Сутність індивідуальних форм захисту трудових прав працівників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність індивідуальних форм захисту трудових прав працівників

У статті проаналізовано сутність, значення, місце та роль індивідуальних форм захисту трудових прав працівників. Дана загальна характеристика розглядуваних форм.

Актуальність теми. Визначення поняття і сутності індивідуальних форм захисту як таких і констатація важливості їх існування в межах системи трудового права не були предметом окремого комплексного дослідження до цього часу. Але станом на сьогодні слід враховувати, що незважаючи на більше, ніж двадцять років незалежності ринкові відносини в Україні все ще формуються. Крім цього, поширеним є повсюдне порушення трудових прав працівників, що змушує постійно вдосконалювати механізми захисту трудових прав працівників, як слабшої сторони трудових правовідносин. Варто зауважити, що місце індивідуальних форм захисту трудових прав працівників загубилося серед численних колізій інституту захисту трудових прав і потребує належної уваги зі сторони науковців трудового права.

Стан наукового дослідження. До питання місця, ролі і значення трудових прав працівників звертався ряд видатних науковців. Серед найбільш поважних дослідників даної теми можна виокремити як О.М. Акопову, Н.Б. Болотіну, В.Я. Бурака, В.С. Венедіктова, І.О. Галагана, М.І. Іншина, І.Я. Кисельова, В.В. Лазора, М.В. Лушнікову, А.Р. Мацюка, П.Д. Пилипенка, С.М. Прилипка, О. І. Процевського, П. М. Рабіновича, В.М. Скобєлкіна, Г. І. Чанишеву, О.М. Ярошенка та інших. Однак потреба дослідження даного питання не зникла, оскільки відносини розвиваються, а законодавство змінюється, відповідно - змінюється і суспільний лад, який постійно потребує впорядкованості.

Метою статті є комплексне висвітлення сутності індивідуальних форм захисту трудових прав працівників.

Виклад основного матеріалу. Відносна самостійність індивідуальних форм захисту трудових прав у трудових правовідносинах, а саме місце цих форм у публічному секторі виражається у впливі на ту групу відносин, які пов'язані із захистом здоров'я працівників, їх фізичних і моральних сил через встановлення високого рівня умов праці, із захистом їх трудових прав та інтересів [1, c. 50]. Зі всього вище зазначеного можна зробити висновок про те, що місце індивідуальних форм в публічному секторі обумовлюється такими особливостями: держава бере на себе обов'язок забезпечення правового заступництва і підтримки працівника у відносинах захисту від дій чи бездіяльності роботодавця [2, с. 125]; правовий індивідуальний захист працівника від свавілля роботодавця гарантується державою шляхом діяльності державних органів та громадських організацій; усунення суперечностей між інтересами працівника і роботодавця через їх співпрацю; забезпечення нормами трудового права інтересів виробництва тільки до тієї міри, якою це забезпечує права і законні інтереси працівників.

Отже, місце індивідуальних форм захисту в сучасних умовах публічного сектору дозволяє говорити про те, що держава окреслює спектр, послідовність і порядок дію юрисдикційних і неюрисдикційних органів по захисту трудових прав працівників, а це відповідно визначає те, що захист державою працівників як слабшої сторони трудових відносин має бути її пріоритетним завданням.

Розглядаючи місце індивідуальних форм захисту трудових прав у приватному секторі, зазначимо, що Д. В. Сичов зазначає, що трудова природа розглядуваних правовідносин виявляється як безпосередньо так і опосередковано. Безпосередньо трудова природа правовідносин виявляється в індивідуальних трудових відносинах; опосередковано - у відносинах, які покликані забезпечувати, «обслуговувати» індивідуальні трудові відносини, зокрема, в колективних трудових відносинах [3, с. 118]. Це ще раз доводить пріоритетну роль індивідуальних трудових відносин в системі трудового права індивідуальні трудові правовідносини «цементують» і визначають усі інші правовідносини, які виправдані і доцільні в тій мірі, в якій цього вимагають інтереси розвитку трудових відносин.

