Питання конструкції статті 162 Кримінального Кодексу України "Порушення недоторканності житла"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання конструкції статті 162 Кримінального Кодексу України «Порушення недоторканності житла»

Дослідження суттєвих теоретичних та практичних проблем, пов'язаних з вчиненням злочинів, передбачених ст. 162 КК України («Порушення недоторканності житла») спричинено значною кількістю таких злочинів, як одного зі злочинів, об'єктом яких є суспільні відносини, пов'язані з недоторканістю права на приватне життя особи (так зване «privacy»). Про динаміку наростання злочинів, пов'язаних з порушенням недоторканності житла свідчить статистика Державної судової адміністрації України та практика Європейського суду з прав людини.

Дослідженню проблеми кримінально-правової охорони недоторканності житла та іншого володіння особи в різних її аспектах присвятили свої дослідження П.П. Андрушко, В.Т. Маляренко, С.Я. Лихова, І.І. Петрухін, В.П. Шибіко. Слід окремо зазначити, що комплексному дослідженню цієї проблеми присвячена дисертація Ю.М. Жмур «Кримінально-правовий захист права особи на недоторканність житла в Україні». Проте, на наш погляд, ця проблема потребує подальшого дослідження як з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, вітчизняних судів, так і з урахуванням досліджень тих чи інших аспектів проблеми багатьма авторами, в тому числі й останнього дисертаційного дослідження Ю.М. Жмур та наших попередніх публікацій.

На сьогодні ст. 162 КК України діє в такій редакції: «Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, - караються штрафом від п'ятидесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років» [1, с. 57].

Як видно зі змісту статті в ній, окрім житла, вперше у вітчизняному законодавстві встановлена кримінально-правова охорона іншого володіння особи від незаконного проникнення, незаконного проведення в них огляду чи обшуку, незаконного виселення чи інших дій, що порушують недоторканність житла особи. Якщо визначення поняття «житло» достатньо повно дано в чинному законодавстві, то нормативне визначення поняття «інше володіння особи», законодавство на сьогодні не містить. Науково-практичні коментарі до цієї статті КК України дають лише тлумачення цього поняття. Так, на думку М.І. Мельника, під іншим володінням особи слід розуміти земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у тому числі виробничого призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об'єкти щодо яких особа здійснює право володіння (наприклад транспортний засіб) [2, с. 361].

На думку П.С. Матишевського, - це інше приміщення або будівля, яким володіє громадянин на праві власності, за договором оренди чи найму або на інших правових підставах [3, с. 301].

І.О. Зінченко під іншим володінням особи вважає транспортний засіб, земельну ділянку, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи незалежно від тривалості часу, впродовж якого особа ним володіє [4, с. 161].

П.П. Андрушко, також зазначаючи, що поняття «інше володіння» у законодавстві відсутнє взагалі, житлом особи у широкому розумінні вважає причепи до транспортних засобів, залізничні вагони, каюти на суднах, призначені для проживання в них певний час. До житла він також відносить номер у готелі, кімнату в гуртожитку, в будинку відпочинку, в пансіонаті, в інтернаті для людей похилого віку, в притулку. Вчений підкреслює, що кримінально - правове поняття «житло» (ст. ст. 162, 185, 186,187 КК України) ширше ніж цивільно-правове (ст. 374 ЦК України), проте предметом і місцем вчинення злочину, передбаченого ст. 162 КК України може бути лише житло особи, як таке, що має правовий режим володіння особи і на яке поширюється режим недоторканності [5, с. 475].

Автор підкреслює, що володінням особи, яке підпадає під режим недоторканності, може бути будь-яке майно (річ), яке за цивільним законодавством є об'єктом майнових (речових) прав, володільцем якого є фізично особа, тобто це майно (річ) знаходиться в цивільному обороті. В той же час він зазначає, що поняття «володіння» в контексті формулювання «житло чи інше володіння особи» охоплює не будь-які речі (об'єкти), а лише ті, до яких чи в які можна фізично проникнути і в яких знаходяться певні предмети, які можна вилучити з цього володіння при проведенні слідчих дій або в які можна помістити певні речі. На думку автора, слід вважати володінням особи в контексті (ч. 2-3) ст. 30 Конституції України, статей КПК України та ст. 162 КК України будь-яку річ, призначену для зберігання якогось предмету (сейф, скринька камери схову, поштова скринька, банківський сейф, портфель, барсетка, гаманець, кишені одягу. Тому, вважає автор, крадіжка речей шляхом проникнення до кишені є водночас і незаконним проникненням у володіння і при наявності підстав повинно кваліфікуватись за ст. 162 КК України. Автор вважає, що законодавець не ставив за мету обмежити режим недоторканності житла від протизаконного проникнення лише помешканням як одним із видів володіння особи. Автор пояснює це тим, що при побудові норм ч. 2 та ч. 3 ст. 30 Конституції України ((«Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду).

