Структура судової системи незалежної України наприкінці XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.45(477)

Структура судової системи незалежної України наприкінці XX століття

Охотницька Н. В., здобувач кафедри теорії та історії держави і права ЛьвДУВС

Анотація

судовий незалежний конституція закон

Стаття присвячена аналізу структури судової системи України незалежної України з часу її утворення до 2001 р. Досліджено особливості розвитку судової системи України до прийняття Конституції України. Визначено структуру судової системи відповідно до Основного Закону України.

Ключові слова: суд, судова система, суди загальної юрисдикції, конституційна юрисдикція.

Аннотация

Статья посвящена анализу структуры судебной системы Украины независимой Украины со времени ее образования до 2001 г. Исследованы особенности развития судебной системы Украины до принятия Конституции Украины. Определена структура судебной системы в соответствии с Основным Законом Украины.

Ключевые слова: суд, судебная система, суды общей юрисдикции, конституционная юрисдикция.

Annotation

This article analyzes the structure of the judiciary independent Ukraine Ukraine since its formation until 2001 Peculiarities of the judicial system of Ukraine to the Constitution of Ukraine. The structure of the judicial system in accordance with the Constitution of Ukraine.

Key words: court, court system, courts of law, constitutional jurisdiction.

Постановка проблеми. З початку утворення молодої держави -- України постало питання щодо побудови нової судової системи. Початок цього процесу було покладено прийняттям Верховною Радою України в липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України і проголошенням нею принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Політичні події, що відбулися в СРСР у серпні 1991 p., прискорили процес здобуття незалежності Українською РСР, наслідком яких стало ухвалення Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності. У розвиток цього у Законі України «Про правонаступництво України» визначалося, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, повинні були діяти в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Стан дослідження. Певний внесок у розробку цієї проблеми зробили такі вчені, як А.Л. Борко, В.Д. Бринцев, Р.О. Куйбіда, І.В. Назаров, І.Є. Марочкін, Д.М. Притика, В.С. Стефанюк, Т.В. Струс-Духнич та інші. Проте, не дивлячись на таку зацікавленість з боку науковців питання, що стосуються структури судової системи незалежної України наприкінці XX ст. потребують подальших досліджень.

Метою статті є дослідження особливостей структури судової системи незалежної України з часу її утворення до 2001 р., а також аналіз судоустрійного законодавства в цей період.

Виклад основних положень. В перші роки незалежності в Україні продовжувала діяти система судів загальної юрисдикції, побудована за радянським зразком: районні (міські), міжрайонні (окружні) суди та військові суди гарнізонів як суди першої ланки; Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди та військові суди регіонів і Військово-Морських сил

України як суди другої ланки. Вища судова інстанція -- Верховний Суд України -- здійснював правосуддя у складі судових колегій у цивільних і кримінальних справах та Пленуму Суду.

Загалом на початку 90-х років суди були складовою адміністративно-командної системи державного управління [1, с. 14]. Крім того, суди не мали реальної влади і не могли гарантувати захист прав людини з огляду на суттєве обмеження їхньої юрисдикції. Система перегляду судових рішень також не була демократичною. Процесуальні кодекси надавали дуже обмежені можливості щодо оскарження судових рішень. Реалізація права на скаргу переважно залежала від розсуду вищих посадових осіб прокуратури і судів, які самостійно вирішували питання щодо доцільності опротестования рішень судів.

У цей час в Україні склалися об'єктивні передумови для спеціалізації судової системи України: ускладнення суспільних відносин, розширення обсягу нормативного матеріалу і як наслідок -- багатократне збільшення кількості цивільних, господарських та адміністративних справ у судах. Враховуючи це, 4 червня 1991 року був прийнятий Верховною Радою України Закон «Про арбітражний суд», а 6 листопада 1991 року був прийнятий Арбітражний процесуальний кодекс України, який установив процедуру захисту охоронюваних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. Тим самим вперше в історії України XX ст. була сформована самостійна система арбітражних судів республіки, законодавчо закріплене здійснення правосуддя у господарських справах спеціалізованими судовими органами. Цими законами були визначені прерогативи арбітражного суду саме як однієї з ланок судової влади, покликаної здійснювати правосуддя у господарських відносинах. Головною своєрідністю арбітражного суду як ланки судової влади була його спеціалізація [2, с. 140].