У зв'язку з наявністю індивідуальних трудових правовідносин стають необхідними організаційно-управлінські відносини щодо встановлення та застосування умов праці. Водночас, це не означає, що реалізуючи право на працю, громадяни прийматимуть участь у всіх відносинах, які тісно пов'язані з трудовими. Наприклад, громадяни вступають в трудові правовідносини шляхом безпосереднього укладання трудових договорів (контрактів) з роботодавцями, не звертаючись при цьому до державної служби зайнятості; не всі громадяни приймаються на роботу з попереднім проходженням професійної підготовки по системі індивідуального, бригадного або курсового учнівства; у працівників, які знаходяться в трудових правовідносинах, не завжди виникають трудові спори з роботодавцем [3, с. 118-119]. Ми погоджуємося із позицією цього науковця і хочемо висловити власну з приводу місця всіх індивідуальних форм захисту трудових прав працівників (переважно звісно - неюрисдикційних) у приватному секторі.

На наш погляд, сьогодні можна виокремити такі особливості місця індивідуальних форм захисту трудових прав працівника в приватному секторі, як: індивідуальна форма захисту може здійснюватися як за допомогою заходів відповідальності, так і за допомогою заходів захисту [4, с. 55]; заходи захисту виступають специфічним видом примусу, але не державного примусу, а примусу суспільного, колективного, в нашому дослідженні - індивідуального примусу; основне призначення локально-правових норм на будь-якому підприємстві, установі, організації полягає в тому, що вони забезпечують нормальну збалансовану взаємодію працівника і роботодавця, при цьому працівник має всі можливості і не має обмежень у застосуванні індивідуальних способів захисту трудових прав.

Отже, в приватному секторі індивідуальні форми захисту відіграють більше системо-утворюючу роль, формуючи схему взаємовідносин працівника і роботодавця, розкриваючи їх взаємодію через сукупність взаємовпливових чинників і факторів.

Не можна не зазначити, що найавторитетніше місце з усіх форм захисту і індивідуальних, і колективних займає судовий захист. Тому наразі є потреба визначити саме його місце серед усіх інших форм.

На наш погляд, судовий захист займає особливе місце серед форм захисту трудових прав працівників завдяки авторитету держави, від імені якої виноситься судове рішення, а також здійснюється застосування примусових заходів у трудовому праві для належного забезпечення виконання рішення конкретного органу судової влади.

Найбільш широко обговорюваною в наукових колах концептуальною проблемою судового захисту є питання про формування трудової юстиції та прийняття Трудового процесуального кодексу України, проекти якого ще жодного разу не вносилися до Верховної Ради України. У дисертаційному дослідженні А. В. Яковлєвої обґрунтовується висновок про те, що, по-перше, формування трудових судів слід здійснювати не в якості окремої структури вітчизняної судової системи, а шляхом виділення окремих судових складів судів загальної юрисдикції та підвищенні рівня їх кваліфікації, по-друге, організацію зазначених складів необхідно проводити виключно на професійній основі [5, с. 201]. Погоджуючись із цією позицією додамо, що формування правового масиву процесуальних норм доцільно провести в рамках Цивільного процесуального кодексу України [6], виділивши в окрему категорію справ вирішення трудових спорів.

Судовий захист у галузі трудових правовідносин, безумовно, має свої особливості, що і визначають його місце в системі форм захисту трудових прав працівників. Причому вони настільки істотні, що специфіка вирішення справ у спорах, що випливають із трудових правовідносин, утворює таку якісну характеристику, яка вже не вписується в загальні положення цивільного процесуального законодавства.

На нашу думку, вже сьогодні мають бути зроблені кроки щодо вдосконалення судової процедури вирішення трудових спорів, зокрема шляхом створення спеціалізованих трудових судів в судовій системі України, які здійснюють правосуддя по трудових справах. Це має призвести до підвищення якості здійснення правосуддя з трудових спорів і зміцненню судової системи України, яка тривалий час розхитувалася корупцією. Центральне місце індивідуальних форм захисту трудових прав працівників просто вимагає створення такої процесуальної форми розгляду і вирішення трудових спорів, яка дозволяла б враховувати і найбільш ефективно застосовувати норми і загальні принципи трудового права.

Як ми уже вказували попередньо, вивчення практики показало, що кількість звернень працівників у комісію з трудових спорів постійно знижується. Водночас.

