Господарські договори за участю Служби безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГОСПОДАРСЬКІ ДОГОВОРИ ЗА УЧАСТЮ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Кузьмінський Олексій Олександрович, здобувач кафедри цивільного права та процесу факультету права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ

АНОТАЦІЯ

Ключові слова: виключне майнове право, комерційне (фірмове) найменування, виникнення права, реєстрація, депонування

Постановка проблеми

В останній час значно підвищився інтерес до охорони комерційних (фірмових) найменувань, як засобу індивідуалізації учасників цивільно-правового обороту, не тільки серед науковців, а й серед осіб, які займаються практичною діяльністю. Це, насамперед, обумовлено тим, що комерційне (фірмове) найменування, як «нематеріальний актив» юридичної особи, при ефективному використанні приносить максимальні прибутки і має велику вартість тоді, коли права на них чітко визначені у законодавстві України.

Правовий режим охорони комерційних (фірмових) найменувань, який існує сьогодні, на жаль, припускає можливість порушення виключного права вже з моменту його виникнення. У свою чергу, визначення моменту виникнення права на комерційне (фірмове) найменування у юридичної особи є доволі складним і суперечливим питанням у науковій літературі та відповідним чином не врегульованим національним законодавством. Саме цим обумовлюється необхідність встановлення та конкретизації моменту виникнення виключного права на комерційне найменування у юридичної особи.

Чинне законодавство передбачає існування виключного права на комерційне (фірмове) найменування, але не містить чітких підстав та моменту виникнення виключного права на нього, що є одним з найбільш спірних питань, що виникають при визначенні правового режиму комерційних (фірмових) найменувань. З одного боку, положення ст. 90 ЦК України можна тлумачити таким чином, що виключне право на комерційне (фірмове) найменування виникає з моменту державної реєстрації юридичної особини, що знаходить підтримку в судовій практиці [1]. У той же час існує й інший підхід, що має певне правове обґрунтування, відповідно до якого право на комерційне (фірмове) найменування виникає з моменту першого його використання і охороняється без обов'язкової подачі заявки або реєстрації й незалежно від того, чи є воно частиною торговельної марки.

Стан дослідження

Теоретичним підґрунтям для дослідження у рамках цієї статті стали праці багатьох вітчизняних та іноземних вчених-юристів, зокрема: Г.О. Андрощука, В.Д. Базилевича, B. І. Березанської, Г. Боденхаузена, Ю.Л. Бо- шицького, В.Ю. Бузанова, Є.Н. Данилової, C. І. Іщука, В.О. Калятіна, Ю.М. Капіци, А.О. Кодинця, О.О. Козлової, О.Д. Святоць- кого, О.П.Сергеєва, Ю.К.Толстого. Аналіз праць зазначених науковців дає підстави стверджувати, що на теоретичному рівні проблема правового регулювання використання комерційного (фірмового) найменування знайшла своє вирішення, а подеколи навіть не одне. У той же час питання виникнення права на комерційне (фірмове) найменування в більшості випадків розглядалося лише фрагментарно, а отже, обумовлює необхідність комплексного теоретичного дослідження проблем правового регулювання відносин, пов'язаних із набуттям права на комерційне (фірмове) найменування.

Метою статті є дослідження теоретичних та практичних питань стосовно виникнення суб'єктивного права на комерційне (фірмове) найменування в цивільному праві України, з метою надання практичних рекомендації відносно можливих шляхів визначення моменту виникнення суб'єктивного права на комерційне (фірмове) найменування.

Виклад основного матеріалу

У відповідності до ст. 8 Міжнародної конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. комерційне (фірмове) найменування охороняється у всіх країнах Союзу без обов'язкової подачі заявки або реєстрації й незалежно від того, чи є воно частиною торговельної марки [2]. Тобто підставою виникнення права на комерційне (фірмове) найменування є факт його першого використання. Разом з тим, національне законодавство передбачає дещо інші підстави виникнення права на комерційне (фірмове) найменування. Так, відповідно до ч. 3- ст. 489 ЦК України відомості про комерційне (фірмове) найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом [1]. Водночас зі змісту ст.159 ГК України [3] вбачається запровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні (фірмові) найменування. Так, відповідно до ч.2 ст.159, суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше[3]. Ця норма не узгоджується як із положеннями -ст. 459 ЦК[1], так і з положеннями ст.8 Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р.[2].