Надалі становлення судової влади в Україні розпочалося із прийняттям Концепції судово-правової реформи, яка була схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року [3]. Основною метою реформи визначено перебудову судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Концепцією визначалося, що в Україні діють конституційний, загальні й арбітражні суди, кожний з яких має чітко визначену компетенцію.

Через кілька тижнів, 17 червня 1992 року Верховна Рада України вносить зміни до чинної на той час Конституції (Основного Закону) України і приймає Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української PCP «Про судоустрій Української PCP», кримінально-процесуального і цивільного процесуального кодексів Української PCP». Стаття 149 Конституції встановлювала, що судами України є Верховний Суд України, обласні суди, Київський міський суд, міжрайонні (окружні) суди, районні (міські) народні суди. А у розділі II названого Закону (п. п. 34, 39) згадуються ще «військові трибунали» та «судді військових трибуналів». Отже, автори змін до Конституції не врахували Концепцію судово-правової реформи щодо долі військових трибуналів.

Тільки через півроку, в Законі України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року були запроваджені назви «військові суди» та «військові судді» і «судді військових судів», а 3 лютого 1993 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про перейменування військових трибуналів України у військові суди України і продовження повноважень їх суддів». Згідно з цією Постановою були введені нові найменування: військові суди регіонів, військовий суд Військово-Морських Сил України, військові суди гарнізонів [4, с. 62].

Окрему увагу, слід звернути на утворення Конституційного Суду України. Практична реалізація ідеї утворення Конституційного Суду України вперше була здійснена шляхом внесення змін та доповнень, на початку 90-х років XX ст., до чинної тоді Конституції УРСР 1978 р. Конституція регламентувала завдання і порядок формування цього органу, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до Конституційного Суду, деякі інші питання. Ця регламентація, проте, виявилася недосконалою. Не були, зокрема, визначені права Президента України у формуванні складу Конституційного Суду. Передбачалася надто велика чисельність суду: голова, заступник голови і 23 члени суду. У Конституції не було норм, які гарантували б своєчасне утворення Конституційного Суду, що певною мірою зумовило і фактичне зволікання з формуванням цього органу.

Більш повно повноваження і структура Конституційного Суду були визначені прийнятим 3 червня 1992 р. Верховною Радою Законом «Про Конституційний Суд України» [5]. Відповідно до нього основною метою діяльності Конституційного Суду визнавалося забезпечення конституційної законності й верховенства Конституції України. Конституційний Суд визначався як незалежний орган у системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції, охорону конституційних прав і свобод особи. Він мав здійснювати свої повноваження шляхом розгляду в судовому засіданні відповідних справ, а також давати висновки з питань, передбачених Конституцією і Законом «Про Конституційний Суд України». Діяльність суду мала будуватися на принципах законності, незалежності, колегіальності, змагальності, гласності, повноти розгляду справ та обґрунтованості прийнятих рішень [6, с. 470]. Передбачалося, що з цього питання будуть прийняті окремий Закон «Про конституційне судочинство» та Регламент Конституційного Суду України.

Таким чином, на той час в Україні були створені достатні законодавчі передумови для формування Конституційного Суду, надання йому статусу самостійного позапарламентського, позаурядового державного органу. Однак, попри ці передумови конституційного і законодавчого визначення конституційної юрисдикції, обрання Верховною Радою дванадцятого скликання голови Конституційного Суду України, спроби призначити заступника Голови та решту суддів через протистояння між законодавчою і виконавчою владами на той час виявилися безрезультатними [7, с. 35].

