Корупційні практики держави як девіація соціальної моралі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корупційні практики держави як девіація соціальної моралі

Постановка проблеми

корупція девіація соціальний мораль

Для наукового дискурсу проблема корупції в соціальному середовищі може розглядатись передусім в аспекті формулювання критеріїв вирізнення корупційних практик у повсякденному житті. З іншого боку, не лише науковці, але і просто люди стикаються із проявами корупції, які випливають із службової діяльності і часто є замаскованими під правозгідну поведінку. Проте, ця правозгідна поведінка має деякі ознаки девіантогенності (напр., підвищений рівень емоційності посадових осіб, їхня надмірна вимогливість, неадекватна категоричність), що переводить корупцію не стільки в площину завершених злочинів, скільки довготривалої активності, яка створює девіантогенне середовище.

Повсякденні дії та буденна реальність України наскрізно просотані корупційними практиками. Це стосується як релігії, політики, економіки, так і інституцій соціалізації, освіти та сім'ї.

Доволі часто самі корупційні дії залишаються прихованими, навіть неусвідомленими з боку певних суб'єктів, оскільки ці самі суб'єкти не мають у своєму розпорядженні відповідного інструментарію ідентифікації корупційних практик. Корупційні практики можуть бути замасковані під вимоги суспільної моралі, звичаєвого права, різні вияви людської емоційності, соціальні традиції, культурні стереотипи тощо.

На думку автора цієї статті, корупційна складова в буденних соціальних діях в українській соціологічній науці не є достатньо дослідженою, оскільки саме ця буденна реальність і є тим утворенням, яке менш за все піддається науковій рефлексії. Водночас як з боку наукової громади, так і пересічних громадян, суб'єктів соціального управління є вираженою пізнавальна та соціально-практична потреба в критеріях ідентифікації корупційних практик у буденних соціальних діях як заради цілей їх соціодіагностики, так і реалізації соціального контролю, превенції, соціотерапії в різних формах задля мінімізації проявів корупції.

Аналіз досліджень та публікацій. У сучасних дослідженнях корупції можна виділити три основні підходи: кримінологічний, соціально-економічний і соціологічний.

У кримінологічному підході дослідники закцентовуються на факті вчинення злочину, розглядаючи корупцію, перш за все, як сукупність злочинних діянь, скоєних конкретними особами, наприклад чиновниками, і аналізують феномен в кримінально-правових категоріях «протиправності» та «суспільної небезпечності» [3, с.78; 10, с. 470-471].

У соціально-економічному підході корупція інтерпретується у зв'язку з поняттями тіньової економіки, неформальних інституцій, транзакційних витрат. Корупційна поведінка розглядається як різновид економічної поведінки, метою якого є максимізація корисності, а засобом - вилучення непродуктивних прибутків (корупційної ренти) за рахунок маніпуляції ресурсами, які перебувають у розпорядженні посадових осіб відповідно до їх службових повноважень. Поведінка хабародавця і одержувача трактується дослідниками як раціональний розрахунок зисків та втрат з урахуванням законів ринкової економіки.

У соціологічному підході корупція інтерпретується не просто як сукупність окремих кримінальних діянь, вчинених окремими чиновниками, а як системне, інституціалізоване соціальне явище, яке має глибинні соціальні механізми її підтримки і відтворення в суспільстві.

Соціологічний підхід в інтерпретації явища корупції зароджується в роботах класиків світової соціології (М. Вебера, Е. Дюркгейма і Р. Зіммеля) [5; 7-8] і продовжується в працях сучасних соціологів (С. Алексєєв, Р. Вахрушев, В. Добреньков, Н. Ісправнікова, І. Купріянов, М. Макарова, В. Радаєв, Р. Ривкіна, Дж. Сентури, А. Хайданхаймер, X. Ейсенк та ін.)[1-3; 9; 13].

У сучасних соціологічних теоріях явище корупції розглядається під кутом зору різних методологій. В теорії комунікативної дії Ю. Габермаса та в теорії структурації Е. Гідденса особливої значущості набуває визначення соціальних суб'єктів корупції та її інтерпретації як форми соціальних відносин [6; 14].