Неважко помітити, що офіційна позиція законодавця полягає в тому, щоб відійти від «явочної системи» виникнення права на комерційне (фірмове) найменування та перейти до «системи реєстраційної». У юридичній літературі зазначене неодноразово досліджувалося, однак єдиної точки зору щодо підстав виникнення права на комерційне (фірмове) найменування не існує [4, с.581; 5, с.334; 6, с.177].

Дійсно, виходячи з буквального тлумачення змісту ч. 1 ст. 489 ЦК, можна стверджувати, що юридичною підставою виникнення виключного права на комерційне (фірмове) найменування є першість введення його в цивільний обіг. Під «фактичним використанням» комерційного (фірмового) найменування розуміється відкрите використання такого найменування у бланках, рахунках, прейскурантах, у публікаціях, рекламі, оголошеннях, анотаціях, а також розміщувати на вивісках, наносити на товар, упаковку тощо. Правомочним правоволодільцем комерційного (фірмового) найменування вважається той, хто першим здійснив таке «фактичне використання». Внесення будь-яких відомостей до реєстрів не має правовстановлюючого характеру [7, С. 19 - 20]. Тобто набуття права на комерційне (фірмове) найменування не повинно ставитись у залежність від факту їх реєстрації. Але на практиці, а особливо у судових спорах, доволі складно встановити, що саме розуміється під «фактичним використанням», і, власне, визначити початок такого «фактичного використання». Особливо тоді, коли на одне комерційне (фірмове) найменування претендує декілька юридичних осіб як і українських, так і закордонних. І цілком можливо, що приблизний момент «фактичного використання» найменування може співпадати у часі або його взагалі встановити не можливо.

Так, наприклад, І.В. Кривошеїна робить висновок про те, що моментом виникнення виключного права на комерційне (фірмове) найменування варто вважати момент фактичного введення такого найменування в цивільний обіг, тобто коли така юридична особа зареєстрована в установленому законом порядку [8, с.100]. На думку В.О.Калятіна, право на комеpцiйне (фірмове) найменування не може виникнути pанiше, ніж буде досягнута певна відомість цього найменування стосовно особи, і воно припиняється із втратою такої відомості[9, с.72-73]. Необхідно звернути увагу на наступне пpотиpiччя: найменування може бути визнано відомим тільки у випадку його використання протягом певного пpомiжку часу. Якщо ж брати до уваги критерій відомості, то й моментом виникнення права на комеpцiйне (фірмове) найменування варто вважати факт визнання певного найменування відомим.

Основне питання полягає у тому, що варто визначати як використання комерційного (фірмового) найменування, в залежності від факту якого виникає право на даний об'єкт. Тобто які форми та способи використання комерційного (фірмового) найменування є необхідними та достатніми для виникнення прав на нього. Використання комерційного (фірмового) найменування особа може розпочати лише після створення самої юридичної особи. У свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи вносяться відомості про його комерційне (фірмове) найменування.

Перше, необхідно визначитись із поняттям «використання». За тлумачним словником В.І.Даля, використанням є експлуатація, застосування будь-чого [10, с.131]. З моменту набуття статусу юридичної особи суб'єкт має право використовувати власне найменування у діловій документації, обов'язковій фінансовій та податковій звітності тощо. Використання найменування є не тільки правом, а й обов'язком господарюючих суб'єктів для власної ідентифікації у цивільних та інших правовідносинах. Відповідно до ч. 3 ст. 159 ГК України правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне (фірмове) найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу [3], змістом якого є перехід матеріальних та нематеріальних благ від одних суб'єктів суспільних відносин до інших. При цьому участь у господарському обігу має здійснюватися з комерційною метою, оскільки законодавець визначив у назві досліджуваного об'єкта термін «комерційне».