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку») [6, с. 10] мало місце недотримання правил законодавчої техніки. Це, на думку П.П. Андрушка, фактично спричинило таке обмеження, тобто режим недоторканності поширюється не на будь-яке житло, як об'єкт, в якому мешкає особа, а тільки на те, яке є її володінням у цивільно-правовому розумінні [5, с. 476]. Ми цілком погоджуємося з такою точкою зору.

Аналогічно побудований термінологічний зворот «житло та інше володіння особи» у статтях 233, 234, 235, 236 Кримінального процесуального кодексу України [7, с. 129-132], в ч. 2 ст. 311 Цивільного кодексу України [8, с. 94], ст. 376 Цивільно-процесуального кодексу України [9, с. 9], ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» [10, с. 68-69], та в інших законах. У Постанові пленуму Верховного суду України від 28 березня 2008 р. №2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при наданні дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» зазначається, що житлом на підставі кримінально-процесуального закону слід мати на увазі:

1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча і не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку;

2) будь-яке житлове приміщення незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої власності, окрема кімната в квартирі тощо);

3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).

У Постанові судам роз'яснюється, що слід розуміти під поняттям «інше володіння» такі об'єкти (природного походження чи штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо [11, с. 7].

Значно ширше поняття «житло» трактується в рішеннях Європейського суду з прав людини, які є обов'язковими до виконання державою Україна після ратифікації нею Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї у 1997 р. Нами в одній з попередніх публікацій було зроблено спробу проаналізувати ряд справ цього Суду, які ним були розглянуті стосовно житла та його недоторканності на підставі ст. 8 цієї Конвенції [12, с. 34]. До такого житла за рішеннями суду належать: місце, в яке особа бажає повернутись або де було її постійне помешкання; власність, яку особа щорічно займала певний проміжок часу; житло, яке має статус «службового» приміщення, яке пов'язане з професійною діяльністю - офіс чи робоче приміщення; приміщення, призначені для складів крім фізичної особі заявником по справі може бути і юридична особа [13, с. 107].

На підставі цих рішень, у вищевказаній постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 р. роз'яснюється для судів, що «згідно з вимогами ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно врахувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.) охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватись на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх інші приміщення» [11, с. 7].

В публікації, присвяченій порівняльно-правовій характеристиці складу злочину порушення недоторканності житла чи іншого володіння особи за законодавством України та законодавством деяких зарубіжних держав (Австрії, Болгарії, Голландії, Естонії, Іспанії, Латвії, Молдови, Норвегії, Польщі, Росії, Швейцарії, Японії), нами зазначалося, що кримінальними законами цих держав встановлена кримінально-правова охорона суспільних відносин, які забезпечують недоторканність житла чи іншого володіння особи; недоторканність житла, приміщення або транспортного засобу, захист від порушення недоторканності житла як одного із злочинів проти свободи [14, с. 71-72].

У своєму дисертаційному дослідженні «Кримінально-правовий захист права особи на недоторканність житла в Україні» Ю.М. Жмур під поняттям «житло» вважає «будівлі, призначені для постійного та тимчасового проживання (квартири, кімнати в квартирах, чи одноквартирних житлових будинках), незалежно від правових підстав їх надання, форми власності, спеціального призначення і від того, чи користується мешканець житлом одноосібно, чи це місце проживання декількох людей, допоміжні приміщення, не призначені для проживання, але ті, що є складовою житлових об'єктів та приміщення, що не є житлом з позицій цивільного чи житлового права, але використовується людиною для тимчасового проживання» [15, с. 207]. Цілком погоджуємось з таким визначенням. Проте, враховуючи точки зору інших дослідників, вказаних у цій публікації та попередніх публікаціях, а також практику Європейського суду з прав людини, пропонуємо включити в поняття «житло»: транспортні засоби (каюти в суднах, автотранспорт, гаражі (не завжди можуть бути складовою житлових об'єктів), офіси, складські приміщення, земельні ділянки, наметові містечка, встановлені у законному порядку в зонах відпочинку або при проведенні громадсько-політичних акцій для реалізації конституційного права громадян на вільне вираження своїх поглядів і переконань, номери в готелях, кемпінгах, офіси, в яких фізичні особи мешкають певний час або значну частину часу.

