіяльності. Детально проаналізував цілі індивідуального попередження Г. С. Саркісов. Він виділяє генеральну, загальні та конкретні цілі індивідуальної профілактики злочинів. “Змістом генеральної мети індивідуальної профілактики злочинів є корекція поведінки профілактуємих, що забезпечує відповідність індивідуального способу життя способу життя тієї соціальної спільності, до якої він належить". Г енеральна мета конкретизується в загальних цілях, до яких автор відносить ліквідацію криміногенного впливу найближчого соціального оточення, нейтралізацію конфліктних, проблемних і криміногенних ситуацій. Конкретні цілі індивідуальної профілактики зумовлюються змістом і характером причин індивідуальної протиправної поведінки і специфікою суб'єктів профілактики [10, с.86].

Висновки

Проблема попередження злочинів на індивідуальному рівні складна і багатогранна. Вирішення її потребує комплексу зусиль з боку не тільки юридичних наук. Значний вклад вносять також такі науки як психологія, соціологія, управління. Однак основу дослідження становить кримінологічний аналіз проблеми. Криміногенна особистість це процес формування у особи антигромадської спрямованості і результат цього процесу. Найбільш ефективним способом боротьби з злочинами є індивідуальне попередження злочинів, під яким слід розуміти діяльність з метою вплинути на особистість, щоб нейтралізувати певні чинники процесу криміналізації і виправити криміногенні властивості особистості в процесі декриміналізації.

Оскільки головним мотивуючим фактором злочинної поведінки є властивості особистості, які проявляються в зовнішніх актах, ці властивості повинні бути об'єктом профілактичних зусиль. Але, звичайно, слід мати на увазі, що особистість злочинця не зводиться до жодного з криміногенних чинників. Носієм злочину є людина, поза ним, поза особистості та її зв'язків злочину не існує. Тому вивчення особистості злочинця повинно стояти в центрі уваги сучасної науки кримінології. Теоретична розробка концептуальних проблем особистості злочинця та індивідуальної профілактики злочинів є важливим елементом кримінологічного пізнання і дасть додаткові можливості для вирішення загальних і конкретних завдань боротьби зі злочинністю.

Література

1. Яковлев А.М. Карпец И.И. Проблема преступности. - М., 1969. - 167 с. // Советское государство и право. - М.: Наука, 1970, № 1. - С. 145-147.

2. Резник Г.М. Личность преступника: правовое и криминологическое содержание // В кн. Личность преступника и уголовная ответственность. Правовые и криминологические вопросы / Г.М. Резник. - Саратов: Изд-во Саратовского унив-та, 1981. - 134 с. - С. 29-44.

3. Блувштейн Ю.Д. Понятие личности преступника / / Сов. государство и право. 1979. №8.

4. Беляев В.Г. Личность преступника в советском уголовном праве: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. Ростов-на-Дону, 1964.

5. Олейник П.А. Личностный подход (теоретические аспекты и практическая значи-мость для деятельности органов внутренних дел) / / Сов. государство и право. 1980. № 4.

6. Дагелъ П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. Влади- восток, 1970; Личность преступника / Под ред. В.Н. Кудрявцева. М., 1975.

7. Криминология. Общая часть / Под ред. В.В. Орехова. СПб., 1992. С. 84.

8. Криминология - XX век / Бурлаков В.Н., Вандышев В.В., Волженкин Б.В., Г илинский Я.И., и др.; Под ред.: Бурлаков В.Н., Сальников В.П. - С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2000. - 554 с.

9. Бурлаков В.Н. Криминогенная личность и индивидуальное предупреждение престу- плений. СПб., 1998. С. 130

10. СаркисовГ. С. Цели и принципы индивидуальной профилактики преступлений / / Советское государство и право. 1985. № 12. С. 86.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню питання криміногенної особистості як об'єкта кримінологічних досліджень; аналізу особливостей особистості, які сприяють вчиненню злочинів та актуальності індивідуальної профілактики злочинів як одного з ефективних заходів боротьби зі злочинністю.

Ключові слова: особистість злочинця, криміногенна особистість, індивідуальна профілактика злочинів.

Статья посвящена исследованию вопроса криминогенной личности как объекта криминологических исследований; анализу особенностей личности, способствующих совершению преступлений и актуальности индивидуальной профилактики преступлений как одного из эффективных мер борьбы с преступностью.

Ключевые слова: личность преступника, криминогенная личность, индивидуальная профилактика преступлений.

The article investigates the issue of criminal identity as an object of criminological research; analysis of personality traits that contribute to crime and relevance of individual crime prevention as one of the effective measures to combat crime.

Keywords: the perpetrator, the criminal personality, individual crime prevention.

Размещено на Allbest.ru