Вважаємо, що використання комерційного (фірмового) найменування може здійснюватись як їх правоволодільцем, так і третіми особами. Головним є те, що при використанні комерційного (фірмового) найменування юридична особа індивідуалізується у господарському обігу. Зазвичай на доказ того, що особа має пріоритет у використанні найменування, залежно від конкретних обставин, можуть свідчити наступні факти про застосування комерційного (фірмового) найменування:

- у документах фінансово-господарського та податкового обліку, документах, що визначають господарську діяльність юридичної особи;

- у документах обов'язкової фінансової та податкової звітності, документах, що належать до подання органам державної влади та місцевого самоврядування;

- у рекламі, офертах, правочинах, у актах, що підтверджують виконання зобов'язання із суб'єктами господарювання та споживачами, використання на товарах та під час надання послуг, виконання робіт, передачі їх результатів;

- у корпоративних правовідносинах (в установчих документах, правочинах учасників юридичної особи);

- у трудових правовідносинах та тісно пов'язаних із ними суспільних відносинах (трудові договори, заяви та клопотання працівників, колективні договори, тощо);

- у правовідносинах із іншими суб'єктами права, зміст яких не складає вищеозначені групи, зокрема, у листуванні, виконанні соціальних функцій та зобов'язань;

- у суспільних відносинах, для зазначення правоволодільця найменування третіми особами (договір комерційної концесії);

- при зазначенні прямого зв'язку між правоволодільцем та відповідним товаром, результатом робіт, послуг, що реалізує третя особа;

- при неправомірному застосуванні найменування правоволодільця.

Отже, перше використання комерційного (фірмового) найменування полягає в інформуванні будь-яким способом третіх осіб про приналежність найменування правоволодільцю. Відповідно, право на комерційне найменування виникає внаслідок дії суб'єкта господарювання у цивільному обігу.

На противагу цьому, існує точка зору, відповідно до якої виключне право на комерційне (фірмове) найменування виникає одночасно з реєстрацією юридичної особи [11, с.23; 5, с.338]. Саме факт створення юридичної особи засвідчується її державною реєстрацією (ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців») [12]. Тобто при визначенні моменту виникнення виключного права на комерційне (фірмове) найменування необхідно виходити з дати внесення запису про державну реєстрацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб. При реєстрації комерційного найменування (одночасно з реєстрацією самої юридичної особи) у відповідних органах (зазвичай органах місцевого самоврядування) не проводиться поглиблений пошук на предмет наявності схожих найменувань, тим більше по всій Україні, так як така база є тільки в Укрпатенті. Тому на практиці при реєстрації юридичної особи у відділі реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності можуть проглянути перелік найменувань місцевих юридичних осіб, не припускаючи при цьому буквального збігу їхніх назв. А отже, навіть добросовісний засновник(ки) при виборі назви для підприємства, з великим ступенем імовірності може порушити виключні права на комерційне (фірмове) найменування, яке належить іншим особам. І як результат - маємо велику кількість юридичних осіб з тотожними або схожими комерційними (фірмовими) найменуваннями. Це, безумовно, не вирішення проблеми, а лише її загострення. І як наслідок, виникають судові справи на предмет приналежності комерційного (фірмового) найменування.

Такий підхід відображено у ГК України де передбачається (ст.159 ГК України) запровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні найменування. Так, за приписами ч.2 вказаної статті «суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше» [3].

При цьому залишається поза увагою той факт, що набуття прав на комерційне (фірмове) найменування на міжнародному рівні пов'язується виключно з його фактичним використанням, а внесення його до відповідного реєстру здійснюється лише за наявності волевиявлення правоволодільця найменування. Маємо зазначити, що відповідно до ст.8 Паризької конвенції право на комерційне, фірмове найменування охороняється в усіх країнах Паризького Союзу без обов'язкової подачі заявки чи його реєстрації і незалежно від того, чи є фірмове найменування частиною торговельної марки [2].

Так, В.О. Калятін зазначав, що коли іноземна юридична особа зможе довести, що в іншій країні Паризького союзу вона тим або іншим способом охороняється, то йому повинна бути надана охорона не тільки при відсутності реєстрації даного комерційного (фірмового) найменування, але і у випадках, якщо воно взагалі не було зареєстровано в жодний країні[5, с.339].