Молода та незалежна держава Україна потребувала прийняття Основного Закону (конституції). У зв'язку з її неприйняттям почалася конституційна криза. Виходом з конституційної кризи став Конституційний договір, укладений 8 червня 1995 р.. між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України». Цей договір дав змогу прискорити конституційний процес в Україні. У стислій формі він визначав основні положення майбутньої Конституції України. Конституційний договір визначав, що державна влада в Україні будувалася на засадах її поділу на три гілки влади. Відповідно до цього договору судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди складають судову систему України (стаття 36 Конституційного Договору) [8].

Окрему увагу у Конституційному договорі було приділено Конституційному Суду України. Так, стаття 38 Конституційного договору передбачала, що Конституційний Суд України є незалежним органом судової влади, що забезпечує відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Найважливішим кроком для реформування судової системи було прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. З прийняттям Конституції України було запроваджено принципово нову організацію державної влади на основі принципу поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову.

Конституція визначила нові принципи організації і функціонування судової системи в Україні як незалежної і самостійної гілки влади. Ці принципи мають на меті підвищити роль і авторитет судів як головного органу захисту прав людини і громадянина.

Згідно з Конституцією України створюється єдина система судів загальної юрисдикції, яка будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів Конституція не допускала і не допускає. Застосування ретроспективного інструментарію приводить до висновку про те, що й у законодавстві, й у науці під особливими судами розуміють відокремлені судові установи зі своєю системою інстанцій для розгляду виділених із загального масиву певних категорій справ (як правило, тільки кримінальних). Надзвичайними судами вважаються суди, які утворюються одноразово, для розгляду конкретної (як правило, кримінальної) справи на підставі спеціального акта відповідного органу державної влади. Таке значення наведених понять означає, що навіть закріплення у законі можливості існування таких судів і визначення певного порядку їх утворення не позбавляє їх статусу особливих чи надзвичайних, оскільки вони за своєю природою суперечать закладеним у Конституції вимогам [9, с. 873].

Проте не дивлячись на ці позитивні моменти, слід також звернути увагу на інші моменти. Так, автори першого науково-практичного коментаря до Конституції України слушно зауважують, що у Конституції не відтворено всю систему судів, вона буде визначатися галузевим законом, який закріпить види місцевих і спеціалізованих судів, їх структуру та повноваження. Згідно з пунктом 12 Перехідних положень він має бути прийнятий протягом не більш ніж п'яти років [10, с. 275].

Пунктом 6 Перехідних положень Конституції України було передбачено, також було передбачено, що Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України здійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування системи судів загальної юрисдикції в Україні відповідно до статті 125 цієї Конституції, але недовше ніж п'ять років.

Судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності Конституцією України, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені. Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного року.

Пунктом 6 Перехідних положень Конституції України було передбачено, що Конституційний Суд України формується відповідно до Конституції України протягом трьох місяців після набуття нею чинності. До створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснювала Верховна Рада України. Цей пункт також передбачав формування Конституційного Суду протягом трьох місяців після набуття чинності Конституцією. Даний пункт був своєчасно запроваджений у життя. Протягом вересня -- жовтня 1996 р. Конституційний Суд було сформовано. 16 жовтня 1996 р. Верховною Радою прийнятий Закон «Про Конституційний Суд України», в якому конкретизовані основи конституційного судоустрою та конституційного провадження. Керуючись

Конституцією та цим Законом, Конституційний Суд з січня 1997 р. розпочав свою діяльність [11, с. 794-795].

Запроваджена вперше за всі роки існування української державності конституційна юрисдикція багато в чому сприйняла основні принципи організації та функціонування, характерні для аналогічних органів західноєвропейських країн. Цьому передував тривалий пошук створення зараз діючої моделі Конституційного Суду України, адже наша країна не мала власного досвіду у цій справі. Водночас світова теорія і практика державотворення свідчила і свідчить, що без конституційної юстиції не може бути і мови про створення правової, демократичної держави, реальне втілення в життя принципу верховенства права.