І. Шевчук вказує, що кількість звернень громадян до судових органів за вирішенням трудових спорів, в тому числі і тих, які могли бути розглянуті на рівні комісії з трудових спорів, продовжує зростати [7, с. 9].

В. Ф. Лазарєв відзначає, що вдосконалення системи врегулювання захисту трудових прав працівників, методів роботи, перетворення захисту трудових прав у ефективно працюючий соціальний амортизатор повинні вестися за двома основними напрямками:

1) удосконалення діючої досудової системи врегулювання трудових спорів (територіальні органи по врегулюванню колективних трудових спорів у індивідуальній формі захисту - авт.);

2) спеціалізація діючої судової системи (у судах загальної юрисдикції трудові справи повинні розглядатися суддями спільно з представниками профспілок та роботодавців, трудові суди) [8, с. 22].

Цей напрямок не вимагає додаткових фінансових коштів, але поки зустрічає опір судових органів, органів прокуратури та окремих профспілок. Тому реалізація цього ж завдання тільки за допомогою спеціалізації діючої судової системи через створення спеціалізованих трудових судів має першорядне значення.

Враховуючи місце судової форми захисту трудових прав працівників як індивідуальної форми зазначимо, що на даний час необхідний ефективний інститут, який не тільки допоможе збалансувати інтереси працівників і роботодавців, а й з наданням юридичних гарантій першим, не позбавляти останніх стимулювання у створенні робочих місць.

Також не викликає сумніву, що постійні органи (трудові суди) мають ряд переваг перед тимчасовими. Насамперед, це компетентність у питаннях, що стосуються взаємовідносин сторін спору. Дуже часто судові рішення скасовуються судами вищих інстанцій через неправильне застосування норм матеріального трудового права - норм обширного і дуже складного трудового законодавства суддями. У результаті вся процедура починається з початку. «Мають місце часті скасування рішень через неправильне застосування обширного, складного трудового законодавства і незнання локальних нормативних правових актів. Незадовільна підготовка справ до судового розгляду призводить до порушень строків призначення справ до розгляду, зупинення за ними провадження» [9, с. 112].

Створення в нашій країні постійно діючих спеціалізованих органів (трудових судів) щодо запобігання та вирішення трудових спорів сприятиме, перш за все: створенню реальних гарантій щодо реалізації конституційних прав громадян на судовий захист в цілому і трудових прав зокрема безпосередньо працівниками в межах індивідуальної форми захисту трудових прав; забезпеченню реального дотримання вимог процесуального законодавства при вирішенні трудових спорів; удосконалення правового механізму реального і швидкого виконання рішень суддів.

Трудові суди можуть розглядати справи, що виникають з трудових відносин, як суд першої інстанції, а також у порядку перегляду справ за ново-виявленими обставинами.

Ми вважаємо, що значення індивідуальних форм можна диференціювати. Так, із дотриманням індивідуальних юрисдикційних форм створюються гарантії для працівників, які звернулися до цих органів у тому, що їх спір буде вирішено. Також ця форми вберігає працівників від суб'єктивізму роботодавців, що певною мірою веде до можливого досягнення істини у справі.

Як обґрунтовано зазначає професор В. В. Лазор, в умовах ринкової економіки відносини між роботодавцем та працівниками із самого початку містять в собі ґрунт для конфлікту. Причина полягає в тому, що основною метою роботодавця є, як правило, отримання максимального прибутку в результаті виробничої діяльності підприємства. Основний же інтерес трудової діяльності працівників - отримання достатніх засобів до існування для себе і своєї сім'ї без надмірної втоми й іншого збитку власному здоров'ю. На практиці нерідко цілі роботодавця реалізуються за рахунок обмеження інтересів і прав працівників, оскільки отримання прибутку передбачає зменшення собівартості продукції, а це може досягатися, зокрема, шляхом зниження витрат на використовувану найману працю [10, с. 12].

Повністю уникнути виникнення розбіжностей між роботодавцем і працівником (працівниками), на наш погляд, практично неможливо. Тому завданням правового регулювання індивідуальних форм захисту трудових прав працівників є забезпечення ефективного механізму подолання розбіжностей у сфері застосування найманої праці.

Будь-який трудовий спір вимагає об'єктивного, оперативного і вичерпного врегулювання за допомогою звернення до відповідного юрисдикційного органу.