А.П. Сергеєв дотримується іншої точки зору й уважає, що виникнення права на найменування не може пов'язуватися з фактом спеціальної реєстрації фірмового найменування та залежати у своєму визнанні й охорони від такої реєстрації [4, с.583]. Цієї думки притримується й В.В.Орлова, яка стверджує, що для виникнення виключного права факт реєстрації також не потрібен, а внесення до державного реєстру юридичних осіб фірмового найменування допоможе юридичній особі при виникненні колізії довести пріоритет на фірмове найменування, використавши при цьому дату реєстрації юридичної особи й, відповідно, «дату реєстрації» фірмового найменування[13, с.576] .

Розбіжності в оцінках фахівців із приводу підстав виникнення виключного права на використання комерційного (фірмового) найменування обумовлені головним чином суперечливістю правового регулювання відносин у цій сфері, яка виникла внаслідок неоднозначного тлумачення у чинному законодавстві. У законодавстві хоча і прописано особливий порядок реєстрації права на комерційне (фірмове) найменування, але такого порядку на цей час не існує.

У науковій літературі висловлювалась і третя думка, щодо створення окремої реєстраційної системи правової охорони комерційних (фірмових) найменувань паралельно з Єдиним Реєстром. Майбутні володільці виключних прав на комерційне (фірмове) найменування зобов'язані, одночасно з реєстрацією юридичної особи, реєструвати і найменування. Цей порядок набуття прав на комерційне (фірмове) найменування максимально виключав би появу схожих найменувань [14, С. 28 - 29]. Створення такого реєстру передбачається і п. 3 ст. 489 ЦК, де правоволоділець має можливість вносити відомості про комерційне найменування до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом [1]. Така пропозиція, безумовно, заслуговує на увагу, хоча і протирічить ст. 8 Паризької конвенції, відповідно до якої комерційне (фірмове) найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкової подачі заявки або реєстрації. І до того ж залишається неврегулюваною низка питань [2]: як бути з тими комерційними (фірмовими) найменуваннями, права на які є чинними відповідно до міжнародних норм на момент прийняття «вимоги про обов'язкову реєстрацію», чи можливо зобов'язати їх правоволодільців зареєструвати такі найменування і хто має вести такий Реєстр?

Така система реєстрації комерційних (фірмових) найменувань у межах певної держави стосується лише юридичних осіб - резидентів та не поширюється на іноземні. Зокрема, у деяких пострадянських державах, які є членами Паризького союзу, встановлено систему реєстрації комерційних (фірмових) найменувань (Російська Федерація, Вірменія, Литва). У разі, якщо комерційне (фірмове) найменування іноземної юридичної особи охороняється національним законодавством, то йому, відповідно до зазначеної статті Конвенції, має бути надана охорона і в Україні без будь-якої додаткової реєстрації.

Крім того, в п.3 ст.489 ЦК України передбачено явний перехід від явочної системи виникнення права на комерційне (фірмове) найменування до реєстраційної системи [1]. В основі такого підходу є бажання законодавця встановити більш чіткий порядок виникнення права на комерційне (фірмове) найменування, що виключав би появу дублюючих один одного комерційних (фірмових) найменувань, та не створював би підґрунтя для майбутніх суперечок між юридичними особами й надавав би можливість здійснювати державний контроль за сферою їх використання. Із цим важко не погодитися, тому що необхідність в упорядкуванні даної сфери дійсно існує. Питання, однак, у тім, як цього досягти, уникнувши при цьому невиправданих витрат, істотного ускладнення процедури реєстрації юридичних осіб і порушення міжнародних зобов'язань, прийнятих на себе Україною.

На наш погляд, зробити це можна лише за умови, якщо майбутня реєстраційна система буде ґрунтуватися на наступних положеннях. Насамперед, виникнення права на комерційне (фірмове) найменування не повинне ставитися в залежність від самого факту реєстрації найменування. Інакше це суперечило б ст.8 Паризької конвенції [2]. Але наявність даної норми не заважає іншим країнам-учасницям (наприклад, Великобританія) уводити спеціальну систему обов'язкової реєстрації комерційних (фірмових) найменувань. Що стосується прав іноземних володільців комерційних (фірмових) найменувань, то вони повинні охоронятися у всіх країнах Паризького Союзу незалежно від їх реєстрації. Відносно ж комерційних (фірмових) найменувань національних юридичних осіб будь-яка держава-учасник може вводити систему особливої реєстрації, і таку, при якій реєстрація комерційних (фірмових) найменувань має правовстановлююче значення.