Під іншим володінням дослідник вважає «увесь комплекс об'єктів, які належать особі на праві «власності, окрім того, що є житлом» [15, с. 207].

Ми також погоджуємось з такою точкою зору. Проте, на нашу думку, доцільно було б доповнити це визначення таким «і які можуть використовуватись для проживання або службової, професійної чи виробничої діяльності».

Ю.М. Жмур пропонує законодавцю ст. 162 КК України викласти в такій редакції: «Порушення недоторканності права на житло.

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, а так само відмова на законну вимогу його залишити, - караються штрафом від п'ятидесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Дії, передбачені ч. 1 цієї статті, вчинені службовою особою з використанням влади чи службового становища, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п'ятдесяти до п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

3. Дії, передбачені частиною першого або другою цієї статті, вчинені із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років зі штрафом від п'ятисот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян [15, с. 210].

Отже, дослідник пропонує ст. 162 КК України викласти в трьох частинах. У частині першій пропонується встановити кримінальну відповідальність за порушення недоторканності житла не лише через дію у формі незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи, а й через відмову на законну вимогу його залишити. Тобто автор пропонує доповнити об'єктивну сторону складу цього злочину ще й злочинною бездіяльністю, яка полягає у відмові залишити житло чи інше володіння на законну вимогу його залишити. Ми погоджуємося з такою пропозицією автора. В умовах сучасної дійсності, коли в силу різних причин певна кількість громадян стала особами без певного місця проживання, тобто безхатченками і ці особи самовільно заселяються в дачні будинки, на земельні ділянки, садові товариства, інші приміщення і часто не мають наміру з них виселятися, і ця проблема є досить відчутною, про що свідчить наукове дослідження Г.В. Авдєєва [16, с. 69-72]. Тому викладення Ю.М. Жмур диспозиції ч. 1 саме в такій редакції, на нашу думку, є слушним. Дослідник вважає санкцію цієї частини статті змінити, зменшивши покарання у вигляді обмеження волі з трьох до двох років і встановивши покарання у вигляді позбавлення волі на той самий строк. Диспозиції та санкції кваліфікованих видів цього злочину дослідник виокремила в другу та третю частини статті. Вчинення злочину службовою особою з використанням влади чи службового становища автор пропонує карати крім позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з додатковими покараннями у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п'ятидесяти до п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Ми погоджуємося з такою пропозицією, адже, як свідчить статистика Державної судової адміністрації України, суб'єктами вчинення цього злочину є переважно саме зазначені категорії осіб.

За передбачені частинами першого та другого ст. 162 злочини, вчинені із застосуванням насильства чи з погрозою його застосуванням автор пропонує застосування санкції у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років зі штрафом від п'ятисот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян [15, с. 210].

На наш погляд, розширення видів кримінальних покарань і санкцій ст. 162, які пропонує дослідник законодавцю, дозволить судам повніше враховувати обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Ми погоджуємося також з пропозицією посилення кримінальної відповідальності за злочин порушення недоторканності житла, вчинений із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування все це, на наш погляд, зробить превентивну функцією ст. 162 більш ефективною.

Автор, аналогічно конструкції ст. 139 Кримінального кодексу Російської Федерації [17, с. 35] пропонує примітку до ст. 162 КК України.

Порівняємо примітки:

Стосовно назви статті, запропонованої дослідником [15, с. 210]. На нашу думку, поняття «недоторканність права на житло» і «недоторканність житла» з точки зору формальної логіки суттєво відрізняються від поняття конституційного права на житло. Недоторканність права на житло означає абсолютний обов'язок усіх суб'єктів правовідносин утримуватись від порушення можливості реалізації цього права в різних формах: будівництва, придбання, отримання у спадок, у дар, отримання соціального житла малозабезпеченими громадянами, права оренди житла. Право на отримання чи придбання житла гарантоване ст. 47 Конституції [6, с. 14].

До речі, формулювання назви статті, пропонованої дослідником суперечить формулюванню назви її наукового дослідження.