Діяльність юрисдикційних органів, а також осіб, що сприяють врегулюванню трудових розбіжностей, має важливу соціальну значимість, оскільки вона спрямована на захист законних прав та інтересів суб'єктів трудового права, безперебійний розвиток економіки, забезпечення соціального миру в суспільстві. Відповідно все це стосується й індивідуальних форм захисту трудових прав працівників.

Така діяльність відбувається у порядку, чітко встановленого нормами права. Ці правові норми об'єднані спільними системоутворюючими ознаками і формують у структурі права самостійний правовий блок - трудове процесуальне право [11, с. 105].

На нашу думку, говорячи про фактичне значення індивідуальних форм захисту трудових прав, ми говоримо про значення трудового процесуального права в частині реалізації та ефективності захисту трудових прав працівників, що здійснюється за ініціативою останніх.

У більшості процесуальних галузей права захист інтересів, а також реалізація заходів юридичної відповідальності та інших заходів примусу відбувається тільки після порушення права. Порушення права може бути дійсним (коли правопорушення реально мало місце) і уявним (коли одна зі сторін вважає, що її права були порушені, але це не знаходить свого законного підтвердження). Нерідко одним з основних завдань процесуальних відносин (у тому числі, і трудових процесуальних відносин) є вирішення питання про дійсність або удаваність правопорушення, з приводу якого виникли дані процесуальні відносини.

Трудове процесуальне право відносно до розглянутого критерію володіє особливою специфікою, оскільки ряд трудових справ не пов'язані з правопорушеннями, а викликані розбіжністю інтересів працівника (чи працівників) і роботодавця. У такому разі не можна говорити про правовідновлюваний або каральний характер справи, що розглядається. Характер такої справи є примирливим. Суттєвою особливістю трудового процесуального права виступає той факт, що характер справи, що розглядається може бути одного з двох видів: правовідновлюючий або примирливий, але аж ніяк не каральний [11, с. 105].

Багатоаспектність значення індивідуальних форм захисту трудових прав працівників полягає у тому, що певною мірою вони можуть сприяти осмисленню реального становища справ у галузі застосування найманої праці, оцінці фактично існуючого рівня дотримання учасниками трудових відносин своїх прав і обов'язків, стану законності у цій сфері. На жаль, порушення трудових прав громадян становить фонове явище об'єктивної дійсності в Україні, яке супроводжує всі стадії реалізації права на працю у всіх його проявах, стосується всіх учасників даного кола відносин. Незважаючи на декларативні конституційні норми про прихильність нашої держави до соціально орієнтованого курсу, вона не вживає належних заходів для модернізації механізмів захисту трудових прав до мінливих життєвих умов.

Місце індивідуальних форм захисту трудових прав працівників зумовлено численними чинниками, які впливатимуть на стан правового регулювання і в майбутньому, адже шляхом втілення відповідних правових норм у актах трудового законодавства держава формує політику захисту працівника як слабшої сторони трудових правовідносин.

Роль та значення індивідуальних форм захисту трудових прав працівників за таких умов не можна зводити до автоматичного постановлення судових рішень на користь працівника одразу ж як він звернеться до суду або ж до іншого органу. Але в першу чергу від ініціативності, самостійності та активності працівника при використанні всіх існуючих способів захисту в межах дослідженої форми залежить формування позиції правозастосовних органів при захисті трудових прав працівників у подібних спорах і відповідно - чи буде реально поновлене порушене трудове право.

примусовий захист судовий право

Література

примусовий захист судовий право

1.Трудовое право и повышение эффективности общественного производства / Иванов С.А. - Москва, 1972. - 422 с.

2.Щербина В. І. Функції трудового права: монографія / Щербина В. I. - Д.: Акад. митн. служби України, 2007. - 425 с.

3.Сичов Д.В. Індивідуальні трудові відносни: теоретично-правові аспекти. Дис. канд. юрид. наук за спец. 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення / Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Л., 2005. - 188 с.

4.Юридична відповідальність та інші примусові заходи у трудовому праві : навчальний посібник / М.І. Іншин, В.І. Щербина, І.М. Ваганова. - X. : Золота миля, 2012. - 495 с.

Размещено на Allbest.ru