Якщо такій реєстрації не надавати правовстановлюючого значення, проблему можна вирішити досить просто, а саме шляхом надання права на реєстрацію своїх комерційних (фірмових) найменувань усім юридичним особам. При цьому, напевно, буде зареєстровано чимало тотожних або схожих комерційних (фірмових) найменувань, що саме по собі ніякої трагедії не становить. Якщо ті або інші правоволодільці вважають, що їх виключне право порушується, вони можуть вимагати від порушника припинення використання такого найменування. По-друге, надання реєстрації комерційним (фірмовим) найменуванням правовстановлюючого значення може викликати впровадження формальних моментів, які несумісні зі змістом законодавства про охорону комеpцiйних (фірмових) найменувань, який полягає в тому, щоб забезпечити будь-якому учаснику господарського обігу можливість на належну індивідуалізацію.

Наявність систематизованих даних про комеpцiйнi (фірмові) найменування всіх осіб, які при цьому впоpядкованi й зосеpедженi в одному або декількох iнфоpмацiйних центрах дозволить полегшити виpiшення низки проблемних питань, таких, як вибір назв для нових юридичних осіб, пеpевipка на новизну заявленої для pеєстpацiї торговельної марки, які не повинні повторювати чи містити у собі комеpцiйнi (фірмові) найменування, права на які належать іншим особам тощо. Система pеєстpацiї комеpцiйних (фірмових) найменувань значно полегшить юридичним особам доведення факту першості у використанні найменування. Оскільки такий pеєстp комеpцiйних (фірмових) найменувань повинен бути вільним у доступі, всі інші треті особи є такими, що знають про комеpцiйне (фірмове) найменування, яке вже має свого пpавоволодiльця.

Крім цього, введення обов'язкової pеєстpацiї дозволить уникнути появи різних суб'єктів господарської діяльності з однаковими чи схожими комерційними (фірмовими) найменуваннями, що здатні ввести в оману споживачів. I на останок, полегшить доведення факту використання комерційного найменування для фізичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, якщо це найменування не збігається з їхнім власним ім'ям, і для юридичних осіб, у яких комерційне (фірмове) найменування не збігається з офіційно зареєстрованим найменуванням.

Заперечення необхідності надання реєстрації комерційним (фірмовим) найменуванням правовстановлюючого значення зовсім не означає, що вона повинна носити лише добровільний характер. Навпаки, обов'язок з реєстрації комерційних (фірмових) найменувань повинен бути у всіх особах, як національних, так і іноземних, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності в Україні. Встановлення подібного обов'язку, якщо тільки з фактом реєстрації не пов'язується саме придбання права на найменування, є внутрішньою справою держави й ніяк не порушує зобов'язань, що випливають зі ст.8 Паризької конвенції. Це може забезпечити загальний державний облік використовуваних комерційних (фірмових) найменувань, у чому зацікавлена як держава, так і всі учасники цивільного обороту.

Що стосується того, яким чином та ким повинна здійснюватися реєстрація комерційних (фірмових) найменувань, то ідеальним рішенням було б закріплення в законодавстві єдиної їх реєстрації, при якій всі дані про найменування зосереджувалися б у єдиному центрі. Це дозволило б створити єдиний банк даних про комерційні (фірмові) найменування, за допомогою якого могли б вирішуватись усі питання, пов'язані з їх вибором, використанням і охороною. Разом із тим реєстрація комерційних (фірмових) найменувань не повинна створювати яких-небудь перешкод і ускладнень у реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Уникнути цієї небезпеки можна завдяки тому, якщо такій реєстрації не буде надано правовстановлюючого значення.

Як показує досвід тих країн, у яких комерційні (фірмові) найменування підлягають спеціальній реєстрації, остання найчастіше здійснюється в місцевих органах державного управління або в судах. Вибір конкретного варіанта повинен залежати, як уявляється, від наявних технічних можливостей і економічних міркувань.

Ведення реєстру комерційних (фірмових) найменувань доцільним буде покласти на органи, які здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, але є цілком логічним, щоб цим займалася Державна служба інтелектуальної власності, яка має значний досвід ведення реєстрів результатів інтелектуальної, творчої діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації. При цьому, можна застосовувати існуючі класифікатори - Міжнародну класифікацію товарів і послуг, що застосовується при реєстрації торговельних марок.