Конституційний Суд України був уперше визначений Конституцією України як самостійний орган судової влади з повноваженнями конституційного судового контролю. Особливе місце Конституційного Суду в судовій владі означає виділення конституційного судочинства поряд із загальним судочинством (ч. 3 ст. 124) та його незалежний конституційно-правовий статус і притаманну окрему форму здійснення судової діяльності.

Відповідно до Основного Закону України Конституційний Суд України не очолює будь-яку систему органів правосуддя, він не здійснює функції нагляду за діяльністю судів загальної юрисдикції, не має повноважень апеляційної чи касаційної інстанцій для загальних чи спеціалізованих судів, а тому не входить до їх системи і визначається окремим судом (sui generis) з особливими повноваженнями [12, с. 1029].

Пунктом 6 Перехідних положень Конституції України було передбачено, також було передбачено, що система судів загальної юрисдикції в Україні має бути сформована недовше ніж п'ять років. Тому 21 червня 2001 р. було прийнято «пакет» законодавчих актів про внесення змін до дванадцяти законодавчих актів, які регулюють діяльність судових органів і визначають їх повноваження, а також повноваження правоохоронних органів. Ці законодавчі зміни відомі як «мала судова реформа».

Висновки

Отже, протягом 1991-2001 рр. структура судової системи України неодноразово змінювалась і вдосконалювалась. Найважливішу роль в цьому відіграло прийняття Конституції України, в якій законодавець чітко закріпив такі основні положення: судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції; єдина система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації; заборону створення надзвичайних та особливих судів. Ці положення стали базовими при прийнятті подальшого законодавства щодо судової системи України. Відповідно в цей період радянська судова система, яка функціонувала в перші роки незалежності України, і входила до адміністративно-командної системи державного управління було суттєво перебудована і стала демократичною та набуває ознак характерних для судової системи правової держави.

Література

1. Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: Монографія / Р.О. Куйбіда. - К.: Атіка, 2004. - 288 с.

2. Притика Д. М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення / Д.М. Притика. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 328 с.

3. Концепція судово-правової реформи в Україні, схвалена Верховною Радою України 28.04.1992 р. [Електронний ресурс] Режим доступу: http: / / gska 2. rada. gov. ua.

4. Шевченко В.П., Т качук О.С. Військові суди України в системі судів загальної юрисдикції: Монографія

/ В.П. Шевченко, О.С. Ткачук. - K.: КНТ, 2007. - 300 с.

5. Про Конституційний Суд України : Закон України / / Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 33. - Ст. 471.

6. Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. - Т. 2 / За загальною редакцією Ю.С. Шемшученка. - К.: TOB «Видавництво «Юридична думка», 2008. - 800 с.

7. Конституційна юрисдикція : підручник / Ю. Г. Барабаш, І. І. Дахова, О. П. Євсєєв та ін. / За ред. Ю. Г. Барабаша та А. О. Селіванова. - X. : Право, 2012. - 168 с.

8. Конституційний Договір від 08.06.1995 № 1 к/95 (втратив чинність з прийняттям Конституції України від 28.06.1996) [Електронний ресурс] Режим доступу: http: / / gska 2. rada. gov. ua.

9. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабані та ін.; Нац. акад. прав, наук України. - 2-ге вид., переробл. і допов. - X.: Право, 2012. - 1128 с.

10. Коментар до Конституції України / Ред. кол. В.Ф. Опришко, Л.Є. Горьовий, Г.М. Омельяненко та ін. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. - 377 с.

11. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер'янов О. В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. - Харків: Видавництво «Право»; К.: Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 808 с.

12. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О.В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабані та ін.; Нац. акад. прав. наук України. - 2-ге вид., переробл. і допов. - X.: Право, 2012 - 1128 с.

Размещено на Allbest.ru