Виходячи з вищевикладеного, на нашу думку, конструкція ст. 162 КК України «Порушення недоторканності житла» потребує свого певного вдосконалення, виходячи з норм чинного законодавства, теоретичних досліджень та правозастосовчої практики, зокрема рішень Європейського суду з прав людини.

Тому, на наш погляд, доцільно запропонувати, статтю в такій редакції: «Стаття 162. Порушення недоторканності житла та іншого володіння особи.

1. Незаконне проникнення, вселення до житла чи іншого володіння особи, відмова їх залишити на законну вимогу, - караються штрафом від п'ятидесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою внаслідок перевищення влади або службових повноважень, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені із застосуванням насильства або погрозою його застосування, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років та штрафом від ста до восьми років та штрафом від ста п'ятидесяти до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

4. Дії, передбачені ч. 2 чи ч. 3 цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років та штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Примітка: 1). Поняття «житло», и «житловий будинок», «садиба», «квартира» визначені в статтях 282, 378, 381 Цивільного кодексу України. 2). Іншим володінням особи слід вважати приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання людей: дача, кімната в готелі, садовий будинок, транспортний засіб, придатний для проживання в ньому протягом певного часу, офісні приміщення для службової діяльності, всі господарсько-побутові та виробничі приміщення, всі майнові об'єкти, які входять або не входять в один комплекс з житлом особи, але знаходяться в постійному чи тимчасовому правовому зв'язку з цією особою.

На підставі дослідження можна зробити такі висновки про те, що конструкція ст. 162 КК України потребує певного вдосконалення стосовно:

- формування назви статті;

- доповнення об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, таким діянням як відмова залишити житло чи інше володіння особи на законну вимогу;

- посилення суворості санкції при вчиненні злочину за кваліфікованими ознаками;

- в примітці до статті дати нормативне визначення поняття «інше володіння особи».

Список використаних джерел

недоторканість житло кримінальний правовий

1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. - К.: Атіка. 2001. - 160 с.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 3-тє вид., переробл. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2004. - 1056 с.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2006. - 848 с.

4. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2-х т. / За заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. - 5-те вид., доп. - Х.: Право, 2013. - 1440 с.

5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 т. - Т. 1 / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - 3-тє вид., переробл. та доп. - К.: Алерта: КНТ: Центр учбов. літ. - 2009. - 964 с.

6. Україна. Закони. Конституція України. - К.: Велес, 2011. - 48 с.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України Законом №4651-VI від 13.04.2012 р. станом на 1 січня 2013 р. - Х.: Право, 2013. - 344 с.

8. Цивільний кодекс України: Прийнятий 16 квітня 2003 р. - К.: Істина, 2006. - 368 с.

9. Цивільно-процесуальний кодекс України: чинне законодавство із змінами та доповн., станом на 20 лютого 2012: (офіс. текст). - К.: Паливода А.В., 2012. - 204 с.

10. Про оперативно-розшукову службу: Закон України: Т. 3 / Верховна Рада України. Інститут законодавства. - К., 1996.

11. Про деякі питання застосування судами України законодавства при наданні дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і судового слідства: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 р. №2 / Вісник Верховного Суду України. - 2008. - №4. - С. 7.

12. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Права людини: Зб. міжнарод. документів. - М.: Юрид. літ., 1998. - 608 с.

13. Салій П.І. Питання недоторканності житла та іншого володіння особи в контексті Конституції та чинного законодавства України, Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини (до 60-річчя набуття Конвенцією чинності) / П.І. Салій // Юридична наука, 2014. - №2. - С. 107-112.

14. Салій П.І. Порівняльно-правова характеристика складу злочину порушення недоторканності житла чи іншого володіння особи за законодавством України та законодавством деяких зарубіжних держав / П.І. Салій // Юридична наука, 2012. - №9. - С. 70-76.

15. Жмур Ю.М. Кримінально-правовий захист права особи на недоторканність житла в Україні: Монографія. - К.: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2013. - 243 с.

16. Государственное учреждение Всероссийский научно-исследовательский институт МВД России: Авдеев Г.В. Предупреждение краж, совершенных на дачных участках и в садовых товариществах: дис…. канд. юрид. наук. - М., 2009 [на правах рукописи]. - 162 с.

17. Уголовный кодекс Российской Федерации. - Режим доступу: http //urpt. net/s139hml.

Размещено на Allbest.ru