ВИСНОВОК

Виходячи з вищезазначеного, та для запобігання виникнення неоднозначності на практиці у тлумаченні дійсного моменту виникнення виключного права на комерційне (фірмове) найменування, на нашу думку, доцільно було б внести у ЦК України відповідні зміни щодо створення окремої (спеціальної) реєстраційної системи правової охорони комерційних (фірмових) найменувань чи системи депонування комерційних (фірмових) найменувань паралельно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців. Внесення відомостей до такого Реєстру не є фактом державної реєстрації комерційного (фірмового) найменування, а тільки надасть можливість правоволодільцям стверджувати про реальний момент у часі початку фактичного використання найменування, як підстава виникнення виключного права на комерційне (фірмове) найменування.

Створення такого Реєстру цілком відповідає міжнародним нормам та значно полегшить процес інтеграції України у Європейську Спільноту. Крім того, наявність Реєстру всіх комерційних (фірмових) найменувань, істотно полегшить вибір назв майбутнім юридичним особам, а також значно спростить перевірку на наявність новизни заявлених на реєстрацію торговельних марок. На пpактицi вже давно використовується схема опосередкованої фіксації комеpцiйних (фірмових) найменувань у пpоцесi державної pеєстpацiї юридичних осіб, тобто по суті, діє модель реєстрації комеpцiйних (фімових) найменувань. Чинна система внесення відповідних записів про комеpцiйне (фірмове) найменування в Єдиний державний pеєстp юридичних осіб є формальною пpоцедуpою, що не передбачає експертизи заявленого найменування на відповідність вимогам чинного законодавства. Втім, така пеpевipка, так само як і спеціальна pеєстpацiя комеpцiйного (фірмового) найменування, не може бути встановлена законодавством про державну pеєстpацiю юридичних осіб, тому що вона не має на меті регулювання відносин пов'язаних з pеєстpацiєю комерційних (фірмових) найменувань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15. - Редакція від 28.03.2014.

2. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.04.1883 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov. ua/laws/show/995_123. - Редакція від 2.10.1979.

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436- 15. - Редакція від 28.03.2014.

4. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: [учеб.].- 2-е изд., пераб. и доп. / А.П.Сергеев. - М.: ТК Велби Проспект, 2006. - 752 с.

5. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): [учебник для вузов]. - М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА - ИНФРА - М), 2000. - 480 с.

6. Городов О.А. Право на средства индивидуализации: товарные знаки, знаки обслуживания, наименования мест происхождения товаров, фирменные наименования, коммерческие обозначения / О.А.Городов. - М.: Волтерс Клу- вер, 2006. - 448 с.

7. Капіца Ю. «Питання адаптації охорони фірмових найменувань в Україні до законодавства Європейських країн» // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - No 12. - С. 17 - 20.

8. Кривошеїна І. В. Фірмове найменування : регулювання та правова природа за законодавством України : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / І. В. Кривошеїна. - К., 2007. - 204 с.

9. Калятин В.О. Изменение системы объектов интеллектуальных прав в связи с принятием четвертой части Гражданского кодекса [Текст] / В.О.Калятин // Закон. - 2007. - № 4. - С. 70-75.

10. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: Том II. И -- О.\ В.И.Даль.- Товарищество М.О. Вольфа. - СПб. - 1905. - 1017 с.

11. Березкин В.В. Не спутать бы мифы с реальностью // Патенты и лицензии. - 2002. - № 7. - С. 20 - 25.

12. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців : закон України від 15.05.2003 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/755-15. - Редакція від 28.03.2014.

13. Охрана интеллектуальной собственности в России. Сборник законов, международных договоров, правил Роспатента с комментариями / Отв. ред.: Трахтенгерц Л.А.; Науч. ред.: Жуйков В.М. - М.: Контракт, 2005. - 880 с.

14. Бошицький Ю.Л., Козлова О.О., Андрощук Г.О. Комерційні найменування: основні правові аспекти. Наук.-прак. Вид. / За заг. ред.. Ю.С. Шемчушенка. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. - 216 с.

Размещено на Allbest.ru