У структурному функціоналізмі та неофункціоналізмі корупція розглядається як системна девіація, що пов'язана як із дисфункціями соціальних інститутів, так і особливостями культури суспільства (Т. Парсонс, Р. Мертон, Н. Смелзер, Н. Луман) [11]. У контексті теорії обміну (Дж. Хоманс, П. Блау) корупція виступає особливою формою соціального обміну матеріальними та символічними ресурсами і відносинами в суспільстві [15].

Важливим напрямком в діяльності соціологів є розробка методологічних проблем вимірювання корупції. Однак дослідження, які проведені в цьому напрямку, навіть на тлі багаточисленних корупційних скандалів в Україні, сьогодні поки що є дуже малочисельними (якщо не рідкісними). Із зарубіжних фахівців найбільший внесок у розробку методичних питань вимірювання корупції внесли вчені міжнародної неурядової дослідницької організації «Transparency International», якими створено за останні роки цілий ряд спеціальних методик, що базуються як на сприйнятті корупції, так і на оцінках реальних корупційних практик («Індекс сприйняття корупції», «Барометр світової корупції», «Індекси хабародавця»), а також дослідники Світового банку (The World Bank), які запропонували концепцію і методику вимірювання «корупційного захоплення держави» і «адміністративної корупції» [16].

Мета дослідження - побудова описової характеристики індикаторів корупційних практик.

Завданнями статті, у зв'язку з вищезазначеним, є:

1) проаналізувати соціально-моральні чинники корупційних практик;

2) встановити співвідношення міжкорупційними практиками та відповідними складниками соціальної моралі в аспекті заохочення корупційних практик з боку моралі;

3) побудувати описову характеристику корупційної ренти як складника корупційних практик держави в Україні.

Невизначена наукова проблема, якій присвячено статтю. Статтю присвячено проблемі співвідношення складників соціальної моралі та поширеності корупції в суспільстві.

Виклад основного матеріалу

Корупція в українському суспільстві є морально-легітимованим явищем, яке пов'язане із істотними розбіжностями між формально-правовою регуляцією поведінки та приписами правових норм, з одного боку, та прихованим схваленням корупційних практик на рівні громадської моралі - з іншого. На думку автора, проблема корупції пов'язана передусім із дефіцитарністю морально-етичних регуляторів, які зводяться до суто зовнішнього засудження корупціонерів, які вчиняють готові і завершені злочини з самоочевидними проявами корупції. В той же час, в суспільстві переважає доволі толерантне ставлення до суб'єктів, які назовні виявляють ознаки корупціогенності через буденні дії та повсякденну поведінку, проте, не притягаються до юридичної відповідальності та не зазнають морального осуду в силу прихованості як самих дій, так і корупціогенних мотивів.

Соціальне середовище може заохочувати корупційні практики через толерантність до подвійних стандартів комунікації, вважаючи самі корупційні практики необхідними та корисними для особистого збагачення. Мало того: в масовій свідомості корупціонери зазнають осуду не в силу самого характеру корупційних дій, а в силу недостатньо-інтелектуалізованих способів реалізації корупційної поведінки.

Для українського суспільства у цьому зв'язку існує не стільки проблема виявлення корупції та корупціонерів, скільки проблема вибіркового ставлення до інтелектуально-витончених та брутальних форм корупції. В соціальних практиках доводиться стикатись з тим, що значна чисельністю людей виявляє толерантність до корупційних практик, допоки їх вияви не стають поміченими в силу їхньої масштабності, брутальності або ж не зачіпають чиїсь особисті інтереси.

Д. Монастирський зазначає також факт штучноствореної між органами боротьби із корупцією непродуктивної конкуренції, зауважуючи, однак, що конфліктні ситуації та конкуренція між різними правоохоронними органами не є новинкою для правоохоронної системи України. При цьому автор робить наголос на міжінституційних конфліктах, що виникають між ГПУ та НАБУ, при цьому більша частина цих конфліктів виникає, на його думку, через перетинання повноважень у сфері підслідності справ [12, с. 127-143].

Не називаючи речі своїми іменами, автор обходить доволі гостру проблему зв'язку підслідності із владно-політичним статусом суб'єктів корупційних злочинів, їх тіньовими корпоративними відносинами та позаінституційними практиками формування державної влади. Це, власне, і не є дивним в силу зосередженості юриспруденції на формально-правових регулятивах при істотній периферизації уваги щодо фактичних соціальних інституцій та девіацій.

Одним із провідних чинників корупції є атомізованість українського суспільства та дефіцит внутрішньої комунікації на горизонтальному рівні, що дозволяє вести мову про поки що несформовану соціальну системність і переважання в українському суспільстві «агрегатного стану», який робить будь-яку боротьбу із корупцією малоефективною, в тому числі - на рівні державних інституцій.

Сутнісну основу корупції становить конфлікт (зіткнення) публічної сфери (public) і приватної сфери (private), в результаті якого відбувається заміщення публічних цілей управління (загального блага) на приватну, групову, корпоративну або політичну вигоду. В результаті інтенсифікації цих процесів виникає підміна політичного, суспільного інтересу - приватним (приватним), що неминуче тягне за собою деградацію політичної системи і делегітимації політичного режиму.

Навіть етимологічно поняття «корупція» (від лат. «согтарйо») несе однозначно негативну оцінку, попри реальної вкоріненості її як соціального феномена (від лат. «Cor» - серце, душа, розум; «rnptum» - руйнувати, псувати). Таким чином, небезпечність корупції полягає в тому, що вона в найбільшій мірі руйнує «серце спільноти», а саме - право і соціальну мораль як систему єдиних стандартів оцінки поведінки і свідомості.

Корупція як індикатор дефектності соціальної моралі в широкому сенсі виявляється в Україні в моральному розкладі влади, за умов якого корупційні практики стають стратагемами змови владних груп проти пересічних громадян, які фактично втрачають будь-які права за умови недоступності ресурсу влади. Оскільки корупція як соціально-політичне явище є головним способом криміналізації політичної влади і системи державного управління, її переродження з інституту, що виражає єдиний загальнонаціональний інтерес, в апологета і таємного захисника корпоративного інтересу владних еліт, боротьба з нею в Україні за допомогою прийняття нових законів і створення додаткових, які дублюють один одного контролюючих органів влади виявляється безперспективною і малоефективною.

Це пов'язано з тим, що в Україні корупційні практики набувають форму прихованих, позалегальних, несанкціонованих відносин обміну, розподілу і привласнення економічних благ, грошових коштів, цінних паперів і активів, що обмежують економічну свободу, свободу конкуренції і доступ громадян та бізнесу до національних ресурсів.

При цьому корупціонерами, з владними функціями в системі державного управління проводиться незаконна комерціалізація своєї діяльності, конвертація влади у власність і капітал, забезпечуються неекономічні переваги в конкурентній боротьбі (перш за все на ресурсних ринках) представникам бізнесу, які виплачують корупційну ренту.

Легалізація злочинних доходів, займаючи особливе місце в структурі ринку кримінальних послуг, одночасно обслуговує і інтереси учасників самого кримінального ринку, дозволяючи їм ефективно ухилятися від соціального контролю, і інтереси суб'єктів, які перебувають за його рамками, санкціонуючи використання відмитих грошей у легальному обороті. Легалізація злочинних доходів є свого роду сполучною ланкою між кримінальним сектором тіньової економіки і відкритою економікою. Це канал, за допомогою якого доходи, отримані від кримінальної практики, переводяться в легальну сферу економічних відносин, підтримуючи тим самим і легальний, і кримінальний бізнес.

Легалізація злочинних доходів займає важливе місце в механізмі взаємозв'язку організованої злочинності з корупцією в Україні. У першому випадку це проявляється в виразному зближенні інтересів кримінальних спільнот в сфері фінансово-економічної діяльності, що може в перспективі мати закономірним підсумком формування свого роду «кримінально-терористичних картелів».

У другому випадку легалізація, корупція і оргзлочинність виступають в якості самостимульованих явищ: прибутку організованої злочинності, в тому числі від легалізації кримінальних доходів, виступають засобом підкупу посадових осіб; корупція слугує оптимізації і прикриттю діяльності організованих злочинних угруповань, дозволяє вдосконалювати технології і підвищувати результативність відмивання «брудних» грошей; корупція слугує джерелом коштів, які вимагають своєї легалізації, в тому числі через механізми функціонування організованої злочинності; підкуп посадових осіб часто здійснюється за допомогою схем, властивих легалізації кримінальних доходів, що призводить до поєднання процесів підкупу і легалізації.

Масштаби організованої злочинності в сучасній Україні досягли рівня конкуренції з легальними інститутами громадянського суспільства: державними організаціями, підприємницькими структурами регіонального, національного і транснаціонального масштабу, силовими і правоохоронними органами держави, інноваційними та фінансовими структурами суспільства та ін.

Діяльність організованих злочинних груп, спрямована на корумпування, нейтралізацію і залучення до співпраці представників державних і правоохоронних органів, дозволяє їм не тільки захищати себе, але й контролювати легальні сфери економіки. При цьому зберігається несприятлива тенденція, на яку звертають увагу деякі дослідники - активізація організованої злочинності в державному масштабі, залучення в неї великих державних чиновників [9, с. 53-60]. З огляду на те, що організована злочинність в Україні вже давно стала частиною транснаціональної злочинності, ця тенденція прямо вказує на те, що над державою нависла серйозна загроза.

Слід зауважити, що абсолютно марно вести боротьбу з корупціонерами, коли вона ведеться з використанням досить слабкого антикорупційного законодавства, до того ж - при досить високій толерантності суспільства до корупційних практик. Сьогодні бізнесу вигідніше, виявляється, пристосовуватися до корупції і платити корупційну ренту, аніж системним чином протидіяти корупційним практикам з використанням судової та адміністративної машини. Отже, поширеність корупції в Україні випливає з надання чиновникам широких можливостей для конвертації влади у власність і капітал. Наслідками цього виступають захоплення і приватизація української держави, коли ресурси і можливості цієї держави експлуатуються корупційним корпусом чиновників для отримання незаконної ренти, яка стає не просто побічним, факультативним доходом, а доходом основним, домінуючим, регулярним, який набагато перевершує офіційне грошово-матеріальне забезпечення за основним місцем роботи в системі державної служби. У цьому зв'язку виникає ефект макросоціальної інституціоналізації корупції, за якого одержувачі корупційної ренти є зацікавленими в збереженні статус-кво, для чого використовується створення «адміністративних бар'єрів», «латентної юриспруденції» і т.д.

Висновки

Таким чином, в результаті проведеного дослідження можна зробити наступні основні висновки. Корупція є різновидом інституційно-організованих девіацій, спрямованих на нанесення всіх видів шкоди (починаючи від економічної і закінчуючи морально-педагогічною) як щодо окремого громадянина або організації, так і щодо суспільства та держави за рахунок ігнорування соціально-нормативних регуляторів суб'єктами економічної, політичної, дисциплінарно-педагогічної влади.

У соціології поки що не сформульовано єдиного визначення поняття «корупція». В окремих дослідженнях корупція розглядається як комплекс соціальних фактів або форма соціальної девіації; в деяких економіко-соціологічних дослідженнях акцент робиться на корупційно-рентних відносинах та економічній раціональності суб'єктів корупції. Певна кількість дослідників зводить визначення корупції до її юридичної (кримінологічної) складової, фактично ототожнюючи її з поняттям неправомірної вигоди, що відображає набуття чинності Законом № 221-УП від 18.04.2013, а також у зв'язку з приведенням національного законодавства у відповідність до стандартів Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією. Отже, вітчизняне (українське) законодавство вже не оперує поняттям «хабар», послуговуючись замість нього поняттям «неправомірна вигода». Попри удаване пом'якшення звучання, це не є наслідком тенденції до лібералізації кримінального законодавства, навпаки, перелік кримінально-караних корупційних діянь розширився, а санкції за їх вчинення, як і раніше, досить суворі [10].

Існує декілька груп визначень корупції: корупція як використання посадовою особою, чиновником свого службового становища, що полягає в розпорядженні не своїми ресурсами, для досягнення особистих цілей і власного матеріального збагачення; корупція як своєрідний тіньовий ринок товарів і послуг, де діють (такі ж, як і в нормальній економіці) закони попиту і пропозиції і постійно здійснюються операції між різними акторами; корупція як стратегія поведінки двох соціальних груп - представників державної влади і приватного бізнесу або громадян (в цьому контексті вона розглядається в залежності від того, яка з зазначених сторін намагається встановити контроль над іншою) [3, с. 10-133].

У науковій літературі корупція найбільш часто класифікується на адміністративну (ту, що пов'язана з діяльністю органів державної і муніципальної влади); ділову (ту, що виникає в результаті взаємодії бізнесу і влади) і побутову (ту, що випливає із спілкування пересічних громадян з різними соціально- економічними інститутами і установами) [1-3].

У соціології та міждисциплінарних дослідженнях створюються пояснювальні моделі детермінант корупції, серед яких фігурують: а) зведення корупції до хабарництва як наслідку незавершеного становлення соціально-економічної структури держави і низького рівня життя більшості верств соціуму із констатацією соціопатичного походження корупції як хвороби «транзиторних суспільств»; б) пояснення причин виникнення корупції через надлишковий регуляторний вплив держави на економіку, що дозволяє дослідникам вести мову про конструктивні функції корупції як засобу підвищення ефективності прийняття управлінських рішень; в) упереджено-марксистське пояснення причин корупції як соціопатії капіталістичних суспільств [9].

У соціології корупція також розглядається з декількох методологічних позицій. Прихильники функціонального підходу дають амбівалентну оцінку най- примітивнішої форми корупції - хабарництва. Вони вважають хабарництво, з одного боку, цілком прийнятним, оскільки воно уможливлює форсування необхідних для суспільства змін; з іншого боку, корупція оцінюється як неприйнятна, оскільки стає перешкодою для модернізації та розвитку суспільства. Послідовники інституційної школи акцентують свою увагу на дослідженнях країн, що розвиваються, і вбачають в корупції єдиний засіб для поступового створення соціально-економічних інститутів, необхідних для виникнення демократичного суспільства. Представники неоліберальної політекономії вбачають в корупції своєрідний спосіб реалізації інтересів індивідів в умовах дефіциту ресурсів, зокрема - соціального капіталу. У соціокультурному аспекті корупція розглядається і як різновид культури, яка спирається на її постійні і стійкі риси, і як дисфункція в культурі, що виникає в ситуації аномії, і як окремий (хоча і девіантний) різновид субкультури.

Бібліографічні посилання

корупція девіація соціальний мораль

1.Алексеев С.В. Коррупция: Социологический анализ [Текст] / С.В. Алексеев. - Шахты: Изд-во ЮРГУЭС, 2008. - 233 с.

2. Алексеев С.В. Коррупция: За пределами преступления [Текст] / С.В. Алексеев. Ростов н/Д.: Логос, 2007. - 168 с.

3. Алексеев С.В. Коррупция: Социологический анализ [Текст] / С.В. Алексеев. Шахты: Изд-во ЮРГУЭС, 2008. - 270 с.

4. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. [Текст] / П. Бергер, Т. Лукман. - М.: Медиум, 1995. - 323 с.

5. Вебер М. Избранные произведения [Текст] / М. Вебер. - М.: Прогресс, 1990. - 808 с.

6. Гидденс Э. Устроение общества: очерк теории структурации [Текст] / Э. Гидденс. - М.: Изд-во Альта-Пресс, 2005. - 282 с.

7. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд [Текст] / Э. Дюркгейм. - М.: Мысль, 1994. - 399 с.

8. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение [Текст] / Э. Дюркгейм. - М.: Канон, 1995. - 350 с.

9. Макарова М.Н. Коррупция как предмет социологического анализа / [Текст] / М.Н. Макарова, Р.В. Вахрушев // Вестник Удмуртского университета. Сер. Философия, социология, психология, педагогика. - 2012. - Вып. 3. - С. 53-60.

10. Маковецький С. Невигідна вигода [Текст] / С. Маковецький. - Юридична Газета. - 2015. - № 24-25 (470-471), 16 червня.

11. Мертон, Р.К. Социальная теория и социальная структура [Текст] / Р.К. Мертон // Социологические исследования. - 1992. - № 2. - С. 118-119.-670 с.

12. Монастирський Д. Нові органи правоохоронної системи та ризики для ГПУ [Текст] / Д. Монастирський // 2017: виклики і можливості. - К.: Вид-во Українського інституту майбутнього, 2016. - С. 127-143.

13. Радаев, В.В. Коррупция и формирование российских рынков: отношения чиновников и предпринимателей [Текст] / В.В. Радаев // Мир России (Universe of Russia). 1998. - Т. 8, № 3. - С. 57-90.

14. Хабермас Ю. Отношения между системой и жизненным миром в условиях позднего капитализма [Текст] / Ю. Хабермас // THESIS. - 1993. - Т.1, вып. 2. - С. 123-136.

15. Хоманс Дж. Социальное поведение как обмен [Текст] / Дж. Хоманс // Современная зарубежная социальная психология. - М.: Издательство Московского университета, 1984. - С. 82-91.

16. Группа всемирного банка [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www5.worldbank.org/eca/russian/data/

REFERENCES

1.Alekseev, C.B., 2008. Korruptsiya: Sotsiologicheskiy analiz [Corruption: Sociological analysis]. Izd-vo YuRGUES, Shahtyi (in Russian).

2. Alekseev, C.B., 2007. Korruptsiya: Za predelami prestupleniya [Corruption: Outside the crime]. Logos, Rostov n/D. (in Russian).

3. Alekseev, C.B., 2008. Korruptsiya: Sotsiologicheskiy analiz [Corruption: Sociological analysis]. Izd-vo YuRGUES, Shahtyi (in Russian).

4. Berger, P., 1995. Sotsialnoe konstruirovanie realnosti Traktat po sotsiologii znaniya [Social Construction of Reality. A Treatise on the sociology of knowledge]. Medium, Moscow (in Russian).

5. Veber, M., 1990. Izbrannyie proizvedeniya [Selected Works]. Progress, Moscow (in Russian).

6. Giddens, E., 2005. Ustroenie obschestva: ocherk teorii strukturatsii [The dispensation of society: outline of the structuration theory]. Izd-vo Alta-Press, Moscow (in Russian).

7. Dyurkgeym, E., 1994. Samoubiystvo: Sotsiologicheskiy etyud [Suicide: A sociological study]. Myisl, Moscow (in Russian).

8. Dyurkgeym, E., 1995. Sotsiologiya. Ee predmet, metod, prednaznachenie [Sociology. Its subject matter, method, purpose]. Kanon, Moscow (in Russian).

9. Makarova, M.N., 2012. Korruptsiya kak predmet sotsiologicheskogo analiza [Corruption as a subject of sociological analysis]. Vestnik Udmurtskogo universiteta. Ser. Filosofiya, sotsiologiya, psihologiya, pedagogika 3, 53-60 (in Russian).

10. Makovets'kyy, S., 2015. Nevyhidna vyhoda [Disadvantageous profit]. Yurydychna Hazeta 24-25, 470-471 (in Ukrainian).

11.Merton, R.K., 1992. Sotsialnaya teoriya i sotsialnaya struktura [Social Theory and Social Structure]. Sotsiologicheskie issle- dovaniya 2, 118-119 (in Russian).

12. Monastyrs'kyy, D., 2016. Novi orhany pravookhoronnoyi systemy ta ryzyky dlya HPU [New law enforcement authorities and risks for the GPU]. 2017: vyklyky i mozhlyvosti. Vyd-vo Ukrayins'koho instytutu maybutn'oho, 127-143. Kyiv (in Ukrainian).

13. Radaev, V.V., 1998. Korruptsiya i formirovanie rossiyskih ryinkov: otnosheniya chinovnikov i predprinimateley [Corruption and the formation of the Russian markets: ties between officials and businessmen]. Mir Rossii (Universe of Russia) 8, 3, 57-90 (in Russian).

14. Habermas, Yu., 1993. Otnosheniya mezhdu sistemoy i zhiznennyim mirom v usloviyah pozdnego kapitalizma [Connections between system and alive world in terms of late capitalism]. THESIS 1, 2, 123-136 (in Russian).

15. Homans, Dzh., 1984. Sotsialnoe povedenie kak obmen [Social behaviour as an exchange]. Sovremennaya zarubezhnaya sotsialnaya psihologiya. Izdatelstvo Moskovskogo universiteta, 82-91. Moscow (in Russian).

16. Gruppa vsemirnogo banka [World Bank Group]. Access: http://www5.worldbank.org/eca/russian/data/ (in Russian).

Размещено на Allbest.ru